Такі акції, на думку учасників – це єдина можливість «докричатися до світу» про українців у полоні.

Учасники акції вишикувалися вздовж дороги, автомобілі, автобуси, що проїздили повз, сигналили їм. Активісти закликали виходити людей і підтримувати родини полонених та полонених.

Акції «Не мовчи, полон вбиває» на підтримку Маріупольського гарнізону та захисників, які зникли безвісти, або перебувають у російському полоні, проходять у  багатьох містах України  щотижня.

Вл. інфор.

Запис «Згадуй про них не тільки в день обміну!» – автопробіг у Чернівцях на підтримку полонених захисників спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Учасники акції вишикувалися вздовж дороги, автомобілі, автобуси, що проїздили повз сигналили їм. Активісти закликали виходити людей і підтримувати родини полонених та полонених.

“Витягти їх зі страшної неволі — обовʼязок кожного українця. Памʼятаємо про наших полонених побратимів та про їхній чин. І робимо все, аби вони повернулися додому“.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис «Поверніть з полону гарнізон Маріуполя!»… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

А потім розпочалася війна, і тато Кирила пішов захищати Україну від російського ворога. Вже у 2022 році хлопчик зустрічав своє 4-річчя лише з мамою.
Бо тато мужньо та віддано захищав рідне місто на території Азовсталі. Але під час авіаудару ворога боєць загинув…

Попри те, що Кирило ще досить маленький, він запам’ятав свого тата доброзичливим, завжди усміхненим та лагідним.

Зараз хлопчик і його мама живуть у Вінниці, але з нетерпінням чекають, коли зможуть повернутися до рідного українського Маріуполя. Адже там залишилася частинка їхньої душі, без якої сумно, боляче і важко.

Матеріал наданий фондом Діти Героїв, який надає всебічну допомогу дітям, які втратили одного або обох батьків внаслідок війни. На сьогодні під опікою фонду перебуває понад 6600 дітей. Історії цих дітей поширюються, щоб якомога більше людей дізналися про них і могли підтримати. 

Запис Діти Героїв. Кирило з Маріуполя спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Довідка. Химерою називається етнічна форма як продукт контактів несумісних етносів. Люди, які виросли в химері, втрачають етнічну традицію і не приналежать до жодного з контактуючих етносів. Химеру можна охарактеризувати як спільноту особистостей, що випали з етносів. В ній панує безсистемне сполучення несумісних поведінкових рис, на місце єдиній ментальності приходить хаотична суміш смаків, поглядів, уявлень.

Упереджено та емоційно

До Маріуполя не можна їхати просто так. Тільки у справах і тільки з хорошими людьми. В мене співпало – я завітала до міста-химери під час прес-туру, що відбувся на початку серпня 2019 р., в рамках проекту Харківського прес-клубу Media Hub Kharkiv за підтримки «Медійної програми в Україні», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) в компанії журналістів та журналісток з 10 областей України.
Кожний і кожна з нас отримали різні враження. Мої особисті не дадуть мені бути неупередженою та безпристрасною.

Від 0 до 20

Для мене зустрічі другого дня почалися з «Карітас-Маріуполь». Добиралася громадським транспортом і проїхала потрібну зупинку. Добре, що знала конкретну адресу і могла запитати в перехожих напрямок руху. Бо коли спитала, де знаходиться «Карітас», троє взагалі не зрозуміли, що це. І тільки двірничка показала рукою і пояснила, що «там, за рогом, якась громадська організація». Дивно якось – в місті 96 тис ВПО (внутрішньо переміщених осіб) і в радіусі двох кварталів люди не знають про одну з найпотужніших організацій, що підтримує переселенців. Пояснення прозвучало на зустрічі з директором відділення отцем Ростиславом Спринюком.

