«А дайте я вам щось збрешу, але то є правда», – так іноді розпочинав якусь свою  небилицю Іван Миколайчук.

Вздовж дороги від церкви до родинного обійстя Миколайчуків  усе буяло зеленню, у сонячних променях красувалися майстерно розшиті рушники, килими, які прикрасили територію сільського стадіону. Грали народні музики, співали фольклорні колективи,  відтворювалися театральні сцени з кінофільмів, у яких знімався Іван Миколайчук, буковинські  художники малювали картини для альбому про кіномитця, майстри народної творчості демонстрували свої вироби і проводили майстер-класи. Біля сцени були накриті величезні столи, де частували гостей.

«Така зелена ця Чортория. Така красива!»

Вулиця, що веде до обійстя Миколайчуків, носить назву Івана Миколайчука. Серед пишних кущів калини стоїть бюст кіномитцю. Після плокладання квітів до присутніх звернулася Марія Миколайчук.

– Буковинці мої рідні, чорторийці. Ви просто найкращі. Я рада завжди з вами  зустрічатися рада бути тут, серед вас,  бо ви мені нагадуєте мого Івана.  Його дух витає зараз, і він дивиться і слухає кожного з нас, вдивляється в кожні очі, йому цікаво знати, хто чим  дихає і живе. Ми  зараз проїхали до Чорториї. Така зелена ця Чортория. Така красива. Така чудова! Дай боже Вам всім жити у цій  красі і отримувати насолоду у житті.  У цьому селі, на Буковині виросте ще не один Миколайчук, як отой маленький хлопчик у вишиванці,  і прославить її…

Фрозина Грицюк, сестра Івана,  подякувала всім присутнім за пам’ять про Івана.

– Я хочу тільки дуже щиро подякувати всім, хто причетний до цього свята. Дякую  вам за вашу шану, за  увагу до Івана, за Ваш труд і многая вам всім літа.

Пам’ять довжиною в 55 років…

З фотохудожником Михайлом Михалатюком ми зустрілися вже після поїздки у Чорторию.

–  В минулому році у дворику Чернівецької ратуші, у  Чернівецькому краєзнавчому музеї і на подвір’ї садиби Івана Миколайчика у Чорториї була представлена Ваша  ювілейна фотовиставка «Іван Миколайчук — в об’єктиві товариша». І цього року, у  ці червневі дні особливо багато зустрічей, спогадів, відбуваються виставки, різні заходи та пройшов  вже вдруге  етнофестиваль «На гостини до Івана».  Які Ваші спогади?

– Словами важко оповісти, висловити те, що я відчуваю. Слів немає, є тільки пам’ять довжиною в 55 років. Це як кіно, як деяка кінострічка, окремі кадри, які можуть наснитися мені вночі, пригадатися раптом, особливо зараз я їх прокручую в пам’яті, вони стають чіткими та виразними.
Вперше з Іваном ми зустрілися у 1956 році. Я жив у той час на Клокічці. Іван там же винаймав квартиру. Я вчився у п’ятому художньо-ремісничому училищі, що на Соборній площі. Ми разом йшли на навчання: я до училища, Іван до театру. І наша дорога пролягала через вулицю 28 червня, яку тоді місцеві жителі називали Франціс-гасе. Саме на цій вулиці мешкала і Марія Карп’юк.
І я згадую Івана не як актора, а як свого ровесника, товариша, друга, однодумця. Коли він прийшов у театр, то з ним була така історія, яка швидше видається розіграшем. Першим завдання йому призначили принести відро репризи. Дали пусте відро, сказали зайти в підсобні приміщення, де зберігаються декорації, і набрати реприз. Робітник театру був попереджений, набрав відро залізяк і з тим відром Іван піднявся на сцену. Але здебільшого в майбутньому Іван вже розігрував інших.
Після армії (а я служив три з половиною роки), повернувся у Чернівці. І, звичайно, завітав до театру. Петро Міхневич, Галина Янушевич, Валентина Зимня були першими вчителями Івана у студії Чернівецького музично-драматичного театру імені О.Кобилянської. Коли я спитав, а де Іван Миколайчук, то взнав, що він вже у Києві.
І саме в цей час Іван знімався у двох фільмах: «Сон» і «Тіні забутих предків».
Зустрілися ми вже знову у Чернівцях, де знімався фільм «Гадюка».
А у 1981 році, коли почалися зйомки фільму «Така пізня, така тепла осінь», я звільнився з рекламного агентства та почав працювати у штаті Київської кіностудії імені О.Довженка.

