Журналістське відрядження до Івано-Франківська, звісно ж, було пов’язане з темою ковіду – недарма ж усі зараз гірко жартують, що немає ні інших тем, ні інших хвороб. Та з’ясувалося, що в сусідів, а саме – їхніх медиків – залишаються й інші клопоти, окрім найголовнішої пандемії, і навіть плани та мрії. А те, що вдалося втілити в «доковідний період», справді дуже тішить. Особливо після численних чернівецьких сюжетів про зловісні катакомби Чернівецької обласної чи безпосередніх контактів з іншими чернівецькими чи районними лікарнями, в яких переконуєшся, що варто подякувати Богові за золоті руки і світлі голови наших медиків. Усе інше в наших медзакладах, переважно – «від лукавого»…

Коли керівнику «не до лямпочки»

Директор Івано-Франківського комунального некомерційного підприємства «Центральна міська клінічна лікарня» Тарас Масляк до різних «пандемічних перипетій», можна сказати, був завжди готовий (хоча бути цілком готовим навряд чи колись можливо). Принаймні, він облаштував у підпорядкованій йому лікарні кисневу станцію.

«Станцію я зробив тому, що ми є хірургічна лікарня, і це мали би зробити усі хірургічні лікарні! Але хто то хотів думати – кожному було «до лямпочки», – каже емоційно, і одразу ж перепрошує. – Тут здавна була велика хірургія, користувалися балонами, але балони – це й небезпечно. Через це я й зробив велику кисневу бочку, станцію, ставши керівником цього закладу …надцять років тому.

Але при збільшенні кисневих точок чи не доведеться мені збільшувати об’єм станції? Бочка є на 4 тонни, а в мене зараз в добу йде майже 2 тонни кисню! Взагалі держава мала би подумати про заводи з вироблення кисню. Кисень ми беремо у Львові, і якщо цьому заводу, не дай Бог, щось станеться, то і в Чернівцях, і в Хмельницькому, і у Львові, і у Франківську всі люди, які потребують кисню, можуть втрапити у дуже плачевну історію. Я деколи не сплю і чекаю, поки мені привезуть кисень. Ми неодноразово зверталися до всіх вищестоящих структур: губернаторів, прем’єрів… і толку поки нема. Це питання, яке треба вирішувати на рівні держави.

Бо кисневі концентратори – це кльово, але вони не дають той кисень, який дають кисневі станції. Кисневих концентраторів маємо також десь 25 чи 30, але для важких хворих має бути подача кисню професійна і автоматична».

Центральна клінічна – «перша ковідна»

Лікарня – багатопрофільна на 470 ліжок. Дотепер тут функціонували відділення хірургії, судинної неврології, терапії, приймальний покій, відділення детоксикації тощо. На базі цієї лікарні проводилися невідкладні операції, в тому числі кардіохірургічні на відкритому серці (за минулий рік таких провели майже 200 різних: з заміни клапана, лікування інфарктів).

Та коли почалася пандемія COVID-19, тут одними з перших почали приймати пацієнтів з коронавірусом.

«Можна сказати, ми стали інфекційною, вірусною лікарнею, – констатує Тарас Романович. – У нас залишилися тільки 2 відділення, які ведуть цілодобову ургенцію: надають невідкладну допомогу з інфарктом міокарда, судинною неврологією (інсульти) і хірургічну.

Крім того, розділили лікарню на «чисту» і інфекційну, зробили окремі два входи. Зони чисті, зони перепусток, маємо контроль: працює і муніципальна охоронна служба, і наші працівники, які не були задіяні в лікуванні ковідних хворих. Ми їх долучили, щоб вони могли носити передачі від родичів тим людям, які лежать у відділеннях. Це працівники з фізіотерапії, масажисти – ми їх не відправили у відпустки за свій рахунок, а долучили до роботи. Вони нам розвантажили інших працівників і забезпечили зручність для хворих у відділеннях. Вони не отримують 300% зарплати, але отримують 120%. Тому що в будь-якому випадку контактують з людьми, які так само можуть бути контактними. Ми поставилися до цього лояльно, бо якщо говорити правду, то ніхто з нас не застрахований від ймовірності інфікування».

