В Україні 20 лютого відзначають День пам’яті Героїв Небесної сотні, який покликаний вшанувати учасників подій на Революції гідности. Саме в цей день 2014 року під час сутичок між учасниками Євромайдану та силовиками у центрі Києва загинуло найбільше людей.  Всього за день було до ста жертв, яких назвали “Небесною Сотнею”.

Герої не вмирають! У Чернівцях сьогодні вшановували полеглих Героїв Небесної Сотні – Василя Аксенина та Олександра Щербанюка…

Герой України Олександр Щербанюк їздив на Майдан тричі. З останньої поїздки не повернувся. 20 лютого він загинув від кулі снайпера. Олександру тоді було 46…

4 лютого, Герой України Василь Аксенин міг відзначити своє 60-річчя. Під час Революції Гідності він обрав шлях боротьби за майбутнє нашої держави. Його життя трагічно обірвалося 12 березня 2014 року внаслідок кульового поранення, яке він отримав 20 лютого під снайперським обстрілом.

Присутні висловили шану  історику, громадському та політичному діячу Юрію Скорейку. В листопаді 2013 року став одним з координаторів Чернівецького Євромайдану, а також був його постійним ведучим.

Пливе кача по Тисині,
Ой, пливе кача по Тисині.
Мамко моя, не лай мені.
Мамко моя, не лай мені.

Залаєш ми в злу годину,
Ой, залаєш ми в злу годину.
Сам не знаю, де погину. Погину я в чужім краю,
Погину я в чужім краю.
Хто ж ми буде брати яму? Виберут ми чужі люде,
Ой виберут ми чужі люде,
Ци не жаль ти, мамко, буде?
Ой, ци не жаль ти, мамко, буде?

Ой як мені, синку, не жаль?
Як же мені, синку, не жаль?
Ти на моїм серцю лежав. Пливе кача по Тисині,
Ой, пливе кача по Тисині.
Мамко моя, не лай мені.

Вічна слава Героям! Вічна пам’ять Героям!

Більше фото з Центральної площі Чернівців за посиланням – 20 ЛЮТОГО – ДЕНЬ ВШАНУВАННЯ ПАМ’ЯТІ ГЕРОЇВ НЕБЕСНОЇ СОТНІ

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Вшанування пам’яті Героїв Небесної Сотні у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

24 квітня на Центральному кладовищі Чернівців відкрили та освятили надгробний пам’ятник учасникові Майдану, добровольцеві, бійцеві-десантнику Високомобільних Десантних Військ 25-ої окремої повітряно-десантної бригади, 7-ої роти у найзапекліший період війни на Сході Вікторові Завальнюку – позивний «Козак».

Вже є пам’ятник Віті Козаку… Дякуємо тим, хто це зробив. Ми пам’ятаємо Віктора Завальнюка живим… А 27 квітня – річниця його смерті…

24 квітня Чернівці поминали Героїв, які полягли за Україну у квітні за всі роки новітньої російсько-української війни і на Майдані. У Чернівцях на Алеї Слави відбулася панахида за полеглими Героями.

ПОВЕРТАЮТЬСЯ

Забирає війна на небо, найкращих,
Господи поливаєш, дощами зливи,
пригорни душі, воїнів невмирущих,
за рідних, за правду, кров свою пролили…
Вони стояли і будуть стояти,
Крилами вічності, на обороні,
споглядаючи з висот, нас охороняти,
віддавши, останній подих, свободі,
подвиг за волю, будемо пам’ятати,
всіх, хто тримає Україну в окопі…
Птахи повертаються із вирію,
а в душах прикрість, від холоду,
на щиті герої, повертаються додому,
серце стискає, відчаю болями…
Нехай горить, байдужість полум’ям,
нехай в окупантів, земля відгорить,
земля застогне, покриється інієм,
Господь не пробачить, що небо гнівить!
Упокій душі воїнів Господи,
братів і сестер, що на війні полягли…

Богдан Гамалія, 2021

Світла пам’ять! Слава Героям!

Більше фото з події за посиланням – ОСВЯЧЕННЯ ПАМ’ЯТНИКА ВІКТОРОВІ ЗАВАЛЬНЮКУ («КОЗАК»). ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ І СЛАВА ГЕРОЯМ!

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Освячення пам’ятнику Віктору Завальнюку («Вітя Козак»)… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Люди Майдану, активісти Майдану, функціонери майдану, рядові Майдану…
У кожного свій Майдан і своє відношення до подій Майдану…
Деякі фото хроніки 2013 року за посиланням –  НАШ МАЙДАН…

Євромайдан – це ідеалізована Україна,  учасників якої поєднала  надія на зміни…
Деякі ідеалізують Майдан, інші –  зневірилися… Але без сумнівів, майдан – це звитяга звичайних людей, які  стали героями і зробили можливим неможливе протистояння державній машині…

Слава Героям Майдану!

Більше фото з заходу  21.11.2020 за посиланням – УКРАЇНА ВІДЗНАЧАЄ ДЕНЬ ГІДНОСТІ ТА СВОБОДИ

©Тетяна Спориніна,
фото автора і SergyiS

Запис 21 листопада – сьома річниця початку Євромайдану в Україні. День Гідності і Свободи у Чернівцях… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Нема такого закону і права, щоби воїну надали ту допомогу, яка йому потрібна? Невже так важко бути справедливим і чесним по відношеню до стражденних?

Він помер. Тепер згідно з законом, притулок в нього є. Останній притулок.  ДОМовина…

Чернівці попрощалися з захисником України 30 квітня 2019.

«Не збагнути тепер, хто був  правий  з нас
В суперечках палких між собою.
Стало не вистачати його лише в той час,
Коли він не вернувся з бою»…

Говорять його друзі,  побратими, небайдужі люди:

Апостол Карпатська Січ, побратим, доброволець:  «Його мати була Україна, він любив її понад усе…»

Отець Олександр Коцюр, військовий капелан ХСП, священик із Кам’янець–Подільської дієцезії:  «Мені дуже прикро. Ця людина була в процесі пошуку істини. Козак за покликом серця й душі. Вільний від усього, а ще вільниший вже, бо пішов до Бога. Дякую тобі, Боже, за дар життя Віктору Козаку. Прийми його і дай йому вічну радість та мир».

Ніна Гончарук, авторка  та ведуча програми «Герої» УКРАЇНСЬКЕ РАДІО, Заслужена журналістка України, Київ:  «Давайте помолимося,  друзі, за сироту! Козаки 4 сотні Майдану, воіни 25 Дніпровськоі Повітряно-десантної бригади! З вами пліч–о–пліч Козак Вітя пройшов Майдан, 2014-15 роки, Авдіївка… Іро (Ірина Голуб та Вододимир Парасюк), пам’ятаєте, як ви, львівські волонтери, споряджали Віктора з Яворівського полігону на передову? Вітя Завальнюк пішов на небо…на землі Україна була для нього мачухою. Пробач, юначе, пробач синку…М‘якеньких тобі хмаринок».

Василь Клинок, художник: «У житті багато є несправедливого, і не кожному доля посміхається.Тобі, синочку, випала важка дорога, і ти пройшов її з гідністю, за свій короткий, даний Богом шлях. Прощай синочку, земля тобі пухом і прости нас».

Богдан Гайдамака, товариш, Чернівці: «Вітю, вічна пам’ять тобі. Нехай Бог пригорне твою душу і вона буде завжди у вічному спокої. Пробач нас, що не завжди приділяли увагу, що не змогли домогтися справедливості на цьому грішному світі. Царство Небесне тобі…»

Лариса Ключевська, освітянка, доброчинець:  «Чернівцям боляче…дуже… нестерпно…
Найкращі… діти твої,…Україно,
Не завжди нами …обігріті…
Не завжди нами …зрозумілі…
Не завжди нами…підтримані….
Йдуть… у Вічність… Мовчки..
А ми..залишаємось тут…
З докорами сумління… і пам’яті…Світла пам’ять!»

Заплаче мати не одна,
Заплаче Україна,
Бо не одного козака
Сира земля накрила!

Тетяна Спориніна,
товаришка Віті Козака

Запис Він не вийшов із бою… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Стільки подій відбулося протягом останніх днів, що навіть важко виділити головну. Та всі вони, як на мене, нероздільно пов’язані між собою. Тут і арешти Міхеїла Саакашвілі, і суд над ним і – попри страшні, але смішні звинувачення Генпрокурора –  звільнення Міхо просто із зали суду.