Він пояснив, що «Карітас-Маріуполь» працює в так званій буферній зоні – 20 км від лінії розмежування, і в основному в невеличких населених пунктах. Крім забезпечення базових потреб, втілюються ще й розвиткові програми: від індивідуальних – профпереорієнтація, кризовий кейс-менеджмент, підтримка малих та мікро-бізнесів, і до рівня громади – навчання інструментам низової демократії ініціативних груп. А ще з 1 серпня стартував проект з випуску друкованого видання «Громада» для буферної зони Донецької і Луганської областей. Редакторкою стала Інна Юр’єва, яка так зневажливо відгукувалася про маріупольських журналістів. Я зрозуміла чому – їй же не доведеться шукати  роботу в місцевому медіа. Або освоювати нову професію в «Карітасі».
До речі, одне з питань щодо «Громади» було про кількість робочих місць в цьому виданні.

Місто на межі

Про зустріч з активістами і активістками можна було б написати наукову роботу.

З психології. Знервовані, стурбовані, занепокоєні. Стомлені та розчаровані. Наведу кілька цитат – для розуміння.
Макар Антіпов, переселенець з Донецька, ГО «За екологічно чистий Маріуполь»:
«Головна проблема Маріуполя – окупація «Метінвестом» Ахмєтова і Новінського».
«Найбільше розчарування – «1+1». Приїхали, познімали – ми їм все показали, розказали. А сюжет так і не вийшов»
Володимир Шклярук, громадський активіст:
«Треба вводити воєнний стан в двох областях (Донецькій та Луганській)»
«Найстрашніший сепаратизм – побутовий. Коли людині все одно, який прапор на мерії, аби її не чіпали»

Лідія Муглі, голова Громадської ради при виконкомі Маріупольської міської ради (2015-2017рр.):
«В Маріуполі велика проблема залучення громади до розробки цільових програм в місті. І до реалізації»
«В місті не вистачає політичного різноманіття. Одна партія, ті самі люди. І це одна з причин розчарування громадських активістів»
«За останні два роки різко погіршилася співпраця влади і громади. Розігнали громадську раду при виконкомі та почали переслідувати її членів»
Ванда Веровська – юристка, координаторка проекту «Центр громадського контролю ДІЙ!»
«Для мене зараз найпекучіша проблема – ремонт бібліотеки Короленка. Є загроза, що це приміщення передадуть під інший проект і бібліотеці не буде куди повертатись після ремонту. 150 тис примірників книжок будуть розпихані по непристосованих приміщеннях і святкувати 110-річчя доведеться в якомусь підвалі»

«Що ми можемо для вас зробити?» – питали ми практично на кожній зустрічі. І практично кожний раз чули у відповідь «Чесно робіть свою справу!». От я і роблю.
«И страшно далеки они от народа» –
(цитата мовою оригіналу)
Активісти Маріуполя не те що співпрацювати – іноді домовлятися не в змозі.

Влада цим користується, а страждають по фіналу, пересічні громадяни. Вони голосують на виборах – час від часу за активістів. Вони виходять на мітинги – час від часу за власним бажанням. Але,згадайте, в химери – три голови від різних тварин. Чи зможуть лев, коза і дракон домовитись? Тому що якось доведеться, тому що тулуб у них один.
І саме мешканцям вирішувати, чи залишиться їхнє місто химерою.
P.S. Коли готувала це матеріал, почула, що нашу Чернівецьку обласну універсальну наукову бібліотеку ім. Михайла Івасюка готують до ремонту – пакують та вивозять книжки. І так тривожно стало…
Ірина Гамбарян

Фото: Ірина Гамбарян, Людмила Доля, Юлія Клименко

Запис Химера Приазов’я. Частина ІІ: Зустрічі. День другий. Блог Ірини Гамбарян спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Довідка. У переносному значенні «химера» — нездійсненна мрія, примха, вигадка, дивацтво.

Місце зустрічі змінити… можна

Все, що відбувається в Маріуполі, може відбуватися тільки тут. Для мене це не стільки про унікальність міста в Приазов’ї, скільки про те, що винятки тільки підтверджують правила.
Під час прес-туру, що відбувся на початку серпня 2019 р., в рамках проекту Харківського прес-клубу Media Hub Kharkiv за підтримки «Медійної програми в Україні», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID), кількість активістів і протиборців просто зашкалювала. А почалося все з однієї Ірини Пєркової.

