Солісти Чернівецької філармонії: Віктор Білла (орган), Лілія Холоменюк (фортепіано).
Ведучий: Юрій Гавриляк.
В програмі твори: Й.С.Баха, В.А.Моцарта, Л.Ревуцького, Ф.Пуленка.

Дякуємо за концерт! Браво!

Тетяна Спориніна, «Версії»,
фото автора і SergiyS

Запис Концерт «Дзвони Чорнобиля» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

14 липня у залі органної та камерної музики Чернівецької обласної філармонії з великим успіхом відбувся концерт скрипкової та органної музики «Суботні вечори — 2013».

У програмі звучали твори А. Вівальді, Й.С.Баха, Г.-Ф. Генделя, Й. Гайдна, В.-А. Моцарта, Е. Вілла-Лобоса.

Солісти:
Людмила Мартинюк (скрипка),
Дмитро Негрич (скрипка),
Микола Полянко (скрипка),
Зося Фуга ( віолончель),
Віктор Білла (орган)

Хваліть Бога в святині Його, хваліте Його на могутнім Його небозводі!
… Хваліте Його за могутню величність Його!… Хваліте Його звуком трубним… Все, що дихає, хай Господа хвалить! Алілуя! (Псалом 150)

Тетяна Стрільчик, “Версії”,
фото автора

Дякуємо за концерт! Браво!

Запис Концерт скрипкової та органної музики спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Олег Любківський – художник і графік, автор концептуальних творів,
які концентрують образ Чернівців у контексті загальноєвропейської культури.
Член Національної спілки художників України з 1988 року.
Персональні виставки:
– Національний художній музей України (2000)
– Києво-Могилянська академія (20001/2003)
– Landesbildungscentrum (Цель/Австрія 2003)
– Baltic Academia ( Любек/Німеччина 2007)
– Galerie Museum Synagoge (Гробціг/Німеччина 2010)
– Фестиваль BrunoForever (Люблін/Польща 2011)
– Universite de Strasbourg (Страсбург/Франція 2012)
– V Міжнародний фестиваль Бруно Шульца (Дрогобич/Україна 2012)
– Galerie Maison 44 (Базель/ Швейцарія 2012)
– Galerie MKZ ( Цюріх/Швейцарія 2012)
– Львівської національна галерея мистецтв (Львів/Україна 2013)

У 2010 Кронпринц Отто фон Габсбург відзначали Олега Любківського медаллю «Signum Memoriae» за внесок у збереження європейської культурної спадщини.
Ця нагорода, напевно, для художника найцініше визнання його мистецької сповіді. Чинити опір – шлях відчайдушних, незалежних та сильних людей. Майже без сподівання на порозуміння… Бо картини Олега Любківського акумулюють духовну міць.

Майже кожній людині знайоме відчуття, коли дуже хочеться затриматись у часі, його певному настрої, події або явищі, особливо, коли ми знаємо, що воно іде від нас назавжди й безповоротно

Так іде від нас унікальна атмосфера нашого міста, разом із своїм часом та відповідною йому рідкісною матеріальною культурою, що за збігом історичних обставин безпечно сформувався в контексті «золотого століття».

Олег Любківський

С Днём рождения, Мастер!
Современная цивилизация заточена под массовую штамповку и под идиотов, которые это всё жуют, поэтому таким, как ты, не может быть в современном мире легко.
Хорошо, что ещё существуют такие художники, как ты!
И хорошо, что окружающий тебя мир состоит не только из идиотов.
Удачи тебе в новом году!  – поздоровив на Facebook художника його київський товариш Ігор Гурчик, координатор ГО «НАША ЗЕМЛЯ».
(Може і не зовсім урочисто, як у день народження, але така дійсність… Та й до “Шахівниці Странника” треба готуватися…)

Від нас іде шляхетна легенда, реальний міф, які залишили нам на пам’ять про себе європейські вулиці та надійні стіни покинутих будинків, що досі міцно
тримаються один за одного.

Цей процес можна уповільнити тільки всупереч невблаганним законам земного тяжіння, і продовжити його життя хоча б у нашій уяві – лише тим особливим способом, що під силу тільки одному мистецтву.

Олег Любківський

Зараз багато говорять про спадщину ЮНЕСКО, адже статус об’єкта Світової спадщини дає певні переваги: додаткові гарантії збереження і цілісності унікальних природних і культурних комплексів, підвищує престиж територій і установ, які ними опікуються, сприяє популяризації, сприяє організації моніторингу і контролю за станом збереження природних і культурних об’єктів тощо. Багато слів, багато обіцянок, багато надій…
Мистецтво Олега Любківського має свій унікальний статут і критерії, свої шляхи, кордони, час, у якому гордовито постають образи минулого, перетворившись на героїв у вишуканих картинах. Це спосіб буття і вони – не жертви, бо криза – в нас самих, в суспільстві, якому дістався безцінний спадок. Не знаю, чи збереже цей спадок ЮНЕСКО…
Достеменно, Олег Любківський зробив свій виклик і часу, і його тяжінню…

Це єдина доступна нам можливість затримати час, слід того особливого чернівецького часу, в якому жили не схожі на нас наші предки, і тепер, волею випадку, продовжуємо жити і ми.

Автор написав ці рядки ще у 2003 році і лишається вірним лицарем Міста…

Приєднуюсь до щирих побажань Олегу Любківському на Facebook від його друзів з Польщі, Австрії, України, Німеччини, Ізраїля, Росії…

Тетяна Спориніна, “Версії”,
фото автора і SergyiS.
Дякую Олегу Любківському за надані фото картин.

Запис Всупереч невблаганним законам земного тяжіння… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У програмі: Й.С.Бах, П.І. Чайковський,  Ж. Ален, Л. В’ерн.

У концерті прозвучить класична музика та стародавні різдвяні гімни.

Запис “Різдвяні зустрічі” в Органному залі спершу з'явиться на Медіа-Версії.

З 3 по 17 червня у Базелі (Швейцарія) відбувся Український культурний двотижневик – проект «Україна ІІ. Живопис, література, музика.», який мав на меті висвітлити аудиторії філософську тему міфу в українській культурі через творчість Тараса Шевченка і Миколи Гоголя, аспекти сучасної літератури західної України та експозиція 44 творів художника Олега Любківського. Тема міфу у його творчості давно привертала увагу організаторів проекту і він був включений до програми заходів та запрошений до Швейцарії особисто. У програмі – літературні концерти, доповіді, музика Прокоф’єва, Шостаковича, Шнітке, Мішорі, солоспіви на вірші Т. Шевченка мовою оригіналу. А сам проект розпочався вернісажем художника-графіка Олега Любківського «Місто, яке колись називалось СZERNOWITZ» у відомій художній галереї «Maison 44».

