Чим вимірює мер успішність свого міста сьогодні, які проєкти поставлені на паузу, а які – в пріоритеті, чи вдалося виховати хмельницьких чиновників і що тут роблять, щоби школярі мали змогу вчитися під час повітряних тривог – пряма мова Хмельницького міського голови Олександра Симчишина.

Не «сортувальні лінії», а сміттєпереробний комплекс

«Ми планку тільки піднімали вгору і вгору, у нас було дуже багато крутих амбіційних проєктів – хоча чому «було», вони і є, лише трошечки на паузі. Ми по суті були вже на фініші, завершували будівництво дуже крутого спортивного об’єкту, найбільшого за роки незалежності в області, ну і одного з найбільших в Україні. Звісно, є в нього конкурент – Донбас-Арена, але там приватна інвестиція, а тут міське будівництво. Це великий палац спорту на понад 3 тисячі посадкових місць… Ну і багато інших об’єктів. Маємо класний проєкт по сміттєпереробці. Також у нас була задача – у 2022 фінішувати, але не вдалося. Тож маємо будівництво сміттєпереробного комплексу і приведення діючого сміттєзвалища до європейських стандартів. Нашому сміттєзвалищу вже 65 років, і ми не йшли шляхом сортувальних ліній, ми втілюємо комплексний якісний проєкт, отримали на нього грант Європейського Союзу 6,5 млн євро, і взяли під нього кредит 27,5 млн євро. На жаль, цей проєкт на паузі, його будемо реалізовувати вже після нашої перемоги.

Запустили індустріальний парк, в минулому році він у нас «висів», але цього року вирішили впроваджувати його, незважаючи на обставини. Робимо там дорогу, водопостачання, каналізацію, газопостачання, електрифікацію… Об’єкт, який забезпечить нам 5 тисяч робочих місць, інноваційний. Також планували в 2023р. запустити…

Багато є дрібних проєктів, з ними також чекаємо перемоги.

Упевнений, що після Перемоги будемо будувати нову Україну. Дуже мені не подобається термін «відбудова», який дуже часто вживають. Бо він у мене асоціюється з «відбудовою народного хазяйства» з 45-го по 50-ті роки минулого століття, тобто відбудовою радянського устрою. Я б хотів, щоб ми ніщо не «відбудовували», а щоб збудували нову країну, нову Україну в пам’ять про наших Героїв і заради наших нащадків. Такий шанс, який ми матимемо після Перемоги, буває раз на сотні років і ми його не можемо змарнувати.

Допомагати військовим місто почало ще від 2016 року

Від 24 лютого 2022-го життя громади змінилося повністю, ми всі пережили шок тієї ночі. Хоча я, чесно кажучи, як кандидат історичних наук, знав, що рано чи пізно цей момент настане. І війна ж насправді  почалася в 2014 році, але нас завжди дивували заяви типу «я устал от войни» чи «какая разніца». Ми трошки інших цінностей насправді. І від 2016 року, з часу нашої каденції, ми активно допомагали нашим військовим – тоді, коли багато хто ще казав «ви займаєтеся подвійним фінансуванням» і що військо фінансує держава. Ми від 2016 року також фінансували через програму шефської допомоги усі військові частини, які базуються на території Хмельницької громади. Тому що ми розуміли, що якщо не годуєш свою армію, то будеш годувати чужу. Це істина, без альтернативи.

Фото з фейсбук-сторінки Олександра Симчишина. Мер повідомив, що “вчергове передали антидронові комплекси для наших Воїнів. Цього разу 5 антидронових рушниць Kvertus KVS G6+ для нашої бригади територіальної оборони та батальйону територіальної оборони ЗСУ. Вартість пʼяти комплексів з додатковими батареями майже 2,5 млн грн. Дякую платникам податків!”

Але бачачи запевнення нашого керівництва про те, що все буде добре, ми десь також наївно в те вірили. Хоча і готувалися. Ми почали тестувати системи оповіщення ще з листопада. Хоча насправді тестування дуже відрізняється від реальності. Як можна протестувати? Біля кожного гучномовця поставили по працівнику, увімкнули сирену на дві хвилини – все ніби працює. А чи чує цю сирену людина, в якої металопластикові вікна зачинені і виходять на іншу сторону, при тому, що в кімнаті увімкнений телевізор – то перевірити було неможливо. Тому ця система, як і у всіх, була не такою, як би нам хотілося. Довелося робити мобільні додатки – це ноу-хау наших айтішників, доставляти сирени, міняти напрямок, придумувати інші способи оповіщення – через телеграм-канали, вайбер і т.ін. Фактично від грудня 2021-го відстежували й інспектували всі наші укриття. Але знову ж таки – певною мірою дехто формально до цього ставився. Тож за звітами всі сховища були готові приймати людей. Трохи «совок». І 24 лютого всі побачили, де і що не так і що треба було суттєво доопрацьовувати.

Розуміли, що ворог буде бити по критичній інфраструктурі. Тому пробували диверсифікувати ті системи енергопостачання, за які ми відповідаємо. Не відповідаємо за електрику і за газ (обленерго у нас державне, облгаз приватний), але ми відповідаємо за тепло, воду, вивіз сміття, і були впевнені, що тепло забезпечимо за будь-яких умов, і так і було – навіть тоді, коли до нас жорстко прилітало і ми залишалися без електроенергії. Працювали в автономному режимі, забезпечували себе генераторами, сформували запас пального.

24 лютого о 6 ранку прийшов на роботу, і до честі колективу, 98% також були на місці. Дуже мало людей передали заяву на відпустки на невизначений термін – виїхали за кордон. Розуміння «що робити» тоді не було, ситуація змінювалася дуже швидко. Будували блок-пости, фортифікації, працювали зі школами,

«Ми дуже мілітаризоване місто»

Ми дуже мілітаризоване місто насправді. Всі наші військові одразу були не «тут», а «там». А вже за тиждень – 10 днів ситуація прояснилася.

