Пам’ятник «Художникам – жертвам репресій». Київ. Скульптор Борис Довгань. 1996 р.

Наприкінці навчального року випускники Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури розпочинають самостійне творче життя. І кожний з молодих художників пам’ятає своє посвячення у студенти біля пам’ятника «Художникам – жертвам репресій», якому закарбовано пам’ять про українських митців – жертви комуністичного режиму. Пам’ятник установлено в Києві на території Академії 1996 року  (скульптор Борис Довгань). Поруч із постаттю «Скорботної музи» розташована бронзова плита з 41 прізвищем репресованих комуністичним режимом  художників. Серед них є також ім’я митця Миколи Івасюка – гордості буковинської землі.  

Точну дату смерті й окремі важливі дати біографії всесвітньо відомого буковинця, художника Миколи Івасюка встановила завдяки е-архіву документів КДБ авторка постійної рубрики «Мистецький детектив» Тетяна Дугаєва.  

«Версії» далі знайомлять із низкою архівних документів про уславленого українського художника Миколи Івасюка (1865-1937) та нагадують про необхідність виправлення помилок, яких припустилися на меморіальних дошках у Чернівцях.

Про себе – власноруч

У Центральному державному архіві громадських об’єднань у Києві (ЦДАГО) зберігаються цінні документи 1937-1980 років зі Справи обліково-архівного відділу КДБ за обвинуваченням Івасюка Миколи Івановича, які прояснюють окремі факти біографії видатного художника. Віднедавна з’явилася можливість ознайомитися з електронною версією цих матеріалів і уточнити важливі дати життєпису митця.
Почнемо з того, що в одному з семи записів – «Анкеті заарештованого» із власноручним підписом художника – зазначені дата й місце народження (16 квітня 1865 р., Заставна, Румунія), місце проживання Миколи Івасюка в Києві (бульвар Шевченка, 4, кв. 10), національність та громадянство («Українець. УРСР»). У графі 8 – інформація про номер паспорта, виданого 17 листопада 1935 р. Принагідно зазначимо, що художник перебрався до Києва 1925 року, а паспортна система в УРСР була введена 1932 року, і паспортизація населення відбувалася в кілька етапів.
Про батьків: «батько – механік сільськогосподарських машин, мати – домогосподарка, дружина – Івасюк Цецилія Християнівна, домогосподарка, 67 років, народилася в Баварії (Німеччина)». Відомо також, що у подружжя було дві дочки, Олександра та Олена.
1884, 1889, 1908, 1925… За цифрами  60 років життя

А в «Архівній довідці про колишнього співробітника Центральної наукової бібліотеки України» зазначені відомості біографії й діяльності М. І. Івасюка, відповідно до тексту його особистої заяви про прийняття на роботу до Всенародної бібліотеки України при Всеукраїнській академії наук (ВБУ). У документі  зафіксовані  важливі  дати з його біографії . Йдеться про закінчення вищої реальної школи в Чернівцях 1884-го та Академії образотворчих мистецтв у Відні 1889 року. Від 1890 до 1896-го вдосконалювався за фахом в Академії образотворчих мистецтв у Мюнхені, де отримав диплом із відзнакою. Протягом 1898-1908 років художник працював у Чернівцях викладачем Вищої реальної школи та керував школою образотворчого та прикладного мистецтва. Від 1908 до 1925 р. постійно проживав у Мюнхені та Відні, займаючись виключно живописом.

1925, 1928, 1930… Українське кіно
Далі зазначено: «1925 року за ініціативи Наркомату освіти УРСР, за сприяння уповноваженого представника СРСР у Відні Ю. М. Коцюбинського переїздить на постійну роботу та проживання до Києва, набуває громадянство СРСР. Від 1925 р. працює в Києві науковим співробітником кафедри мистецтвознавства при Всеукраїнській академії наук. 1927 року переходить на роботу в бюро Всеукраїнського фотокіноуправління. Від 1928 р. до початку 1930 р. працює на Київській кінофабриці художником постановочного  цеху, з  жовтня 1930 р. – науковим співробітником підрозділу графіки картографічного відділу ВБУ».

