Цілком імовірно,  юридична казуїстика легко може довести, що чорне – це біле. Та навряд чи це матиме стосунок до здорового глузду…

Подаємо враження нашої постійної читачки та авторки Тамари БОРОВИК про суд над начебто учасниками нападу на чернівецького суддю. На її сторонній погляд, обвинувачення цілком безпідставні. Та яким буде рішення представників «суддівських династій» – побачимо згодом.

А перед цим нагадаємо читачам про події 10 липня 2017 року. Ось як тоді писали по них ЗМІ. 

«Розбійний напад на суддю у Чернівцях» – сайт http://acc.cv.ua/; «За напад на чернівецького суддю злочинцям загрожує 15 років тюрми» – «Чернівецький промінь»; «Пора ділитися скарбами! – У Чернівцях бандити в камуфляжі зі зброєю пограбували будинок Голови господарського суду Буковини Бориса Желика» – «Обозреватель»; «У Чернівцях колишні «добробатівці» пограбували суддю, дослідивши його декларацію» – «Народна правда»; «Затримали чотирьох бійців АТО, які катували чернівецького суддю, вимагаючи гроші» –  Press-centr. com; «У Чернівцях затримали нападників, які пограбували голову суду»; «У поліції кажуть, що підозрювані – колишні бійці добровольчого батальйону «Донбас» – такими заголовками пістрявили місцеві та загальноукраїнські ЗМІ у липні 2017-го. Наведемо одну з публікацій, бо в усіх перелічених йшлося практично про одне і те ж.

У Чернівцях затримали нападників, які пограбували голову суду

26.07.2017 | 14:51

У поліції кажуть, що підозрювані – колишні бійці добровольчого батальйону «Донбас»

Через два тижні після нападу вдалося затримати чотирьох підозрюваних у пограбуванні голови Господарського суду Чернівецької області Бориса Желика.

Троє з підозрюваних у нападі мали військовий досвід – два роки тому у них закінчився контракт (за словами поліцейських, вони проходили службу в добровольчому батальйоні «Донбас»). А четвертий – мешканець Чернівців, який не мав відношення до військової служби.

Як повідомив т.в.о. начальника ГУ НП у Чернівецькій області Сергій Ратушенко, найстаршому з нападників – 30 років, іншим – 25-26 років. Жоден з підозрюваних до цього не мав проблем із законом.

Щодо самих нападників, то двоє з них – мешканці Чернівців, один з Донеччини, а четвертий (уродженець Львівщини) мешкав в Івано-Франківській області.

Усі вони мають вищу освіту, родину, дітей і ніколи не мали проблем із законом. А після проходження служби не могли знайти роботу, тому, буцімто, й вирішили зібратися та скоїти напад.

Також у поліції кажуть, що вони готувалися до нападу заздалегідь, починаючи з листопада минулого року (2016-го – Версії). Спочатку вивчили електронні декларації та обрали об’єкт для нападу, вивчили шляхи пересування та розклад голови суду, знімали територію подвір’я (вели аерозйомку) з квадрокоптера.

Нагадаємо, напад стався 10 липня о 6.00 годині ранку. Дружина судді прокинулася й відкрила двері, збираючись вийти у двір. На порозі стояли четверо чоловіків у масках-балаклавах і камуфляжі. Жінку ударили електрошокером, а потім потягли в одне з підсобних приміщень. Бандити приставили їй.до горла ніж і зажадали розповісти, де лежать гроші, що задекларував її чоловік.

Потім злочинці розділилися: двоє пішли в будинок, де спав Желік.

Бандити напали на сплячого суддю, заклеїли йому рот скотчем і, погрожуючи автоматом, зажадали показати сейф.

Здобиччю злочинців було майже 11 тисяч євро.

Тамара БОРОВИК: «Побої затриманим зняв уповноважений з прав людини і написав протест»

Уся інформація, що її подавали ЗМІ, бралася, як бачимо, зі слів поліціянтів.

Як відомо, затримані перебувають у СІЗО вже 9 місяців. Однак докази їхньої вини ще не зібрані, хоча цим займаються підполковник, майор, два капітани і два старші лейтенанти управління МВС України у Чернівецькій області.

Цими днями побувала на черговому судовому дійстві під назвою «Пограбування голови Чернівецького господарського суду Є. Желика», який показав у щорічній декларації про майновий стан наявність трьох будинків площею 360, 420 та 950 кв.м, а також 6 земельних ділянок загальною площею в кілька гектарів і готівкові кошти в сумі майже 10 тисяч доларів. На нього та його дружину нібито здійснили розбійний напад і поцупили вищевказану готівку.  Через 10 днів поліція затримала нібито нападників і нещадно їх побила.

Побої зняв уповноважений з прав людини і написав протест.

Але «пограбований» є не тільки головою суду: його зять п. Волошин – заступник голови Шевченківського районного суду, син – суддя Апеляційного суду у Львові, донька – суддя Господарського суду. Одне слово, суддівська династія. Тож на розкриття злочину кинуті найкращі сили нашої поліції.
Чому я всюди пишу «нібито пограбували»? Тому що адвокати затриманих та представники громадськості, більшість із яких є їхніми однополчанами, висловлюють три версії подій.

Перша – жодного нападу не було. Желик усе вигадав, щоби не оприлюднювати свій майновий стан. Так вважає більшість.

Друга версія – напад відбувся, але поліція затримала не тих, хто його здійснив.

І третя – затримані хлопці дійсно винні.
Судді по цій справі – А.Федіна, Л.Стоцька та І. Іщенко. Вони, до слова, теж є членами судових династій. Під час нинішнього судового засідання розглядалося питання недовіри до суддів та їхнє відведення. Але, попри те, що 11 адвокатів і четверо підсудних одноголосно обґрунтували свою недовіру, судді не знайшли це обґрунтування переконливим і відводу не прийняли.

 «Телефон»

За кілька днів судове засідання було продовжене і воно перейшло на новий етап під назвою «Докази». Іншими словами, прокуратура разом із поліцією повинні довести провину підозрюваних. Доки вина не доведена і судом рішення не прийняте, підозрювані вважаються невинними.  

Цьому засіданню я дала назву – «Телефон». І розповідаю те, що чула особисто.

Отже, через деякий час після пограбування Желика  двоє хлопців  знайшли  десь у парку телефон. Новоявлені «Павлики Морозови» одразу ж вирішили, що цей телефон належить грабіжникам (???) і швидко викликали поліцію, яка й миттєво приїхала.

Один із «Павликів Морозових» у суді дуже чітко назвав марку та модель телефону. Уявляєте? Чужого, знайденого кілька  місяців тому назад. Цікаво, а хто з читачів пам’ятає  цифри моделі свого власного телефону? 

На запитання адвоката: «Чому свідок вирішив, що знайдений телефон належить підозрюваному?» «Павлік Морозов» відповів: «У телефоні було позначене прізвище власника». Однак тоді прізвища підозрюваних поліцією ще не розголошувалися. Тож адвокат поставив наступне запитання: «Звідки такі знання були у стороннього свідка на момент знайдення ним телефону?  І чи вводиться в телефон прізвище власника?». Свідок  тут же  змінив покази: «У телефоні був  запис слова «брат».  Так  неправду свідок відповів уперше чи вдруге? І чому він  вирішив, що слово «брат» має відношення до пограбування Желика? 

Другий «Павлик Морозов» відмовився прийти до суду, забажавши дати свідчення у вигляді відеоконференції. Але ж він не Президент, і не тяжко хворий чи каліка!..

Прикметно, що спочатку перший «Павлик» казав, що не знає, де проживає його напарник. Потім казав, що це не друг зовсім, а якась стороння особа. Особисто я нічого не зрозуміла з цього. Втім, оцінку свідченням дадуть судді. Та, оскільки підозрюваним  світить ув’язнення від 10 до 15 років, не зайвою була би перевірка свідка на детекторі брехні. Тим паче, що існує кримінальна стаття за дачу неправдивих свідчень. Судді ж прийняли ухвалу про надання поліції доступу до  розмов оператора зв’язку.

Наступне судове засідання відбудеться 27 квітня об 11 год. 30 хвилин. Слухання проводяться відкрито. Судді не забороняють здійснювати відео- та аудіозаписи.

Тамара БОРОВИК, голова правозахисної громадської організації «На грані» 

Запис Про нібито збройний напад і «нишпорок» –  підполковника, майора, двох капітанів і двох старлеїв, про суддівські династії та 9 місяців у СІЗО спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У НАБУ офіційно повідомили про затримання екс-заступника міністра та ще двох осіб. Затриманих підозрюють у розтраті понад 14 млн грн.

Детективи Національного антикорупційного бюро України спільно з Спеціальною антикорупційною прокуратурою затримали колишнього заступника міністра внутрішніх справ України, представника фірми-переможця тендеру з постачання рюкзаків та ще одну приватну особу. Про це повідомляє прес-служба НАБУ.

Згідно з повідомленням, їх затримали за підозрою у розтраті понад 14 млн грн.

За версією слідства, у 2015 році зазначені були особи причетні до закупівлі коштом Міністерства внутрішніх справ України рюкзаків за ціною, суттєво вищою за середньоринкову. За інформацією досудового розслідування, товар не був поставлений вчасно та до того ж не відповідав вимогам,  встановленим МВС України, внаслідок чого державі було завдано збитків в розмірі понад 14 млн грн.

“Осіб затримано в порядку ст.208 Кримінального процесуального кодексу України. Вирішується питання про повідомлення їм про підозру. Правопорушення кваліфіковано за ч.5 ст. 191 Кримінального кодексу України («Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем»)”, – йдеться в повідомленні.

Зараз правоохоронці проводять невідкладні слідчі дії та встановлюють коло причетних осіб.

У Бюро наголосили, що розслідування наведених фактів здійснюються з 2016 року.

Як повідомлялося, НАБУ прийшло з обшуками до сина міністра внутрішніх справ Арсена Авакова Олександра. Слідчі дії тривають у рамках розслідування щодо рюкзаків, які МВС закупило наприкінці 2014 на початку 2015 року. За словами екс-радника міністра внутрішніх справ Іллі Киви, детективи НАБУ затримали сина Авакова. 

За даними ЗМІ, детективи Національного антикорупційного бюро України затримали сина міністра внутрішніх справ Арсена Авакова Олександром, а також колишнього заступника очільника МВС Сергія Чеботаря. 

Запис “Справа рюкзаків”: за що заарештували сина Авакова спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Як стало відомо редакції газети «Версії» з власних джерел, буковинську міліцію, ймовірно, очолить уродженець Донеччини, Пілігрім Сергій Вікторович, 1962 р.н., який 1989 року закінчив Донецьку спеціальну середню школу міліції МВС СРСР,  1995-го – Українську юридичну академію за спеціальністю юрист. З березня 1986р.  почав службу в ВВС на посаді міліціонера. Пізніше працював на різних посадах на Донеччині,  а з жовтня 2007 призначений на посаду першого заступника начальника УБОП ГУМВС України в Донецькій області. Останнім часом очолював УБОЗ Полтавщини.

