Більше про перший день фестивалю за посиланням – ХІІ МІЖНАРОДНИЙ ПОЕТИЧНИЙ ФЕСТИВАЛЬ MERIDIAN CZERNOWITZ CТАРТУВАВ У ЧЕРНІВЦЯХ… 

Пауль Целан, поети, поезія вже удванадцяте у Чернівцях об’єднали, зблизили, згуртували, зібрали українських та закордонних поетів, письменників, журналістів та митців, тих, хто закоханий у поезію, поетів і поеток.

5 ВЕРЕСНЯ 2021

Поетичні читання: Ізраїль. Учасники: Ноам Партом, Томер Дотан-Дрейфус; модерація та переклад – Андрій Любка; вітальне слово – Наталія Федущак, директорка з комунікацій організації «Українсько-єврейська зустріч»; перекладачі: Петро Рихло, Марк Бєлорусець; локація – Головна синагога Буковини ім. Ісраеля та Зельди Майберг.

Публічна дискусія «Україна очима світу крізь призму культурного менеджменту». Учасники: Крістіан Дімер (Керівник проєкту «Дім Європи»), Володимир Шейко (Перший генеральний директор Українського інституту); модерація – Євгенія Лопата; переклад – Юрій Сильвестров; локація: Центральний палац культури /колишній Єврейський дім/

Подія: Презентація антології «Пауль Целан 100»
Учасники: Юрій Андрухович, Сергій Жадан, Катерина Калитко, Андрій Любка; модерація – Євгенія Лопата.
Локація: Центральний палац культури / колишній Єврейський дім/.

Антологія «Пауль Целан 100» приурочена до сторіччя поета та міститиме 14 есе. Есе для антології були написані в рамках проєкту «Літературні дні Пауля Целана 2020» такими авторами: Юрій Андрухович, Сергій Жадан, Оксана Забужко, Катерина Калитко, Андрій Любка, Таня Малярчук, Ігор Померанцев, Нора Боссонг, Александру Булуц, Рон Вінклер, Даніела Данц, Клаус Райхерт, Йоко Тавада, Макс Чоллек. Упорядниця антології – Євгенія Лопата.

З Відня він утікає в Париж. Парадоксально: Целан утікає від німецької мови, але саме її – як багаж – бере з собою. Німецька мова є його валізою, спадком і статком. Та водночас кожен поет – особливо добрий поет – таки є біженцем із рідної мови. Бо пишучи, він мимоволі покидає її традиційні кордони й синтаксичні пункти пропуску, продирається крізь колючий дріт синонімічних рядів, щоб вийти в нейтральну зону метафори. Поет покидає рідну мову, щоб створити власну.

Целан намагається збудувати новий дім у Парижі – із сім’єю, дітьми, знайомими, роботою, але втеча в Париж – попри позірний успіх – також стала поразкою.

Востаннє Пауль Целан стає біженцем – із життя. Спосіб його втечі символічний: поет стрибає в річку. А що таке річка? Плин, рух, течія. Втеча – від слова втікати, текти.

Тому нині, коли я бачу біженців на вулицях європейських міст, мені важко не приміряти на них долю Целана. Скільки з них і якою ціною досягне визнання? Хто напише геніальні вірші, а хто, так і не знайшовши для себе дому, втече із життя?

Андрій Любка

Целан – біженець, який утікав від себе

“Нічия троянда” – четверта книга Целана – з цього погляду є особливо прикметною. З одного боку, це об’єктивно чи не найсильніша книга поета (попри всю умовність подібного визначення стосовно книг Целана, що вибудовуються у хронологічно щільний та логічно узгоджений наратив, із якого насправді складно вилучити ті чи інші текстові фрагменти), з іншого – суто формально вона може слугувати взірцем гармонійного поєднання всіх складників у поетичну цілість. “Нічия троянда” – самодостатній закритий простір, структура, що поєднує в собі безкінечну кількість елементів і витворює універсальний поетичний світ...

Сергій Жадан: Троянди мають шанс

(про “Нічию троянду” Пауля Целана)

Целан – поет, який навчив мене чесно чути, пропускати крізь себе і проживати біль. Біль як міцелій, який невидимо пронизує європейську культуру, спалахуючи на нервових закінченнях часом у дуже віддалених точках, але щоразу знайомим відлунням. Він змушує смикнутися і торкнутися або власної живої рани, або давнього рубця. І шукати перекладу. Присмеркова поетика, збите дихання, живий біль Целанових текстів – те, що йому часом закидає читацтво з не надто тонко відкаліброваним інструментарієм, радше звикле до бравурності, – зробило його винятково важливим у моєму особистому пантеоні, аж настільки, що не всі трепетні внутрішні іскри хочеться показувати назовні.

Катерина Калитко
Розколупування рани

Целан від цього вибору втікав як міг: Бухарест, Відень, Париж. Але його Михайлівка йшла за ним. Целана від неї лікували, рятували, витягували з неї щосили, з ним зав’язували й розривали стосунки, його зраджували й покидали, а відтак знову знаходили. Йому йшов 50-й рік, коли “фрайтод” остаточно схилив його на свій бік, де вже чекали батьки, Зельма, Зельмині батьки, і покликав з моста Мірабо у Сену, яка, цілком можливо, тої миті назвалась йому Летою.

