Чернівецькі авіадиспетчери почали використовувати світлосигнальне обладнання вогнів високої інтенсивності, яке аеропорт «Чернівці» нещодавно увів в експлуатацію, що зменшить кількість затримок та відмін авіарейсів через низьку видимість на аеродромі у складних погодних умовах. Світлосигнальна система забезпечує точний захід на посадку за першою категорією ICAO.

Один із двох пультів керування системою встановлено на аеродромній диспетчерській вишці «Украероруху», розташовваній на аеродромі. Саме авіадиспетчери визначають потребу у використанні вогнів з огляду на метеоумови та час доби.

Запис Чернівецький аеропорт стане всепогодним спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Винаходи – на службу смерті

Проте людство звикло всі новинки запроваджувати спочатку не там, де вони принесуть найбільшу користь, а в царині знищення самих людей. Машинний період історії людства супроводжувався винайденням і виробництвом все нових машин смерті. У минуле відходило панування на полі бою холодної зброї. Знамените суворовське «Куля дурна, штик молодець!» перетворилося на безнадійно застарілу архаїку. Не штиковий удар і не кавалерійська атака з шаблями наголо вирішували вже долю битв. Влучний артилерійський вогонь і злива куль з кулеметів та магазинних гвинтівок стали визначальним чинником бойових дій.

Парадоксально, але саме тоді й холодна зброя досягла найбільшої досконалості. Здавалось би, що може бути простіше кавалерійської піки? Та на початку ХХ століття її древко почали робити зі сталевої труби, що не давало перерубувати його клинком, як дерев’яне. І клинки досягли верху досконалості, особливо це стосувалося шашки. Народжена на Кавказі, вона була запозичена козаками в горців, а потім запроваджена в усій російській кінноті. І цей вид зброї вдосконалили видатні зброярі, зокрема, генерал В. Федоров (1874-1966), конструктор першого в світі автомата.

Однієї кулі на противника замало

І все ж на зміну холодній зброї приходила вогнепальна, яка дозволяла засипати противника градом куль. Її появі передували успіхи науки. Хіміки створили різні види бездимного пороху, що дозволило різко підвищити скорострільність зброї. Замість однозарядних гвинтівок, патрони яких споряджалися чорним порохом (а дим демаскував стрілка), з’явилися багатозарядні, без такого демаскуючого ефекту.

1891 року на озброєння російської армії почали надходити магазинні гвинтівки конструкції капітана С. Мосіна (1849-1902). Щоправда, називали їх не за прізвищем конструктора, а за калібром – «трьохлінійні», бо Мосін використав у цій зброї деякі деталі гвинтівки свого головного конкурента – бельгійця Леона Нагана. Це спричинило великий скандал, у який втрутився сам Олександр ІІІ. І гвинтівка волею імператора стала безіменною.

А от німці не зреклися свого конструктора: від 1898 р. вони почали виробляти магазинні гвинтівки П. Маузера (1838-1914), які вважаються верхом досконалості цього виду зброї. Їм дещо поступалися за своїми характеристиками австрійські гвинтівки Ф.Манліхера зразка 1895 р. Ефективність магазинних гвинтівок підтвердили війни кінця ХІХ – початку ХХ ст.

Смертельна косарка «Максим»

Та справжньою «машиною смерті» на полі бою став кулемет. Він з’явився на світ завдяки патронам із бездимним порохом, які дозволили автоматизувати процес перезаряджування зброї. Першу дієву модель кулемета випробував 1884 року конструктор Хайрем Максим (1840-1916). Народжений у США, він згодом переїхав до Британії, відтак його винахід вважають «своїм» як американці, так і британці. А Велика Британія вела майже безперервні колоніальні війни, тож відразу відправила нову зброю до Африки. Коли воїни повсталих племен, потрясаючи списами, пішли в атаку на англійські позиції, їх за лічені хвилини цілком викосив кулеметний вогонь. Захисту від цієї зброї африканці не знали. Але його знайшли ворогуючі сторони російсько-японської війни 1904-1905 рр. Росіяни та японці застосовували кулемети в бою, що зробило неможливими звичні атаки піхотинців, які рухалися на противника щільними стрілецькими ланцюгами. Кулеметний вогонь змушував піхоту залягати й пересуватися поповзом. Від зливи куль солдати ховалися також в окопах і траншеях. «Машина смерті» змусила докорінно змінити тактику піхоти і кавалерії.