Співробітник Антикорупційного бюро та журналіст Артем Фурманюк в статті “Опричники” Ахметова на страже местного криминалитета и интересов Кремля” опублікованій на сайті sled.net.ua зазначає:

“Ще одним міліцейським фаворитом Ріната Ахметова, що потрапив на керівний пост в УВС Донеччини, став Сергій Пілігрім. Наприкінці березня 2014 року він зайняв посаду заступника начальника ГУМВС – начальника кримінальної міліції ГУМВС в області. Пілігрім також є вихідцем з донецького УБОЗу. Ще 2010-му він був заступником начальника Управління по боротьбі з організованою злочинністю в обласному УВС. Ця людина прославилася в міліцейських колах тим, що примудрився досадити самому Олександру Януковичу.
Десь через рік після отримання Віктором Януковичем президентської булави Пілігрім відправляється в “подорож” у Полтавську область, де призначається заступником начальника обласного УВС – начальником УБОЗ області. Там, незважаючи на попередження свого керівництва, він намагається влізти в нелегальні схеми нафтопереробного заводу в Кременчуці заради власного збагачення. Підсумком такого недалекоглядного вчинку стає негайне звільнення Пілігріма. Але довго без роботи він не залишається, тому що переходить на роботу заступником начальника Маріупольського порту з безпеки, який, як відомо, є вотчиною олігарха Ахметова”.

Вл.інф.

Запис Буковинську міліцію очолить донеччанин? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Сьогодні прикордонники відділу «Красноїльськ» Чернівецького загону виявили шість пакунків цигарок. Про це повідомляє прес-служба Чернівецького прикордонного загону.
За інформацією, що надійшла завчасно, правоохоронці провели пошук на ймовірних напрямках протиправної діяльності і виявили біля 3 тис. пачок марки «Вічерой» з українськими акцизними марками.
Наразі проводяться документально-процесуальні дії відносно виявлених тютюнових виробів та триває оперативний пошук осіб, причетних до даного правопорушення.

Запис Прикордонники затримали чергову партію цигарок спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Ударом коси закінчилася багаторічна неприязнь двох сімей з села Поляна на Хотинщині, – розповів журналістам на щотижневому брифінгу в УМВС заступник начальника управління, начальник кримінальної поліції Олег ПОПОВ. 78-річна жінка (глухоніма, як з’ясувало слідство) спробувала зупинити сусіда, що косив траву неподалік її обійстя. Чи вже так розлютився сусід, чи не розрахував розмаху, бажаючи налякати, але перерізав старенькій важливу артерію на стегні, від чого потерпіла померла майже миттєво. Утім, на місці події присутня була ще й жінка власника коси, яка стверджує, що вбила сусідку саме вона. Подружжю 51-52 роки. Сусіди учасників трагедії свідчать, що сварки між двома сім’ями тягнулися роками. А підозрювану характеризують як дратівливу й агресивну особу. Слідству доведеться тепер розібратися і в тому, хто вбивця, і як кваліфікувати це вбивство – навмисне, чи з необережності. Показова репліка начальника кримінальної міліції: «Для Буковини суперечки через землю характерні». Тож, відпочивати Кобилянській не доводиться.

Помстився аж на 5 років тюрми   

На тій же Хотинщині, у Колінківцях, сталася вже не трагедія, а фарс. До райвідділу міліції надійшов сигнал, що у місцевому магазині закладено міну на півтора кілограма вибухівки. Оперативна група негайно виїхала в село, ретельно обшукала магазин і – як це останнім часом дуже часто трапляється– нічого не знайшла. Так само оперативно з’ясували, що «автор жарту» – 49-річний місцевий п’яниця. Рано-вранці завітавши уже нетверезим до магазину, попросив пляшку в борг. Продавчиня відмовила, а покупець образився й вирішив «замінувати» торгову точку. У правоохоронців принцип єдиний: виїжджають на кожний такий виклик. Вже потім згадали, що спершу того ранку надійшов сигнал, що в цьому магазині торгують самогоном. І хоча затриманий твердив, що пожартував, та завершитися цей жарт може покаранням до 5 років позбавлення волі.

Здав зброю – спи спокійно?

Останнім часом актуальне в Україні питання великої кількості зброї на руках у населення. І хоча випадків крадіжок зброї на Буковині не було, під час місячника з добровільної здачі зброї правоохоронці отримали від населення 152 одиниці зброї, з них 41 спецзасіб.

Під час зустрічі із журналістами заступник начальника УМВС області Олег Попов укотре запропонував журналістам і далі роз’яснювати населенню, що за добровільно здану зброю покарання не буде.

Але правоохоронці лише на добровільну здачу не покладаються. На території області проводяться оперативно-профілактичні заходи, спрямовані на вилучення зброї, яку громадяни незаконно зберігають.

Як відомо, попереджено кілька спроб торгівлі зброєю. Лише за останній місяць у рамках акції «Зброя, вибухівка» в громадян вилучено 12 револьверів і пістолетів, 23 одиниці холодної зброї, 6 обрізів рушниць, 1 гвинтівку, 324 набої різного калібру та майже кілограм пороху.

На брифінгу побувала Лариса ХОМИЧ, «Версії»

Запис Міліцейські історії спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Новопризначений начальник уже традиційно заявив, що його основне завдання – забезпечити спокій та безпеку мешканців і гостей Буковини. Але планує це показати не нас ловах, а на ділі. Адже після Майдану країна змінилася, і тепер, за його словами, міліція не може працювати так як працювала раніше.

Які ж нововведення планує ввести новий крайовий міліціонер?

Зінченко готовий створити при обласному УМВС нову «Громадську раду» з числа ЗМІ, представників ветеранських та громадсько-політичних організацій, аби спільно розробити пропозиції стосовно кадрових призначень своїх заступників та керівників райвідділів міліції. Один з перших наказів Зінченка полягає у переведенні 30% усіх працівників на несення служби по забезпеченню громадського порядку та максимальне залучення до цього загонів самооборони.

Головний міліціонер пообіцяв зайнятися всіма сумнівними оборудками в області, щоб  «наші діти спокійно ходили до школи, не вживали наркотики, не грали в ігрових автоматах, і не було жодних порушень закону». За словами Зінченка, інформація про ігрові автомати, які «кришувалися» співробітниками міліції в області, у нього є, але розкривати її поки не буде, оскільки «чим більше ми будемо про це говорити, тим менше шансів у нас буде це задокументувати». І додав, що більше таких «підприємців» у нас не буде.

Найближчим часом також планується створити новий підрозділ міліції на заміну розформованому «Беркуту». Робота цього підрозділу буде максимально відкритою і полягатиме у боротьбі зі злочинністю, звільненням приміщень від злочинців, проявами порушень закону.

Користуючись нагодою Валерій Зінченко звернувся до громадян повернути зброю, яка зникла з відділків міліції під час заворушень в Івано-Франківській, Львівській та Тернопільській областях.

«Вона вся зараз на руках і має бути здана, – зазначає правоохоронець. – У Львівській області зникло 867 одиниць зброї. Із них 781 — пістолет Макарова. 25 автоматів Калашникова. Також РПК — штурмовий кулемет. Дві снайперські гвинтівки Драгунова. Тернопільська область — 867 одиниць зброї. За наявною інформацією зникли 12 тисяч набоїв. Нема гарантії, що цієї зброї немає на території Буковини. Звертаюся до всіх громадян, які цю зброю мають і зберігають, щоби вони повернули її в 15-денний термін. За добровільну здачі цієї зброї в цей термін не буде кримінальної відповідальності».

Руслан КОЗЛОВ, «Версії»

Запис Міліція просить людей повернути зброю спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Друге – неготовність працівників ні приватної, ні бюджетної сфер вдатися до загальнонаціонального страйку. Цю тему не змогли дотиснути навіть студенти в університетах, які змушені водночас ходити і на мітинги, і на пари. Ті ж, хто зібралися, дуже скоро з протестувальників перетворилися на танцювальників. Те, що могло бути народним гнівом, стало народною забавою.

Третє – дезорганізованість маніфестантів, починаючи зі студентів і закінчуючи партійними функціонерами. Попри наявність якихось оргкомітетів, більшість акцій мають спонтанний характер. Очевидно, що організатори виступів не можуть домовитись не тільки про те, що робити завтра, але й про те, що робити сьогодні.

Четверте – чи не найважливіше – розкол між громадським активом і студентами, з одного боку, та партійними лідерами – з іншого. Більшість місцевих ЗМІ не повідомляють про конфлікти, які мають місце, але рано чи пізно це стане публічною темою. Політики намагаються взяти під контроль студентські виступи і не гребують жодними методами, аби усунути незручних їй активістів.

П’яте – влада почувається впевнено. Попри деякі заяви й перестановки в Чернівецькій міській раді та ОДА, загалом ситуація тримається під контролем. Партія регіонів не здає позицій, адміністративний ресурс працює у звичному режимі. На вулицях під час мітингів практично немає міліції, що красномовніше за будь-які аргументи.

Шосте – опозиція «під шумок» намагається вирішити свої власні проблеми, використавши студентів як інструмент тиску. Наразі невдало і дуже непорядно. В таких умовах постає питання «Чим вона морально краща за владу?» – дві сторони симетрично віддзеркалюють одна одну. Молодь, зі свого боку, не мислить узагалі і постійно піддається зовнішнім маніпуляціям.

Сьоме – і останнє – за відсутності чіткого плану дій і рішучості маніфестантів мітинги проти свавілля міліції, як і Евромайдан тижнем раніше, захлинуться самі по собі. Фестиваль не може продовжуватись вічно. Або фестиваль, або революція.

Святослав ВИШИНСЬКИЙ, політичний аналітик, блогер VKursi.com

Запис Буковинські реалії: Не вдача революції спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– Я на Євромайдані від 23 листопада, – розповів мені після кривавої суботи 17-річний студент Львівського національного університету ім. Франка Олександр АНАНІЧ, криваві сліди на футболці якого свідчили без слів. – Приїхав до Києва, бо перебуваючи ще на Львівському Євромайдані, побачив, що його організували студенти, яких я знаю, з якими тісно спілкуюся. Вони, як і я, хочуть жити у цивілізованій державі, де є повага до людини і де не гроші вирішують твою долю, а справедливість. Ця ідея – не від політиків, тому я в неї вірю. І вона не є комерційною. Це, швидше, мрія простої людини. А таких у нашій державі мільйони.

«…Усе почалося о 4-й годині ночі, – розповідає Сашко. – Під’їхали загони «Беркута» і почали штурм Майдану Незалежності з чотирьох сторін. Я з хлопцями охороняв штаб, який розташувався біля стели. Беркутівці прорвалися до нас, і я почув жіночі крики… Вони по-звірячому били всіх, виганяючи з Майдану: чоловіків, 17-18-річних студентів, жінок, молодих дівчат. Та раптом я побачив, як спецпризначенці кинули на землю вагітну жінку, яка працювала у нас волонтером, і почали гамселити її ногами! А коли ти падав або намагався допомогти комусь, кидали на землю і топтали.