Юрій Андрухович
Садгора-Михайлівка. Фуга смерті

Міжнародний поетичний фестиваль Meridian Czernowitz засновано у 2010 році з метою повернення Чернівців на культурну мапу Європи та розвиток і сприяння діалогу між українськими письменниками, перекладачами, культурними менеджерами й журналістами та їхніми закордонними колегами.

Після презентації  «Пауль Целан 100»  пригадували вірші поетів, читали на пам’ять і вже почали чекати ХІІІ Meridian Czernowitz… Дякуємо організаторам, учасникам Meridian Czernowitz за позитив зустрічей цих трьох днів фестивалю, натхнення, творчість… Друзям дякую за чудові миттєвості спілкування.

Більше фото третього дня фестивалю за посиланням – ХІІ МІЖНАРОДНИЙ ПОЕТИЧНИЙ ФЕСТИВАЛЬ MERIDIAN CZERNOWITZ. 3-5.09.2021…

©Тетяна Спориніна,
фото автора і SergyiS

Запис У Чернівцях завершився ХІІ міжнародний поетичний фестиваль Meridian Czernowitz спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Міжнародний поетичний фестиваль MERIDIAN CZERNOWITZ – дійство, побудоване на фундаменті культурної спадщини Чернівців, продукт генної та історичної пам’яті його мешканців. Метою фестивалю є повернення Чернівців на культурну мапу Європи й розвиток діалогу між сучасними українськими поетами та їх зарубіжними колегами.

З вітанням Фестивалю виступила Марина Кирилюк,  секретар Чернівецької міської ради.

Модератори заходу: Святослав Померанцев, президент літературної корпорації «Meridian Czernowitz»; Євгенія Лопата, директорка Міжнародного поетичного фестивалю Meridian Czernowitz. Перкладач: Оксани Матійчук, голова Українсько-німецького культурного товариства м. Чернівців, заступник директора Центру німецькомовних студій при центрі Gedankendach ЧНУ.

Директорці фестивалю Євгенії Лопаті вручили медаль за заслуги перед Федеративною Республікою Німеччина. Нагороду передала представниця відділу культури посольства Німеччини Катаріна Шаупп-Карманн.

Святослав Померанцев звернув увагу на те, що Чернівці перше в рейтингу у конкурсі на звання «Книжкової столиці України – 2022», оголошеного Українським культурним фондом.

Дякуємо за позитив зустрічей  першого фестивального дня! Фестиваль продовжується…

Більше фото з відкриття фестивалю за посиланням – ХІІ МІЖНАРОДНИЙ ПОЕТИЧНИЙ ФЕСТИВАЛЬ MERIDIAN CZERNOWITZ CТАРТУВАВ У ЧЕРНІВЦЯХ…

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис У Чернівцях стартував XII Міжнародний поетичний фестиваль Meridian Czernowitz спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Науковець, доктор філології, перекладач  Петро Рихло до ювелею поета представив 10 томів перекладів Пауля Целана. Десятитомне двомовне (німецькою та українською) видання творів Пауля Целана виходило у «Видавництві 21» в серії «Меридіан серця» від 2013 року. І як написала Лілія Шутяк у рецензії до останньої книжка «Затьмарено»  10-томного видання творів Пауля Целана:  «…творця «абсолютного вірша» і винахідника «мови оніміння», який народився у Чернівцях і своєю творчістю продовжує зберігати це місто на культурній мапі світу».

ПАУЛЬ ЦЕЛАН /Paul Celan/ / Paul Antschel/

23 листопада 1920, Чернівці, Королiвство Румунія — 20 квітня 1970, Париж, Франція) — єврейський німецькомовний поет і перекладач

У рамках проєкту  «Літературні дні Пауля Целана 2020» від 23 листопада розпочалися літературні читання, дискусії та презентації книжок. На сторінках Paul Celan Literaturzentrum та Meridian Czernowitz у Facebook та  сайті Літературного целанівського центру відбувається по 2 лекції.  Дивилася, слухала 24 листопада –  «Сергій Жадан та Олександр Бойченко: Пауль Целан: між біографією та поетикою»…

Знаєш, простір цей безкінечний,

знаєш, тобі не потрібно летіти,

знаєш, усе, що в твоєму відбилося оці,

поглиблює нам глибину.

Сергій Жадан [офіційна сторінка]

ПРИ ВИНІ ТА САМОТНОСТІ, наприкінці

їх обох:

я скакав крізь сніг, чуєш,

з богом у далечінь – близькість, співав він,

це був

наш останній гін понад

перепони людей.

Вони схилялись, коли

чули нас над собою, вони

писали, вони

набріхували наше іржання

однією

зі своїх мальовничих мов.

