Від 30 травня до 3 червня молодим, креативним буковинським європейцям місце зустрічі – Театральна площа, ІІІ урбаністично-культурний фестиваль «Майстерня міста»

«Майстерня міста» – це платформа для спілкування громадських організацій, ініціатив, мешканців міста та міської влади, яку організовують у рамках проекту «Інтегрований розвиток міст в Україні» Чернівецька міська рада та німецька урядова компанія «Deutsche Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit (GIZ) GmbH».

Цьогорічне завдання фестивалю – візуалізувати такі напрямки: *Інноваційне місто культури і традицій; *Місто туризму і торгівлі; *Місто науки та креативної економіки; *Комфортне для проживання місто; *Місто здорових людей; *Місто з сучасною та якісною інфраструктурою.

І побачити усе це ви можете у поданих на фестиваль проектами за темами: *Залучення мешканців до сталого розвитку міста; *Залучення людей з особливими потребами до міського життя; *Громадський простір та його ефективне використання; *Збереження та використання історико-культурної спадщини; *Озеленення, екологія, енергоефективність; *Місто для дітей; *Велорух, транспорт, пішохідна інфраструктура; *Робота з соціально вразливими групами населення.

«Майстерня міста чекає» саме на вас!

Запис “Майстерня міста”: Зробимо особливе – особливим! спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Окремі будинки, вулиці, квартали старих Чернівців живуть в оточенні інших вулиць, скверів, парків, площ, названих на честь когось або чогось… Міняються епохи, пріоритети та ідеології – змінюються назви вулиць. І тільки  десь у архівних схованках зберігаються  ці минулі назви, виведені в документах обов’язково каліграфічним  почерком, упорядковані і мовчазні.

Як підкреслює Іван Монолатій, автор дослідження «Діри пам’яті», «десь понад десять тисяч років тому людство витворило одну з найстаріших складних структур – місто. Цей своєрідний продукт людського духу має свій простір, характер, стиль і ще багато іншого. Наприклад видимі образи». Деякі події, сюжети ми можемо  не тільки уявити, іноді навіть відтворити. Я пам’ятаю, як на нашій вулиці знімали фільм «Гадюка» режисера Віктора  Івченка  і наш будинок потрапив на плівку.

Двоповерхова кам’яниця – №4 по вулиці Кароля Мікулі / вул. Карла Лібкнехта – Strada Luca Arbore  – Strada Ceasornicarilor– Uhrmachergasse (Годинникарів)/ стоїть в історичному ареалі історико-культурної заповідної території м. Чернівців на розі  Judengasse /вул. Шолом Алейхема/  і Uhrmachergasse /вул Кароля Мікулі/.

Ставлю велику літеру в слові Будинок  бо він, практично, як жива істота жив, змінювався, старів разом із  своїми мешканцями, які теж жили, раділи, сумували. Свого часу кудись неспішно йшли або поспішали цими вулицями, вітаючись при зустрічах, Лео, Мозес, Макс, Якоб, Леонід, Леон, Джетті, Анна, Лейба, Пінкас, Карл, Аба… Імена мешканців  і власників будинку 1908-го року зберігаються в адресній книзі «Адреси Чернівців, у тому числі пригородів» за 1909 рік у бібліотеці Віденського університету.
«Міські споруди часто мають не тільки архітектурну цінність… будучи свідками тих чи інших подій…, стають тією ланкою, що поєднує минуле і сьогодення», –  нагадує Іван Монолатій.
У нашому Будинку жили люди різних професій.

Скажімо, Леон Лауер (Leon Lauer), записаний в адресній книзі Uhrmachergasse, 4 за 1913 рік, працював в університецькій бібліотеці. Хоча в адресній книзі за 1927 та 1936 рік, коли вулиця називалася ім’ям молдавського боярина Луки Арборе (Luca Arbore), він уже Лейб Лауер (Leib Lauer), бібліотекар. Клерк Адольф Розенман (Adolf  Rosenmann) проживав у будинку від 1927 до 1936 року.  Свого часу пан Адольф вчився  у православній середній  школі у Чернівцях.  У річному звіті  за 1909-1910 рік  на стор. 96  знаходимо учня Адольфа Розенмана  – VI Б клас.  У класі навчалося тоді 32 учні. Майже, як у нинішніх школах.

Документи з сайту – Бібліотека університету Жешув (Biblioteka Uniwersytetu Rzeszowskiego –http://www.pbc.rzeszow.pl/dlibra/plain-content?id=6139).

Повз вулицю Годинникарів свого часу ходили трамваї. У газеті «Bukowiner Nachrichten» від 14 вересня 1897року описано такий випадок :
«Учора чоловік, який ніс два глечики з водою біля Uhrmachergasse, потрапив під трамвай. Міський радник Пікер надав важко пораненому першу допомогу і розпорядився віправити його до крайової лікарні». Інформація про це є  на стор.55 у монографії С.А. Тархова «Історія міськелектротранспорту Чернівців» 1997 року.

Будівництво трамвайної лінії у Чернівцях, до слова, тривало 865 днів, тобто майже 2,5 року. Трамвай же почав ходити 1897-го. Скажімо, в австрійському Лінці трамвайну лінію такої протяжностія збудували за 100 днів. У тодішніх газетах жартували, що Чернівці за повільністю виконання своїх задумів і бюрократизмом посідають перше місце в усій монархії. Іноді здається, що ця риса  є визначальною у Чернівцях і досі…

1929. Старт мотоциклетних змагань у Чернівцях на вулиці Шолом-Алейхема
/Evreiască/. Ліворуч – будинок-корабель. Світлина з альбому Edward Tur’s Gallery /Piccasa/. Old Czernowitz Photos. Hauptstrasse – Старі фото Чернівців. На цій світлині зліва видно дах і прикрашений балкон будинку №4.

Зображення газети з Інтернет-порталу Австрійської національної бібліотеки.

Перші періодичні видання – «Bukowiner Kalender», «Bukowiner Zeitung», «Bunte Blätter», «Bukowinа» – німецькомовні,  і розвиваються «за Австрії» (1812-1918 р.р.).  Співробітник редакції однієї з газет – «Czernowitzer Pressе» –  Мендель Капралік у 1909 році мешкав у сусідньому з нашим будинку №2 на вулиці Годинникарів, на розі з Головною.

Зображення газети з інтернет-порталу Австрійської національної бібліотеки – Österreichische Nationalbibliothek.

А от сама редакція «Czernowitzer Pressе»  певний період часу у (1894-1901 р.р) розташовувалася у будинку Uhrmachergasse, 4.
В адресній книзі 1898 є прізвище Карл Тюрк – бухгалтер. Це прізвище зустрічається у 1 томі Історії Імператорського піхотного полку №. 41.

А у книгах 1927 та 1936 років  зустрічаємо прізвище Лейб Гохштадт, брокер. На сайт єврейської громади (http://humora.tripod.com/id31.html)  24 листопада 2006 року звернувся Девід Блокер: «Я знайшов на вашому веб-сайті поховань  ім’я Chaim Hochstatt. Мій дід Josef  Hochstadt (іноді Hochstaedt) був з Чернівців, він народився 1890 року. Його батьком був Leib Hochstadt, бухгалтер, а його мати – Rachel  Turtel. У діда були дві сестри, Джанет і Роза, одна загинула під час холокосту, інша вижила. Вона жила в Україні в 60-х роках минулого століття, я нічого більше про неї не знаю… Може хтось знає щось про сім’ю Hochstadt або про сім’ю Turtel…»
Можна відповісти пану Девіду, що його прадідусь жив у період від 1927 до 1934 у будинку №4 на вулиці Luca Arbore / Uhrmachergasse/.
У радянський період, коли я вже мешкала в Будинку, наша вулиця носила назву Карла Лібкнехта. Пам’ятаю, як тьотя Ханна виставляла у своєму вікні на першому поверсі афіші свого сина – музиканта Яна Табачника. Пригадую дуже лагідну кравчиню тьотю Гєню, яка єдина врятувалася з нацистьського концтабору, сама виховувала сина Маріка і двох племінниць. Вся її родина загинула. Але ця жінка мала таку багату душу, витримку і таку доброзичливість, що ніколи не скаржилася, а, навпаки, завжди цікавилася, як наші справи, пригощала смачними кренделями та тістечками. Якщо ми занадто галасували у дворі й хтось із сусідів робив нам зауваження, тьотя Гєня завжди нас захищала…

Будинок стоїть. І сподіваюся, переживе прагнення деяких сучасних бізнесменів перетворити ошатний і гостинний дім у власну непомірну площину нагромадження тренажерів із громіздкою та шумною витяжкою, що руйнує і наш будинок, і сусідній №2, і їхню вишукану ауру минулого і сьогодення…