Локації опен-ейр

Для занурення в атмосферу Ірина вибрала Лівобережжя. Спочатку – місце, де відкривається вид на комбінат «Азовсталь».

Нам розповіли про згубний вплив промислового гіганта на екологічну ситуацію в місті. Як доказ, відвезли на наступну локацію з видом на шлакову гору.  Це, по суті, продукти життєдіяльності металургійного виробництва, які вільно потрапляють і в повітря, і в море.

А ще тут можна зробити дуже гарні світлини

Завершив прогулянки на «свіжому повітрі» парк «Веселка»

де нам розповіли, скільки саме коштів з міського бюджету було витрачено на його впорядкування

А ще тут можна пострибати на батуті.  Донецька київська журналістка Лариса Білозерова навіть отримала руку допомоги від місцевого мешканця

Мерія

Морально підготовані оглядом «об’єктів екологічного впливу та історичної спадщини, на які витрачалися гроші бюджету Маріуполя останні три роки», ми попрямували на зустріч з секретарем Маріупольської міської ради Степаном Махсмою.

Десь із годинку подивилися паверпойнтівську презентацію «Вплив децентралізації на розвиток Маріуполя. Впровадження інфраструктурних проектів в місті» і послухали лекцію про те, яке чудове і безпечне місто Маріуполь і як він пречудово розвивається в часи війни з Росією.

І, звісно, зробили дуже гарну світлину

І не одну!

Водички нам попити не дали, але дозволили скористатися вбиральнею.
Чай-кава і смаколики для нам приготували в наступному місці

Малий і не дуже бізнес

Пункт програми, що називався «Розвиток підприємництва в прифронтовому Маріуполі. Підтримка малого та середнього бізнесу державою, органами місцевого самоврядування, міжнародними донорами», розпочався «за здравіє», а закінчився «за упокой». Стартонули зустріччю з прекрасним – майстриня Марина Черепченко презентувала нам свої розмальовані тетраподи.

Довідка. Тетрапод – пересувний бетонний хвилеріз. Розмальовані тетраподи у 2014 р були встановлені на в’їздах в Маруіполь для перешкоджання проїзду важкої військової техніки. Стали символом стійкості та українськості міста.

Пані Марина не тільки розповіла, а й продемонструвала, що у формі тетрапода може бути все, що завгодно – підсвічники, керамічні пляшки, прикраси

і навіть сумки

Під чай, каву, печиво і цукерки журналісти з 10 областей України не тільки зробили гарні фото, а й придбали унікальні сувеніри.
Настала черга середнього бізнесу. З нами спілкувалися Марія Бубнова – приватна підприємиця, спів-власниця бізнесу з переробки та гуртового продажу сільськогосподарської продукції та Володимир Каракулов – приватний підприємець, власник бізнесу з виробництва та продажу хлібобулочних виробів.

Головне, що я винесла з розмови – відсутня ефективна комунікація між об’єднанням підприємців та місцевою владою. Представниками малого та середнього бізнесу була розроблена програма розвитку, яка мала б фінансуватися (повністю або частково) з місцевого бюджету. Натомість відповідними структурами було розроблено умовно-альтернативну програму, в якій не враховано побажання тих, для кого вона розроблялася. Про це детально розповів Сергій Бубнов, який доєднався до спілкування.

На зараз сторони перебувають на етапі взаємних претензій. Що з цього приводу думає місцева влада – не знаю. Тому що під час зустрічі з секретарем міської ради про ці проблеми мені було невідомо.
Ми дружно поспівчували підприємцям, побажали успіхів у боротьбі та поїхали далі за планом.

Борці з забрудненням

Наступна зустріч відбувалася в приміщені під вивіскою «Центр громадських ініціатив»

Маю думку, що наглухо зачинені вікна і двері якось не сприяють бажанню громадськості приходити сюди зі своїми ініціативами.
Зустріли нас п’ятеро привітних людей і Максим Бородін.

