вже три місяці воює з коронавірусом, витягуючи людей з лабетів смерті

Лікарі-отоларингологи, маючи інший профіль, не мають зобов’язань перед коронавірусними хворими. Тим паче, коли вони ще й належать до працівників кафедри. Та коли Чернівецька міська лікарня №1 терміново перепрофілювалася на базовий медзаклад з лікування хворих на COVID-19, Світлана Анатоліївна Левицька, яка основним місцем роботи має Буковинський держмедуніверситет і вже 21-й рік працює у лорвідділенні міської лікарні №1, написала заяву на долучення її до списку лікарів, що працюють з хворими на коронавірус. І це тоді, коли понад половину медиків просто зникли: пенсіонери пішли на пенсію, хтось подався у відпустки за свій рахунок, а дехто просто канув у невідомість…

– І не було страшно? – одразу ж виникає закономірне питання…   

– Чесно кажучи – ні. Бо кожний у житті має свій обов’язок: під час війни його виконують військові, а під час епідемій – лікарі. Та й мама відреагувала спокійно. Зауважила тільки, що якби був живий тато (який пішов у кращі світи  два роки тому), він вчинив би так само…

Можливо, мій крок став позитивним поштовхом і для наших медсестричок, які ризикували за 3-4 тисячі гривень. Та згодом і вони заспокоїлися, позбулися страху.

…Першим із нас захворів завідувач відділення Олександр Миколайович Понич. Пам’ятаю, як він після чергової здачі аналізів прийшов і сказав ніяково: «Я – позитивний…». Відтак ми всі перехворіли, хоча й без ускладнень і наслідків.

– А вдома як?

–  Моя донька – програмістка, як і чоловік. Живе і працює у Києві. Чоловіка ж я, зрозуміло, заразила, хоча й береглася…

– Люди панікують?

– Страх і паніка – цікаві психологічні речі. Коли вони вимикають логіку, це доходить до  комічного, до абсурду. Приміром, заходжу в «скафандрі» у бокс до хворого, виглядаю як інопланетянин. А він і цікавиться в мене з острахом: чи бува не коронавірусний лежить у сусідньому боксі?  Ну що тут скажеш…  

– …І сміх, і гріх. А були випадки, які вас вразили?

– Ну, приміром, така історія, найсвіжіша: потрапила до нас важка 68-річна бабуся. Може, не варто казати про 68-річну жінку – бабуся, та хвороба старить усіх… Вдома у неї залишався чоловік-інвалід, якого вона доглядала 8 років. Тож боролася за життя шалено: 4-5 тижнів в реанімації, далі ще 52 дні дихала киснем. За цей час у нашій лікарні від COVIDу помер її чоловік. Тоді вона почала мотивувати себе 2-річною онукою. Щонайменше 7 разів ця літня жінка була не те що на межі життя і смерті, а заглядала у вічі смерті, стоячи однією ногою в могилі. Натомість минулого тижня ми всією лікарнею проводжали її додому… Уявляєте?..

– У моєї подруги яка першу половину життя пропрацювала акушер-гінекологом, а другу – травматологом, є такий жарт: коли пацієнт хоче жити, медицина безсила… 

– У цьому вислові щось є, бо дуже багато залежить від внутрішнього налаштування і психологічного стану пацієнта, його, так би мовити, мотивованості на життя.

– Пані Світлано, у вас великий досвід роботи й чимало друзів і колег відповідного рангу за кордоном. Як ви оцінюєте ситуацію? Що на нас чекає?

– Так, маю друзів в усьому світі. Приміром, мій колега-американець пішов працювати з COVID-хворими волонтером. У Німеччині, за словами колеги, спрацювали організованість, притаманний німцям орднунг – порядок. Часто спілкуюся з лор-професором із Риму. У них там позитивні результати стали наслідком дієвих карантинних заходів, хоча і не завжди було відповідне забезпечення й чогось постійно не вистачало.

– А коли епідемія піде на спад?

– Тільки тоді,коли буде достатня кількість імунізованих людей, тобто тих, які вже перехворіли.

– А буває, що людина перехворіла, та імунітету не здобула?                

– На жаль, і таке трапляється. Китай вийшов із цієї ситуації, та далеко не все оголошує. На вивчення нового вірусу підуть роки, відтак ще зарано говорити про якісь підсумки.

