Серед філософів популярним є вислів: «Краса врятує життя». Врятує чи ні – хто зна, та зробить наше життя кращим і багатшим – це однозначно. Натомість знищення первоцвітів, які називають першою усмішкою весни, – це крок до знищення усього живого на Землі.

Саме вони, ніжні й тендітні, першими відчувають ще не зовсім теплі, але вже приємні промінчики весняного сонечка. І прикро, що більшість із цих квітів на межі зникнення, відтакі занесені до Червоної книги України. 

Як відомо, первоцвіти зацвітають, коли ще на деревах немає листя. І для багатьох комашок перші квіти весни є джерелом живлення. Неважко здогадатися, що буде з метеликами, бджілками, іншимикомашками, коли зникнутьпервоцвіти. Чимало з них захищаєлісвідшкідників, і якщоїх не стане, нікому буде «лікувати» дерева.

Однакдалеко не всі це розуміють, тож у боротьбі за своє життя людина знищує все живе, а отже – й саме життя. Діяльність підпільних синдикатів – від збору первоцвітів, транспортування і до роздрібної торгівлі – тому підтвердження. Саме про це йшлося на нещодавньому зібранні екологів у еколого-просвітницькому центрі збереження біорізноманіття ЧНУ. Та увагуфахівцісконцентрували не на каральних заходах, а на просвітницьких: цікавий дидактичний матеріал пішов уже до дитячих садків і шкіл.

Крім того, університетські біологи спробували домовитися з рекламними агенціями, щоби на час продажу первоцвітів на перехресті проспекту Незалежності та вул. Небесної Сотні біля ТРЦ «Формаркет» на білборді (за гроші!) розмістили фотографії квітів з розмірами штрафів за них. Однак це не вдалося: власникі рекламних стендівпояснили, мовляв, усе наперед розкуплене. Втім, підприємці, які чекали на свою рекламу, переконана, зголосилися б на пропозицію зачекати протягом 2-х тижнів, а натомість виставити банер з квітами – для їхнього збереження. Адже чернівчанин п. Лазорик, директор рекламної агенції «Транс ТV», у чиєму віданні телевізійна реклама у маршрутках, не тільки зголосився поставити соціальну рекламу на захист первоцвітів, а навіть безоплатно зняв ролик про ці квіти та повторює його щокожні 4 зупинки.

Побільше б нам таких підприємців, тоді б і екологічних катастроф було б менше…

Людмила ЛЕБЕДИНСЬКА, «Версії»

Запис Людина в боротьбі за своє життя – нищить його, або Вкотре про первоцвіти спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Дослідники з Університету Ла-Троба (Австралія) знайшли у квітах декоративного тютюну раніше не відомий антибіотик, здатний проникати у вірус і розривати його. Науковці сподіваються, що винайдена речовина допоможе людству уникнути смертельної небезпеки супервірусів.

«Інфекційні хвороби є однією з головних проблем охорони здоров’я в усьому світі. Прогнозується, що протягом наступних 30 років понад 12,5% смертей буде спричинено вірусною інфекцією, і ця цифра стрімко зростатиме. Спротив антибіотиків за нинішніх темпах зрештою призведе до виснаження ефективних довготривалих варіантів ліків. Гранично важливо розробляти нові методи лікування антибіотиками», – наголошує автор дослідження Марк Хулетт.  

Декоративна рослина «Nicotiana alata» виробляє анти грибкові молекули, чим захищає себе від інфекцій. Команда дослідників з Ла-Троба виділили пептид NaD1 з квітки й перевірили, чи можна його використовувати як протимікробний засіб для людини. В ході експерименту вдалося з’ясувати, що NaD1  ефективно руйнує «ворожі» мікроорганізми, проколюючи оболонки клітин й розриваючи їх.

«Це захопливе відкриття можна буде використовувати для розробки нового класу антимікробної терапії, яка сприяла б врятуванню життів, для лікування низки інфекційних захворювань, збудники яких стійкі до нині відомих ліків, серед них такі як золотий стафілокок, ВІЧ, вірус Зіка, Денге, енцефаліт», – підсумував дослідник.

Нагадаємо, за даними МОЗ лише у 22 країнах світу нарахували до півмільярда людей зі стійкістю до відомих антибіотиків.

Запис Науковці знайшли новий антибіотик у квітах декоративного тютюну спершу з'явиться на Медіа-Версії.

За січень 2018 року Україна імпортувала квітів на загальну суму $529 тис. 

Торік в Україну імпортували зрізаних квітів на майже $7 млн – це 92,2 млн квіток. На 25% більше, ніж 2016-го.

Здебільшого в Україну завозили троянди (36%), хризантеми (33%) і гвоздики (29%), пише ucab.ua.

