За всю історію існування людини ми не спромоглися збагнути багатьох речей про самих себе. Навіть таких, що здаються очевидними…

1. Здатність червоніти. Науковці вважаютьоднією з найбільших прогалин у теорії еволюції відсутність чіткого пояснення того, чому люди, потрапивши в незручне становище або брешуть, червоніють. Адже це безпосередній сигнал оточенню: дивіться, я вас обманюю! Можна тільки припустити, що посилаючи почервоніння на обличчя, природа змушує людей менше брехати. Знову ж таки, коли брехун червоніє, це може свідчити про його готовність вибачитися. Відтак, можливо, що здатність червоніти допомагає людям зменшити агресію в суспільстві.

2. Сміх. Досі не зрозуміло,що саме змушує людину сміятися, бо почуття гумору в усіх різне. Припущення науковців: сміх потрібний для збалансування психічних процесів. Скажімо, щоби «гасити» надмірне збудження, напругу чи скорботу. Адже сміх спричиняє справжню «біохімічну бурю»: виробляє природні засоби сп’яніння – ендорфіни, антидепресанти. Недарма ж англійці створили прислів’я: «Навчи мене сміятися – врятуй мою душу».

3. Сни. Наші далекі предки були переконані :під час сну душа людини тимчасово залишаєтіло, аби повештатися світом, і нам сниться те, що вона бачить у своїх мандрах. А Зигмунд Фрейд стверджував, що сни є проявом несвідомого сексуального бажання. Сьогодні більшість дослідників це спростовують, припускаючи, що сни виникають у нашому мозку внаслідок невпорядкованої електричної активності. Приблизно кожні 90 хвилин стволова частина мозку хаотично розсилає до всіх ділянок мозку електричні імпульси. Єдиний спосіб упорядкувати їх – дивитися сни… Вони не несуть жодного повідомлення. Але не такі вже й безглузді.  Ще одна версія – сни, ймовірно, допомагають враженням дня перейти з розряду короткострокової у тривалу пам’ять

4. Прагнення створювати мистецькі твори.  Людина просто не може не творити прекрасне. Воно тішить око, але, як правило, позбавлене будь-якого утилітарного призначення. І навіщо воно потрібне? Припущення дослідників: краса мистецтва, нехай опосередковано, допомагає людині створювати більш якісні ужиткові об’єкти. Скажімо, комфортне середовище проживання люди сприймають ще й як естетично привабливе. А некомфортне – як потворне. Створюючи твори мистецтва, людина тренує мозок. А, можливо, правий був Лев Толстой, який писав: «…словом одна людина передає іншій свої думки, мистецтвом же люди передають одне одному свої почуття».

5. Забобони. Раціонального змісту в забобонах немає. Але ж вони існують. Парадокс? Науковці припускають, що живучість прикмет полягає в запам’ятовуванні удач і забуванні неприємностей. Ми стаємо особливо забобонними, коли в нас якісь труднощі. Через похмурі думки ми гірше контролюємо свої дії і робимо нові помилки. А далі все списуємо на чорного кота. Коли ж людина обходить кота, вона налаштовує себе на те, що все буде добре. Це своєрідне плацебо – щось нешкідливе замість ліків.

6. Альтруїзм. Ця унікальна людська функція – жити для інших – закладена в наші гени. Що ж змушує людей допомагатинавіть не родичам і без користі для себе? Психологи припускають, що ця риса потрібна при виборі партнера – як чоловіками, так і жінками. Відданість робить людину більш привабливою для протилежної статі, адже вона говорить про здатність зберігати майбутнє потомство.

7. Звичка колупатися в носі. Нібито шкідливе  й несимпатичне заняття, але колупаються в носі усі – хто відкрито, хто приховано. Сенс, можливо, криється не в самому процесі, а в його наслідках. Адже багато хто ще й з’їдає те, що видобуває з носу. Огидно? Та дехто з дослідників вважає, що це підсвідомий спосіб зміцнити імунну систему організму. Потрапляючи до шлунка, ця «субстанція» спрацьовує як універсальна вакцина від багатьох недуг. А масаж пальцями слизової оболонки носу покращує діяльність мозку.

8. Поцілунок. Як виникла традиція цілуватися, чому отримала сексуальне забарвлення – точно ніхто не знає. Хоча гіпотез – хоч греблю гати. Можливо, поцілунок – теж своєрідний спосіб вакцинації, підказаний природою. Слина людини містить різні бактерії. Приблизно 80% з них – однакові для всіх людей, а 20% – індивідуальні. При поцілунках ці бактерії передаються від людини до людини. Вони спричиняють активацію інших мікроорганізмів і запускають процес утворення антитіл.