Із запису Світлани Анатоліївни 7 квітня ц.р. у Фейсбуці

«Про епідемію і медицину
Важкі часи перевіряють людину. На людяність або підлість, готовність брати на себе відповідальність чи «підставляти» іншого. І в стресовій ситуації є люди, які просто виконують свою роботу, якою б небезпечною вона не була. Або допомагають. Біда – вона спільна, а не тільки тих, хто «знав, яку професію обирає і комусь там клявся».
Інший варіант – кричати, як все погано. З теплого місця, бажано максимально безпечного. Про поганий стан медицини і жахливих медичних працівників, які масово звільняються і не готові допомогати, про відсутність умов тощо. Хто хоче конкретики – тому в соцмережі. Ці добродії там неймовірно активні. Вдома на дивані, або «в кулуарах». А ще – з добре помітним політичним «душком»  і «підґрунтям». Та, власне, зараз не про них.
Так от, міська лікарня №1 працює. І працює непогано. Перетворилася вона за дуже короткий термін на лікувальний заклад, який приймає пацієнтів з COVID-19. У дуже короткий і зусиллями самих медиків, які працювали майже цілодобово, щоб усім було максимально безпечно та комфортно. І оснащена вона не так уже й погано, як комусь здається. До речі, зусиллями все тих же «жахливих» медпрацівників і людей, які не волають, а допомагають.
Звісно, й серед медиків є відважні і боязливі, людяні і черстві, дієві і пустопорожні. Як і всюди. Можна «втекти» на лікарняний, відпустку, зрештою – звільнитися. І так дійсно  робиться. У нас також. Але  можна й просто виконувати свою роботу.
Міська лікарня №1 розгорнута на 50 боксованих ліжок (нині їх збільшено – «Версії»). І допомогу хворим надають 31 лікар (в тому числі досвідчені і найкращі в світі реаніматологи), 49 медсестер і 26 молодших медсестер.
Отже, ми працюємо. А вже за Вами вибір: кричати, як все погано чи спробувати зрозуміти і допомогти».

Про професорку офіційно й стисло:

*чверть століття стажу в ЛОР-практиці;

*тисячі й тисячі операцій на ЛОР-органах;
*тисячі й тисячі пролікованих пацієнтів найширшого вікового діапазону – від немовлят до людей літнього віку;

*дві захищені дисертації, в яких намагалася відповісти на запитання «чому виникає гайморит» і «як запобігти розвитку гайморитів у дітей»;

*а ще наукові дослідження з діагностики, лікування, профілактика запальних захворювань навколоносових пазух і порожнини носа у дорослих та дітей; визначення імуногенетичних предикторів (провісників) розвитку хронічних синуситів; впровадження нового напрямку – функціональної ендоскопічної ринохірургії у педіатричній практиці;

*десятки доповідей на наукових форумах різного рівня, в тому числі за кордоном;
*півсотні конференцій, майстер-класів, тренінгів з оториноларингології, в тому числі за кордоном;

*читання лекцій англійською мовою;
*стажування у кращих ЛОР-клініках України, Хорватії, Австрії;
*проведення майстер-класів, тренінгів, лекцій для лікарів сімейної медицини і педіатрів;
*найкращі й найперспективніші учні, бо зі студентів-гуртківців викристалізовуються найпрацьовитіші інтерни, які згодом перетворюються на перспективних молодих ЛОР-лікарів, за якими майбутнє.

Як отоларингологія об’єднала два Світланиних захоплення

Народилася Світлана у сім’ї лікаря Анатолія Левицького, який після закінчення Чернівецького медінституту працював урологом у Кельменцях. Коли дівчинці було 3,5 року, тата запросили до обласної лікарні.

– І саме там минуло моє дитинство: ми жили на території лікарні у блоці барачного типу. Тож я могла стати тільки лікарем. Тим паче, перед очима був яскравий приклад батька, захопленого своєю урологією. Загалом він був біля витоків організації та становлення
урологічної служби Буковини, яку тривалий час й очолював. Саме за його ініціативи та безпосередньої участі у практику впровадили сучасні операції на нирках і сечових шляхах,
малоінвазивні ендоскопічні трансуретральні операції та складні операції при онкопатології. Відтак я «запала» на хірургію.