Найбільший імпорт троянд був з Еквадору. З країни минулого року завезли 54% усіх зрізаних троянд. Менше, 22%, імпортували з Нідерландів.

У постачаннях гвоздик домінувала Туреччина (81%). Еквадор на 9,1% забезпечив Україну квітами.

Нідерланди стали абсолютним лідером з постачання орхідей, хризантем та лілій. Країна в загальному імпорті зрізаних квітів займає половину всіх обсягів – 43%.

За січень 2018 року Україна імпортувала квітів на загальну суму $529 тис. Це на 16,5% перевищує аналогічні показники 2017-го.

Найбільшим постачальником зрізаних квітів у світі є Нідерланди. 2016 року країна забезпечила 49% світових постачань квітів. До лідерів також належать Колумбія (15%), Еквадор (9%), Кенія (8%) та Ефіопія (2%).

Запис Порахували, скільки квітів завозять в Україну спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Плитка шоколаду

Прокинутися вранці… Прокинутися не від будильника і не від потреби вставати, а від відчуття… Від відчуття того, що десь у цей же час і від таких же відчуттів прокинулася близька тобі людина. І усміхаєшся промінню сонця, знаючи, що ця посмішка лине туди, туди, де хтось посміхається тобі.
Одягаєшся. Снідаєш. Умиваєшся. Весь цей час думаєш про когось і знаєш: про тебе теж думають!
Приходять SMS-ки, одна за одною, із побажаннями гарного дня. День буде гарним. Виходиш на вулицю, а назустріч мчать заклопотані люди, в заторах стоять автомобілі і всі кудись втікають, чи то від сірих буднів, чи то від самотності. А ти ідеш… ідеш, бо десь тебе чекає той «хтось», про кого ти так часто думаєш. Він не такий як усі. Ні, ні, зовсім не такий! З ним ти почуваєшся захищеною, з ним ти забуваєш усі проблеми. Він не порожній, як інші.

І ти розумієш, що він ідеальний. Хай люди кажуть, що ідеальних людей не існує, але ти знайшла його… ідеального. Він справжній мужчина: розумний, начитаний, із гарним почуттям гумору. Саме його ти бачиш в ролі батька свого сина. І зараз ти його побачиш, такого красивого, охайного й дещо збентеженого.
Проходячи повз вітрини магазинів, розглядаєш себе – боїшся здаватися смішною. Розглядаєш бруківку і знову думаєш. І навіть усі звуки цього світу не заважають думати … думаєш далі.

Дивишся на годинника: наче не запізнюєшся. Затягуєш час, ідеш повільніше… думка – зараз з’явиться ВІН і час почне «летіти» зі швидкістю світла.

Дорога… Вулиця… Люди… ВІН, зовсім не схожий на інших, щирий, такий рідний і хороший. Все змінює його привітна посмішка. Люди зупиняються, машини припиняють рух і Земля перестає крутитися довкола власної осі. Він іде і щось захоплено розказує, а ти дивишся на нього і розумієш – він твій. І якщо весь світ буде проти нього, ти станеш на його сторону, візьмеш його за руку і будеш із ним. Ти перестала звертати увагу на думку людей. Ти подорослішала. До його появи в твоєму житті ти не вірила в такі речі, а тепер ти з ним і ти без пам’яті закохана в нього. Боїшся це визнати. Червонієш. А він такий кумедний…

І плитка шоколаду. Такого улюбленого. Подарована НИМ. І все ще є переживання, боїшся розчарувати його. Завжди думаєш: чого він, такий ідеальний, такий найкращий, вибрав саме тебе??? Таку незграбну, ще зовсім дитячу та з далеко не ідеальною зовнішністю. Розповіді, безглузді розповіді. Мовчання. Руки. Все так звично, але без цього вже неможливо.
Минають 2 найкращі години цього дня. Їдеш у маршрутці з посмішкою. Напевно, всі думають, що ти – ненормальна. Посміхаєшся злим, заклопотаним людям. Розумієш, що з ним світ уже не такий сірий, як раніше. І жоден день не схожий на попередній. ЩАСЛИВА.
Приходиш додому. І знову все звично. Не можеш дочекатися наступного ранку і бути безмежно ЩАСЛИВОЮ. І знову відчуватимеш щастя, подароване КИМСЬ… так само, як плитка шоколаду…)))

Марина, 20 років, студентка

У коханні я – активний тренер

Чи подобається мені Валентинів День? Безперечно! Це ж добре, що так багато сучасників хоча б на свято охоплюються бажанням робити щось гарне й пізнавати життя через кохання, а не лише через негаразди. Навіть своєрідний спорт – зібрати чи подарувати якнайбільше «валентинок» – створює підйом і радісний азарт!

