Хто опікується культурною спадщиною Чернівців – невідомо

– Світлано Вікторівно, в листі до керівництва міста з копією урядовцям Ви посилалися на документи, з безладу в яких випливає, що  питаннями з охорони культурної спадщини міста опікуються начебто кілька виконавчих органів – і водночас ніхто?

– Саме так виглядає. Свого часу я очолювала спеціально уповноважений державою відділ  Чернівецької міськради з питань охорони культурної спадщини. Він був ліквідований наприкінці 2007-го, але в документах значиться не як спеціально уповноважений державний орган місцевого самоврядування з КВЕД 84.11 «Державне управління загального характеру», а як багаторазово ЛІКВІДОВАНЕ чи  ПРИПИНЕНЕ  комунальне підприємство  з економічним видом діяльності, наприклад, з КВЕД 73.20.1 «Дослідження і розробки у галузі гуманітарних наук». Зустрічаються й інші матеріали пам’яткоохоронної документації по Чернівцях, які, швидше за все, зберігаються в різних архівних фондах  та обліковуються одним і тим же реєстром у декількох варіантах з різною інформацією… Це свідчить про те, що до єдиної електронної системи Державного Реєстру протягом років несанкціоновано проникають сторонні особи з розміщенням неправдивої інформації не тільки про державне функціонування місцевих органів самоврядування, а й з інших питань, приміром, щодо реєстрації  прав власності та їхніх обтяжень, судових рішень, виконавчих проваджень тощо. З цього приводу у ЗМІ та в соціальній мережі вже розпочата роз’яснювальна робота щодо отримання навичок розпізнавання неправдивої документації. Той, хто вміє  уважно читати документи, може уявити масштаб маніпуляцій, спотворень конфіденційних даних – і наслідків цього.

– Насправді люди часто вживають терміни «історичний ареал», «буферна зона», «об’єкт ЮНЕСКО», «відділ охорони культурної спадщини», вкладаючи в них якесь власне розуміння, а не те, що є насправді…

– Так і є. І при цьому не ставлять насправді важливих питань. Приміром, скільки виконавчих органів з питань охорони культурної спадщини зареєстровано в Чернівцях? Який саме серед них є офіційно чинним, представляючи державні гарантії збереження культурного спадку міста на міжнародному та вітчизняному рівнях, і чи взагалі існує сьогодні такий орган? Чи визначена в межах центрального історичного ареалу міста територія об’єкта ЮНЕСКО (ансамбль колишньої Резиденції митрополитів Буковини і Далмації) з реєстрацією кадастрового номера земельної ділянки як об’єкта світової спадщини, чи зазначений цей об’єкт в Єдиній кадастрово-реєстраційній системі України, якими є цільове призначення цієї ділянки, форма її  власності тощо.  Безумовно, що ці питання можуть розглядатися лише в тому випадку, якщо об’єкт світової спадщини отримає юридичний статус Національного заповідника України (як, скажімо, Софія Київська чи Києво-Печерська лавра). Без урахування цих позицій  неможливо вести мову про  затвердження меж і режимів використання території буферної зони та об’єкта ЮНЕСКО. Тим паче, що  новий Закон України стосовно пам’яток ЮНЕСКО набере законної сили тільки 25 січня 2019 р.  Відсутність прозорого підходу до висвітлення цих питань призведе (якщо вже не призвела) до незворотних утрат.

– Яких саме?

– Таких, коли замість реальної пам’яткоохоронної справи, яка не ведеться у місті вже багато років,  виконуються тільки функції з надання висновків щодо відведення земельних ділянок без забезпечення гарантій державного контролю. Коли зруйнована вся вертикаль державної пам’яткоохоронної справи, ліквідований навіть центральний орган з питань охорони культурної спадщини України, а питаннями збереження, охорони, використання та сучасних форм адаптації об’єктів культурної спадщини опікуються численні громадські організації, благодійні фонди та інші громадські утворення, більшість яких насправді займається вирішенням бізнесових питань у галузі будівництва та контролю над земельними ресурсами. Тому в інших містах України за аналогією з Чернівцями також утворені якісь виконавчі структури з незрозумілими повноваженнями, функціонуючи у комплексі з громадськими організаціями як госпрозрахункові структури. Час від часу виникають якісь «Концепції збереження застарілої історичної забудови», «Програми регенерації кварталів в історичному середовищі» або «Комплексні програми охорони історичної забудови», на їхнє виконання виділяються кошти, але при цьому жодних дієвих наслідків, окрім тих, які, напевно, дають змогу списувати бюджетні кошти, немає.