– А чи не заважала вам зірковість вашого батька? Пригадую, він був настільки популярним і відомим, що навіть люди далекі від медицини знали це прізвище… 

– Ні, зірковість батька не заважала, швидше була гарним мотиватором. Та й ми «поділили» сферу інтересів: я обрала верх людини, він – її найбільш інтимну нижню))) Єдине, батько був проти, щоб я обрала «велику» (абдомінальну) хірургію чи урологію. Вважав, що це не найкращий вибір для жінки, навіть для такої шаленої. Мав рацію, як завжди.

Та завдяки випадку, а точніше –  через блискучого викладача, який захопив мене своєю спеціальністю, обрала отоларингологію. Батько зрадів. І я також, адже отоларингологія унікально поєднує хірургію і терапію. Друга унікальна риса саме цієї медичної професії – ти маєш справу з патологією, яку бачиш. Одне слово, жодної секунди не шкодую, що зробила отоларингологію справою свого життя.

Вона буває дуже різною – ця шалена професорка Левицька

– Пригадую часи, коли ЛОРів називали вухогорлоніс… 
–  Це за органами, які ми лікуємо… А загалом всі хвороби в організмі починаються… з носа. І тільки незначна кількість потрапляє до організму через інший отвір. Та й побудова носа настільки унікальна, що про неї можна говорити годинами. Адже ніс – це кондиціонер цілого організму! А вуха, а гортань!…

– До слова, на Буковині чимало людей мають проблеми з горлом, носом, особливо діти…

– Це через надмірну вологість – ЛОРоргани її не люблять. А щодо дітей, то вони мають хворіти, бо тільки так набувається імунізація організму. Та й загалом хвороба – це стосунки зі світом, тож хворіти – явище нормальне. Водночас зміна імунітету населення у бік його послаблення – дуже негативна тенденція. Нині зустрічаємо ангіни у 6-місячних малят, чого раніше ніколи не бувало.

Про дозвілля: бісер і мандри, а також про чоловіка

Знаючи про навантаження Світлани Левицької, думала, що вільного часу в неї практично немає. Та, мабуть, ця жінка настільки грамотно вміє організувати своє життя, що в ньому присутні різноманітні барви. Вона з гумором пояснила:

– У мене є вільний час, адже маю купу помічників – пральну машину, пилосос, чоловіка… Натомість не маю городу та господарства. Віддаю перевагу здоровому дозвіллю – мандрам, подорожам. Гори – моя любов. Немає такої вершини Карпат, де я не була б.

А ще плету з бісеру. Вироби – ґердани, кольє, браслети – виставляю в Instagram. Зрозуміло, почала з уроків, а тепер дружу зі своєю вчителькою.

Вишукані прикраси – кольє і ґердани з бісеру – ручної роботи п. Світлани.

Ні, роботи свої не продаю, тільки дарую друзям. Це коштовна ручна робота, яка забирає багато часу. Та й бісер також не копійки коштує, якщо якісний. І я не просто плету з бісеру, мені цікаво врахувати особливості та захоплення того, для кого виріб призначений. Приміром одна моя подруга захоплюється спелеологією, тож і кольє для неї виготовила у відповідному стилі…

«Побут не руйнує любов, якщо тільки ви самі цьому не допоможете» 

Світлана Левицька з чоловіком

Цей пост з дуже зворушливим і  романтичним знімком подружжя з’явився на сторінці Світлани у Фейсбуці  нинішнього тижня:

«Як виховати ідеального чоловіка? Ніяк!
Я переконана, що виховати в цьому світі можна тільки себе.
З висоти прожитих років можу дати пораду тим, хто одружений недавно: побут не руйнує любов, якщо тільки ви самі йому не допоможете.

Я переконана: першорядне значення мають почуття, тоді як дрібниці на кшталт: як і кому робити прибирання, як використовувати зубну пасту, – дрібниці, які треба вирішувати в вербальному просторі (це означає – треба розмовляти ).
Придумайте для себе правило, назвіть його як хочете. Головне говоріть про свої почуття, переживання, не ображаючи одне одного. Ми можемо озвучити тільки власні почуття: «Мене засмучує, що ти не піднімаєш сидіння унітазу», а не: «Ти козел».