Мистецтвознавець, доктор Юдіт Шиффере (Швейцарія) у доповіді «Міфи реальної і вигаданої України» міркувала про реальний і уявний світ у творчості Олега Любківського, не просто художника, а, за її словами, поетичного художника:
«Він живе задля чернівецького міфу, досліджує «своє місто» під критично-іронічним кутом зору. На четвертому поверсі будинку, на колишній вулиці Святої Трійці, яка зараз називається вулицею Богдана Хмельницького, він обладнав своє ательє. Але ательє Любківського – це свого роду книга, яку він не відкриває будь-кому. Картини з раритетами «добрих старих часів» розвішані у ретельному порядку над випадковими елементами історії. Ось навіть ці ключики над рамами покликані допомогти відкрити не тільки мистецький світ Любківського, а також зрозуміти «складну історію міста»».

У газеті «BAZELZEITUNG» Ю. Шиффере зазначає: «Його іронія – це сукупність зворушливих свідчень: так іноді габсбурзькі раритети чатують під радянськими символами і провокують українською, табличка з кабінету «Doctor Zuflucht» румунської доби для сьогоднішніх чернівчан виглядає дещо уявною легендою…

Після запрошення у Люблін на фестиваль Бруно Шульца в листопаді минулого року, наступними подіями в 2012 році стали для художника Олега Любківського виставки у Страсбурзі та Базелі.
Художника Любківського цінують як митця, хроніста й оповідача. Сьогодні офіційні екскурсії містом проводять і його слідами: не тільки до будинку Пауля Целана, а й у задній двір, де цоколь зниклого пам’ятника Шиллеру поряд з застарілою спорохнілою «Ладою» вже давно чекає кращих часів… Надії не минають.»

44 картини міста, яке колись називалось СZERNOWITZ, були представлені Олегом Любківським на виставці у Базелі.
Але не тільки про цю виставку ми говорили з художником після його повернення додому.

– Цього року Ви багато мандруєте. І не тільки бруківкою Чернівців,  стежками Карпат,  вулицями Страсбурга, Базеля, Берна… Яким  виглядає життя з вершини Вашої творчої діяльності і як почувається людина, за допомогою мистецтва якої світ пізнає Україну?

– Спокійно і гідно. Україна очима швейцарців – це більше західна частина, яка в силу історичних причин була культурно пов’язана із Західною Європою. Це в першу чергу література, включаючи сучасну, і мистецтво, зокрема і моя виставка.  Інтерес до Західної України – це інтерес заглиблений, специфічний, не пов’язаний з етнографічними особливостями або привабливістю туристичних поїздок. Цікавість викликає в першу чергу полікультурний міф Чернівців і віддзеркалення цього міфу у моїй творчості в контексті всіх сучасних колізій.
Я тільки зараз, після останніх виставок у Європі, зміг озирнутися назад і побачити, який формат зробленого матеріалу опинився за моєю спиною. В режимі постійної праці було ніколи фактично підняти голову.
Виявляється, що це вже більше 100 творів, 3 авторські цикли і каталоги, програми виставок з моїми текстами, книга «DIE DANKBARE BUKOWINA», яку читають і дивляться не тільки в Чернівцях, а і у Австрійській  національній бібліотеці, і, найголовніше – зміст моїх картин – де кожна могла би бути окремою темою. Тільки побачити цей зміст може інтелектуально освічений  і зацікавлений глядач, що трапляється не так часто, якби мені цього хотілося.
Але суттєво спочатку саме явище, а вже потім враження від нього.

– Яку роль у вашому житті відіграє краса? Що необхідно людині, щоб вміти бачити прекрасне? Чи краса – це певна абстракція.
– Краса – більше абстрактне поняття,зрештою, тема довга і невдячна. Погляд на прекрасне не купляється і не додається до диплому. Прекрасне – це традиція, що тягнеться дуже здалека. Перші малюнки, знайдені у печерах первісних людей, і вони змушують мене вірити в потойбічні вищі сили – тому що їх образність і виразність неймовірна, і вражає мою уяву щораз, коли я їх бачу в ілюстраціях.
Традиція прекрасного сьогодні – це щось зовсім не традиційне і хаотичне. Поняття критеріїв взагалі відсутнє, тому моделювати світ баченням художника абсолютно нереально. Але на прикладі нашого міста кожен міг би розуміти, що атмосфера і шарм Чернівців створює саме вишукана, рафінована і традиційна краса будинків, планування вулиць і поєднання архітектурних стилів, без базарної крикливості і дешевого звертання уваги до себе, що і є втіленням традиційної краси у матеріальні форми.

– «Мистецтво понад усе!»? Чи є мистецтво, на вашу думку, важливішим за життя?
– «Мистецтво понад усе» – це ейфорійне кліше студентів-першокурсників, яким хочеться миттєвої слави без особливих зусиль і намагання спочатку зрозуміти щось важливе. Але мистецтво важливіше ніж життя може бути лише в окремих випадках: коли митець віддає себе всього своїй праці, як унікальна особистість і як творець, свідомо. Або ж його талант від народження фатально наділяє його здатністю до життя « не від світу цього».

– Що б Ви побажали людині, яка мріє стати художником?
– Людині, яка мріє стати художником, я можу побажати бути тільки самим собою. Кожне дерево спочатку дає бруньки, потім цвіт, потім плоди. Тому вдаючись до алегорії, треба визначитися, хто ти – трава, бур’ян, квітка, що швидко зів’яне, або плодоносне дерево.

– Як з’являються нові ідеї і як Ви їх втілюєте на папері?
– Я не помічаю, як з’являються нові ідеї. Справа навіть не в ідеях – їх дуже багато. Важливіше уявити художню форму для теми, щоб вона не повторювалася і була оригінальним, виразним образом з відкритим або прихованим змістом. В цьому я вважаю і є суть мистецтва, коли художній твір є носієм художнього смаку, змістової композиції і інтелектуальної наповненості.

– Торік у листопаді виставка «ТЕЗА І АНТИТЕЗА» мала відкритися у дворику Чернівецької Ратуші. Та з певних причин вернісаж успішно відбувся у «Найкращій кав’ярні на розі Університетської та Сковороди». На відкритті Ви зачитали присутнім уривок з свого нарису «Двадцять перше кохання».
Яка доля Вашої майбутньої книги? Адже недарма доктор Юдіт Шиффере називає Вас не тільки художником, а й поетом…
– В моїх планах не одна, а дві книги. Перша – «Карпатсько-альпійська балада» в стилі «постмодерну», але в моєму власному мистецькому розумінні, а друга – це «Оповідання простим олівцем», в традиційній, на мій погляд, літературній формі. Обидві книги були б уже видані, якби не відома всім митцям проблема – відсутність коштів. Шукати спонсорів я не маю жодного бажання, тому що це означає перетворити свої художньо-літературні знахідки на pop-проект з усіма небажаними наслідками і антирекламою. Але я вважаю, що в мистецтві завжди є щасливий випадок – тому я на нього сподіваюся, і вірю, що високі сфери не залишать мене без своєї уваги. А що стосується художника чи поета, то свого часу відомий професор, літературознавець і перекладач Петро Рихло охарактеризував мої експозиції, як засновані не на розмежувальному «чи», а на єднальному «так».
Поет не може не бути художником. А художник не може не бути поетом.