Мені особисто «валентинки» дарують онучки. Теж приємно: вони нагадують мені про кохання і про те, що мене «не викреслили зі списку»… А я дарую їм щось смачненьке – тортика чи тістечок, яке ж свято без ласощів.

Як ставлюся до кохання? Якщо пожартувати – як активний тренер: прикро бачити чиїсь помилки, але розумієш, що жодна порада не замінить власного досвіду.

Хоча я б відрізняла закоханість від кохання. Свято – це саме закоханість: підйом, радість, бажання робити світ кращим, щасливі очі… Я люблю стан закоханості в собі, він може приходити в будь-якому віці.

Кохання ж передбачає обов’язок і дає досвід, не завжди радісний.

Та, аби не псувати всім радості від свята, краще наведу віршика. Він – від віку та досвіду – самоіронічний. Але це теж про кохання (і про досвід):

Лежить під плотом пес старий,

Полежує улітку,

А бджілка покида свій рій

І меду тягне з квітки,

А бджілчина ціла сім’я

Вирує довкіл хати…

А пес пригадує: «І я

Хотів… колись… літати…»

Святкуймо!

Лариса, 65 років, пенсіонерка

Любити – вважати найкращим. Найкращий чоловік – ідеальний

Хто такий у нашому, дівочому, розумінні «ідеальний чоловік»? Невже можна дати якесь загальне визначення?

Кожна дівчина, може, й вимальовує собі образ справжнього чоловіка – який розуміє, слухає, заробляє гроші, вдовольняє всі наші жіночі примхи. Та чи можна серцю наказати, кого любити, та за яким з цих критеріїв?

На нинішньому етапі, на мій погляд, «ідеальний» – дещо нереальний, тому влучніше писати – «мій майбутній чоловік».

Які ж риси повинен мати чоловік моєї мрії?..

У першу чергу, він повинен бути розумним та серйозним. Розумним – не обов’язково мати вищу освіту, а бути розумним і мудрим у житті. Мій чоловік повинен аналізувати свої вчинки і постійно працювати над собою. Як на мене, дуже важливо постійно розвиватися, хотіти більшого від життя.

Хоча мені й не багато років, та я вже усвідомила, що зовнішність немає важливого значення. Впевнені у собі люди вже привабливі, незважаючи на зовнішність і надзвичайно цікаві. А ще мій чоловік обов’язково повинен бути із почуттям гумору!

Для мене любити – вважати кращим за всіх. А найкращий – це й є мій ідеальний чоловік.

Світлана, 17 років, студентка

Людина, без якої неможливо жити

Кохання. Невже ці сім букв означають відчуття повноти і сили найсолодшого і терпкого до щему почуття?!

Так. Без кохання жити неможливо. Це те почуття, яке облагороджує людину, робить її кращою.

Я сиджу і сумую, знаючи про те, що моя друга половинка теж сумує, але цього не достатньо… Мені бракує його рук, його карих очей, які дивляться на мене з ніжністю і турботою, мені бракує його тіла, від якого виходить тепло, мені бракує його серця, яке любить мене. Мені не вистачає його! Тоді сум охоплює мене все більше. І я розумію, що без нього неможливо жити.

Немає в світі більшого щастя, ніж взаємне кохання. Як добре, що є людина, з  якою ти забуваєш про самотні вечори й похмурі ранки. Тоді тобі навіть хворіти солодко, адже він  поруч і завжди піклується про тебе.

Заплющую очі і відчуваю: це почуття не покине мене. З радістю розумію, що в цій людині  моя мрія, кохання, мій ідеал чоловіка та батька. Як мало треба для щастя: кохання, розуміння, доброта, турбота і, звичайно, людина без якої неможливо жити!

Діана, 20 років, студентка

ВІРА, НАДІЯ, ЛЮБОВ…

Хочу, щоби він був «оцерковлений»

…Я вважаю, що мій чоловік має бути схожий на мого тата. У мене тато не п’є, не курить, розумний, гарний, із трьома університетами, все життя працював. Із моєю мамою від шкільних років разом: 32 роки у шлюбі.

Ще для мене важливо, щоби він був «оцерковлений» – тобто, духовний, щоби ми ходили до церкви, хоча б раз на місяць. Для мене це принципово. Маю, з чим порівнювати: я ходила до церкви, а мій перший чоловік – з друзями на пиво. І коли я могла з ним у кафе посидіти, хоча я не п’ю спиртного й не курю, він зі мною до церкви не міг піти! Тож куди діти згодом ходитимуть: із татом до бару чи з мамою до церкви?

А ще чоловік має бути моїм ровесником, вищим за мене, бо не люблю, щоби було навпаки.