Так-так. Чи помічаєте знайомі обороти? Пригадайте!
Через рік, десять чи п’ятдесят знаходьте час на розмову, не замовчуйте, не збирайте негатив у собі. На крайній випадок пишіть SMS, головне – спілкуйтеся.
Більшість сварок у сім’ї відбувається з двох причин: недосип і «сам собі вигадав проблему».
Ще один секрет – секс! Хочете міцну сім’ю і стабільні відносини – не відмовляйте один одному в сексі. Купіть таблетку від головного болю, пожертвуйте приготуванням обіду або частиною свого сну, ваша половина і його/її гормони будуть вдячні!
Ще один, секрет – ділюся безкоштовно – народжуйте разом.
Ну і те, про що всі нібито знають:
*Поважайте одне одного.
*Підтримуйте та хваліть.
*Мрійте разом!
*Живіть спільними інтересами.
*Розлучайтесь не надовго – це корисно.
*Робіть приємності, наприклад, намалюйте сердечко помадою в його блокноті.
*І ще, ви теж можете втомлюватися, як не дивно. Кажіть про це».

Післямова: щастя – коли «летиш» на роботу і з такою ж радістю «летиш» додому

Цей невеличкий есей є враженням від спілкування з Світланою Левицькою.

«Чи є на світі щасливі люди? Безперечно. Вони, зрозуміло, в меншості, та їх об’єднують дві речі: по–перше, вони творчі, а по-друге, знають, чого прагнуть. Утім, постулат щодо прагнень має одне-єдине виключення: ті, що мріють про матеріальний добробут, ніколи не відчують справжнього щастя. Це – аксіома. Бо коли з’явиться бутерброд з кав’яром, захочеться ще й спортивного авта на щодень, а далі – величезний дім-палац тощо. Оскільки апетит приходить під час їжі, завжди прагнутиметься чогось більшого, але щастя разом із речами й посадами не завітає до вашої душі».

– Здоров’я, любляча родина й улюблена робота, жива мама, друзі. Хіба це не щастя? – каже Світлана Анатоліївна. – А скільки реформ пережила і скільки їх на мене ще чекає, – як завше з гумором додає найдемократичніша шалена професорка, якій немає ще і п’ятдесяти…

Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»

Запис Світлана ЛЕВИЦЬКА, шалена професорка спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Немає практично жодної людини, яка обійшлася б узимку без ГРВІ, тобто не чхала, не кашляла чи не мала б нежитю. Вилікувати ж таку застуду неважко,  стверджує Cвітлана ЛЕВИЦЬКА, професор курсу ЛОР–хвороб БДМУ. Та цьому, на її переконання, заважають типові помилки, що й призводять до ускладнень та затягування періоду одужання. На що саме слід звернути увагу, щоби уникнути цих помилок, радить пані професорка.  

На холодну пору року припадає пік захворюваності на гострі респіраторні вірусні інфекції. Напевне, кожному з нас знайоме відчуття дряпання в горлі, болю, що дається взнаки при ковтанні. А ще додаймо чхання, загальну слабість. У «гарячий» сезон респіраторно-вірусних інфекцій у поліклініках шикуються черги пацієнтів, які кашляють, смокчуть льодяники, витирають носи хустинками та активно обговорюють із «товаришами по біді» ступінь почервоніння власного горла, діагнози, методи лікування.

За кількістю способів, за допомоги яких населення намагається самотужки позбутися недуги, ГРВІ – беззаперечний лідер. Напевне, кожна родина має власний «фірмовий» рецепт подолання застуди.

І хоча сама респіраторно-вірусна інфекція спричиняє захворювання, що в переважній більшості швидко і легко минають, самолікування та безконтрольне вживання ліків може призвести не тільки до сповільнення процесу одужання, але й загрожує ускладненнями.

Багаторічний досвід виправлення наслідків неправильного лікування ГРВІ дозволяє виділити типові помилки, яких припускаються хворі та їхні близькі при самолікуванні застуди.