– А який був Іван Миколайчук із своїми друзями, земляками?
– Він був гуморист, збитошний, мав море сценаріїв, різних історій, небилиць. «А дайте я вам щось збрешу, але то є правда», – так іноді розпочинав свою небилицю Іван. Надзвичайно любив людей, слава його зовсім не змінила. Дорогою, коли йшов в рідній Чорториї, всім вклонявся, здоровався. І пам’ятаю, як мені повторював: «Михайле, не важливо по якій дорозі ти йдеш, важливо, що ти там бачиш». Пам’ятаєте, як у фільмі «Вавилон ХХ» філософ Фабіан розмірковує: «Який же це філософ без очей? Філософ повинен бачити, думати і споглядати світ. Ні, не спіши. Суть не в тому, щоб скоріше знайти заповітний шлях, а суть у тому, щоб більше побачити на цій дорозі».

Якщо у 60-ті роки здебільшого степінь свободи диктувало ЦК партії, то в наш час – це ринок. Тому державна політика має заохочувати виробників українських фільмів, заохочувати телеканали до інвестування в українське кіно, кіноіндустрія і уряд має працювати в партнерстві.
Створити в Україні музей українського кіно має на меті не тільки Юрій Гармаш, цей музей має бути обов’язково створений. Так само, як має відродитися Всеукраїнський кіно-фестиваль імені І. Миколайчука, має бути створений у Чернівцях кіноцентр імені І. Миколайчука, систематично проводитися ретроспективний показ фільмів, де грає Іван Миколайчук на телеканалах України, а не тільки десь випадково у ювілейні дні.
Відбувся фестиваль. Пройшли урочистості і заходи… І учасники та гості фестивалю «На гостини до Івана» впевнені, що українське поетичне кіно відродиться обов’язково…

Тетяна Спориніна, «Версії»,
фото автора

Запис «А дайте я вам щось збрешу, але то є правда»… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Іван Васильович Миколайчук – український кіноактор, кінорежисер, сценарист.
15.06.1941 – 03.08.1987.
Народився у селі Чортория Кіцманського району Чернівецької області. В 1957 р. закінчив Чернівецьке музичне училище, в 1961-му — театр-студію при Чернівецькому музично-драматичному театрі ім. О. Кобилянської. У 1965 р. закінчив кіноакторський факультет Київського інституту театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого (майстерня В. Івченка).
В кіно дебютував ще студентом, у курсовій режисерській роботі Леоніда Осики «Двоє».
Ролі молодого Тараса Шевченка у фільмі «Сон» та Івана Палійчука у «Тінях забутих предків» одразу принесли Миколайчуку загальне визнання. Особливо кінострічка «Тіні забутих предків», яка здобула близько десяти радянських та зарубіжних призів та нагород, й була визнана однією з двадцяти найкращих картин світу.
Великий митець удостоєний багатьох премій, почесних відзнак, а в 1968 році – звання заслуженого артиста України. Державна премія Української РСР імені Т.Г. Шевченка в області кінематографії у 1988 року присуджена посмертно.
34 ролі в кіно, 9 сценаріїв, дві режисерські роботи.
“Я не знаю більш національного народного генія… До нього це був Довженко” — казав про Миколайчука великий Параджанов.
З сайту Спілки кінематографістів України.

15 червня до 71-ї річниці з дня народження Івана Миколайчука у селі Чортория відбувся другий етнофестиваль «На гостини до Івана». Фестивальне дійство зранку розпочалося в селах Кіцманщини, розташованих вздовж автомобільного шляху від Чернівців до села Чортория. Деякі господарі біля своєї садиби накрили столи, поставили портрети Івана Миколайчука. На фестиваль завітало багато буковинців, приїхало чимало гостей. Святкова автоколона із машин та автобусів проїхала селами, які ведуть до садиби актора, зупинялась у Мамаївцях, Лужанах, Шипинцях, Дубівцях, Глиниці, Зеленеві. Гостей зустрічали хлібом і сіллю, пригощали горілкою і самогоном, канапками, салом, пампушками.

