Особливим моментом став сценічний відгук: моновистава Валентини Чолкан про життя і творчість Лідії Липковської.

Лідія Яківна Липковська (28 квітня (10 травня) 1884, село Бабин, Бессарабська губернія, Російська імперія) — 22 березня 1958, Бейрут, Ліван) — українська і російська співачка (колоратурне сопрано). У шлюбі — Маршнер.

У Лідії було три сестри та четверо братів. Її тіткою була Марія Заньковецька , відома українська акторка. Вона здобула освіту в Маріїнській жіночій гімназії в Кам’янці-Подільському . Разом з іншими ученицями співала в церковному хорі, мала власні сольні партії, привертаючи увагу чарівним голосом, який лунав під куполом собору. Мешканці Кам’янця називали дівчинку «Співочий птах».

1906 року закінчила Петербурзьку консерваторію. Навчалася в Наталії Ірецької.
У 1906—1916 роках (з перервами) була солісткою Маріїнського театру в Петербурзі. Її репертуар у цьому оперному театрі включав Джільду в «Ріголетто», Джульєтту в «Ромео і Джульєтті», Марфу в «Царській нареченій», Мікаелу в «Кармен» , Ольгу в «Івані IV», Тетяну в «Євгенії Онєгіні», а також головні ролі в «Іоланті», «Лакме» , «Лючії ді Ламмермур» та «Снігуроньці».

У 1909—1914 роках гастролювала в містах Західної Європи та Північної Америки. Від 1917 року жила за кордоном. У 1927—1929 роках гастролювала в СРСР. Виступала в Україні — в Києві, Одесі, Дніпропетровську, Харкові.

Кар’єра – Маріїнський театр, «Ла Скала», Метрополітен-Опера; співпраця з провідними майстрами (Карузо, Тосканіні, Пуччіні, Шаляпін, Джованні Мартінеллі). Після революції – еміграція, педагогічна діяльність: Кишинів, Париж, Бейрут.

Інформація з WikipediА

Валентина Чолкан, доцент кафедри української літератури ЧНУ ім. Ю. Федьковича. Тримає у руках брошуру Анатолія Добрянського «Лідія Липковська» (Чернівці, 2000). Саме Анатолій Добрянський у своїх дослідженнях  повернув ім’я Лідії Липковської у культурний обіг, адже після світової слави на початку ХХ століття її постать в Україні була майже забута. Він детально збирав матеріали про співачку, писав про її феномен, наголошував, що вона — гордість не лише Буковини, а й усієї України.

Ігор Сєверянін, поет «Срібної доби» присвятив Липковській низку творів: «Дзвони собору почуттів», «Рояль Леандра», нариси «Зразкові основи» та «Трагічний соловей» (1930), вірші «Кузині Ліді», «Снігурковість Липківської»… В останньому вірші мається на увазі виконання Снігуроньки в однойменній опері Римського-Корсакова. Крім того, Липківську нерідко називали Снігуронькою за її крихкість та витонченість…  Ігор Севєрянін неодноразово зустрічався з нею і брав участь у спільних концертах. Збереглася афіша виступу Северянина та Лідії Липківської у Бухаресті 2 липня 1934 року. Олександр Купрін також публікував  присвяту Лідії Липковській…

Валентина Чолкан під час мистецького виступу здавалося в певні моменти перевтілилася у Липковську та відтворила її драматичну і водночас величну історію.

У Кам’янці-Подільському Лідія пробувала себе в різних ролях, зокрема, в ролі Офелії. У спогадах Липковська писала: «Якось, під час великої перерви, розпустивши волосся і зробивши „безумні очі“, принаймні мені так здавалося, я почала виконувати сцену безумства Офелії. В класі зібралося понад 30 дівчаток. Я так ввійшла в роль, що плакала справжніми сльозами, а припадками безумства лякала учениць, що спостерігали за моєю грою з великою цікавістю… Можливо, в розвитку драми я би дійшла до найвищої кульмінаційної точки, якби, відступаючи назад, не потрапила в обійми начальниці гімназії… Через декілька років я, виконуючи роль Офелії в паризькому „Гранд-опера“, часто в сцені безумства Офелії бачила хоча на мить себе серед класу гімназії і цю сцену з начальницею на чолі, себе заточену під арешт»

Присутні переглянули фрагмент з документального фільму “Український Ліван”. Автор – Ігор Осташ, режисер – Станіслав Литвинов. Цей фільм і про “унікальне повернення оперної співачки Лідії Липковської до української історії“.

Спадщина А.М. Добрянського — це не лише наукові дослідження, а й уміння повертати з небуття забуті імена та вкорінювати їх у сучасну культуру. 90-річчя від дня народження Анатолія Миколайовича стало ще одним підтвердженням того, що його інтелектуальна й духовна праця продовжує жити у нашій пам’яті та в культурному житті Чернівців.

На завершення учасники зібралися в одному з кабінетів бібліотеки для спільного фото — у просторі, де й досі збережені його книги, рукописи й дух щоденної праці.

Дякуємо Муніципальній бібліотеці імені Анатолія Добрянського, директору Лесі Іларівні Щербанюк за цю зустріч. Окрема велика вдячність Валентині Чолкан за глибоку, пристрасну, емоційну розповідь про легендарну українську співачку Лідію Липковську. 90 років від дня народження А.М. Добрянського ми зустріли разом — у слові, у пісні, в живому спілкуванні…

Більше світлин з заходу за покликанням – 90 років Добрянському: Липковська і сучасне мистецьке прочитання від Валентини Чолкан.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Анатолій Добрянський — 90. Моновистава Валентини Чолкан про життя і творчість Лідії Липковської спершу з'явиться на Медіа-Версії.