*Широке й тривале використання жарознижувальних препаратів. Підвищення температури – це обов’язковий симптом запального процесу, що спрямований, перш за все, на захист власного організму і загибель вірусів. Звичайно, температура понад 38-38,5°С виснажує організм і може заподіяти шкоду. З нею боротися треба. Проте жарознижувальні препарати не лікують застуду і не повинні вживатися регулярно: вони призводять до гальмування запальної реакції, що не завжди на користь організму.

*Передозування при вживанні жарознижувальних препаратів, оскільки температура тіла не одразу знижується до бажаних 36,6°С. Хоча варто пам’ятати, що зменшення температури на 0,5-1° уже свідчить про дію ліку.

*Призначення антибіотиків при лікуванні ГРВІ. Хоча більшості пацієнтів відомо, що антибактеріальними препаратами не лікують застуду, випадки неправильного призначення препаратів з протимікробною дією рік від року не зменшуються. Ця проблема актуальна не тільки для нас, але й для країн із високим рівнем розвитку медицини: майже кожному п’ятому хворому на ГРВІ сімейні лікарі призначають антибіотики на задоволення очікувань пацієнта, переконаного в тому, що антибіотик – це «пігулка від усіх хвороб». Можна тільки здогадуватися, наскільки ця цифра вища в Україні, де будь-який медикамент можна купити без рецепту, орієнтуючись виключно на свій смак і поради сусідів або аптекарів.

Українці полюбляють лікуватися. На радість фармацевтам

Незважаючи на величезну кількість аптек, у кожній з них завжди є відвідувачі. Доволі часто можна спостерігати трагікомічні моменти, коли покупці просять фармацевта порадити щось «для зміцнення здоров’я». Відтак лікування застуди рідко обмежується одним чи двома препаратами. Купуються й водночас вживаються гомеопатичні та алопатичні (біологічні) засоби, препарати народної медицини, рослинні тощо. Якщо ж додати ще полоскання, натирання, інгаляції, гірчичники, банки, прогрівання, то захисні можливості організму, змушеного долати не тільки хворобу, але й її лікування, просто вражають!

Така поліпрагмазія (надмірна кількість різних ліків) на користь тільки мережам аптек, самому пацієнту вона швидше шкодить. Адже «невинна» терапія рослинними препаратами може спричинити важку алергічну реакцію. Ментол та евкаліпт у людей, схильних до алергічних реакцій, можуть посилити нежить і кашель. Муколітичні та відхаркувальні засоби, вжиті при обструкції (непрохідності) бронхів, тільки погіршать перебіг хвороби, проте виявляться ефективними при лікуванні звичайного ларинготрахеїту. На практиці доводилося мати справу з пацієнтами, які водночас приймали ліки з протилежною спрямованістю: протикашльові засоби разом з відхаркувальними, стимулятори секреції – із препаратами, що висушують слизову оболонку носової порожнини тощо.

Не давайте дітям…  льодяники від горла

Слід усвідомлювати, що діти – це не маленькі дорослі, тож їх не можна лікувати засобами для дорослих. Доза, прийнятна для дорослої людини, може бути для дитини токсичною. Більше того, для лікування малюків не використовують аерозолі, льодяники чи таблетки для розсмоктування. Грубою помилкою є подрібнення пігулок для розсмоктування, бо в кращому випадку дитина одразу проковтне дрібні частки ліку, а в гіршому – вдихне. Засоби «нетрадиційної» медицини, які в дорослого спричинять лише невеличке подразнення, дитині спричинять опік слизової оболонки. Все це прописане в інструкціях до препаратів, але наскільки наші співвітчизники полюбляють лікуватися, настільки ж не люблять читати інструкції до ліків.

Вилікувати застуду дійсно неважко

Не піддавайтеся паніці, забезпечте хворому спокій, велику кількість теплого питва, вітамінізовану їжу. Часто провітрюйте приміщення. Обов’язково викличте лікаря, який пропише оптимальну комбінацію ліків в адекватних конкретній ситуації дозах. Якщо хочете застосувати методи народної медицини, варто порадитися з лікарем щодо доцільності. Домовтеся з лікарем про термін повторного огляду, щоби не пропустити виникнення ускладнень.

Cвітлана ЛЕВИЦЬКА, професор курсу ЛОР–хвороб БДМУ          

Запис Особливості національного лікування спершу з'явиться на Медіа-Версії.