 

«…Целан є ще одним надзвичайно характерним прикладом того, як історія вривається у людську долю і які спустошливі сліди вона може там залишити.
Його особиста біографія також позначена досвідом ґетто й концентраційних таборів, трагічною загибеллю батьків, відразливим антисемітським цькуванням і численними наклепами заздрісників…
Для Целана – як ліричного поета par excellence, як «Гельдерліна ХХ століття» – в історії був важливий насамперед сучасний момент, який вже іманентно є родовою властивістю лірики. На відміну від інших літературних родів, лірика розглядає історію переважно як внутрішню історію, зовнішні події передусім як психологічні події, а всякий сюжетний розвиток (якщо тут взагалі можна вживати таку категорію) – лише як метаморфози почуттів. Поезія – як і мистецтво загалом – несе на собі для Целана відбиток сьогодення, її „хронотоп” (скористаємось терміном М. Бахтіна) зветься „тут” і „тепер”.
Можна – я цілковито певен цього – читати це слово так або інак, можна ставити тут різні акценти: акут сучасності, ґравіс історії – в тому числі й історії літератури – і циркумфлекс – знак довготи – вічності. Я ставлю – мені не залишається жодного іншого вибору – я ставлю акут.Так поет визначив своє мистецьке кредо 22 жовтня 1960 р. у промові з нагоди присудження йому літературної премії Ґеорґа Бюхнера в Дармштадті»

Петро Рихло, «Історія і людська доля в німецькомовній ліриці Буковини», журнал «Ї», №56

 

Corona
Пауль Целан

Осінь ласує в мене з руки своїм листям:
ми подружились з нею.
Ми вилущуєм час із горіхів
і вчимо його знову ходити:
Час вертає назад у свою шкаралущу.

В люстерці – неділя,
у маренні спиться,
уста кажуть правду.

Мій погляд блукає до лона коханої:
наші очі стрічаються,
ми шепчемо темні слова,
ми кохаємось палко, як мак і пам’ять,
ми спимо, наче вина у мушлях,
як море в кривавому місячнім сяйві.

Ми стоїмо край вікна обійнявшись,
вони з вулиці нас розглядають:
вже час, щоби знати!
Вже час, щоб каміння навчилось цвісти,
щоб забилося серце в тривозі.
Вже час, щоб настав-таки час.

Вже час.

Переклад Петра Рихла

PSALM
Paul Celan

Niemand knetet uns wieder aus Erde und Lehm,
niemand bespricht unsern Staub.
Niemand.

Gelobt seist du, Niemand.
Dir zulieb wollen
wir bluhn.
Dir
entgegen.

Ein Nichts
waren wir, sind wir, werden
wir bleiben, bluhend:
die Nichts, — die
Niemandsrose.

Mit
dem Griffel seelenhell,
dem Staubfaden himmelswust,
der Krone rot
vom Purpurwort, das wir sangen
uber, o uber
dem Dorn.

“Niemandsrose”, 1963

 

Зараз саме час читати Пауля Целана. І підійти до будинку №3 на вулиці Саксаганського…

Ми, чернівчани, розкидані по всьому світу. Але є люди, які нас об’єднують, де б ми не були. Людмила Бикова-Холодова, випускниця СШ № 35 зараз живе і працює у Лейпцигу (Німеччина).  І поділилася з нами інформацією про відзначення 28 жовтня у Єврейському культурному центрі  ювілея Пауля Целана «Atemwende und Herzzeit. Briefe. Ein Dialog durch die Zeit». Це була мистецька постановка таких  учасників:  Mivos Quartet (NY) та Nate Wooley, Britta Shulamit Jakobi, Hanno Dinger. Концертне читання було присвячено частині життя Пауля Целана після того, як він приїхав до Парижа і опублікував там свою збірку «Atemwende» / «Злам подиху»/.  Про його зустріч з Інґеборґ Бахман у Відні переповіли  через  листування  «Herzzeit».

Далі буде…

Більше фото з зустрічей чернівчан за посиланням – 100 РОКІВ ТОМУ У ЧЕРНІВЦЯХ НАРОДИВСЯ ПАУЛЬ ЦЕЛАН…

©Тетяна Спориніна,
фото автора і SergyiS

Запис 100 років від дня народження Пауля Целана очима простих чернівчан… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

За чотири дні у рамках Міжнародного поетичного фестивалю «MERIDIAN CZERNOWITZ»  відбулося близько 50-ти різнопланових культурних подій: поетичні вечори, автограф-сесії, концерти, вистави, нагородження, виставки… 

Мегі і Нільсен

І ще багато цікавого мені розповіла волонтер фестивалю  Мегі Стерлікова.
Мегі – студентка 3 курсу факультету іноземних мов за спеціальністю англо-український переклад, грає на бас-гітарі та співає в групі «Qu’est-ce que c’est?» (Кес-ке-се – у чому справа), художниця.
А на фестивалі Мегі працювала  з поетом-музикантом із Данії Нільсеном. 

Нільсен ( Данія)
Народився безіменним.
Хрещений як: Клаус Бек-Нільсен.
Оголошений мертвим у 2001 року.
2002-2011: генеральний директор транснаціональної корпорації Das Beckwerk, яка займається розробкою серійних фотографій, відео-фрагментів, вистав, опери, інсталяцій, концертів, музичних альбомів, революцій та інших історичних подій і кількох творів художньої літератури.
2011-12: отримав річну заборону на публічні виступи у Скандинавії.
19 січня 2012: Нільсен або Святий Нільсен став постлюдиною.
Інформація з сайту фестивалю

Існує безліч версій історії життя Клауса Бека-Нільсена і міфів про нього. Постать Клауса Бека-Нільсена була предметом сотень інтерпретацій і навіть академічних досліджень та дисертацій. Але кожна така історія породжувала і нові міфи. Та не одна з цих історій чи міфів не є правдою. У всякому разі, саме в цьому нас переконують на особистому сайті Нільсена (Nielsen). І ще одне. Вочевидь, посилюється вплив на людей «світу віртуальної реальності», коли аспекти людської особистості все частіше сприймаються тільки інформаційно. Духовні цінності перетворюються на щось штучне і другорядне. Чи треба тоді сприймати постлюдину як перспективу нової духовності? Не думаю…