Як зауважив нардеп Віктор Чумак, це дуже серйозний сигнал про те, що сьогодні в судовій системі є люди, які після Майдану не хочуть повторити долю Родіона Киреєва, Чауса тощо. На своїй сторінці у Facebook він написав «…Це сигнал про те, що, мовляв, вибачте, друзі, але під вашу дудку танцювати не будемо». Та, на жаль, такого не можна сказати про Чернівецьку обласну раду, яка відмовилася визнати арешт Саакашвілі незаконним. А точніше,  обласні депутати відмовилися навіть поставити це питання на розгляд  сесії. Їм, себто нами обраним депутатам, не цікаво, що десятки тисяч людей уже півтора місяця виходять у Києві на Віче з вимогами «Банду геть!»,  «Імпічмент!» тощо.  Їм  байдуже й те, що війна триває вже п’ятий рік, а керівництво держави (попри передвиборні обіцянки Президента закінчити війну за місяць) і не збирається її завершувати: це ж справа занадто прибуткова. Нашим депутатам байдужа щоденна загибель синів України на Сході. Для них головне, як збуджено закликала пані Філіпчук Марія Дмитрівна, «не розгойдувати ситуацію».  Їхнє кредо, мабуть, байдужість: нехай, мовляв,  війна, де одні гинуть, а інші крадуть мільярдами, триває. Аби нам було спокійно. Тим паче, що в них, у наших  депутатів, –  свято.  Їх, бачте,  прийшли віншувати співаки з філармонії та батюшка з церкви. Тільки не зрозуміло, що вони святкували? Адже саме того дня на Сході були найбільші втрати:  загинуло п’ятеро наших військовиків.  А коли, перечекавши і їхнє свято, і ще 4 години просидівши, чернівецька  волонтерка попросила слово, щоби розповісти про події в Києві, які  бачила на власні очі, то голова облради Іван Мунтян не знайшов за потрібне надати їй слово.

Тим часом Київський Майдан Конституції живе своїм життям. Його територія значно розширилася у бік Мариїнського парку.  З’явилися нові намети. На Майдан занесли багато шин та каміння й цегли – споконвічної зброї пролетаріату. І стало зрозуміло, що  справа тут не в Саакашвілі. Навіть якщо Київський суд прийняв би рішення про продовження арешту Міхо або його екстрадицію, то люди з Майдану вже не пішли б. Стоять бо не стільки за Саакашвілі, як за МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ. Саакашвілі став лише каталізатором, сміливо заявивши на всю країну, що так далі жити не можна! І що цих мерзотників-корупціонерів при владі час гнати з владних кабінетів.

Усі розуміють, що боротьба буде важкою, та відступати нікуди. П’ятдесят тисяч українців вийшли на Віче минулої неділі. Ще тисяч зо десять пікетували СІЗО, де перебував тоді Міхо. І ще кілька тисяч  мітингували біля Генеральної прокуратури. Мокрий сніг та заметіль нікому не завадили. Головна маса людей розійшлася лише пізнього вечора, щоби зібратися наступного дня біля приміщення суду.

 А Маріїнським парком групами тиняються «тітушки», яких безпомилково впізнаєш за нахабними посмішками та неадекватністю поведінки. Мешканці наметів розповідали, і не тільки мені, що кожної ночі поліція привозить до наметового містечка великі групи «тітушок», перевдягає їх у військову форму, щоби в темряві не можна було розгледіти, хто є хто. Тож щоночі в наметовому містечку відбуваються провокації та напади на сплячих. Наразі у наметовому таборі вже сформували нічні загони з протидії бандитам.

Пікетувальники  бадьорі й оптимістичні. До незручностей табірного життя ставляться з гумором.

Тамара БОРОВИК, голова громадської організації «На грані»

Запис Погляд Тамари БОРОВИК:На Майдані коло Маріїнки революція іде. А суд уже боїться виносити неправдиві рішення   спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Щойно повернулася з Києва.

Бачила настрій людей, що вийшли на Віче: Україна прокидається! Якщо місяць тому на першому Вічі було півтори-дві тисячи учасників, то учора зібралося понад п’ятдесят тисяч. І це – незважаючи на цілковиту інформаційну блокаду. Блокують навіть Фейсбук.

Варто зазначити, що змінився і віковий склад протестувальників. Якщо на першому Вічі були люди переважно середнього та старшого віку, то вчора переважала молодь. Хоча бачила й людей на милицях, і зовсім стареньких, яких під руки тримали родичі.

Зауважу, що й риторика Віча стала іншою. Якщо місяць тому учасники Віча вимагали прийняття чотирьох Законів, то зараз головні вимоги  –  «Імпічмент!», «Владу геть!», «Бандитів на нари!».

На Віче зі своїми транспарантами й прапорами приїхали люди з усіх областей України. Волонтери-буковинці також. На підтримку власної традиції, привезли своїм транспортом харчі для мітинг арів, які мешкають у наметах.

Постав і Київ. Чи почують можновладці голос народу?

…Виходячи з того, що відбулося після Віча, мабуть, не почули. Та цей голос вже не зупинити, не стишити. Бо є одне слово, яке дуже точно відображає настрої недільного Віча: «Допекли!!».

Тамара БОРОВИК, голова ГО «На грані», учасниця Віча

Запис Тамара БОРОВИК: Українцям набридло чекати на краще життя спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Про це свідчать результати опитування Соціологічної групи “Рейтинг”, проведеного з 28 жовтня по 14 листопада 2017 року.

Згідно з дослідженням, 68,2% українців вважають, що нинішня ситуація в країні є напруженою. Досить значний відсоток (21,9%) назвав її вибухонебезпечною, і лише 6,2% опитаних відзначають, що ситуація в країні стабільна.

Результати опитування свідчать про те, що населення України зараз віддає перевагу мирним та не надто радикальним формам протесту, таким як участь у виборах (59%) та підписання різноманітних петицій та звернень громадян (27%).

Чи готові українці знову вийти на Майдан: результати опитування

Більшість опитаних (59,9%) сьогодні не підтримали б організацію нового Майдану. 22,5% підтримали б Майдан, але особисто не брали б у ньому участі. І лише 9,2% тих, хто готовий особисто взяти участь в новому Майдані.

Якщо дивитися за регіонами, то ситуація трохи інша – є окремі області, де протестні настрої українців значно більші. Західна Україна в цьому плані – “найгарячіший” регіон. Так, наприклад, в Івано-Франківській області 19,6% громадян готові особисто вийти на Майдан сьогодні, і ще 32,2% підтримали б Майдан, але не брали б у ньому участь. Загалом більше половини жителів області підтримують проведення протестної акції. У Львівській і Тернопільській областях особисто вийти на Майдан готові сьогодні 15,5% і 14,5% громадян відповідно.

Майже 20% жителів Івано-Франківської області готові вийти на Майдан

Майже “вибухова” ситуація у Черкаській обасті, де 45,7% громадян в цілому підтримують проведення нового Майдану. 12,3% з них особисто взяли б у ньому участь.

У Черкаській області майже 46% підтримують проведення акції протесту

На півдні протестні настрої низькі. У Херсонській області вийти на Майдан готові лише 2,5% опитаних. Загалом по регіону цей показник не перевищує 8,5%.

Південь сьогодні не готовий до нового Майдану

І найменше сьогодні готові до протестів жителі Східної України, зокрема Донбасу. Лише 1,8% громадян у Донецькій і Луганській областях взяли б сьогодні участь у новому Майдані. Майже 11% підтримали б протест, але не брали б у ньому участі.

Східна Україна не підтримує великого протесту

Запис На новий Майдан сьогодні готові вийти лише 9% українців (ІНФОГРАФІКА) спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Підозри у справах про злочини на Майдані на межі 2013-2014 років оголосили 380 особам, узагалі ж Генпрокуратура розслідує майже півтори тисячі епізодів злочинної протидії акціям протесту. Такі цифри навів начальник департаменту спеціальних розслідувань Генпрокуратури Сергій Горбатюк на брифінгу.

У списку 48 чиновників різного рівня, 203 правоохоронці, 25 слідчих, 16 прокурорів і 15 суддів.

«Суди визнали винними у скоєнні злочинів 48 осіб, щодо 41 з них ухвалені обвинувальні вироки», – сказав Горбатюк. Він уточнив, що до суду вже скеровані 154 обвинувальних акти стосовно 238 осіб. Загалом ж прокуратура розслідує 1403 епізоди подій навколо Майдану.