– Ви не тільки художник, поет, але й філософ. Адже і за законами логіки дії логічних законів підлягає не зміст, а форма. Чи то зображення, чи думок. І нехай моделюються і здійснюються Ваші плани, ідеї та проекти. Навіть і такі, що здаються не реальними.

Тетяна СПОРИНІНА, “Версії”

Запис Оповідання простим олівцем або Правда таланту Олега Любківського спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Будь-які декоративні елементи, якщо вони виконані майстерно і з мистецьким хистом, є приємними для споглядання вже самі по собі. Створити новий естетичний образ прагнуть в усі часи: в минулому, зараз, це будуть робити і в майбутньому.  І завжди будуть співіснувати романтизм та імпресіонізм, сецесія і модерн, примітивізм і бароко, вони будуть взаємодіяти та доповнювати один одного.  З тою різницею, що сучасний авангард може сприйматися вже в майбутньому як щось традиційне.  Адже в мистецтві завжди присутні суперечності в традиційних тенденціях та впливах з новими проявами і стилями.

Степан Рябченко народився у 1987 р. в Одесі.
Архітектор, медіахудожник, графік, автор інсталяцій.
В творчості використовує сучасні комп’ютерні технології.
2011–закінчив Одеську Державну Академію Будівництва та Архітектури, Архітектурно – художній інститут
2010 – Член Національної спілки художників України
2010 – Лауреат першого всеукраїнського триєнале абстрактного мистецтва «АРТ-АКТ»
2011 – Номінований на Премію PinchukArtCentre
2012 – Учасник міжнародного конкурсу сучасної скульптури «Kyiv Sculpture Project»
Живе та працює в Одесі.

Перший фестиваль сучасної скульптури у Києві

3 червня у Києві в Національному ботанічному саду ім. М.М. Гришка пройшла церемонія відкриття першого Міжнародного фестивалю сучасної скульптури Kyiv Sculpture Project.
У рамках Спеціального проекту вперше в Україні представили роботи всесвітньо відомих скульпторів: Єви Ротшильд, Магдалени Абаканович, Суя Цзяньго, Найджела Холла, Жауме Пленси. До цього всі ці роботи експонувалися у Йоркширському парку скульптур та об’їздили мало не увесь світ. Основний проект Kyiv Sculpture Project 2012 представляє роботи 15 молодих художників із 6 країн: Австралії, Великобританії, Нідерландів, Польщі, Росії та України. Учасники першого фестивалю були відібрані експертною радою на конкурсній основі. Заявки на конкурс, що проходив з жовтня 2011 по лютий 2012 року, подали 297 художників із 39 країн світу.

Фестиваль сучасної скульптури буде тривати у Києві до 2 липня.

Шорт-лист Kyiv Sculpture Project 2012:
Саллі Кідалл (Австралія)
Рейчел Картер (Великoбританія)
Хоакін Газгоніа Паленсіа (Філіппіни)
Андрій Люблінський (Росія)
Карін Ван дер Молен (Нідерланди)
Колін Роуз (Великобританія)
Каміла Шейнох (Польща)
Олексій Золотарьов (Україна)
Жанна Кадирова (Україна)
Катерина Бучацька (Україна)
Анна Надуда (Україна)
Добриня Іванов (Україна)
Степан Рябченко (Україна)
Олексій Сай (Україна)
Група «GRVS» (Україна)
Група «Ubik.» (Україна)

Місце, яке обрали для проведення конкурсу, визначило вибір теми для скульптора Степана Рябченка. На території Національного ботанічного саду 150 років назад – 9 березня 1862 року сталося чудо – явлення Пресвятої Богородиці святому Іоні Київському – чудотворцю, засновнику Свято-Троїцького Іонінського монастиря.

“Є немало місць на землі для прославляння Господа, Пресвятої Богородиці і святих угодників Божих. Серед них осяяна світлом промислу Божия історія Київського Свято-Троїцького Іонинського монастиря. Розташована обитель на особливому місті – Звіринецькій горі. То бачили на ній стовпи вогню до неба, то великий розлив води.
Російським Афоном назвав цю південну околицю м. Києва відомий дослідник церковної історії київський митрополит Євгеній (Болховітинов). У 1860 році тут оселився ієромонах Іона. 14 березня 1861 р., вийшовши на ганок своєї келії в монастирі, він побачив на горі сяйво і пожежу. У страху о. Іона побіг рятувати своїх братів. Але підійшовши, помітив, що полум’я, що охопило братський курінь, не завдавало їм ніякої шкоди. Келія стояла неушкодженою, а поруч в стовпі вогню він побачив Божию Мати з сонмом святих. Володарка торкнулася голови його і сповістила, що прийшла відвідати це місце, Сином Її спрадавна передобране.
Тричі являлася о. Іоні Владичиця Небесна, повеліваючи виконати волю Сина Свого і Бога: “Обрав тебе Господь Бог знаряддям Свого святого діла, Його ж Божественна воля полягає в тому, щоб на місці, яке тобі буде вказане, була влаштована обитель в ім’я Святе Його” Так Богородиця поклала основу нової київської обителі, що стала одним з духовних центрів на рубежі XIX — XX вв.
Спочатку отець Іона потурбувався про пристрій скиту при Видубицькому монастирі. Був побудован двоповерховий дерев’яний будинок і в нім церква в ім’я Живоначальної Трійці…”
Інформація з офіційного сайту монастирів Київської Єпархії Київської Православної Церкви.

Степан Рябченко присвятив свою роботу «Явлення» саме цій події

І, як розповів Степан, з самого початку скульптура була змодельована з допомогою комп’ютерних програм для роботи із тривимірною графікою, а вже потім за кресленням і тривимірними схемами вона була відтворена з листової сталі. Для стійкості скульптури були розроблені спеціальні конструктивні елементи, які знаходяться всередині. Висота скульптури 5 метрів.

Блискавка, символ швидкості, сили, руху уособлює божественну волю. Блискавка сполучує землю і небо, в певній мірі – минуле і майбутнє. Скульптура динамічна, дещо таємнича та загадкова, викликає цікавість і дає певні надії. Може це знамення допоможе знайти істину, розірве пітьму? Небесний вогонь обов’язково пробудить життєві сили. Треба обов’язково рухатись уперед. І саме з цього священного місця…
Скульптор запропонував виразне та змістовне бачення контексту сучасності через умовну модифікацію золотих пірамід, символів землі, в її різних площинах, нахилах, проекціях. Як і людські долі… Але попри все, неопалимий вогонь скульптури Степана Рябченка переконливо символізує життя, впевненість у майбутнє. Світле майбутнє…

06.02.2013.  А це новий фільм, як народжувалася скульптура –
Stepan Ryabchenko “Appearance” – 
http://vimeo.com/58578731

Тетяна Спориніна, “Версії”

Запис Неопалимий вогонь і сучасна скульптура… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