Мушу ще додати, що він має не пити й не курити, хоч і кажуть, що це не дуже страшно. Але, якщо у мене в родині з діда-прадіда ніхто не курив, для мене це теж принципово.

Має бути з університетською освітою, і не тому, що тойь дурний, хто не закінчував університет. А тому, що погляди людей, що живуть разом, повинні збігатися: у них мають бути спільні інтереси. От я закінчила три навчальні заклади, а мене ні свекруха, ні чоловік не розуміли: вони гадали, що я дурна, бо так багато вчуся – а все не так! Тим паче, була можливість вчитися: я працювала і вчилася, чого ж сидіти марно?

Шукаю чоловіка, який хоче дітей уже й зараз

…Для мене важливо, щоби чоловік любив дітей. Щоби чоловік їх хотів, бо нам не по вісімнадцять років, у такі роки жінка вже шукає собі чоловіка, який не чекає і не розмірковує, а хоче дітей уже і зараз. Я шукаю наразі не стільки чоловіка, швидше тата своїх майбутніх дітей. Щоби там не казали, та основне для жінки – це материнство. І чоловік мені потрібен той, який би хотів одружуватися зразу, а не жити в так званому цивільному шлюбі. Може, у 18 років це й добре пробувати, чи вживаєшся в побуті, та не в 32 – пробувати не зрозуміло що.

Ще він повинен працювати, хай навіть неофіційно. Сидіти по кілька діб у барі – це не діло, на пиво брати у батьків і казати, що немає роботи. Роботу завжди можна якусь знайти. Важко з роботою тим, кому за 50. Зрештою, хоч вагони розвантажувати, кажучи образно. Я ж не з медом за свою зарплату працюю! Проте ти в соціумі, ти в колективі, ти живеш, а не існуєш!

І не треба мені якогось принца, я не є супер-красунею, мені потрібно нормального чоловіка, нехай Господь простить – не сліпого, не кривого, не горбатого, – нормального!

Вважаю, якщо чоловікові 40 і він не має нічого – лише шкарпетки і труси – це ненормально. Один мені казав, що у нього не було мети, тому у нього нічого немає. Не було заради кого заощаджувати. А я для кого вчуся, для кого моя мама мені пів життя збирає подушки?!

Принців хочуть у 18-20 років, а нам – королів подавай!

Жінці важливо, щоби чоловік її все-таки розумів і в хворобі, і в здоров’ї. От мені потрібен такий чоловік, щоби розумів, що мене болить голова! Коли вона болить – я не йду в бар, але на город – йду, навіть коли хвора, бо город нас годує цілий рік!

Важливо мені, щоби розумів мене, поважав батьків.

Не хочу чоловіків із комплексами – наприклад, з комплексом неповноцінності. Я зустрічалася із чоловіками, котрих покинули жінки… Дуже важливо, щоби у чоловіка не було нарцисизму та едіпового комплексу (коли чоловіки прив’язані до мамами). У мене у сім’ї не повинна бути головною теща!

Принців хочуть у 18-20 років, а нам уже королів подавай (сміється, – ред.)!

Для мене важливо, щоби мій чоловік розумів мої захоплення, не обов’язково їх розділяв – але розумів… Він має бути моєю половинкою, а я – його…

Не шукай в людини позитиви – жити треба з тим, чиї недоліки ти можеш терпіти. З ким спільно переборюватимеш труднощі. Щоби коли подивишся на нього – то могла б уявити, що ви прожили дуже тяжке життя і при цьому не розійшлися: він залишився рідною людиною…

Олена, 32 роки, педагог  

Запис Принців хочуть у 18-20 років, а старшим – королів подавай! спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Під деревом гуртуються жінки з пакетами і, нахилившись, порпаються у траві. Вони збирають опале листя з цілющого дерева. Адже ліки з листя, кори, квітів і плодів гінкго білоби – надзвичайно чудодійні.

– Знайома, яка вже багато років лікується за допомоги листя цього дерева, порадила й мені назбирати на зиму цілющого «вбрання», – розповідає пані Олена, стоячи під деревом з повним мішечком серцеподібних листочків. – Адже я щомісяця витрачаю на ліки з гінкго білоби купу грошей… Відтак тепер помию добре листячко, висушу, перетру через м’ясорубку та заварюватиму чай. Він помічний для судин мозку, добре очищує організм. Лікуватимусь цінними ліками безкоштовно!

Препарати на основі сполук, виділених з листя гінкго застосовують при деяких судинних захворюваннях, при атеросклерозі та розсіяному склерозі, для поліпшення пам’яті і концентрації уваги. Вони підсилюють мікроциркуляцію крові у тканинах та органах. Існує безліч думок про ефективність гінкго білоби: від реклами до критичних матеріалів у медичних журналах. Але існують дані клінічних досліджень, які зазначають на те, що тривале застосування таких препаратів збільшує ризик розвитку інсульту. Тож, купуючи препарати чи роблячи їх самостійно, – обов’язково проконсультуйтеся з лікарем.

