Запис 8 міфів про цукор, яким  не потрібно довіряти спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Напередодні великих холодів лікарі рекомендують звернути увагу на харчі тваринного походження, які можна сміливо використовувати для профілактики захворювань і боротьби з інфекціями. Одним з таких продуктів є свіже сало.

Воно містить у великій кількості вітаміни А, Д, Є, а також каротин. Цей підшкірний жир допомагає підтримувати імунітет і покращує загальний тонус організму, надто у холодну пору року. Про шкідливість сала гуляє чимало легенд, які часто лякають людей, які полюбляють цей продукт. Отож простуємо деякі міфи про сало.

1. Сало спричиняє повноту й ожиріння. Це не зовсім правильно: сало, як і інші продукти, шкодить організмові людини тільки у надмірній кількості. Здоровим людям без проблем із травним трактом, печінкою та підшлунковою залозою, сало піде лише на користь. Денна норма свіжого сала для здорової людини – від 10 до 30 грамів.
   2. Сало – надмірно важка їжа. Це також міф: у здорових людей сало не призводить до проблем з травленням. Підшкірний жир надзвичайно корисний для організму, адже цей продукт плавиться за температури нашого тіла. Однак застерігаємо від нього людей, що мають проблеми із утворенням жовчі.
   3. Сало – суцільний жир. А хто стверджує, що це погано? Підшкірний жир – це унікальна структура, що багата на арахідонову кислоту. Ця речовина украй необхідна нашому організмові, адже без неї не здійснюється жодна імунна реакція. А ще ця кислота потрібна для холестеринового обміну.
   4. У салі міститься велика кількість холестерину. Як і кожний продукт тваринного походження, сало містить холестерин, але його кількість не така вже й значна. У 100 г свіжого сала міститься 70-100 мг холестерину. Для порівняння: у 100 г яловичих нирок міститься 1 г 126 мг холестерину.

Однак не варто непокоїтися, якщо ви з’їли якийсь продукт, що містить велику кількість холестерину: лікарі давно вже визнали, що кількість холестерину в крові й тканинах мало залежить від його споживання з їжею. Значно важливіший холестериновий обмін. Організм має отримати максимум корисних речей та правильно їх перетравити. У цьому допомагають кислоти, які містяться в салі: лінолева та арахідонова
5. Сало із хлібом – ну дуже шкідливо! Дивно, може, але й це неправда. Таке поєднання є надзвичайно корисним для нашого організму: обидва продукти чудово засвоюються за умови, що людина здорова. Для тих, хто намагається схуднути, це теж вдале поєднання, адже це чудове джерело енергії. Сало з овочами – чудовий вибір під час дієти.

chudesa.site 

Запис 5 міфів про сало спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Дописи виконувача обов’язків міністра охорони здоров’я  України Уляни Супрун, які розвіюють медичні міфи –​ популярна для обговорення тема. Вони збирають реакції тисяч користувачів і спричиняють бурхливі дискусії. Уляна Супрун наголошує, що в Україні чимало міфів поширюється самими лікарями, і наводить приклади із міжнародної медичної практики, доказової медицини.

У своїх дописах вона спростувала існування таких діагнозів як дисбактеріоз, вегето-судинна дистонія, остеохондроз в тому розумінні, як це діагностують в Україні, тонус або гіпертонус матки.

А ще взялася за руйнування міфів, поширених в суспільстві на рівні чуток та народних порад.

1. Не женіть шлаки з організму: їх там немає. Це звернення до тих, хто захоплюється екстремальними дієтами, голодуваннями, чистками організму за допомоги детокс-харчування – задля очищення організму від шлаків чи токсинів.

«Існування шлаків в організмі й визначення їхньої кількості майже неможливе. Жоден лікар чи спеціальне лабораторне дослідження не зможуть визначити рівень зашлакованості вашого організму», – пише Уляна Супрун.