Горбатюк нагадав, що під час подій на Майдані постраждали 2000 протестувальників, 78 з них загинули. Прокуратура розслідує також і обставини загибелі 13 правоохоронців.

Запис Здійснилося! У Генпрокуратурі назвали катів Майдану спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Тамара Боровик, постійна дописувачка «Версій», – людина активна і зважена, не може всидіти вдома й не боїться викладати власний погляд на події в місті та в країні. Була нашим правдивим кореспондентом на Майдані Гідності. Нині її доріжки знову ведуть до Києва, до акцій протесту біля Верховної Ради.

“Щойно повернулася з Києва – з недільного Народного Віча. Розповім, що побачила. Без висновків та коментарів.

Віче зібралося на майданчику біля Верховної Ради. Присутніх було біля двох тисяч людей. Поліції та нацгвардійців довкола й на прилеглих вулицях було значно більше.

У парку біля Ради розташувалося наметове  містечко, там є намети великі, на 20 осіб, є маленькі, на дві особи. Загалом їх сто тридцять чотири, сама порахувала. Намети обживаються: завозяться дерев’яні піддони, матраци, буржуйки, польові кухні. Наметове містечко й майданчик для Віча обгороджені парканом понад два метри заввишки. По периметру із зовнішньої сторони паркану на відстані метра один від одного стоїть ланцюг поліцейських і нацгвардії. Бачила цей ланцюг і о 9-й  ранку, і о 20-й вечора. Мешканці наметового містечка кажуть, що вони стоять і вночі. Охороняють.

Щоби потрапити за огорожу, утворені два входи-виходи. На входах осіб, охочих пройти на мітинг, ретельно обшукують. У мене нацгвардієць порився в рюкзаку й обмацав. Огидно було. Хлопця, який заперечував проти обшуку, з десяток поліцейських затягнули в автозак і повезли для «з’ясування обставин».

Поліція постійно створює провокаційні ситуації, які знімаються на камери та розміщуються в перекрученому вигляді на приватних телеканалах та в соцмережі. Так, під час Віча поліція затримала та заарештувала без пояснень радіо- та установочну апаратуру для сцени майданчику. Кілька десятків мітингувальників кинулися цю апаратуру відстоювати. А в новинах з’явилось повідомлення, що апаратуру визволяло кілька сотень людей. Тобто, на порядок перебільшено. Як розповідають мешканці наметового містечка, провокаційні ситуації поліція створює у вечірні та нічні години, коли людей на майданчику меншає, знімає штовханину на камери та подає із власними коментарями.

Протестна акція організована й проводиться Рухом нових сил Михеїла Саакашвілі. На сцені виступав сам Саакашвілі, депутати ВР Єгор Соболєв, Юрій Дерев’янко та різні активісти. Політичні партії та їхні представники участі у Вічі не брали. Не побачила я на Вічі жодних представників духовенства. Фактично на Вічі були присутні АТОвці, трохи представників ОУН, представники Руху нових сил та  деяких громадських організацій, мешканці Києва. Було багато приїжджих з інших областей. З Чернівецьких волонтерських організацій я побачила лише  «Волонтерів за Батьківщину».  Інші волонтерські організації, в тому числі, ті, що живляться від влади, не забуваючи поцупити з цієї годівниці до власної кишені та отримувати від влади подяки та нагороди,  я не побачила. Як і верхівку організацій АТО в Чернівцях та Чернівецькій області, яка так само живиться від влади.

Акція протесту Михеїла Саакашвілі розрахована на 70 днів. Розроблена реалістична, грамотна  та зважена програма, яка розповсюджувалася серед мітингувальників. Так, у перші два тижні від ВР вимагають прийняти дуже важливі закони: «Про зняття недоторканості депутатів», «Про імпічмент Президента», «Про створення Антикорупційних судів», новий Закон «Про вибори народних депутатів». Про усе це політики ведуть балаканину вже понад два десятки років. Нині Саакашвілі взявся вирішувати ці питання шляхом організації акцій протесту. Однак невдало: депутати зникли. Пішли на канікули. До речі, як повідомляли мешканці наметового містечка, від початку акції, 17 жовтня, через центральний та інші входи до Ради навіть технічні працівники не заходили. Подейкують, що від Ради йдуть підземні ходи до приміщень Кабінету Міністрів, якими користуються депутати й працівники Ради. Як би не було, люди в Раді працюють, а як вони туди потрапляють – невідомо.

Буду й далі відвідувати акції протесту. А про події, які там відбуваються, розповідати”.

Тамара БОРОВИК, голова ГО «На грані» , фото Корреспондент.net

Запис Народне Віче 22 жовтня – та навколо нього спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Завдяки таким людям, як Лариса Ключевська, багато простих людей вирішують невирішувані проблеми.  Під час Революції Гідності це була допомога Майдану, а сьогодні це допомога бійцям на фронті, пораненим бійцям, дітям та вдовам загиблих бійців.

Пані Лариса – освітянка, має за плечима майже 35 років роботи з дітками з особливими потребами. У спецшколі №2 вона навчає таких діток правильної вимови. Члени шкільної профспілки довгі роки довіряють їй очолювати свою організацію.

Притаманна Ларисі Володимирівні людяність – надбання родинного виховання, адже народилася вона на спецпоселенні в Забайкаллі – в родині репресованої вчительки з Галичини. Та навіть після реабілітації 1960-го року родині не дозволили повернутися до Галичини, рідними для них стали Чернівці.

Учителька Ключевська все життя вчиться й сама:  Чернівецька школа № 9, Чернівецький університет. У Київському педінституті ім. Драгоманова спеціалізувалася на кафедрі дефектології у справі, якій віддала ціле життя, деталями якого поділилася у розмові з кореспондентом «Версій».
– Пані Ларисо, чернівчани знають Вас, як активну учасницю громадських акцій, доброчинницю. Вас можна зустріти на концертах, виставках, театральних прем’єрах… Де берете час на всі свої уподобання?
– Брала участь у громадській організації «Союз Українок» від початку 90-х, приєдналася до релігійної спільноти «Матері в молитві». Свого часу закінчила музичну школу №2 по класу скрипки, тож радо відвідую концерти, особливо органної та симфонічної музики.
Дуже мені цікаве наше місто. Люблю його по-особливому… Здається, не вивчу його до кінця ніколи… Можу годинами блукати вуличками і милуватися архітектурою… Намагаюся не пропускати дослідження і художні твори з історії Чернівців.
У дитинстві любила малювати, мабуть, через те небайдужа до мистецьких заходів у нашому місті. Люблю читати. Обожнюю Ліну Костенко. Віддаю перевагу «розумним» книгам. Цікавлюся історіями успіху відомих людей, корпорацій, навіть… урядів ))).
– Ви маєте надзвичайне ставлення до релігіі…
– У храмі знаходжу відповіді на багато запитань. Проте, більше заношу Всевишньому подяку за життя, за родину. Разом зі спільнотою «Матері в молитві» при УГКЦ часто їздимо на прощі. Черпаю у святих місцях особливу енергетику, очищую душу.
– Ви – скромна, незалежна, самодостатня людина. Піару уникаєте, Ваша благочинність – непоказна. Але Ви завжди приходите на допомогу…
– Про патріотизм розмови вести не люблю… Просто, наскільки можу, намагаюся допомогти, вшанувати, коли треба, й до влади звернутися…
– Що вважаєте головним у житті?
– Особливо трепетно ставлюся до родини. Дякую Всевишньому за неї. Живемо дружно і підтримуємо одне одного. Допомагаю виховувати внуків сестрі. Беру їх із собою на різні заходи… А ще… люблю писати їм казки…
Зараз ми з братом (Тадеєм Сулятицьким, довгі роки директором обласного муздрамтеатру ім. О.Кобилянської – ред.) створюємо книгу нашого родоводу. Для себе відкрила дуже багато нового в історії одного нашого роду на тлі історії України. Може, колись наша спільна робота вийде друком.
На жаль, чоловік мій відійшов у кращі світи… Та залишається мій син, моя особлива гордість. Працює із всесвітньо відомими комп’ютерними компаніями, має багато патентів. І вважає, що прославляє цим Україну!
Завдячуючи соцмережі, маю багато друзів. Всі такі різні – в кожного можна чогось навчитися. Де з ким віртуальне спілкування переросло в реальне. Зустрічаємось за кавою, ходимо разом на різні заходи.
От так і живу: дивлюся вперед із надією, назад – із вдячністю, вгору – із вірою, навколо – із любов’ю!
– То й ми з Вами, пані Ларисо, із друзів на ФБ перетворилися на справжніх друзів. Бажаю Вам успішного здійснення усього задуманого, захоплююся Вашою незалежністю, твердістю духу, вірою в Правду та Перемогу.

