На зображеннях переважає м’який, теплий теракотово-брунатний тон — колір випаленої глини, землі, що зберігає сонце. Це поєднання кольору охри, кори, іноді навіть паленого цукру.

Цей птах справді вражає — ніби виліплений із теплої землі, згустку пам’яті чи сну. На перший погляд – він застиг. Але тіло, хоч і стилізоване, сповнене напруги: нахил голови, загострений дзьоб, «перо-крила», мов лезо чи знак. Птах, який не летить – і водночас завжди у польоті в нашій уяві. Так, це не буквально живий птах, але живий символ…

Майже всі роботи у кольорах теплих і стриманих, не палає, а тліє… Давність… Спадкоємність… Матеріали, які не зникають – кераміка, камінь, дерево. Земні кольори. Вони не викликають галасу, а вселяють тишу і глибину…

«Скам’яніла, щоб не зів’янути…» – Олег Любківський справді вкладає у свої образи глибокий сенс: краса, яка застигла, щоб вічно жити.

Пані Світлана Балінченко розпочала з Мішеля Фуко. «Народження біополітики».
– Король – це не той, хто керує, а той, хто піклується. І, власне, як керманич, не той, хто керує кораблем, а той, хто знає, де кинути якір, той, хто піклується про цей корабель. Коли дивилася цю виставку, подумала, що певною мірою це є і піклування про минуле, тобто збереження минулого, але це є і піклування про майбутнє… Щоб майбутнім чернівчанам було де кинути якір…
Не буду повторювати цей невеликий виступ пані Світлани до завершення виставки, можна послухати відео.

Тарас Возняк, письменник, філософ, культоролог, головний редактор і засновник Незалежного культурологічного журналу «Ї», генеральний директор Львівської національної галереї мистецтв імені Б. Возницького відзначив в статті «Елімінація митця і простір інтерпретації.  Любківський»:
…у цій діалектиці полягає таїна кожного мистецького твору. Твір не «відмирає», не «кам’яніє» після написання чи висихання пензля майстра. Твір стає справжнім мистецьким твором, коли починає жити своїм, дуже інтимним, невідомим та в натуральний спосіб скритим від свого першого творця, художника, життям. Твір, що називається, – йде в люди…

Тарас Возняк порівняв митця з Робінзоном Крузо, який з уламків корабля створив власну міні-Британію. Але ж Олег Любківський дійсно будує власний світ із фрагментів пам’яті, простору й часу.
Олег Любківський поділився спогадами про витоки своєї творчості. У 17 років, під час навчання у Вижниці, він створив першу умовну фантазію – вид з висоти пташиного польоту на Кути: гора Овідій, річка Черемош, поле, маленький будинок… Композиція вийшла природною, органічною, такою, якою її уявляв молодий художник. А вже у часи перебудови Любківський повернувся до цього образу. Зріло, свідомо, він завершив картину, надавши їй символічну назву – «Земля обітована». Назва виникла інтуїтивно, як відгук на бажання повернення – у місце, де хочеться жити, куди хочеться повертатися.

«Художник не має права мовчати в війну.
У нього не має танків, не має солдатів. В нього є пензлі і олівці.
І він може показати інтелектуальну перевагу над ворогом. Що вміє тільки вбивати і стріляти…
А я вмію таке, що не по їхньому рівню розвитку.
Тобто морально я вище, ніж війна і та агресивна сторона…», – Олег Любківський.

Доктор філософії німецької літератури Judith Schifferle /Юдіт Шіфферле/ звернулася до учасників персональної виставки «Земля обітована» Олега Любківського, яка у січні 2025-го презентувалася у великих виставкових залах відділу «Палац Лозинського» у Львові. Judith Schifferle у Чернівцях знають і як поетесу з Швейцарії. Пан Юрій Якимчук зачитав звернення присутнім на виставці у Чернівцях 4 квітня.