Якщо в організмі нормально працюють нирки, печінка, травний тракт і навіть шкіра, то вони виведуть все зайве, зазначає Супрун. Вона пише, що голодування за системою «детокс» дійсно може призвести до кращого самопочуття та зниження ваги, через зменшення кількості спожитих калорій та відмови від оброблених харчових продуктів, але це може тривати недовго. До того ж є протипоказання для таких експериментів.

«Після закінчення дієти, коли ви повернетеся до звичайного харчування, існує висока ймовірність, що вага швидко повернеться. До того ж детокс-голодування протипоказане людям з хворобами нирок, цукровим діабетом чи хворобами травного тракту. Тривале голодування може стати причиною дефіциту вітамінів та мінералів», – зазначає в.о. міністра.

Позитивний ефект може бути від зміни харчових звичок в цілому, пише Супрун

​2. Не відмовляйтся від сніданків: це небезпечно для здоров’я. Снідати треба обов’язково, не пізніше, ніж через дві години після пробудження, пише Уляна Супрун. Якщо цього не зробити, будуть наступні наслідки, зазначає вона: *сильніше тягнутиме до нездорової їжі протягом дня; *зростають ризики виникнення жовчнокам’яної хвороби; * план боротьби із зайвою вагою не спрацює; *буде важче думати.

3. Мочити Манту можна. Її не можна дряпати чи терти, а от з приводу води протипоказань немає, пише Супрун.

«Вода на шкірі ніяк не може вплинути на пробу Манту. Адже ін’єкція туберкуліну вводиться внутрішньошкірно, куди вода сама по собі не проникає. У рекомендаціях західних організацій, наприклад, CDC, немає жодних обмежень щодо цього», – наголошує Супрун.

4. Перекис водню не знезаражує рани. І не допомагає їм загоїтися, зазначає в.о. міністра охорони здоров’я, але корисний для очищення медичних інструментів.

«Перекис водню ефективний для механічного очищення рани – тобто з тим же результатом ви можете промити її прохолодною або теплою проточною водою. Глибокі рани тим більше не треба промивати розчином перекису, адже це загрожує виникненням емболії (кисень, який виділяється, може потрапити до судин і перекрити проток крові)», – пише Уляна Супрун.

​5. Сидіти на холодному можна. І це не призводить до циститу. Переохолодження чи запалення може виникнути, якщо довго перебувати на вулиці в мороз, або коли сильний вітер за низької температури дме у відкриту частину тіла, зазначає Супрун. За добрих погодних умов організм самостійно підтримує необхідну температуру внутрішніх органів.

«Сидіння на холодній поверхні може призвести до оманливого відчуття потреби частого сечовипускання. Це не шкодить здоров’ю. Ваше тіло реагує на холод, як подразник, тож коли ви зігрієтеся, неприємне відчуття зникне. Проте, якщо ви відчуваєте печіння або біль під час сечовипускання, це свідчить, що проблема справді серйозна. Такі симптоми не пов’язані з холодною погодою чи поверхнею, на якій ви посиділи. Вони найчастіше розвиваються внаслідок бактеріальних інфекцій», – пише Супрун.

6. 6. Диск з хребта не може вилетіти чи зміститися. Будова нашого хребта цілком виключає таку можливість, а «вставляти диски» – хибна практика, наголошує Уляна Супрун. «Міжхребцеві диски не просто вставлені в хребет на зразок шайб. Вони дуже міцно пов’язані з хребтом, фактично є одним цілим із ним, тож не можуть просто зміститися чи вилетіти в процесі нашої повсякденної активності. Відповідно, їх не можна поставити на місце чи вправити», – йдеться в її дописі.

Є пояснення й щодо того, чому відчувається полегшення після клацання в спині, коли відвідуєш мануального терапевта. «Одне з пояснень – в результаті усунення м’язового спазму. Зміщуватися (мігрувати) можуть окремі фрагменти внутрішнього ядра диска через тріщини у фіброзному кільці, які виникають внаслідок дегенеративно-дистрофічних процесів, а саме грижі дисків. У таких випадках також неможливо якимось чином здійснити вправлення цих фрагментів назад», – наводить роз’яснення нейрохірурга Уляна Супрун і рекомендує робити корисні прави для спини.