Це тільки частина розвідок про людей, що мешкали жили в будинку… Історичні епохи складаються з людських доль.
Далі буде…

Тетяна СПОРИНІНА, «Версії», фото автора й архівні

Дякую за допомогу у вивченні архівів, за поради і прихильність Галині Леонтій (Halyna Leontiy), соціологу університету Tübingen, Німеччина, Степану Карачку, архівісту, краєзнавцю, Миколі Кушніру, директору Чернівецького музею історії та культури євреїв Буковини, Крістіану Геррманну (Christian Herrmann), Stabsstelle Kommunikation у IJAB – Fachstelle für Internationale Jugendarbeit, Німеччина, Едварду Туркевичу, програмісту, блогеру, В’ячеславу Лєбєдєву, завідувач фотолабораторією Чернівецького обласного краєзнавчого музею, Ользі Серебріян, відділ краєзнавства Обласної наукової бібліотеки ім. М.Івасюка, Людмилі Айгаре, перекладачу, фотохудожнику, Лідії Гуцкало, архівісту Чернівецького обласного архіву, Михайлу Котляру, краєзнавцю, географу…

А також дуже вдячна авторам книг, часописів: Марія Никирса “Чернівці. Документальні нариси з історії вулиць і площ”, Олександр Масан, Ігор Чеховський “Чернівці:1408 – 1998”, Василь Білек, Орест Криворучко, Олександр Масан, Ігор Чеховський “Вітання з Чернівців”, Культурологічний часопис “Ї”, № 56/2009, “Чернівці. CZERNOWITZ”, Світлана Біленкова «Архітектура Чернівців ХІХ – поч. ХХ ст.», Укладачі: Олександр Добржанський, Микола Кушнір, Марія Никирса “Єврейське населення та розвиток єврейського національного руху на Буковині”, Іван Монолатій «Разом, але майже окремо: Взаємодія етнополітичних акторів на західноукраїнських землях у 1867-1914 рр.», «Діри пам’яті. Як пам’ятаючи, місто забуває», Ігор Буркут (публікації у часописах), Ігор Мельник, Леся Щербанюк, Олег Любківський “CZERNOWITZ: історичні вулиці, будинки та видатні особистості”, фотоальбом “Anthropologia urbana. Homo czernoviciensis”, редакція та упорядкування Сергія Осачука,  EDGAR HAUSTER, блог, Юрій Ходорковський «Вічність. Час. Традиція», Василь Селезінка «Місто моєї любові»,…

Запис UHRMACHERGASSE, 4: Будинок живий мешканцями… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Після трьох років «безголової» Чернівецької міської ради, сесію уперше вів міський голова. Олексій Каспрук, який переміг на виборах 25 травня, на сесії Чернівецької міської ради склав присягу міського голови. Привітати новоспеченого мера прибув екс-мер, нардеп Микола Федорук, який передав Каспруку «ланцюг бургомістра».

Перша сесія під головуванням міського голови виявилася плідною. Депутати затвердили перелік парків і скверів м. Чернівці, Правила утримання домашніх тварин, погодили інвестиційну програму МКП «Чернівцітеплокомуненерго», а також розглянули низку земельних питань. Народні обранці своїм рішенням приєднали комунальне підприємство «Містобуд» до МТК «Калинівський ринок», мотивуючи це необхідністю збереження майна збиткового підприємства. Нагадаємо, що КП «Містобуд» до 2011 року очолював новообраний мер Олексій Каспрук, який після свого звільнення неодноразово заявляв, що тодішня регіоналівська влада міста довела підприємство до банкрутства. Крім того, депутати затвердили склад наглядової ради МТК «Калинівський ринок» у кількості 7 осіб.

Легким натиском кнопок депутати припинили депутатські повноваження екс-секретаря Чернівецької міськради Віталія Михайлішина, адже раніше він сам просив про це. СамогоМихайлішина в сесійній залі не було, тож 36 депутатських голосів зробили екс-секретаря, депутата й кандидата в мери просто чернівчанином…

Галина ЄРЕМІЦА, «Версії»

Запис Новообраний мер Чернівців склав присягу й узявся до роботи спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Голова Державного агентства земельних ресурсів, колишній буковинець Сергій Рудик відвідав з робочим візитом Чернівці. Під час брифінгу він розповів журналістам про початок роботи «гарячої» телефонної лінії,на якуможна поскаржитися або отримати консультацію із земельних питань.

Гаряча лінія з земельних питань – 0800301071

Сергій Рудик запевнив, що в тих районах, з яких надходитиме найбільше скарг та невирішених питань, здійснять кадрові зміни, оскільки часте звернення громадян на «гарячу» лінію свідчитиме про те, що керівник даного підрозділу Держземагенства не на своєму місці:

– Якщо на місцях працюватимуть так, як звикли до цього, будуть кадрові зміни. Чернівецька область тут не виняток, незважаючи на те, що я ваш земляк, – підкреслив Рудик.

На запитання журналіста газети «Версії» про його бачення розвитку ринку землі в Україні Рудик відповів:

– Як на мене, ми маємо відмовитися від такого поняття, як мораторій на продаж землі, накладений до 01.01.2016 року. Треба чесно сказати людям, що ми взагалі проти продажу землі і прийняти відповідні зміни до Земельного кодексу. Натомість юридично прописати тезу продажу права оренди землі, зробивши оренду довгостроковою. Я розумію, що для того, щоби така норма працювала, треба внести зміни у вимоги до розірвання договору оренди, якщо одна зі сторін не виконує своїх обов’язків. Якщо ми ці зміни внесемо, то продаж права оренди землі можна запровадити вже впродовж нинішнього року. Це за умови, що працюватиме парламент і вистачить політичної волі. Таким чином ми знімемо дуже багато проблем у царині землі: піднімаємо довгострокову оренду, скажімо, до 15-20-ти років. Там, де ми хочемо отримати гроші за користування землею, ми їх отримуємо; людина, яка обробляє цю землю, має можливість інвестувати в неї і працювати на довгострокову перспективу, адже не буде зацікавлена «відтискати» за рік-два. Орендар перейматиметься тим, що буде з цією землею років через 10, а також буде зацікавлений, щоби там десь і комбайн з’являвся, використовувалися міндобрива тощо. Та й ненароджені українці-діти будуть у перспективі спадкоємцями цієї землі, збережеться цілісність української нації, українського народу.

Галина ЄРЕМІЦА, «Версії»

Запис Землю варто не продавати, а здавати в оренду спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У Чернівцях підготували Генеральний план розвитку міста на 20 років. Більше того: тепер це не секретний документ, а публічний. Познайомитися з ним можна на сайті Чернівецької міської ради.

– Головне у Генеральному плані – будівництво багатоповерхових будинків. Досі щороку ми здавали в експлуатацію близько 100 тисяч квадратних метрів житла. За новим генпланом плануємо здавати 120 тисяч квадратних метрів, – каже Сергій Гомонович, головний архітектор Чернівців. – У найближчих планах – завершення будівництва на Проспекті Незалежності, вулицях Сторожинецькій, Рівненській та Героїв Майдану. Заплановане також зведення великих житлових комплексів на три і чотири поверхи із власною інфраструктурою. Зокрема, у районах Роші та Садгори є території на півтора гектара, де, власне, будуватимемо багатоповерхові комплекси. Нині триває будівництво багатоповерхівок у районі озера на вулиці Винниченка – так званий мікрорайон «Мрія», де буде власна пляжна зона.

На вулицю Магалянську, до якої розшириться територія Чернівців, планують перенести промисловий район з вулиці Прутської. А в районі міського пляжу створять велику рекреаційну зону з пішохідними мостами, аквапарком і розвагами.

Вл.інф.  

Запис У місті зводитимуть багатоповерхівки та добудують мікрорайон із пляжем спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Тож чи варто нам відкривати «ящик Пандори» у такий складний час, як нині? Тим паче, по Кіцулу є питання. Обізнані люди, які відстежують належність перших осіб області до тієї чи іншої партійної когорти (хочу нагадати, що у нас партії – це бізнес проекти), кажуть, що Кіцул – людина Оксани Продан, яка, нагадаю, розбиралася з безладами на Калинівському ринку в період правління Ринжука (себто Федорука). Тобто її інтереси теж на ринку, але в іншій площині. Натомість заступник Кіцула – людина нібито з команди Федорука. Якби вони одне одного контролювали, було б зовсім не зле для «калинівців», які, до слова, вже обурені призначеннями на Калинівському ринку, стверджуючи, що повертаються «дерибанні» часи (див. відео з прес-конференції Правого сектору в Українському народному домі) .