23 травня у Шепетівці (Будинок естетики та дозвілля) есеїст, літературний критик, перекладач, публіцист Олександр Бойченко презентував свою нову книгу “Мої серед чужих”.
“Мої серед чужих” споріднена з «Аби книжка» звичайно автором, також зовнішнім оформленням і, як я зрозуміла, саме зміст кожної з них має задовольнити різні уподобання читачів. Така собі літературна ієрархія евристичного змісту і смаків. Але не тільки в цьому є логічна закономірність.
Про деякі невідкриті закони я хочу процитувати з згину обкладинки: «Найбільшим професійним щастям для критика було б виведення якогось такого закону збереження мистецтва чи що. Чому одні автори, які нерідко за життя слова доброго на свою адресу не чули, раптом перетворюються у свідомості нащадків на зразкових виразників епохи, а інші, які нерідко за життя вважалися зразковими, згодом топляться у річці забуття? Хоча буває і навпаки. Як наразі, єдина закономірність, яку вдалося встановити у цій заплутаній справі, – це відсутність закономірності».
І не це було сюрпризом від автора: ні відсутність гавайських гітар, ні іменних хорів, ні модераторство власної презентації. Все ж таки найбільшим сюрпризом є сама книжка, з її шістьма розділами і сімдесят трьома текстами, з усіма видавничими та друкарськими привілеями коректора, редактора і автора.
А чому тоді пісок?
У книзі шість розділів: Кілька орієнтирів, Близький світ, Старий світ, Дитячий світ, Далекий світ, Інший світ.
А наш світ іноді має якийсь присмак піску.
«Захід чи Схід – всюди холодний вітер».
Про письменника Кобо Абе в Олександра Бойченка питали і в записках.
Дуже легко втрати почуття власної особистості.
Мова навіть не про гідність.
За ламаний гріш сидимо у ямі, щось гребемо, вигрібаємо, і нічого не бачимо із своєї ями.
Наша реальність запорошена різними шарами різного піску.
Врешті решт можна стати байдужим і до піску.
Звикнути можна до всього. Навіть до « «буднів» табірного комплексу» Тадеуша Боровського.
А якщо не хочеш звикати?
Адже просто не звертати уваги іноді вже стає неможливим…
Може треба плюнути на все і піти геть.
Але тоді все розвалиться. І будинок у ямі, і селище, і країна…
Буде просто пусте місце. З піску…
Олександр Бойченко перегортав сторінки книги, пісок часу перетікав поволі в межах, обумовлених із Семеном Ісаковичем.
Ми поринали в різні світи…
І у кожного були свої картини з піску.
А далі… краще читати саму книгу…

Тетяна Спориніна, “Версії”

Запис Якийсь пісковий час… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Простір кохання на сцені і в житті має різні траєкторії і тому різні тлумачення…А “життя – це театр”, де не заховаєшся за куліси… Іноді життя – театр абсурду, драма, комедія, водевіль, фарс…І кожний з нас постійно виконує ту чи іншу роль, іноді головну, іноді другого плану, романтичну, формальну, іронічну, змодельовану.
У день прем’єри мала єдине бажання: не дай, Бог, дощу.

Конструкція перформансу побудована на сюжеті трьох новел Артура Шніцлера зі своїм сценічним простором, мелодією, оркестром, диригентом, символікою. Досить промовистою, як на мене. Кохання або імітація кохання, віддзеркалення химерності чи істинності, відчуття нестачі майбутнього… Надії перетворилися на безпритульних ангелів… 

Дощу в той день не було. Був зелений килим амфітеатру, сіро-синє безмежне небо над головою, промені, смуги, спалахи світла ліхтарів і прожекторів. Було життя, яке стосується кожного з нас, яке є в кожному з нас, яке переконливо переповіли нам актори, автор, режисер…Візуалізація життя в просторі і в часі…

– Кінець?
– Ні.
Антракт…

БРАВО! Дякуємо!

Звичайно, як у будь-якого глядача, є бажання поспілкуватися  з тими, хто творив виставу.

З Інною Даніліною ми зустрілися літнім ранком цієї середи, на терасі кав’ярні і план нашої бесіди поринув у репетиції спектаклю, у моделювання різних образів, мізансцен, у  майбутні роботи і ролі.

–  Сценарій «За годину» доволі жорсткий,  загалом багато емоційних перевтілень. Але відчувається, що театр для тебе – насолода і задоволення.

– (Інна Даніліна) Важливо утримувати відчуття невигаданого, символіку тексту і образів,  одночасно і умовності, бути спорідненим з іншими акторами і режисером. Реальний театральний простір досить неоднозначний. Так було завжди. Але у сучасному просторі мені близький Єжи Гротовський і з його «колажем різних видів мистецтва, таких як музика, література, живопис, серед яких людина є лише одним із елементів постановки». Але ж інтегральна цілість зосереджується на акторі. Коли ми працювали над цим спектаклем, Олег Мельничук не спростовував наші міркування, ми всі разом моделювали, замислювалися, вирішували, стверджували і втілювали…

– Прем’єра відбулася. Чи є бажання зіграти цей перформанс знову, для інших глядачів?

– (Інна Даніліна) Звичайно. Вистава ще буде мати і іншого глядача. Пам’ятаю, як після спектаклю «Пісок із урн» у Санкт-Петербурзі Георгій Тараторкін нам сказав: «Ви граєте так, ніби це останній раз. І вже все сказали».  Не все. Але  все має бути дивовижним і несподіваним.

– Дякую. Інна, я впевнена,  що антикварні дзеркала і не тільки вони спроектують нам ще багато цікавих  вистав за участю акторів Незалежної театральної лабораторії.

 

Тетяна Спориніна, “Версії”;
фото автора і SergyiS

Запис Маніфест кохання… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

11 травня у виставковому центрі «Вернісаж» відкрилася персональна ювілейна виставка заслуженого художника України Ореста Криворучка (графіка, живопис, фотографія) та його доньки Оксани Скоробогач (живопис, графіка, декоративно-прикладне мистецтво).
На вернісажі було дуже багато друзів, шанувальників, колег,
у вітальних словах і виступах лунали слова захоплення, вдячності, поваги,
художникам дарували квіти і панував святковий весняний настрій.

Народився Орест Іванович 9 травня 1942 р. на Буковині. У 1972 р. закінчив відділення промислової графіки Московського вищого художньо-промислового училища (колишнє Строгановське, тепер – академія). З 1977 року – член Національної спілки художників України.

Працює О.І. Криворучко в різних видах графіки (станкова графіка, прикладна графіка (логотипи і т. п.), клакат, книжкова графіка, ex libris, мала друкована графіка, поштова графіка, геральдика і фалеристика, експериментальна унікальна графіка, акварель) і живопису (в різних техніках і стилях).
Член Українського геральдичного товариства ( УГТ) з 1994 р. Автор герба і прапора Чернівецької області. Орест Криворучко розробив медаль до 600-річчя «На славу Чернівців», відтворив почесний ланцюг для мера.
Учасник понад 80-и міжнародних виставок (ex libris, мала графіка, естамп), понад 20-и персональних виставок (графіка, живопис), здебільшого в Австрії. Твори експонувалися у більш як 30-и країнах, є в музеях і приватних колекціях.
З сайту УГТ – http://uht.org.ua/ua/members/kryvoruchko/ .