Я почула розповідь про важке життя депутата міської ради Максима Бородіна, про відсутність єдності в лавах еко-активістів і про інертність містян. Скаржилися, як важко зібрати людей на протестний мітинг, незважаючи на те, що на виборах за Бородіна проголосувало майже 8 тис. мешканців Маріуполя. Ми висловили співчуття і отримали обіцянку не припиняти боротьбу.

На цій зустрічі прозвучало твердження, що в Маріуполі всі журналісти заангажовані «Метінвестом» і фактично є найманцями Рената Ахмєтова. У нас в плані стояла зустріч з місцевими журналістами, і я мала намір прояснити в них ситуацію з медіями в місті і регіоні. І, може, спитати, скільки нині платять «продажному журналісту» і чи воно того варте.

Ті не з тими

Місце для зустрічі вибрали пречудове – репліку донецької «Ізби-читальні». Антураж і атмосфера мали посприяти відвертому спілкуванню.

Прийшло аж троє – донецьких: Дмитро Дурнєв, Інна Юр’єва та Валентина Троян.

Для мене центром тяжіння став Дмитро Дурнєв. Він, на відміну від Інни, не ганив і не гудив маріупольських колег у їхню відсутність.

Крім нашого традиційно-переселенського «Де ти? Як ти?» ми знову говорили про загрозу екологічної катастрофи на Донбасі. Особливо через підняття грунтових вод в шахтах. Тим більш, що Лариса Білозерова і Дмитро Дурнєв в моєму розумінні є експертами з цього питання.

Ті, хто не дуже переймався питаннями окупованих територій, понишпорили в інтер’єрах – від підвалу до мансарди

Дуже насичений день! Але питань з’явилося більше, ніж відповідей. Може, все роз’ясниться на другий день? Далі буде.
Ірина Гамбарян

Фото: Ірина Гамбарян, Людмила Доля, Олександр Шульга, Юлія Клименко

Запис Химера Приазов’я. Частина ІІ: Зустрічі. День перший. Блог Ірини Гамбарян спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Довідка. Химера – безсмертна триголова вогнедишна потвора, що поєднувала лева,козу і дракона.  І якщо в пристойної потвори, типу Змія Горинича або Кербера, голови росли з плечей, то Химера влаштована інакше. З одного боку – шия і голова лева, на тулубі знаходиться голова кози, а з іншого боку – хвіст, який вінчається головою дракона.

Тільки у запаленому розумі борців за «світле майбутнє» могла виникнути ідея об’єднати морський порт, туристичну принаду і промисловий гігант. Що з цього вийшло, можна «провідчувати», приїхавши до Маріуполя.

Вагання і рішення

Я мала більш ніж сумнівне задоволення віддати цьому місту 10 років свого життя. Коли Харківський прес-клуб оголосив, що черговий прес-тур буде саме сюди, я вагалася, чи зголошуватись. Останні спогади пов’язані зі страшним і сюрреалістичним  травнем 2014 року. Стрілянина з жертвами 9-го, ганебний «референдум» 11-го, зірвані вибори Президента 25-го – в цих подіях була якщо не безпосередньою учасницею, то свідком. А ще ж були бібікання автівок і заводські гудки «За мир» в той час, коли збиралися і озброювалися перші добробати і ДУКи, а РФ-ні танкові роз’їзди вже курсували вулицями прикордонних містечок. І загиджені, а потім спалені кабінети мерії і Конкурс малюнків на асфальті до Дня дитини… Якби в Химери була дупа, то можна було б сказати, що саме цією частиною Маріуполь повернувся до України.

Мені важко було передбачити свою реакцію, але все ж таки прийняла рішення їхати, незважаючи на дві доби в дорозі з пересадками.
Тут не буде розпопсованих і розкручених медіями туристичних принад – фонтана, водонапірної вежі, вокзалу. Тільки мій погляд і ставлення до «Столиці Приазов’я».