Тарас Масляк розповідає, що спочатку в лікарні запровадили 2 відділення для інфікованих ковідом – на близько 100 осіб, згодом почали згортати інші відділення і розгортати там «ковідні»: перепрофілювали відділення хірургічної урології, кардіології, лор-офтальмології… Загалом зараз тут 6 відділень задіяні «під ковід», і 2 листопада там лікувалися 336 людей з ковідом.

«У кого є потреба в кисні – мають доступ до точки подачі кисню, – стверджує головний лікар. – Ми зараз працюємо над тим, щоби збільшити кількість цих точок. Ми ж колись такого не планували і не могли передбачити, що буде ковід. Але ми все одно були далекоглядні,  адже ми лікарня інтенсивної терапії. Колись мали десь до 60 кисневих точок – у кожному відділенні.  Щоб за потреби невідкладної допомоги ми могли дати і на кисень 3-4 людини у відділенні. Потім додали кисневі точки – і зрозуміли, що наша мережа не витримує. І ми переробили систему на нову, і ще й зробили нову кисневу станцію. Зараз нам тільки треба збільшити кількість точок. Ми вже виготовили проєктно-кошторисну документацію, і через тиждень додамо до наявних 80 точок – ще 100».

«Екскурсія» в інфекційну зону

Коли живеш у місті, яке вже місяцями перебуває в «червоній зоні», і приїздиш у місто, яке також у «червоній зоні», то похід у «червону зону» лікарні не такий вже і страшний. Особливо коли моїм «гідом» є досвідчена і доброзичлива головна медсестра лікарні Ольга Мікула. Обидві перевдягаємося: костюм, шапочка, бахіли, рукавички, маска, щиток – усе відповідно до інструкції, яка лежить на столі в кабінеті медсестри.

Виходимо з кабінету у вестибюль. Саме прибув ліфт, його двері відчиняються і дві медпрацівниці вивозять до виходу каталку з великим чорним мішком. Підсвідомо розумію, що це тіло померлої людини – мабуть, передають рідним. Питаю в пані Ольги, вона підтверджує: «Так, люди, на жаль, помирають. Це була жінка. Супутні захворювання, значна зайва вага. На жаль…» Тим часом моя «екскурсоводка» встигає переговорити з якоюсь відвідувачкою, бере в неї передачу і вже з цією сумкою ми прямуємо в «ковідні відділення». Довжелезним підвалом виходимо до другого входу – того, на якому приймають інфікованих коронавірусом. У вестибюлі – дозатор з антисептиком.

Далі вхід у приймальне відділення, відмежований червоною лінією. Коридор, з якого двері в палати-оглядові-маніпуляційні, в кінці стіл, де ведуться всі записи. Двері в одну з палат привідкриті, там кілька ліжок, кожне з яких запнуте фіранками. Видно, що на одному з них є пацієнт.

У приймальному відділенні, як пояснює головна медсестра, хворі можуть перебувати до трьох діб до остаточного встановлення діагнозу – під наглядом медперсоналу і з наданням усієї необхідної допомоги.

Сьогодні в цій лікарні не ургентний день – він в іншій міській лікарні – №1 на вул. Матейка. Тобто основний наплив хворих саме в цей день – туди. Але медики стверджують, що упродовж двох тижнів вони щодня приймали 40-50 хворих. Сьогодні прийняли “всього” 16, і це було величезне полегшення…

У приймальному відділенні

З приймального відділення хворих транспортують до інших саме через підвал, тож і ми йдемо тим самим шляхом: ліфтом їдемо в «першу терапію». Завідувачка 1-го терапевтичного відділення Любов Василівна Лосюк саме займалася «паперовою роботою» в кабінеті, тож вийшла до нас без «повного обмундирування: в халаті, шапочці, масці.