Ситуація з новопризначеним головою ОДА – виконавчої структури, яка нині паралізована, – теж якась дивна. Романів уже побував на зустрічі з депутатами. Його кандидатуру нібито підтримала й рада Майдану та Самооборона. І раптом – Правий сектор проти. Обираємо голову ОДА на Майдані. А, може, не той нині час для таких речей? Адже розпочалася війна!

Якщо казати відверто, то у нашої влади нині більше помилок, ніж здобутків. Наведу тільки два приклади. Приміром, навіщо підбурювати десятки-сотні пенсіонерів проти себе, перейменувавши вулицю обласного центру Червоноармійську? Хіба останки цих червоноармійців не лежать на кладовищах кожного міста і села. Та й чи не завдяки їм Північна Буковина перебуває зараз у складі України? А тепер і пам’ять про них хочуть стерти? А що скаже керівництво нинішнього 9 Травня? Крім того, у нас достатньо вулиць Садових, Квіткових чи тупиків комунізму, які безболісно можна перейменувати. Навіть Центральній площі можна було дати ім’я Героїв Небесної сотні.

І другий приклад. Відеокадри, м’яко кажучи, не вельми інтелігентного зняття виконувача  обов’язки генерального директора Національної телекомпанії України (НТКУ) Олександра Пантелеймонова обійдуть чи вже обійшли весь світ. І вони чи не найлегше переконають саме цей світ у тому, що до влади в Україні прийшли фашисти. Тому в мене складається враження, що все це відбувається на замовлення та за гроші ворогів України. Це ж просто подарунки для Путіна! Мене особисто найбільше обурювала брехня і підтасовка фактів у російських новинах. Час від часу переглядала їх, щоби знати, чим дихають тамтешні журналісти. А тепер російські телевізійні канали заблоковані. Це що – недовіра до власного народу? Чи відповідь на програну інформаційну війну? Я особисто вважаю такий хід помилковим. Але, припускаю, що я теж можу помилятися. Та знаю головне: завжди треба думати головою та аналізувати факти.

Людмила ЧЕРЕДАРИК

Запис Ми – НЕ іграшки в чужих руках? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У центрі польського міста Кросно розбудували дитячий майданчик.  

– Організація пляжів – писк моди у великих містах Польщі, – повідомила газеті друг редакції, колишня директорка Чернівецького художнього музею Тетяна ДУГАЄВА. – Часто вони з’являються також з метою залучення відвідувачів у клубах і торгових центрах. Зокрема, такий пляж влаштували у Вроцлаві – у центрі міста, під час фестивалю. Міські пляжі функціонують у центрі міст Бидгошч, Катовіце, Познань, Лодзь, Жешув. Там, принаймні, всі лежаки зайняті.

Звідки взялася ця мода? Її, на думку п. Тетяни, продиктував попит. З’ясувалося, що є багато охочих, які згідні бодай на невеличку заміну відпустки. Бо як тільки з’являється пісок, лежаки, напої, під парасольками опиняються люди. Таким чином навіть ті, хто не може через різні причини податися на відпочинок, миттєво відчуватимуться у відпустці.

До слова, в окремих містах Європи влітку споруджують на центральних площах тимчасові волейбольні майданчики з піском для пляжного волейболу, а взимку – ковзанки.

Вл. інф.

Запис Пляжі у центрі європейських міст – хіти сезону-2013 спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Гадаю, більшість чернівчан не заперечуватиме, що Нік Вуйчич – відома у світі людина, яка щодня, щохвилини  своїм життям достойно відповідає на жорстокий виклик долі. Якщо ж хтось не знає історію життя цієї Людини,  зазирніть у Гугл, вчитайтеся у його книги або ж перегляньте фільм «Цирк метеликів»…  

На відміну від Ніка Вуйчича, мені поталанило значно більше: у мене хворі тільки ноги. Більше того, лікарі допомагають долати хворобу. Однак після операції у мене в руках з’явилися милиці. І, коли набравшися сил, я вийшла на прогулянку, одразу постало багато проблем. Найпершою була якість чернівецьких тротуарів і доріг. І тут я збагнула, що, окрім сил, мені потрібні ще й неабиякі хоробрість і майстерність..

Утім, навіть без милиць не так то легко пройтися нашими навіть центральними вулицями без проблем, не кажучи вже про другорядні вулички чи провулочки. На превеликий смуток і сором, уже в історичній  частині нашого міста, що веде до перлини ЮНЕСКО, лише інколи трапляється «нормальний» тротуар. Здебільшого тут плитка, яка не тільки від контакту з милицями чи палицею, а й навіть з модерновими підборами розбігається в різні сторони. Чиясь байдужа рука, керована скупою головою та безсердечною душею, виготовляла цю плитку, а інша байдужа і водночас непрофесійна рука непродумано викладала її аби як. І не важливо, що такими дорогами не можна ходити! Головне, що гроші за таку псевдороботу вже розпирають чиїсь кишені.

Щоправда, подекуди в нашому місті є залишки асфальту, покладеного, мабуть, ще за радянської доби. Однак дефілювати ним не менш небезпечно, ніж неслухняною плиткою. Ось пройшов дощ, утворилася калюжа, а в ній швидко виник мул. І як тільки милиця чи паличка торкаються цієї ковзкої маси, миттєво втрачається рівновага, а про те, що далі, – краще й не думати.

Повірте (та в жодному випадку на собі не перевіряйте!) – це не дрібнички, а справжній виклик тим, кому важко ходити. Будь-які нерівності завдають нестерпний біль при пересуванні, а іноді й спричиняють нові переломи.

Хоча взимку всі ці нерівності зникають. Натомість утворюються трампліни, які не кожна здорова людина готова «взяти». А ще – безкоштовні ковзанки, ніби всі чернівчани – професійні ковзанярі. На жаль, особисто знаю городян, які, маючи проблеми з опорно-руховим апаратом, минулої зими упродовж 4-х місяців не виходили на вулицю.

Ще одна проблема постає, коли такому горе-пішоходу, як мені нині, заманеться перейти на інший бік вулиці. Тепер проблемою стає висота тротуарів, яку не кожна й здорова нога готова здолати.

Хтось поцікавиться: силою якого божевілля тебе на милицях понесло на вулицю? Сиди собі вдома – цілішою будеш. Може й так, якщо не брати до уваги самотність, яка додає до фізичного болю ще й моральні страждання. Може й так, ти ж не Нік Вуйчич… А він, на його щастя, мешкає не тут.

Ті ж, хто проживають в нашому місті і за посадами мали би дбати про нього, швидше за все не ходять розбитими тротуарами Чернівців, тому ці проблеми їм, мабуть, просто не зрозумілі, більше того – вони їх не дістали, не допекли!!!

Тому й пишаються тим, що наше місто носить статус одного з найкомфортніших міст країни. Однак комфорт має бути справді комфортом, а не метафорою, яка стає викликом, щойно з’являється людина з особливими фізичними потребами. На жаль, ми на очах втрачаємо статус справді гарного, вишуканого і, головне, – толерантного й гуманного міста. Навряд чи зможуть безпроблемно прогулятися нашим містом у найближчому майбутньому Нік Вуйчич чи бабуся з паличкою…

Чернівчанка, яка не з власної волі блукала містом на милицях

(у редакції є прізвище й адреса автора)

Довідка «Версій»

Нік Вуйчич— християнський проповідник, мотиваційний тренер і директор неприбуткової організації «Життя без кінцівок».

Народився 4 грудня1982 року в Брісбені (Австралія) в сім’ї сербських емігрантів і мав рідкісну патологію: у хлопчика були відсутні кінцівки — обидві руки і обидві ноги. Частково мав одну стопу із двома пальцями, що дозволило хлопчику в подальшому навчитися ходити, плавати, кататися на скейті, грати на комп’ютері і писати.

Він об’їздив понад 45 країн, виступаючи у школах, університетах та інших організаціях. Бере участь у телешоу і пише книги. Його перша книга «Життя без обмежень» вийшла 2010 року, а 2012-го була перекладена російською.

Нині проживає в Каліфорнії, США. 12 лютого 2012 року одружився на Канае Міяхарі, а 14 лютого 2013 року в них народився син.

Офіційно

Мільйон гривень – уже під ногами:

у центрі Чернівців знову перекладатимуть бруківку

У Чернівцях триває ремонт тротуарів… «Вже проведені ремонтні роботи на вул. Коцюбинського та Емінеску, частково замінена тротуарна плитка на ділянці проспекту Незалежності та вулиці Червоноармійській, – повідомляє сектор інформації та зв’язків із громадськістю міської ради. – Наразі завершуються ремонтні роботи на розі вулиць Садова-Головна».

