Так, утворено такі управління Чернівецької міської ради: 

*просторового планування; 

*охорони культурної спадщини; 

*порядку та контролю за благоустроєм; 

*комунальної власності. 

А з 15 червня вже розпочали роботу п’ять нових департаментів Чернівецької міської ради: 

*інфраструктури та благоустрою; 

*соціально-економічного розвитку та стратегічного планування; 

*соціальної політики; 

*транспорту та поводження з відходами; 

*урбаністики та архітектури.

Натомість із 1 липня ліквідовуються чотири департаменти Чернівецької міської ради, серед яких –  житлово-комунального господарства, містобудівного комплексу та земельних відносин, департаменти розвитку Чернівецької міської ради, а також департамент праці та соціального захисту населення. Крім того, ліквідовується відділ у справах сім’ї та молоді.

Отже, тепер структура виконавчих органів Чернівецької міської ради виглядає таким чином: 

Виконавчий комітет.

Департамент інфраструктури та благоустрою

Департамент урбаністики та архітектури

Департамент соціальної політики 

Департамент соціально-економічного розвитку та стратегічного планування

Департамент транспорту та поводження з відходами

Управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення.

Управління комунікацій, зовнішніх зв’язків та електронного урядування.

Управління комунальної власності

Управління культури.

Управління освіти

Управління охорони здоров’я.

Управління охорони культурної спадщини

Управління порядку та контролю за благоустроєм

Управління по фізичній культурі та спорту.

Управління просторового планування.

Загальний відділ.

Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю.                         

Патронатний відділ.

Служба у справах дітей.

Крім того, з 1 липня міська рада ліквідовує 6 відділів, створивши натомість із 15 червня 5 нових відділів. Це, зокрема:

*Туристично-інформаційний відділ при департаменті соціально-економічного розвитку та стратегічного планування.

*Відділ економічного розвитку громади при департаменті соціально-економічного розвитку та стратегічного планування.

*Відділ з питань обліку та контролю платежів за оренду комунального майна при управлінні комунальної власності.

*Відділ контролю платежів та аналізу виконання договорів оренди землі при департаменті урбаністики та архітектури.

*Відділ технагляду за капітальним будівництвом при департаменті інфраструктури та благоустрою.

Організацію виконання цього рішення депутати поклали на Чернівецького міського голову Р.В. Клічука, а контроль за його виконанням – на постійну комісію міської ради з питань законності, прав і свобод  людини, регламенту, депутатської діяльності, етики  та запобігання корупції.

Запис Чернівецька влада керуватиме по-новому – із новою структурою виконавчих органів спершу з'явиться на Медіа-Версії.

ПОБЕРЕЖНИК Семен Якович (15.02.1906, Клішківці, Хотинського повіту Бесарабської губернії -22.04.1999, Чернівці) – радянській розвідник-нелегал.

Життя перше: Семен з Клішківців

Клішківці й сьогодні – помітне село на бессарабській частині Чернівецької області. А на початку минулого століття це було досить велике торгове містечко в Хотинському повіті Бесарабської губернії. Саме тут лютневого дня 1906 року народився Семен Побережник. 1923 року закінчив школу, допомагав батькові у господарстві. 1925-го оженився, незабаром з’явилася й донька, яку назвали Анною.

Знання іноземних мов, що мав він у своєму «арсеналі», започатковане значною мірою традиціями єврейської родини. Це поліглотство було не останньою якістю для подальших звивин його життя і своєрідної кар’єри радянського розвідника-нелегала.

Публічні розповіді про Побережника (скажімо, стаття у Вікіпедії) називають віхи його життя дуже обтічно. Мовляв, аби не служити в румунській армії, втік 1928 року до Польщі, звідки до Канади, а відтак, згадавши розповіді матері, що в Штатах, у Детройті (тоді значному центрі американського автомобілебудування) живе якийсь далекий родич, подався туди. Влаштувався на автомобільний завод Форда, працював в ливарному цеху. За участь у страйку робітників був висланий з країни. Аби повернутися до Старого Світу, найнявся юнгою на бельгійський корабель, в екіпажі якого були греки, італійці, росіяни, німці, чехи, українці. Під час плавання через Атлантику затоваришував із колишнім моряком з «Потьомкіна», Федором Галаганом, який після придушення повстання 1905 року втік з Росії від каторги. Досвідчений моряк, Галаган навчав Семена корабельних премудрощів, що дало Семену можливість стати боцманом.

Життя друге: від Бельгії до революційної Іспанії

Із кораблем Побережник побував в Італії, Іспанії, Англії, Голландії, поступово оволодів ще кількома мовами, що забезпечувало можливість вільного спілкування. В Антверпені під псевдонімом Чебан 1932 року вступив до комуністичної партії Бельгії, але потрапив під нагляд поліції і був висланий з країни, перед цим відсидівши півроку у в’язниці.

