Саме на ці серпневі дні 2014 року припав пік Іловайської трагедії, коли в результаті протистояння російським військам українські збройні підрозділи потрапили у вороже оточення. Символікою цього дня є квітка соняшника, адже в серпні 2014 року на полях саме із цією рослиною полягло багато українських воїнів.

Буковинці, що загинули у пеклі Іловайська: Олексій БУРАВЧИКОВ, Леонід ПЕТИХАЧНИЙ, Сергій ТКАЧУК …

29 серпня 2021-го на Центральній площі Чернівців відбувся подзвін за полеглим Героями. Біля Стіни пам’яті загиблих Героїв зібралися чернівчани, родичі загиблих, волонтери, ветерани АТО/ООС…

Тож у цей день висловлюємо щирі співчуття родинам загиблих захисників, які втратили у війні своїх синів, дочок, чоловіків, братів, сестер. Вічна пам’ять загиблим, слава і честь живим захисникам!

МИ ПАМ’ЯТАЄМО… СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА!

Вічна слава і пам’ять всім Героям, які загинули за Україну!

Більше фото з урочистостей за посиланням – 29 СЕРПНЯ – ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ ЗАХИСНИКІВ УКРАЇНИ. ПОДЗВІН ЗА ГЕРОЯМИ…

©Тетяна Спориніна,
фото автора /вибачайте, що іноді на фото є струменя води від фонтану. Фонтан працював/

Запис 29 серпня – День пам’яті захисників України! спершу з'явиться на Медіа-Версії.

В основі сценарію лежить реальна історія командира штурмової групи добровольчого батальйону «Донбас» Тараса Костанчука, який виступив продюсером картини і зіграв у фільмі самого себе. Але головний герой картини – батальйон «Донбас». У фільмі йдеться також про загиблих в Іловайську реальних героїв – «Шульца», «Скіфа», «Франко», «Самольота», «Карата» та інших бійців.
Крім Тараса Костанчука, в стрічці знімалися близько 50 добровольців батальйону «Донбас», які вийшли живими з Іловайського котла.

Іван Тимченко – режисер
Світлана Соловйова – продюсер
Михайло Бриних – сценарист стрічки
Тарас Костанчук – учасник боїв за Іловайськ, продюсер фільму і виконавець однієї з головних ролей
Анастасія Ренард – Світлана (актриса)
Руслан Сокольник – Квентін (актор)

Серпень 2014 року. Командир штурмової групи батальйону «Донбас» Тарас Костанчук (позивний Бішут) отримує тяжкі поранення в боях за Іловайськ. Він не має змоги пересуватись на рівні зі здоровими бійцями й залишається в наповненому ворожими військами місті. Бішут виживає завдяки допомозі місцевих жителів, які його переховують та дбають про нього. Тим часом військового розшукує російський офіцер Рунков, окупаційний комендант Іловайська.
Військова драма «Іловайськ 2014. Батальйон «Донбас» заснована на реальних історіях ветеранів-добровольців.

На показі фільму були і батьки Олексія Буравчикова (позивний «Ведмідь») пані Валентина Буравчикова і пан Юрій Буравчиков.
Під Іловайськом загинули чернівчани Леонід Петихачний і Сергій Ткачук…

Після перегляду фільму глядачі і творці фільму дискутували, запитували про сюжет, достовірність, документальність, прототипів героїв…

Наші воїни потрапили у щільне кільце ворога, який мав значну чисельну перевагу. У «котлі» опинилися батальйони «Донбас», «Дніпро-1», батальйони МВС «Херсон», «Світязь» і «Миротворець», «Шахтарськ», а також зведена рота 93-ї та 17-ї бригад Збройних сил України.

Юрій Здоренко
Не вмирай
Тиша пливе,
Доля веде
Йдем по війні,
Як у ві сні.
Вітер
З неба
Чорним
вороном до нас злітає.
Страху нема,
Жалю нема.
В пеклі арти
Ми стали брати.
Вітер
З неба
Чорним
вороном до нас злітає…

Вічна пам’ять і слава Героям!