Майже це ж стосується і хребців – вони не можуть «вилітати» внаслідок різких рухів чи фізичних навантажень, пише в.о міністра охорони здоров’я. Таке може відбутися хіба внаслідок травми (падіння, автокатастрофи тощо) або зміщення може розвитися протягом тривалого періоду часу і це захворювання має назву «спондилолістез».

7. 7. Протяги не загрожують здоров’ю. Люди найчастіше хворіють від інфекцій, які є у повітрі, а не від самого повітря, тож протяг як такий не загрожує здоровій людини, стверджує Уляна Супрун. «Якщо його постійно уникати, сидіти в замкненому приміщенні та закутуватися в теплий одяг – ви навпаки робите себе більш вразливим – гірше сприймаєте перепади температури повітря й можете швидше підхопити застуду».

Свіже повітря потрібне для здоров’я, тож під час провітрювання ненадовго потрапити під протяг не страшно. «Інша річ – тривале переохолодження або ж сильний потік повітря, спрямований, наприклад, в область шиї чи обличчя. Тоді й за 10 хвилин можна захворіти. Адже це загрожує запаленням м’язів, нервів та може активізувати збудники хвороб, які є в організмі. Треба розуміти, що немає загального правила для всіх. Головне – забезпечити у приміщенні постійну рециркуляцію повітря та не нашкодити комфорту присутніх».

8. 8. Хрустіти пальцями можна

«Взагалі зв’язок між хрусткотінням суглобів та артритом досліджувався різноманітними науковцями і на сьогодні не представлено жодних переконливих доказів, які б його підтвердили. Результати більшості досліджень вказують на те, що хрускотіння не є шкідливим, якщо під час нього ви не відчуваєте болю та дискомфорту».

Проте зловживати не слід, адже існують дослідження, які вказують, що через надмірне хрускотіння суглобами може виникати припухлість рук та м’язова слабкість, додає в.о. міністра охорони здоров’я.

9. 9. Алкоголь не рятує від спеки, а навпаки. Це реакція на масове споживання пива у спеку та популярність алкогольних напоїв на пляжі. «Спека та алкоголь збільшують шкідливий вплив одне одного на наше тіло», – пише Уляна Супрун.

Можливі наслідки в.о. міністра описує так: *Зневоднення. Алкоголь діє як діуретик, тобто змушує нирки виводити воду, а не утримувати її. Тому навіть через пиво або сидр організм втрачає більше води, ніж ми спожили. *Стає ще спекотніше. Через алкоголь мозок гірше оцінює внутрішню температуру тіла. Тому здається, що алкоголь зігріває. Судини шкіри розширюються. Але повітря теж гаряче, і бажане охолодження не настає. Зате може сильно впасти тиск і виникнути відчуття втоми і слабкості. *Ризик серцевого нападу тимчасово зростає після прийому спиртного. В спеку із потом виводяться цінні для роботи серця електроліти: калій, натрій. Серцю важко працювати за таких умов. Від спеки та розширення судин тиск може суттєво впасти і навіть спричинити запаморочення. Людям, у яких хворе серце, категорично не можна вживати алкоголь в спекотну погоду. *Зростає ризик нещасних випадків. Зокрема, 25-50% випадків утоплення пов’язані зі споживанням алкогольних напоїв. Насамкінець, алкоголь погіршує відчуття балансу, і шанси впасти чи травмуватись зростають.
Уляна Супрун радить пити напої, що містять електроліти: узвар, морс, лимонад – або навіть теплий чай.