Коней витіснили «колючка» й нові двигуни

Значно ускладнив пересування солдатів на полі бою ще один винахід. Спочатку він був цілком мирним – 1873 року американці почали випускати колючий дріт для огородження пасовищ. Худоба не могла долати таку огорожу. Згодом з’ясувалося, що й людям важко перебиратися через «колючку», яка не лише розриває одяг, але і наносить болісні рани.

Лініями колючого дроту почали оплутувати поля боїв. Для кінноти ця перешкода виявилася нездоланною, як і кулеметний вогонь, тож кінь поступово втрачає важливі позиції, які мав у військах попередніх епох. Кавалеристи все частіше тільки під’їжджали на конях до поля битви, а в бій вступали як звичайна піхота.

Машини починають витісняти коня навіть як тяглову силу. Якщо раніше артилерію перевозили коні, то вже у середині ХІХ ст. з’явилися парові тягачі. В німецькій армії вони використовувалися навіть у період Першої світової війни. Архаїчні локомотиви мали дуже малу швидкість, ще й викидали багато диму, тому противник вчасно їх виявляв і застосовував запобіжні заходи. Та техніка розвивалася швидко.

Вже від початку ХХ ст. в деяких арміях важку артилерію почали переводити на принципово нову механічну тягу. З’явилися тягачі з двигунами внутрішнього згоряння, які мали значно кращі характеристики, ніж парові машини. Вони могли перевозити гармати, гаубиці й мортири зі швидкістю 26-27 км на годину. А військові вантажні автомобілі мали ще більшу швидкість – до 45 км/год, ними можна було перевозити і живу силу, і все потрібне для ведення бойових дій. Легкові ж автомобілі широко використовувалися штабними офіцерами. Постачалися до військ і мотоцикли: для ведення розвідки і для зв’язку. Цілі підрозділи формувалися з велосипедистів, сподіваючись замінити ними класичну кінноту.

Війна перейшла у 3D

Напередодні Першої світової війни військові теоретики покладали великі cподівання на авіацію, яка дозволила зробити війни трьохвимірними. Перший аероплан піднявся у повітря 1903 року, а через десять років з літаків уже скидали бомби на противника і вели дуже дієву розвідку. Киянин Ігор Сікорський сконструював перший у світі багатомоторний бомбардувальник, і в Росії розпочалося виробництво таких літаків, що носили назву «Ілля Муромець». А в Німеччині розгорталося виробництво дирижаблів конструкції графа Цепеліна. З літаків та «цепелінів» на противника скидали не лише бомби. Для ураження живої сили застосовувалися і металеві стріли, які висипалися з упаковок у великій кількості. Падаючи з великої висоти, така стріла здатна була пробити людину наскрізь або навіть смертельно уразити вершника разом із конем.

Поява авіації поставила на порядок денний випуск зенітної артилерії. Нерідко зенітні гармати встановлювали на автомобілі, чим значно підвищували мобільність протиповітряних засобів.

Артилерія перед війною розвивалася бурхливо, надто польова. Вже у ході війни з’ясувалося, що більшість армій не мала достатньої кількості важкої артилерії, здатної руйнувати міцні укріплення противника. Лише німці були добре забезпечені нею, що дозволяло успішно проривати оборону противника.

Найкраще озброєними виявилися армії тих держав, які мали найвищий рівень економічного розвитку. Високорозвинена промисловість дозволяла випускати «машини смерті» у потрібній кількості та високої якості.

 Лише багата держава могла дозволити собі масово впроваджувати технічні новинки у війська, а саме вони забезпечували перемогу.