– Мегі, як ти стала волонтером фестивалю? Твій вибір поета Нільсена був запланованим?
– Моя однокурсниця розповідала мені, що працювала волонтером на фестивалі в минулому році. А щоби працювати з іноземцями, бажано знати якусь іноземну мову. Я зацікавилася цим, на початку серпня познайомилася на сайті з учасниками цьогорічного фестивалю. Мою увагу привернула біографія поета-музиканта з Данії Нільсена (Nielsen). У 2001 році він був оголошений мертвим. А 19 січня цього року став «пост людиною». Від 2002 до 2011-го Нільсен не мав імені та підписувався в листах до Юрія Андруховича, який є його другом, «some body», що означає «якесь тіло». Крім того, поет спалив усі документи, що засвідчують особу Клауса-Бека Нільсена.

– Нільсен – людина несподівана, в чомусь непередбачувана, така, що на неї звертають увагу. Чи важко було супроводжувати таку неординарну особистість?  Ви одразу порозумілися?

– За день до фестивалю мені сказали купити йому корінь імбиру, а ще за два тижні до нього знайти білу сукню. Але коли Нільсен прийшов на офіційне відкриття фестивалю, у Мармуровій залі звернув увагу на дівчат-муз у рожевих сукнях. Нільсену зразу ж захотілося виступати у рожевій сукні і бути «(власною» музою фестивалю. Коли я побачила його уперше, то якось зніяковіла, спілкування спочатку було трохи напруженим. Коли ж розповіла, що я теж музикант, у нас одразу ж виникла перша тема для розмови. Виявилося, що ми з ним слухаємо одних виконавців. Серед найулюбленіших гуртів він виділяє THE TALKING HEADS.

Ми навіть з ним заспівали пісеньку, на честь якої названо гурт, в якому я співаю. Нільсен подорожує світом і вільно володіє принаймні чотирма мовами: данською(його рідна), англійською, німецькою, французькою, щось розповідав мені про іспанську, може, ще трохи знає з арабської, перської, бо свого часу побував в Ірані, Іраку та Афганістані. Нільсену сподобалися Чернівці, він дуже захопився нашим університетом.

– Чула, що ви своєрідним способом шукали реквізити і вбрання для виступу на літньому майданчику біля «Sorbonne»…
(І мене особисто дивує сполучення “сигарно-поетичний вечір” і Nielsen…)
– Нам треба було знайти для виступу жіноче взуття на підборах 42 розміру. Звичайно, знайти таке трохи складно. Перше, куди ми пішли, був театр. У театрі нам відмовили, Нільсен під час концерту навіть поскаржився на цю відмову. На жаль, я трохи занедужала, мала температуру, боліло горло, але втрачений голос не завадив піти до «Реміксу» та обирати гітару для виступу. А взуття ми все ж знайшли у найближчому секонд хенді.

Нільсен хотів грати всередині клубу, на жаль, дозволу на це не дали через те, що то вечір був сигарний. У гримерці я зустрілась із Юрієм Андруховичем і впевнилася, що й він не до кінця розуміє спосіб життя Нільсена.

Нільсен – вегетаріанець. У Чернівці він приїхав із застудженим горлом, але ліків не приймає. Тільки натуральні продукти, ось чому я й шукала імбир до його приїзду. Він надає перевагу зеленому чаю без цукру, але з медом. А ще він дуже любить, як я помітила, помідори та огірки, тож я пригостила його овочами та фруктами зі свого саду. Одного разу він сказав мені :«I think maybe it’s time for cucumber» (Гадаю, що вже час з’їсти огірок). Українську кухню випало скуштувати на Цецено останнього дня фестивалю і йому дуже сподобалася наша мамалига.

– Фестиваль вже завершився. Гості роз’їхались. Чи продовжуєш спілкуватися з Нільсеном та з іншими учасниками фестивалю?
– Нільсен поїхав 10 вересня. Не думала, що мені буде так цікаво працювати з ним, я робила це для душі, для свого задоволення. Крім Нільсена, я познайомилась ще з багатьма чудовими поетами, перекладачами, організаторами та просто волонтерами. Була би рада займатися цим наступного року, а Нільсен пообіцяв приїхати ще раз. Він передав мені диски зі своєї музикою, якщо когось зацікавить, то я виставлю «Вконтакті» музику разом із його віршами (тексти до пісень), але англійською та данською.

– Мегі, фестиваль допоміг тобі вдосконалити мову?
–  Не тільки. Робота на фестивалі переконала мене, що я обрала спеціальність, у якій себе  бачу. Перекладач – дуже цікава професія.
– Бажаю тобі на наступному фестивалі бути не тільки волонтером, перекладачем, а й мати персональну виставку картин і виступ свого гурту «Qu’est-ce que c’est?».

Василь Махно: “Я – український поет, який просто живе за океаном” 

А мені, авторові цих рядків, першого дня фестивалю поталанило зустрітися з Василем Махном (Україна-США).