10. 10. Плавати після їжі не заборонено. Для власного комфорту краще почекати, але загрози для життя купання після їжі не становить, пише Уляна Супрун. «Дійсно, під час травлення організм спрямовує кров до шлунку, тим самим зменшуючи кровотік до активних м‘язів. Проте у нас в організмі все одно достатній об’єм крові, щоб це не заважало функціонувати на належному рівні всьому організму. Проте особливості травного процесу враховувати варто. Під час плавання, як і під час спорту, їжа, що не перетравилася повністю, може давати про себе знати. Нудотою та неприємними відчуттями в животі», – зауважує вона.
11. 11. Гомеопатія не працює. «На конкурсі медичних міфів, мабуть, перше місце посів би міф про користь гомеопатії», – зауважує Супрун. Жодне наукове дослідження не підтвердило користі гомеопатії, пише вона. «Тільки уявіть, більшість гомеопатичних засобів розбавляють настільки, що навіть жодного атому діючої речовини в них не залишається. Пояснення, чому такі суміші діють, полягає в тому, що їхнє струшення після розведення залишає якусь духовну сутність інгредієнта. Тобто вода запам’ятовує розведену речовину й набуває лікувальних властивостей. З наукової точки зору це не має жодного сенсу», – пояснює в.о. міністра охорони здоров’я.

Оскільки в мережі, де розміщені усі ці дозволи чи заперечення, давно триває обговорення медичних виступів пані міністерки, ми запрошуємо своїх читачів до обговорення їх. Особливо хотілося б почути лікарів. Отже, що скажуть лікарі?

Запис 11 міфів, які розвіює Уляна Супрун спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У колеги-журналістки півторарічний малюк поранився на вулиці знайденим шприцом. Молода мама не розгубилася й терміново доставила і малюка, і шприц до найближчого лікувального закладу– СНІД-центру. Тамтешня лабораторія дослідила рештки матеріалу в шприці і надала висновок, який дозволив усій родині полегшено зітхнути: результат аналізу на ВІЛ – негативний. І на гепатит С – також негативний.

Компонент профілактики гепатитів наразі включений до регіональної програми профілактики та боротьби зі СНІД. Але цього надзвичайно мало. Окремої програми з подолання гепатитів у регіоні немає.

Вам переливали кров чи проводили інші медичні маніпуляції?  Ви робили собі тату або пірсинг? Контактували Ви з кров’ю чужих людей? Чи вживали наркотики внутрішньовенно? Якщо Ви відповіли «так» хоча б на одне із цих запитань – можливо, Вам слід зробити аналіз на гепатит С.

Гепатит С – е захворювання печінки, спричинене вірусом гепатиту С (НCV). Вірус проникає в клітини печінки, використовує генетичні механізми клітин для відтворення власних копій, які, в свою чергу, заражають ще більше клітин. У майже  15% випадків гепатит С перебігає в гострій формі: це означає, що тіло саме позбавляється від вірусу без довгострокових наслідків. На жаль, у більшості випадків інфекція стає хронічною, поступово руйнуючи печінку та призводячи до цирозу й  раку.

Вірус гепатиту С дуже швидко змінюється. Наразі відомо щонайменше шість основних типів вірусного гепатиту С (вони називаються генотипами) із понад 50-тьма підтипами. Це одна з причин того, чому дослідники не винайшли ще вакцини проти вірусного гепатиту С.

Безсимптомний перебіг, відсутність інформації в населення і в лікарів, неможливість здати аналізи спричинили певне замовчування цієї проблеми. Україна не має національних програм боротьби з хронічними вірусними гепатитами, статистика щодо кількості інфікованих недоступна, стверджує інформаційний сайт про діагностику та лікування гепатитів в Україні.

За даними ВООЗ, загальна кількість хворих на вірусні гепатити В і С в світі у 14-15 разів перевищує кількість ВІЛ-інфікованих. За експертними оцінками, в Україні гепатитом С інфіковано приблизно 1,2 мільйони осіб.