Літаки, автомобілі, навіть кулемети – дороге задоволення. Французький письменник Ж. П’єрфе якось відзначив: «Справжніми панами в сучасній війні є інженер, хімік, промисловець. Чи є при цьому сенс в існуванні стратегів, нащадків Конде, Фрідріха і Наполеона?». Невдовзі світова війна дала відповідь на це запитання.

Ігор БУРКУТ, кандидат історичних наук.

Запис «Машини смерті» – до великої війни спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Як повідомили у Тресті зеленого господарства, правління аеропорту отримало ордер на вирубку з метою чистки дерев. Жителі довколишніх вулиць дещо обурені такою «чисткою»: навіщо нівечити дерева аж до самого стовбура? Парк «Аеропорт», окрім того, що є зеленою окрасою міста та місцем відпочинку для його жителів, ще й виконує роль протишумового бар’єра між будівлею аеропорту та житловими будинками, розташованими по вулиці Авіаційній. Проте лісоруби на ці зауваження уваги не звертають.

Руслан КОЗЛОВ, «Версії»

Запис У парку біля аеропорту розпочали «чистку» дерев спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Американський “студебекер” перевозив радянську артилерію                

День 22 червня 1941 р. змінив ситуацію в світі. До нього СРСР постачав німцям стратегічні матеріали, необхідні їм для війни з Великобританією. А тут британці відразу ж перетворювалися на радянських союзників і повинні були спільно бити одного противника.  З перших днів війни Червона армія втрачала живу силу, зброю, військову техніку. Для поповнення матеріальних втрат Москва звернулася по допомогу до нових союзників. Британія відгукнулася на це прохання, але її можливості були обмеженими. Значно більшу допомогу могли надати США, які ще офіційно не вступили у війну, але забезпечували своїх британських друзів всім необхідним. Американці погодилися продавати зброю і боєприпаси Радянському Союзу, взамін очікуючи золото, платину і деревину.

                Державна позичальна програма

Але США вже тоді мали державну програму, яка передбачала надання союзникам всього необхідного без оплати. Це називалося ленд-ліз (від англійських слів із значенням «позичати і здавати внайми»). Лише та техніка, що залишилася після війни, підлягала поверненню або ж за неї треба було заплатити. Радянський Союз підключили до програми з 1 жовтня 1941 р., а до того він повністю оплачував усе, що надходило з-за океану. Навколо цих поставок дотепер існує чимало міфів. Радянські історики намагалися всіляко принизити їхнє значення і підкреслювали, що союзники поставили в СРСР лише 4 % від виробленого в роки війни радянською промисловістю. До того ж зброя і техніка надходили невчасно і були нижчої якості, ніж радянські. Натомість американські і британські історики стверджують, що без цих поставок СРСР війну програв би неминуче. У цих дискусіях нерідко емоції брали верх над зваженим і раціональним підходом. А для пошуку історичної правди треба від загальних фраз перейти до конкретики, цифр і фактів.

       Втрата алюмінієвих комбінатів

У 1941 р. жодна країна світу не мала танка, який за своїми бойовими якостями міг стати поруч з радянським Т-34. Британські «Матільди» та американські «Гранти» значно поступалися геніальному витвору харківських танкобудівників. До того ж ленд-лізівські машини прибували в СРСР з інструкціями англійською мовою, якою мобілізовані колгоспні трактористи  не володіли. Тому й експлуатували іноземні танки, виходячи з власної інтуїції. Тобто, з грубими порушеннями, й їхнє критичне ставлення до англійської й американської бойової техніки зрозуміле. У середині війни в СРСР поставлялися кращі за якістю англійські «Валентайни» і американські «Шермани». Всього від США було отримано 7,5 тис. танків, а вироблено в СРСР майже 98 тис. Радянські втрати у танках за 1941-1945 рр. склали понад 63 тис. У Радянському Союзі не вироблялися бронетранспортери і всі потреби Червоної армії у них забезпечувалися за рахунок ленд-лізу. Радянські танкісти об’єктивно оцінювали плюси і мінуси західної бронетехніки. Вони відзначали, що екіпажі англійських та американських танків працювали у комфортніших умовах, але Т-34 були надійнішими і краще захищеними.