Василь Махно — поет, есеїст, перекладач. Живе у США. Він приїхав у Європу в рамках європейського турне, братиме участь у Форумі видавців у Львові, літературному фестивалі у Польщі та фестивалі Бруно Шульца в Дрогобичі. Його вірші та есе перекладалися польською, англійською, сербською, німецькою, вірменською, російською, румунською та словенською мовами. Перекладає сучасну польську, американську та сербську поезії. Належить до Асоціації українських письменників та PEN Club (США).

фрагмент зустрічі – http://youtu.be/CIf3_surbu0

Слухачі спілкувалися з Василем Махном під час автограф-сесії і наступного дня на поетичних читаннях у Художньому музеї.

«…кілька запитань полишаються без відповіді:
– білий папір – чи легше писати на піску
на камені в повітрі. Бути поетом
книги повітря поетом книги піску
поетом книги пагорба. Легше бути
білими шатами – закресленою літерою –
важливо бути зерном піску –
зіницею риби – пам”яттю рослини –
тягучою кров”ю кактуса…»
Диптих про поезію

«В епоху всесвітньої глобалізації та Інтернету не важливо, де ти живеш. Головне – ким ти сам себе вважаєш, якою мовою пишеш. Я – український поет», — відповів Василь Махно на запитання, чому у програмі фестивалю зазначено «США — Україна» і що все ж є первинним.
Літературний герой Василя Махна, боксер з Бучача «доподоржувався» до Юніонсквер. Побачив світ. А ми, хто так далеко не подорожує, теж можемо бачити  світ завдяки подорожам автора і його героїв. Боксер, звичайно, не елемент декорації того світу, який він випробував на власному досвіді. Прототип героя, Стів, свого часу зустрівся Василю на 14 вулиці. Вулиці без назв… Ілюзія і реальність.  І ще, як  зазначив  Василь Махно, стереотипи. У кожного свої. Як у голлівудській історії… Але це мій погляд на Новий  світ…

«може й тому на обкладинці «Схими»
тінь мандрівця що заходить за схили…»
«Джаз з Орфеєм»

Я й собі  помандрувала до Дрогобича, про що згодом розповім обов’язково…

Поет-урбаніст, фотограф-любитель і трішки бард

І ще насолоджуюсь образами, метафорами із збірки віршів «Mapewwwo» переможця конкурсу на участь в «Поетичній прогулянці» від Meridian Czernowitz Ярослава Гадзінського.

«Опущене зморшкувате обличчя літа
важко вдихає цей важкий пил шахової дошки
помічаючи всі зайві кадри кліпів в кліпаннях вій,
наприкінці гри чи вже просто поза нею».
Велика шахівниця полів

Поет-урбаніст, трішки бард, фотограф-любитель.
Народився на Чернігівщині.
Мешкав у Ніжині, Києві та Вроцлаві.
«Почав писати вірші на початку 2000 року. Любов до поезії несподівано прийшла через невинне шкільне захоплення органічною та неорганічною хімією. Тому поезія для мене була ланцюгом необоротних хімічних дослідів та реакцій. Вже потім я дрейфував в сторону містики та урбанізму. Справжнім творчим стимулом для розвитку мене яко піїта була Ніжинська літературна студія та смолоскипіське літературне середовище. Ось така от генетична модифікація. А щодо вподобань, то це дуже великий пласт: починаючи із Мацуо Башьо (перша книга поезії серйозно прочитана та осмилена, через яку спонтанно і почалася моя творчість) й закінчуючи величезним житловим масивом сучасної української та зарубіжної літератури».
Інформація з АЖ – інтернет-видання про сучасне мистецтво.

«Зроби так, щоб я почав вірити
не лише в те, що бачу за вікном.
натільні хрестики висотних кранів
давно розчинилися під тонким пір’ям
кислотних жар-птиць
кожної скороминущої осені…»
Камери спостережень. Ярослав Гадзінський

Час серця (Herzzeit) від Петра Рихла

Під час Міжнародного поетичного фестивалю посол Німеччини в Україні Крістоф Вайль від імені німецького президента Йоахіма Гаука вручив Петру Рихлу нагороду — орден «За заслуги перед ФРН». Цієї осені має вийти друком  книга  Петра Рихла і  Лариси Цибенко  «Листування Пауля Целана з Інґеборґ Бахманн».  Петро Рихло перекладав лише листи Целана, а Лариса Цибенко  – тільки листи Бахман.

Чи завершився фестиваль?

Особисто для мене — ні…
Кожний свідомо лишає простір для власних інтерпретацій баченого і почутого на фестивалі.
Хоча зізнаюсь, що маю тепер біля десятка нових книжок, багато фото, переглядаю сайт фестивалю — і все це, як у калейдоскопі. Безліч різноманітних вражень складається у просторову яскраву мозаїку спогадів, вражень, асоціацій…
Дякую, Фестивалю!