9. Тривалий підлітковий період. Навіть у наших найближчих родичів – великих мавп – немає такого тривалого переходу від підліткового періоду до дорослого життя. Статева зрілість у мавп настає приблизно у 5 років, коли в них закінчується дитинство. Чому ж у людини так званий пубертатний період може тривати й до 20 років? Можливо це – більш пізній набуток людства. Що вищий розвиток людського суспільства, то ширше смуга між статевою і психологічною зрілістю.

Запис ТОП-9незбагненних таємниць Людини– за версією «New Scientist» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

–  Петро Ілліч, як мовиться, без води – і ні туди, і ні сюди. Це аксіома. Але що таке питна вода? Яку воду варто пити?

– Простішого запитання нібито й немає. Але на такі прості та водночас надзвичайно важливі питання людство досі не має чітких та однозначних науково-обгрунтованих відповідей. Зауважу, що вода – найзагадковіша субстанція на Землі…

– Коли я слухала Вашу доповідь на конференції, зауважила, що Ви базуєтеся на еволюційному, так би мовити, підході…

– Так, проблему питної води треба розглядати в світлі еволюції. Бо людство зросло на поверхневих, тобто грунтових водах.

– І що це має означати?

– Те, що люди завжди пили воду, яка є результатом фізичного, біологічного та біохімічного циклу молекул води, зокрема, біосинтезу води. Тобто перш ніж потрапити до рота людини, вода дорогою з хмар абсорбує з повітря різні гази, леткі органічні речовини, всотує в себе органічні та мінеральні сполуки з листочків, гілок, стовбурів, корінців дерев і кущів, а також екстрагує, тобто поглинає з рослин різноманітні, в тому числі й фізіологічно активні речовини, зокрема й ті, що мають лікувальні властивості. А ще вода на шляху до людей розчиняє солі, вбирає мікроелементи й органічні сполуки з грунту, збагачується на віруси, бактерії, гриби, водорості та їхні метаболіти, так само як на продукти життєдіяльності безмежного числа вищих форм гідробіонтів, які населяють водойми та річки. Крім того, вода, перш ніж стати питною, об’єднується з метаболічною водою, яку творять усі живі істоти на Землі. На воду впливають і чинники електромагнітного опроміненння. Зрештою, вона накопичує інформацію. Зауважу, що на атмосферні опади впливають космічні чинники, зокрема широкого діапазону випромінювання Сонця та магнітного поля Землі тощо. Все це разом перетворює прісну поверхневу природну воду на справжній та неоціненний профілактично-лікувальний засіб. І саме таку воду пили ще 40-50 років тому мешканці навіть таких великих міст світу, як Київ, Одеса, Лондон, Відень, Варшава. Тоді питну воду готували без реагентів.

Наголошую, що людство розвивалося, споживаючи поверхневу, тобто грунтову воду – з річок, озер, джерел, копанок, криниць. Аж ніяк не з бюветів чи свердловин.

Сьогодні вчені дійшли висновку, що питна вода – це прісна, поверхнева, грунтова вода, яку постійно й безперервно відновлює й готує нам Біосфера. Маються на увазі всі рослини, тварини, мікроби, віруси, а також мінерали, гази, електромагнтні чинники.

«Не заважаймо Біосфері готувати питну воду для людства»

– Отже, в питній воді повинні бути солі та мікроелементи, органічні сполуки, необхідні людям, а також живі клітинні мікрорганізми, що підтримують імунітет споживача води на високому рівні. Я правильно зрозуміла? 

– Саме так! Але, крім цього, питна вода має бути структурована природними, а не індустріальними методами.

– Що саме її структурує?

– Найперше, магнітне поле Землі, сонячні випромінювання, мінерали, з якими вода контактує в природі, електромагнітні поля живих організмів, які проживають у ній тощо.

Як правило, вчені мовчать про те, що головне, аби вода зберігала у своїй пам’яті розкішне різнокольорове розмаїття Життя, яке вона сама й створила, щоби пам’ятала про міріади істот («живі душі»), яких вона вироїла та які населяють поверхневі води, а також про ті найтісніші контакти, які ця вода мала з живою та косною матерією в природних умовах.

А тепер скажу, чого не має бути у питній воді. По-перше, патогенних та умовно-патогенних мікроорганізмів у інфекційно небезпечних кількостях. По-друге, мутагенів, канцерогенів, токсичних речовин у згубно діючих концентраціях.

Моє глибоке переконання, що питна вода має «забути» як страшний сон про вишукані «очісні» технологічні знущання людини над нею. Згвалтована вода не може принести людині користі.

– Але ж ніхто нині не п’є неочищену воду! Та й видів її очищення існує біля двох десятків.  