За порадою бельгійських комуністів, перебрався до Франції, де зв’язався з представництвом Союзу «За повернення на батьківщину» і вступив уже до французької комуністичної партії. У Парижі працював кухарем в ресторані і водночас вчився на автоводія. Коли в Іспанії розгорілася громадянська війна, під іменем Семен Чебан дістався до позицій інтернаціоналістів і вступив до 12-ї інтернаціональної бригади, де у складі автороти перевозив поранених. Проявив винахідливість і мужність при виконанні бойових завдань, тож не дивно, що за деякий час Семен Побережник був призначений особистим водієм військового радника Пабло Фріца. Під цим псевдонімом воював радянський генерал П.І.Батов. А 11 червня 1937 року Побережник вивіз важко пораненого Батова з поля бою. Пабло Фріца відправили на лікування до Радянського Союзу, а Побережник ще деякий час воював в Іспанії. Він познайомився і з іншими військовими радниками. Був серед них «полковник Ксанті». Високий, стрункий, він майже нічим не відрізнявся від справжніх іспанців, тільки от військову справу знав набагато краще. Значну роль у подальшій долі Побережника відіграв ще один радянській офіцер – Л.К. Бекренєв, радник у штабі республіканського флоту. Між іншим вербував серед добровольців кандидатів для зарубіжної розвідувальної роботи. В особистій справі Семена Яковича Побережника записано: «Рекомендован на разведывательную работу П.И.Батовым. Завербован Л.К.Бекреневым».

Життя третє: радянській нелегал – в оточенні болгарського царя

28 вересня 1937 року Семен Побережник вже був у Севастополі. У школі військової розвідки при розвідвідділі Головного штабу Чорноморського флоту Побережник вчився за спеціальністю військово-морської розвідки. 1938 року під документами інженера-електрика Альфреда Джозефа Муні, громадянина Великої Британії, розпочав свій шлях розвідника. Спершу був направлений для легалізації до Таранто (Італія), звідки повідомляв розвідувальному управлінню Чорноморського флоту про стан і кількість німецького флоту в італійському порту. Восени 1939 року під тим же прізвищем Муні після додаткової спецпідготовки був направлений до Болгарії, де задля розвідувальної діяльності одружився з онучкою впливового болгарського священика Тодора Панджарова Славкою й отримав болгарське громадянство. В гостях у священика бували члени болгарської царської фамілії і навіть цар Борис. У Європі назрівала велика війна. Перебування в царському оточенні дало можливість Муні-Побережнику, зокрема, дізнатися таємницю проникнення німецьких підводних човнів до радянських територіальних вод, передати Радянському Союзу відомості про дислокацію німецького флоту в портах Варни й Бургаза.

Розвідники не носять форми й нагород, але про них записано в їхній особистій справі: С.Побережник неодноразово одержував подяки від командування і навіть Генерального штабу СРСР.

1943 року, заарештований болгарською поліцією в Софії, нібито погодившись на перевербування, брав участь у радіоіграх. Був звільнений з болгарської тюрми радянськими військами.

Життя четверте: спочатку БАМ будували зеки

Радянські «органи» дуже підозріло ставилися до всіх, хто побував за кордоном – навіть коли працював там за їхнім завданням. Тож за надуманими звинуваченнями восени 1945 року Семена Побережника засудили до 10 років таборів і двох років поселення. Термін відбував спочатку в Особтаборі №7, в Тайшеті. Далі потрапив на на БАМ. Відоме комсомольське будівництво насправді було започатковане ще до війни і майже без техніки, кірками та лопатами пробивали цю дорогу численні зеки «дочірніх відгалужень ГУЛАГу». Довелося і на перегонці нафти попрацювати в Омську,  і на добичі вугілля в Караганді. Після звільнення 1957 року повернувся до Клішківців, де зустріли його – з такою біографією – швидше насторожено: зазнав зневаги не лише від односельців, але й від матері та брата.

І тільки 1959-го якимсь дивом знайшов Героя Радянського Союзу генерала армії П.І.Батова. Колишній Пабло Фріц не забув свого рятівника. Він особисто звернувся до Генпрокуратури СРСР, після чого Семен Якович був повністю реабілітований і поновлений у лавах КПРС. Йому повернули всі нагороди. Деякий час Побережник працював ще в рідному селі, потім переїхав до Чернівців.

І життя п’яте, ветеранське…

Автор цих рядків зазнайомився з буковинським Зорге 1966 року, коли ветеран у Чернівцях долучився до виховної роботи з молоддю міста у складі ветеранської групи при молодіжному інтернаціональному клубі «ГЛОБУС». Клуб був одним із підрозділів  Палацу культури легкої промисловості, а я тоді вже став директором «текстилки». Вже через Семена Яковича влітку 1969 року мені пощастило познайомитися і з Павлом Івановичем Батовим.

Що мене вражало й приваблювало у Побережнику – він не жив образами та несправедливостями, вчиненими щодо нього, навпаки ділився з оточенням своєю позитивною енергією, брав участь у непростих, зламних моментах життя України. Від 1992 року Семен Якович Побережник – член Соціалістичної партії України. І до кінця життя ця мужня людина залишилась вірною своєму народу та Україні.

Віктор ОБДУЛЕНКО, член НСЖУ

Постскриптум:

22 квітня минає 14-та річниця відтоді, як немає з нами легендарного розвідника. Час спливає, пора подумати про увічнення його пам’яті. Тож актив первинної ветеранської організацїї при КРЖЕП № 9 звернувся до секретаря міськради з проханням надати дозвіл на встановлення пам’ятної дошки на будинку №9 по вул. Джамбула, де жив Семен Якович Побережник.

Власне кажучи, від міської влади потрібний тільки дозвіл: матеріальні затрати бере на себе син С. Я. Побережника – Олександр Семенович Побережник.

Газета «Версії» цією публікацією підтримує клопотання ветеранів.

Запис Чотири життя буковинського Зорге спершу з'явиться на Медіа-Версії.