Про це стало відомо після засідання комітету з присудження Премії, який визначив «довгий» список авторів і їхніх творів, допущених Держмистецтв до конкурсного відбору.

Чернівчанина номінували за його документальний роман «Вернон Кресс. Життя під прикриттям», який побачив світ у видавництві «Наш книги» в грудні 2020 року.

У перелік номінантів також потрапили: Юлія Верба – роман в 4 книгах «Одесская сага», ТОВ «Видавництво «Фоліо», 2019-2021; Юрій Скіра – монографія «Покликані: Монахи Студійського Уставу та Голокост», видавництво «Дух і Літера», 2019; Ярослава Стріха – переклад книги Ісаака Башевіса Зінгера «Раб. Шоша», видавництво «Дух і Літера», 2020;  Андрій Павлишин – книга есеїв «Нам і надалі загрожує вічність», видавництво «Дух і Літера», 2021;  Михайло Міцель – книга «Політика і параноя. КПУ в боротьбі проти «міжнародного сіонізму» (1953-1986). Нариси документованої історії», видавництво «Дух і Літера», 2021; Вано Крюгер – поетична книга «Цебер без дна», видавництво «Люта Справа», 2020 тощо.

Цьогорічний список претендентів на здобуття премії імені Шолом-Алейхема приємно вражає кількістю і різноманітністю текстів! Читати – не перечитати! До «довгого списку», з якого обиратимуть переможця, увійшло стільки відомих авторів, знакових видань провідних українських видавництв, він є настільки представницьким, що один тільки цей факт засвідчує неабияку престижність державної премії імені Шолом-Алейхема, – коментує претендент з Чернівців Юрій Чорней власне номінування на відзнаку. – Навіть потрапити до такої компанії вже неабияка честь для номінанта. А виграти у таких достойних здобувачів, чи програти їм, однаково гідно.

Премія імені Шолом-Алейхема присуджується на конкурсних засадах письменникам, перекладачам, сценаристам, драматургам за кращі літературно-мистецькі твори, які популяризують духовно-культурні надбання українського та єврейського народів, сприяють поширенню позитивного іміджу України в світі. Нагородження відбувається щорічно у березні, до дня народження Шолом-Алейхема.

Повний список висунутих творів дивіться за посиланням:

Державне агентство України з питань мистецтв та мистецької освіти

https://www.facebook.com/StateArtsAgency/photos/a.119486096426025/411776287197003/

КОРОТКА ХАРАКТЕРИСТИКА ДОКУМЕНТАЛЬНОГО РОМАНУ ЮРІЯ ЧОРНЕЯ  «ВЕРНОН КРЕСС. ЖИТТЯ ПІД ПРИКРИТТЯМ»:

Історія колишнього чернівчанина, уродженця австрійського Інсбрука Петера Деманта (1918-2006), життя якого тісно пов’язане з Україною – від років дитинства до депортації з Чернівців – загалом типова для багатьох мешканців Західної України, долі яких відкоригувало трагічне ХХ століття. Незбагненним чином у ній поєдналися такі трагічні сторінки, як сталінські репресії і Голокост.

Після світоглядно знакового першого життя у міжвоєнних, ще європейських Чернівцях, Деманту випала доля скуштувати тюремної баланди у сибірських і колимських спецтаборах для особливо небезпечних (звісно, тільки для сталінської влади) політичних злочинців. А після звільнення, працюючи звичайним вантажником, стати першопрохідцем, «хрещеним батьком» туризму на північному сході Євразії і навіть письменником Верноном Крессом.

Якщо Петера Деманта  перед початком радянсько-німецької війни  1941 року разом із ще вісьмома тисячами буковинців депортували з Чернівців до Сибіру, а 1946-го – ув’язнили у таборах на Колимі, то його батька військового лікаря Зиґмунда Деманта, який уникнув радянської депортації, вже румунська влада восени 1941 року спочатку інтернувала до чернівецького гетто, а влітку 1942 року депортувала до трудових таборів Трансністрії, де він загинув.

Це доволі незвичний, але промовистий для історії України випадок: представники однієї чернівецької родини стали жертвами одразу двох тоталітарних режимів – комуністичного сталінського і нацистського гітлерівського, що вкотре доводить їх подібну людиноненависницьку сутність. Усі ці події, як і розповідь про долі багатьох депортованих з Чернівців до Сибіру городян, посіли вагоме місце на сторінках даної книги.

Чимало сторінок книги присвячено «першому життю» Петера Деманта (Вернона Кресса) у Чернівцях – українському місті, його дружбі з українцями в таборі. Саме багатонаціональні Чернівці сформували його світогляд і ставлення до національного питання. Хоча  те, за що насправді змагалися українці, Демант дізнався лише в таборі. Час його власного ув’язнення на Колимі збігся із періодом, коли там з’явилося особливо багато зеків-українців. Тому документальне дослідження «Вернон Кресс. Життя під прикриттям» сміливо можна назвати також великою українською книгою про ГУЛАГ.