Це побоїще тривало у дві хвилі. Спочатку нас витиснули з Майдану, а потім уже за його межами доганяли, виловлювали і добивали на ходу. Звіряча зачистка Євромайдану тривала 10 хвилин. Проте за цей час бійці «Беркута» встигли попробивати людям голови, поламати ребра, руки і ноги…».

«З нами була тільки співачка Руслана»

– А де були організатори Євромайдану на цей час? – цікавлюся.

«Десь за годину до того, як це почалося, на Євромайдані почали розбирати сцену. Спочатку не стало звуку. Люди почали запитувати: – Чому немає звуку? Чому ніхто не виступає?

Організатори пояснили, що закінчився бензин, генератори не працюють, а вони мають віддати сцену, бо вона їм уже не належить.

І коли почався штурм беркутівців, нікого з організаторів чи комендантів узагалі не було. Може, вони щось знали? А може, просто за дивним збігом обставин всі організатори кудись зникли? Люди на Майдані теж говорили про ймовірний штурм, але ми не пішли звідти, бо про штурм ми чули кожного дня. Та якби хтось з організаторів підійшов і сказав би: «Хлопці, дівчата, йдіть звідси, бо ви не зможете протистояти такій силі, йдіть і рятуйте себе», то ми б, звичайно, пішли… І цього кривавого дійства можна було уникнути… Але нам нічого не сказали, не попередили, організатори просто забрали сцену і пішли!!!

А ми не могли чинити спротив такій кількості «Беркута» в касках і зі зброєю, ми нічого не могли вдіяти проти них.

– А де ж були лідери опозиції?

«Це був наш Майдан. Лідери опозиції на ніч не лишалися. Вони приходили, виступали і йшли з Євромайдану. Ніхто з них не стояв разом з нами на холоді. Ніхто з них не підтримував нас насправді. Єдина, хто весь час нас підтримувала – це співачка Руслана. Коли мені вдалося втекти від «Беркута», я  не знав, що далі робити, бо у переходах виловлювали людей, били їх і кудись везли. Я забіг у найближчий фаст-фуд, і зателефонував Руслані (на Євромайдані вона для всіх оголосила номер свого мобільного телефону). Хоча й не вірив, що вдасться: припускав, що зв’язок відключений.

Та попри те, що була п’ята година ранку, Руслана підняла слухавку. Я розповів їй, що нас побив «Беркут» і що ми не знаємо, що робити. Руслана відповіла: «Я все знаю, ідіть до Михайлівського Собору, ми там збираємося і будемо вирішувати, як діяти». Ми пішли до Собору, Руслана там все організувала, вона була з нами разом і допомагала нам, підключивши всю можливу пресу й міжнародні організації. Ми дуже вдячні їй за допомогу та захист…»

Після кривавої ночі я підійшла до беркутівців, щоби вони пояснили свої дії. Те, що почула у відповідь, шокувало.  «Когда ми разганялі Євромайдан, там билі одні алкаші і нарікі», – заявили спецпризначенці, ховаючи обличчя від фотокамери.

До слова, за неофіційною інформацією, під час розгону Євромайдану особливо жорстоко беркутівці поводилися з протестувальниками з Західної України, зокрема, забирали в них документи і кидали у бочки з вогнем.

Галина ЄРЕМІЦА, «Версії», Київ-Чернівці

Запис Кривава субота: як це було спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Проте чи винні насправді в ескалації насилля лише правоохоронці? Так, невмотивованим нічним розгоном Майдану беркутівці добряче попсували собі імідж, і відтоді одна лиш їхня присутність провокує людей на агресію. Проте нині і мітингувальники, і правоохоронці в сутичках звинувачують провокаторів. Так, у МВС, наприклад, кажуть, що побоїще на вулиці Банковій влаштували екстремісти з напівпідпільної маргінальної організації «Братство», створеної одіозним діячем Дмитром Корчинським. Дивна річ, їм нібито «випадково» вдалося захопити трактор, яким вони збиралися безперешкодно давити переляканих хлопчаків строкової служби Внутрішніх Військ. Проте трактор заблокували мітингувальники-миротворці, намагаючись заспокоїти збурений натовп. «Ні краплі крові», – скандували вони.

Перед солдатським кордоном мітингувальники фактично розділилися на два табори, звинувачуючи одні одних у провокаціях. Невдовзі прихильники силового варіанту, ховаючи свої обличчя за масками, почали бити тих, хто захищав солдат, не давав бульдозеру давити 18-річних строковиків! Нардепа Порошенка, який намагався втихомирити гарячі голови, закидали монетами і камінням. Треба віддати тому належне: не злякався і не сховався. А невдовзі у бік спецпризначенців полетіли димові шашки, каменюки, фаєри. Солдатів заливали фарбою, намагалися підпалити фаєрами одяг, били ланцюгами…

Тривалий час молоді юнаки в шоломах, яких забрали служити минулої весни, стояли перед розлюченим натовпом абсолютно беззбройні, без щитів, виставлені своїми командирами немов на убоїще… Дехто з них не витримував – і плакав, але стояв далі, бо такий був наказ. Увесь цей час позаду них, фактично затуляючись дітьми, стовбичили грізні й серйозні «заградзагони» вгодованих беркутівців. І от у натовп полетіли шумові гранати та сльозоточивий газ. Збуривши агресію, малолітні «ультра» витягнули на себе «Беркут» – і організовано втекли, підставляючи під кийки решту неповоротких мітингувальників. І беркутівці відривалися на пасивних роззявах по-повному!

– Коли пішов «Беркут», – а вони були дуже злі, безпричинно агресивні, били журналістів і навіть медиків-активістів, то офіцери йшли позаду і намагалися стримати агресію – свідчить один із медиків. – Проте, коли через нас пройшло більше 50 озброєних кийками чоловік, то кілька вломили нам від душі, не зважаючи на усі наші хрести, карету швидкої допомоги, поранених, які лежали поруч та яких ми перев’язували, підняті догори руки у медичних закривавлених рукавичках. Вони бачили, що ми медики, але просто «відтягувалися»…

Били усіх, хто потрапляв під руку. З особливою жорстокістю, свідомо трощили журналістів. Наприклад, фотожурналіста «ЛІГАБізнесІнформ» Олександра Перевозника, який знімкував події на Банковій, били вісім (!!!) співробітників міліції! Вони бачили його бейджик преси, чули його вигуки – що він журналіст, проте ніхто з них не звертав на це уваги. Євгену Малолєтку, фотокору УНІАН, зламали руку, розбили об’єктив, розтоптали спалах, хоча знали, що він журналіст. Фотографу Анатолію Степанову теж зламали руку, кийком розбили голову. Він заявляє, що представився «Беркуту», але те, що він – журналіст, лише розлютило правоохоронців. І таких прикладів – десятки.

Звідки ж така жорстокість у правоохоронців, особливо до журналістів? Відповідь з’явиться пізніше. Журналісти оприлюднять відео, на якому видно, як беркутівці пропускають крізь свій кордон молодиків у масках, які провокували мітингувальників до штурму адміністрації. Це так звані «тихушніки» – провокатори з міліційними посвідченнями…

Ще одному з мітингувальників випадково вдалося потрапити у двір президентської адміністрації (його сприйняли за свого, «тихушніка»), і зазняти відео, як беркутівці знущаються над затриманими мітингувальниками. Ті лежать на землі і не чинять опору – проте міліціонери все одно продовжують бити їх кийками та ногами…

«Міліція з народом», – усе невпевненіше чути на українських євромайданах… Зрештою, прості київські міліціонери у чорну ніч на 30 листопада рятували нажахану молодь від розправи озвірілих колег. З’явилися повідомлення, що Львівський, Тернопільський та Івано-Франківський підрозділи «Беркута» відмовилися виконувати злочинні накази і не виступили проти мирних людей. Офіцери МВС середньої ланки, хоча поки ще не відкрито, але гостро засуджують розправи спецназівців над дітьми. Бо в них також є діти, які, можливо, як і їхні однолітки – виходять на площі. І ми розуміємо, що в разі поразки євромайданів на цих міліціонерів чекає звільнення. Бо вони не виконали наказ. Та хіба життя й здоров’я українських дітей дорожчі за гроші?

Ігор КОНСТАНТИНЮК, «Версії»

Фотожурналіста «ЛІГАБізнесІнформ» Олександра Перевозника нещадно били вісім співробітників міліції. Загалом за час «Євромайдану» в Києві постраждало вже понад 40 журналістів. Більшість з них нещадно бив «Беркут».

– Сім місяців відслужив… і не думав, що тут буду, – журналістка Ольга Гарбовська (texty.org.ua) спілкувалася із солдатами-строковиками на Банковій – по той бік барикад. –  Це не те, чого хочу і на що сподівався. Ви думаєте, я проти людей на майдані? Ні. Мене тут просто поставили і я не можу нічого зробити. Я ще на службі…

Питаю, як його батьки ставляться до того, що відбувається, і до того, що він мусить тут стояти.

Боєць опускає очі, а тоді зі слізьми випалює:

– А що батьки? Переживають! Вони, як і всі тут, хочуть, аби краще жилося. Не хочуть аби я тут стояв, але розуміють… Мама щодня плаче й телефонує в сльозах, і каже, що вже не може діждатися, коли я повернуся.

– А як до вас люди ставляться, ображають? – питаю.

– Та по-різному буває, хтось плює мало не в очі. Хтось словесно ображає, а хтось і сміттям кидається, європейці! А ось недавно, підійшла жінка і почала кричати на мене і питати, яка ж то в мене мама, що такого народила.

І тут я почула, як боєць почав шморгати носом і сльози покотилися рясно.

Хлопчина, що стояв поруч із моїм співрозмовником, додав, поки той витирав сльози:

– Ми тут усі такі, мусимо терпіти, ми ж навіть не мєнти. Зігнали і пригрозили! Нам бардак теж надоїв. І на гражданських не піду, якщо будуть заставляти. Просто буду стояти, хоча й не хочу!

Запис «Беркут» – кривавий птах Майдану спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У кількох останніх числах «Версій»повідомлялося про численні акції протесту проти поганого стану автодоріг на Буковині. Ні для кого не секрет, що буковинські дороги наразі у гіршому стані, ніж після війни.

Влада пішла у вирішенні цього питання найпростішим шляхом: співробітники міліції нині ходять селами і «виловлюють» активістів цих акцій. Уже складено 8 протоколів про адмінпорушення. 

За захист людей – під суд?

Кіцманчани вперше зібралися 2 серпня, щоби висловити протест проти поганого стану автодоріг в районі. Повідомили про це, як годиться, органи влади. Серед протестувальників був і голова облорганізації НРУ Степан Терновецький.

Очільник Облавтодору Ігор ГАХ, голова Кіцманської РДА Олег УНГУРЯН визнали тоді законність невдоволення кіцманчан і пообіцяли прилюдно, що за місяць дорогу буде відремонтовано.