У Чернівцях росте всього кілька гінкго білоб: у ботанічному саду, у парку Резиденції митрополитів та на Соборній площі. Четверта – у дворі будинку, де живе відомий у Чернівцях журналіст Жан Макаренко. Дерево посадив колись його батько.

Килим з гінкго – звична річ

Гінкго дволопасна – єдиний представник класу гінкгових, які були широко розповсюджені на Землі у мезозойську еру. Ці дерева – сучасники динозаврів. Далекими родичами гінкго у відділі голонасінніх рослин є сучасні ялинки та сосни.

У Сибіру юрського та крейдового періоду гінкгові були настільки звичним явищем, що нині зустрічаються у більшості відкладень тих часів. Бо восени земля була вкрита суцільним килимом з листя гінкго, – як нині вкрита кленовим чи липовим листям.

Протягом багатьох століть вважалося, що дикі види цієї рослини не зустрічаються. Тепер відомо, що дика форма гінкго росте у двох районах на сході Китаю.

Легенда про вічне кохання

Листок цього дерева за формою нагадує серце. Через це в народі його називають деревом кохання. За легендою, чоловіче та жіноче дерева гінкго – це земні хлопець та дівчина, які дуже любили одне одного, але не здогадувалися, що їхнє кохання взаємне. Дівчина, у надії дочекатися свого коханого, пішла до Бога і попросила перетворити її на дерево. Бог виконав її прохання  і перетворив на рослину, яку назвав Гінкго. Невдовзі хлопець прийшов до коханої і не знайшов її. Тож і він попросив Бога перетворити його на дерево, щоби їхнє кохання було вічним. Від тих часів на Землі ростуть чоловічі і жіночі дерева гінкго.

Підготувала Любов КАФАНОВА, «Версії»

Запис Чернівчани збирають листя з дерева епохи динозаврів спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Є вазони, що допомагають освіжити й оздоровити атмосферу в кабінеті, знімають негативний вплив від комп’ютера чи телевізора. Ось п’ять найбільш корисних кімнатних рослин:

Хлорофітум – чемпіон з «оздоровлення приміщень» серед квітів. Він поглинає формальдегід, який виділяється теплоізоляцією з синтетичних матеріалів у квартирі. А якщо у горщики покласти активоване вугілля, то очисні властивості вазона збільшаться. Ця кімнатна рослина вбиває й шкідливі бактерії. До речі її ніколи не вражають шкідники. Вазон буде дуже доречним на кухні, бо діятиме ефективніше за дорогі очисники повітря: позбавить повітря від шкідливих газів і неприємних запахів за кілька годин.

Фікус теж добре очищає повітря від токсинів. Для кухні ідеально підходить фікус із глянцевим листям: і повітря чисте, і мити його зручно. Важливо знати, що фікуси виділяють кисень удень при сонячному світлі, а вночі навпаки поглинають його. Тож їх не варто ставити у спальні, а тим паче у дитячій.

Герань рекомендують тримати в спальні й на кухні. Корисні сполуки, що виробляються рослиною, мають заспокійливу дію. До того ж, вона дезінфікує приміщення й відганяє мух. Тому і на кухні вона буде цілком доречна. Тим паче, герань всмоктує вологу й чадний газ.

Лавр корисно тримати в спальні. Цей невеликий вічно зелений «чагарник» вбиває мікроби й добре впливає на людей із серцево-судинними захворюваннями, спазмами кишечника та жовчних шляхів.

Алое вночі виділяє кисень і поглинає вуглець, тому найкраще його вирощувати у спальні. А ще він знімає наелектризованість у квартирі. Крім того алое – це швидка допомога вдома. Його листки прикладають до рани, що кровоточить. Сік алое допомагає при головних болях та застуді.

Вчені радять у приміщенні, де люди проводять багато часу, мати не менше трьох кімнатних рослин.

Варто знати, що серед кімнатних рослин є й отруйні, наприклад, олеандр, диффенбахія. Отже, якщо в домі є маленькі діти, варто стежити, щоби вони не брали до рота ці рослини.

Олеандр

Диффенбахія

Підготувала Лідія КИРИЛЮК, «Версії»

Запис П’ятірка найкорисніших кімнатних рослин спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Виставка Світлани Шевченко нині експонується у центрі культури «Вернісаж». 45 презентованих графічних робіт сповнених енергією світла – неабияка подія в мистецькому житті Чернівців, бо ж тепер, може, як ніколи досі, кожен з нас потребує віри у добре, прекрасне, високе та справжнє… Художниця володіє неповторною манерою виконання – виробила свій власний авторський стиль. Працює у графічних техніках пастелі й акварелі. Помітне місце в її творчості займають жіночі образи, оповиті спокоєм, ніжністю і красою. В них художниця передає найтонші індивідуальні риси особистості.