Патріотичне фоє Хмельницької міської ради

Ми зрозуміли, що потрібен буде надійний тил. Що ракети сюди прилітатимуть у будь-якому випадку, оскільки ми мілітаризоване місто – у нас є багато військових частин. Тому треба сформувати надійний тил, приймати у себе людей, які тікають від окупації російською нечистю. Весна в цьому плані для нас була дуже складною. Ми мали вже досвід прийняття людей – з Криму, з Донеччини 2014-2015 років, але то був зовсім інший досвід. Тоді це було 800-1000 людей, а в березні 2022-го були дні, коли до нас за добу приїжджало 6,5 тисяч людей. І дати їм раду було дуже складно. До того ж ми приймали «транзитних» людей – які через нас їхали далі на захід або за кордон. Зараз тут, за нашими оцінками, живе приблизно 18-20 тисяч українців з тих інших областей, які потерпають від воєнних дій. Багато було з Києва і Київської області, Харкова і області, зараз повернулися додому. Зараз переважно живуть ті, яким нікуди повертатися: це Маріуполь, Донеччина, окупована Херсонщина, окуповані землі Запоріжжя… Багато з них воюють, у нас майже два десятки загиблих похованих у Хмельницькому на Алеї Слави – донеччани, луганчани, херсонці, миколаївці, які привозили сюди родини, а самі йшли воювати.

У нас був хлопець 2004 року народження, який разом з батьком привезли маму в Хмельницький, а самі обидва пішли воювати за рідну Донеччину. Хлопець загинув, мав 19 років і 1 місяць… Тож це дурнувате російське ІПСО – що, мовляв, «переселенці не воюють». На це багато хто купився. А насправді – воюють! Як і всі.

Я багато їздив по регіонах, до наших військових, ми взяли, до речі, під патронат Ізюм, багато туди допомагаємо. Наші бригади ремонтників працювали в Чернігові, на Запоріжжі, будували фортифікації, зараз бригада працює на Херсонщині – відбудовує… Ми на власні очі бачили жахи русского міра.

«Нехай релоковані підприємства платять податки у свої міста – там ці кошти потрібніші»

У нас більше 20 релокованих підприємств, дуже активно процес релокації відбувався навесні 2022-го, потім він стих, дехто повернувся додому, і ми за них дуже раді. Я, до слова, тоді виступав з ініціативою на Кабміні, щоб релоковане підприємство, навіть якщо воно змінює юридичну адресу, продовжувало платити податки за місцем попередньої реєстрації. Тоді почалися дещо нехороші процеси, коли західні міста пробували конкурувати за те, щоб до них якомога більше підприємств переїжджали – робили все, аби лиш ті переїхали і платили на новому місці податки. Я казав, що це нечесно, бо позбавляє фінансового ресурсу ті міста, з яких до нас їдуть. Приїхали до нас за безпекою, забрали з собою працівників, дали місцевим людям робочі місця – наразі цього достатньо. А ПДФО, єдиний податок і все, що йде в місцевий бюджет, нехай платять за місцем попередньої реєстрації, щоб ті міста залишили за собою ресурс, тому що ступінь пошкоджень у них не менший, а набагато більший…

Тим не менш, ми усіляко сприяли їм, я мав кілька зустрічей з релокованим бізнесом. Ті проблеми, які ми могли вирішувати на місцевому рівні – вирішували. Коли до нас приїжджали, наприклад, машинобудівники – їм було важко знайти тут робочу силу, тому що ми кваліфіковану інженерію втратили ще в 90-х. Але ми запустили навчальні курси по перекваліфікації, щоб можна було змінити професію і знайти місце роботи.

Жодних проблем по ВПО не було – садочки, школи, лікарні, бізнес, працевлаштування – усе ми вирішували і вирішуємо.

Зараз серед найскладніших викликів – готовність до зими 2023-24. Але минулої зими отримали величезний досвід. Маємо забезпечити роботу всіх медичних закладів, роботу більше 20 точок (це садочки, школи), які можуть розміщати в себе людей на період довшого часу також за умови відсутності газу, води, електроенергії – на твердопаливних котельнях, на генераторах. Навіть якщо електроенергії в нас не буде місяць – тепло ми зможемо давати за умови, що буде газ. Якщо не буде газу – забезпечимо з мінімальним температурним режимом, аби системи не позамерзали.

Зима однозначно буде непростою. 1900 об’єктів усіх форм власності на території нашої громади пошкоджено. Дуже важкий теракт був 13 травня, більше тисячі вікон поміняли фактично за тиждень після цього прильоту по багатоквартирному і індивідуальному житловому фонду. Резервний фонд, який ми сформували в 22-му році, збільшивши його фактично десь удесятеро, ми роздали за два дні: шифер, металочерепицю, деревина, металопрофіль, скло і тд.

Навіть у мене в кабінеті тальк посипався. Вибух був дуже далеко, але хвиля була сильна. Дякувати Богу, не було жодного загиблого від цього прильоту, тільки поранені – більше 30. Єдина загибла цивільна – 31 грудня, за кілька годин до Нового року. Дівчина 22 роки, з нареченим, друзями в автомобілі їхали з закупленими до свята цитрусовими, овочами… Найстрашніший Новий рік, який тільки можна було уявити.

«Головний пріоритет для нас – це військо»

По першому півріччю маємо виконання бюджету на 4,7 млрд грн, ця сума буде скоригована до кінця року. Ми базовий бюджет ухвалювали 4 млрд. 25 лютого я зібрав усіх наших великих розпорядників коштів на нараду, ми запровадили режим жорсткої економії. Тому що прогнозували набагато гіршу ситуацію, ніж сталася, прогнозували падіння по всіх показниках. Але в минулому році ситуація була абсолютно задовільна, ми виконали бюджет 2022, причому якщо хтось вважає, що це тільки за рахунок військового ПДФО – то це не так. Ми виконали більшість статей надходжень – і земля, і оренда, і єдиний податок, і акцизи, тільки по деяких мали невеликі «просідання», але не критичні. За 2023 рік бюджет виконується, і за перше півріччя перевиконаний. Бачимо хорошу динаміку і по липню, тому сподіваємося, що в другому півріччі буде перевиконання. Бізнес податки платить, і це дуже добре.

