Роль Сіді Таль – Валентина Головко, Заслужена артистка України, акторка Чернівецького академічного музично-драматичного театру ім. О.Кобилянської; роль Пінхаса Фаліка – Назарій Кавулич, актор Чернівецького академічного музично-драматичного театру ім. О. Кобилянської, лауреат обласної премії імені Сіді Таль. Фрагментів вистави «Сіді Таль. Аідіше Нешуме», режисер –  Людмила Скрипка, народна артистка України.

Робота стала результатом реалізації спільного проєкту філармонії та Чернівецької обласної ради. Начальник відділу супроводу реформ та аудиту місцевих програм Петро Брижак вручив подяки обласної ради натхненниці проєкту, заступниці директора філармонії Любові Добровольській та авторові роботи Сергієві Кроповинському. Присутніх привітала Юлія Грицку-Андрієш, заступниця начальника Чернівецької ОВА.  Присутні вшанували також пам’ять видатного чернівчанина, музиканта Яна Табачника хвилиною мовчання… На заході прозвучала музика українського композитора Майка Кауфмана-Портнікова, створена спеціально для цієї картини, та послання племінника Сіді Таль Давида Гуттманна. Виступи: Іванна Стеф’юк, українська письменниця, літературознавиця; музиканти  Чернівецького академічного музично-драматичного театру ім. О. Кобилянської Мар’ян Зубницький та В’ячеслав Єгоров.

Творчість Сіді Таль – яскрава сторінка в історії культури Буковини, України, Румунії, Молдови. Її ім’я занесено на «Алею зірок» в Чернівцях. 2021 засновано Чернівецьку обласну мистецьку премію імені Сіді Таль. 2022 у Чернівцях відбулася прем’єра вистави «Сіді Таль. Аїдише Нешуме» (про життєвий шлях актриси). Її ім’ям названо вулицю у рідному місті.

Картина, актори… У якийсь момент здавалося, що герої картини зійшли з полотна і були разом з нами у залі…

Після урочистої частини відкриття картини Сергія Кроповінського «Повернення у рідну філармонію Сіді і Фаліка. Історія життя та любові», присудні на заході звичайно хотіли сфотографуватися біля цих портретів. Адже пані Любов Добровольська запевнила, що таке фото обов’язково принесе удачу.

Дякую ЗСУ, нашим захисникам за можливість проведення цього заходу. Щиро вдячна всім організаторам і учасникам вшанування пам’яті Сіді Таль і Пінхаса Фаліка. Браво! Дякую художнику Сергію Кроповінському.

Більше фото з заходу за посиланням – ПОВЕРНЕННЯ У РІДНУ ФІЛАРМОНІЮ СІДІ І ФАЛІКА…

©Тетяна Спориніна, фото автора

Запис У якийсь момент здавалося, що герої картини зійшли з полотна… – «Повернення у рідну філармонію Сіді і Фаліка. Історія життя та любові» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Останні дні березня традиційно позначаться в мистецькому житті Чернівців прем’єрою вистави  у Чернівецькому музично-драматичному театрі ім. Ольги Кобилянської. Цього разу це будуть «Чудеса Мері»– нове трактування чудової й чудернацької Мері Поппінс. Англійська канва творів ПамелиТреверс стала основою для творчої «вишивки» авторки інсценізації та режисерки-постановниці вистави, народної артистки України Людмили Скрипки. Як розповідає Людмила Іванівна, вона давно помітила актуальність історії про Мері Поппінс та її вихованців для нашого життя. І не дивно, бо це про родину, про виховання, про стосунки між батьками й дітьмі. Відтак постановниця залишила англійські імена героїв, проте у виставі піднімаються проблеми,  актуальні і загалом в Україні, і у нас в Чернівцях: «Наразі у нас є дещо сумний час, коли ми поглинуті політичними, економічними проблемами. І ці проблеми, на жаль, проявляються у середині сім’ї, в стосунках батьків з дітьми. Захотілося зробити дуже світлу й теплу історію. Щоб на неї із задоволенням ішли до театру дідусь, бабуся, тато, мама, діти. Створити виставу, яка об’єднала б різні вікові категорії, непросто. Здається, книжки Треверс про знайому всім Мері Поппінс є саме тим матеріалом, що може всіх об’єднати», – розповіла Людмила Скрипка.

«Чудеса Мері…» – це наша версія, нас,українців, – моя, й сподіваюсь, бабусі. Тому ця історія буде цікава тут, у Чернівцях…Власне, це паралельна історія», –поділилася режисерка.

У виставі беруть участь вихованці театральної студії Чернівецького драмтеатру, вони виконуватимуть свої ролі на рівні із дорослими акторами. А це велика робота для дитини, кажуть наставники студійців. Проте самі діти зізнаються, що, займаючись у театральній студії, змінилися на краще. Серед дорослих акторів, зайнятих у виставі – улюбленець чернівецької публіки Андрій Циганок. І це своєрідний індикатор того, що нудно не буде.

Вл. інф.

Запис До Чернівців завітає чарівна няня Мері Поппінс спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Вже на цих вихідних Чернівецький академічний обласний музично-драматичний театр покаже нам останню прем’єру сезону.