Хворі на “коридорних ліжках” у терапії, облаштованій під “ковідне відділення”

У палати так не можна. Привідкриває двері палати, хворі одразу повертають голови до дверей і питально дивляться. Не затримуємося – люди мають право на приватність у такій ситуації. Йдемо далі по коридору. Завідувачка привідкриває двері, на яких написано «Їдальня» – всередині ліжка з хворими. Навпроти, за ширмами просто в коридорі – також ліжка з хворими.

Завідувачка терапевтичним відділенням №1 Любов Лосюк

«Палати переповнені, люди лежать в коридорах, в їдальні – розгорнуто додатково 8 ліжок, – пояснює завідувачка. – Кварцуємо все, але все одно ліжка в коридорах не мають бути, адже вірус передається повітряно-крапельним шляхом… Є 10 кисневих точок– усі заповнені. Також є додаткові 5 кисневих концентраторів, які наразі також усі зайняті. Це зараз основна проблема – кисневі точки. Нерідко люди озлоблені – адже держава забезпечує безкоштовне лікування, тільки коли є позитивний ПЛР-тест. До того часу, поки тест негативний – люди самі повністю купують ліки, а це недешево.

У терапевтичному відділенні

У відділенні зараз перебуває 55 хворих – з них 38 «позитивних», 7 «негативних», а решта під питанням. Негативні – можуть бути хибно-негативні. Але епідеміологічно був контакт, клінічно виглядає, що є коронавірус, на комп’ютерній томографії є специфічні ознаки, які є тільки при коронавірусі, і на ІФА-тесті підтверджено, що є імуноглобуліни… Тому вони лежать у цьому відділенні.

Світова статистика така сама: не всі, хто має коронавірус, мають позитивний ПЛР-тест. На аналіз береться матеріал з верхніх дихальних шляхів, де не завжди можна визначити наявність вірусу…»

Ситуацію з забезпеченістю ліками підтверджує і директор підприємства Тарас Масляк: «Забезпеченість супер. Але! Відповідно до чинного законодавства і наказів Міністерства охорони здоров’я ми забезпечуємо 100% безкоштовну і діагностику, і лікування тим, у кого є підтверджений ПЛР-тест. В кого немає – а це трапляються просто звичайні пневмонії, то вони самі оплачують лікування. З майже 2 тис. пролікованих у нас 1300 – з підтвердженим діагнозом, а 700 – без. І ці люди змушені докуповувати собі ліки. Сумно, але так воно є. Так само діагностику проводити треба за електронним направленням сімейного лікаря – а багато людей цього ще не розуміють і йдуть до нас без направлення – а я відповідно не можу їх безкоштовно обстежувати».

Прибирають по-новому

Уже повернувшись із інфекційної зони, позбавившись захисних костюмів і прямуючи до кабінету головної медсестри, говоримо про лікарню.

Старша медсестра лікарні Ольга Мікула

Навіть зараз у ній триває ремонт – зокрема, на другому поверсі корпусу, де ми перебуваємо. Що потребує ремонту? Ну наприклад, каже моя співрозмовниця, «на коридорі люди не мають ходити». Зрештою, це логічно як мінімум, в інфекційних відділеннях. Але до чого тут ремонт? «В кожній палаті у нас є туалет. Як колись було 2 туалети (чоловічий і жіночий) на одне відділення, то всі ті 50 хворих зранку створювали чергу, то було прикро, – пояснює головна медсестра. – А тепер інакше. У палатах же кругом були умивальники – тобто вода підведена. Звісно, довелося забрати 1-2 ліжка з кожної палати, вже там не 6 ліжок, чи більше, як то не раз є, а лишилося 4-5, а десь і 2. Десь є палати і з душем – але це треба було ще більше площі забирати. У кожному відділенні також є туалети для людей з інвалідністю, якими можна скористатися і людям на візках. Зробили, так: двері розширили, облаштували».