Табірний друг Петера Деманта Онуфрій Перун, історію життя якого теж відтворено в книзі, швидше за все був пов’язаний з українським підпіллям.  Цілком імовірно, що саме Перун відігравав важливу роль в самоорганізації в’язнів й займав один з вищих щаблів у тіньовій табірній ієрархії. І взяв під негласний захист колоритного земляка-чернівчанина, якому таким чином віддячив за лекції з історії світової літератури. Історія цієї дружби українського націоналіста і світоглядного австрійця за колючим дротом радянського табору один з найліричніших і водночас найтрагічніших епізодів книги.

Проживаючи до кінця життя у Москві, де опублікував спогади про табори «Зекамерон ХХ», став одним із найшанованіших членів міжнародного історико-просвітницького правозахисного і благодійного товариства «Меморіал», частим гостем Сахаровського центру, колишній чернівчанин Петер Демант привітав проголошення Україною незалежності у серпні 1991 року, застерігав від спроб відродити сталінізм у Росії.

Розповідь про масштабні події – війни, репресії, політичні катаклізми – з перспективи особистої історії, заснована на щоденниках, спогадах, листах дозволяє поглянути на минуле з нового, несподіваного і незвичного ракурсу. Особисте сприйняття відомих подій, долі реальних осіб раптом стають тим людським виміром світової, вітчизняної і міської історії, який змушує замислитися не тільки над минулим, його впливом на сучасність, але й інакше поглянути на своє власне місце у цьому світі. Ця книга покликана заперечити безликість історії.  Це той людський вимір минулого, яким часто нехтують, коли розповідають про масштабні історичні події: голодомори, війни, геноциди…

Запис Чернівчанина номінували на премію Шолом-Алейхема спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Літературну премію Пауля Целана за 2014 рік отримав Микола БУЧКО

Буковинський поет Микола Бучко став лауреатом Літературної премії імені Пауля Целана. Її заснували 2013 року та раз на рік присуджують до відзначення Дня Європи тільки одному з кандидатів у одній з трьох номінацій: за новаторство і оригінальність, за перекладацьку діяльність і за творчий дебют. Першим лауреатом премії торік став український літературознавець і перекладач віршів Целана Петро Рихло.

Для Миколи Бучка це не перша літературна нагорода, але має для нього велике значення, адже свого часу поет долучився до поширення творчості Пауля Целана:

– На Буковині вірші Целана вперше прозвучали у грудні 1988 року, – згадує Бучко. – Неформальне творче об’єднання «Оберіг», яке я очолював, в університетській церкві провело літературний вечір, присвячений німецькомовним поетам – вихідцям з Буковини. Актори театру ім. Кобилянської прочитали кілька віршів в перекладі російською та знаменитий твір пам’яті жертв Голодомору «Фуга смерті».

А з постаттю Целана мене познайомив професор Петро Рихло. Він показав мені статтю в «Радянській енциклопедії», де йшлося про те, що Целан народився у Чернівцях, пізніше емігрував до Європи, отже, вважався буржуазним поетом. Саме тому його творів за радянських часів майже ніхто не знав: кілька віршів було опубліковано в Росії та кілька перекладів українською надрукував журнал «Всесвіт». Тільки після розпаду Союзу за сприяння Петра Рихла вийшло друком повне зібрання творів Целана.

і Микола Бучко, який теж займався перекладами з німецькомовного поета, каже:

– Він – унікальний і надзвичайно глибокий лірик. Його вірші метафоричні та побудовані на біблійних асоціаціях. Без знання Біблії важко збагнути їхній зміст. Уся творчість Целана – це пошук, і я теж постійно перебуваю в пошуку нових поетичних форм. Певною мірою це в нас спільне. Та, як казала Ліна Костенко, «Поетів ніколи не було мільйон». Кожен поет унікальний і не може бути другого Целана чи, приміром, другого Шевченка…

Микола Бучко – автор понад десяти поетичних збірок та відомих пісенних шлягерів, організатор мистецьких проектів. За радянських часів він керував літературною студією, з якої вийшли такі зірки буковинської літератури як Христя Венгринюк, Мар’ян Лазарук, Віра Китайгородська, Марія Матіос, Борис Бунчук тощо.

– Я ніколи не наполягав на «радянськості» в їхніх творах, – розповідає Бучко. – Хоча в тоді було прийнято писати так звані «паровози» – «Паровоз вперьод зарє на встрєчу». В моїй творчості цього не було, і їх це теж оминуло. Сучасна література стала багатобарвнішою. І це добре.

Руслан КОЗЛОВ, «Версії»

Запис «Поетів ніколи не було мільйон» спершу з'явиться на Медіа-Версії.