Тетяна Спориніна, «Версії»

Запис Мозаїка зустрічей та спостережень. Частина 2. Про музикантів, поетів, мандрівників і перекладачів фестивалю… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Міжнародний поетичний фестиваль «MERIDIAN CZERNOWITZ»
стартував, мандрував, дарував, дивував, читав, співав, презентував, завершився…
Незабутні моменти, амбіційність, несподівані відкриття, яскраві події, творчі зустрічі, емоційність – зрештою, ІІІ фестиваль дійсно незрівняний. Як і попередні.
І не варто шукати, чого бракувало цьому фестивалю, адже кожний міг знайти те, що йому співзвучне.
І вже почалася підготовка до наступного фестивалю …
І він теж буде матиме прихильників, критиків, перспективу і продовження…

Подія: “Herzzeit” – поезія Пауля Целана у виконанні Петра Рихла та Марка Бєлорусця.
Локація: Будинок Пауля Целана

Листок пам’яті  Паулю Целану
Георг Дроздовський

Той, хто шукає хвилю,
передчуває море.

Той, хто марить про морок,
заклинає смерть.

В темні безодні слова
ти ринувся за обома:
слово хвилею стало,
з хвилі виросла ніч.

Їхніми скалками
були твої вірші,
яких можна діткнутися тільки наосліп,
не довіряючи образам,
що їх пізнали
запечатані очі.

Одначе ми відаєм:
Той, хто тобі дарував їх,
вдаряв у струни кіфари,
навіть якщо Еврідіка
не повернеться більше ніколи,
ні Суламіт з попелястим волоссям,
яке ти з болем
голубив.

Волосся, розчесане вітром,
розтеклося у хвилі.
В ній порятунок.
Спи у цій певності,
спи, любий брате!

Переклад Петра Рихла

Петро Рихло – літературознавець, перекладач, доктор філологічних наук, професор кафедри зарубіжної літератури та теорії літератури Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.  Модератор поетичних читань.
Під час Міжнародного поетичного фестивалю посол Німеччини в Україні Крістоф Вайль від імені німецького президента Йоахіма Гаука вручив Петру Рихлу нагороду – орден «За заслуги перед ФРН».

Зима
Пауль Целан

Тепер, матусю, сніжно на Вкраїні…
Вінець Месії – мов разок страждання…
Моя сльоза тебе уже не стріне.
З усіх постав – лиш горде німування…

Ми вже при сконі – чом не спиш, бараче?
Цей вітер теж не стлумить наші схлипи…
Чи й справді є ще в цім холоднім шлаці
серця-знамена й руки-смолоскипи?

Я не змінився в цих темнотах світу:
що жде мене – рятунок чи офіра?
З моїх зірок тріпочуть, наче віти,
урвані струни прегучної ліри…

Година руж повисне невблаганно
і згасне. Лиш одна… понад руїни…
Що виросло б, матусю, – квіт чи рана, –
коли б і я зник у снігах Вкраїни?

Переклад Петра Рихла

З книги “Решетки языка”
Пауль Целан

Нет,
не голос, а
поздний шорох, дан, чужевременно,
твоим помыслам в дар,
наконец пробужденный сюда,
он – зародыш листа, сообразного оку,
сочится, глубоко процарапан,
живицей,
не рубцуясь.

Переклад Марка Бєлорусця

Марк Бєлорусець – перекладач з німецької, публіцист.
Модератор поетичних читань.
Володар премій:
Премія Австрійської республіки для перекладачів (1998);
Премія Андрія Білого, Санкт-Петербург (2008);
Премія за переклади Міністерства освіти, мистецтва та культури Австрійської республіки (2010).

Я СЛЫШАЛ
Пауль Целан

Я слышал, что есть
в воде камень и круг,
и слово одно над водой,
оно камень в круг замыкает.
Я видел, мой тополь спускался к воде,
я видел, как плечи он зарывал в глубину,
я видел, как к небу корнями он молит о ночи.

Я за тополем вслед не спешил,
я просто с земли подобрал его мякоть,
обликом царственно схожую с оком твоим,
и, сняв с тебя цепи словес,
стол окаймил, где лежал этот мякиш отныне.

С тех пор я мой тополь не видел.

Переклад Марка Бєлорусця

Близькість могил
Пауль Целан

Чи знає ще хвиля Південного Бугу,
яку тобі, мамо, чинили наругу?

Чи відають ще вітряки серед поля,
як же серце твоє знемагало від болю?

Чи ж ні осокір, ні верба неспроможні
розвіять твій сум, твої думи тривожні?

Чи з посохом квітнучим ходить ще Бог
між пагорбів світлих і темних відрог?

Чи стерпиш, матусю, як в давні роки
ці тихі, німецькі, болючі рядки?

Corona
Пауль Целан

Осінь ласує в мене з руки своїм листям:
ми подружились з нею.
Ми вилущуєм час із горіхів
і вчимо його знову ходити:
Час вертає назад у свою шкаралущу.

В люстерці – неділя,
у маренні спиться,
уста кажуть правду.

Мій погляд блукає до лона коханої:
наші очі стрічаються,
ми шепчемо темні слова,
ми кохаємось палко, як мак і пам’ять,
ми спимо, наче вина у мушлях,
як море в кривавому місячнім сяйві.

Ми стоїмо край вікна обійнявшись,
вони з вулиці нас розглядають:
вже час, щоби знати!
Вже час, щоб каміння навчилось цвісти,
щоб забилося серце в тривозі.
Вже час, щоб настав-таки час.

Вже час.

Переклад Петра Рихла

ПСАЛОМ
Пауль Целан

Кто вылепит снова нас из земли и глины,
Кто заговорит наш прах – никто.
Никто.

Восславлен же будь, Никто.
Ради тебя мы
хотим расцветать.
Навстречу
тебе.