Прапор у фоє Хмельницької міськради: перший синьо-жовтий, який був офіційно піднятий 9 березня 1991 року на місці встановлення пам’ятника Т.Г.Шевченкові

Головний пріоритет податків – це військо.  Я вже казав, що ми це робимо з 2016 року, саме тоді були ухвалені програми шефської допомоги військовим частинам, які базуються на території нашої громади, ми щороку їм виділяли кошти. Звичайно, тоді суми були зовсім інші, але й потреби були зовсім інші. У цьому році ми вже 405 млн віддали живими коштами, пільгою на землю, а також живими коштами на інші програми підтримки військовослужбовців: ми виплачуємо одноразову матеріальну допомогу пораненим, забезпечуємо безкоштовне харчування в дитячих садочках для всіх дітей УБД, оздоровлення, рекреація для цих дітей безкоштовні, вже 405 – вчора ще сім додали. Плюс 500 млн ми віддали на Міністерство оборони на військові облігації. Це дуже класний механізм, я радив би його використовувати всім громадам – всі громади мають тимчасово вільні кошти. Специфіка виконання робіт і придбань така, що ти все одно маєш тимчасово вільні кошти. Навіть купуючи генератор, ти оголошуєш тендер, оскарження, поставка… і тільки тоді віддаєш гроші. Маєш місяць-два. Коли виконуєш роботи – коректуєш, проходиш експертизу, тендер, аванс, роботи… Ми тимчасово вільними коштами оперуємо, називається це оперативне управління фінансами, з 2016 року ми кожен рік це робимо. 2018 року здійснили таких 386 операцій за рік. Зняли – поклали – забрали – додали… В четвер поклали 100 млн – у вівторок зняли 100 млн. А за п’ятницю-суботу-неділю-понеділок ти заробляєш непогані гроші. Ми заробляли за рік 25-30 млн додатково. Зараз купуючи військові облігації на 500 млн, ми їх дали Міністерству оборони. Воно ними розпоряджалося, а ми додатково до бюджету заробили 32 млн грн. Ці кошти ми спрямували на підтримку військових. Тобто по суті 405 плюс 500 на облігації, на друге півріччя плануємо ще додавати трохи ресурс, на вересень буде уточнятися, плануємо ще 102 млн грн додати нашим військовим. Даємо їм гроші – вони купують самі те, що вважають за потрібне.

Мета хайпу навколо закупівель для військових – відібрати «військовий ПДФО» від громад

Зараз спробуємо – вчора виділили 7 млн на дрони – купити самі. Але в тому є велика складність. Бо «ми» – це обов’язково тендер, а військові купують по спрощенці і швидше. Ну і «ми» – це однозначно кримінальне провадження. Зараз просто дурдом відбувається з силовиками. Вони рахують усе: кількість блоків, які ти виставив на блок-посту, кількість піску, який є в мішках на блок-посту, і якщо ми зараз будемо купувати дрони – вони знайдуть, що ти їх купив за 18500, а десь хтось їх виставив по 18200, і ти їх купуєш тисячу штук – то будеш мати по-любому зараз провадження, і то б нічого, бо провадження всі закриваються. А хайп у телеграм-каналах про те, що «собаки, вкрали на дронах!» – буде однозначно…  Тому ми досі й не купували нічого. Військові пишуть – ми їм даємо кошти, вони купують. Їм ніхто нічого не закине, і ми не маємо до купівлі стосунку. А зважаючи на те, що зараз у суспільстві цей хайп уже створили, вже й ми будемо змушені купувати, розуміючи, що потім до нас прийдуть «добрі люди в погонах» і скажуть, хто скільки «вкрав» на закупівлі.

Звичайно, що військовий ПДФО відіграє дуже важливу роль і дав нам величезний плюс. І оцей весь хайп проти місцевих громад на основі кількох прикладів має одну мету: забрати від нас цей військовий ПДФО. Щоб потім яйця по 17 грн купувати. Це чисто російське ІПСО, помножене нашими деякими діячами з метою «лайки» назбирати.

Тому не треба на це вестися, а варто зберегти за громадами їхній ресурс. Бо громади використовують його набагато раціональніше. А децентралізація – насправді одна з найуспішніших реформ, після неї громади набагато краще розвиваються, тому що контроль набагато кращий за місцевими бюджетами.

Ми от зараз жодного капітального ремонту дороги не зробили. У нас на дорогах перші ями з’явилися за 8 років. У нас такого ніколи не було! Зараз ми тільки аварійні ремонти робимо. Ми жодного дитячого майданчика не збудувати, жодного спортивного, ми завершуємо один стадіон – і вже навколо нього пішов хайп. А це стадіон дитячо-юнацької спортивної школи, розпочатий у 2021 році. На 2022 рік залишилися гори щебеню і арматури, яка стирчить. Там займається тисяча дітей, і покриття на стадіоні травмонебезпечне. Дітки в 10-12 років, займаючись півтори години на цьому стадіоні, через 3-4 роки всі матимуть проблеми з менісками. Як людина, яка футболом займалася, я знаю, що таке у футбольному взутті побігати на бетоні півтори години. В 15-16 років вони всі матимуть меніск, голіностоп, спину і т.ін. От це ми ремонтуємо, бо це для тисячі дітей! Але ж пишуть не про це, а про те, що «собаки, за 22 млн будують стадіон замість того, щоб дрони на них купити».

Інформаційна війна триває, і в ній багато що залежить від вас. Якщо ми програємо інформаційну війну – нам гаплик.

«До кінця року збудуємо укриття для кількох шкіл і садочків»

У нас є в місті заклади навчальні, які не мають укриттів. Є один садочок узагалі без укриття і є школа така ж. В минулому році вони були на «дистанційці». Першокласників забрали в інші навчальні заклади, і забезпечили їм можливість навчатися там – бо для першачків дистанційне навчання це пародія. Для них ми навіть під час ковідних карантинів боролися до кінця і намагалися працювати очно. Бо коли в класі по 36-40 дітей, вчителька в класі не може їм дати раду, вони ще шнурки не вміють зав’язувати, ручку в руки правильно взяти…

Для того, щоб у нас усі 100% закладів були забезпечені укриттями, там де їх немає чи там, де вони маленькі (наприклад, учнів у школі 1200, а укриття є лише на 200), вони вчаться у 2-3 зміни, або 2 тижні очно – два дистанційно, місяць на місяць…

Також почали проєктувати будівництво нових укриттів. Але це проблема, і велика. Спочатку вивчали досвід встановлення модульних укриттів. Бачимо, що цим шляхом уже пішли Харків, Дніпро, Житомир… Ми не хочемо цього робити. Тому що всі ці модульні укриття не відповідають державним будівельним нормам, і ми боїмося, що якщо поставимо таке модульне укриття, створимо ілюзію безпеки, туди підуть люди (наприклад, на зупинці) – а це укриття не рятує від прямого влучання, та і від непрямого також, то щоб ми не зробили в такий спосіб братську могилу. Можливо, краще буде, якщо людина просто піде, ніж буде сидіти в цій бетонній будці, яка не відповідає  безпечним умовам.