У документі є запис про те, що М. Івасюк «вільно володів російською, німецькою, польською, міг говорити французькою, англійською, румунською мовами».

Трійка революційної доцільності

Ми маємо також можливість ознайомитися із двома важливими документами архівної кримінальної справи художника. А саме: з «Випискою з протоколу засідання Трійки при Київському Облуправлінні НКВС УРСР», у якій йдеться про постанову про розстріл Миколи Івасюка. А також із «Довідкою» від 30 грудня 1980 року, виданою військовим трибуналом Київського військового округу, яка свідчить про скасування цієї постанови, про припинення справи за відсутністю складу злочину і посмертну реабілітацію репресованого художника.

Архівна справа КДБ 1937 р. «За обвинуваченням Івасюка Миколи Івановича»

Виписка з протоколу із рішенням від 14 листопада 1937 року про розстріл

І ще про дати…

Донедавна дата смерті Миколи Івасюка достеменно не була відома. Останніми роками оприлюднені важливі архівні документи часів сталінських репресій, зокрема й стосовно розстрілу художника. З постанови Трійки УНКВС від 14.XI 1937 г. «Про розстріл» дізнаємося: митця розстріляли опівночі 25 листопада 1937 року. (З фотокопією цього документа можна ознайомитися в газеті «Версії», № 21, 2019 р.).

На меморіальній дошці на будинку в м. Чернівці по вул. Українській, 37, в якому мешкав Микола Івасюк,  помилково зазначена дата смерті митця

Важливо зауважити й те, що в тексті присвятного напису на меморіальній дошці на будинку, в якому проживав Микола Івасюк у Чернівцях (вулиця Українська, 37), є помилка: вказано дату смерті – 1930 рік. Насправді життя художника обірвалося 1937 року.

До слова, є помилки і в написі на меморіальній дошці на будинку Августи Кохановської  на нинішній вулиці Шевченка в Чернівцях, про які неодноразово писали «Версії».

Тетяна ДУГАЄВА, мистецтвознавець, член Національної Спілки художників України

Запис Про помилкову дату смерті на меморіальній дошці в Чернівцях, реабілітованого посмертно художника Миколи Івасюка спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У Чернівцях на фасаді обласного краєзнавчого музею урочисто відкрили пам’ятну дошку жертвам репресій, яких катували у підвалі цього приміщення, установлену з ініціативи обласного товариства політв’язнів та репресованих. Макет її розробив скульптор Іван Салевич безкоштовно. 
Пам’ятна дошка нагадує грати, на яких викарбувано: «У цьому будинку у 40-50-х рр. ХХ століття розташовувалось Чернівецьке управління НКВС. У підвалах знаходився слідчий ізолятор «Алфавітка», в якому катували українських патріотів».
–У цьому підвалі катували людей. Ці двері автентичні, ще з тих часів. Самі «енкаведисти» називали цю катівню «Алфавіткою», бо на дверях камер стояли не номери, а літери. В залежності від того, якою була літера, застосовували різні види тортур. Це був тимчасовий слідчий ізолятор, де людей тримали 2-3 дні. Їх катували й змушували дати потрібні НКВС свідчення. Звідси в’язнів відправляли у в’язницю на вулиці Шевченка (теперішнє управління СБУ), де надалі проводили слідство, розповіла голова обласного товариства політв’язнів та репресованих Галина Бойко.

Запис «Алфавітка» – це катівня спершу з'явиться на Медіа-Версії.

До 10-річчя від дня смерті видатного українця і вченого Корнія ТОВСТЮКА (22.03.1922, Мамаївці на Кіцманщині – 16.09.2004, Львів) у Чернівцях на буд. №6 по вул. Грушевського, де він тривалий час мешкав, відкрито меморіальну дошку. На відзначення такої події на Буковину прибули зі Львова його доньки, онук, колеги та учні зі «Львівської політехніки». Взяли у ній участь і науковці Чернівецького національного університету, громадськість.