Вдень і вночі

Маріуполь треба дивитись або здалеку, або вночі. Пейзажі тішать око. Головне – не принюхуватись і не заглиблюватись в деталі. Тоді можна отримати чудовий вид на Лівий берег і «Азовсталь»

або на шлакову гору – беззаперечну прикрасу горизонту і найбільшу загрозу екології Азовського моря

або на міський пляж, так доречно оздоблений рейками від порту до «Азовсталі», яким курсують потяги то з вугіллям, то з сіркою

Вночі місто сяє і виблискує. Деінде. Головне – не звертати  центральних вулиць і алей у парках.
Біля драмтеатру – тетрапод і нагадування, де перебуваєш.

Можна дізнатися про маріупольців, які робили щось видатне у Франції

Або доєднатися до гравців у шахи і доміно в спеціально обладнаному місці

Міський сад пропонує репертуар «Дискотеки 80-х» в кафешках і світлові силуети. Коли робила світлини дівчинки з песиком і кицьки, лунало «Доліна, чудная доліна» – можете наспівувати під час перегляду наступних двох фото.

Загальне і деталі

В Маріуполі багато парків – чистих, доглянутих. І порожніх. Чи нам так щастило? Наприклад, парк «Веселка»

І, знову ж таки, не забувайте ігнорувати деталі. Бо можна зависнути перед табличкою «Тюльпани», намагаючись саме їх і побачити

чи  зануритись у роздуми біля «Чарівного водограю» в намаганні розгадати, в чому ж полягає чарівність

Або проходиш повз Маріупольський професійний ліцей будівництва

і побачиш, до прикладу, запрошення на навчання,

де 1 – «Муляр», а 2 – «Маляр». Та сама будівля через декілька кроків ще має залишки напису «ГПТУ-2». То може, професії муляра навчають у професійному ліцеї, а на маляра вчать у ГПТУ-2?

Тоді і зараз

З одного боку, місто відновлюється – по обидва боки проспекту Миру будинки в риштуванні,

під пильним наглядом Тараса Григоровича

З іншого, в самому центрі міста так і стоїть сплюндрована мерія,

доля якої, судячи з усього, цікавить тільки приїжджих журналістів

І ще одна пам’ятна для мене будівля стоїть неторкана – міське управління МВС

А ще пам’ятна дошка тим, хто «віддали свої життя заради спокою та безпеки мешканців Маріуполя» – без жодної квітки.

Правда, під твердженням «В.С. Бойко – жив» квітів теж не було…

Трохи щастя наостанок

Три місця в цій поїздці, де мені було однозначно тепло
маріупольська репліка  донецької «Ізби-читальні», де вдалося зберегти атмосферу прототипу

театр ляльок, просто насичений і просякнутий дитячими веселощами

І кондитерська з символічною назвою, тільки чомусь не державною мовою

Про людей, які населяють Химеру Приазов’я – далі буде
Ірина Гамбарян

Фото:  Ірина Гамбарян, Людмила Доля, Олександр Шульга

Запис Химера Приазов’я. Частина І: Місто. Блог Ірини Гамбарян спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Тил забезпечив фронтові великодню атмосферу. Як повідомляє з-під Маріуполя наш земляк Сергій НИКОЛАЙЧУК, напередодні Пасхи волонтери задарували бійців смаколиками, а самі вояки створювали свято, перевдягаючись у вишиванки та прикрашаючи синьо-жовтими стрічками своїх бойових песиків і котиків.

Розповідає Сергій Николайчук:

«За три дні до Великодня в нас були волонтери з Заставнівщини, Глибоччини, Кельменеччини. Особливо приємно було отримати святкові пакунки від кіцманських активістів Ігоря Литвинюка та Ярослава Яремія, від кіцманської районної газети «Вільне життя», від Брусницької сільради та Брусницької Успенської церкви, від лужанських товаришів. Були й друзі з Івано-Франківщини. Пасок і писанок навезли стільки, що ми більшість з них передали в Маріупольский госпіталь і вихованцям Маріупольського дитячого реабілітаційного центру «Пілігрім». Діти з «Пілігріма» теж приїжджали до нас з великоднім концертом, тож свято було спільним.