В одній школі з нуля і ще в трьох школах, де маленькі укриття, будуємо нові укриття, і ще в трьох садочках. Проблема виникла в тому, що немає сучасного ДБНу на укриття. ДБНи старі, і вони не враховують сучасних реалій сучасної війни. Вони не враховують можливі прильоти «Кинжалів», «Калібрів» і тд. Мінрегіон уже півтора року нам обіцяє новий ДБН, але його так і нема, тому нам важко.

У грудні ми виділили 100 млн, зараз додали ще 30 млн і проєктанти мучаться. Вже завершили проєктування нових укриттів, віддали на державну експертизу – експерти також мучаться. Бо всі розуміють, що ці об’єкти складні, дуже дорогі – по 30, 50 млн на 300-400 дітей, і у них треба враховувати абсолютно все: не тільки ступінь захисту, а вентиляцію, наявність душу, туалету, кількість входів-виходів, протипожежної системи тощо… Чекаємо до 15 серпня державної експертизи, кошти виділені, будемо восени будувати. Плануємо до кінця року в усіх цих садочках і школах збудувати нові укриття. Повністю нові. Дасть Бог – збудуємо, покажемо.

Також відвели дві земельні ділянки у дворах великої багатоповерхової житлової забудови, спробуємо побудувати укриття для людей, які там живуть. Тобто дбаємо не тільки про садочки і школи, а й загалом про цивільне населення.

В одне укриття буквально вчора передали майно. Це великий діючий спортивний майданчик, під ним немає ніяких мереж – ми хочемо там побудувати укриття для цивільного населення, і зверху майданчик відновити. Зробити такий багатофункціональний об’єкт.

Війна нова, і ні в кого не спитаєш «як?» Інструкцій немає, алгоритмів немає. Тому насправді дуже важко. Тому навіть проєктант, який проєктує це укриття, він сто разів думає, переживає, боїться – бо в це укриття, яке він спроєктує, піде 300 дітей. Чи 500 дітей.

«Війна – нова, і нікого не спитаєш про те, як правильно її вести»

У місті є загалом більше 700 простих укриттів. Маємо бомбосховища, протирадіаційні укриття, і маємо прості укриття – це звичайні підвали в багатоповерхових житлових будинках. Вони всі функціонуючі, нефункціонуючі ми позабирали з інтерактивних карт. В навчальних закладах відремонтували, збільшили, доробили, почистили, поремонтували, зробили туалети, в деяких – душові, подекуди навіть створили можливість продовження навчального процесу, тобто навіть якщо тривоги – діти спускаються туди і мають можливість далі навчатися. Це укриття хорошої якості. Під час навчального процесу тут можуть бути тільки учні і вихованці дитячих садочків – з огляду саме на їхню безпеку. В позанавчальний час туди може заходити і цивільне населення. Підвали в багатоповерхівках усі функціонуючі. В частині з них були зроблені ремонти, під час останньої сесії виділили ще 6 млн грн на їх поточне утримання (десь каналізація потекла, десь щось побили-розікрали, десь хтось замочка свого вчепив і вирішив, що можна картопельку зберігати…) Це постійна робота компаній-управителів, ОСББ з тим, щоби укриття були принадні і відкриті. З відкритістю проблема була і буде: вранці ходимо зриваємо замки – увечері вони знову висять. Питання власності. Мешканці кажуть: «ми власники квартир і співвласники підвалу, і це наш підвал, ми не хочемо, щоб там хтось спав, їв, пив, ламав. Ми чіпляємо замок, призначаємо старшого з ключем. Хмельницький має перевагу в тому, що від моменту пуску до моменту прильоту маємо час в запасі – тому після сигналу тривоги старший відкриє замок і всі встигнуть в укриття. Проблем  немає». Сусіди можуть їх «інспектувати», тоді виникають скандали. Важливо ще, щоб старший від ключа нікуди не поїхав разом з ключем… Буває. Всі живемо в цих умовах і шукаємо правильні шляхи, вивчаємо досвіди…Хоча насправді кількість людей, які ходять в укриття, насправді дуже мізерна.

Наприклад, маємо комунальний заклад – позаміський табір «Чайка». Минулоріч вони не проводили оздоровлення дітей, а цього року працюють, оздоровлюють більше 1000 дітей. Зробили класне укриття, з туалетом, з душами, ігровими кімнатами… З весни там дітки оздоровлюються. Перша зміна поїхала – через тиждень 12 дітей покинули табір. Мами забрали. Тому що під час нічних повітряних тривог вдома мами дітей не будять, а тут щоночі їх будять і ведуть в укриття. Діти в стресі, мами забирають.

«Створити місто для людей»

Чим ми відрізняємося від інших. Від 2016 року, від початку нашої першої каденції головне завдання, яке ми для себе ставили, це було створювати місто для людей. Не для туристів, щоб у тебе було дві класні центральні вулиці і всі казали на них «вау», а за 200 метрів вбік було невивезене сміття і щурі, які по ньому бігають (в нас є такі міста). А місто, комфортне для його мешканців – незалежно, чи живе людина десь у віддаленому мікрорайоні, чи в багатоповерхівці, чи в центрі – щоб вона користувалася звичними людськими благами. Щоб у неї стабільно було водопостачання (і в Хмельницькому так є – ми, до речі, беремо воду з артезіанської скважини на глибині 80 м , у нас дуже класна вода – можливо, навіть найкраща в Україні), стабільна робота каналізаційного господарства, теплопостачання (у нас наявна гаряча вода і влітку в тому числі), нормальна робота транспорту, дитячих садочків, шкіл, позашкілля, нормальна медицина. Об’єктивно ми цим і приваблювали і до нас приїжджали. Бо до нас могла приїхати молода сім’я, віддати дитину в хороший дитсадок чи школу, мати можливість віддати дитину на спортивну секцію чи гурток, отримати нормальну медичну послугу, вийти на зупинку і через 5 хвилин сісти в транспортний засіб (до речі, ми почали зараз замінювати малий габарит на великий, і хмельничани не дуже задоволені. Бо великий габарит їздить по графіку на відміну від малого. А хмельничани не хочуть по графіку – вони хочуть вийти і сісти зразу в перше, що їде, і приїхати туди, куди вони собі хочуть). Отакі наші переваги. Ну і ми місто зробили живим – це об’єктивно. «Розбудили» Хмельницький. Знаючи, що в нас немає привабливих туристичних об’єктів, середньовічних замків, фортець – ми маємо привабити іншим. Тому пішли шляхом «подієвого туризму». 52 вікенди є в році – і у нас на кожен вікенд була передбачена якась «двіжуха». Звичайно, що це було до 24.02.22… Але дасть Бог – ще буде.