2 вересня люди знову зібралися біля пам’ятника Івасюку, але начальник Облавтодору на цю зустріч не з’явився, так само як і голова РДА, надіславши замість себе заступників. Люди зрозуміли, що їх надурили – і вийшли на трасу…

Акція у Кіцмані не залишилася поодинокою, почин підхопили у Сторожинці, Дубівцях, Вашківцях… Усім протестувальникам, як і в Кіцмані, обіцяли в короткий термін чи то полагодити дорогу, чи хоча б розпочати її ремонт… А тим часом, знайшовши формальний привід – відсутність дозволу на перекриття дороги від органів влади – за справу взялися правоохоронці. Вони встановлюють активістів перекриття доріг і притягають їх до відповідальності. Станом на вечір понеділка було складено 8 протоколів про адміністративні порушення.

За кіцманську акцію тамтешній райвідділ ВС надіслав повістку і Степанові Терновецькому. Йому оголосили про притягнення до відповідальності за ст. 185-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення і передачу справи до суду. Стаття передбачає адміністративну відповідальність у вигляді попередження або накладення штрафу від 10 до 25 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (170-425 грн.).

Таким чином, влада, спровокувавши своєю бездіяльністю безлад, руками правоохоронних органів намагається покарати тих, хто є джерелом цієї влади – народ.

– За те, що відстоював законні права громадян, міліція притягає мене до відповідальності! Я є патріот своєї держави і буду захищати свій народ від злочинців, які порушують наші права, гарантовані Конституцією, – звертається до людей Степан Терновецький. – Влада намагається залякати громадян, які виходять на дороги та перекривають рух. Влада наші податки пропиває, розкрадає, а ми попадаємо в ДТП, розбиваємо свої автомобілі! Втрачаємо рідних і близьких нам людей! Чому  Ігор ГАХ, начальник служби автомобільних доріг Буковини, не несе відповідальності за жахливий стан доріг у Чернівецькій області? Наші кошти розкрадаються, а влада «кришує» !!!

Міліцейський клопіт

Сектор зв’язків з громадськістю УМВС України в Чернівецькій області оприлюднив власну точку зору на події. Міліціянти наголошують не на жахливом стані трас, а на тому, що організатор акції протесту завчасно не повідомив місцеву владу про запланований захід. У міліцейському прес-релізі сказано, що 2 вересня трасу міжнародного значення «Брест-Ковель-Чернівці» перекрили мешканці трьох сіл Кіцманського району. І хоча, за словами самих правоохоронців, порушень громадського порядку під час акції не було, вкотре, за словами п.Терновецького, «ми стали свідками того, як міліція захищає та обслуговує інтереси влади, а не народу!».

Натомість редакцію цікавить ще й  таке: чи надсилала обласна ДАІ приписи Облавтодору щодо аварійного стану тих доріг, які перекривалися людьми? Якщо так, чому на них не було відповідної реакції? А коли ДАІшники не робили таких приписів, варто було б поцікавитися бездіяльністю технічного відділу цієї служби.

Хіба не більше користі дала б саме така постановка питання?!.

Дмитро ЦАРЕНКО, «Версії»

Від редакції:

 Інформацію про те, чому люди перекривають дороги, ми друкували у минулому числі «Версій». Нагадаємо: на капітальний ремонт і утримання доріг Чернівецька область мала отримати 55,9 млн. грн. (це без «Укравтодорівських» грошей). З обіцяного Київ виділив буковинцям трохи менше половини – 26,5 млн. грн. А проплатили тільки 10,2 млн. гривень. Їздити нашим дорогами практично неможливо.  І люди їх перекривають, щоби таким чином привернути увагу до проблеми. Одне слово, заручниками непорозуміння між центральною та крайовою владами стали рядові краяни, яких за це ще й міліція тепер карає… Чи не забагато халеп на одні й ті ж голови?           

Запис Ігор ГАХ, керівник Облавтодору, не виконав обіцянки – кіцманчани вийшли на трасу. спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Нову простору двоповерхову будівлю помпезно презентували 25 червня. На відкриття прибули голова ОДА Михайло Папієв, голова Чернівецької облради Михайло Гайничеру та начальник обласної міліції Олександр Демидов. Міліціонери представили гостям затишні «апартаменти» свого нового приміщення: кімнати дільничних і відпочинкові кімнату, три камери попереднього утримання. Губернатор області із задоволенням відзначив зручність та комфортність меблів у камерах і навіть перевірив, чи зливається вода в бачку унітаза.

Особливу увагу привертає дійсно креативний дизайн нового приміщення. Будівля, пофарбована у яскраві кольори, різко контрастує зі всім звичним похмурим екстер’єром більшості відділень міліції. Папієв відмітив, що «такі сучасні, європейські умови, які створені в Путилі, мають бути у кожному райцентрі області, адже це одна із тих ланок, що спрощує доступ громадянина до працівника міліції, до захисту своїх прав та законних інтересів».

Руслан КОЗЛОВ, «Версії», фото автора

Запис «Веселковий» райвідділок міліції у Путилі спершу з'явиться на Медіа-Версії.

А ще показали тюльпанове дерево та влаштували екскурсію колишнім панським маєтком – нині це Чернівецьке училище професійної підготовки працівників міліції. Понад 20 років тут готують дільничних інспекторів міліції та працівників патрульної служби. А ще, за словами начальника училища Юрія Зінченка, Садгірське училище є єдиним базовим закладом в Україні, яке готує міліціонерів для спецпідрозділів «Беркут».

– Підготували вже більше 11 тисяч співробітників, пройшли перепідготовку ще 1,5 тисячі, – зауважив Юрій Зінченко під час невеличкої екскурсії навчальними аудиторіями та полігонами училища.

Курсанти з усієї України опановують тут основи правознавства та криміналістику, тактико-спеціальну і вогневу підготовку, тактику самозахисту тощо.

На стройовому плаці майданчику викладачі училища демонстрували зразки військової зброї, спецзасобів та амуніції. Бійці спецпідрозділу «Беркут» влаштували показові виступи з рукопашного бою та захоплення злочинців, а співробітники «Соколу» – майстер-клас зі стрільби. Пістолети Макарова потримали в руках та постріляли з них і журналісти – до того ж на диво влучно. «Вмієте стріляти не тільки очима, а й з пістолета», – пожартував начальник УМВС Олександр Демидов, вручаючи найкращим стрілкам-журналісткам грамоти й медалі.

У спортивній залі – десятки власноруч виготовлених манекенів для відпрацювання прийомів самозахисту. Щоби курсанти під час занять не травмували один одного.

Ігор КОНСТАНТИНЮК, «Версії», фото автора

Запис Акули пера й… пістолета спершу з'явиться на Медіа-Версії.

З місця подій ситуацію коментує голова асоціації підприємців Кіцманського району, заступник голови федерації роботодавців області Степан ТЕРНОВЕЦЬКИЙ:

– Конфлікт стосовно доріг назрівав давно. Вся громадськість району, та, мабуть, і області, стурбована тим, що ми всі сплачуємо податки, з яких мають утримуватися наші дороги, а результатом є повна відсутність доріг. Тож з ініціативи громади сьогодні перекриті дороги, аби наші гроші, наші податки нарешті були спрямовані на ремонт автошляхів, аби ми не розбивали наші автомобілі, наш громадський транспорт і щоби  ДТП не ставали щоденною нормою.

Громада має намір стояти доти, доки до нас не вийде керівництво області : голова ОДА і голова облради. Якщо вони не прийдуть, то ми звідси не підемо і завтра їм доведеться звітувати перед керівництвом країни про те, чому перекрита траса міжнародного значення.

До нас  долучився народний депутат України Олександр Фищук, навіть міліція у приватних розмовах нас підтримує, бо їх такий стан доріг також уже давно не влаштовує».

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Лужани і Мамаївці перекрили трасу міжнародного значення спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Зрештою, те, що численні мажорно-дорожні наїзди на звичайних українців, – цинічні, нахабні та безкарні, – це не вигадки журналістів, а страшна реальність, визнав навіть прем’єр Микола Азаров:

– На дорогах має панувати закон, порядок і рівне ставлення до всіх учасників руху. Високопосадові, або так звані мажори, які вважають себе недоторканними чи особливими за кермом, повинні ходити пішки, – заявив торік Микола Янович на засіданні Кабміну.

Показових прикладів мажорного безчинства не бракує навіть у таких «толерантних та інтелігентних» Чернівцях. Так, нещодавно у центрі міста двоє молодиків вирішили припаркуватися просто посеред… зупинки! Бо «нам тут можна». Тому людям, які чекали ввечері на маршрутку, щоби вирушити додому після роботи, від «мерседеса» «крутеликів» мали або розбігатися врізнобіч, або… лягати на капота! І, може, вгодованому синку буковинського посадовця та його товаришу чергова витівка вкотре зійшла б з рук, проте мажору з приміського села цього разу «не пощастило». Адже, як виявилось, автомобілем та з кулаками вони наїхали не на звичайних чернівецьких «громадян з маршрутки», а на… журналістів! Тому подія невдовзі набула неабиякого розголосу.

Зокрема, оператору  каналу «Чернівці» Денису Науменку дісталося від мажорів чи не найбільше. Ті спочатку намагалися «видавити» впертого телевізійника із зупинки автомобілем, а потім розлючено накинулися на нього з кулаками.

– Стояло тут кругом шестеро людей, а машина заїжджала з пішохідного переходу на тротуар, – розповів про інцидент Денис Науменко. – Вийшов водій разом із пасажиром, і нахабним способом із лайливою лексикою заявили, що їм тут можна їхати. Коли ми зробили їм зауваження, водій сів у авто. Я сказав, щоб він хоч би посигналив чи фарами моргнув. Але він сів у авто, моргнув двічі фарами і почав їхати. Взяв мене на капот…

На капот Дениса мажор брав двічі. Потім «качав» свої права кулаками… Бійку довелося зупиняти вже співробітникам міліції, які чергували неподалік. За кілька хвилин на місце події прибула й слідчо-оперативна група…

Батьки мажорів – найчастіше чиновники. Чиновники, які беруть хабарі. Причому, чим легше дістаються їм брудні грошенята, тим демонстративніше вони витрачаються їхніми мажористими чадами на ресторани, кіно, більярд, боулінг та, особливо, на нічні клуби. Адже нема гламурнішого клабера за мажора, який у напівтемному залі різнобарвних вогнів та оголених тіл треться своєю стодоларовою сорочкою з калинівського бутіка об свого чергового «вірного друга».

Проте, парадокс, не рідкість в Україні й мажори із незаможних сімей. Вони, нещадно експлуатуючи батьків, пнуться зі шкіри, аби вдягатися та поводитися, як справжні мажори, «тусити» там, де й ті – а потім вихвалятися «звитягами» перед скромнішими друзями…

Зрештою, якого би походження не був український мажор, для нашого суспільства він, як влучно зауважив Микола Янович, – типовий «кровосіс».

– Були п’яні, – здивовано знизують плечима випадкові свідки цієї пригоди. Як би там не було, мажори проходити експертизу на алкоголь відмовилися. Тому, за законом, автоматично вважаються такими, що перебували у стані алкогольного сп’яніння.