Особлива мистецька пристрасть Світлани Шевченко – квіти. В графічних роботах із їхнім зображенням – прагнення долучитися до світу краси, відчути красу і досконалість всесвіту, яка втілена у квітці. Та її квіти – не фотографічні, а особливі, бо в них закладені глибокі художні змісти. Вони вирізняються особливими тонкими, чуттєвими настроями. У картинах пані Світлани вишуканий колорит барв, досконале володіння лінією – художниця бере до уваги все аж до кольору та фактури паперу.

         Знаходити життєві орієнтири через… мистецтво

– Мене «зіпсувало» те, що я виросла в інтернаті – нас виховували в дуже патріотичному дусі, і коли випустили з інтернату, виявилося, що тих речей, які нам так старанно прищеплювали, насправді не існує, – каже Світлана Шевченко. – До нас добре ставилися – любили, як власних дітей, гарно навчали, добре годували – коли за часів Хрущова не було хліба та масла, у нас вони були… Але насправді ідейність і досконалий світ існували тільки в інтернаті, а поза його стінами – розруха.

Проте пані Світлана щаслива, що тоді вчителі – люди, які стали насправді рідними, закладали в душі вихованців саме ці переконання. Бо, впевнена вона, людина мусить мати якісь душевні зачіпки у житті, точки відліку, які б чітко розмежовували, що добре, а що – ні, що порядно, а що – ні, зрештою, скеровували її вчинки у житті.

– Сучасним дітям взагалі немає за що зачепитися душею, – говорить художниця. – Не всі ж такі прагматичні і прагнуть виключно рахувати гроші – є люди, які потребують духовного розвитку.

        «Найбільше болить, коли дивишся в байдужі очі»

Світлана Шевченко очолює обласний осередок Спілки дизайнерів України, який сьогодні налічує 29 членів, серед яких Владислав Готинчан, Любомира Зайцева, Ігор Талалай, Ольга Вербицька та багато інших відомих в області та поза її межами прізвищ.

– На жаль, у сучасному суспільстві поняття «дизайнер» стали часто вживати без того смислового навантаження, яке воно насправді має, – каже пані Світлана. – Чомусь ледь не кожен, хто має комп’ютер, вважає себе дизайнером. Але ж уміти натискати на кнопки недостатньо – треба вміти працювати зі шрифтами, світлом, кольором, розуміти стилістику. Цьому треба вчитися все життя!

Тому й бракує на Буковині професійних кадрів у царині дизайну, бо ж освітній рівень сучасних дизайнерів, переконана п. Світлана, залишає бажати кращого: викладачі старшого покоління, які є гуру цієї справи, відходять, а на зміну їм приходять нові, недостатньо підготовлені, і вчать дизайну вже інше покоління…

А ще, говорить керівник обласного осередку Спілки дизайнерів України, дуже важко щось робити, коли стикаєшся з нерозумінням, або, ще гірше, – байдужістю.

– Підтримки, скажімо, від влади, ми нині не маємо жодної – нами ніхто не цікавиться і, навіть на запрошення відвідати виставку, презентацію, інші заходи Спілки владники не відгукуються, – зітхає Світлана. – Іноді складається враження, що допомагають тільки обраним – окремому колу наближених людей, а інші – залишаються наодинці зі своїми труднощами. Тоді, чесно кажучи, стомлююся стукати в зачинені двері, замкнені душі, вдивлятися в пусті обличчя – опускаються руки. Та я оптиміст і продовжую вірити – щось обов’язково зміниться на краще, бо поряд близькі та друзі, які надихають та підтримують.

Відчуває регіональний осередок дизайнерів й негаразди з підтримкою меценатів, яким просто невигідно підтримувати їхні ініціативи – законодавство в нашій державі недосконале і не передбачає жодних преференцій тим підприємцям, які надають допомогу творчим людям в організації виставок, показів.

– Хтось уміє створити мистецтво, але не має грошей, а хтось робить гроші, але не може створити мистецтва, – каже Світлана Шевченко. – І тут мають працювати механізми, коли бізнесу буде вигідно підтримувати митців – так, як це робиться за кордоном: якщо людина профінансувала виставку, вона одразу отримує стимул у вигляді зменшення податкового навантаження.