А ще під час пересування лікарнею, кілька разів натрапляли на такі візочки, з якими покоївки прибирають у готельних номерах. Виявляється, у цій лікарні своя система прибирання! Санітарки не розвозять болото шваброю з брудною ганчіркою по підлозі, тут справжня стерильність!

Візочок облаштований кількома контейнерами. В більшому – ганчірки для підлоги. Вони вже вологі, просочені спеціальним дезінфекційним розчином. Їх треба просто діставати з контейнера, закріпляти на швабру і протирати підлогу. Коли ганчірка забруднилася – просто зняти її і взяти наступну. Брудну викинути в закріплений до цього ж візка мішок – його вміст потім відправляють у пральню. Інший контейнер – для ганчірок, якими протирають поверхні. Система – та сама.

«Ковід нас просто вибив, – скрушно зауважує Тарас Романович. – Є багато речей, які ми робимо. Наприклад, ми перші в Україні переходимо на прибирання клінінговою компанією. Ми виграли грант, я був по обміну досвідом в Німеччині, у нас тут повністю інша система клінінгу, логістики. І це дуже економить гроші! Минулого року ми зекономили майже 4 млн грн. І кількість санітарок при цьому удвічі зменшилася».

“Щоби щось зробити – треба хотіти це зробити і шукати можливість. А не шукати можливість, як це НЕ зробити”, – підсумовує лікар.

 «…бо з тобою є команда таких самих вар’ятів, як ти»

Тарас Масляк – хірург, який колись  17 років пропрацював завідувачем опікового відділення в обласній лікарні, а тепер вже понад півтора десятки років очолює центральну міську лікарню.  І тепер зізнається, що для нього медицина – це хобі.

«Не люблю полювання чи чогось подібного… Мені подобається сільське господарство і медицина, – сміється. – Колись я вийшов з цієї лікарні з посади «санітарки». Це свого часу була обласна лікарня, я поступив в інститут, батьки вже пішли на пенсію – і я мусив собі десь заробити пару рублів, був «розгільдяй»… Три роки пропрацював санітаром. Медицину пройшов всю, бо я тут практично жив. Потім став завідувачем відділення, і це було одне з найкращих відділень. Багато оперував. Медицина – класна штука. Мені подобається.

Свого часу побув управлінцем, і з друзями і колегами ми дуже класно і цю лікарню вирівняли, і кардіохірургію. І я пересвідчився, що управління – це також драйв.

Хірургія – це один драйв: коли ти стаєш біля хворого, і він в тебе не вмер, а живий, коли стараєшся вкласти в нього душу… А драйв в управлінні є, знаєте, коли ми, керівники, щось досягаємо.

Я дуже багато оперував, і тепер деколи оперую. Мені це дуже подобалося. Я  б і тепер оперував. Але кожен пацієнт хоче, щоби коло нього побув його лікар. Має прийти лікар, взяти пацієнта за руку і запитати: а як ваше здоров’я? А управлінець не має стільки часу…

Зараз у нас тут класний колектив, у більшості – молодий, я раджуся зі своїми лікарями. Це, як я кажу, діти, які хотять жити – і я живу разом з ними. Ми одні з найкращих по кардіохірургії. Зараз отримали ліцензію на трансплантологію. Якби не ковід, я би вже займався трансплантологією. Маю багато друзів в Америці, багато тих, хто там вчилися, і тут вчилися – і от він, цей драйв: у тому, щоб зробити кльово. Не для себе – для людей. Просто треба цим жити. І мріяти. І бути впевненим, що ти це зробив, бо з тобою є команда таких самих вар’ятів, як ти.

Людина має бути мрійником.  Я є мрійник».

Маріанна АНТОНЮК, «Версії», спеціально з Івано-Франківська

Запис Чим живе Центральна міська клінічна лікарня Івано-Франківська спершу з'явиться на Медіа-Версії.