Фото від Дона Леона:

Тетяна Стрільчик, “Версії”,
фото автора та Дона Леона

Запис Виставка творів Ореста Криворучка і Оксани Скоробогач спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Виставку старовинних буковинських костюмів з колекції заслуженого діяча мистецтв України, етнографа Миколи Шкрібляка представляли студенти ЧНУ. Увазі присутніх було запропоновано сорок вишитих костюмів з різних регіонів Чернівецької області та виконаних в різні часи.

Кожна сорочка має свою унікальну історію, виконана за допомогою різних технік і традицій гаптування. Буковинська вишивка особлива: барвиста, яскраво-святкова, виконана дрібними кораликами, бісером, лелітками та мережуванням.
І, взагалі, вишиванка – символ родової пам’яті, краси, щасливої долі, любові, святості. Вишиванка – оберіг. Цей оберіг, як і вишитий рушник, серветки, хустинку передається у родині в спадщину. І таким чином людина знаходиться під опікою і захистом свого роду.

Як я малим збирався навесні
Піти у світ незнаними шляхами,
Сорочку мати вишила мені
Червоними і чорними нитками.

Два кольори мої, два кольори,
Оба на полотні, в душі моїй оба,
Два кольори мої, два кольори:
Червоне — то любов, а чорне — то журба…
Д. Павличко

Шовком шила, шовком шила,
Злотом підрубила,
Та для того чумаченька,
Що вірно любила.

Вишивала, гаптувала
Срібними нитками,
Щоб пізнали миленького
Межи чумаками.
Українська народна чумацька пісня

Присутні щиро вдячні організатором такої цікавої та яскравої  вистави-виставки.
А люди у вишиванках у цей день зустрічалися всюди…

Тетяна СПОРИНІНА, “Версії”,
фото автора

Запис День вишиванки в галереї Ратуші спершу з'явиться на Медіа-Версії.

12 березня – рівно за місяць до першого польоту у космос – Чернівецький обласний художній музей та Чернівецький музей авіації і космонавтики запросили чернівчан і гостей міста на відкриття персональної виставки «Подих космосу» художника з Киргизстану Романа Гуманюка у художньому музеї. 

Роман Гуманюк народився у Бішкеку ( Киргизстан) у 1985 році. Перша персональна виставка відбулася в Киргизсько-Російському Слов’янському Університеті, коли автору було 7 років. Проводилися виставки і у музеї М.Реріха у Бішкеку.
2001 р. – перша персональна виставка у Киргизському Національному музеї образотворчих мистецтв. Участь у виставці майстрів Киргизстану у Франції.
2002 р. – виставка у Національному музеї Киргизстану.
2007 р. персональна виставка «Кольори часу» у Національному музеї Киргизстану. Виставка «Космічний ноктюрн», яка проводилася за підтримки Посольства України в Киргизстані. Участь у VI міжнародній бієнале сучасного мистецтва Флоренція-2007 (Італія).

Подумки кожний з нас колись відриває погляд від Землі і переноситься у простір своїх фантастичних нескінчених світів. Це світ почуттів, емоцій, пристрастей, сподівань, надій, сумнівів, переконань… За теорію Ейнштейна можна переноситися з однієї точки космічного простору в іншу із швидкістю вище світлової, а ось відвідувачі виставки «Подих космосу» візуально також досить швидко переносились у найрізноманітніші світи галактик та зірок. А може і не оговорився Віталій Яценко, завідувач Чернівецьким музеєм авіації і космонавтики, коли побажав художнику Роману Гуманюку наступну виставку зробити на Марсі. Втім, через 15-20 років може це буде вже і не фантастикою.

А якщо пригадати модель космічної інфляції, де кожен пік – це черговий Великий Вибух, стає зрозумілим і експозиція представленої виставки. Перший, нижній ряд картин виставки – це гори, вершини, піки, скелі, гребені хребтів, вершини округлі, плоскі або загострені в сутінках, в засніженому полоні, в світлі повного Місяця, в віддзеркаленні гірського озера… Небо профарбовує вершини різними кольорами, світлом зірок, блиском сонця…

У слов’ян небо ототожнювали з океаном, яким мандрує Сонце. Напевно і не випадково, улюбленим художником для Романа Гуманюка є живописець-мариніст Іван Айвазовський. І в майстерні Романа вікна не виходять на гори. Так само, як і в майстерні Айвазовського вони не виходили на море. Роман Гуманюк пише картини своїх міркувань, світоуявлень, світорозуміння, в основі яких три першостихії: повітря, вода, земля. Художник невипадково зосереджується на ідеї рівності в космосі, ідеї суверенності всіх стихій, які його утворюють. І ця рівновага космічних сил є справжньою та переконливою. Сюжети – вигадані, але почуття – реальні. В цьому і є сенс мистецтва. Кількість модифікацій можливих світів напевно є безмежною, але Роман Гуманюк не спрощує розуміння простору й часу. Кожна картина – це певний кадр, фрагмент світу, що має свій власний час, простір, спектр, гравітацію. «Народження Всесвіту», «Галактика, «Космос», «Інший світ» – це і туманності, хмари, вогняні фонтани, рух земної кори, резонансні хвилі, спалахи, плазмові потоки, випромінювання, ущільнення, тиск…вибух… Хмара стає зіркою…

Зараз є багато унікальних світлин, які зроблені за допомогою телескопа Хаббла, де кожна світла точка є не просто якоюсь зіркою, а є галактикою. Фізики використовують терміни «темна енергія», «темна матерія» або «невидима енергія». А на картинах художника Гуманюка переважають яскраві кольори, не викликає сумніву і те, що зірки в майбутньому не погаснуть, а навпаки – зоряні системи художника ваблять яскравістю, захоплюють красою первозданності та дивовижних відкриттів…

Також на виставці «Подих космосу» всі звернули увагу на портрет Леоніда Костянтиновича Каденюка, льотчика-космонавта, Героя України. Цього року в Україні відзначається 15-річчя польоту першого космонавта незалежної України. І дуже зворушливим та несподіваним для присутніх на вернісажі було те, що Роман Гуманюк подарував портрет Леоніда Каденюка Чернівецькому художньому музею.

Шкода, що через погодні умови на відкриття виставки не приїхав Володимир Костянтинович Каденюк, старший брат космонавта. Якраз в цей день у Клішківцях дороги замело півметровим снігом. Але, за словами Віталія Яценка, через два тижні виставка «Подих космосу» буде також експонуватися у Києві. І на білій смужці фотографії Леоніда Каденюка, яку подарували Роману Гуманюку, Леонід Костянтинович напише власноручно свій автограф. Також Людмила Компаневич, директор Чернівецького міського клубу юних техніків «Кварц», подарувала художнику книгу Л.К. Каденюка «Місія – космос».