Тетяна СПОРИНІНА, «Версії», член СЖУ, Чернівці,
фото з архіву Лариси Ключевської, автор фото – Наталія Фещук

Запис Лариса КЛЮЧЕВСЬКА, небайдужа чернівчанка: «Дивлюся вперед із надією, назад – із вдячністю, вгору – з вірою, навколо – з любов’ю!» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

18 лютого 2014 року в Україні розпочався найтрагічніший етап Революції Гідності.
У період 18-20 лютого 2014 року у Києві загинули більше ста осіб, кілька десятків зникли безвісти, більше тисячі дістали поранень…

Українські Ангели загинули за правду, свободу, незалежність своєї держави, і ціною жертовності показали, що наш український дух є незламним, а народ – нескореним.

У ці дні ми вшановуємо відвагу, силу духу й жертовність українців, активістів Майдану, які вийшли на мирний протест і віддали своє життя на Майдані в листопаді 2013 року – лютому 2014 року, захищаючи ідеали демократії, відстоюючи права і свободи людини, європейське майбутнє України.

Більш детальний фотозвіт за посиланням –  НАШ МАЙДАН… 19.02.2017

©Тетяна Спориніна,
фото автора і SergyiS

Запис Вшанування пам’яті Героїв Небесної сотні у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Більш детальний фотозвіт за посиланням – ДРУГА РІЧНИЦЯ МАЙДАНУ…

І вже після мітингу, в Українському домі п’ятьом учасникам Євромайдану, членам ГФ “Козацька варта”, бійцям-добровольцям були вручені відзнаки “За службу державі”. Ця відзнака започаткована для нагородження за зразкове виконання службового обов’язку по захисту державності України. Настя Горбачова нагороджена цією відзнакою посмертно. Нагороду Насті отримала її сестра.

Віталій Кадук, начальник штабу ГФ «Сотня Буковини», голова ГО «Буковинське об’єднання волонтерів» вручив нагороду Івану Скінтею, волонтеру, має більше 30 виїздів в зону АТО.

Ірина Вовк, волонтер та Владислав Слободян, боєць-доброволець “Карпатської січі”

І ще одна нагорода – для Руслана Ломінського, воїна-добровольця, який зараз на сході, у “Карпатській січі”.

Слава Україні! Героям слава!

Дійсно, повторюся: зміни в Україні не завершилися… Війна не завершилася. Деякі вважають, що і революція не завершилася…

No pasarán!

Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Два роки після Майдану… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Віктор Завальнюк народився в Чернівцях, виховувався у дитячому будинку. За спеціальністю – механік.
Був комендантом Майдану в Чернвцях, після побиття студентів поїхав на Майдан у Київ. Був у 4 сотні Майдану.
Восени 2014 року пішов добровольцем на фронт. Січень – лютий 2015 року захищав Авдіївку.

– А де ви жили весь час?
– У бліндажі.
– Це, як землянка?
– Так. Це і є землянка.
– А де ви милися? ( я вже зараз розумію, яке моє питання було безтактним і безглуздим)
– Ми ні разу і не милися. Не було ж де. Як приїхали в частину, то перши ділом – в баню.
Позаростали так, що деякі були як батюшки.
– А волонтери до вас приїжджали?
– Так оце пару раз наш чернівецький волонтер, що привіз мобілку, одяг, харчі.
Але головне, що вже вдома, живі. В кінці  було важко, чесно, дуже чекали на ротацію.
Шкода, що капелана у нас не було…
– За тебе і твоїх побратимів постійно ми молилися, у церкві Святої Параскеви Сербської замовляли Сорокоуст. Коли спершу  хотіла заплатити за службу, то зразу мені сказали, що молитися за воїнів – це наша честь і обов’язок.

Потім зайшли до “Буковинської свободівської сотні самооборони”.
Там розібралися із допомогою від волонтерів з Німеччини, спасибі Галині Леонтій, Larisa Uma і всім, хто допомагає нашим бійцям.
Та й є про що поговорити тим, хто стояв на Майдані у Чернівцях, у Києві…

Чудовий березневий день… 

Поспілкуватися з київськими художниками ще й побачити, як художник створює картини — така нагода представилася і для Віктора.

Від себе бажаю, щоб війна скоріше закінчилася і Віктор теж би був на відкритті виставки Богдана 

Якщо б ми планували зустрітися з Дмитром Чернишовим, комендантом Майдану, то напевно щось би не вийшло. А це просто було неймовірно. Як рік назад. На тому самому місці… У той самий час.
Дмитро Чернишов, дядя Діма для молодих майданівців ( взагалі для всіх майданівців), як добрий ангел-охоронець…

У центрі ми обійшли всі спеціалізовані магазини і так і не знайшли значок у вигляді синьожовтого трикутника на блакитний берет десантника. А нова форму, яку Віктор купив (бо після Авдіївки стара форма мала вигляд одягу персонажу, яким лякають людей), вже почала на місці карманів розшиватися по швах.  Бо якість – “швах”… Я вже не говорю про склад тканини.
Далі ми провели Віктора до зупинки. Він у цей день пообіді поїхав до друзів у Хотин…

 26.03.2015

Зустрічі з художниками. І з майбутніми також. Спочатку юний Сашко (майбутній художник) подарував свій малюнок Віктору. І передав для побратимів Віктора листи і малюнки своїх однокласників.

Післі перемоги ми обов’язково зустрінемося і продовжимо нашу розмову.
Cлава Україні!

Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Власне, про буденні справи бійця з фронту під час відпустки… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

20 ЛЮТОГО – ДЕНЬ ВШАНУВАННЯ ПАМ’ЯТІ ГЕРОЇВ НЕБЕСНОЇ СОТНІ.
20 лютого по всій Україні вшановували героїв Небесної сотні, які загинули під час подій на Майдані 18-20 лютого 2014 року.

Мамо, не плач. Я повернусь весною.
У шибку пташинкою вдарюсь твою.
Прийду на світанні в садок із росою,
А, може, дощем на поріг упаду.

Голубко, не плач.
Так судилося, ненько,
Вже слово, матусю, не буде моїм.
Прийду і попрошуся в сон твій тихенько
Розкажу, як мається в домі новім.

Мені колискову ангел співає*
I рана смертельна уже не болить.
Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває
Душа за тобою, рідненька, щемить.

… Мамочко, вибач за чорну хустину,
За те, що віднині будеш сама.
Тебе я люблю. I люблю Україну –
Вона, як і ти, була в мене одна.

Автор віршп: Оксана Максимишин-Корабель

Молись Україно!
«Сотня небесна»  хай в небо злетить,
Лиш у молитві ти стань на коліна,
Свічка скорботи у душах горить…
Встань Україно!
Ми вже стали інші-
Снайперська куля у кожному з нас…
Східна і Західна – ВІЧНОЄДИНА!
Нас не розділить
-“Стріляти!”- наказ.

Каріна Ірина

Волонтери ВО”Свобода” щойно повернулися з фронту. Вsдвозили речs, медикаменти, продукти харчування. Фото з мобілки.

Слава Україні! Героям слава! Герої не вмирають!

Тетяна Стрільчик, “Версії”,
фото автора і SergyiS

Запис 20 лютого чернівчани вшанували Героїв Небесної Сотні… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Звернення Галини Леонтій до буковинців:

«Вже через місяць потрібен буде транспорт, щоб забрати волонтерську допомогу: для шпиталю, для дітей-сиріт, для вдів, для українських військових.
Допомога  з міста Ессен в Німеччині для Чернівців. 
Зміст: 
1) Для шпиталю  учасників бойових дій (Фастівська 22) 1 УЗІ-апарат (розміри 110-90-50), матраци, ліжка (кількість поки не точна, мінімум три (буде більше)), велика кількість памперсів, постільної білизни, одіял, подушок, 10 колясок та візочків і інше. 
2) приблизно  40 коробок з одягом  для дітей, вдів та бійців. 
Та багато іншого, що на той час ще додасться.
3) речі для армії (одяг, одіяла тощо), 
4) медичні засоби першої допомоги для фронту; теплий одяг для бійців.
Прохання знайти транспорт! На солярку гроші ми вже зберемо.»