Зміни – вони ж насправді не в прокладених 10-ти метрах асфальту чи труб. Це не зміни, це латання. А зміни – вони в голові. Тому моїм першим завданням, коли я став міським головою, було змінити свідомість хмельничан, спонукати їх полюбити своє місто. Згідно з опитуваннями 2019 року тільки 40% хмельничан відповідали, що пишаються своїм містом. У 2021 році, під час опитування, уже 85% містян казали, що пишаються Хмельницьким.  А в цьому році – уже 92%. А 85% заявили, що нікуди не хочуть звідси їхати. Це – показник. І за таких умов наше місто приречене на успіх.

А другим завданням було змінити чиновників. Більшість чиновників – це дуже розумні люди. Але у них засів постсовок і совок – це відсутність ініціативи, бажання просто прийти на роботу від 8 до 17.15 і використати свої знання і вміння для того, щоб не вирішити проблему. А треба було так їх спрямувати, щоб на поставлене завдання знаходилося 2-3 варіанти рішення. І багато в чому це вдалося. І ініціатива почала в людей проявлятися, і відповідальність почали брати на себе. І оце є насправді фактором змін, а не квадратні метри покладеної бруківки.

Маріанна АНТОНЮК, Чернівці-Хмельницький-Чернівці,

фото авторки

Запис «Після Перемоги збудуємо нову Україну. Не «відбудуємо», а збудуємо нову!» – мер Хмельницького спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Оклад міського голови Чернівців складає майже 16 тисяч гривень, його заступників — понад 13. Ще більш ніж половину отриманої зарплатні становлять надбавки та премії.

Суспільне надіслало запити про зарплати посадовців за січень-березень і отримало відповіді.

Місячний оклад міського голови Романа Клічука — майже 16 тисяч гривень. Разом з преміями та надбавками його зарплата в січні, лютому та березні становила понад 51 тисячу гривень щомісяця. З вирахуванням податків він отримував понад 41 тисячу.

Раніше Клічук на сторінці у Facebook повідомляв, що свою зарплату віддає на благодійність.

Місячний оклад чотирьох заступників міського голови однаковий — 13 500 гривень. Водночас з преміями та надбавками щомісяця вони отримують різні суми.

Юрій Лесюк з вирахуванням податків у січні отримав понад 34 тисячі, у лютому та березні — майже 42 тисячі.

Василь Зазуляк з вирахуванням податків у січні та лютому отримав понад 29 тисяч гривень, у березні — майже 33 тисячі гривень.

Ігор Крохмаль у січні та лютому з вирахуванням податків отримав приблизно 39 тисяч гривень, у березні — понад 40 тисяч гривень.

Євген Маховіков у січні, лютому та березні з вирахуванням податків отримував майже 41 тисячу гривень за місяць.

Джерело суспільне (https://suspilne.media/237304-u-bou-proti-rosijskoi-armii-zaginuv-29-ricnij-vijskovij-z-bukovini/)

Запис Яку зарплату отримують керівники Чернівецької міськради у воєнний час спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Як повідомила редакції пані Таранчук, результати пікетування були неочікувані: організаторку пікету запросили до кабінету керівника служби внутрішньої безпеки обласного ГУ НПУ. Решта людей, які підтримували пікет, залишилися в кімнаті очікування поліції. Як стверджує пані Таранчук, до поліцейського кабінету разом з нею прибула й бригада медиків з психіатром. Пікетувальницю насильно забрали до медичного закладу (у редакції наявні диктофонні записи підтвердження свідків цього інциденту, факт підтверджує і начальник внутрішньої безпеки ГУ НПУ в Чернівецькій області Василь Соник, хоча й стверджує, що для виклику медиків були підстави), звідки згодом і відпустили. На тілі жінки після перебування у поліціії та в медичному закладі – численні синці. Упродовж тижня, зі слів пані Таранчук, вона намалася отримати від поліції та прокуратури отримати направлення на судмедекспертизу для зняття побоїв – безрезультатно. Лише втручання уповноваженого з прав людини у Чернівецькій області дозволило пікетувальниці зафіксувати побої – довідка від медиків від 8 серпня 2016 року в неї на руках.

Чому поліція і прокуратура відмовляла людині у направленні на судмедекспертизу? Хто наніс пані Таранчук побої? Частково відповідь на ці питання можна отримати, дізнавшись, з якої причини жінка вийшла на пікет. З’ясовується, що вона понад 10 років тому втратила можливість мешкати у власному житлі, розташованому на власній приватизованій земельній ділянці. І стверджує, що це сталося не без втручання у ситуацію представників правоохоронних органів.

Так це чи ні – запропонуємо читачам самим розібратися, ознайомившись з публікаціями у наступних числах «Версій». Тим часом на сьогоднішній порядок денний виносимо питання: чому на оголошений завчасно мирний пікет правоохоронці відреагували саме таким чином, і чому не виконали своїх прямих обов’язків і не направили громадянку на її прохання до судмедекспертів?

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Напарники: поліція і «психушка»? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Запис Чому міськрада відмовляється судитися з Калинівським ринком? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Для контролю за благодійними коштами, які в чималій кількості збирають громадяни, секретар міської ради пропонує створити при кожній лікарні і школі наглядові ради, так як це буде зроблено для Калинівського ринку.
Кушнірик також повідомив, що всі розпорядники коштів у Чернівецькій міській раді повинні ознайомитися з постановою Кабінету міністрів України «Про економію державних коштів та недопущення втрат бюджету», прийняту для стабілізації економічної ситуації в державі.