Цього разу режисерка Людмила Скрипка обрала для постановки п’єсу, вже можна казати, класика румунської драматургії Михаїла Себастьяна «Зірка без імені» в сучасному перекладі українською Сергія Лучканина. До речі, нинішній перекладач зазначив, що румунською назва п’єси звучить  саме «Зірка без імені» – на відміну від звичного «Безіменна зірка» за аналогією з відомою російською назвою. Сказати, що драматургічний матеріал відомий, – замало. Навіть у Чернівцях п’єса побувала і в репертуарі Облмуздрамтеатру, і в репертуарі театру «Голос». Але Людмила Скрипка не була б сама собою, коли б не приготувала у відомому – потаємну родзинку.

Команда постановників румунської п’єси склалася інтернаціональною: до українок – режисерки Людмили Скрипки та художниці Наталії Руденко-Краєвської – долучилася ще й болгарка Яніца Шопова, хореограф.

Сюжет п’єси, як і належить класиці, – на всі часи. Кохання й розрахунок, блискучі столичні жителі і звичайні провінціали, випадок і сталий порядок, пошуки й звичка, сподівання й безнадійність… Усе це об’єнується в різних комбінаціях – як у калейдоскопі. Відтак, кожний глядач віднайде для себе те, що його зачепить, свою зірку, яка веде життям і ніколи не сходить зі свого шляху. Знайде невідоме у відомому…

Тож зустрінемося на прем’єрі!

Лариса ХОМИЧ, «Версії»

Запис Жодна зірка не сходить зі свого шляху. Хіба що завітає на сцену Чернівецького облдрамтеатру спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На екваторі «Золотих оплесків» чернівецького глядача порадувала вистава Театру ім. Міхая Емінеску з (так і хочеться додати – сусідніх) Ботошан за п’єсою відомого драматурга Альберта Р.Герні «Ти мій Бог» (в оригіналі «Сильвія»). Цей театр уже не вперше на нашому фестивалі, але цього разу театральна інтрига ще й у тому, що це – режисерська робота художнього керівника Чернівецького облмуздраму н.а. України Людмили Скрипки.  Оскільки електронного перекладача на озброєнні в нашому театрі немає, дивилися, що називається, наживо.

Найперше вразило просторове і кольорове вирішення сцени (художник-постановник – «прибуковинена», а тепер вже й «приботошанена» львів’янка Наталія Тарасенко). Білий колір умовних стін та меблів, навіть комп’ютера й одягу в гардеробній, більше підходив не для людської оселі, де живе сім’я, а для операційної – і вона-таки виникає в ході дійства. Боротьба кольорів відбувалася в ході вистави навіть не між білим і чорним – Добром і Злом, а між білим – Байдужістю, що обертається на Зло, і червоним – Любов’ю, Вірністю і… болем.

На початку дуже переймалася, чи зрозумію зміст, не володіючи румунською, але рухи, репліки, пересування сценою були настільки точно й детально вирішені режисером і зіграні акторами (абсолютно усіма!), що засвоєних за життя на Буковині слів та фраз румунською цілком вистачило для розуміння і дійства, і художньої тканини вистави.

Сюжет п’єси, значно адаптованої та переакцентованої Людмилою Скрипкою, ніби й простий: подружня пара з 22-ма роками стажу, Грег (Богдан Мункачу) і Кейт (Сильвія Рейляну), як то кажуть, «смертельно» занудилися одне з одним. Грег на прогулянці знаходить собаку, називає її Сильвією (Джина Петрашку-Замфіраче) і приводить додому. Це аж ніяк не надихає його строгу дружину, дослідницю англійської літератури й Шекспіра зокрема, Кейт, бо порушує не лише звичний розпорядок, але й просто створює безлад в оселі.

Весь час здавалося, що зводити виставу лише до ситуації із собакою, неправильно. Це було про всіх нас. Про те, чи вміємо ми любити, прощати, бути вірними, людяними, визнавати за кимсь право на вибір. Ситуації, що в них потрапляли герої, весь час ставили перед ними саме завдання вибору. З чимсь їм вдавалося справлятися, із чимсь ні. Але без найменшої «натяжки» режисер і актори прийшли до розуміння цих ніби й простих речей, до свідомого вибору на користь Любові. І все це робилося не в лоб, пафосними заявами, а усім процесом життя на сцені – тому й було зрозумілим навіть для тих, хто не володіє румунською. І ще одне зауваження. От я, наприклад, кілька разів писала про Людмилу Скрипку з різних приводів, але треба було подивитися таку її виставу, де слова нібито відійшли для мене на другий план, – аби зрозуміти Скрипку-режисера: як вона бачить сцену і чого хоче від акторів. Понад десять років у режисурі Людмила Іванівна зростала, вчилася, відточувала майстерність, аби тепер почути, що це на сьогодні – її найкраща вистава.

Я спробувала з інструментом глядацьких емоцій висловити те, про що говорили на обговоренні театральні профі – члени журі і актори Ботошанського театру. Висновок для нинішнього фестивалю може бути один: це серйозна заявка на номінації. І рішення журі вже не так довго чекати: часу лишилося менше половини.

Лариса ХОМИЧ, театральний оглядач «Версій»

Запис Золоті оплески-2016: День шостий. Мистецтво без мовних бар’єрів спершу з'явиться на Медіа-Версії.