Ось лише кілька витягів зі спога­дів, що прозвучали на імпрезі.

Степан МЕЛЬНИЧУК, про­фесор, ректор ЧНУ, учень Товстюка: «Корній Денисович створив школу українського матері­алознавства. Це був фізик від Бога, із колосальною інтуїцією. До слова, його учні мають уже свої школи. Він писав вірші, знав іноземні мови, мав крутий норов і складний характер. Існував навіть такий римований жарт: «Як не знаєш Товстюка натуру, не вступай в аспірантуру».

Павло МАР’ЯНЧУК, про­фесор, учень Товстюка: «Але це був тільки жарт, бо стосунки з ас­пірантами в Корнія Денисовича були дивовижні. Принаймні, всі, хто потра­пляв під патронат Товстюка, ставали видатними вченими. І саме він створив першу в СРСР проблемну лабораторію з фізики напівпровідників».

Корнелія ТОВСТЮК, донь­ка, доктор фізико-матема­тичних наук: «Назву кілька при­чин, з яких на цьому будинку має бути пам’ятна дошка. По-перше, його стіни бачили плеяду відомих учених, серед яких Дошкалюк, Приходько, Боголюбова, Бонч-Бруєвич і багато інших. По-друге, саме тут зародилася і розвивалася фізика напівпровідників.

А серед 56 його учнів-однодумців був 21 доктор наук, інші – кандидати. По-третє, це помешкання каталізатора відкриття усіх найсучасніших заводів на Буковині. Батько постійно їздив у відрядження до Москви, пробиваючи для Чернівців потужну промисловість. Мама навіть жартувала: «У вас у роду циганів не було? Ти ж не тримаєшся хати!..». А ще – сонячні батареї! (Якби нам удалося зберегти їхнє виробництво. на «Кварці» та «Гравітоні», ми зараз за­кидали б ними всю Європу – ред.). Крім усього, Корній Денисович був великим правдивим патріотом, державним чоло­віком, який дуже любив свою землю…» .

…Богдан СЕРЕДЮК, онук: «Дивовижно, але я ніколи не відчував вікового бар’єру між дідусем і собою. Любив сідати за його величезний, як мені тоді здавалося, стіл. Але він ніколи не зганяв мене, а сідав поруч, і ми вели з ним дуже цікаві розмови.

…Коли я їхав в аспірантуру за кор­дон, дідусь лише обійняв мене і сказав на дорогу: – Люби Україну!»

Віктор ПАВЛЮК, громад­ський діяч і колега: «Я працював під його орудою у відділенні Інституту проблем матеріалознавства. Спочат­ку це було Чернівецьке відділення Інституту напівпровідників АН УРСР. Там працювали дві великі проблемні лабораторії – Міністерства оборонної промисловости СРСР та Міністерства Авіапромисловості СРСР, де й заклада­лася наукова основа нових технологій фотоелектроніки та електроніки. Саме цей науковий поступ і дав поштовх до організації електронної промисловості в Чернівцях: були створені 4 заводи. Як відомо, 1973-го наукову діяльність Тов­стюка відзначено Державною премією УРСР у сфері науки і техніки.

Особисто мене дивувало в ньому те, що він не мав стереотипів «совка». Мислив широко і вільно. Тож зрозу­міло, що виступив проти фальшивої офіційної талієвої версії алопеції – не­відомого захворювання дітей з обли­сінням. Екологічне лихо 1988 року й виступи Корнія Денисовича послужи­ли зручним приводом для усунення його з посади. Хоча саме Товстюк і співробітники відділення доклали значних зусиль для з’ясування при­чини захворювання дітей і отримали експериментальні дані, якими пізніше користувалися токсикологи. Приємно констатувати, що Академія наук не по­годилася із рішенням обкому партії про звільнення Корнія Денисовича. І 1991 року Товстюк переїхав до Львова, де очолив Львівське відділення від­новлювальних джерел струму ІПМ АН УРСР, а викладав на кафедрі напівпро­відникової електроніки Державного університету «Львівська політехніка».