– Мистецтво може творити нові світи і фігури з усього, що нас оточує. У кращому випадку художник не має робити нічого іншого, крім як зменшувати, забирати, підкреслювати. Приведення чогось до суті має щось спільне з кінцем. Так само, як крапка завершує речення, але оповідь тільки починається…

– Ці надгробки утворюють пейзаж без географії. Зараз, коли ми пишемо і так близько підходимо до малюнків, тут і там вони знаходяться на відстані всього одного кроку одна від одної. Роботи Любківського настільки зменшені і загострені, що залишається каркас життя, звільнений від усіх зайвих елементів. Це фрагмети, які стосуються нас усіх…

– Ці кладовища – це також наш світ. Але де небо, земля і кольори життя. Тут не має навіть горизонту, що розділяє верх і низ. Художник тримає в руках свої інструменти, як каменярі надгробки, і лише дає простір речам. Життя заховане в них. Вони розростаються в порожньому просторі і залишаються свідками. Пелюстки зкам’яніли, щоб не засохнути… Доктор Юдіт Шіфферле, Базель, 2024

Вислів «Під кожною могильною плитою ховається історія людства» набуває особливого звучання, це не просто фраза – це роздуми про пам’ять, спадок, минуле, яке формує наше сьогодення, усе те, що робить людське існування унікальним. Це світ, де важливо не лише пам’ятати про смерть, а й шукати в ній відображення життя – з його кольорами, небом і землею. І в цьому пошуку мистецтво відіграє надзвичайно важливу роль: воно оживляє пам’ять, дає голос тим, хто вже мовчить.

«Земля обітована» це свого роду і медитація над історією, пам’яттю, життям і смертю. Це простір, де художнє слово і візуальні образи об’єднуються, щоб нагадати нам: під кожною плитою – цілий світ, якого більше немає, але який усе ще живе в нашій пам’яті й культурі…

І ще пані Світлана Балінченко на умовних листівках підписала нам на ідиш різні побажання. Слово «וועלט» — «мир» — на цих картках звучало як благословення, як надія…

Далі буде… І нехай «Земля обітована» живе у наших серцях не тільки як місце, а як стан – глибокий, чутливий і сповнений надії. Дякуємо Автору!

Більше фото з виставки за покликанням – «Скам’яніла для того, щоб не зів’янути…», – Олег Любківський

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Краса, яка застигла, щоб вічно жити: виставка «ЗЕМЛЯ ОБІТОВАНА» Олега Любківського у Чернівцях… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Олег Любківський – художник і графік, автор концептуальних творів, які концентрують образ Чернівців у контексті загальноєвропейської культури.
Перша виставка, «Романтичні краєвиди», експонувалася у Національному художньому музеї України (1998), «Осінь минулого століття» – у Києво-Могилянській академії(2001), виставка «DIE GOLDENE BIRNE», «Золота груша» – в австрійському мистецькому центрі (2003), «Виставка акварелей і графіки українського митця Олега Любківського» – Люблінський проект «Bruno4ever» (2011).
Учасник Міжнародної виставки сучасної європейської гравюри «Від Венеції до Гельсинки» в Брюсселі ( 2000) та численних мистецьких імпрез в Україні, Австрії, Румунії, Бельгії, Німеччині, Канаді.
Олег Любківський нагороджений почесною відзнакою – медаллю «Signum Memoriar» за внесок у збереження європейської культурної спадщини(2010).

Дні Бруно Шульца в Любліні 14-20. XI. 2011

Товариство “Фестиваль Бруно Шульца” під патронатом мера Любліна Кшиштофа Жука з з нагоди шістдесят дев’ятої річниці від дня смерті Бруно Шульца провело низку заходів у Любліні. Вони передували традиційним дням пам’яті Бруно Шульца в його рідному місті Дрогобичі, в Україні. Гжегош Йозефчук – президент і організатор.
14 листопада у крайовій публічній бібліотеці імені Єроніма Лопацінського відбулося відкриття «Днів Бруно Шульца в Польщі» . Цикл заходів стосувався діяльності професора Владислава Панаса – теоретика літератури, шульцолога, завідувача катедри теорії літератури Люблінського католицького університету. Відбулася демонстрація фільму «В уламках дзеркала» Наташі Зюлковскої-Курчук. Також презентація праці Ізабелли Ціхоньскої «Інтрига нескінченности на межі двох світів», що основана на «Цинамонових крамницях» Бруно Шульца.
І ввечері цього ж дня в галереї публічної бібліотеки відбулося відкриття колективних та групових вернісажів – “Bruno4ever”.