– Цього року в ремонт тротуарів вкладено вже понад мільйон гривень, – зауважив Віталій Михайлішин, секретар міськради. – Усі роботи виконуються сумлінно, з використанням якісної плитки та бордюрів. Найближчим часом розпочнуться роботи і на інших вулицях Підкови і Ткачука.

– У найближчих планах – завершити ремонт на ділянці вул. Головної від вул. Садової до Соборної площі, – розповідає Дмитро Сірман, директор департаменту житлово-комунального господарства міської ради. – Там, де роботи виконані з дотриманням норм, плитку не зніматимемо, замінимо її лише на проблемних ділянках. Плануємо ремонтувати не тільки центральну частину міста, а й околиці.

Запис Мої прогулянки на милицях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

В фінуправлінні зазначили, що до бюджету від оренди парковок надходитиме близько 600 тис.грн., тобто середньомісячний збір з однієї парковки становитиме 2 тис. грн.

Як вважають представники громадської ради, це – «крапля в морі». До того ж, важливо, наскільки швидко обладнанють паркувальні майданчики та чи будуть створені місця для людей з обмеженими фізичними можливостями. Департамент ЖКГ запевнив же, що все буде облаштоване за європейськими стандартами.

Вл.інф.

Запис Парковки авт коштуватимуть від 3 до 5 гривень спершу з'явиться на Медіа-Версії.

В арт-кафе «Shelter» журналіст Сергій Воронцов презентував «Книгу з повітря». Актори Незалежної театральної лабораторії допомогли автору «матеріалізувати» щирі життєві історії про чернівецького хлопчика, щасливішого за банкіра, та про вулицю Панську, про похорони сутенера і шкідливість алкоголізму, а також про внутрішній голос і… гостре бажання інтелігентного журналіста жбурнути каменюкою у вікно ОДА… 

Щоправда, презентував Сергій Воронцов книгу поки що віртуальну, адже методично ходити владними кабінетами та вибивати гроші на друк авторові забракло сил і бажання. Тому журналіст запропонував охочим купити права на книгу і видати її… чернівецьким контрабандистам!

Автор обіцяє невдовзі викласти електронний варіант книги в інтернеті.

– Купуйте книгу – це продюсерська пропозиція! Мені здається, це більш вигідне вкладення, ніж, скажімо, купівля ларків на Турецькій площі. Не знаю, як кому, але мені нецікаво бігати кабінетами, щось вибивати, а потім стояти зі сльозами зворушеності в очах, тримаючи в руках дорогоцінний томик… Я люблю ходити до лісу, а не до кабінетів. І вважаю, що марнославство – найсмішніше, що може трапитися з людиною…

За словами журналіста, бути автором книги – не його мрія.

–  Моя мрія – дізнатися, чому ми живемо, чому вмираємо і що означає слово «я», – зауважив Сергій Воронцов.

Сергій Воронцов: «Книга з повітря» – про наше провінційне містечко і його драму. Про наших земляків, які змушені були покинути місто, про те, як вони перетворилися на попіл і поставали з попелу. Про те, як раптово катастрофа вириває з міщанського життя і занурює у світ великих пристрастей і великих питань…»

Ігор КОНСТАНТИНЮК, «Версії»

Запис Сергій Воронцов шукає контрабандистів спершу з'явиться на Медіа-Версії.

1914-1918 роки не тільки зруйнували той світ, який складався впродовж ХІХ – початку ХХ століть, а й знищили впевненість людей у швидкому історичному поступі. З’ясувалося, що під тоненькою цивілізаційною оболонкою прихований середньовічний варвар, здатний на жахливі злочини. Переживши страхіття війни, чимало людей із сумом згадували передвоєнне життя. Особлива ностальгія була за 1913-м. А рік цей і справді був дуже цікавим.

Отож, які вони були – звичайні чернівчани 1913-го, сто років тому, напередодні Першої світової війни? Про що мріяли, як жили, чим пишалися? Про це розповідають професійні історики та краєзнавці, закохані в рідний край.

Закон і порядок

А почнемо з розповіді про життя чернівчан того далекого вже 1913 року. Своїми знаннями ділиться відомий буковинський колекціонер, майстер народної творчості Іван Назарович СНІГУР. Чому для початку ми обрали саме Чернівці? А тому, що в нашому місті, розташованому на перехресті шляхів з Центральної Європи на Балкани та в Росію, сконцентровано було чимало типового для тогочасної Європи. Інколи дослідження однієї краплини дає знання про весь океан. Так і Чернівці – столиця австрійського герцогства Буковина, могли 1913 року слугувати прикладом європейського міста, яке поєднало в собі типові риси життя різних регіонів Старого континенту. Чимало матеріальних решток того життя збереглося в колекції І. Снігура.

– Іване Назаровичу, 1913-го у Чернівцях не було великих підприємств з тисячами робітників. А чим же тоді займалася більшість чернівчан?

– Так, великих заводів тут не було, лише ткацька й швейна фабрики, пивзавод, цегельні тощо. Багато міщан займалося комерцією та ремеслом. Тут була велика кількість магазинів і крамниць, які потребували не лише продавців і прибиральниць, але й охоронців. На вулиці Панській (нині О. Кобилянської) розташовувалися розкішні магазини, серед них ювелірні, що ретельно охоронялися. Охоронці мали між собою постійний зв’язок, тож порядок на вулиці підтримувався завжди і все було під контролем. За Австрії існувало правило: закон і порядок, і йому намагалося слідувати суспільство. Власники магазинів контролювали сторожів, видаючи їм перед нічною зміною спеціальні прилади, подібні до кишенькових годинників. Там заведена пружина намотувала паперову смугу, а сторож повинен був періодично натискати спеціальну кнопку й на смужці робилися проколи – коли на міській вежі годинник відбивав час. А вранці власник закладу перевіряв, чи охоронець бува не пропустив сигналу, не проспав.

На тій же Панській вулиці чимало роботи знаходилося й для інших простолюдинів. Пани тримали слуг – садівників, покоївок, двірників. Панство мало кінні екіпажі: автомобілів у місті тоді було небагато. А громадським транспортом користувалися здебільшого прості городяни. Трамвай у Чернівцях пустили ще 1897 року, а перший автобусний маршрут з’явився 1914-го – на Садгору. Вищі верстви населення їздили у каретах і фаетонах. Напередодні Першої світової війни 23 двори вулиці Панської мали власні карети. Дотепер у колишніх каретних заїздах збереглися невеличкі кам’яні стовпчики, якими правилися колеса карет. Біля коней працювали конюхи, роботи в них було багато.

У місті працювали майстерні кінних екіпажів – карет, фаетонів, кабріолетів. Виробляли вони і різні типи саней, у тому числі й дорогих, якими користувалися заможні люди. Упряж для коней робили лимарі, а підковували коней ковалі. Знаходилося ковалям і чимало інших занять. Так, вони виковували металеві ворота, що прикрашали ошатні будівлі. А будувалося у Чернівцях на початку ХХ ст. чимало, і на будівництві було зайнято багато мулярів, тинькарів та інших фахівців. Цілі бригади або окремі особи займалися й ремонтами помешкань. Напередодні Першої світової війни в будівельній галузі Буковини працювали тисячі робітників.

Австрійському двірнику довіряли ключі від квартир

Чернівці будувалися не за рахунок державного бюджету Австро-Угорщини, а за гроші приватних підприємців і фінансистів, а також коштами Православного релігійного фонду Буковини.

Йому належали великі земельні маєтки, ліси, кінні заводи і різні підприємства. Фонд розпоряджався значними коштами, які дозволяли зводити у місті величні будови.

Зауважимо, що опалення в міських будинках було тоді здебільшого пічним. А це потребувало великої кількості дров, і містом ходили чоловіки, що пиляли і рубали дрова. Оскільки через димарі виділялося чимало сажі, їх треба було періодично чистити. Сажотруси носили спеціальний чорний одяг і мали пристосування для чищення димарів. Городяни вважали, що зустріч із сажотрусом на Новий рік приносить щастя,  й щедро обдаровували представників цієї професії. Деякі хитруни спеціально переодягалися сажотрусами, щоби заробити «легкі» гроші для зустрічі новорічних свят. Ходили містом і точильники ножів та ножиць.