Паперовий варіант статті завершується цим текстом…

Чому десь зникли рядки про письменника Михайла Булгакова, дітей лейтенанта Шмідта та про подорож на Марс. А може саме ці літери, слова, речення перейнялися ейфорією космічного вояжу та візуалізувалися двома білими квадратами на газетній сторінці – простором для роздумів або паспорту для нових картин…
Але тут я маю можливість їх повторити:

Улюблені письменники Романа Гуманюка– І.Ільф та Є. Петров. Тому, коли я пригадала героя Шуру Балаганова з книги «Діти лейтенанта Шмідта», який був впевнений, що земля плоска, ми прийшли до висновку, що Шура Балаганов просто не відвідав виставки «Подих космосу». Михайло Булгаков також є улюбленим письменником Романа Гуманюка. І якщо сьогодні говоримо про космос, то зразу пригадалися слова письменника: «Ах, які зірки в Україні…».

Для Романа Гуманюка живопис – це не тільки його професія, це натхнення, покликання, сумління. Це – творчість. Це – радість відкриття, пізнання, естетика почуттів і емоцій. Теми картин і виставок Романа Гуманюка різнопланові – «Кольори часу», «Космічний ноктюрн», «Східна сага», «Моя Україна», «Флорентійська мозаїка»…

А на останок Роману Гуманюку чернівчани побажали через декілька років чергову виставку назвати «Яким я побачив Марс». І побажання польоту на Марс теж були зовсім серйозними.

Під час відкриття виставки

Тетяна СПОРИНІНА, «Версії»,
фото автора

Запис «Яким я побачив Марс»… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Духовну музику у наш час виконують не тільки в церковних обрядах. Така музика є найважливішою складовою частиною духовної культури. І вона посідає значне місце в концертному житті сучасного суспільства. Біблейські образи, теми, мотиви живили творчість і хвилюють багатьох композиторів. Природна різноплановість духовної музики і її специфічність мають інтонаційне наповнення світу душевних переживань, прагнень, віри, співчуття, гуманізму релігійних заповідей…

Моріс Дюрюфле (Maurice DURUFLÉ – 11 січня 1902 — 16 червня 1986 , французький композитор і органіст, автор духовної вокальної та органної музики.

У творах композитора відчутно вплив пізнього романтизму, імпресіонізму та григоріанського хоралу.

Браво!

Духовна музика, як і музика взагалі, впливає на внутрішній світ людини. І саме вона здатна спрямовувати людину до духовної досконалості та гармонії.

Pie Jesu

Pie Jesu, pie Jesu,
pie Jesu, pie Jesu
Qui tollis peccata mundi
dona eis requiem,
dona eis requiem
Pie Jesu, pie Jesu,
pie Jesu, pie Jesu
Qui tollis peccata mundi
Dona eis requiem,
dona eis requiem
Agnus Dei, Agnus Dei,
Agnus Dei, Agnus Dei
Qui tollis peccata mundi
dona eis requiem,
dona eis requiem
Sempiternam
Sempiternam
Requiem

Тетяна Спориніна, “Версії”,
фото автора

Запис Вечір французької духовної музики спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У концерті прозвучить класична музика та світові різдвяні колядки.
У програмі: Ф. Шуберт, А. Адам, Ж. Ален, Л. В’ерн, Й.С. Бах.
Виконавці: Юлія Білла (сопрано), Віктор Білла (орган), Юрій Мостолюк (флейта).

Запис Різдвяний концерт в Органному залі спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Олег Любківський – художник і графік, автор концептуальних творів, які концентрують образ Чернівців у контексті загальноєвропейської культури.
Перша виставка, «Романтичні краєвиди», експонувалася у Національному художньому музеї України (1998), «Осінь минулого століття» – у Києво-Могилянській академії(2001), виставка «DIE GOLDENE BIRNE», «Золота груша» – в австрійському мистецькому центрі (2003), «Виставка акварелей і графіки українського митця Олега Любківського» – Люблінський проект «Bruno4ever» (2011).
Учасник Міжнародної виставки сучасної європейської гравюри «Від Венеції до Гельсинки» в Брюсселі ( 2000) та численних мистецьких імпрез в Україні, Австрії, Румунії, Бельгії, Німеччині, Канаді.
Олег Любківський нагороджений почесною відзнакою – медаллю «Signum Memoriar» за внесок у збереження європейської культурної спадщини(2010).

Дні Бруно Шульца в Любліні 14-20. XI. 2011

Товариство “Фестиваль Бруно Шульца” під патронатом мера Любліна Кшиштофа Жука з з нагоди шістдесят дев’ятої річниці від дня смерті Бруно Шульца провело низку заходів у Любліні. Вони передували традиційним дням пам’яті Бруно Шульца в його рідному місті Дрогобичі, в Україні. Гжегош Йозефчук – президент і організатор.
14 листопада у крайовій публічній бібліотеці імені Єроніма Лопацінського відбулося відкриття «Днів Бруно Шульца в Польщі» . Цикл заходів стосувався діяльності професора Владислава Панаса – теоретика літератури, шульцолога, завідувача катедри теорії літератури Люблінського католицького університету. Відбулася демонстрація фільму «В уламках дзеркала» Наташі Зюлковскої-Курчук. Також презентація праці Ізабелли Ціхоньскої «Інтрига нескінченности на межі двох світів», що основана на «Цинамонових крамницях» Бруно Шульца.
І ввечері цього ж дня в галереї публічної бібліотеки відбулося відкриття колективних та групових вернісажів – “Bruno4ever”.

Буклет виставки «Bruno4ever» починається з представлення художника Олега Любківського.
Мистецтво і життя майже завжди знаходиться у суперечності…
Може мистецтво якраз і є поєднанням матеріального і духовного?
Чи все можливо в мистецтві?
Чи є мистецтво противагою реальності?
А може мистецтво є ідеалізацією життя…
Багато питань було до художника… І про задуми, і про складність, удавану простоту, переконливість і невипадковість…

Пропоную тепер прочитати художника…

Адже його картини завжди символічні і не тільки налаштовують, а іноді навіть є і певним поштовхом… І не тільки до міркувань…

“Час, коли моє місто називалося CZERNOWITZ вже дуже далеко від нас. Те, що історія залишила нам під цією загадковою назвою – неоднозначне і багатомірне утворення, особливе полі культурне явище, що й за плином часу не перестає вражати дослідників. Це – особлива тема, що не вписується у стереотипи, і за якою тягнеться шлейф реального, але недосяжного для нас багатомовного чернівецького міфу. Оспіване поетами та прозаїками з видатними іменами, місто і тепер прихованою силою своєї привабливості спонукає до осмислення та продовження цієї теми. Незаперечні предметні ознаки Габсбургського походження, що часто оточують нас сьогодні у повсякденному житті, часом стають несподіваним відкриттям, знаковим фактом, до якого ми маємо хоч далеке, але все ж відношення. Це те, що залишилось нам у спадок від тієї епохи і часто нагадує забуті декорації дорогої вистави, актори якої вже давно пішли з життя. Ці декорації – досі міцні та нерухомі, тільки позначені безліччю автографів, і не лише вдячної та захопленої публіки. Цей умовний образ існує поза звичними художніми уявленнями і може писатись тільки особливою мистецькою мовою. Найпростіший задум, найменша матеріальна ознака того часу оживає і стає самодостатньою тільки завдяки незвичній стилістичній знахідці, а там, де у місті перетинаються протилежні часові виміри – разом утворюється невигадана, еклектично-переплетена картина, що є парадоксальним продовженням життя того міста, що колись давно називалось CZERNOWITZ…”, – Олег Любківський