Галина Леонтій родом з Чернівців. Зараз працює в інституті культурології в місті Ессен, Німеччина. Пані Галина проводить і керує власним дослідницьким проектом на тему міграції і інтеграції турків і “російських німців” в Німеччині, дозвіл на який вона отримала в фонді німецької академії наук.

– Пані Галино, розкажіть про Ваш науковий проект, його важливість і перспективи.
– Це дуже відповідальна робота, яка до тих пір, як почалася в Україні війна, займала весь час. І на вихідних, навіть і поза проектом. Є  необхідність проводити семінари, читати доповіді і їздити на конференції. Робота дуже відповідальна, вона дає великий шанс в подальшій науковій діяльності. Перевага для координації власного розробленого наукового проекту у Німеччині надається в основному професорам. Кандидати наук, а тим більше іноземці, яким так поталанило, становлять напевне 10% . Та все для мене змінилося під час Майдану у Києві, а особливо зараз: хвилювання за долю України та її мужніх борців. Неможливо залишатися осторонь. Після численної участі в демонстраціях на підтримку України в Німеччині та Швейцарії, ця активність переросла в конкретну допомогу.

Відомо, що у Німеччині є досить велика волонтерська спільнота. Це в основному вихідці з України, а також корінні німці. Найбільш потужна – у Гамбурзі та інших містах Північної Німеччини. Також в Мюнхені, Кельні, а особливо у Франкфурті на Майні. Але від місця проживання пані Галини дуже віддалено.

До того, як пані Галина отримала склад, вся допомога зберігалася вдома…

Волонтерство – не просто потреба людини долучитися до благодійної справи, а й дуже! (в розмові додала пані Галина – ДУЖЕ) відповідальна робота. Якщо в Гамбурзі є багато вихідців з України, то в Ессені, місті на заході Німеччини, Галині Леонтій приходиться бути і сортувальником, вантажником, менеджером, бухгалтером… Адже для волонтера не достатньо бути просто доброю людиною. Треба бути і сміливою людиною, відчайдушною, наполегливою і свято вірити у необхідність своєї роботи.

– Як Ви почали свою волонтерську роботу?
– У травні 2014-го декількa активістів, які познайомились на демонстраціях і піклувалися про поранених майданівців у військовому госпіталі міста Кобленц, зареєстрували організацію “Євромайдан НРВ”, ініціатива “Німеччина для України”. Але, по-перше, реєстрація пройшла перший етап лише в жовтні, а другий етап (реєстрація благодійності) ще не пройшла. Німецькі чиновники дуже принципово перевіряють всі заяви на реєстрації, щоб не допустити зловживання.
І по-друге, всі активісти (їх число зросло до десятка) проживають в різних містах землі Північний Рейн-Вестфалія.

Ось тому так склалося, що пані Галині роботодавець надав тимчасово приміщення для збору гуманітарної допомоги, але й відповідальність та вся робота на її плечах. Активісти в інших містах (наприклад Кельн) розділяють таку саму долю: кожна людина працює окремо, відповідає за якусь конкретну ланку благодійної роботи. Пані Галина організовує допомогу в Україну з власної ініціативи. І маленькі акції стосовно збору аптечок переросли в такі основні напрямки: допомога армії, дітям, вдовам, медицина на фронт, госпіталі в місті.

“Я почала займатися виключно Чернівцями, тому що там мої батьки і я всерівно туди час від часу їду. У Чернівцях налагодила контакти з волонтерими, госпіталями, сім’ями вдів. Таким чином можна спілкуватися з людьми на пряму і мати конкретну інформацію”, – пояснює  пані Галина.

Галина Леонтій організувала серед українців Німеччини в Ессені і околицях збір допомоги для українського війська та потерпілим внаслідок війни: бійцям, які йдуть на фронт, для матерів та дружин військовослужбовців-буковинців, які загинули у зоні проведення АТО, для шпиталю та для потребуючих допомоги сімей бійців та багатодітних сімей. Допомога у вигляді перев’язульного матеріалу, памперсів для дорослих, милиці, ліки, знеболювальні, систем переливання крові, одяг, спеціальні простирадла для гасіння вогню тощо. Це все це активісти Ессена, Кельна, Дюссельдорфа, Менхенгладбаха передавали на фронт через київських та чернівецьких волонтерів ще починаючи з липня минулого року. В листопаді пані Галина привезла (дякуючи водіям пана Миколи Яцка) офіційну медичну допомогу для військового госпіталя. Цю допомогу надала медична гуманітарна організація “Медеор” , контакти з якою надав німець-пенсіонер Курт фом Дорп (про це місцеві ЗМІ повідомляли).

В кінці грудня 2014-го пані Галина приїхала на свята і привезла крім речей для солдатів, також подарунки для дітей вдів та невеличку фінансову допомогу, яку громада “Євромайдану”, яку збирала практично по цілому світі.

Тепер в приміщеннях складу в Ессені Галина збирає в основному медичну допомогу та допомогу для армії, в чому їй дуже допомагають також вихідці з України. Наприклад, пані Уляна Куглер отримала від знайомого лікаря апарат УЗі, в знайомих аптеках – медикаменти, а також велику кількість памперсів для лежачих поранених. Друга кімната парктично закладена вже посортованими речами для малих діток, які так потрібні сім’ям наших мужніх воїнів. Багато що на армію і медикаменти пані Галина купує за власні гроші, але багато людей долучається, привозять або пересилають закуплені речі.

– Вся допомога – це добровільна допомога від людей. І це все потребує звіту, особливої довіри і прозорості.
– Кожна зібрана сумка з допомогою – вартістю в багато сотень єврo. A якщо то закуплена медицина – то і до тисячі євро. A це означає, що про все ведеться звіт, робляться фотографії про збір, упаковку, пересилку, доставку. Це теж дуже і дуже клопітка, але необхідна, праця.

Mедикаменти, медичні засоби, необхідні речі для солдат, пані Галина і люди, які її підтримають (через Фейсбук з різних міст Німеччини), замовляють по інтернету і відсилають на пошту.

– Як відбувається доставка допомоги в межах Німеччини?
– Практично щодня треба бігати на пошту, забирати посилки, часто брати таксі (якщо коробки важкі). Ось недавно прийшла велика коробка з комплектами теплої білизни для армії вагою в 30 кілограм. Тепер одна німкеня з півночі відправила 3 великі коробки з речами для немовлят, що дуже потрібно. Адже багато бійців мають маленьких діток, не кажучи вже про вдів, які залишаються з малими дітками на межі бідності. Необхідно це все везти на склад, складати, пакувати, описувати і оформляти передачу.

Пані Галина дуже вдячна панові Яцко, водії якого хоча б 2-3 сумки чи коробки беруть і везуть в Чернівці, але маленькі пасажирські бусики просто не в змозі перевезти таку кількість гуманітарної допомоги, а тим більше на мають місця для медичних ліжок, апаратів чи інвалідних візочків.
– Повертаюся тепер до Вашого, пані Галино, звернення до чернівчан. Як це все, що зібрали,  передати в Чернівці?
– Нелегко зібрати допомогу і ще й дуже важко передати в Україну. Адже немає перевізника, хто б систематично міг здійснити таку поїздку із дорогоцінним  вантажем.

А тепер (взнала з розмови з пани Галиною 31 січня 2015-го) поступила нова умова: беруть перевізники у транспорт груз виключно на армію.
“Так це як виходить: бійця убили і його сім’я з дітками більше нікого не цікавить?” – з болем, розпачем і з сльозьми питає пані Галина. Нерви у волонтерів також вже закінчуються.

Тому дуже просимо і представників влади більш тісно співпрацювати з волонтерами і самим пропонувати допомогу хоча б в наданні транспорту для перевезення. Адже це все: ліки, одяг, харчі – безкоштовні і так необхідні бійцям на фронті. А для активістів-волонтерів в Ессені було б набагато зручніше відправляти гуманітарну допомогу(у великому обсязі) один або 2 рази в місяць, а не кожного тижня маленькими партіями. Адже всі активісти мають професію і роботу. І знаємо, що працюють  вони без вихідних, присвячуючи весь свій вільний час – допомозі.

Після узгодження світлин для статті і вже суботнього (31 січня) ранішнього,  короткого спілкування з пані Галиною, вона знову мусить бігти на склад. Сюди зараз привезуть цілий спрінтер зібраної допомоги на госпіталь, яку привезуть активісти з міста Дуісбург. Потрібно робити вільне місце на складі…

Звіт від 31.01.2015

Тепер ще є на складі і кисневий апарат.