Саме тому «круглий стіл» на тему «Гепатити В і С – час діяти: що зроблено за 2012 рік і що потрібно робити в 2013 році» за участі представників активної громадськості і медиків Буковини несподівано став малоінформативним. Несподівано для громади – адже її ще від 2010 року запевняють, що відповідна обласна програма існує, а цього року її навіть обіцяли презентувати. Для медиків підсумок спілкування за круглим столом, вочевидь, не був сюрпризом – адже небажання очільників обласної медицини вирішувати цю проблему їм відоме.

Отже, перше й найголовніше питання, яке зібралися обговорювати в Чернівцях стосовно лікування гепатитів – регіональна програма – відпало з об’єктивних причин. Її, як виглядає, просто немає. А «хід конем» від керівництва галузі – відправити на захід завідувачку відділення інфекційних хвороб обллікарні Валентину Миндреску, яка не є реальним рушієм прийняття програми – виглядав ще більш цинічним на тлі не офіційної, а реальної статистики захворювання.

За даними ОблСЕС, в області зареєстровані геть поодинокі випадки гепатитів: гострих В і С – відповідно 15 і 9, хронічних – 15 і 79. І це тоді, коли лише кафедра внутрішньої медицини, клінічної фармакології та професійних хвороб БДМУ зафіксувала понад 80 хворих, а серед пацієнтів СНІД-центру гепатит виявляють чи не в кожного другого. Не враховуються й дані з дитячої гастроентерології. Та оскільки задля підготовки регіональної програми її автори мали би принаймні бачити загальну картину захворювання в області, цілковита нескоординованість дій медзакладів і відсутність реального єдиного реєстру хворих лише підсилює впевненість, що програми немає.

Киванню фахівців одне на одного – мовляв, програма не в мене, а в іншого – можливо, покладе нарешті край інформаційний запит від журналістів, які мають намір таки дізнатися про долю цього документу і навіть ознайомитися з його копією. «Круглий стіл» спонукав їх до дій.

Кілька суттєвих пропозицій надійшло і від медиків. Доцент кафедри інфекційних хвороб БДМУ Юрій Рендюк запропонував офіційним листом від департаменту охорони здоров’я і цивільного захисту населення нагадати усім державним і комунальним медзакладам про обов’язковість інформування щодо фактів захворювання на гепатити – адже це передбачене відповідним листом  МОЗ ще 2009 року і наразі просто не виконується!

Свідомі лікарі погодилися й на дещо провокативну ідею громадських організацій. Тепер зареєстрованим хворим на гепатити пропонуватимуть написати особисту заяву на ім’я начальника департаменту із проханням забезпечити можливість на безоплатній основі обстежитися та, у разі необхідності, пройти відповідну терапію на базі спеціалізованого лікувально-профілактичного заходу. Принаймні, так керівництво галузі змушене буде реагувати на тенденцію зростання виявлення гепатитів в області.

Прикметно, що на проблему захворюваності на гепатити швидше відгукнулися приватні структури, аніж державні та комунальні лікувальні установи. Наприклад, лабораторія «СІНЕВО» надає 50-відсоткову знижку на виконання аналізів хворим на гепатити. Повна ж вартість аналізів складає у середньому щонайменше 700 грн. Лікування у нашій «безплатній» медицині коштує 450 доларів за ампулку ліків щотижня, а мінімум – 24 тижні, у гіршому випадку – 48 тижнів. Упродовж лікування аналізи час від часу повторюються – і щоразу знову гривень по 700.

Чималу частку інфікованих гепатитами складають саме медики – у силу професійної діяльності. Але й вони мовчать. «Людей, хворих на гепатит С,  треба мобілізувати, – вважає модератор круглого столу, журналістка Надія Вірна. – На жаль, існує багато міфів про цю хворобу, але їх потрібно руйнувати. І людям, які мають цю недугу, не варто соромитись відкрито говорити про свої проблеми. Публічність у цьому питанні – порятунок для людей з таким діагнозом. Поки вони не почнуть гуртуватися, надавати розголосу своїм проблемам, боротися за свої права – влада не звертатиме на них уваги».