– Вони неадекватно поводилися не лише на вулиці під час інциденту, а й у райвідділі. Спочатку нахабно насміхалися з нас, а потім ще й забороняли знімати їх на відео, –  розповів постраждалий оператор.  У Дениса Науменка численні синці, різкі болі в хребті та в правій нозі. А також – розідрана куртка.

За подібне хуліганство звичайному українцю загрожує до чотирьох років позбавлення або п’яти років обмеження волі. Мажора ж зазвичай привітно «лякає» український суд, безсоромно ставлячи непевну крапку в черговій слизькій справі. Допоки?

Ігор КОНСТАНТИНЮК, «Версії»

Запис Мажорам все можна спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Тиждень тому ми писали про скарги людей, та про їхні намагання достукатися до влади

«Другого березня перекриваємо трасу!»

Чиновників та журналістів заздалегідь повідомили про акцію протесту. Проте з представників влади до людей приїхала лише… міліція.

Запис Чиновникам на людей начхати спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Постраждали міліціонер та депутат. Хто кого бив – невідомо

Сутички протестувальників і правоохоронців були такими запеклими, що вони зламали невеличкий металевий паркан біля магазину на вулиці Університетській. Одразу ж на підмогу міліціонерам у формі прибули два мікроавтобуси з людьми в цивільному та однакових чорних шапках. Натовпом миттєво поширилися чутки, що це перевдягнений російський спецназ. Молодики виривали в пікетувальників прапори та ламали їх. Декого – били. Насамперед, свободівських депутатів, зокрема нардепа Руслана Зелика.

– Це безпрецедентний випадок, напевне, для всієї Західної України, – зусібіч оточений правоохоронцями, емоційно вигукував пан Руслан. – Працівники міліції побили депутата! Коли було протистояння – мене копали ногами по гомілках.

Дісталося і місцевим журналістам: заштовхали Михайла Токарюка («Буковина»), потоптали Петра Кобевка («Час»).

А ще у сутичці постраждав міліціонер. Зокрема, прес-служба прокуратури Чернівецької області повідомила, що чоловік із тілесними ушкодженнями перебуває в лікарні. За цим фактом відкрите кримінальне провадження і розпочате досудове розслідування.

А решта де?

Поки «свободівці» гуртом – під гасла та різдвяні колядки – намагалися прорватися крізь численні заслони правоохоронців, представникам «Фронту Змін» поодинці вдалося «просочитися» за спини міліціонерів. Зібравшись докупи, вони, на знак протесту, «підступно» повитягували з кишень прапори Євросоюзу і накинули їх собі на плечі.

Чернівецькі ж ударівці по Митному Союзу УДАРили… автопробігом.

– Перехожі із зацікавленістю спостерігали за жвавим рухом, читали написи на плакатах, водії зустрічної смуги підбадьорювали учасників автопробігу сигналами своїх автівок, – радісно відрапортували у прес-службі облорганізації партії УДАР.

Протестували і чернівецькі БЮТівці. Але дуже вже законспіровано…

– Через цілковите перекриття вулиць я не зміг проїхати своєю автівкою до місця події, відгукнувся заявою голова обласної організації партії ВО «Батьківщина»  Іван Мунтян. – Та серед пікетувальників були партійці ВО «Батьківщина», які участь у подібних акціях вважають своїм обов’язком. «Хто, як не ми», – казали вони мені напередодні, вважаючи, що такими виступами підтримують бойовий дух кинутої за грати нашої лідерки Юлії Тимошенко.

А ще біля воріт університету, під охороною міліції, послів зустрічали кілька молодих осіб із плакатами: «Приветствуем министров. Ждем президентов», «Желаем успешных переговоров!». Щоправда, дізнатися, кого вони представляли, так і не вдалося.

Офіційно, міністри закордонних справ України Леонід Кожара та Росії Сергій Лавров прибули до Чернівців для проведення чергового засідання Підкомітету з міжнародного співробітництва українсько-російської міждержавної комісії.

Проте, за чутками, візит Лаврова – це оглядини Михайла Папієва як потенційного нового посла України в Росії.

Ректор ЧНУ Степан Мельничук вручив міністрам дипломи та мантії почесних докторів університету. Ввечері їх у «Георг-плаці» розважала Маланка з Кіцманя та Шубранця. А понеділкового ранку міліція на півгодини повністю перекрила рух у центрі міста, – не пускали навіть маршрутки і тролейбуси: міністри покладали квіти до пам’ятника Тарасу Шевченку на Центральній площі.

Ігор КОНСТАНТИНЮК, «Версії»

Запис «Бандера прийде – порядок наведе» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

фото Ігоря КОНСТАНТИНЮКА

Родина буковинців Дмитра та Інни Паліїв своїй професії завдячують і сімейним щастям. Адже познайомила їх саме робота. Молода дізнавачка працювала тоді в Сторожинецькому райвідділі міліції, а начальник слідства з Глибокої приїхав до колег ділитися досвідом. Симпатичній дізнавачці зателефонував аж через три місяці – надто вона йому видалася норовливою. Запросивши на каву, попередив: якщо запізнишся – можеш не чекати, мене вже не буде. Вона з’явилася за хвилину до призначеного часу. Бо ще під час першої зустрічі вирішила: він буде її чоловіком. А за півроку зіграли гучне весілля.

Тепер вона – старший слідчий слідчого відділення Шевченківського РВ УМВС України в Чернівецькій області, майор міліції. Він – заступник начальника організаційно-методичного відділу слідчого управління УМВС України в Чернівецькій області, підполковник міліції. І жодного дня не було їм нецікаво разом.

Від Омара Хайяма – до протоколів і речових доказів

Мало хто уявляв, що вишукана красуня з філфаку, яка зачитувалася Пушкіним і Хайямом, невдовзі, замість ліричних віршів, вимовлятиме сухі міліцейські терміни: «речдок», «крадіжка майна», «порушення кримінальної справи» тощо.

Що найкращим подарунком, який замовлятиме чоловікові, аби привіз з самої столиці, буде не книжка чи прикраса, а… жіночий міліцейський галстук.

А далекого 1996-го, коли Інна вперше вдягнула форму, вся родина пишалася дівчиною. Адже у формі в її рідному райцентрі тоді ходили лише дві жінки: начальниця паспортного стола і Інна.

Тепер рідні добре знають, що робота слідчого – це не лише красива форма. Це нічні чергування, виїзди на затримання, погрози злочинців, обмаль часу на родину і постійна тривога. Тато досі телефонує доньці після кожного добового чергування: як пройшло, чи все спокійно.

А вона взяла свій ліризм у жорсткі лещата військового життя і встигає все: розслідувати справи на роботі, впорядковувати документацію, тримати в ідеальному порядку житло, незрівнянно готувати смачнючі котлети або голубці на щодень, і влаштовувати розкішні застілля на родинні свята, і читати захопливі пригодницькі повісті з 10-літнім сином, допомагати йому з уроками, щотижня відвідувати батьків… І тільки чоловік-міліціонер може зрозуміти, чому дружини до ночі немає з роботи, скільки триває затримання злочинця і оформлення цієї події.

Інна Зима (тоді ще не Палій) на роботі 

У слідчі – просто з шоколаду

Дмитро, відслуживши в армії, почав міліцейську кар’єру з пожежної служби, яка тоді була в системі МВС. Командував відділенням – машиною з п’ятьма пожежниками. Влітку 1994-го гасив потужну пожежу на Луганській шоколадній фабриці, і досі пам’ятає, як його чоботи були по кісточки в розтопленому шоколаді. «Одного чудового весняного дня вирішив, що буду слідчим», – згадує Дмитро. Прийшов на прийом до слідчого управління, повідомив про своє бажання. Через тиждень його викликали і взяли помічником слідчого. Здібному хлопцеві запропонували навчатися на юридичному факультеті ЧНУ, який він згодом закінчив з відзнакою. Був у першому випуску магістрів юрфаку ЧНУ.

Тепер перевірка Дмитра Палія для всіх слідчих області – грім серед ясного неба. Вони знають: коли Палій іде  перевіряти – жодного промаху від нього не сховаєш. І документи на робочому столі та в сейфі товаришів він перевіряє так само ретельно, як і в усіх інших. Але й найфаховішу пораду можна отримати теж у нього. І навчить він краще за будь-який підручник. І все, що стосується колективу, ніколи з уст Палія не вийде за межі цього колективу.

А ще він усе вміє: будувати, майструвати, ремонтувати, штопати, пришивати ґудзики, малювати дерева на замовлення сина… Словом, робить усе – коли буває вдома. А це тепер стається все рідше.

Василь Бабчук, Дмитро Палій та Ігор Пашков на слідчих діях після пожежі в квнотеатрі ім. З. Космодем’янської

Будні

Навіть якби вони хотіли, щоби професія не втручалася в їхнє позаробоче життя – це неможливо. Бо вони – справжні міліціонери і не вміють реагувати на порушення, які стаються на їх очах, інакше.

Якось до Інни, яка була у складі опергрупи, зателефонував Дмитро з дивним запитанням: чи не зверталися ще до неї стосовно крадіжки гаманця. «Якщо звернуться, то май на увазі – я готовий свідчити», – «ощасливив» він дружину.

З’ясувалося, що коли Дмитро с сином Антоном (тоді дошкільнятком) їхав у маршрутці з заняття з англійської мови, він помітив, як злодій цупив гаманець з сумки пасажирки.  Повівся, як і належить – спіймав за руку. Але, коли вивів на зупинку, злодій почав грати на публіку й галасувати, що на нього напали. Дитина злякалася, заплакала, Дмитро відволікся – злодій втік. Щоправда, за деякий час з’явився біля Дмитрового під’їзду і попередив, що відомстить. Тоді весь дитсадок знав, що дитину можна віддавати в руки тільки батькам і нікому іншому, хто може представитися дядьками, тітками чи іншими родичами.

Пригадує Дмитро і як вони з групою колег розслідували крадіжку сумки з речами тоді ще співачки-початківки Ані Лорак. Сумку з її буса, залишеного біля ресторану «Дністер», поцупив наркоман. А тут зявилися цікаві новини: речі знайшли.

Здивував підполковник і неймовірною історією доведення вини злочинця за допомоги… метеорологів. Оскільки час скоєння злочину був відомий точно, слідчому треба було довести, що потерпілий насправді міг добре розгледіти злочинця і впізнати. Метеорологи своїми технічними засобами встановлювали тривалість дня, хмарність, видимість – і можливість розгледіти злочинця.

Також пам’ятає пожежу, під час якої 2000-го згорів кінотеатр ім. Космодем’янської. Після трьох днів розбирання згарища група слідчих, у складі якої був Дмитро Палій, установила причину пожежі – залишену увімкненою електроплитку.