Ми завдячуємо  Галині Леонтій, всім нашим друзям з  Німеччини, які допомагають Україні у ці важкі, складні для українців дні війни.

Спасибі вам!

Тетяна Спориніна,
фото з архіву Галини Леонтій

Запис Волонтерська допомога з міста Ессен, Німеччина. Хто доставить її в Чернівці? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

21 листопада. Річниця Майдану

Прочитала у Тамари Шевчук з Києва:
«ГОЛОВНЕ! не робіть з цього свята. прийдіть, запаліть свічку, обніміть всіх хто буде навколо вас на майдані й подякуйте один одному… навряд буде багато реальних людей, котрі воювали на майдані за нашу свободу (бо вони всі на фронті… але можливо ви попадете саме на тих героїв…»

Багато моїх друзів, які були на Майдані, місяці, у наметах, зараз на фронті.
Серед них є і поранені. Які трохи оговтавшись, знову поїхали на фронт…

Боже, бережи всіх наших воїнів на фронтах! Боже, дай Україні мир!

22 листопада – День пам’яті жертв голодоморів…

Царство Небесне і вічна пам’ять жертвам Голодомору!

23 листопада. Народне віче «Боротьба за права громади продовжується!»

23 листопада на Центральній площі біля пам’ятника Тарасу Шевченку відбулося віче «Боротьба за права громади продовжується!».
Захід організувала Чернівецька обласна організація Всеукраїнського об’єднання «Свобода».

23 листопада. Благодійний ярмарок для АТО

23 листопада чернівчани взяли участь у благодійному ярмарку для допомоги  бійцям АТО.
Захід відбувся  у Целанівському центрі (вул. Кобилянської, 51).
Організатори: Оксана Івасюк, Христя Венгринюк, Лариса Маркуляк.

У листах на фронт до воїнів діти пишуть: “Повертайтеся живими! І з перемогою!”
Так і буде!

Тетяна Спориніна, “Версії”,
фото автора

Запис Не свята… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Силовий розгін мирного протесту на майдані Незалежності у Києві  вночі 30 листопада 2013 року з метою очищення площі від учасників стихійного протесту став переломним моментом в українських протестах кінця 2013 року, змістивши акцент протестів із проєвропейського на антиурядовий.

Чернівчани 21.11.2014 відзначили річницю Майдану…

…На могилі моїй посадіть молоду яворину,
І не плачте за мною, за мною заплаче рідня.
Я любив вас усіх, та найбільше любив Україну,
Певно, в цьому і є та найважча провина моя…

Слова: Степан Галябарда

У пам’ять про загиблих Героїв українці запалили свічки…

Пливе кача по Тисині,
Ой, пливе кача по Тисині.
Мамко моя, не лай мені,
Мамко моя, не лай мені.

Залаєш ми в злу годину,
Ой, залаєш ми в злу годину.
Сам не знаю, де погину,
Сам не знаю, де погину.

Погину я в чужім краю,
Погину я в чужім краю.
Хто ж ми буде брати яму?
Хто ж ми буде брати яму?

Виберут мі чужі люде,
Ой виберут мі чужі люде,
Ци не жаль ти, мамко, буде?
Ой, ци не жаль ти, мамко, буде?

Ой як ж мені, синку, не жаль?
Як же мені, синку, не жаль?
Ти на моїм серцю лежав,
Ти на моїм серцю лежав.

Пливе кача по Тисині,
Ой, пливе кача по Тисині.
Мамко моя, не лай мені,
Мамко моя, не лай мені.

Слова і музика народні

Річниця Майдану…
Якщо Україну і чекає коліївщина, то народ її витримає. Антинародна влада – ні…

Тетяна Стрільчик, “Версії”,
фото автора

Запис Річниця Майдану у Чернівцях… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Наша співрозмовниця – та сама активістка Катерина Мальдон – на особистості не переходить. Вона просто відчайдушно, гарячково, шалено і безрозсудно чинить опір системі. В Росії опір – це шанс на життя. Зрештою, як і в Україні. Інакше – це не життя, а животіння.

Катерину Мальдон, яка в Україні стала знаменитою після короткої, але ємної «розмови» з Пореченковим, «Версії» розшукали в соцмережах. На запитання жінка відповідає дуже відверто. Питання українською розуміє, подекуди закидає українські слівця, але перепрошує, що «отвечать на мове» поки ще не може. Чистокровна росіянка, яка народжена в російській глибинці і півжиття прожила в Москві, за Україну готова перегризти горло. Після інтерв’ю я зізналася сама собі: якби хоч третина українців любили Україну так, як ця москвичка – ми б уже давно перемогли, і втрати наші були б значно менші…

– Ви, можливо, вже знаєте, що в Україні Ви стали знаметиною завдяки пропозиції актору Михайлові Пореченкову «постріляти». Але, судячи з Вашого профіля в фб, цей яскравий протест – не випадковість, і до нього вели переконання. Що пов’язує Вас, москвичку, з Україною? «Поклик крові» чи поклик переконань?

– Я стала знаменитой в Украине гораздо раньше – еще к моменту перекрытия Тверской с жовто-блакитным прапором навстречу колорадской первомайской демонстрации у меня и моих друзей из российской оппозиции было много украинских френдов, потому что мы с самого начала поддерживали Майдан и выходили еще с плакатами типа «Украину – в Европу, а не в путинскую Азиопу!»… Многие мои друзья были на Майдане. Мой близкий друг, питерский активист Владимир Малышев, был Послом гражданского общества РФ на Майдане, он был на Майдане с самого начала до конца, был избит беркутнёй на Грушевского…

Он заезжал ко мне оттуда пару раз в Москве, в последний раз я пыталась увязаться за ним, но он топал ногами и кричал, что у меня 4 детей (а он их хорошо знает) поэтому он меня туда категорически не пустит; на Майдане через пару дней будут стрелять! Володя ошибся на один день – стрелять там начали через 3 дня…

Я приехала в первый раз на Майдан в последние дни февраля, когда Малышев дал «добро».

У меня нет украинской крови. Горжусь тем, что она есть у моих детей, у которых прабабушка по их отцу была украинкой…

Я просто за правду и за совесть, за честные выборы, за которые россияне выходили на свои несостоявшиеся «майданы» – Болотную, Манежку, ОккупайАбай… Мы, белоленточная антипутинская оппозиция, с самого начала понимали, что Майдан в Украине – это то, что не получилось здесь у нас, к величайшему сожалению… Поэтому мы молились, чтобы это получилось там у вас. И теперь будем у вас учиться…

Для нас Путин давно был нелегитимным узурпатором, а теперь стал еще и рашистским оккупантом, обуреваемым маниакальными имперскими амбициями. Для всех нас одинаково важно вычистить Кремль от окопавшейся там дзюдохерии, геноцидящей и истребляющей собственный народ и другие народы, от жуликов и воров из партии «Едим Россию», и лично от сумасшедшего маньяка Путлера… За нашу и вашу Свободу!

• Вчинок на спектаклі з Пореченковим не був експромтом – Ви ж підготували іграшковий пістолет, Ви знали, що робите. Як придумали саме такий хід, чи було страшно і які наслідки Ваших дій? Ви вільні у своїх переконаннях?
• Это была АПД (акция прямого действия) Общественного Движения «Майдан без границ», соучредителем которого я являюсь. Я – всего лишь исполнитель. Я сразу вызвалась пойти на эту акцию, услышав её идею. В зале была и группа поддержки, разумеется.

Михаил Пореченков, он же МишаПостреляй, возмутил многих, в том числе ведущих российских журналистов, своим крупнокалиберным перформансом в сторону Донецкого аэропорта. Мы просто его «вознаградили» бутафорской пенопластовой медалью «За Лугандон» (1-й степени Лугандонский Стрелок – на обороте) и памятным, так сказать, оружием… Он решил поиграть с оружием там, а мы отзеркалили его игрища здесь, только и всего.

Последствия могли быть разными, вплоть до уголовки по 213.1-2. Но это не повод молча сидеть по углам…

Да, я свободна в своих убеждениях. Я ношу по Москве украинскую символику, ленты, значки, как евреи в Германии в «сороковые роковые» носили желтую звезду.

Я ношу по Москве украинскую символику, ленты, значки, как евреи в Германии в «сороковые роковые» носили желтую звезду.