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Гепатитний… смерч: як врятуватися? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На підступах до розвінчування міфу

На початку Другої світової війни створився міф про непереможність німецьких збройних сил. Уперше сумнів у цій непереможності виник від невдачі Люфтваффе у битві за Англію (серпень-жовтень 1940 р.). Втративши близько 1730 літаків, німці так і не змогли поставити британців на коліна. А взимку 1941-1942 років Вермахт зазнав першої великої поразки від Червоної армії у битві під Москвою. Близько 50 ворожих дивізій втратили понад половину особового складу й озброєння: гітлерівці не дорахувалися понад 400 тис. своїх солдатів і офіцерів і мусили відступити від столиці СРСР. Але стратегічна ініціатива у війні ще залишалася за ними.

Найтрагічніший «великий драп» до Волги

Активні бойові дії точилися на різних континентах, головні ж події відбувалися в Європі – на німецько-радянському фронті. Але на долю війни впливали й битви на півночі Африки, де німецькі та італійські війська намагалися вийти до Суецького каналу та взяти під контроль близькосхідні джерела нафти. Хронічний дефіцит «крові війни» Німеччина намагалася долати, повсюдно захоплюючи нафтові родовища. Влітку 1942 р. вона здійснила спробу заволодіти кавказькою нафтою. Несподівано для Сталіна, який очікував нового просування на Москву, Вермахт наніс удар на півдні. Скориставшися непідготовленим наступом Червоної армії під Харковом, гітлерівці оточили там сотні тисяч червоноармійців і почали швидко рухатися у напрямку Ростова-на-Дону. Дехто з істориків вважає, що для СРСР ситуація у цей період склалася ще трагічніше, ніж 1941 року. «Великий драп» пішов у напрямку Волги – головної водної артерії Росії. Він здавався безупинним і повсюдним та супроводжувався панічними настроями.

Наказ №227: кулемети – у спини

Для запобігання остаточній катастрофі Сталін видав жорстокий наказ №227, головною ідеєю якого стали слова «Ні кроку назад!». Самовільне залишення позицій каралося смертю: за спинами червоноармійців розгорталися війська НКВС, щоби кулеметним вогнем завадити відступу без наказу. Вони ж ловили дезертирів, знищували диверсантів і панікерів. За німецьким зразком, у РСЧА створювали штрафні частини. Ставка наказала відступати організовано, щоби затягти німців у безкраї приволзькі степи і змусити їх там зимувати. А Кавказ і Сталінград червоноармійці повинні були боронити до останньої краплі крові: тут вирішувалася доля війни. Сталінградська битва – одна з найстрашніших у світовій історії – розпочалася 17 липня 1942 р. Місто на Волзі – великий промисловий центр і вузол комунікацій – на десятки кілометрів розтягнулося вздовж правового, високого берегу найбільшої російської ріки. Якщо б противник оволодів ним, то зміг би відрізати центр країни від кавказької нафти. Крім стратегічного, оборона Сталінграда мала й символічне значення – адже місто носило ім’я обожненого пропагандою «вождя радянського народу».