      Подивись на світ з іншого боку – очима митця

У 2009 році Світлана Шевченко організувала та провела у Чернівцях унікальну виставку, об’єднавши близько чотирьох десятків дизайнерів різного рівня. Організація експозиції мала потужну концепцію: в центрі композиції був хрест як своєрідне начало світу, і саме від нього розміщувалися вироби майстрів. Посередині – роботи прикладного мистецтва, як символ того часу, коли люди вперше почали прикрашати свій одяг, тобто започаткували дизайн як такий, далі – сучасні види дизайну.

– Свою позицію мені довелося відстоювати перед керівництвом та співробітниками музею, адже вони не погоджувалися з моїм баченням, – пригадує пані пані Світлана. – Але я не могла дозволити, щоби роботи дизайнерів були розташовані хаотично, як в якій-небудь галантерейній лавці, бо завше дуже педантично ставлюся до подачі експозиції.

І виставка вдалася на славу – задоволеними лишилися і дизайнери, і відвідувачі.

Правду кажуть, що талановита людина – талановита в усьому. І це про пані Світлану. Бо ж вона творить не тільки чудову графіку, а й пише поезію та прозу.

– Загалом намагаюся втілювати цікаві ідеї, які не були б дублюванням чогось такого, що вже було, – каже художниця. – І навіть продумуючи до дрібниць виставку, яка сьогодні діє у «Вернісажі», мала кілька цікавих думок, як подати свою творчість неординарно.

Саме власні вірші Світлана Шевченко мала намір представити поряд з графікою: біля кожної графічної роботи в рамі хотіла розмістити в такій самій рамі власного вірша. Поезія мала б мати не меншу вагу, що й картина – так само глибоко і виразно підкреслювати тонкощі душі художниці і… бути такою ж повноцінною картиною.

Проте, як це часто, на жаль, буває, на реалізацію задуму не вистачило коштів, бо ж рами – надто дороге задоволення для митця, якому, окрім близьких, ніхто нічим не допоміг в організації вернісажу…

      Про улаштування світу в кількох рядках…

Власне світосприйняття, бачення місця митця у всесвіті мистецтва Світлана Шевченко цілком висловила у кількох рядках свого оповідання. Історія його написання проста: пані Світлана дивилася новини і була вражена сюжетом про японського графіка, який усе життя з дня у день приходить до парку в Токіо, приносить із собою відро води і великого, у людський зріст, пензля. На асфальтованому майданчику він пише величезні ієрогліфи, не звертаючи увагу ані на людей, що проходять повз, ані на палюче сонце. Написавши один ряд ієрогліфів, береться за наступний… Та вода висихає, а він пише ієрогліфи знову і знову…

– Я писала це оповідання й плакала, – пригадує мисткиня. – Бо, як творча людина, дуже розумію його – розумію, чому він це робить: бо просто не може інакше. Люди витрачають ціле життя на рахування грошей, а він щодня, не думаючи про грошові знаки, просто малює ієрогліфи, які потім висохнуть на сонці… І саме це і є мистецтво – коли воно існує не заради чогось, а саме заради мистецтва – коли його вимагає душа.

          Світлана Шевченко закінчила Вижницьке училище прикладного мистецтва – «одяг, художня вишивка», Український поліграфічний інститут ім. І.Федорова у Львові – «художник книжкової та поліграфічної продукції». Бере участь в обласних, всеукраїнських, міжнародних виставках, її постійно діючі виставки експонуються в галереях у Хельсінкі (Фінляндія), Празі (Чехія), Аспені (США). Працює художник у графічних техніках пастелі й акварелі. Автор брендового проекту Буковини «Фігури чернівчан в античних строях». Член спілки дизайнерів України, голова обласного осередку Спілки дизайнерів України, член Національної Спілки рекламістів України.

 Любов НЕЧИПОРУК, «Версії»

Запис Світлана Шевченко – художниця, яка дивитися у простір, а бачить – суть спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Чернівчанин Василь Фуга – один із них. Під час війни він був зовсім маленьким, але вже у повоєнні роки він дещо усвідомлював. А дитяча пам’ять, як відомо, найсильніша і… найпідступніша. Від побаченого і відчутого тоді практично неможливо нікуди втекти. Він і досі пам’ятає період, коли в людей відбирали все: коней, корів, інвентар, яким селяни обробляли свої землі, а потім і саму землю, а далі – примусова робота в колгоспах, як на панщині. Хто чинив супротив – до Сибіру як куркулів.