Особливо пишається Дмитро Палій тим, як знайшов злочинця майже через 10 років після скоєння тим злочину. У червні 97-го міліція прийняла виклик про розбійний напад на поштове відділення №3. Саме Дмитро, який був тоді слідчим Першотравневого РВ, разом з експертами вилучав речові докази. Серед головних були сліди на дверях, за якими працівниця ховалася від злочинця. Той намагався виламати двері та залишив на них відбитки рук. Тоді затримати розбійника по гарячому сліду не вдалося. Але через 9,5 років за базою відбитків пальців злочинця ідентифікували. І, попри те, що Дмитро з 2000-го працював у Глибокій, 2003-го – в Садгорі, 2004-го – у Шевченківському, 2005-го – у Першотравневому райвідділах, у 2006-му саме він заарештував злочинця, закінчив справу і передав її до суду. За місяць до закінчення 10-річного терміну від моменту скоєння  злочину розбійник отримав свої 4 роки позбавлення волі. «Це свідчить про надійність доказів – вилучених відбитків. Тоді ми якісно зафіксували сліди злочинця», – наголошує Дмитро.

Жорсткість і сантименти

Інна вважає себе сентиментальним слідчим. «Я шкодую і потерпілих, і підозрюваних, – каже вона. – Коли попадаються неповнолітні – дуже шкодую їхніх батьків. Але я звикла дуже уважно слухати всіх, кого опитую під час слідчих дій, не перебивати. І тоді, буває, справа розкривається зовсім з іншого боку».

Коли Інна тільки прийшла на роботу в міліцію, начальник дізнання дав їй пораду: «Якщо не впевнена у вині підозрюваного – не доводь справу до суду, не пред’являй обвинувачення. Той, хто винен, своє знайде. А невинуватому можна зіпсувати життя». Цієї поради вона намагається дотримуватися й досі.

Саме тому після спілкування зі слідчим Інною Володимирівною навіть ті, хто боялися звертатися до міліції, дякують і кажуть, що було приємно отримати допомогу.

Високий професіоналізм і неабиякий досвід не заважають майору Інні Палій усвідомлювати реалії: жінці в міліції  добре доти, доки в неї не з’являються родина й діти. Потім виникають інші пріоритети. «Коли бачиш недоглянутих чужих дітей, то розумієш, що не маєш права допустити, аби твоя дитина хоч на кілька годин була без догляду».

І, попри все, Інна не вважає нашу систему правосуддя жорстокою. «Це лише по телебаченню повідомляють, що за крадіжку мобілки неповнолітній отримав чотири роки позбавлення волі. Насправді реальні терміни з першого разу і за дрібниці не отримують. Хто хоче потрапити грати – йде до цього цілеспрямовано. Спочатку справу закривають «по малолітству», дають попередження, проводять профілактичну роботу. За наступний проступок дають умовний термін. І аж потім, за новий злочин, людина отримує термін. Переважно таким шляхом ідуть діти з неблагополучних сімей і ті, хто в такий спосіб самостверджуються в компанії».

Про імідж міліції і населення

«Коли я прийшов у міліцію – її поважали, – згадує підполковник Палій. – Взаємодія слідства, розшуку і дільничних була реальною. Свідки готові були співпрацювати, допомагати. З роками стає важче. Якщо злочин не стосується людини безпосередньо,  вона зазвичай дотримується принципу «моя хата з краю». На жаль, падає імідж міліції».

Серед причин зміни менталітету населення Дмитро називає і соціальний чинник. Дочасним вважає він і прийняття нового Кримінального Процесуального кодексу. «До набуття ним чинності ритм роботи в міліції був звичний. Співробітники слідства працювали у більш-менш належних умовах, хоча навантаження були й великі. Після 20 листопада запроваджений інший процес – на кшталт американської системи. Різкі зміни в кримінальному процесі призвели до того, що більше як у 4 рази зросла кількість кримінальних проваджень на одного слідчого, але при цьому не збільшується кількість слідчих – як і оплата праці. Фактично керівники слідчих підрозділів райвідділів змушені в умовах нового КПК працювати сім днів на тиждень. А всі матеріали реєструвати за 24 години. Багато хто не витримує психологічно, декого не розуміє родина… Стало Набагато складніше стало.

Опергрупи змушені виїжджати і на виклики до «сусідської кішки, яка забігла в чужу квартиру», гавкаючих собак і на прорвану трубу. На щастя, оскільки в таких випадках немає складу злочину, то за ними не треба проводити розслідування.

«Населення нам менше довіряє, – констатує Дмитро. – Більшість населення чекає від нас реальної роботи із розкриття злочинів, захисту законних прав та інтересів людей. Але ж населення – цей й ми з тобою в позаробочий час»,– звертається до дружини міліціонер, який за місяць уперше провів недільний день удома…

 Династія?

Син Антон не буде міліціонером. Народився на День прокуратури, тож вирішив, що буде прокурором. А потім, коли вийде на пенсію – адвокатом. І його не бентежить, що це дещо різні напрямки діяльності: один полягає в тому, щоби обвинувачувати, а другий –   захищати. Хтозна, може, коли детальніше розбереться у цьому, вирішить, що краще просто встановлювати факти. Як тато й мама. Бо міліцейська фуражка йому дуже пасує.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії» 

Запис Родинне свято спершу з'явиться на Медіа-Версії.

6 екіпажів та 13 буковинських працівників ДАЇ прибули цими днями з патрулювання у Львові та Києві. Міліціянти слідкували за безпекою руху під час чемпіонату Євро-2012. Головний міліціонер Буковини Микола Харабара нагородив їх за професійне виконання своїх обов’язків. Тим паче, що Управління державної автомобільної інспекції посіло 2-е місце серед усіх областей України за професійність виконання своїх службових обов’язків.

«Мажори» під контролем

– Усі наші патрульні автомобілі обладнані приладом «Візир», – розповів Анатолій ДРОНЬ, старший інспектор з особливих доручень відділу дорожньо-патрульної служби УДАЇ в Чернівецькій області. – За його допомоги в режимі «автопатрулювання»  працівники ДАІ виявляють та припиняють нехтування правил дорожнього руху. Цей пристрій фіксує порушення швидкісного режиму, обгону, проїзду перехресть тощо. При виявлені таких ситуацій в інспекторів залишається фото- і відео фіксація, тому водій не може потім її оскаржити,

А ще у планах до кінця цього року забезпечити усі 5 постів, розміщених на кордонах нашої області, додатковими приладами спостереження за дорожнім рухом, яке би дозволяло виявляти не тільки порушення правила,  а й транспорт, який перебуває в угоні ,  а також контролювати весь транспортний потік, який в’їжджає та виїжджає на Буковину.

За словами генерала ХАРАБАРИ, працівники ДАІ знизили тиск на учасників дорожнього руху і переймаються не «копійчаними автами», а першочергово звертають увагу на  «мажорів». Завдяки цьому скарг на працівників ДАЇ стало значно менше.

85 камер спостереження

За словами начальника УМВС в Чернівецькій області, за водіями у Чернівцях спостерігають 85 відеокамер. Зображення надходить до Управління державної інспекції. Зокрема, камери встановлені на площах Турецької криниці та Соборній, біля  старого кладовища на вул. Руській, біля Годилова, стадіону «Буковина» та парку ім. Шевченка.

Любов КАФАНОВА, «Версії»

Запис Буковинські даішники другі серед найкращих спершу з'явиться на Медіа-Версії.

26-річний суддя Андрій Гринчак розбився на автомобілі, на повній швидкості врізавшись у дерево. Аварія трапилася близько першої години ночі, і свідків на місці трагедії не було. На перший погляд здавалося, що відбулося банальне ДТП. Однак багатьох бентежило, що абсолютно твереза людина на справному автомобілі несподівано вилетіла з рівної дороги. До того ж на дверцятах автомобіля виявили кульовий отвір, а деякі травми, як засвідчила експертиза, суддя отримав … ще до аварії.

«Того дня однокурсники, з якими Андрій не спілкувався, призначили йому зустріч в кафе»

Списати те, що трапилося, на негоду не можна – в ніч, коли сталася аварія, було тепло і сухо. Таким же видався і день. За словами рідних загиблого Андрія Гринчака, напередодні ніщо не віщувало біди.

– Син зі своєю нареченою збиралися їхати до друзів на весілля, – розповідає мати загиблого Людмила. – Була субота, на роботу йти не потрібно було. Закінчивши приготування до весілля, вони вирішили піти в кіно. Але близько одинадцятої години ранку синові зателефонував однокурсник Віктор Тришин (ім’я та прізвище змінені – Авт.).

– Андрій дуже здивувався цьому дзвінку – з цими однокурсниками він не спілкувався, – каже Марина, наречена загиблого. – А тут Тришин і ще один однокурсник Юрій Дорунь (ім’я та прізвище змінені – Авт.) почали наполегливо кликати його в кафе. Андрій зустрівся з ними, але незабаром повернувся. Що від нього хотіли колишні однокурсники, розповідати не став. Пояснив, що нічого серйозного. У мене не було звички лізти в його справи, тому не розпитувала. Ми, як і збиралися, поїхали в кіно. «Знаєш, Тришин з Дорунем просили мене ввечері ще раз до них під’їхати, – сказав Андрій вже дорогою додому. – Але я не поїду». Ми почали прикрашати машину Андрія до весілля. А через кілька годин (на той момент вже було близько шостої вечора) йому знову зателефонували. Наскільки я зрозуміла, це знову був Тришин. «Марина, я таки повинен поїхати, – після розмови з ним заявив Андрій. – Це терміново». І, знявши надувні кульки з машини, поїхав.

Андрій поїхав до однокурсників у село Костичани Новоселицького району.

– Я подзвонила синові близько пів на дев’яту вечора, коли він уже був у тому селі, – згадує Людмила Гринчак. – «Мамо, я не вдома, – спокійним голосом відповів Андрій. – Ми тут у районі зустрілися з однокурсниками. Давай я пізніше передзвоню». На початку дванадцятої ночі йому подзвонила Марина. Андрій сказав їй, що вже виїжджає. Марина не лягала спати – чекала. В 00.15 Андрій зателефонував їй, але відразу скинув дзвінок. А вже через кілька хвилин його телефон був вимкнений.

Тієї ночі Марина так і не змогла заснути. Андрія все не було, його телефон і далі був «поза зоною досяжності». Вранці їй подзвонив колега Андрія, який працював помічником судді. «Марина, де Андрій? – Стривожено запитав він. – Він удома?». «Ні, – відповіла Марина. – Він поїхав в Новоселицький район і досі не повернувся». «В Новоселицький? – Захриплим голосом перепитав хлопець. – Там вчора вночі розбився білий «Міцубісі». Водій загинув. Кажуть, у нього знайшли посвідчення судді».

Білий «Міцубісі», що врізався в дерево, виявила літня мешканка села Костичани. Почувши шум, жінка вибігла на подвір’я.

«Близько першої години ночі я почула звук удару, – давала свідчення співробітникам міліції жінка. – Вийшовши на подвір’я, побачила неподалік від церкви розбиту білу іномарку. Машина врізалася в дерево, від неї залишилася купа металобрухту. Я ще подумала, що якщо в ній були пасажири, вони напевно не вижили. Потім з’явилася інша іномарка червоного кольору. А буквально через хвилину під’їхала ще одна машина – чи то синя, чи зелена. Водії обох автомобілів вийшли і почали голосно розмовляти. Пам’ятаю, один з них сказав: «Може, ми ще витягнемо людину?!» Я побігла в будинок і викликала «швидку»…

От тільки медики водієві «Міцубісі» вже не змогли допомогти. Приїхавши на місце, експерти незабаром встановили, що це був суддя Чернівецького господарського суду Андрій Гринчак. Фотографії з місця ДТП дивитися неможливо – тіло понівечене, одяг пірваний. Коли рідним Андрія Гринчака повідомили про те, що трапилося, тіло вже відвезли на експертизу, а розбиту машину забрав евакуатор.