Знаю, что немцы после Нюрнберга не забыли историческую вину своего народа за Гитлера и фашизм… И я отказываюсь брать на себя историческую вину русского народа за Путлера и рашизм. Я – сопротивляюсь. Я хочу видеть Путлера в Гаагском трибунале, как можно скорее. Это невероятно трудно, и с нашим зомбированным ура-поцреотизмом народонаселением сейчас кажется почти нереальным, наш протест фактически слит, особенно после наглой и нахрапистой путлеровской аннексии Крыма по методу гоп-стоп, пока Украина не оправилась от крови и слез по Небесной Сотне…

Но мы тут сейчас живем по принципу: «Делай, что должно, и будь, что будет» (с). Я уверена, что мои дети, когда вырастут, не споют мне из Галича: «Ах, как просто попасть в палачи! Промолчи, промолчи, промолчи…»

• Ваша оцінка Пореченкова як особистості – суперечить його оцінці як актора?
• Я, в отличие от Михаила Пореченкова, не буду переходить на личности. Это уж пусть они с артисткой Мариной Зудиной ставят диагнозы и рассуждают о моем «нездоровье» по итогам двухминутного общения, а я не доктор ;)

Я говорю лишь о поступках Миши Постреляя, а его личность, в том числе актёрский профессионализм, меня интересует весьма мало и к делу тут не относится, по-моему.

Скажу кратко: очевидно, что он справляется с предложенными ему ролями. Хотя, конечно, не Леонов и не Смоктуновский.

• Ваш публічний протест – небезпечний для Вашого життя чи комфорту в РФ?
• У нас протест сейчас для всех опасен. В тюрьмах полно политзаключенных…

И убиты по политическим мотивам не только Анна Политковская, Наталья Эстемирова и Сергей Магнитский…

У нас тут Совок наступает, вместе со всеми его мерзостями. Еще не 1937 год, но уже почти 1968…

Но пока еще можно протестовать, и иногда даже действенно.

Не исключаю, что нам удалось частично избавить героическую украинскую летчицу Надiю Савченко от российской карательной психиатрии. Накануне того дня, когда был назначен наш уже второй пикет за её освобождение перед печально известным Институтом им. Сербского, где она показательно содержалась и подвергалась обращению, приравненному адвокатом Полозовым к пыткам – Надiя была оттуда внезапно и спешно вывезена, по словам тех же адвокатов, поставленных перед этим фактом.

И во время нашего первого пикета сотрудники полиции и 2-го оперполка не пытались нас винтить, хотя пикет явно не был одиночным: не было команды, очевидно, что их начальство очень не хотело скандала по поводу похищенной в Украине военнопленной возле столь одиозного учреждения, как Институт им. Сербского.

– Я розумію, що Ви бунтівниця по життю. Такий яскравий протест – перший у Вашому житті, чи …?

– Я впервые оказалась в автозаке 7 октября 2012 года – после того, как на Площади героев Плевны подарила Путлеру к его 60-летнему юбилею синенькую клизму с издевательской поздравительной открыткой в ходе акции «Проводим дедушку на пенсию».

– Як оцінюєте сьогодення і яким бачите майбутнє взаємин України і Росії?

– Мне часто пишут украинцы, что мы с друзьями помогаем им избавиться от тотальной ненависти ко всему русскому, а не только к фашизму, называемому нынче в мире РАШИЗМОМ… Дай Бог, чтобы мой народ прозрел. Но все равно эта боль и обида на годы, возможно, не на одно поколение…

Тут я могу процитировать своего друга Аркадия Бабченко, военного журналиста и тоже майдановца, ибо лучше все равно не скажешь:

«Он же не просто людей убивает. Он же в людях убивает то доброе, что было в них. По крайней мере, по отношению к нам. И взращивает ненависть и агрессию. Синдром пост-комбатанта во всей стране. Превратить огромного сорокамилионного братского соседа в тех, кто тебя ненавидит больше всего… Это надо суметь, конечно. Гореть в аду».

– Чи не будете просити політичного притулку в Україні?

– Увы, у меня нет такой возможности. Нет возможности уехать вместе со своей семьей и детьми. По крайней мере, пока идет эта проклятая война – мой муж категорически против… Да и помимо войны, Украине ещё срочно необходима реальная настоящая люстрация, потому что януковских и даже пропутлерских зрадников ещё огромное количество на всех постах, вплоть до военного руководства и Рады.

помимо войны, Украине ещё срочно необходима реальная настоящая люстрация, потому что януковских и даже пропутлерских зрадников ещё огромное количество на всех постах

Увы, об этом говорят и пишут все, вплоть до моих знакомых добровольцев АТО… Ни для кого не секрет, что Леонид Развозжаев – наш узник Болотной – был похищен в Украине и передан российским властям, а они тут в тюрьме пытали и практически уже чуть ли не превратили в инвалида молодого здорового парня… Где его похитители? Почему их никто не ищет и не люстрирует, не арестовывает и не сажает туда, где им самое место – в тюрьму?! Дело ясное, что дело тёмное…

И все наши российские активисты, которые уже поселились в Украине под разными статусами, но по похожим вынужденным причинам – потому что здесь больше невозможно терпеть – все понимают, что в Украине нет абсолютной безопасности и стабильности… А есть политзаключённые, появившиеся уже и при новой власти! Например, одесский патриот Сергей Ходияк, сидящий под домашним арестом, продлённым в очередной раз до 13 ноября, по сфабрикованному обвинению в убийстве и массовых беспорядках 2 мая, без всяких на то реальных доказательств. Это для меня, например, чудовищное де жа вю, ведь у нас узники Болотной сидят по тому же абсурдному обвинению в массовых беспорядках, устроенных самими же правоохренителями, действующими на стороне урода, а не народа… В общем, это тема для отдельного трудного разговора.

И еще важно сказать вот что: встречается в Украине и неприятие всего, что исходит от страны-агрессора и оккупанта – то есть иногда просто непроизвольное отторжение и неприятие всего российского. Оно более, чем понятно, ведь идет война с недавно еще братской Россией, и Донбасс залит кровью по милости Путлера, которого мы здесь не смогли вовремя остановить… Но мы в Украине сталкивались с тем, например, как кассирша в банке (в Рiвно, по-моему) поджимает губы, услышав наш московский акцент. Вот как быть в таких случаях – сначала объяснять, что ты не верблюд, не москаль, а москвич, считающий, что в Украине браття, а вся фашистская хунта в Кремле?… А вчерашнему московскому школьнику не очень приятно и понятно слышать в школе про финно-угорскую орду, например… Разумеется, это все частности, причем легко преодолимые и не идущие ни в какое сравнение с реальным фашизмом и нацизмом в России, где уже не увидишь просто так на улице чернокожего африканца, например (элементарно боятся выходить из Лумумбы!). И это сторицей все компенсируется той моментальной синергией отношения к тебе, когда украинцы понимают, кто ты и что, когда отвечают «Героям слава!», успокаиваются и расцветают… Это то самое, о чем мы как-то разговаривали с киевлянами: разве один доброволец батальонов «Донбасс» или «Айдар» из России не стоит нескольких мобилизованных принудительно местных – если он по совести пошел воевать на стороне Света, правды и Украины, несмотря на вполне реальную угрозу уголовного преследования на Родине, и так далее?!

Мне в начале весны в Киеве на Институтской боец Правого Сектора объяснял, что не надо так шутить, называясь «Москальской Сотней», ибо мы же ж не москали, а москвичи, браття-россияне. И пару недель назад во Львовской Криiвке охранник в форме УПА то же самое фактически повторил: «Яки ж вы москали, вы не москали, вы россияне»… То есть украинцы очень хорошо понимают и ценят эту разницу.

Во Львове на нашей машинке с российскими номерами какой-то добрый человек написал-таки пальцем по пыльному капоту: Путiн Хуйло. Возможно, жовто-блакитная ленточка под стеклом таки оберегла брошенную в центре Львова машину от чего-то более существенного, трудно судить… Но мы с моим защитником и попутчиком, юристом Алексеем Домниковым, были в полном восторге от надписи: тут же подписали к ней крупно: «ДА»! И «Ла-ла-ла-ла»… Потом Лёша с этой надписью еще и по Москве рассекал, берег её до последнего – до тех пор, когда не мыть машину стало уже просто неприлично.