Шанованою професією у Чернівцях тоді була двірницька. На відміну від Російської імперії, де двірник мусив постійно доносити поліції на мешканців його будинку, в Австрії двірник був справжнім господарем вулиці. Йому довіряли ключі від квартир мешканці будинків, і він за їхньої відсутності поливав квіти і слідкував за порядком у помешканні. Двірник отримував цілком пристойну зарплату з комунального бюджету, йому надавалася досить простора квартира. У місті діяло Товариство двірників, цій професії навіть спеціально навчали у Відні.

У 1913 році в Чернівцях існувало безліч різноманітних ремісничих майстерень: слюсарів, бляхарів, склярів, шевців та інших. Багато було кравців, особливо з євреїв. Представники цієї національності переважали також серед перукарів і кондитерів. А чимало українців підробляло біля ринків, де вони чекали своїх клієнтів із двоколісними ручними візками, щоби за скромну оплату відвезти їхні покупки додому. Люди шукали можливості підробити і бралися за будь-яку роботу.

Старшим – вино, молоді – інтелектуальні заняття

– Зрозуміло, що багато кому доводилося працювати тяжко й багато. А як чернівчани відпочивали після роботи?

– Увечері багато городян відвідувало кав’ярні або винарні. Наприклад, на вулиці Руській від Рінг-пляц (сучасна Центральна площа) до мосту через залізницю було 11 винних підвалів. У кожному був чималий вибір вин. Оптовому покупцеві дозволяли навести пробу на вина різних сортів, чим намагалися скористатися деякі спритники. Покуштувавши все, вони купували лише склянку вина на виніс, щоби «краще розсмакувати вдома». Тут не лише пили: на клієнтів у таких закладах чекали й повії.

До винарень ходили люди старшого й середнього віку, щоби спілкуватися і проводити вільний час. А молодь напередодні війни мала інші зайняття, насамперед у численних товариствах, члени яких зобов’язувалися не вживати спиртних напоїв і не палити. Молоді хлопці тоді захоплювалися технікою, особливо автомобілями. Займалися спортом, музикою, співами. Разом з дівчатами виконували ролі в аматорських спектаклях, співали у хорах, грали в оркестрах. Лише українських товариств на Буковині тоді було 590.

Якщо представники нижчих соціальних верств вільний час проводили у винарнях, то мешканці вулиці Панської влітку відпочивали у власних двориках і садах. Там вони пили каву, чай або міцніші напої, і вели бесіди з людьми свого кола. Панство також полюбляло відпочинок на природі, особливо полювання…

Ігор БУРКУТ, кандидат історичних наук

Запис Панське місто трударів спершу з'явиться на Медіа-Версії.

…Переломний 2012 рік відзначився як пора «реорганізації» міської культури: та, що дісталася у спадок від «папередників», прийшлася не по зубах і не до апетиту новим менеджерам демократії. До 10-ліття Культурно-мистецького центру «Українська книга» у фарватері прийняття «мовного закону» усміхнена міська влада підняла податок на торгівлю українською друкованою продукцією. Коли легендарний «Букініст», а з ним і менш легендарну, хоча і знану в радянські часи, «Науку» та інші книгарні реорганізували разом із директорами, в ролі найпочесніших цапів-відбувайлів року опинились Наталія Барановська і Марина Лібанова, а з ними письменники та депутати, яких «покращили» і «розвели як котят». Потиском кнопок у залі обласної ради і розчерком найгуманнішого у світі Шевченківського районного суду в Чернівцях поставлено крапку на славі міста книгарень. На черзі кав’ярні?..

…Або фонтанчики. Гріх не пригадати помпезне відкриття мініатюрного фонтана на розі вул. Головної і Шолом-Алейхема. Благотворна аура «в.о.» міського очільника виявилася, щоправда, нетривалою: вже через кілька днів після реконструкції вода почала час від часу зникати, а у спекотному липні чернівчани про питну воду на «будинку-кораблі» й думати забули. Страшно сказати, але в грудні начальник водоканалу Володимир Андрущак «порадував» чернівчан звісткою про розбудову прутських водозаборів – після такого повороту вода, варто очікувати, гарантовано зникатиме і в річці…

Синьківський олігарх елегантно купує місто – а місто не менш елегантно продається

…Усмішка Віталія Михайлішина, однак, не пережила виборів до Верховної Ради: міський очільник так і не визначився між любов’ю до міста і любов’ю до законів, тож із мерського крісла вирішив стрибнути одразу до парламентської зали. При цьому примудрився не лишень із тріском програти кампанію, але й «дістати» всіх чернівчан посмішкою щасливого «представника обласного центру». Після того, як Микола Федорук «на кого ж нас полишив», чернівецька толерантність не витримала наруги і дала тріщину у самому фіналі кампанії: мова Геннадія Москаля 2012 року втратила інтимний ореол і відтепер стала нормативним лексиконом міста. Втім, чернівецька аудиторія «Facebook» і без того не нудьгувала: з віртуальним троллем Іваном Трачем на невибагливий чернівецький грунт перекочували куди дотепніші заморські технології політичних розборок…

…А з газовими закупками Дмитра Фірташа – і його мільйони, з барського плеча розкидані між Чернівецьким університетом, театром, філармонією, органною залою, Різдв’яним «палацом» і фестивалями поезії й маланок. Синьківський олігарх елегантно купує місто – а місто не менш елегантно продається. Якщо професійний залізничник Дмитро Фірташ зглянеться на подорожніх і виконає обіцянки Михайла Папієва про прискорення потягу «Чернівці-Київ», подарує додаткові вагони та профінансує добудову гілки в обхід молдовського кордону – чесне слово, продамося і ми. А поки що терплячим чернівчанам доводиться хіба що відкладати кошти на авіаквитки з надією, що повітряне сполучення зі столицею колись таки відкриється. І буде по кишені.

…Тож і закордонних гостей приймати не соромно буде – чи то хасидів у резиденції чудотворного садгірського цадика, переданій міською владою у півстолітнє користування єврейській громаді міста, чи то міністрів закордонних справ і патріархів, які періодично навідують Чернівці з інспекціями автомобільних доріг і роботи комунальних служб. Як з’ясувалося, для жителів міста не таким страшним виявився ймовірний кінець світу, як гарантований початок зими – традиційно не обійшлось без поламаних депутатських ребер, розбитих голів, обірваних проводів і засипаних сміттям вулиць. Принаймні, тепер чернівчани зрозуміли, що для комунальників різниці між прізвищами мерів немає – «цирк поїхав, клоуни залишилися», а з клоунами – і гори снігу на кожній чернівецькій площі…

…А з горами снігу залишився і Михайло Папієв, якого, всупереч усім очікуванням, Президент так і не відправив до багатонаціональної Індії переймати досвід вибіркової газифікації, вирубки лісів і зрощування місцевого сепаратизму. Як і в далеких екзотичних країнах, у місті 2012 року з’явився власний мистецький шедевр вартістю 250 тисяч гривень – пам’ятник чи то квітці, чи то равлику на знак солідарності з усіма футбольними фанами, які з нагоди Евро-2012 не приїхали до Чернівців.

…Мабуть, тому, що сучасне мистецтво вже й без цього освоїлося в місті Че: у рамках III Міжнародного фестивалю «Meridian Czernowitz» поезія і музика лунали не лишень у нічних клубах і на верандах кафе, але й на Калинівському ринку, звідки тягнеться живильне коріння всілякого чернівецького меценатства. Однак прихильність Фортуни плинна: один з перших спонсорів поетичного фестивалю Іван Ринжук протягом 2012 року так і не зміг вийти з-за грат чи вдало застрибнути до опозиційного виборчого потягу. Або зістрибнути з нього: значно вдалішим цей рік видався для Віталія Ткачука, який після креативних обіцянок-цяцянок дослужився таки до власного кафе на вул. Кобилянській, відкритого одразу після зняття кандидатури – вірогідно, на заощаджені на кампанії кошти…

…Та не всюди політика робиться гладко: у грудні парламентські методи дискусії перекочували й до буковинської провінції, відзначившись першою та, вірогідно, не останньою бійкою на сесії обласної ради. З іскрами дискутували й за кулісами: цілий рік небайдужі чернівецькі ЗМІ гуділи навколо звільнення актора Івана Даніліна та його феєричне поновлення після тривалої судової тяганини. 2012 рік продемонстрував, що питання культури в місті так само не обходяться без скандалів, як і звичайний «дерибан»: горезвісні кінотеатри «Чернівці» та Івана Миколайчука вчергове з фанфарами шукали інвесторів. Хто здивується, якщо й вони скоро вилетять у чиюсь «газову трубу». Якщо так триватиме й надалі, то як земельні, так і освітні питання в місті стануть звично вирішуватися гранатами. Покращення констатуватимемо вже сьогодні.