 – Щоби виконати норму, на полі працювали не тільки дорослі, а й діти. Власні ж городи люди обробляли ночами, – згадує Василь Іванович. – За рік важкої праці селяни заробляли по 15 кг цукру, 20 кг пшениці та 50 кг грісу (це такий корм для свиней), відходи від помелу пшениці та інших культур. Сірники, гас, свічки були дефіцитом. Замість мила користувалися квітами, які утворювали мильну піну. Одягу також не було – люди ткали полотно, фарбували і шили сорочки та штани, які потім перешивали декілька разів: від старшого члена родини до меншого. Восени, взимку та ранньою весною ходили в постолах (виріб з резини), а в теплу погоду – босими. Переважно їли кропиву, павутицю, лободу та інші бур’яни, а за капусту, картоплю та буряк працювали усією родиною – від найменшого до найстаршого, з ранку до ночі. Ми, діти, завжди були голодні, холодні, босі, тому часто хворіли і вмирали.

Сьогодні діти війни вже самі стали дідусями й бабусями. Але й на старості років на них не чекає нічого доброго. 

– Не щасливе ми покоління, – констатує Василь Фуга. Та миритися з цим він не хоче.  Оскільки влада не створила гідних умов стареньким, він разом з однодумцями вирішив самотужки рятуватися. Для цього й утворили Чернівецький обласний  благодійний фонд «Діти війни Буковини».

Ви – дитина війни й у Вас з’явилася проблема: виганяють з квартири, забирають пенсію тощо. Тоді обов’язково звертайтеся за телефоном 095-15-28-609 – Вам допоможе ЧОБФ «Діти війни Буковини».

З повагою, президент фонду – Василь ФУГА

Запис Дітям війни допоможе власний благодійний фонд спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Незважаючи на те, яка пора року за вікном, у її квартирі завжди літо. Помешкання п. Серафими потопає в зелені. Тут і високі фінікові пальми, й екзотичні монстера, банани, лимон: одне слово, справжнісінькі тропіки. Усього ж понад 50 видів рослин. І ще стільки ж вона віднесла до свого кабінету в школі – вдома їх просто ніде було розмістити.

Широколисті фікуси, драцени, азалії, цикламени, філодендрони, фіалки, орхідеї, кактуси, мандаринове деревце та чимало інших вазонів прикрашають квартиру та робочий кабінет Серафими Жарікової. Горщики з повзучими рослинами окупували стіни; великі рослини з пишним листям стоять на підлозі, зайнявши цілий куток кімнати; дрібніші красуються на підвіконнях і тумбочках. Жінка зізнається, що розведення кімнатних рослин – її хобі з дитинства.

– Я росла в оточенні квітів, бо мама їх обожнює. У нашій хаті все було у вазонах, на подвір’ї весь час щось цвіло. Тому навіть брат захоплюється цією справою, – розповідає Серафима Георгіївна. – Квіти – перші друзі людини, і якщо ними хоч трохи займатися, вони віддячують гарним листям і цвітом.

Про властивості кожного вазона й особливості догляду за ним жінка може розповідати годинами. Фікуси і філодендрони радить ставити у спальні, бо вони заспокійливо впливають на людину. Для плодоносного фікуса найкращим місцем буде кімната, де збираються всі члени сім’ї, наприклад їдальня. А гостролисті рослини не бажано тримати там, де людина проводить багато часу.

На кухні підвіконня прикрашають фіалки. Про них Серафима Георгіївна розповідає з особливою любов’ю.

– Навіть тоді, коли фіалки перебувають у стані спокою і ні в кого не цвітуть, у мене обов’язково хоч один вазон випускає квіточки, – каже жінка. – Буває, п’ю чай з лимоном, який власноруч виростила, дивлюся у вікно, за яким сипле пухнастий сніг, а перед вікном у мене весна – квітнуть фіалочки. Почуваюся, наче у казці.
Вдалося чернівецькій вчительці виростити лимонне дерево, яке щороку плодоносить – збирає врожай із п’яти-шести соковитих лимонів.

– Не повірите: цикл дозрівання лимонів рівно дев’ять місяців – як виношування дитинки, – розповідає Серафима Жарікова. – Зазвичай, врожай збираю наприкінці травня. Про це знають мої колеги та учні. Тому, коли плоди дозрівають, ми збираємося на чаювання. До речі, лимонне дерево сприяє розумовій діяльності, тому біля нього дуже комфортно працювати. Хоча, як на мене, абсолютно всі рослини добре впливають на самопочуття людини, підживлюють енергією. Якщо у мене головний біль, то я подивлюся на вазон, поговорю з ним – і вже за кілька хвилин почуваюся краще.

У колекції Серафими Георгіївни є навіть авокадо, паростки якого зійшли з кісточки, посадженої у землю. Три місяці чекала, доки цей вазон зазеленіє. І таки дочекалася.

– З рослинкою треба розмовляти, казати, яка вона молодчина, що розцвіла, – переконана вчителька біології. – Якщо з любов’ю ставитися до квітки, вона віддячує гарним ростом і пишним цвітом.

Запис Лимон – для кабінету, фікус – для спальні спершу з'явиться на Медіа-Версії.