Во Львове, причем прямо у памятника Степану Бандере, мы развернули исторический российский триколор – флаг из палатки Посольства российского гражданского общества РФ на Майдане. Майданский российский флаг, представьте себе! Там один флаг сожгли какие-то провокаторы под видеокамеры, а следующий потом, с началом полномасштабной войны на Донбассе, уже был в палатке и не вывешивался, по понятным причинам… Но это флаг из той самой палатки. И мы развернули его для того, чтобы показать ватникам, постоянно кидающимся на украинский флаг в Москве и вопящим о том, что нас в Киеве расчленили бы за триколор: вот мы, вот триколор рядом со Степаном Бандерой, все живы и никакие злобные бандеровцы не режут нас на части. Правда, один пожилой украинец подошел к нам поинтересоваться, что здесь происходит, и недовольно поворчал в ответ на наши объяснения, что это за флаг и для чего он здесь – но он нас понял и ушел спокойно!

• Ваш чоловік вважає, що у вас різні політичні переконання, і попри це – ви разом. Наскільки різні?
• Он много лет отдыхал в Крыму и убежден, что крымчане действительно хотели в РФ. Вне зависимости, к сожалению, от того, как и какими методами в процессе аннексии у крымчан спрашивали, чего они там хотят… А для меня эта зависимость принципиальна, для меня не может быть никаких «референдумов» после 3 недель под дулами автоматов.

Мой муж не поддерживает Путина… Скорее, он троллит меня, ему просто надоела моя активная гражданская позиция, пикеты, винтажи, поездки в Украину и проч…. Конечно, он устал от всего этого почти так же, как и я сама, и нередко просто руки опускаются от невозможности пробить непробиваемое… Но мы постоянно ищем возможности понимать друг друга и договариваться.

• Чи достатньо в Росії таких, як Ви, активістів, щоби «затролити» підписантів листів Путіну про підтримку, наприклад, анексії Криму та ін. антиукраїнських дій?
• «Нас мало, и нас все меньше, а самое страшное, что мы врозь»… Помните эти строки из «Юноны и Авось»? Как-то так… Но мы будем стараться. По всем направлениям. Хотя задачи оттроллить всех подписантов никто вроде не ставил, да и вряд ли поставит. История сама их оттроллит… После Нюрнберга теперь должна быть Гаага. Когда-нибудь этим нынешним подписантам обязательно будет невыносимо стыдно (при наличии там хотя бы зачаточной или остаточной совести, конечно)…

Слава Украине, героям слава! За нашу и вашу свободу!

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Москвичка Катерина Мальдон: «Я отказываюсь брать на себя историческую вину русского народа за Путлера и рашизм. Я – сопротивляюсь!.. Дай Бог, чтобы мой народ прозрел» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

2 листопада на Центральній площі Чернівців біля пам’ятника Тарасу Шевченку Чернівецька обласна організація ВО “Свобода” зініціювала проведення Буковинського Віча “Громадський наступ”. 

На Віче зібралося біля 150 чоловік. Люди обговорювали необхідність реального очищення влади та захисту інтересів української держави, подолання впливу маніпулятивних технологій при проведенні виборчих процесів в Україні.
Необхідна координація громадського наступу: на корупцію; на безкарність зради держави; на довготривалу імітацію зміни системи влади в Україні. Дуже тривожить, що приблизно 70 депутатів, що голосували в січні за «диктаторські закони», знову потрапляють у ВР.

Прагнення не пустити “Свободу” в парламент, може, не було б таким очевидним, якби у день виборів усі без винятку екзит-поли не показали упевнене проходження націоналістів до Верховної Ради. Національний екзит-пол дає ВО “Свобода” 6,3% голосів. Екзит-пол “Україна. Парламентські вибори-2014”, проведений Центром “Соцмоніторинг” та Українським інститутом соцдосліджень ім. Яременка, показує 5,8%. За даними Міжнародного екзит-полу, оприлюдненого на прес-конференції в “УНІАН”, ВО “Свобода” набирає 5,8%. За даними екзит-полу від Студії Савіка Шустера у ВО “Свобода” – також 5,8%. За даними Телевізійного екзит-полу “ICTV”, проведеного “TNS”, ВО “Свобода” набирає 6,03%.
І що далі? Далі починається дуже дивна соціологія… 27 жовтня – підрахунок голосів на сайті ЦВК до Верховної Ради України. Показник “Свободи” мовби хто застовбичив на позначці 4,7% голосів. Цей результат змінюється винятково у межах кількох сотих (!!!) відсотка упродовж як цього, так і всього наступного дня…
З сайту ВО “Свобода”
Про дивні цифри. Навіть сьогодні одна місцева газета написала, що на Центральній площі зібралося 50 чоловік. Легко порахувати даже на світлині, що більше…

Особливо хвилює громаду забезпечення дієвої підтримки майданівців, бійців АТО та їхніх родин, відповідальне ставлення до пам’яті загиблих майданівців та бійців АТО,контроль за діями влади в організації підтримки сімей загиблих героїв. Необхідно, щоб державні органи звітували за отримані, зібрані та витрачені на підтримку бійців АТО коштів. Дуже велике значення має волонтерська підтримка бійців добровольчих батальйонів та військових в зоні АТО та захисників південно-східних кордонів України. Люди, які доставляють волонтерську допомогу, бачать необхідність продовжувати допомагати фронту. Бо звіти по ТВ і те, що бачать волонтери на фронті, не завжди співпадають. На цей момент бійцям потрібні теплі спальники, теплі речі. Не говорячі і про харчі, воду.
Особливо дякують бійці листам від дітей, їх малюнкам, щирим, сердечним побажанням вернутися скоріше додому з миром…

Ой у лузі червона калина похилилася,
Чогось наша славна Україна зажурилася.
А ми тую червону калину підіймемо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!

Марширують наші добровольці у кривавий тан
Визволяти братів-українців з ворожих кайдан.
А ми наших братів-українців визволимо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!

Не хилися, червона калино, маєш білий цвіт.
Не журися, славна Україно, маєш вільний рід.
А ми тую червону калину підіймемо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!

Гей, у полі ярої пшениці золотистий лан,
Розпочали стрільці українські з ворогами тан!
А ми тую ярую пшеницю ізберемо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!

Як повіє буйнесенький вітер з широких степів,
Та й прославить по всій Україні січових стрільців.
А ми тую стрілецькую славу збережемо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!

Слава Україні! Героям слава!

Тетяна Стрільчик, “Версії”,
фото автора і SergyiS

Запис Буковинське Віче “Громадський наступ” спершу з'явиться на Медіа-Версії.

20 серпня під Луганськом загинув Олег Іванович Міхнюк, командир 8-ї сотні Самооборони Майдану, лідер воїнів-афганців. 

Олег Міхнюк (1965 р.н.) народився в Чернігівській області. Нагороджений двома орденами Червоної Зірки, “За мужність” III і II ст., медалями. Перший заступник голови Української Спілки ветеранів Афганістану.

Прощалися із Олегом Михнюком у Києві 23 серпня.
Вічна пам’ять Герою! 

“Нас посилають на бойню. Вбивають руками сепаратистів”, – сказали товариші по службі загиблого сотника, коментуючи його смерть.

Гей, пливе кача по Тисині,
Пливе кача по Тисині.
Мамко ж моя, не лай мені,
Мамко ж моя, не лай мені.

Гей, залаєш ми в злу годину,
Залаєш ми в злу годину.
Сам не знаю де погину,
Сам не знаю де погину.

Гей, погину я в чужім краю,
Погину я в чужім краю.
Хто ж ми буде брати яму?
Хто ж ми буде брати яму?

Гей, виберут ми чужі люди,
Виберут ми чужі люди.
Ци не жаль ти, мамко, буде?
Ци не жаль ти, мамко, буде?

Гей, якби ж мені, синку, не жаль?
Якби ж мені, синку, не жаль?
Ти ж на моїм серцю лежав,
Ти ж на моїм серцю лежав.

Гей, пливе кача по Тисині,
Пливе кача в по Тисині.

Герою слава!

Всі фото передані фоторепортером Володимиром Філіпповим (м. Київ).
Блог Володимира Філіппова за посиланням – http://filippov1983.livejournal.com 

А це фото я знайшла у власному архіві. 29.03.2014. Київ. Майдан.
Тоді у Києві ми вшановували пам’ять героїв Небесної сотні.
І ще всі бійці 8-ї сотні Самооборони Майдану були живими…

Тетяна Стрільчик, “Версії”

Запис Герої не вмирають! спершу з'явиться на Медіа-Версії.