Суботнього вечора на нашому блок-посту посвятив паски капелан, який з цією місією обійшов усі блок-пости на лінії фронту. Розговілися без горілки – це заборонено. Дружина передала мені для всіх бійців м’яса на шашлик, від усіх їй подяка. Смакоти було більш ніж достатньо, тож почувалися, як вдома. Найбільше вподобали буковинські цвіклі (гострий хрін з буряком – авт.), бо такої страви більш ніде не скуштуєш, окрім Буковини. Ще смачніше було від того, що господиня, яка ті цвіклі робила (а над ними треба чимало сліз пролити від тертого хрону), виявилася знайомою. Коли зателефонували їй (жінки часто пишуть свої телефонні номери на упаковці продуктів – аби мати зворотній зв’язок і навіть «приймати замовлення» від бійців) – аж плакала, дізнавшись, що цвіклі вдалися і що їх куштували ті, кого вона знає.

Настрій був великодній. Незважаючи на те, що святкували під наглядом ворожих безпілотників та під «акомпанемент сепаратистів» – обстріли не припинялися цілу ніч».

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Фото Ірини Горбасевої

Запис Великдень на передовій спершу з'явиться на Медіа-Версії.

25 січня чернівчани на Центральній площі  вшанували пам’ять загиблих мирних мешканців у Маріуполі під час обстрілу терористами. Внаслідок цього терористичного акту 24 січня загинули 30 мирних жителів та 93 людини поранені.
Біля пам’ятника Тарасу Шевченку відбувся молебень за упокій душ загиблих у Маріуполі та всіх українських воїнів, які полягли на фронтах на сході країни.

За ініціативи ВО “Свобода” на Центральній площі тривав збір підписів під зверненням до Президента щодо необхідності звільнення Надії Савченко та всіх українців, які утримуються на території Росії.

У виступах люди говорили про те, що потрібно бути пильними і згуртованими, як ніколи. Українська влада повинна вголос сказати про те,  що проти України ведуть повномасштабну війну. Російська Федерація є агресором, який прагне знищення України. Активісти у виступах говорили і про необхідність запровадження воєнного стану. А в Чернівцях 26 січня провести пікет біля Чернівецької ОДА. Необхідно всім жителям України  згуртуватися і дати відсіч агресору.

У НЕБЕЗПЕЦІ, СКОРБОТІ, НАПАДАХ ЗЛОЇ СИЛИ:
ПСАЛОМ 90.
Хто живе надією на Всевишнього, той під покровою Бога Небесного спочиває. Каже він до Господа: «Ти моє пристановище і захист мій, Бог мій, і я надіюся на Нього». Він спасе тебе від сітки ловця і від пошести згубної. Плечима Своїми Він захистить тебе, і під тінню крил Його ти надійно спочиватимеш. Обороною тобі буде правда Його. Не побоїшся страху вночі, ані стріли, що летить удень. Ані пошести, що діє в темряві, ані напасти духа зла опівдні. Впаде коло тебе тисяча, і десять тисяч правобіч тебе, але до тебе не наблизиться. Тільки очима твоїми будеш дивитися і помсту над беззаконними бачити. Бо ти сказав: «Господь — надія моя», і Всевишнього ти обрав за оборонця собі. Отже, не прийде до тебе лихо, і пошесть не наблизиться до оселі твоєї. Бо Він ангелам Своїм звелить, щоб охороняли тебе на всіх стежках твоїх. На руках вони понесуть тебе, щоб нога твоя не спіткнулася об камінь. На гаспида й василиска ти наступатимеш і потопчеш лева й змія. Бо скаже Господь: «За те, що він надію поклав на Мене, Я визволю його і захищу його, бо він знає ім’я Моє. Буде кликати Мене, Я почую його; буду з ним у скрутний час, визволю його і прославлю його. Довгим життям обдарую його і дам йому спасіння Моє».

Тетяна Стрільчик, “Версії”,
фото автора

Запис Вшанування пам’яті загиблих у Маріуполі спершу з'явиться на Медіа-Версії.