***
“…Моє місто іноді ностальгійно дарує теплий осінній настрій, коли дуже хочеться затриматись у часі, знаючи, що ця ідилія коротка та минуча. Так повільно іде від нас унікальна атмосфера нашого міста, і залишаються тільки гербові монограми та дати народження на шляхетних будинках, що не хочуть довго тримати на собі нинішні косметичні підфарбовки, час від часу нагадуючи нам про оригінальні кольори справжнього обличчя колишньої негласної столиці Європи…”

***
“…Традиція красивих ліній останнім часом спонукає помічати у місті більше філософських штрихів, аніж скептичних, і я створив нову серію, що об’єднала всі мої твори у художній трактат про місто, гідне любові – МІСТО, ЩО КОЛИСЬ ДАВНО НАЗИВАЛОСЯ CZERNOWITZ. Це данина незвичайному місту, його аурі, що створила для світу відомих поетів, письменників, художників, музикантів…
Данина місту, де жили мої предки, де народився я і мої діти, де колись будуть жити
нащі нащадки, для яких велика гора шпилів та куполів теж буде сенсом та невід’ємною частиною їхнього життя, як це місто є джерелом натхнення для мене…”

Адже коло – це теж лінія, тільки замкнена. Розірване коло відволікає від цілісності, форма перетворюється на другорядне. Зміст взагалі пропадає…
Художник Олег Любківський перериває хід реальності. І не тільки символічно чи умовно. Те, що навколо нього, не просто виразні деталі, він інтегрує інтелектуальну композицію власного світогляду, щоби МІСТО не загубилося і не стояло осторонь у сучасній цивілізації.

Тетяна Стрільчик, «Версії».
Фото з виставки – Дороти Мочибродської.

Запис Виставка акварелей і графіки Олега Любківського на Люблінському проекті «Bruno4ever» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

З 14 грудня у виставковому центрі «Вернісаж» експонується ХХХ обласна виставка творів учнів дитячих художніх шкіл Чернівецької області «Буковинський розмай».

У виставці беруть участь 574 учні з 12 художніх шкіл та Берегометської і Іспаської шкіл мистецтв Чернівецької області. В школах області навчається 1086 учнів. В експозиції представлені 910 творів живопису, графіка, декоративно-ужиткового мистецтва, дрібної пластики. Журі виставки визначить переможців з семи номінацій: «Живопис», «Графіка», «Декоративно-ужиткове мистецтво», «Композиція», «Ліпка», «Пленер» та «Плакат».
Інформація надана художником Тамарою Покотило.

Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис «Буковинський розмай» від юних художників Чернівецької області спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Спільна операційна програма «Румунія – Україна – Республіка Молдова» – один з нових інструментів фінансування програм прикордонного співробітництва Європейського інструменту сусідства та партнерства (ЄІСП) ЄС, який здійснюється на зовнішніх кордонах ЄС протягом 2007–2013 рр.
Мета програми – співробітництво між Румунією, Україною та Республікою Молдова з метою надання допомоги прикордонним областям у подоланні спільних проблем розвитку, співробітництва і пошуку спільних рішень.
Спільні кордони. Спільні рішення.

Тетяна Спориніна

Запис Єднання через культуру спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Таку назву мала вистава, що не відбулася у просторі одного дворика, але відбулася і 31 жовтня у реальному часі однієї чернівецької кав’ярні.

П’єса на 21 дію

Жанр: не комедія, не трагедія, не водевіль, не трагікомедія, не драма…
Перформанс…

Прем’єра: 7 жовтня, 31 жовтня 2011 року

Режисер-постановник, художник-постановник, музика палітри,
декорації – Олег Любківський.

Дійові особи та виконавці:

Художник – Олег Любківський
Перекладач – Оксана Матійчук
Студенти – Студенти Фрайбурзького католицького університету та ЧНУ
Проректор – Корнелія Кріхельдорф
Викладач – Юрген Зеріг
ТЕЗА – “Чорно-білий квадрат”, акварель, 2007
АНТИТЕЗА – “Fixing a Hole”, офорт, 1990
Чернівецька брама – “Портал “, акварель, 2010
Helloween – Гарбузова дама
Чернівецька дама – Кастинг триває. Результати будуть оголошені додатково
Господар кав’ярні – Василь Дроняк
№ 1, №2, … , № 27 – Гості вистави
Виставка – 21 картина Олега Любківського

Дії

Дія 1 – Візуальна поема від Олега Любківського
http://versii.cv.ua/i/pohlyad/vizualna-poema-vid-oleha-lyubkivskoho/14809.html

Занавес
Антракт

Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис ТЕЗА І АНТИТЕЗА…Від художника Олега ЛЮБКІВСЬКОГО спершу з'явиться на Медіа-Версії.

I’m painting my room in a colorful way,
and when my mind is wandering
there I will go

Lennon/McCartney, “Fixing a Hole”

У той ще останній теплий, жовтневий вечір ми так і не взнали, як пише картини Олександр Бойченко.
Чи він це робить краще, а ніж грає на гітарі.
Центр гравітації у невеличкій кав’ярні був замаскований.
Бойченко з неудаваною легкістю провів нас всіма лабіринтами з тимчасовими зупинками. А Петро Рихло зупинився і на розповіді про нову книгу «Поетика містичного». На обкладинці книги я одразу впізнала картину Олега Любківського “Fixing a Hole”, 1990.

Розкіш близьких планів картин, людей, стін, сходів, цеглин, листівок з випадковим закономірним числом перетиналися в лініях сітки, що накреслив художник.

При вході на виставку мені випало число «27». Достеменно знаю, що воно не є випадковим для художника.
Це було моє запрошення з таким номером. 27.
Єдине, що цьому номеру не вистачило часу на автограф.
Для мене особисто воно є навіть трохи містичним.
Як і число «21».
І це не тільки кількість картин на виставці.
Це і можливість перетнути першим удавані і окреслені лінії…

Звідки цей задум?
Я можу лише здогадуватися.
Якщо спитати автора про це?
А для чого?
Це якраз і є наш вільний простір. Для роздумів… Навіть для такої авантюристичної миті відчуття, як причетності…

Пластика руху, яка тимчасово обмежена кольоровими стрічками ліній сітки, що змоделював художник, перетиналась, доторкалась і зваблювала.
Зв’язки-ниточки як красномовні деталі.
Певні символи.
Перешкод?
Або зв’язку…

На цьому вечері багато говорили і про літературу. Олег Любківський навіть зачитав присутнім уривок з свого нарису «Двадцять перше кохання».

