Фото shpalta.media

Після перемоги п’єси Оксани Драчковської «Різдво» в «Коронації слова-2016», авторка зізналася в інтерв’ю інтернет-виданню «Дивись.info»: «В приватній бесіді мені сказали, що «Різдво» має чималі шанси потрапити на професійну сцену. Чекатиму». Упродовж чотирьох наступних років Оксані стало відомо, що академічні театри вважають її «короновану» п’єсу «занадто авангардною», а експериментальні – «занадто традиційною». Як на мене, то режисери просто бояться «не потягнути» цей ніби простий і нехитрий, а насправді дуже глибокий і насичений алюзіями твір. Ну бо тут справді треба ставити і грати геніально, щоб акторською чи режисерською незграбністю не зіпсувати тонкого серпанку емоцій, які огортають від кожної репліки героїв.
Отже, «Різдво». Сюжет п’єси нагадує біблійну історію про народження Ісуса у гнаних людьми батьків, цілком земних Марії і Йосипа. Але це не оповідь про майбутнього мученика (бо мучеником малюк з п’єси уже народився), а розкриття у стислих, я б навіть сказала скупих фразах, доль кількох дійових осіб: батьків малюка, старших людей, які приймають подорожніх у свою домівку в різдвяний вечір, а також тих, хто залишається «за кадром», але з розмов ніби присутній на сцені.

Попри гучні заголовки в місцевих ЗМІ про «перше читання п’єси Оксани Драчковської», насправді у ці святкові вихідні, коли Чернівці відзначали День міста, «Різдво» вголос читали вже вдруге. «Першу читку» 2017-го організували вимушені переселенці Карен та Ірина Гамбаряни – за тиждень до Великодня.  Карен – професійний актор і режисер, учасник АТО, Ірина – журналістка, у Чернівцях організували творчий клуб «Зеленка». До «першої читки» в Будинку естетики та дозвілля (в народі – «Шепетівку») запросили і переселенців, і всіх охочих, ролі розподіляли експромтом. А ефект читання був справді терапевтичним: читці і глядачі переживали катарсис зі справжніми сльозами і духовним оновленням.

Суботні читання-2020 у дворику Палацу школярів уже були не такими камерними і не такими аматорськими. По-перше, ролі читали (хоч ще і не грали, та все ж) справжні актори: Олег Колянківський – актор, заступник директора Чернівецького обласного музею народної архітектури і побуту; Ігор Дем’янюк – художній керівник «Театру на Перехресті» КБУ Будинку культури «Роша»; Тетяна Маслюк – актриса народного театру «Темп»; Софія Досяківська – актриса, учениця школи сценічного мистецтва «Great Stage»; авторські ремарки читала Любов Добровольська.  Одну з жіночих ролей (у якій, вочевидь, багато взято від авторки) читала й сама Оксана Драчковська, а епізодичну роль хлопчика читав її молодший син Назарчик, «Зайка на візку» – відомий у місті юний активіст із захисту прав маломобільних людей. Режисеркою дійства була Марта  Шумілова-Лисякова. По-друге, у цій читці був живий і найпрофесійніший музичний супровід: наживо співали (і також грали ролі колядників) Надія Селезньова – художня керівниця та головна деригентка академічного камерного хору «Чернівці» та соліст, артист  цього ж хору Андрій Монін. По-третє, було багато глядачів, і серед них – багато не випадкових, а справжніх поціновувачів театру. Адже у цій чудовій локації упродовж двох днів тривав театральний марафон «Театр з присмаком кави», де відбувалися перегляди аматорських вистав, дискусії, майстер-класи. Звісно, за кавою.

Читання «Різдва» і на цей раз – уже на відкритому просторі, чималій сцені і для численних глядачів – вийшли дуже затишними і теплими. Тож якщо ця п’єса так пасувала у Чернівцях і до Великодня, і до Дня міста – то мабуть, пасуватиме цілорічно і до репертуару якогось із театрів? Агов, митці! Які там ваші творчі плани? :)

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис У Чернівцях «Різдво» – завжди вчасно спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На вікні свіча догасала.
Мати дитинча колисала
Не в колисці, ні,
Не в колисці, але у труні.
Мертві по ровах, їх мільйони.
По німих церквах стогнуть дзвони…

Богдан Стельмах

На цвинтарі забутому сільському
Похилені від старості хрести…
Тут почесті не віддають військові
І мало хто приходить вже сюди…
Десь тут лежать батьки моєї мами,
Її маленький братик поруч спить..
А скільки їх, від голоду померлих,
По всій країні в могилках лежить…

Валентин Філонік

Шапка землі — висока могила — козацька могила,
Насип її ненько Вкраїно під небо для тих,
Кого смерть в тридцять третім скосила,
Бо нам перед ними покаятись треба,
Очистити душу за голос лякливий, за руку безсилу.
Ой шапку землі мусиш ти і я мушу принести
На цю всескорботну могилу…

Вадим Крищенко

Не погасне у сльозах свіча,
Дзвони пам’яті не замовчать.
Де могили братські без війни,
Де людей ховали без труни.
Не погасне пам’яті свіча…

Василь Василашко

24 листопада відбулася прем’єра вистави “Голодомор” у Центральному палаці культури Чернівців.
Учасники вистави: Чернівецький Народний театр ЦПК  м.Чернівці, народний театр “ТЕМП” та Чернівецький театр “УЧНІ”.

Режисери постановники: Марта Шумілова-Лисякова, Іван Данілін

Тетяна Спориніна, “Версії”,
фото автора

Запис “На вікні свіча догасала…” Прем’єра вистави “Голодомор” у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.