Запис Чернівці-2012 очима медіа-експерта Святослава Вишинського спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Постраждали міліціонер та депутат. Хто кого бив – невідомо

Сутички протестувальників і правоохоронців були такими запеклими, що вони зламали невеличкий металевий паркан біля магазину на вулиці Університетській. Одразу ж на підмогу міліціонерам у формі прибули два мікроавтобуси з людьми в цивільному та однакових чорних шапках. Натовпом миттєво поширилися чутки, що це перевдягнений російський спецназ. Молодики виривали в пікетувальників прапори та ламали їх. Декого – били. Насамперед, свободівських депутатів, зокрема нардепа Руслана Зелика.

– Це безпрецедентний випадок, напевне, для всієї Західної України, – зусібіч оточений правоохоронцями, емоційно вигукував пан Руслан. – Працівники міліції побили депутата! Коли було протистояння – мене копали ногами по гомілках.

Дісталося і місцевим журналістам: заштовхали Михайла Токарюка («Буковина»), потоптали Петра Кобевка («Час»).

А ще у сутичці постраждав міліціонер. Зокрема, прес-служба прокуратури Чернівецької області повідомила, що чоловік із тілесними ушкодженнями перебуває в лікарні. За цим фактом відкрите кримінальне провадження і розпочате досудове розслідування.

А решта де?

Поки «свободівці» гуртом – під гасла та різдвяні колядки – намагалися прорватися крізь численні заслони правоохоронців, представникам «Фронту Змін» поодинці вдалося «просочитися» за спини міліціонерів. Зібравшись докупи, вони, на знак протесту, «підступно» повитягували з кишень прапори Євросоюзу і накинули їх собі на плечі.

Чернівецькі ж ударівці по Митному Союзу УДАРили… автопробігом.

– Перехожі із зацікавленістю спостерігали за жвавим рухом, читали написи на плакатах, водії зустрічної смуги підбадьорювали учасників автопробігу сигналами своїх автівок, – радісно відрапортували у прес-службі облорганізації партії УДАР.

Протестували і чернівецькі БЮТівці. Але дуже вже законспіровано…

– Через цілковите перекриття вулиць я не зміг проїхати своєю автівкою до місця події, відгукнувся заявою голова обласної організації партії ВО «Батьківщина»  Іван Мунтян. – Та серед пікетувальників були партійці ВО «Батьківщина», які участь у подібних акціях вважають своїм обов’язком. «Хто, як не ми», – казали вони мені напередодні, вважаючи, що такими виступами підтримують бойовий дух кинутої за грати нашої лідерки Юлії Тимошенко.

А ще біля воріт університету, під охороною міліції, послів зустрічали кілька молодих осіб із плакатами: «Приветствуем министров. Ждем президентов», «Желаем успешных переговоров!». Щоправда, дізнатися, кого вони представляли, так і не вдалося.

Офіційно, міністри закордонних справ України Леонід Кожара та Росії Сергій Лавров прибули до Чернівців для проведення чергового засідання Підкомітету з міжнародного співробітництва українсько-російської міждержавної комісії.

Проте, за чутками, візит Лаврова – це оглядини Михайла Папієва як потенційного нового посла України в Росії.

Ректор ЧНУ Степан Мельничук вручив міністрам дипломи та мантії почесних докторів університету. Ввечері їх у «Георг-плаці» розважала Маланка з Кіцманя та Шубранця. А понеділкового ранку міліція на півгодини повністю перекрила рух у центрі міста, – не пускали навіть маршрутки і тролейбуси: міністри покладали квіти до пам’ятника Тарасу Шевченку на Центральній площі.

Ігор КОНСТАНТИНЮК, «Версії»

Запис «Бандера прийде – порядок наведе» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Вл. інф.

Запис Сторожинець став містом майбутнього спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Над цим питанням у прямому  ефірі ТРК «Чернівці»  ламали списи учасники теледебатів «Велике журі» разом з його незмінним ведучим Арсенієм Анциперовим.

Дещо різних точок зору на це питання дотримувались учасники дискусії – Наталія Філатова, начальник відділу економічного розвитку громади Чернівецької міської ради та Ірина Буднікевич,  доцент, завідувачка кафедри маркетингу ЧНУ ім. Ю. Федьковича, а також Володимир Зав’ялов, директор Буковинської партнерської агенції, та  Ігор Гаврада, доцент кафедри політології та державного управління ЧНУ ім. Ю. Федьковича.

Якщо пані Філатова та Буднікевич, які  вже не один рік  займаються питаннями розробки бренду міста Чернівці стояли на оптимістичних позиціях щодо «обличчя» міста, то пани Зав’ялов та Гаврада  були налаштовані певною мірою  скептично.

«Оптимісти» намагалися переконати «Велике журі» у тому, що Чернівці відомі в Європі на прикладі  презентації міста на Міжнародній туристичній виставці у Берліні. На думку «песимістів», це жодним чином не впливає на кількість іноземних і навіть українських туристів, обсяг інвестицій у господарку міста.

Ірина Буднікевич зауважила, що треба говорити не про те, чи має місто обличчя, а яке воно, та  використовувати маркетинг і брендинг для покращення  цього обличчя. Ігор Гаврада зазначив, що крім того, що місто має бути картинкою для іноземців і внутрішніх туристів, воно має бути обличчям і для громадян. Але поки що це обличчя більше подобається нам самим, що є проявом місцевого патріотизму. Натомість Чернівцям не вистачає «макіяжу», про що свідчать  погані дороги, бруд на вулицях, відсутність гарячого водопостачання тощо.

Але у підсумку «Велике журі» прийняло рішення на користь «оптимістів», визнавши, що Чернівці таки має власне обличчя, що вказує на щиру любов та відданість чернівчан до свого міста та здатність вибачати йому певні недоліки. Водночас члени Журі висловлювали думки про те, що владі та громаді міста треба більше працювати над його просуванням в інформаційному просторі, створювати йому позитивний імідж. Це сприятиме розвитку туризму, надходженню інвестицій, а фактично, покращенню життя кожного городянина.

Організатори проекту «Велике журі» і надалі приймають пропозиції від громадян, журналістів, експертів щодо наступних тем дебатів.

Контактний телефон для повідомлень про бажання взяти участь у програмах та пропозицій щодо тем дебатів – (0372) 57-41-18, 57-30-34.

Програма створена за підтримки National Endowment for Democracy (NED).

Галина ЄРЕМІЦА

Запис Чи має місто Чернівці власне обличчя? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Годинне ж спілкування нинішнього понеділка було присвячене таким проблемам.

Туберкульоз є, щеплення нема

У тому, що вакцинації не проводяться стовідсотково, винні не батьки. Хоча й останні не у захваті від необхідності робити щеплення своїм дітям, оскільки бояться ускладнень від них, а точніше – смертельних випадків.
Як повідомив Іван ХОРОШЕНЮК, головний лікар міської дитячої поліклініки, Чернівці систематично, протягом останніх 3-4-х років недоотримують вакцину БЦЖ, яка так необхідна для щеплення новонароджених проти туберкульозу, та вакцину проти гепатиту В. Нею теж вакцинують немовлят у пологових будинках. Як наголосив Іван Іванович, проблема ця – державна. Нині в обласному центрі нещеплено понад 700 немовлят.

На жаль, є питання і з постачанням комплексних полівакцин, які убезпечують малюків від захворювань на кашлюк, дифтерит, поліомієліт тощо. Напруга зростає і через недостатню ревакцинацію дітей шкільного віку. Річ у тім, що 2009-го року міністерство охорони здоров’я взагалі забуло провести тендер на постачання вакцин. Коментарі, як то кажуть, зайві.

На Горече зсуву немає. Майже

У числі №10 «Версій» був опублікований матеріал «Чи сповзе монастир на Горече?» про те, що господарська діяльність (зрубування дерев) чоловічого монастиря на Кемпінгу призвела до зсуву. Як повідомив Володимир БАБЧУК, заступник директора департаменту містобудівного комплексу і земельних відносин, на місце виїжджала комісія. Їй, зокрема, показали ордер на знесення 82-х сухостійних дерев. Крім того, комісія обійшла всі берегозміцнювальні та дренажні споруди, що розташувалися на гектарі землі, яку монастир отримав в оренду до 2051 року. Щоправда, за словами Володимира Григоровича, комісія все ж побачили там невеличкі зсувні процеси. Але монастир уже має документацію на укріплення тих місць.