Звичайно, танкісти хотіли отримати вітчизняні «тридцятьчетвірки», проте їх випуск майже припинився. СРСР втратив заводи з випуску танкової броні й більшість своїх алюмінієвих комбінатів – а цей метал використовувався у виробництві танкових дизелів. Для порятунку ситуації з-за океану в СРСР пішли судна з алюмінієм та бронелистами. Завдяки ним відновилися і розширилися масштаби випуску радянських танків. А без поставок кольорових металів за ленд-лізом не вдалося б виробити ще й двох третин радянських літаків, випущених під час війни. Недарма легкий алюміній називають «металом авіації». Через його нестачу масовий радянський винищувач Як-1 (їх випущено 8271) мав важкі дерев’яні лонжерони і полотняну обшивку хвоста. Коли дефіцит дюралюмінію було подолано, у серію пішли легші та досконаліші Як-3, а пізніше й Як-9.

Радянські льотчики отримали по ленд-лізу 14,5 тис. бойових та інших літаків (16 % від вироблених в СРСР), серед них легендарний американський винищувач «Аеро-Кобру», літак-амфібію «Каталіна» і найкращий у світі  транспортний літак Сі-47. Для заправки цієї технікив СРСР постачався високооктановий авіаційний бензин, аналогів якого у нас не виробляли.

               Без шин – і ні туди, іні сюди

Дуже серйозні проблеми в Радянському Союзі виникли з автомобільними шинами, тому союзники завезли майже 3 млн. 800 тис. шин – без них зупинилося б три чверті радянського механізованого транспорту. Головним вантажним автомобілем в СРСР тоді був ГАЗ-АА – ліцензійна американська вантажівка Форд-АА, що з 1932 р. випускалася у м. Горькому. Після модернізації вона була добре пристосована до умов експлуатації на польових дорогах і могла заправлятися будь-яким бензином, навіть гасом. ГАЗ-АА розрахований на 1,5 т вантажу, тому його називали «полуторкою». Але потрібні були більш потужні автомобілі, й їх надали союзники.

Червоноармійці почали освоювати американські «Студебекери», яких в СРСР потрапило понад 100 тис. Завдяки їм вдалося перевести на механічну тягу значну частину радянської артилерії, ще й піхоту посадити на машини. Значно підвищилася мобільність Червоної армії, що дозволило швидше перекидати війська, ніж це міг зробити противник. А всього автомобілів, тракторів і тягачів по ленд-лізу в СРСР поставили понад 475 тис. Якщо на початку війни Вермахт мав чимало автотранспорту, то під Москвою взимку 1941-42 рр. він втратив значну кількість техніки, особливо трофейної. Тому німці вимушені були все більше надій покладати на гужовий транспорт, до того ще й створювати нові кавалерійські дивізії для підвищення мобільності своїх військ. А Червона армія скорочувала кількість кавалерії, натомість значно розширювала свої механізовані війська – завдяки надходженню автотранспорту від союзників.Виграш у швидкості дозволяє перемагати.

                Виробництво пороху потрапило до німців

В історії ленд-лізу є одна сторінка, ще до кінця не оцінена істориками. На початку війни проти СРСР гітлерівці захопили міста, де знаходилося виробництво пороху і вибухових речовин, а без них воювати неможливо. Західні союзники негайно почали компенсувати ці втрати. Пороху від них СРСР отримав 127 тис. т, вибухівки (динаміту, тротилу, толуолу) – понад 345 тис. т. Постачалися і споряджені боєприпаси – для тих видів озброєння, що поступали в СРСР. Зокрема, снаряди для зеніток. А радянську систему протиповітряної оборони необхідно було терміново зміцнювати. Значно підвищили її ефективність 445 радіолокаторів, поставлених по ленд-лізу.