Ничто были мы,
есть мы и будем
всегда, расцветая:
розой-Ничто, розой-
Никому.

За-
вязью душевно светлой,
пыльцою небесно пустынной,
венчиком рдяным
от слова-раны, что возвещали мы
над, о над
тернием.
Переклад Марка Бєлорусця

Цієї осені має вийти друком  книга  Петра Рихла і  Лариси Цибенко  «Листування Пауля Целана з Інґеборґ Бахманн».  Петро Рихло перекладав лише листи Целана, а Лариса Цибенко  – тільки листи Бахман.

Відкладений час
Інґеборґ Бахманн

Надходять суворі дні.
На невідь коли відкладений час
видніє на горизонті.
Доведеться тобі зав’язати шнурки
і прогнати собак на багнища.
Тому що риб’ячі тельбухи
вже задубіли на вітрі.
Ледве тліє багаття люпину.
Твій погляд блукає в тумані,
на невідь коли відкладений час
видніє на горизонті.

Потойбіч тоне твоя кохана в піску,
він запорошує їй волосся,
він затуляє уста їй,
він прирікає її на мовчання,
він потверджує, що вона смертна
і готова прийняти розлуку
після кожних обіймів.

Не оглядайся.
Зашнуруй черевики.
Собак віджени.
Рибу викинь у море!

Надходять суворі дні.

Переклад Петра Рихла

Від порогу до порогу
Пауль Целан

Кажи й ти,
кажи останнім,
висловлюйся.

Кажи —
проте ні не різниться від так.
Надай мовленому ще й смислу,
дай йому тінь.

Дай йому вдосталь тіні,
дай йому стільки,
щоб вистачило на тебе, розподіленого,
білого між ніччю і днем і ніччю.

Поглянь навколо:
бачиш, як всюди жвавішає —
конає! жвавішає!
Правду каже той, хто висловлює тінь.

Але маліє місце, де ти стоїш:
куди тепер, оголювачу тіней? куди?
Обстежуй вись і возносся.
Ти тоншаєш, стаєш непомітнішим, кращим!

Кращим. Якась нитка,
до якої він хотів спуститися, зірка,
щоб плавати унизу. Внизу,
де він бачить себе мерехтливим:
в мертвім зибу
слова блукливого.

Переклад Василя Стуса

Stumme Herbstgeruche.
Пауль Целан

Stumme Herbstgeruche. Die
Sternblume, ungeknickt, ging
zwischen Heimat und Abgrund durch
dein Gedachtnis.

Ein fremde Verlorenheit war
gestalthaft zugegen, du hattest
beinah
gelebt.

Фрагмент читань можна послухати на  YouTube – 
http://www.youtube.com/watch?v=UOGi-fbV0GA&feature=youtu.be

Продовження – http://versii.cv.ua/pohlyad/mozayika-zustrichej-ta-sposterezhen-chastina-2-pro-muzikantiv-poetiv-mandrivnikiv-i-perekladachiv-festivalyu/18740.html

Тетяна СПОРИНІНА, “Версії”,
фото автора

Запис Мозаїка зустрічей та спостережень… Частина І спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Слово

Оте хистке, ледь з’явлене, котре
назвало нас і темінь означило,
сягнувши споду, глибше суть бере,
аби вона повік його корила,
щоб набухали жалем бинди вен
і червоніли згагою завзяття,
аби збагнув, чий вік немов прокляття,
що він отим прокляттям і блажен.

19.7.1972, Василь Стус

На початку вересня я частіше згадую Стуса. 4 вересня 1985 року Василь Стус загинув у концтаборі на Уралі.

Темне око у вересні

Камінночубий час. І все буйніш струмують
кучері болю навколо земного лиця,
п’яного яблука, бурого від подиху
гріховної думки: гарні й чужі будь-якій грі,
котрою поневажають вони
в п’яному відображенні свого майбутнього.

Вдруге зацвітає каштан:
сліди згаслої надії на те,
що Оріон небавом поверне:
сліпих друзів неба яснозоре завзяття
кличе до себе.

Несклеплене біля дверей мрії
марудиться око самітне:
досить для нього знання
щоденних турбот:
біля східнього вікна
з’являється йому проти ночі
стрункий привид відчуття.

В солоній сльозі його ока втопиш ти меча.

Пауль Целан. Переклад В. Стуса.

Меридіан поетичного фестивалю “MERIDIAN CZERNOWITZ” перетинають передбачувані і несподівані тенденції, традиційні і авантюристичні символи, формати, фактури, проекти на будь-який смак…

А у будь-якому перформансі (performance) є певне намагання іронічного переосмислення.

Або просто переосмислення. Головне, щоб не догори дригом.
Але коли тебе ставлять перед фактом обшуку не у теоретичному аспекті, а суто практичному, то навіть цитування охоронцю з Egoist-у  «Гамлета» Леся Подерв’янського не збавляють напруги приниження. Бувший Будинок культури тепер перетворено на осередок типу Palace, позначеній на карті локацій фестивалю невідомим числом між шестіркою і сімкою. Після обшуку чи фільтрації ( слово вибирайте на свій розсуд),  глядачів концерту-вистави «Гуманісти» зосередили у фойє, який прикрашено трофейними  черепами ( здогадуєтеся чиїми). Правда, о 20.00 нас пустили до зали, концерт у якій розпочався ще через пів години.