Вл.інф.

Запис У міськраді контролюватимуть бюджетні кошти та благодійні внески спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Двокімнатне приміщення площею 23,3 м² на першому поверсі по вул. Чапаєва, 43 у Чернівцях погодив виконавчий комітет Чернівецької міської ради для оренди народному депутату Миколі Федоруку, повідомляє сектор інформації та зв’язків з громадськістю. Приміщення виділено для використання під громадську приймальню для розташування у ньому постійного робочого місця помічника-консультанта.

«Погоджене приміщення відповідає вимогам ст. 28 Закону України «Про статус народного депутата України», воно підготовлене для роботи (ремонт, меблі) та технічно обладнане телефонною лінією. Скористатися пропозицією та укласти відповідний договір оренди пан Федорук може протягом 2-х місяців», – наголошують у міськраді.

Оскільки Микола Трохимович щойно дізнався про надання йому приміщення під громадську приймальню, то особисто її ще не бачив. «У ній працюватиме мій помічник-консультант Євген Дмитрович Прокопець, – повідомив п. Федорук. – Тож оглядати приміщення будемо разом. Головне, аби воно підходило виборцям і було зручним саме для них».

Народному депутату Максиму Бурбаку Чернівецька міська рада також запропонує відповідне до вимог законодавства України приміщення для створення громадської приймальні. Приміщення за адресою: м. Чернівці, вул. Червоноармійська, 77-В/1 «знаходиться у густонаселеному районі міста у межах округу, від якого пан Бурбак був обраний у 2010 році депутатом Чернівецької обласної ради», – зауважують в міськраді і закликають «депутата Бурбака припинити політичні інсинуації навколо надання йому приміщення та нарешті подати до Чернівецької міської ради усі належні документи для якомога швидшого оформлення його депутатського офісу».

Пана Бурбака несподівана звістка про надання громадської приймальні захопила під час об’їзду округів, за якими він закріплений фракцією. Лист про закріплення за 201, 203 та 204 округом за підписом голови фракції поданий до міськради. «І ні в 203, ні в 204 окрузі жодних перешкод в отриманні громадської приймальні я не зустрів. Там дотримуються норм закону, – повідомляє нардеп. – Натомість такі перешкоди зустрічаю від влади Чернівців».

Тиждень тому народний депутат Бурбак анонсував своїм виборцям зустріч з ними, і через відсутність спеціального приміщення для цього призначив прийом громадян за адресою Центральна площа, 1 – просто перед міськрадою. Змінити час і місце прийому неможливо, вважає п. Бурбак, адже люди вже поінформовані і прийдуть. «Влада боїться, коли під міськрадою збираються люди. Також влада боїться того, що для негайного вирішення питань і проблем виборців я можу піднятися в сесійну залу і виступити на сесії. Але навіть якщо влада не поважає мене як депутата, – зазначає пан Максим, – то нехай проявить повагу до виборців».

Прийом виборців Максим Бурбак проведе перед Ратушею сьогодні, в день сесії міської ради.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Виборці зустрічаються з нардепами: у громадських приймальнях і просто неба спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Поліну Оскарівну кореспонденти «Версій» знайшли… в лікарні. Вона впала і зламала ногу, лежить на витяжці. Такій рухливій людині, як Поліна Оскарівна, це важко, бо належить до тих, хто, так би мовити, хати не тримається. Лежати їй ще місяць. Але жодної зневіри на її обличчі не має. Та й яка може бути печаль, коли навколо – люди, яких пані Поліна так любить. А під подушкою – фотографії, що тішать світлими спогадами.

Переглядаємо світлині з-під подушки: орденоносиця Поліна Кричмар виступає перед молоддю, юна Поліна – в дівоцтві Бешацька, красива пара – Поліна і Семен…

–          Мого Сьому забрали в армію за місяць до війни. Я теж того часу отримала мобілізаційний листок. Того ж таки 41-го отримала на чоловіка похоронку…До війни я жила в Бессарабії, там отримала фах медика. Воювала. Спочатку була в госпіталі в Тирасполі, потім – на фронтах по всій Україні, пройшла Польщу, Румунію, Німеччину… Війну закінчила капітаном. І до листопада 1945-го брала участь у процесі репатріації військовополонених. Демобілізувалася до Львова, а вже звідти як медик отримала направлення до Чернівецької області. Працювала у  Припрутті, Садгорі, а найдовше – в Чернівецькому пологовому будинку.    

Найбільше і згадує саме про цей період у житті.

–          Бувало, що досвідчені лікарі остерігали приймати рішення під час пологів, а я зважувалася. От був випадок у мене: жінка народжувала, а дитинка неправильно йшла – ніжкою.  Часу на роздуми не було: доки кликали головного лікар, я взялася допомагати. Знайшла другу ніжку, перевернула дитинку всередині. Коли головний лікар добіг, малюк уже побачив світ. Я пояснила лікареві, що трохи затрималася з допомогою, бо важко було знайти навпомацки другу ніжку дитини, але лікар лише засміявся: «Переможців не судять».

Тоді я допомагала багатьом. Було дуже важко, особливо по селах. Грошей не було, люди не мали за що купувати ліки. Я видавала їм медикаменти безоплатно, рятувала і дітей, що народжувалися недоношеними, і матерів.

Про війну Поліні Оскарівні досі згадувати важко, хоча минуло більше півста літ. Навіть про численні бойові нагороди розповідає неохоче:

–          Та там багато всього… Ордени – Перемоги І ступеня, ІІ ступеня, Орден Богдана Хмельницького… Війна – це важка праця. Медики, бувало, цілодобово оперували,  перекушуючи на ходу, ледь опустивши марлеві маски з обличчя. А якось  у Красному Лучі госпіталь розташувався поблизу сквера. Ввечері туди привезли лазне-пральний апарат. Зібралося багато дівчат попрати, помитися. Чоловіків там майже не було. І чи цигарку хтось закурив, чи ще якось помітили це місце ворожі літаки – скинули бомбу. Стільки людей загинуло…

Поліна Оскарівна на хвилину змовкає і витирає сльози. Вона й сама отримала серйозне поранення в голову, має інвалідність першої групи. Але сльози її – за іншими.