– Не біля, а понад: до них належать фізичні, хімічні, фізико-хімічні, біологічні способи очищення води. Разом з тим однозначно й цілком відповідально стверджую: будь-яка реагентна – хімічна чи фізико-хімічна – обробка поверхневих вод віддаляє їхню якість від природного стану, роблячи такі води ненатуральними або, за влучним висловом доктора медичних наук Л. Глоби, денатурованими. Тобто ці води стають своєрідним денатуратом!

– Денатурат – це спирт, до якого вводять отруйні речовини, щоби його не пили, так? А безреагентна обробка води?  

– Численні мембранні технології звільняють воду від органічних сполук і неорганічних солей, тим самим наближаючи воду до стану Н2О. Але ж усі ми добре знаємо, що Н2О – це аж ніяк не питна вода! І хоча вона не дає нам вмерти від спраги, та не дає сил і здоров’я, довголіття, не сприяє насолодженню життям.

– То який вихід?

– Я вже казав: не заважати Біосфері готувати людям питну воду.

– А що для цього треба робити?

– Найперше – від’єднати туалети від криниць. Бо в Україні, як це не прикро і не принизливо констатувати, вони об’єднані повсюдно. Ми бездумно скидаємо нечистоти у природні водойми і з них же беремо воду для пиття. А потім витрачаємо час, зусилля, гроші, інтелект на розробку все нових і нових методів «очищення» цих антропогенно знищених вод. І нам здається, що ми досягаємо надзвичайно позитивних результатів, а насправді готуємо замість чистої  скалічену воду, яка тільки й добра тим, що в ній багато молекул Н2О.

– І які висновки? Вимирати?  

– Ні, просто підготовку питної води треба починати з ретельного очищеня стічних і зливових вод до їхнього повернення до природних водойм. Потім – захист джерел питного водопостачання від згубного антропогенного впливу. А перед подачею людям вода першого класу якості повинна пройти повільне біофільтрування крізь пробіотичні бактерії.

 Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»

Запис Професор Петро ГВОЗДЯК: «В Україні ми повсюдно об’єднали криниці з туалетами… » спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Утім, багатії світу, хоча й визначають його розвиток, все ж становлять меншість. Значно більше живе на нашій планеті бідняків і людей середнього достатку. Більшість з них невдоволена станом суспільної моралі, особливо повсюдними брехнею та шахрайством. Як правило, люди не бачать реального виходу з такого становища. Не дивно, що так швидко поширюється очікування «кінця світу» як визволення від усіх бід. Така вже людська натура: хочеться всі проблеми вирішити водночас і без зусиль зі свого боку. Мовляв, старовинний календар майя завершується датою 21 грудня 2012 року, тож світ цього дня має припинити своє існування.

Щоправда, чимало людей налаштовані оптимістичніше. Вони хочуть вірити у те, що після означеної дати світ… вступить у нову епоху. От просто наступного дня на зміну загальному цинізму прийде глибока віра, а повсюдна брехня поступиться правді та моралі. Адже романтичні натури ще народжуються і чисті людські почуття якась частина людства зберігає попри постійні розчарування та зневіру. Тим більше, що й релігійні лідери світу закликають людство до морального вдосконалення і повернення до духовних цінностей.

Історія дає чимало прикладів глибоких криз, вихід з яких завжди знаходився. Інша річ – яким він був. На жаль, такими могли стати і кривавий конфлікт вселенського масштабу, і хвиля революцій, що прокочувалися різними країнами і потім отримували різні гарні імена на зразок «весни народів» чи «арабської весни». Та «рай земний» після таких потрясінь ніколи не наступав. Швидше – навпаки. Втім, рано чи пізно починалися й позитивні зміни, які дозволяли людям покращувати умови власного життя, піднімати загальний рівень освіти й культури.

Нині світ наближається до чергової у своїй історії глибокої зміни. Для когось вона стане «кінцем світу», для інших – початком нової епохи. Старе мусить відійти, поступившись місцем новому. Далеко не завжди нове означає «краще». Проте його прихід неминучий. Недарма більшість народів завжди з нетерпінням очікує Нового року, покладаючи на нього великі сподівання. Коли перелякані «кінцем світу» вранці 22 грудня вилізуть зі своїх схронів, їхній радості не буде меж. А Новорічну ніч вони святкуватимуть вже на повну котушку. Аби тільки з тих радощів не впали у крайнощі та не наробили якихось бід. Бо з невеликого розуму можна влаштувати собі індивідуальний «кінець світу» і не побачити, в яку нову епоху людство вступатиме у найближчому майбутньому. Якщо воно, звичайно, туди вступить…

Ігор БУРКУТ

Запис Передчуття нової епохи спершу з'явиться на Медіа-Версії.