«Явсон» отримає кошти, коли «замолить» гріхи

Себто усуне всі недоліки, які залишила по собі на вулицях міста. На цьому наголосив Ярослав КУШНІРИК, заступник директора департаменту житлово-комунального господарства. Адже саме ця фірма найгірше виконала роботи до 600-річчя Чернівців. Асфальт, покладений на вулицях Миру, Винниченка, Комунальників почав розвалюватися вже через півроку. Подібна ситуація й на інших вулицях, виконаних цією фірмою. Навіть на тих, де вже плитка й перекладалася, а це вул. 29 Березня і Пумнула.
– Саме тому партачі й не отримають гроші з міського бюджету, аж доки не усунуть недоліки. А це – 240 тис. грн, – наголосив Ярослав Денисович.
До речі, перекласти плитку повинні й на вул. О.Кобилянської.

Списки пообіцяли відкрити

Понад 9 тисяч сімей стоять у черзі на отримання квартир у Чернівцях, – сказав Василь ГУРАЛЬ, заступник директора департаменту ЖКГ. – Тоді як протягом року місто отримує 20-30 квартир, тобто 4% від того, що продається.

Утім, постанова Кабміну «Про доступне житло», яка діяла торік, уже не чинна. Кабмін повинен прийняти таку ж і цього року. Зачекаємо…
Журналісти наголосили, що хотіли би бачити списки людей, які отримують квартири. А це, за словами Василя Борисовича, не є ні проблемою, ні закритою інформацією. Погоджуюсь, для нього, себто для Василя Борисовича, можливо, і так, але насправді зі списками черговиків за прізвищами, а не за кількістю ветеранів війни, соціально незахищених сімей тощо познайомитися більш ніж проблематично. І не тільки пересічному громадянину, а й навіть журналісту.

Аеропорт працює, а рейсів на Київ – катма

Чому? – поцікавилися присутні. «Бо від 27 березня авіакомпанія відмінила дотаційні рейси, – сказав Володимир КАЛИНЮК, директор КП «Аеропорт Чернівці». – Хоча 17 березня був погоджений регламент вильотів. Але вже 23-го надійшло офіційне повідомлення про відмову…

– Наразі інші літаки сідають у Чернівцях і злітають звідси, тож смуга придатна для експлуатації, – наголосив директор летовища.
Бродячі пси та поламані контейнери

860 тис. грн виділено міською владою на відлов і знешкодження бродячих тварин. З ними ведуть боротьбу дві бригади. Про це повідомив Василь ВОРОНЮК, директор КП «Спецкомунтранс». Він також підкреслив, що з довколишніх сіл люди завозять щенят до Чернівців, аби їх не топити вдома…

Завдяки тому, що були підняті тарифи на вивезення сміття, у квітні-травні, за словами Василя Івановича, їхнє комунальне підприємство закупить близько ста євроконтейнерів (на колесах) і майже 80 – квадратних, сміття з яких вивозиться малими машинами.

Вони боролися, а він будував…

А, може, так боролися? Хоча, за словами Олени ПУШКОВОЇ, начальника відділу охорони культурної спадщини Чернівців, ресторан «Сорбона» ставить під загрозу проходження центрального корпусу університету під охорону ЮНЕСКО. Саме тому міська влада і вимагає знести «еклектичну добудову», яка з’явилася нещодавно. Тим паче, що дозвіл давався лише на будівництво літнього майданчика.

Олена Дмитрівна наголошувала, що п. Чесанов брутально ігнорує рішення як громадсько-консультативної ради, так й інспекції будконтролю. Тому всі матеріали вони і передали до прокуратури.

Як на мене, ситуація складається якось дивно. Бо ще пам’ятаю, як обурювалася попервах громадськість і назві ресторану, і самій будові та її розташуванню. З часом усе притерлося – люди звикли. Мабуть, на це і розраховувалося. Аж раптом нині, коли звели нічим не гіршу за основне приміщення добудову, виникли проблеми. До речі, саме ті, про які громадськість говорила з самого початку. Але тоді її чомусь ніхто не чув. Чому? Змінилися політичні акценти?

Запис Чернівчани, запитуйте І контролюйте! спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Народився 10 червня 1950 року на Глибоччині, але рівно півжиття пов’язаний зі Сторожинеччиною й справедливо вважає Сторожинець рідним.
Як усі Близнюки, надзвичайно комунікабельний, уміє працювати з інформацією, прагне працювати в команді і домагатися результатів для спільноти.
Освіта лісотехнічна, і це накладає відбиток на підхід до справ: їх слід плекати як ліс, підтримуючи усе здорове й позбавляючись усього зайвого, кривого й гнилого.
Їздить на іномарці: це темно-бордова «Нива», чиста, доглянута й ретельно відлагоджена. Час поїздок використовує для роботи за допомоги сотового.

– Миколо Миколайовичу, Ви – мер, так би мовити, «молодий», обрані рік тому. Що Вас привело до цієї посади?

– Я родом з багатодітної сім’ї, звик багато працювати. У лісовому господарстві пройшов усі можливі щаблі, від майстра до начальника облдержлісмисливгоспу, пройшов власною працею, без жодних протекцій. На момент виборів зрозумів, що здатен багато зробити для міста. Я в Сторожинці людина не нова, усіх знаю і мене всі знають. І люди підтримали мене – 77-ма відсотками голосів серед 8 претендентів.

– Але ж Ви й так обіймали найвищу посаду в районі… – Це, мабуть, загальна помилка усіх, хто не знайомий з реальним станом справ. Голова райдержадміністрації – це тільки проміжна ланка між владою центральною і територіальною одиницею. Реальної можливості щось зробити, окрім того, що накажуть, немає. А догоджати начальству замість того, щоби робити конкретну справу – не в моєму характері.

– Є щось таке, що не дає спати ночами?

– Я взагалі люблю обдумувати все і планувати на майбутнє вночі. Інколи буває, про щось неприємне дізнався – теж треба вирішити, що з цим робити: комусь «наступив на мозоль», не дав здійснити «комбінацію», починаються скарги та інтриги… А треба позбуватися негативу й рухатися далі.

Цього року ми втратили мільйон гривень фінансування з плати за землю: вона пішла тепер на села. Весь рух – за рахунок малого й середнього бізнесу. Саме сьогодні нагороджуємо найкращих на честь Дня підприємця…

– Маєте інвестиційні перспективи?

– Є кілька пропозицій, але інвестори чекають стабільності… Думаю, конкретні справи почнуться після жовтневих виборів. Хоча вже маємо конкретний проект від фірми, яка займається берегоукріпленням. Підрозділ зі 100 механізаторів базуватиметься у Сторожинці. Це ж не звідкись привезуть працівників, це 100 наших сторожинчан отримають роботу, а береги наших річок будуть захищені від можливих повеней. До речі, такого типу укріплення, поставлені після повені 2008 року, в Панці, наприклад, витримали вже дві повеневі атаки.

– Що заважає сторожинецькому мерові?

– Такого, щоби зовсім не чекав, не було. Хоча дещо інколи… дивує. От наприклад, робимо тротуар на вулиці. Три власники мають там бізнес. Два долучаються до фінансування, третій – не найбідніший, до речі, – відмовляється. То що, біля його закладу залишати ями й болото? Прізвище поки не називатиму, може ще совість прокинеться в людини…

Чи такий приклад: Сторожинець місто маленьке. Як Ви думаєте, можна тут приховати, з ким гуляють у День Незалежності ревізори КРУ? Особливо, коли з тими, кого перевіряють?

Маємо також проблеми, які самотужки вирішити не можемо. По-перше, 500 дітей не мають змоги відвідувати дитячі садочки. А по-друге, маємо близько 400 людей на квартирному обліку, серед них – значна кількість колишніх військовослужбовців розформованого танкового полку.

Щодо дитячого садочка, маємо вже проект перебудови казарменого корпусу на території колишнього військового містечка. Але громада цього проекту сама не потягне. Тут великі сподівання маємо на голову ОДА Михайла Папієва, з яким маємо вже попередні домовленості.

– Що для Вас означає «жити життям громади»?

– Знати, що я – один з них. Знати, що треба зробити і як це можна зробити. Вулиці, дороги, тротуари, земля, дерева, паркани… – усе це вимагає хазяйського ока. Я – патріот Сторожинця, цієї землі. І люди в нас трудящі, золоті. Тож намагаємося зробити все, щоби розташований практично в центрі Європи Сторожинець став по-справжньому європейським містом.

Історична довідка

Сторожинець – найближчий до Чернівців районний центр Чернівецької області. Населення – 14,5 тис. чол. Уперше письмово згадується 1448 року. Виник як сторожове поселення на підступах до Чернівців, звідси назва. Статус міста отримав на початку ХХ століття.