І зараз у лікарняній палаті травматології пацієнтки-посестри по нещасних випадках відгукуються про пані Поліну з захопленням. «Уявляєте, вона має півстоліття стажу! Все життя в медицині!», – ділиться одна. «Їй 95 років, а вона така грамотна, що нам до неї далеко», – додає друга.

На тумбочці біля ліжка нашої героїні – ваза з букетом білих тюльпанів.

–          Це мені батюшка подарував,– розповідає. – Тут його матушка лежала, то він постійно приходив, а до мене був дуже уважний. Ще велику таку різдвяну пампушку подарував, на всю палату вистачило. Питав, чи нічого мені не треба – але що мені треба? Я матеріально забезпечена, маю пенсію.

Серед фотографій пані Поліни – запрошення на вибори, протестантські брошурки про Євангеліє. На запитання, як Поліна Оскарівна почувається в такому різношерстному колі спілкування – іудеї, православні, протестанти – відповідає до геніальності просто:

–          Я до всіх релігій ставлюся з повагою. Бо жодна релігія не вчить поганого. Як і жодна національність. Тому – всіх поважаю.

Поки ми спілкувалися з Поліною Оскарівною, до неї прийшов ще відвідувач – помічник одного з депутатів міськради. Він не випускає пані Поліну з поля уваги, бо знає, яка вона невгамовна. Цікавиться здоров’ям, обговорює свіжі новини, питає, що принести. Пані Поліна щиро тішиться і просить тільки свіжих газет.

Почувши, що прийшов хтось «від депутата», сусідки-пацієнтки почали жваво обговорювати несправедливість розмірів пенсій, зайшла мова про суворі вимоги Міжнародного валютного фонду… Пані Поліна з завидною мудрістю, вартою, аби з неї брала приклад держава, поцікавилася:

–          А навіщо ми позичаємо стільки грошей???

На запитання, як вдається зберегти стільки енергії у такому віці, відповідає щиро:

–          Я завжди любила людей, любила працювати – тому Бог мене так і зберіг.

Тридцять років Поліна Оскарівна прожила з другим чоловіком. Дев’ять років уже живе без нього – відійшов у кращий світ.  «Але то вже минуле…», – каже вона. Сьогодення її громадсько активне – рада ветеранів при 5-му ЖРЕПові, зустрічі в благодійному фонді «Хесед-Шушана». Навіть 95-річний ювілей відзначала в клубі Хеседа. Мала поважних гостей, серед яких – секретар міськради, тодішній потенційний нардеп Віталій Михайлішин. Після виборів, у лікарні, він її поки що не відвідав. Мабуть, просто ще не встиг. А от Поліна Оскарівна точно встигла би. Вона все встигає. За місяць одужає – побачите.

Маріанна АНТОНЮК, Ігор КОНСТАНТИНЮК (фото), «Версії»

Пацієнтки 6-ї палати відділення травматології Чернівецької лікарні швидкої медичної допомоги на вулиці Фастівській висловлюють вдячність усім лікарям відділення і завідувачу Дмитру Васильовичу Яким’юку за фаховість і уважність до пацієнтів.

Запис Переможців не судять – у них вчаться спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Батьківська хата – місце, де завжди добре і куди хочеться повертатися. А скільки разів ви особисто стикалися з тим, що ваші проблеми залишаються виключно вашими і державі (читай «чиновництву») до них байдуже? Здавалося б, до чого тут оселя батьків і дотримання законів? Який між ними зв’язок? Але і те, й інше – в одній життєвій історії чернівчанки Раїси Прібич.

Далекого 1962 року в її родини забрали збудовану її батьком оселю. Багато років поспіль Раїса Федорівна та три її сестри переконують владу – спочатку радянську, а потім і незалежну українську, – що родинний будинок, який тато будував для своєї сім’ї, належить саме їм. Жінка пам’ятає найдрібніші деталі: кожне чиновницьке слово, кожну владну відписку, кожне невиконане рішення суду. Пам’ятає, як батька засудили за те, що збирав підписи, аби не закривали собор по вул. Головній, як потім його вислали, а будинок по вул. Чапаєва 34-А конфіскували в дохід держави, як такий, «що придбаний за нетрудові доходи», а сім’ю Огановських примусово виселили. Тільки через 5 років Верховний суд скасував рішення про засудження батька пані Раїси і його звільнили. Проте будинок уже передали текстильному комбінату «Восход».  Куди тільки не писали і не зверталися Огановські – отримували сухі відписки.

              Як міські чиновники будинок не віддавали

1984 року батько пані Раїси – Федір Огановський – помер. «Тож ми почали «штурмувати» міську раду, аби нам повернули будинок, але його здали в оренду лабораторії, що пробула там аж до 2000 року, – каже п. Раїса. – Після цього розпочалося наше «ходіння муками».

Родина Федора Огановського подала позов до суду, та отримала відповідь, що справа закрита у зв’язку з тим, що всі терміни минули. Сім’я написала в Київ до  Генеральної прокуратури. Звідти відповіли, що вони мають цілковите право відновити справу. За півроку родина знову зібрала всі документи: ходили архівами, організаціями, деякі потрібні папери збереглися від батька, який залишив нотаріально завірені копії.

– Все почалося заново – ми подали до суду, нашу справу відновили, потім до Верховного суду. Бо чернівецька міська влада не була налаштована повертати нам будинок. Отож врешті нам відмовили й у Києві, – каже пані Раїса, додаючи, що тоді, мабуть, не обійшлося без втручання перших впливових осіб міста…

             Навіть коли двері зачиняються, треба шукати вихід         

Двері зачинилися. Та родина не здалася й почала шукати інші шляхи вирішення справи – звернулися до Мінюсту, звідки їх спрямували до реабілітаційної комісії. Коли у міській реабілітаційній комісії відмовили, звернулися до обласної. Ця інстанція 2004-го таки реабілітувала батька Раїси Федорівни. Далі, оформивши спадщину, як діти реабілітованого, звернулися до комісії щодо повернення їм будинку. Обласна реабілітаційна комісія визнала, що будинок родині повинні-таки повернути, й ухвалила відповідне рішення.

Здавалося б, питання вирішене, та міська рада їм… відмовляє.

