Володимир Семенович, хоча й мешкає на рідній Снятинщині, говорить російською. Звичка. Народився ж бо й жив до призову в лави Радянської армії в Магадані. Саме там познайомилися і одружилися його відпущені після ув’язнення на «вільне поселення без права виїзду в центральні райони» батьки: зв’язкова ОУН-УПА Ольга Курилюк з с. Стецева, яка відсиділа 10 років, і Семен Арнольд, виселений з Одеси разом з батьками і 13-ма братами й сестрами лише за те, що вони – німці. Далекосхідний період у житті не змусив Ольгу забути рідну українську, а от народжений і змужнілий в Росії син материнської мови вже не вивчив. Каже – завжди говорити російською було зручно, ніхто ніколи за це не засуджував, навіть на Івано-Франківщині. Тож так і розмовляли з мамою аж до її останніх днів – він російською, а вона українською. Так і з синами тепер розмовляє. «Як Штепсель і Тарапунька», – сміється сам з цього.

– Дідову родину з 14-ма дітьми 1938-го вивезли за те, що вони німці, – пригадує Володимир АРНОЛЬД розповіді батьків. – Пригнали машину вночі. Що встигли схопити – з тим і поїхали. Родину розпорошили, направили в різні місця ув’язнення. Батько з двома братами потрапили до Магадану, інших заслали до Томська, Караганди… Ці два брати, які були разом з батьком, померли молодими – не витримали важких робіт, хворіли, а лікуватися й відлежуватися ніхто не дозволяв. Там і поховані – в Магадані.

Уже 1966-го вільним поселенцям дозволили виїжджати в центральні райони. Тож ми  приблизно раз на три роки їздили «на материк» у відпустку. А потім я пішов до армії, де й отримав звістку, що помер тато. Після похорону мама написала, що переїжджає до бабусі в Снятин. Там теж було спочатку несолодко, сільрада не давала їй дозволу на проживання. Тодішній голова сільради вже покійний, царство йому Небесне. Ну, і я вже з армії приїхав сюди і в Магадані після того не був жодного разу.

Згадуючи ті часи, дитинство, лише зараз розумію, що так не мало бути. Що людей не можна позбавляти їхніх домівок, засилати до Сибіру, обмежувати свободу пересування… А тоді я був дитиною, і всі діти на поселенні були такі ж, усе поселення складалося з колишніх «зеків». І хоча клімат був різкоконтинентальний – влітку спека до +30, а взимку мороз до -60 – мені було байдуже. Ми поводилися, як діти, і розважалися, як діти. А я ще й особливі заслуги перед міліцією мав – перебував у неї на обліку. То з друзями кабель якийсь поцупили, а то випадково дільничного мало не застрелили… Один товариш взяв без дозволу в батька рушницю і ми разом тренувалися в стрільбах на полігоні. Цілилися в жерстяні банки. А дільничний почув стрілянину і пішов подивитися, що відбувається. Пам’ятаю лиш, як прицілився в банку, вже майже натиснув на курок – аж раптом навколо банки виникли контури міліцейської фуражки … Мить – і міг поцілити просто в перенісся.

…Мою маму реабілітували. Тож моє життя склалося нормально. Ще у Магадані був учнем електрика, потім – електриком. Потім у Рівному закінчив інститут, інженер водного господарства, гідротехнік. Працював на багатьох підприємствах. У Чернівцях – на залізниці. У Снятині – в енергозбуті, на будівництвах.

Тільки про рідню, яку радянська влада розпорошила і винищила, Володимир Семенович так нічого і не знає. І додає звичною російською: «Во всём виноваты москали. Так я думаю…»

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Народжений в Магадані спершу з'явиться на Медіа-Версії.