Василь БОЙЧУК, фізик, політик, громадський діяч, учень: «Корній Денисович завжди ходив з українським прапором – тобто у вишитій сорочці. І дуже часто повто­рював: «Вишиванка – це наш прапор». Він ніколи не був комуністом, а от в Українську республіканську партію вступив. Пригадую, як 1989 року він сказав нам: «Я виходжу з 50-річного підпілля ОУН». Бо, як відомо, під час ІІ Світової він був членом ОУН Мель­никівського спрямування. До слова, своїм учням він закладав підвалини патріотизму».

Багато щемних і теплих слів. При­міром, професорка філології Людмила ТКАЧ відзначила неймовірний педаго­гічний талант Товстюка і його любов до української літератури та мови.

Там познайомилася з сусідкою Корнія Денисовича Людмилою Васи­лівною КОЛЕСНИК. Коли запитала, чому вона не скаже кілька слів про людину, з якою стільки років прожи­ла на одному поверсі, вона сказала: «Не зможу говорити, буду плакати. Але те, що він був Людиною – це правда».

Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»

Запис УЧЕНИЙ, ЯКИЙ СЛУЖИВ УКРАЇНІ, НАУЦІ ТА ГРОМАДІ спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Натомість у наш час, уже в незалежній Україні знайшлися посадовці, які без жодного суду звинуватили найбільшого славіста ХХ століття у «колабораціонізмі». З подібними заявами виступили харківський мер Г. Кернес і губернатор Харківщини М. Добкін. Обидва – новітні «науковці» табачниковського розливу: Добкін нещодавно захистив докторську, а Кернес – кандидатську дисертацію. Звичайно, не за творчістю Шевельова. Про існування такого вченого ці особи дізналися лише нещодавно, творів його, звичайно ж, не читали. Але власну думку з цього приводу мають. А що їм юридичні тонкощі чи висновки фахівців-істориків: захотілося проголосити себе «антифашистами» – проголосили. Захотілося причепити науковцеві ярлик «посібника окупантів» – причепили. На жаль, протести громадськості з цього приводу проігноровані. Подібні дії авторитету Україні на міжнародній арені не додають: адже у правовій державі свавілля чиновників недопустиме.

Меморіальну дошку Юрію Шевельову громадськість виготовила власним коштом. Але серед білого дня прийшли якісь дядьки і розбили її сокирою. Добкін і Кернес відразу ж публічно відмежувались від цього акту вандалізму: мовляв, не за їхнім наказом зроблено. Ще й додали від себе: мовляв, представники ВО «Свобода» руйнують пам’ятники Леніну, то ймовірною є й їхня участь у розбитті пам’ятної таблиці українському науковцеві. Заява абсолютно блюзнірська. Дивує, що посадовці такого високого рангу ставляться до власних співгромадян, як до недоумків. Чомусь громадськість протестує надто мляво, хоча після подібного самодурів слід притягати до відповідальності.

Значно активніше протестують українські футбольні вболівальники. Їх обурило рішення ФІФА покарати львівських фанів забороною на п’ять років проведення матчів у Львові за підняття на трибунах червоно-чорних прапорів і банерів із зображеннями Степана Бандери і Романа Шухевича. Комусь ці історичні фігури не подобаються, хтось не сприймає національно-визвольну боротьбу ОУН і УПА. Кожен має право на власні погляди й симпатії. Проте суб’єктивну оцінку переводити в офіційні рішення – це вже занадто. Якщо існують судові рішення про заборону нацистської символіки, їх треба виконувати. Але жоден міжнародний трибунал ніколи не засуджував діяльність ОУН і УПА, жоден вирок у Нюрнбергзі не стосувався Бандери і Шухевича. Історію треба знати такою, як вона була, а не фальсифікувати та не спотворювати її.

Ігор Буркут, політолог

Запис НОВІТНЯ ІСТОРІЯ ВІД «НАУКОВЦІВ» ТАБАЧНИКА спершу з'явиться на Медіа-Версії.