Їздять Україною особисто і вважають найефективнішою – агітацію «від дверей до дверей», а найпотужнішою зброєю – «мислевіруси». Кількома такими редакція спробує «заразити» й читачів.

*«Ми все живемо ще у пофарбованому в національні кольори радянському «бараку».

*«Я щасливий, що люди – такі зневірені. Вони перестали вірити в казки. Віра у вождів перестала бути рушієм української політики».

*«Українське суспільство мусить вимагати в політиків конкретний план реформ і конкретну команду виконавців».

*«Потрібно спочатку заявити програму «що і як робити», потім – назвати команду. Тоді й відповідь на запитання про єдиного кандидата від опозиції буде легшою».

* «Українці не хочуть ходити на вибори як на війну, вони хочуть ходити туди як на парад перемоги».

*«Тактику Юлії Тимошенко щодо висунення всіх кандидатів у президенти від опозиції вважаємо помилковою. Ми ведемо дискусію з Юлією Володимирівною. Це ознака не війни, а живого організму української опозиції».

*«Є загроза, що Янукович виведе в друге коло Симоненка. А один кандидат від опозиції може виграти в першому турі!».

«Не можна відмовляти в патріотизмі російськомовному населенню України. Для мене найкращі письменники – Прохасько й Андрухович. Для когось іншого – Андрій Курков, який пише російською, але в світі відомий саме як український письменник. Поки не досягнемо спільного між ними – доти перемагатиме Бузина…»

Вл.інф.  

Запис Луценкові «мислевіруси» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Це, на жаль, особистий вибір нашого «гаранта». Або він розвертається вбік від Європи, у зворотньому напрямку, – і тоді питання в’язнів йому вирішувати не треба, але загрози для себе, коли він опиниться сам-на-сам із Путіним, Янукович вже усвідомив. Або ж Янукович визначається на користь підписання угоди про асоціацію з ЄС, – і тоді йому треба йти на компроміс щодо Тимошенко. Я не виключаю також, що Банкова може максимально, наскільки можливо, відтягувати це рішення, водночас затягуючи вирішення й інших питань: вибори в «проблемних округах», вибори в Києві, закон про прокуратуру тощо. А потім все-таки відпускає Тимошенко – і це рішення радикально змінює атмосферу в стосунках з ЄС, переважуючи всі інші негативи. От така «візантійщина».

Чи вдалося Януковичу ув’язненням і цілеспрямованими спробами приниження Тимошенко досягти своїх цілей? Він задовольнив свої почуття реваншу, помсти і жаху 2004 року, він, безумовно, ускладнив комунікацію Тимошенко в політичному полі України і зменшив (але так і не подолав) свої фобії. Та не виключив Тимошенко з політичного життя.
Згідно з даними Центру Разумкова (квітень 2013 р.), вважають її лідером опозиції 31,6% опитаних (на другому місці Яценюк – 22,9%, на третьому Кличко – 8,9%). Попри всі проблеми, об’єктивні і суб’єктивні, і всілякі спроби Банкової перешкодити об’єднанню «Батьківщини» і «Фронту змін», воно відбулося, Тимошенко і Яценюк зробили висновки і змогли переступити через трагічні незгоди 2010 р.

Історія дає чимало прикладів, коли політв’язні виходили на волю сильнішими, мудрішими, роблячи акцент на моральну перевагу, ненасильницький спротив – і це приносило перемогу. Водночас ми бачимо, що нинішні лідери опозиції поки не домовилися про висунення єдиного кандидата в першому турі, говорячи про своєрідний «праймеріз» у першому турі. Про це говорить і Тимошенко. Така стратегія має свої плюси і мінуси. Ми маємо усвідомити, що Банкова зробить все для того, щоб зіграти на амбіціях лідерів, пересварити їхніх прихильників.

Тому, в будь-якому випадку, всім силам опозиції треба зробити висновки з недавніх виборів мера у Василькові, де опозиція була просто зобов’язана не тільки перемогти, а й захистити перемогу:
– Опозиції потрібні історії успіху, вона має довести змогу перемагати (персональне голосування – приклад такого успіху, Васильків – приклад невдачі);
– Подолання апатії виборців і їхня максимальна мобілізація;
– А для цього – потрібно показати, що опозиція принципова інша від чинної влади, моральна й відповідальна;
– І нарешті, здатність забезпечити спільний захист результатів. 2004 рік довів, що це можливе. З нинішнім режимом це буде складніше.

Але можливе, якщо вдасться створити широкий громадський рух спротиву режиму, в якому знайдеться місце не тільки політикам, а й представникам громадянського суспільства. Тимошенко і Луценко говорили про це напередодні виборів 2012 р. Повністю використати цей шанс тоді не вдалося. Але це конче потрібно.

Олексій ГАРАНЬ, історик-міжнародник, політолог, політконсультант («Українська правда»)

Запис Два роки ув’язнення Тимошенко: наслідки для режиму, опозиції і країни спершу з'явиться на Медіа-Версії.