Більше фото з допрем’єрного показу фільму за посиланням – «СУДИТИ ПРО ТЕ, ЩО ТАКЕ ВІЙНА, ПО-СПРАВЖНЬОМУ МОГЛИ Б ЛИШ МЕРТВІ; ТІЛЬКИ ВОНИ ПЕРЕЖИЛИ ЇЇ ДО КІНЦЯ»

29 серпня у кінопрокат виходить військова драма «Іловайськ 2014. Батальйон «Донбас»». Це особливе кіно про битву українських вояків за місто Іловайськ і вихід з Іловайського котла вперше покажуть саме в той день, коли й відбулася фінальна частина Іловайської трагедії.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Допрем’єрний показ фільму «Іловайськ 2014. Батальйон Донбас» у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Перед вечерею у Патріаршому соборі Воскресіння Христового відбулася Панахида за загиблими  солдатами, а після цього Блаженніший особисто розділив з присутніми Різдвяну просфору.

«Цього року я хотів вперше заколядувати з тими, кому сьогодні, можливо, є найважче – з родинами загиблих наших воїнів, які віддали своє життя за волю України, – каже Блаженніший Святослав. – Тут є матері, батьки, жінки, діти тих наших воїнів, яких уже нема сьогодні з нами.

Ви знаєте, коли я ділився на початку оцієї вечері спільною просфорою, для мене найбільшим даром на Різдво було побачити, як заплакане обличчя матері наповнюється радістю. Коли крізь сльози мати, яка втратила свого сина на війні, починає радіти Різдвом. Біль України, який ще триває в серці тих матерів, на жаль, ніхто більше не згадує… І тому сьогодні ми хотіли цією святковою вечерею вшанувати родини загиблих, і разом з ними Різдвяною радістю поділитися».

Вдова загиблого в Іловайському котлі Леоніда Петихачного Валентина Радчук про цей Святвечір розповідає з теплотою в голосі – наголошуючи водночас, що говорить без пафосу («бо там пафосу не було», – каже Валентина):

«Враження мене переповнюють! Незабаром виповниться 3,5 роки, як загинув мій чоловік. За цей час нашу родину запрошували на різні заходи – переважно, зорганізовані владою. Але на жодному з них не було так щиро, затишно і душевно. Ця щирість була від самого початку, коли ми були в церкві, і зайшов Блаженніший… Не треба було бігти за ним, цілувати йому руки, падати в ноги, а навпаки – він усім дивився в очі, і ми відчули від людини в такому високому сані – вдячність.

Наша родина ходила до греко-католицького храму, і зараз ми з дітьми є вірянами УГКЦ. Ми з чоловіком давно збиралися відвідати саме в цей храм на Лівому Березі – тому дуже символічно, що саме Леонід – в такий спосіб, у пам’ять про себе – мене туди привів… Після Служби Божої ми спустилися в трапезну, і там нас вразило, що підлога була встелена сіном. Так ось просто.

Коли всі зайняли свої місця, о. Святослав освятив просфори з медом – і кожному роздав, привітав зі Святою вечерею, поблагословив.

Вечеря ця далася непросто. Всім було важко – і гостям, які продовжують оплакувати свою втрату, і присутнім священикам, більшість з яких – капелани, і запрошеним учасникам дійства. Для нас  колядував колектив «Українські барви», вони дуже старалися щось змінити для нас у цей день. І їм це вдалося. Нас з Буковини було чотири родини (запрошували більше, але не всім вийшло поїхати): мама Андрія Альошина, мама волонтера Романа Шлюсара, батьки Вадима Трепка. Ми дивилися одне на одного за столом, і ми справді відчули, як змінилися.  Сталося те, заради чого і заради кого це було. Мама Андрія Альошина в якийсь момент аж стрепенулася – відчула, наче хтось торкнувся її плеча. Ми спілкувалися, піднімалися люди з різних регіонів, розповідали про себе і своїх загиблих на цій війні рідних, і зал наповнювався енергетикою добра. І це відчували як греко-католики, так і присутні віряни інших церков.

Я приїхала на цю зустріч з 6-річною донечкою. Згодом о. Святослав запросив діток вийти до себе і вони всі разом колядували.

Для мене це велика честь, що моя дитина мала таку нагоду, і що вона бачила, як шанують її батька-Героя.  На прощання Блаженніший Святослав подарував кожному вервичку.

Три години спілкування за Святою вечерею промайнули непомітно. Ми всі дуже вдячні нашому капелану отцю Василю Гасинцю, який особисто запрошував родини, благодійній організації «Карітас» за організацію події і гарні подарунки для всіх.  Нас усіх об’єднала Свята вечеря, а також дух і відкритість Глави УГКЦ о.Святослава».

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Близько сотні родин загиблих на Сході Героїв, серед яких і чотири буковинські, зустріли Святвечір з Блаженнішим Святославом спершу з'явиться на Медіа-Версії.