Середня тривалість життя в бою – менше доби

До Волги рвалася німецька 6-а армія під командуванням Фрідріха Паулюса, яка в червні 1940 р. захопила Париж. Разом з нею наступали війська гітлерівських союзників – Італії, Румунії, Угорщини та Хорватії – швидко просуваючись до Сталінграда. А міська влада затягувала з евакуацією мирного населення: її очільники вважали, що червоноармійці краще оборонятимуть населені квартали, ніж спорожнілі. 27 серпня гітлерівці увірвалися в місто, і тоді ж Люфтваффе нанесла перший масований удар по Сталінграду. Розпочалося планомірне перетворення міста на купу руїн, у яких спалахнула кривава бійня. Червоноармійці в ній виявилися спритнішими. Перш ніж кинути їх у саме пекло, солдатів навчали основ рукопашного бою. Вони вміли не лише стріляти і кидати гранати, але й убивати противника ножем, саперною лопаткою, а то й голими руками. Німці такої підготовки не пройшли, тож їхні втрати виявилися несподівано великими. Лінія фронту проходила вулицями, будинками, заводськими цехами. Радянське командування наказало максимально зблизитися з противником, щоби не дати йому можливості використовувати авіацію й артилерію. Відстань між німецькими та радянськими позиціями в середньому становила 30 метрів. У такій війні особливе місце належало снайперам. Їхнє завдання – посіяти страх серед ворогів. Снайпер полював на офіцерів, розвідників, спостерігачів, зв’язківців, артилерійських корегувальників противника. У Сталінграді відзначився снайпер, молодий сибірський мисливець Василь Зайцев, про якого розповідали легенди і навіть зняли фільм американці. А бої точилися вже біля самої волзької води. Щоночі з лівого берега сюди доставляли нові тисячі солдатів, переважна більшість яких гинула цього ж дня: середня тривалість життя червоноармійця в цьому пеклі складала менше доби. Трохи довше воював танк: з конвеєра Сталінградського танкового заводу танки, нефарбовані й без прицілів, відразу відправлялися у бій. Бойові сутички відбувалися вже й просто на заводі.

Від 6-ї непереможної залишилося менш ніж 6 тисяч

Гітлерівці зав’язли в місті, а радянське командування таємно готувало план їхнього оточення. Одночасно воно дезінформувало противника, який не сподівався удару з боку «серйозно послабленої Червоної армії». 19 листопада 1942 р. масований артилерійський вогонь сповістив початок наступу. Головний удар наносився по військах 3-ї румунської армії. Велике угруповання противника вдалося оточити. У «котлі» разом з 6-ю німецькою армією опинилися й війська союзників Німеччини. Гітлер обіцяв усе необхідне оточеним перекидати авіацією, але виконати обіцянку не зміг. Розпочався голод. Оточені з’їли всі запаси продовольства, почали їсти коней. Після Різдва добовий хлібний пайок скоротили до 50 грамів. Муки голоду підсилилися стражданнями від холоду: тридцятиградусні морози в степу, де бракує палива, призводили до масових обморожень і смертей. Треба було здаватися, але Гітлер вимагав битися до останнього солдата. Сил для цього не лишилося. 30 січня 1943 р. фюрер присвоїв Паулюсу вище військове звання: німецькі фельдмаршали ніколи в полон не здавалися. А Паулюс здався разом із залишками своєї армії, і 3 лютого Гітлер змушений був визнати поразку та оголосити в Німеччині чотириденну жалобу. «Непереможна» 6-а армія перестала існувати. З понад 200 тис. її солдатів і офіцерів додому повернулося лише близько 6 тис. Точна кількість загиблих невідома досі: до числа німецьких втрат радянські історики ніколи не включали близько 52 тис. червоноармійців, які перейшли на німецький бік і воювали проти своїх. Загальні втрати обох сторін перевищили 2 млн. осіб. У війні стався перелом, уперше німці зазнали такого шоку, а світ зрозумів: міф про непереможність Вермахту почав розсіюватися. Цьому сприяла і поразка німців та їхніх союзників у Північній Африці. А починали вони там з перемог.