Особливо зворушливо всі слухали Марію Миколайчук, народну артистку України, дружину Івана Васильовича. Вона ділилася своїми спогадами, пригадувала різні епізоди навчання у студії, роботи в театрі, кіно. Разом з нею приїхали відомі митці: актор та режисер Олександр Ігнатуша, кіносценарист, голова національної спілки кінематографістів України Сергій Тримбач, співачка Валентина Ковальська (тріо “Золоті ключі”), кінооператор Юрій Гармаш та інші.
«Зараз складні часи для мистецтва кіно, бо саме гроші, нажаль, часто вирішують, що знімати. Разом з Іваном пішло у небуття і поетичне кіно. Звичайно, це прикро», – розказувала Марія Миколайчук, -«Я ніколи не говорю, що Іван помер. Він завжди живий в моєму серці і в моїх думках…»

Знамениті глинницькі музики, яких Миколайчук запрошував грати у фiльмах «Вавилон XX» i «Бiлий птах з чорною ознакою».

“…Заплакала молода дівчина,
Край дороги стоя.
Пригортайся, моя мила,
До серця другому,
Лиш не кажи тієї правди,
Що мені одному”.
Українська народна пісня

Фільмографія Івана Миколайчука
1964 Тіні забутих предків, актор
1964 Сон, актор
1965 Гадюка, актор
1966 Бур’ян, актор
1967 Дві смерті, актор
1967 Київські мелодії, актор
1968 Помилка Оноре де Бальзака, актор
1968 Анничка, актор
1968 Камінний хрест, актор
1968 Розвідники, актор
1970 Білий птах з чорною ознакою, сценарист, актор
1970 Комісари, актор
1971 Іду до тебе, актор
1971 Лада з країни Берендеїв, актор
1971 Захар Беркут, актор
1972 Наперекір усьому, актор
1972 Пропала грамота, актор
1973 Повість про жінку, актор
1973 Коли людина посміхнулась, актор
1974 Марина, актор
1974 Мріяти і жити, сценарист
1975 Канал, актор
1977 Відлюдько, сценарист
1978 Море, актор
1978 Під сузір’ям Близнюків, сценарист
1979 Вавилон ХХ, актор, композитор, режисер, сценарист
1980 Лісова пісня. Мавка, актор
1982 Повернення Батерфляй, актор
1983 Легенда про княгиню Ольгу, актор
1983 Миргород та його мешканці, актор
1986 І в звуках пам’ять відгукнеться… , сценарист
1989 Небилиці про Івана, сценарист

Вічна пам’ять славному сину України!

Продовження: «А дайте я вам щось збрешу, але то є правда»… – http://versii.cv.ua/pohlyad/a-dajte-ya-vam-shhos-zbreshu-ale-to-ye-pravda/17838.html

«На гостини до Івана – 2011» — вшанування пам’яті Івана Миколайчика – http://versii.cv.ua/pohlyad/na-hostyny-do-ivana-vshanuvannya-pamyati-ivana-mykolajchuka/13092.html

Тетяна СПОРИНІНА, «Версії»,
фото автора,
15.06.2012, Чернівці – Чортория

Запис «На гостини до Івана» — вшанування пам’яті Івана Миколайчука спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Всеукраїнська виставка образотворчого мистецтва, присвячена 70-ій річниці від дня народження Івана Миколайчука, відкрилася у центрі культури «Вернісаж».
На Зелені свята житло прикрашається зеленим віттям, підлога встеляється запашними травами. Всі, хто прийшли 14 червня на відкриття виставки, спершу побачили саме це: липове гілля, стрічки, свіжа, запашна трава, що хрумтить під ногами.
На виставці експонується більше ста робіт митців з різних міст України.

Тетяна СПОРИНІНА, «Версії»,
фото автора

Запис Зелені острови «Білого Птаха»… спершу з'явиться на Медіа-Версії.