Буклет виставки «Bruno4ever» починається з представлення художника Олега Любківського.
Мистецтво і життя майже завжди знаходиться у суперечності…
Може мистецтво якраз і є поєднанням матеріального і духовного?
Чи все можливо в мистецтві?
Чи є мистецтво противагою реальності?
А може мистецтво є ідеалізацією життя…
Багато питань було до художника… І про задуми, і про складність, удавану простоту, переконливість і невипадковість…

Пропоную тепер прочитати художника…

Адже його картини завжди символічні і не тільки налаштовують, а іноді навіть є і певним поштовхом… І не тільки до міркувань…

“Час, коли моє місто називалося CZERNOWITZ вже дуже далеко від нас. Те, що історія залишила нам під цією загадковою назвою – неоднозначне і багатомірне утворення, особливе полі культурне явище, що й за плином часу не перестає вражати дослідників. Це – особлива тема, що не вписується у стереотипи, і за якою тягнеться шлейф реального, але недосяжного для нас багатомовного чернівецького міфу. Оспіване поетами та прозаїками з видатними іменами, місто і тепер прихованою силою своєї привабливості спонукає до осмислення та продовження цієї теми. Незаперечні предметні ознаки Габсбургського походження, що часто оточують нас сьогодні у повсякденному житті, часом стають несподіваним відкриттям, знаковим фактом, до якого ми маємо хоч далеке, але все ж відношення. Це те, що залишилось нам у спадок від тієї епохи і часто нагадує забуті декорації дорогої вистави, актори якої вже давно пішли з життя. Ці декорації – досі міцні та нерухомі, тільки позначені безліччю автографів, і не лише вдячної та захопленої публіки. Цей умовний образ існує поза звичними художніми уявленнями і може писатись тільки особливою мистецькою мовою. Найпростіший задум, найменша матеріальна ознака того часу оживає і стає самодостатньою тільки завдяки незвичній стилістичній знахідці, а там, де у місті перетинаються протилежні часові виміри – разом утворюється невигадана, еклектично-переплетена картина, що є парадоксальним продовженням життя того міста, що колись давно називалось CZERNOWITZ…”, – Олег Любківський

***
“…Моє місто іноді ностальгійно дарує теплий осінній настрій, коли дуже хочеться затриматись у часі, знаючи, що ця ідилія коротка та минуча. Так повільно іде від нас унікальна атмосфера нашого міста, і залишаються тільки гербові монограми та дати народження на шляхетних будинках, що не хочуть довго тримати на собі нинішні косметичні підфарбовки, час від часу нагадуючи нам про оригінальні кольори справжнього обличчя колишньої негласної столиці Європи…”

***
“…Традиція красивих ліній останнім часом спонукає помічати у місті більше філософських штрихів, аніж скептичних, і я створив нову серію, що об’єднала всі мої твори у художній трактат про місто, гідне любові – МІСТО, ЩО КОЛИСЬ ДАВНО НАЗИВАЛОСЯ CZERNOWITZ. Це данина незвичайному місту, його аурі, що створила для світу відомих поетів, письменників, художників, музикантів…
Данина місту, де жили мої предки, де народився я і мої діти, де колись будуть жити
нащі нащадки, для яких велика гора шпилів та куполів теж буде сенсом та невід’ємною частиною їхнього життя, як це місто є джерелом натхнення для мене…”

Адже коло – це теж лінія, тільки замкнена. Розірване коло відволікає від цілісності, форма перетворюється на другорядне. Зміст взагалі пропадає…
Художник Олег Любківський перериває хід реальності. І не тільки символічно чи умовно. Те, що навколо нього, не просто виразні деталі, він інтегрує інтелектуальну композицію власного світогляду, щоби МІСТО не загубилося і не стояло осторонь у сучасній цивілізації.

Тетяна Стрільчик, «Версії».
Фото з виставки – Дороти Мочибродської.

Запис Виставка акварелей і графіки Олега Любківського на Люблінському проекті «Bruno4ever» спершу з'явиться на Медіа-Версії.