Роммель – наймолодший і найхитріший генерал

Ще в лютому 1941 р. на допомогу італійській армії до Тріполі прибули перші німецькі частини під командуванням молодого генерала Ервіна Роммеля. Вони вдарили по англійських військах і швидко просунулися на схід. Серед німецьких солдатів було чимало ветеранів попередніх кампаній, а також добровольців. «Африканська екзотика» невдовзі повернулася до них несподіваним боком. Шалена спека розігрівала броню танків майже до 100 градусів за Цельсієм, танкісти смажили на ній яєчню. Пісок руйнував військову техніку, а під час піщаної бурі заважав солдатам дихати. Їх атакували хмари комах, а через нестачу води люди не могли вчасно помитися й потерпали від паразитів, особливо вошей та бліх. Води не вистачало й для пиття, тож у пустелі йшла постійна боротьба за джерела водопостачання. Доходило навіть до того, що німці забирали запаси води у своїх італійських союзників, що знижувало бойовий дух італійців. Утім, це проявилося згодом, а спочатку Фортуна посміхалася нацистам: вони просувалися вперед, витісняючи британців.

Бойові дії на території Лівії й Тунісу влітку 1942 р. розвивалися на користь німців, за що Роммелю 21 червня було присвоєно звання фельдмаршала. У Німеччині його почали сприймати як національного героя. Командувач Африканського корпусу вимагав від Гітлера підкріплень для розвитку свого успіху, але для фюрера головним фронтом лишався Східний. Відправити до Африки необхідні сили він уже не міг: Сталінград постійно поглинав резерви. Німецькі втрати на півночі Африки (в тому числі й від епідемічних хвороб) перевищували ті поповнення, що прибували до лівійських і туніських портів. Серед щойно прибулих опинилося й чимало колишніх полонених червоноармійців, які добровільно вступили до Вермахту, головним чином на підсобні посади – підношувачів боєприпасів, водіїв тощо. Частина з них за першої ж можливості переходила на бік британців, щоби помститися за всі ті приниження, яких довелося їм зазнати у таборах для полонених. Німецькі та італійські частини вторглися в Єгипет і атакували добре укріплені англійські позиції на південь від залізничної станції Ель-Аламейн, проте наштовхнулися на рішучий опір. Німці втрачали танки, а нових їм надіслати не могли: вони були потрібнішими на Східному фронті.

Не вистачало навіть снарядів, чим скористалися англійці й 23 жовтня 1942 р. перейшли у наступ під Ель-Аламейном. У розпал битви німці отримали страшну для себе звістку: британська авіація потопила величезні італійські танкери «Прозерпіна» та «Луїзіана», залишивши танки Роммеля без палива. Опір втрачав будь-який сенс. Але Гітлер 3 листопада наказав фельдмаршалу: «Ні кроку назад! У ваших військ немає іншого шляху: Перемога або Смерть!». Та про яку перемогу могло йтися, коли в німців залишилося 11 танків проти 200 англійських, а в повітрі панувала британська авіація… Але Роммеля недарма називали «Лис пустелі». Він зумів уникнути оточення і швидко відступив до Тунісу. Але тут на допомогу англійцям прийшли американські війська, і поразка нацистів стала неминучою. Роммель просив у Гітлера дозволу евакуювати залишки своїх військ до Італії чи Греції, та отримав відмову. Впертість фюрера меж не мала. Однак ветерани африканської кампанії битися вже не могли. 13 травня 1943 р. близько 200 тис. німців та італійців змушені були капітулювати, сам же Роммель під приводом лікування ще раніше відбув до Європи. Британці святкували перемогу. Прем’єр Черчілль згодом сказав: «До Ель-Аламейну ми не отримали жодної перемоги. Після Ель-Аламейну ми не мали жодної поразки».

Початок кінця

Розгром німецьких та італійських військ на півночі Африки відкрив перед арміями США та Великої Британії можливості успішної висадки в Італії та на Балканах. Світ зрозумів: Гітлера можна бити. Німеччина програла не лише битви під Сталінградом і Ель-Аламейном, психологічно вона програла все, тож її капітуляція стала лише справою часу. Але опір нацистів далеко не було подоланий і майбутня перемога ще мала бути оплаченою мільйонами людських життів. Переважна більшість цих жертв – радянські люди.

Ігор БУРКУТ, кандидат історичних наук

Запис Сталінград і Ель-Аламейн: перелом у війні спершу з'явиться на Медіа-Версії.