Із демонтованих 32850 підприємств запрацювали тільк 1500

Ворожа авіація з особливою запеклістю завдавала ударів по залізничних вузлах, намагаючись паралізувати постачання радянських військ всім необхідним. Щоби подолати залізничну кризу, що неминуче назрівала, союзники спрямували в СРСР близько 2 тис. локомотивів, понад 11 тис. вагонів і багато рейок. Радянські залізниці працювали з величезним навантаженням. Адже їм довелося перевозити не лише війська та військові матеріали, але й евакуйоване населення і значну кількість матеріальних цінностей, врятованих від захоплення противником. Всього було демонтовано і зруйновано 32 850 підприємств, з них вдалося запустити на Уралі, у Сибіру і Середній Азії лише півтори тисячі. Дуже багато станків було розкомплектовано й не підлягало відновленню, чимало втрачено від ворожих бомбардувань. Щоб компенсувати втрати, західні союзники завезли в СРСР нові станки та обладнання, які дозволили розширювати виробництво бойової техніки. Треба згадати ще одну маловідому сторінку.

Всі радянські підприємства, які виробляли оптичні прилади для армії, концентрувалися на заході країни. Їх довелося евакуювати і на деякий час припинилося виробництво прицілів для артилерії, авіації тощо. Ситуацію врятували поставки союзників. Інакше радянська військова техніка була б небоєздатною. Коли відновилося власне виробництво, ситуація покращилася.

  Гудзики з зіркою і написом Детройт

Нарешті – найвідоміше. Для більшості радянських людей ленд-ліз уособлювали консервні банки з американською тушонкою, ковбасою, а також яєчний порошок і сухе молоко. Продовольства постачалося багато, що дозволяло не лише компенсувати дефіцит білків у раціоні радянських солдатів, але й підгодовувати частину мирного населення. Адже м’яса і молока в країні не вистачало: з евакуйованих 15-16 мільйонів голів рогатої худоби вдалося зберегти лише 4-5 млн.Багато завозилося і тваринних жирів – більше, ніж вироблялося тоді в СРСР. Відчувався в країні й дефіцит зерна, його частково компенсували поставки насіннєвої пшениці з Канади.

Допомогли союзники одягти та взути червоноармійців. Від них надійшло майже 15,5 млн. пар армійських черевиків, 69 млн. квадратних метрів вовняних тканин, близько 40 тис. тон шкіри і майже 258 млн. ґудзиків. Дотепер збереглися солдатські ґудзики із п’ятикутною зіркою на лицьовому боці і написом «Детройт» англійською мовою на зворотному.

                Маршрути поставок: небезпечні – найкоротші

Всього поставленого і не перелічити. Надходило воно декількома маршрутами. Найкоротшим був морський з британських портів до Мурманська. Але тут на каравани суден чекали німецькі підводні човни та авіація, тому втрати були великими, до 15 % усіх вантажів. Значно безпечнішим виявився тихоокеанський шлях з американських портів до Владивостока, проте він був найдовшим. Швидше вантажі доставлялися південним шляхом, через Іран. Територію цієї країни у серпні 1941 р. окупували радянські та британські війська. На півдні Ірану збудовано заводи, куди через морські порти поступали комплектуючі частини, з яких збиралися американські автомобілі та літаки, що спрямовувалися в СРСР. Американські літаки повітрям також перекидалися з Аляски на Чукотку і далі, через Сибір та Урал до Європейської частину СРСР. Всюди були втрати.

Загалом СРСР отримав по ленд-лізу продукції на  $11, 3 млрд. – за сучасними цінами це складає майже 139 млрд. доларів США. Росія, як правонаступниця СРСР, до кінця ще не розплатилася з американцями – чимало з поставленого довго використовувалося в Радянському Союзі. Не поспішали повертати американцям автомобілі: внутрішнім військам вони згодилися у боротьбі проти УПА та прибалтійських повстанців. На Півночі широко використовували американські тягачі, які легко долали бездоріжжя. Радянські льотчики доношували американські шкіряні куртки ще у 50-х рр. Ленд-ліз зробив свою справу, без нього війна неминуче затяглася б і вартувала ще більших людських жертв і матеріальних втрат. А спільні дії союзників прискорили перемогу над страшним ворогом.

Ігор БУРКУТ, кандидат історичних наук

Запис Союзники та їхній рятівний ленд-ліз спершу з'явиться на Медіа-Версії.