«Судмедексперти пояснили, що ще до аварії сина, швидше за все, побили»

– Нам сказали, що син не впорався з керуванням і врізався в дерево, – каже батько загиблого Василь Гринчак. – Природно, нас це насторожило: їхати рівною дорогою і ні з того ні з сього різко звернути на узбіччя? З чого б це? Незважаючи на те, що вони з однокурсниками сиділи в кафе, експертиза показала, що Андрій був абсолютно тверезий. Під’їхавши до бюро судмедекспертизи, ми з дружиною побачили, як звідти виходить однокурсник Андрія Віктор Тришин. Що він там робив, залишалося тільки здогадуватися. Сам Тришин, який останнім бачив Андрія живим, розмовляти з нами не став.

– Про те, що Тришин говорив міліції, ми дізналися вже потім, – додає Людмила Гринчак. – До цього відкрилися інші дуже дивні обставини. В першу чергу, те, що на дверцятах розбитої машини сина виявили… слід від кулі, – мої співрозмовники показують фотографії автомобіля. На вцілілих білих дверцятах видно кульовий отвір. – Проте ні в салоні, ні неподалік від місця ДТП куль не знайшли. Експертиза засвідчила, що в машину стріляли з мисливського карабіна.

Ще одна дивна обставина, яку незабаром підтвердила відповідна експертиза: кермо автомобіля було відірване і… розпиляне на частини. Експерти припустили, що, найімовірніше, його розпиляли якимось гострим предметом на зразок сокири або зубила. У салоні автомобіля предметів, які могли б розпиляти кермо, експерти не виявили.

– Така ж ситуація з травмами сина, – каже Василь Гринчак. – На тілі патологоанатоми нарахували 76 зовнішніх ран, саден і синців. Руку повністю відрізало, з голови практично знято скальп. І хоча нам відразу сказали, що, якщо в машині спрацювали подушки безпеки (а це так і було), такі травми маловірогідні, ми вирішили: хіба мало, всяке може бути. Адже машина, вважайте, вщент розбилася. Насторожувало ще й те, що одяг сина був розірваний саме по швах. А светр чомусь на ньому був надітий навиворіт. Ось це вже, погодьтеся, дивно. Ми наполягли на проведенні додаткової експертизи. Домагатися цього довелося довго, але головне, який нам прийшов результат, – батько судді показує документ. – Вивчивши травми сина, експерти прийшли до висновку, що деякі з них «не вписуються в ДТП».

«Особливості розміщення травм наводять на думку про те, що вони виникли ще до дорожньо-транспортної пригоди», – йдеться у висновку експертів. При зустрічі судмедексперти пояснили нам, що, швидше за все, сина побили. Якщо була бійка, то все сходиться – це пояснює і «нехарактерні для ДТП травми», і розірваний по швах одяг. Що стосується розпиляного керма, то на ньому експерти виявили дивні вм’ятини, які, за їхніми словами, нагадують сліди від наручників.

– Невже в справі зовсім немає свідків? – Питаю у батьків судді. – І ніхто з сусідів не чув пострілу?

– Одразу після аварії ми з чоловіком приїхали на місце трагедії і переконалися, що поблизу немає житлових будинків. Найближче живе сусідка, яка побачила два автомобілі і викликала «швидку». У справі є тільки один свідок – однокурсник Андрія Віктор Тришин. Як я вже говорила, він і ще один однокурсник Юрій Дорунь і покликали сина на зустріч. Відвідувачі бару, де вони сиділи, бачили, що вони пішли близько півночі. А о першій годині ночі буквально в трьох кілометрах від бару трапилася аварія.

«Ці відвідувачі сиділи тихо і розмовляли, – розповідала співробітникам міліції офіціантка, яка тієї ночі була на зміні. – Один з них взагалі не пив (загиблий суддя – Авт.), інші – тільки пиво. Ніякого конфлікту між ними я не помітила. Близько дванадцятої вони пішли».

Що було далі, співробітники бару не бачили. Всі лише підтвердили, що в 12:00 ночі суддя і його однокурсники покинули заклад. Далі, як пишуть у своїх свідченнях Юрій Дорунь і Віктор Тришин, вони роз’їхалися в різні боки.

«Вийшовши з бару, ми з Дорунем та Андрієм Гринчаком обговорили наші подальші зустрічі і попрощалися, – пише в своїх свідченнях Віктор Тришин. – Після цього кожен сів до свого автомобіля, і ми з Гринчаком поїхали в бік Чернівців. Я поїхав слідом за ним з інтервалом, напевно, у дві хвилини. Проїхавши близько двохсот метрів, я побачив, що автомобіль Гринчака зупинився на узбіччі і Андрій вийшов, сказавши, що йому потрібно справити нужду. Я вийшов зробити те ж саме. Так простояли кілька хвилин. Потім ми сіли в машини і поїхали точно так само – він, а слідом я, з інтервалом у дві хвилини. Гринчак від’їжджав швидко, він різко почав набирати швидкість. Після цього я побачив, як його автомобіль врізався в дерево і зупинився…»

Віктор Тришин стверджує, що залишався на місці аварії аж до приїзду «швидкої» і міліції. Дивно тільки, що його сріблястий «Фольксваген» сусідка з сусіднього будинку не бачила. Як говорила жінка, вона помітила лише розбиту машину, біля якої потім зупинилися червона і темна іномарки, що проїздили повз. Тим часом Віктор Тришин запевняє, що він першим зупинився біля розбитої машини і особисто зупиняв автомобілі, які проїжджали повз (свідчень водіїв тих самих зупинених іномарок у справі, на жаль, немає).

«Недалеко від бару ми знайшли закривавлений носовичок Андрія. Не розумію, як його могли не помітити співробітники міліці »

– Але й це не головне, – говорить батько загиблого Василь Гринчак. – Судячи з показань Віктора Тришина, які він давав неодноразово, вони виїхали з бару в 12:00 ночі, що підтвердили і бармени. ДТП сталося за три кілометри від бару. Припустимо, вони з Тришиним зупинялися, щоб справити нужду. Але ж сам Тришин сказав, що на це у них пішло кілька хвилин, тобто вже в чверть на першу вони поїхали далі. А ДТП, за свідченнями сусідки і висновками численних експертиз, сталося близько першої години ночі. Виникає питання: що ж відбувалося ці 45 хвилин? Коли на очній ставці я задав це питання Тришину, він спробував ухилитися від відповіді, сказавши, що «заплутався і нічого не пам’ятає».

А ми з дружиною незабаром після загибелі сина знову приїхали на місце аварії. Ходили там кілька годин, намагаючись знайти якісь докази. І за двісті метрів від бару – як раз в тому місці, де, за словами Тришина, вони з Андрієм зупинилися справити нужду, – ми знайшли ось це, – чоловік показує загорнутий у целофан закривавлений носовичок. – Не розумію, як його могли не помітити співробітники міліції. Експертиза показала, що на цій хустинці кров нашого Андрія.

– Все свідчить про те, що сина вбили, – хитає головою Людмила Гринчак. – І слід від кулі в дверцятах автомобіля, і експертиза з приводу «невідповідних ДТП» тілесних ушкоджень. Але прокуратура, незважаючи на наші численні заяви, не порушує кримінальну справу за фактом убивства. Справа, як і раніше, порушена за фактом ДТП. Кілька разів її закривали «через відсутність складу злочину», потім знову відкривали. Днями її передали до Тернопільської обласної прокуратури – щоби забезпечити «неупереджене розслідування». Подивимося, що буде далі.

– Не знаю, чим пояснити небажання місцевих правоохоронців займатися цією справою, – каже Василь Гринчак. – За цей час ми з дружиною вже стали і слідчими, і юристами. У матеріалах справи ми знайшли роздруківки телефонних дзвінків Віктора Тришина в той вечір. Цікаво, що на один номер, на який Тришин кілька разів дзвонив впродовж дня, він подзвонив в 00:14 ночі – в той момент, коли, за словами самого Тришина, вони з Андрієм зупинилися справити нужду. Наступний дзвінок на цей номер Віктор зробив о першій годині ночі – коли загинув Андрій. Під час очних ставок я питав Тришина, кому він дзвонив. Спочатку Віктор відповів, що не знає: мовляв, мабуть, подзвонив випадково. Потім сказав, що це була його знайома на ім’я Юля. А потім заявив, що це була не його знайома, а подруга нашого сина. Нібито Андрій сам дав йому номер. Зараз цей номер відключений. Роздруківка дзвінків з телефону сина показала, що Андрій ніколи не дзвонив на той номер. Але з’ясовувати, кому він належить, правоохоронці поки що навіть не намагалися. Хоча це могло б багато чого прояснити.

Намагаючись відновити картину події, кореспондент зателефонувала Віктору Тришину і Юрію Доруню, з якими Андрій Гринчак був того вечора.

– Всі свідчення я вже дав слідству, – сказав Юрій Дорунь. – Як сталася аварія, я не бачив. Близько дванадцятої години ночі ми вийшли з бару, і я поїхав до себе в село. Віктор і Андрій поїхали в бік Чернівців, тому, що відбувалося далі, міг бачити тільки Віктор. У момент ДТП я, ні про що не підозрюючи, вже був удома.

– Рідні судді кажуть, що ви з Тришиним навіщось терміново викликали Андрія і він негайно до вас поїхав. З якого приводу ви збиралися?

– Ми просто зустрічалися. Звичайна зустріч, нічого надзвичайного.

З Віктором Тришиним «Факти» намагалися зв’язатися протягом місяця, але його мобільний був відключений, а на роботі весь час відповідали, що він у відпустці і, коли повернеться, ніхто не знає.

Що стосується мотивів убивства судді, то у його рідних мало припущень. Ні батькам, ні нареченій він не розповідав про справи, які розглядав.

– Уже потім ми дізналися, що син загинув напередодні важливого судового засідання, – каже Людмила Гринчак. – Він повинен був приймати рішення у справі фірми, якою керував місцевий бізнесмен. Ця фірма «кинула» одне підприємство на 280 000 гривень. Рішення, судячи з усього, мало бути не на користь бізнесмена. Цей бізнесмен – хороший друг дядька Юрія Доруня, однокурсника Андрія. Але ми не можемо нічого стверджувати. Це завдання слідства. Очевидно одне: за таких обставин давно пора порушити справу за фактом убивства.

– Ми розглядаємо цей варіант, – прокоментували «Фактам» ситуацію в прес-службі Тернопільської обласної прокуратури. – У Тернопільську прокуратуру справу передали нещодавно, зараз з’ясовуються всі обставини. Триває слідство.