Лариса ДМИТРЕНКО, «Версії»

Запис Сторожинець – у центрі Європи спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Від 1919 до 1940 року селище міського типу називалося Адинката. Перша письмова пам’ятка про Глибоку датована 1438 роком. Вона згадується як запустіла місцевість на «Чорній Поляні», а в грамоті того ж року молдавський господар Ілля І подарував Глибоку придворному судді Петрі Гудимі. Назва селища походить від місця розташування: воно лежить у глибокій улоговині. В 1490 році в літописах згадується про те, що церква Глибокої увійшла до Радівецької єпархії, а згодом молдавський господар Стефан своєю грамотою передав Глибоку придворному Юдку.

Протягом довгого часу Глибока з усіма землями та угіддями була власністю феодалів чи монастирів. 1774-го Глибока, як і вся Буковина, перейшла від Туреччини до Австрії. В 1857-му в селищі будується гуральня, а згодом починається будівництво залізниці Чернівці-Вадул Сірет-Сучава, яка пройшла через Глибоку.

На той час переважна більшість населення займалася сільським господарством. Від листопада 1918-го до 28 червня 1940-го Глибока входила до складу Румунії. В липні 1940-го смт Глибока стала районним центром Чернівецької області.

Досьє «Версій»:

Міський голова: Горячко Костянтин Іванович. Народився 1953-го. На посаді міського голови понад 4 роки.
Особливі прикмети: тактовний, послідовний, спокійний. Хороший господар і просто приємна людина.

Основний дохід містечка – сільське господарство і будівництво. Гострих проблем із безробіттям тут нема:

– Фактично безробітні у Глибоці є, як і в кожному місті. Але їхній відсоток незначний. Вважаю, якщо людина хоче працювати, вона знайде собі заняття за будь-яких умов, – переконаний пан Костянтин. – На жаль, багато людей хочуть все і одразу, не витрачаючи зусиль на пошуки роботи.

Костянтин Іванович обіймає посаду міського голови в неспокійний для всієї України, надто для маленького містечка, час. Але його організаторські здібності і вміння тримати все під контролем якнайкраще рятують ситуацію.

– Місто привабливе для інвестицій, – розповів пан Костянтин, – особливо у сферах сільського господарства, будівництва та поліграфії. Криза – головна проблема, яка стала на заваді розвитку Глибокої: інвестори згорнули деякі проекти через фінансову неспроможність їх реалізувати. Але ми завжди відкриті для співпраці!

Другий після кризи чинник, який шкодить стабільності життя Глибокої – стихія. Цьому містечку пощастило більше від інших, адже зруйновано лише 10 господарств, на той час як у деяких населених пунктах Буковини таких – сотні. Наразі усім постраждалим видали грошову компенсацію та гуманітарну допомогу. Не пощастило тим, у кого дощами змило городи, адже в такому випадку компенсація виплачується лише тоді, коли город цілком знищений. Якщо лише частково – доводиться вирішувати проблему самотужки.

Від негоди постраждали і глибоцькі дороги:

– Вода сильно порозмивала шляхи. Деякі ми вже відремонтували. Але залишилося чимало доріг, які потребують реконструкції.

Та незважаючи на ці труднощі, місто живе і процвітає. Чимало сил доклав для цього Костянтин Іванович:

– На хобі в мене часу не вистачає. У відпустці не був уже кілька років і, чесно кажучи, не збираюся, бо не маю часу.

Щоправда, пан Костянтин зізнався: коли з’являється вільна хвилинка, любить читати класику української та зарубіжної літератури й гуляти зі своєю вівчаркою.

Емма АНТОНЮК, «Версії»

Запис Фінансова криза і стихія? Усе під контролем!Принаймні у Глибокій спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Два роки тому в будинку відремонтували дах, який протікав. Та не минуло й року, як покрівля не витримала випробування дощем. Нині самотня 90-річна бабуся з острахом чекає осінніх дощів, адже вона не має сил виносити важкі відра й тазики з водою.

Племінник жінки, Валерій Михайлович, поскаржився до ПП «Регіон-центр», який обслуговує будинок.

– Звертайтеся до замовника ремонтних робіт, тобто управління містобудування та землекористування, – відповіли пану Валерію.

Коли ж він звернувся до замовника, себто управління містобудування та землекористування, його послали до виконавця робіт – фірми «Ірбіс». Влітку минулого року «Ірбіс» «залатав-таки» діри на даху. Та раділи мешканці будинку завчасно і недовго. Не минуло й півроку, як дах потік знову…

Хто ж відповість за таку «якісну» роботу?

Емма АНТОНЮК, «Версії»

Запис Скарги «по колу» або «дурних нема» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

З історії міста:

Хотин в різні часи перебував під владою Молдови, Генуї, Туреччини та Польщі.
У травні 1600-го після того, як війська правителя Валахії і Трансільванії Міхая Хороброго захопили Сучаву, господар Молдови Ієремія Мовіла з сім’єю знайшов притулок у Хотинській фортеці, яка тоді перебувала під владою Польщі. А 1621-го під Хотином відбулася славнозвісна Хотинська битва під орудою гетьмана Сагайдачного.

1918-го року місто приєднали до Румунії разом з усією колишньої Бесарабською губернією. 28 червня 1940 року містечко стало районним центром Української РСР.

Досьє «Версій»:

Міський голова: Микола Паламар. Народився 28 травня 1942 року в Хотині, в сім’ї робітників. На посаді мера – 12 років.

Особливі прикмети: Консервативний, в міру провінційний – доволі фамільярний.

Знайомство

На жаль, Микола Дмитрович з тих людей, які не «церемоняться» та не переймаються звертаннями. Тож, журналісток називав «дєвочками» і на «ти». Та дивуватися нічому, адже основи ділового стилю спілкування «опанували» ще далеко не всі українські чиновники…

Вода-дороги-благоустрій…

Серед здобутків хотинської мерії – автономне опалення усіх багатоповерхівок. А це справді здорово! Та з водою хотинчанам пощастило менше: незважаючи на те, що місто розташоване на березі Дністра, вода тут подається не цілодобово, а за графіком. «Споживача немає», – пояснює мер міста.

Минулоріч у місті «постелили» 6 км асфальту. Не звичайного, а виготовленого за особливою європейською технологією, аналогів якій на Буковині нема. Та до кінця проблеми з путівцями не вирішені: стихія розмила багато з них, тож найближчим часом доведеться дороги латати.

А впоратися з усім не надто й легко: мер скаржиться, що штат працівників міської ради – лише 10 чоловік. Окремої посади юриста чи землевпорядника просто нема – одному депутату доводиться працювати за 3-ох.

У пошуках культури…

– Як у вас із мистецьким життям? Який музей порадите? – наївно цікавлюся я у Миколи Паламара.

– Обов’язково запиши собі, що треба сходити до музею! Раджу взяти із собою протигаз, бо за приміщенням ніхто не доглядає. А музей – не моя компетенція, – випереджає моє запитання господар міста.

– Може, хоч кінотеатр є у місті? – продовжую я.

– А хто нині ходить до кінотеатрів?, – справедливо зауважує пан Паламар. Згодна, в Хотині – ніхто, бо нема куди. Запитую далі:

– Як же люди дозвілля проводять?

– Вдома перед «ящиком», – каже один з депутатів…

– Дякувати Богу, хоч фестиваль «Битва Націй» у вас пройшов. Таке масштабне дійство – великий плюс для міста!

– Жодних плюсів від проведення фестивалю місто не мало! Міська рада нічого від «Битви Націй» не отримала! – Певне, я знову промахнулася в питаннях компетенції міського голови… Допитуюсь далі:

– А з естетичної точки зору вам фестиваль сподобався?

– Жорстко дуже. Швидка не встигала лицарів вивозити…

– А історичні реконструкції середньовічних боїв, автентична зброя, театралізація? – шукаю плюси заходу, який до речі, щодня відвідували близько 20 тисяч людей.

– Внуку моєму сподобалося, а я займався організаційними питаннями…

…І хороша новина!

Під час наради Микола Паламар відповідав на дзвінки виключно у режимі голосного зв’язку. Так ми стали свідками «змістовної» бесіди мера міста і директора донецького цирку. Тож Хотин невдовзі радітиме веселій імпрезі з ведмедями. Але без слонів, яких так хотів бачити мер.

І нехай ми ще далекі від Європи в питаннях етики та естетики, але після поїздки до Хотина я зрозуміла, що з цирком у нас все в порядку…

Емма АНТОНЮК, «Версії»

Запис Цирк цирку різниця або Ласкаво просимо до Хотина! спершу з'явиться на Медіа-Версії.