Людям, які вже за стільки років стомилися стукати в зачинені двері, нічого не залишалося, як знову повернутися до обласної реабілітаційної комісії. Там знову підтвердили рішення про повернення родині батьківського будинку. Але ж закон як дишло: міська рада знову відмовляє.

У 2007 році родина звертається до Шевченківського районного суду Чернівців, який приймає рішення про повернення будинку сім’ї реабілітованого. Думаєте, міськрада виконала рішення суду? Як би не так! Адже є запасний варіант – і міськрада подає апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду. Там підтверджують рішення Шевченківського районного суду і виносять рішення: повернути будинок родині Огановського.

Але чернівецькі владники і не подумали слухняно передати ключ від родинної оселі опонентам. Натомість вони звертаються до Вищого адміністративного суду. Але той тільки підтвердив рішення судів Шевченківського у Чернівцях та апеляційного у Львові.

            Одна справа – писати закони, інша – їх виконувати

Але Чернівецька міськрада сама собі пан і не про неї закони писані. Тлму виносить власне рішення: замість повернення будинку – відшкодувати збитки родині в сумі… 13 тис. грн. Тоді як за оцінкою комісії тієї ж міськради, комерційна вартість будинку становить близько 400 тис. доларів США. Питання про справедливість, гадаю, риторичне.

Родина продовжує оббивати пороги правничих інстанцій, шукаючи правди у безправді. Виконавча служба виносить міськраді припис про повернення будинку. На це міськрада пише, що має рішення про відшкодування і виконавча служба закриває провадження. Родина Федора Огановського знову звертається до суду, адже виконавча служба не мала права закривати провадження, оскільки виконує рішення суду, а не рішення міської ради. Суд відновлює провадження. «Але віз і нині там. Раніше ми воювали зі старою владою, тепер продовжуємо вимагати виконання судових рішень від нової влади, – зітхає Раїса Федорівна. – Замість двоповерхового будинку в центрі міста нам пропонують земельні ділянки там, де добрий хазяїн і собаку не поселив би.

Люди старшого віку, силі характеру і наполегливості яких можна тільки вклонитися, не просять у влади нічого зайвого або чужого – лише вимагають повернути своє власне, родинне. Депутати міської ради на останній сесії це питання не заслуховували і залишили відкритим. Натомість за підписом секретаря міськради Раїсі Федорівні та трьом її сестрам надійшов лист, у якому йдеться про те, що виконавчі органи міськради вивчають питання щодо поновлення прав спадкоємців реабілітованого Огановського шляхом виділення їм земельних ділянок і передачі нерухомого майна та підготують відповідний проект рішення на чергове засідання сесії.

Над проектом рішення Віталій Михайлішин доручив працювати директорам департаментів – містобудівного комплексу і земельних відносин Володимиру Ніконову, економіки Світлані Хімійчук, начальнику юруправління міськради Олександру Шибі. А доньки Федора Огановського все ще сподіваються, що серед чиновників таки знайдуться грамотні, які вміють читати і виконувати судові рішення, та порядні люди, мірилом вчинків яких є чесність і людяність.

Любов НЕЧИПОРУК, «Версії»

Запис Чи є правда у безправді? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– 270 тисяч гривень, які депутатська більшість міської ради додатково виділила на утримання чиновників, будуть використані переважно для оплати праці нового керівництва Чернівців, – припустив Олексій КАСПРУК, депутат Чернівецької міської ради. Додаткові кошти депутати виділили після розгляду на сесії звіту про виконання міського бюджету.

Припускати, що більша частина суми піде на задоволення потреб керівництва, змушують виплати, що їх нещодавно отримав заступник міського голови Василь Тимофєєв, який нині курує у Чернівцях житлово-комунальне господарство. Пропрацювавши на новій посаді лише два місяці Василь Тимофєєв пішов у двотижневу відпустку, отримавши 14 тисяч гривень відпускних. Матеріальна допомога в цій сумі становить 9 тисяч 200 грн., – повідомляє інтернет-портал BukNews.

Щомісячні надбавки у розмірі 225 відсотків від посадового окладу, згідно з рішенням в.о.міського голови В.Михайлішина, отримуватимуть також начальники управлінь охорони здоров’я Ігор Незборецький та юридичного – Олександр Шиба.

– Водночас виділити по 50 гривень матеріальної допомоги інвалідам 2-ї та 3-ї груп, як пропонували депутати міськради від «Фронту змін», більшість міськради відмовилася. Хоча сукупно на ці цілі необхідно було додатково виділити лише 80 тис. грн., – зазначив Олексій Каспрук.

Певні преференції отримали і самі депутати. Як приклад представники «Фронту змін» навели ситуацію із просуванням у квартирній черзі депутата фракції «Наша Україна» Володимира Бешлея.

– У лютому 2011 року у загальній квартирній черзі він значився на 2265-му місці. А вже наприкінці травня, перереєструвавшись у бабусі, піднявся в цьому списку на 562 місце. Обійшовши у черзі багатьох свої виборців. Адже на окрузі, де балотувався в депутати міської ради Володимир Бешлей, 257 родин перебувають на квартирному обліку, – констатував Олексій Каспрук.

Водночас родина громадянки Кошурби, яка налічує 7 осіб, що мешкають на площі 30 квадратних метрів, отримала від начальника департаменту ЖКГ Д.Сірмана відповідь, що надати їй квартиру міськрада не може. А земельну ділянку під будівництво родині виділять тільки в порядку, передбаченому законом.

Запис Депутатська більшість міськради «допомогла» чиновникам спершу з'явиться на Медіа-Версії.

42 депутати Чернівецької міської ради таємним голосуванням проголосували за дострокове припинення повноважень міського голови Миколи Трохимовича.

Вчора відбувся мітинг на підтримку обраного більшістю чернівчан міського голови (на фото). Сьогодні ж, перед голосуванням, під мерією зібрали противники Миколи Федоровича з громадської організації «Калинка».

«Він іде» – кілька таких анонімних рекламних щитів про намір мера піти у відставку ще в понеділок з’явилося у нашому місті, утворюючи цікаві поєднання… Цікаво, що власники білбордів про таку «рекламу» нічого не знають, і стверджують, що її розмістили нелегально.

Запис Вчора – за, сьогодні – проти. Що чекає нас завтра? спершу з'явиться на Медіа-Версії.