Виставка, що відкрилася 7 жовтня – двадцять перша виставка Олега Любківського.
А що там про перше кохання?
Художник пообіцяв, що ми обов’язково дізнаємося про це у його майбутній книзі.

Ось і все. Наш час вичерпано.

Тетяна Спориніна,
фото автора

Наступна виставка художника Олега Любківського у Любліні…

p.s. Пригадуючи відкриття виставки, переглядаючи ці фотографії сьогодні, я подумала, а чи художник не представив нам свою виставу, де були його декорації з минулого і сучасного, його сценарій, сюжет, дійові особи і виконавці.. І ми навіть і не здогадалися, що виконуємо певні ролі. Кожний свою…

Запис Візуальна поема від Олега Любківського спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Всеукраїнська трієнале «не-актуального» мистецтва «PREЧИСТА» відкрилася у виставковому центрі «Вернісаж» 7 жовтня.

Академічний камерний хор «Чернівці» обласної філармонії привітав присутніх піснями.

На відкритті виставки оголосили переможців у різних номінаціях та презентували каталог учасників виставки.
Номінації: «PREЧИСТА», «Образ», «Біліссімо», «Анти-Міс», «Чиста форма», «Лінія світла», «Авторська техніка», «Є ідея».
На розгляд журі було подано 166 творів живопису, скульптури, ткацтва від 94 авторів. На експозиції представлено 133 роботи від 83 митців України, Польщі, Молдови.

Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Образ жінки у мистецькому проекті «PREЧИСТА» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Зал органної та камерної музики у Чернівцях знаходиться в церкві св. апостолів Петра і Павла. Церква будувалась за проектом Йозефа Главки (1831-1908). Будівництво тривало з 1869 по 1875 рік. До 1940 року церква була діючою, після 1944 року вже не відкривалась, в ній був склад. А 18 серпня 1992 р. відбулося урочисте відкриття залу органної та камерної музики у Чернівцях, присвячене 1-й річниці Дня Незалежності України. Першими виконавцями у цьому залі стали органістка С.Бардаус та дует скрипалів -заслужені артисти України П.Чоботов та Л.Шапко.
Орган для органного залу був виготовлений на фірмі „Rieger-Kloss” (м. Крнов, Чехословаччина). Орган має три мануала і педаль, 38 регістрів, з яких 5 — мікстури та 4 — язичкові регістри. Регістрова трактура — електрична, клавіатурна трактура — механічна.

Свого часу мене вразила віртуальна «Енциклопедія органу» Едварда Стоффа. Тут можна дізнатися про будову інструменту, опис труб для кожного з регістрів та почути взірець звучання багатьох з них. За звуковою палітрою, інтонаційним багатством, засобами музичної виразності та технічною (досить складною) конструкцією орган займає особливе місце серед музичних інструментів. Різні майстри органу у різних країнах іноді навіть по-різному ототожнюють звук для присвоєння йому назви.
Але, звичайно, найкраще про орган, як інструмент, поговорити із самим органістом. А якщо і поталанить, то побувати на репетиції.

Віктор Білла, соліст Чернівецької обласної філармонії, 1 жовтня виступає з сольним концертом органної музики.
I відділ: Й.-С.Бах, Прелюдія та фуга Es-dur; п’ять хоральних прелюдій; Фантазія та фуга g moll. II відділ: Ш.-М.Відор, Симфонія №5 f moll для органа.

–         Вітаємо, Вікторе! Тепер Ти – соліст Чернівецької обласної філармонії, а ще весною виступали з концертом, як студент Національної музичної академії ім. П. І. Чайковського.

–         Так, дякую. Звичайно, це одночасно і дуже почесно і дуже відповідально працювати у своєму рідному місті. І, взагалі, музикант не може ніколи заспокоюватися на досягнутому, він повинен постійно розвиватися, самовдосконалюватися, працювати, аналізувати, слухати, порівнювати…Кожний день репетиції – це не просто технічно засвоїти той чи інший музичний твір. Треба зрозуміти епоху, композитора, знайти себе у цьому музичному творі, відтворити переживання, прагнення, відкрити слухачам усамітнених героїв, закоханих романтиків або ліричний пейзаж,  трагічні або патетичні постаті,  суб’єктивізм автора та метафори часу… 

–         Це Твій перший концерт у новому статусі?

– Так, сольний – перший. Були концерти в якості акомпанементу. Також влітку були гастролі в Лівадії. Ми з дружиною ( Юлія Білла – сопрано) виступали у центрі органної музики «Лівадія», що містить концертний зал з найбільшим органом в Україні (69 регістрів, чотири мануала та педаль, 4600 труб). Відомий органіст В. А. Хромченко особисто розробив проект концертного залу з великим органом та очолив органну майстерню при центрі. Треба відмітити, що для механічних частин та труб  цього органу використовувалась деревина місцевих та рідкісних порід дерев: кедр, сосна, дуб, кипарис, бук, секвоя, залізне дерево, а також кольорові метали: олово, мідь, свинець,  латунь. Але концертна програма для південних відпочивальників іноді корегується, бо люди бажають більше розважатися, ніж слухати складну класичну музику. Але ми вдячні шанувальникам органної музики, які слухали і Й.-С. Баха, і В.А. Моцарта, А. Дворжака, Л. В’ерна, Н. Бруса.

– Майстерність гри на органі, мені здається, з’являється не за рік, і не за два, вона має постійно підтримуватися творчим пошуком.

–  Так, адже у відтворенні твору важливо все: і як натиснути клавішу і як її відпустити. А мистецтво інтонування на органі теж вдосконалюється і збагачується постійними репетиціями, пошуком нових форм, нових прийомів. Органіст покликаний оживити музику, має донести її до глядачів.

– Чи кожний органіст має знати будову органу? Адже  сам інструмент з точки зору технічного обслуговування досить складний. І не завжди є поруч органний майстер.

– Звичайно, кожний музикант має мати уяву про принцип роботи свого інструменту. А орган, як інструмент, змінювався постійно. І в кожній країні він особливий: і за зовнішнім оздобленням і з технічної точки зору. Але нажаль, що до цього часу не вивчається предмет органологія.

– Іноді порівнюють три інструменти: орган, клавесин і фортепіано. Що в них спільного?
– Орган, найстаріший з трьох — це клавішно-духовий інструмент. У нього немає струн, а є безліч труб. Клавесин – клавішно-щипковий, а фортепіано – клавішно-ударний інструмент. Але краще починати з фортепіано. А вже потім треба вивчати специфіку свого інструменту, чи то клавесину, чи органу.

– Дякую, Вікторе, за можливість буди присутньою у Тебе на репетиції, за Твої роз’яснення, за нашу розмову про деякі аспекти життя музиканта До і Після концерту. А 1 жовтня глядачі і Ти зустрінемося у цьому залі вже на самому концерті.

Тетяна Спориніна, «Версії»,
фото автора

І вже деякі фото з концерту 1 жовтня. Фото Дона Леона

Ми, гдядачі, вдячні Віктору Білла за миті щастя!

Запис 1 жовтня – Міжнародний день музики спершу з'явиться на Медіа-Версії.