Програму фестивалю роздають волонтери, її можна отримати в інформаційному центрі або прочитати  на численних банерах.

Етно дискотека від Олега Скрипки 1.09.11

Дрескод – вишиванка. Лідер гурту «ВВ» виступав у ролі діджея. Це, звичайно, не «Країна мрій», але популярні українські мелодії, танцювальні ритми, народні переспіви були настільки запальними, що підтанцьовували всі,  хто зібрався на Соборній площі.

Презентації книг. 2.09.11. «Поезія це є згущення…»

Вхід вільний. Після Прутської 10 це я буду цінувати.У Галереї Ратуші Ігор Померанцев  презентував книгу «Винарні», Богдана Матіяш – «Твої улюблені пси та інші звірі», Катерина Бабкіна – «Гірчиця», Ірина Вікирчак  та Мілена Фіндайз  «ZeitZug: Czernowitz-Prag-Wien», Юрій Андрухович – книжковий проект  «Лексикон інтимних міст».

Концепцію життя можна шукати і у потязі часу, головне мати туди білет. А хто немає? Їхати хіба що зайцем. Але можна піти і пішки…
Адже на протилежному боці вулиці, у Художньому музеї, відбувається відкриття фотовиставки Мілени Фіндайз «Metaphysics».

Далі  хочу додати ще декілька фото від 2.09. тих місць, де встигла побувати.

На останньому рядку інформаційного буклету надруковані слова «Це лишиться між нами…»
“Гуманісти” були вбивчо переконливі  у наш достеменно  негуманний вік…

Другий день фестивалю. 3.09.11

Поезія з Польщі та України. Учасники: Андрій Бондар (Україна), Остап Сливинський (Україна), Богдан Задура (Польща), Маріуш Гжебальський (Польща). Модератори: Олександр Бойченко (Україна), Остап Сливинський (Україна).

«Світло не розрізняє адресатів. Світло – це я», – наголосив чи то О. Сливинський, чи то М. Гжебальський. Але О. Бойченко несподівано пояснив, що Маріуш Гжебальський є псевдонім  Остапа Сливинського. І «М’яч у пітьмі» немає ніякого відношення до Євро-2012.

Алінка

У дванадцять років я мала короткі сни, в яких було сумно
й нічого не діялось.

Я прокидалася й читала під ковдрою, на сцену перевернутої долоні
виходили змоклі вершники.

Рибалки обмінювалися короткими командами, стоячи
над озерами з дрібненьких слізок.
А вранці
можна було дивитись на себе у дзеркало
і ворожити зі соляних стежин.

Я була приміткою до великої комети, котра ще ховається.
І якщо б серед ночі хтось раптом постукав у дах, я, певно, встала би
відчинити.

Світло не розрізняє адресатів. Світло – це я.

Остап Сливинський

Маріуш Гжебальський пообіцяв, що присвятить ще один вірш Олександру ( Сашку) Бойченку.

Андрій Бондар читав тексти зі свого смартфону, а я почитаю з альманаху поезій та перекладів фестивалю.

Кінець століттю. Сто летальних літ
Минає, наче пісня популярна.
Вгризається в історії бісквіт
Манірна садо-істерична панна.

Я патос днів стражденних пронесу,
Сучасних сук покусуючи піхви…
Сніги лежать… Я втілюю красу…
Я єсть Едип, що покидає Фіви

Для тебе, о вітчизно дорога,
Моя Йокасто, вічно емфатична,
Під кайфом вічно, сонячно-буха
І сонно-планетарно-лунатична.

Я викрешу з базальтових сердець
Блошину дозу щирої любови…
І я зустріну радісний кінець…

І ти усмокчеш пару літрів крови.

Андрій Бондар. Зі збірки «Весняна єресь»

Із задоволенням слухали польського поета Богдана Задуру, автора 23 збірок віршів, 7 книжок прози, головного редактора польського часопису “Twórczość”. А я вже вдома прочитала з «Nocne życie».

Odwaga

zajrzeć
pod czarną podszewkę
białego wiersza
Punkt widzenia

kiedy ktoś w przedziale
dla palących
zapala papierosa
ona wychodzi na korytarz

ma ładną twarz
pozbawioną wyrazu
i nie budzącą emocji

albo jedzie z daleka
albo dużo pije
bo litrowa butelka wody mineralnej
jest już prawie pusta

odbiera telefon

jesteś zapatrzonym w siebie gówniarzem
mam cię dość
– mówi beznamiętnym płaskim głosem
i odkłada komórkę

kimkolwiek jesteś chłopcze
masz dużo szczęścia

Богдан Задура. Зі збірки «Нічне життя»

У галереї Ратуші презентували поезію зі Швейцарії:
Ільма Ракуза, Рафаель Урвайдер, Ервін Мессмер.

Презентація поезії з Франції, Австрії

Що в око впадає

Всяка всячина найбанальніших рим, щоденне
Прибирання предметів, щоб
Горизонт упадав у вічі, балкою
По якій звідтіля світлячки
Дістаються сітківки.

Роберт Шіндель,  переклад Петра Рихла

Далі: Вхід вільний… Заключна частина. – http://versii.cv.ua/i/?p=14185

Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Перформанс – це ентузіазм і апломб… Частина ІІ спершу з'явиться на Медіа-Версії.