– Коли ми почали посилено шукати докази, невідомі всіляко намагалися нас залякати, – каже Людмила Гринчак. – До квартири сина, яка з моменту його загибелі пустує, двічі хтось проникав. У міліції це зафіксовано. Влаштовували погром, але нічого не крали. Останній раз на столі залишили черевик сестри Андрія, в який встромили сувенірний кинджал. А бронзову Феміду на могилі сина хтось розбив на шматки…

Катерина Копанєва, «Факти» (Чернівці – Київ)

http://fakty.ua

Запис Дверцята машини судді були прострелені з мисливського карабіна, а кермо – розпиляне на частини спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Кінець фабрики мрій

Ми вже писали в одному з попередніх випусків про найзнаменитіший буковинський «лохотрон» – страхову фірму «Гарант». 95-й – це рік її краху. Один з найгучніших буковинських скандалів. Серед безлічі подробиць мою увагу привернуло зауваження в одній зі статей: « … круті засновники страхової компанії: чернівецьке регіональне управління «Промінвестбанку», обласне управління «Ощадбанку», дирекція «Укрсоцбанку», чернівецька філія банку «Інко», об’єднання «Трембіта», страхова-інвестиційна компанія «Інко-гарант»».

Хто ж мав стояти за спиною «лохотрону», щоби заручитися підтримкою таких різних і таких потужних організацій? Чув від економістів, що фінансові піраміди на кшталт «Гаранту» виникали не стихійно. Це була централізована політика вилучення коштів у населення, щоби використати їх на приватизацію крупних підприємств. Потрібна була величезна кількість «живих грошей». А таких коштів не було навіть у «вершків» суспільства. Тому, власне, існування таких пірамід припадає саме на період приватизації. І зникають вони з її закінченням. Якщо відкинути умовності, то ці «лохотрони» організовувала держава.

За свідченням слідчих, які вели справу, «Гарант» не розтринькував кошти, вони просто перетікали з кишень пенсіонерів до тих, хто міг їх використати «по-справжньому». Усі витрати компанії – купівля кількох квартир для співпрацівників. Деякі з цих співпрацівників були призначені на роль зіц-голови Фукса, який буде відповідати (читай «сидіти»). Втім, купували «гарантівці» квартири і для прокурорських дітей, як з’ясувалося пізніше. Це, треба розуміти, – невеличкий подарунок за мовчання.

Однак вразив завершальний акорд «гарантівської» епопеї. Йдеться про гарантовану безкоштовну труну для пенсіонерів, які пожертвували свої кошти компанії. Відчувається державний жест! Загалом же виникає відчуття, що історія виникнення і діяльності «Гаранту» – таємниця, яку чомусь не хоче розгадувати жоден журналіст чи дослідник. Хоча розкрити її, думаю, не так уже й важко.

Разом з « Гарантом» закінчили своє життя у 95-му році інші його побратими – «Ксен-траст», таємнича фірма «Мідас» тощо. Треба зазначити, що прокурорська оцінка їхньої діяльності була навдивовижу поблажливою.

Символічний зсув

Соціальні й економічні зсуви 95-го у Чернівцях, крім усього, проявилися у зсуві фізичному. І це виглядає глибоко символічно. У січні-лютому зсув зруйнував вулиці Одеську і частину Барбюса та поставив під загрозу існування старого міста. Адже, за оцінкою геологів, сповзти воно могло і до ратуші включно. Коли читаєш висновок комісії про причини зсуву, здається, що потрапив до якоїсь бюрократичної казки. Це не звіт, а своєрідне заклинання духів. Щось на кшталт «геологічні умови сприяли розвитку зсуву десятки років, а надмірне перезволоження схилу…». Нейтральна формула «надмірне перезволоження» стає ключовою у заклинаннях посадовців. І головною причиною. Звучить якось по-науковому, солідно. Чому ж «перезволоження» чекало дві сотні років?

Досить часто прогулювався Одеською в ті часи, на власні очі бачив, що трохи вище по схилу ведеться інтенсивне будівництво і схил все більше і більше «підрізають». У зсувонебезпечних ділянках це самовбивча тактика. Про це також згадували (переважно міський голова), але досить скромно, особливо не наголошуючи. Зсув визнали одним з найбільших на пострадянському просторі: на той момент йшлося про трильйон купонів збитків. Непогана ціна для облаштування чиїхось там гаражів та виробничих площ.
Чеченці

Проблеми далекої Чечні неабияк хвилюють буковинську пресу. Публікації сповнені співчуттям до маленького гірського народу, який бореться за незалежність. Досить часто пишуть про те, що навіть українські хлопці поїхали захищати далеку Чечню, і на далекій землі про них складають пісні.

Однак, виявилося, що не тільки українські хлопці поїхали до Чечні, але й чеченські приїхали в Україну, конкретно – до Чернівців. Там представники гордого гірського народу вирішили забрати своєрідну данину на «боротьбу наших братів». Чотири чеченця з автоматом Калашникова захопили рейсовий автобус «Чернівці- Сучава» з пасажирами і спробували зібрати з кожного по 280 доларів (стільки повинен був мати кожен громадянин, що перетинав румунський кордон).

Утім, не знали простодушні чеченці, що тут при перетині кордону працюють свої технології. У пасажирів, як правило, не було таких коштів. Тоді горді горці почали поводитися вже зовсім як нелюди: виривали сережки з вух, забирали останнє, а тих, хто з ними сперечався – вбили. Так на Буковині з’явилися свої жертви Чечні. І з’ясувалося, що міф про гордий народ, який плекає преса, дещо однобокий. Є деталі, про які не згадують у патріотичних статтях. Важливі деталі. І вони не вкладаються у міфи, якими живе спільнота.

Українське кіно

У 95-му в кінотеатрі «Чернівці» дві великі українські прем’єри. В них втілена надія на народження нового українського кіно. Це фільми «Записки кирпатого Мефістофеля» та «Атентат». Обидві стрічки дещо політизовані. Що, як правило, не йде на користь художнім творам (згадати того ж Бортка з сучасним «Тарасом Бульбою», який перетворив геніальний твір Гоголя на агітаційний, але вже в російський бік).

«Записки кирпатого Мефістофеля» запам’яталися більше скандалом навколо авторських прав сценариста (Павло Мовчан). Скандал був гучним, а фільм, на жаль, «сіреньким».

«Атентат» вийшов куди яскравішим: як завдяки темі (історія Богдана Старшинського – вбивці Степана Бандери), так і ентузіазму молодої команди. Фільм, один з небагатьох, висвітлював світогляд тих, хто боровся на Західній Україні за незалежну державу (дещо ідеалістично, щоправда). Попри неминучі банальності, він був цікавим.

Однак державної уваги до українського кіно ніхто не дочекався й досі. Пізніше з’явилося ще кілька великих українських фільмів, профінансованих державою. Та їхня політизованість стала ще більшою і зіграла злий жарт, зробивши їх некомерційними. З’ясувалася «дивна» річ – у 21-му столітті ніхто не хоче дивитися агітки. Хочуть дивитися кіно. На жаль, наближені до державних коштів режисери цього не зрозуміли. Як не зрозуміли цього і державні чиновники, які довірили кошти режисерам-політикам, а не режисерам-художникам. А могло бути інакше.

Суверенітет Садгори

Щастя жити окремо приваблює не тільки великі народи, але й маленькі містечка. Але у цьому випадку все виглядає дещо анекдотично, і, водночас, цілком серйозно. Садгірські народні обранці на сесії зажадали незалежності від Чернівців. Питання на порядку денному.

Розрахунок однак, як кажуть, не у специфічному садгірському патріотизмі. Таємна ціна питання не стільки в податках від садгірських підприємств, скільки в землі, яка залишилися у багатьох садгірських мешканців ще з колгоспних часів 60-х. Згодом земля має стати товаром, метикують здогадливі садгірські газди. А хто ж дозволить мати по 15-20 соток в обласному центрі? Садгірський суверенітет ґрунтується на суворому економічному базисі. Однак до чеченських пристрастей не дійшло. Садгора і нині квітує у складі Чернівців. Але на все має свою точку зору.
«Розборки», «стрєлки», «заказухи»

Навіть маленька оригінальна Буковина, на жаль, всього лише частина пострадянського простору, де панує епоха «братків». Слова «розборки», «стрєлки», «заказуха» – це мова міжнародного спілкування шалених 90-х. У спокійних Чернівцях з’являються спортклуби, де знаходять автомати Калашникова (на вул. Південно-Кільцевій, 5). Секції боксерів і різноманітних представників східних єдиноборств часто стають ширмою для угрупувань. Про рекет говорять, як про щось звичайне.

Між міліцією і мафією відбуваються справжні бої. Проходять вони, як правило, на територіях кафе та розважальних центрів. Деталізоване описання такої суперечки в кафе « Червона рута» нагадує кіносценарій. Із боями без правил, викинутими на двір оголеними жінками тощо…

Свобода сп’янила не тільки «братків». Досить цікава справа директора одного з чернівецьких СПТУ, який замість того, щоби сплатити штраф, почав копати ногами працівника ДАІ. А той, у відповідь, почав стріляти в землю. Спілкування двох джентльменів, як не дивно, закінчилося миром.

Треба відзначити, на відміну від багатьох міст України, в Чернівцях кращим «дахом» (ще один новий термін 90-х) все ж була міліція, а не мафія. За Чернівцями закріпилася репутація «мєнтовського» міста.

Однак, міліцейський «дах» не врятував, наприклад, буковинського бізнесмена Шварценберга, якого вбили на порозі власного будинку. Тобто від одного замаху міліція захистила бізнесмена, але потім «не догледіла». Вбивць, тим не менше, знайшли. «Дах», хоч із запізненням, але спрацював.

Мою увагу привернула назва статті-некролога Шварценберга. Вона звучала так : «Він жив недовго, але гарно…». Чим не гасло для всієї епохи?

Звичка вирішувати питання радикальним шляхом, який підказував ще товариш Сталін – «нема людини – нема проблеми» – торкається різних галузей життя. Руку всюдисущої мафії шукають і у смерті еколога Віктора Фреліха, який займався розслідуванням причин алопеції разом з журналісткою Людмилою Чередарик. Дружина Фреліха стверджує, що чоловіку перед смертю погрожували. Про це писали й усі ЗМІ. Та розслідування не дало жодних результатів. Зрештою, чи було воно? Адже військові лікарі з госпіталю, що на вул. Червоноармійській, діагностували у Фреліха ураження нирок отрутою, яка використовується як хімічна зброя. Коли ж науковця перевели до реанімації обласної лікарні, де він і помер, його госпітальна медична картка щезла.

Нові методи застосовуються й у стосунках з пресою. Одна з найгучніших подій – вибух гранати у приміщенні редакції газети «Час». Версія, яку висунула редакція – низка публікацій на захист директора Калинівського ринку Богдана Кравчука – викликала невдоволення певних кіл.

(Далі буде)

Ведучий рубрики – Сергій Воронцов

Запис Позбавлення ілюзій. 95-й: Жити недовго, але красиво спершу з'явиться на Медіа-Версії.