А чи мають чернівчани об’єкт ЮНЕСКО – питання майже риторичне

– Але ж Чернівці мають об’єкт зі списку ЮНЕСКО!

– Питання подальшого існування  об’єкта Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО у Чернівцях під прямою загрозою втрати цього статусу. На сьогодні цей об’єкт, окрім світового визнання, жодним чином не захищений на державному рівні. Не затверджена, відповідно до вимог чинного міжнародного та вітчизняного законодавства, його територія, межі та режими використання, відсутня затверджена територія буферної зони. Досі ніхто не знає, де проходить межа території об’єкта ЮНЕСКО із початком території буферної зони. До пакету номінаційного досьє входить також погоджувальний лист за підписом міського голови про не заперечення окремого виділення земельної ділянки на території центрального історичного ареалу міста у державну власність для об’єкту ЮНЕСКО за умови дотримання відповідних вимог і положень вітчизняного та зарубіжного законодавства. На жаль, визнаний об’єкт ЮНЕСКО досі не має ні Державного акту на землю, ні жодних інших землевпорядних документів. Про необхідність вирішення цих недоліків не один рік дипломатично нагадують місту і країні зарубіжні експерти. Єдиним гарантом, який фактично забезпечує державний контроль за землями історико-культурного призначення у Чернівцях, є чинна містобудівна документація з «Коригування історико-архітектурного опорного плану та визначення меж і режимів використання історичних ареалів м.Чернівців» із прописаними вимогами та Переліком пам’яток, за якою відділ охорони культурної спадщини Чернівецької міськради надає висновки. Але чи володіє цей виконавчий орган місцевого самоврядування відповідними делегованими повноваженнями здійснення державного контролю і хто цей контроль здійснює,  наразі не відомо. Та й, швидше за все, ніхто цими питаннями й не переймався.

Колишня Резиденція має набути статусу Національного заповідника

Від 25 січня 2019 року набуває чинності закон «Про внесення змін до ЗУ «Про охорону культурної спадщини» щодо збереження пам’яток культурної спадщини, включених до списку культурної спадщини ЮНЕСКО». Закон визначає, що таке буферна зона, як затверджується порядок наглядових рад, як визначаються режими використання таких об’єктів, як розробляються плани управління цими об’єктами, тощо. Насправді, ансамбль колишньої Резиденції мав би набути статусу Національного заповідника (як, наприклад Софія Київська) із відповідним штатом науковців і музейних працівників, будівлями якого користується і університет.  Подібна практика використання об’єктів ЮНЕСКО вже чимало років успішно застосовується у багатьох країнах світу. Виходить так, що зараз університет користується об’єктом ЮНЕСКО  – щоправда, не маючи прав власності на державне нерухоме майно, розташоване на території міста, а отже – і відповідальності також не має. Тож, якщо в історичному ареалі міста розпочнеться активна забудова, колишня Резиденція може втратити світове визнання об’єкта ЮНЕСКО і університет при цьому нічого не зможе вдіяти на захист пам’ятки світового спадку.

Про хаос у Єдиній електронній системі державного  обліку документації

– А чому має розпочатися забудова? Наче ж існує заборона…

– Недарма у ЗМІ активно обговорюється наявність  ознак хаосу у Єдиній електронній системі державного  обліку документації  (особливо реєстраційної) і, як наслідок, – неправомірного маніпулювання інформацією з ознаками її фальшування. Це і є складова частина так званої «кібервійни» з ознаками  так званої  «ентропії», що являє собою логарифмічну міру безладдя наявних  інформаційних джерел і повідомлень з невизначеним станом первинних джерел. Так, кореспонденція, яка надходить громадянам з виконавчих органів різних гілок влади, не завжди є правдивою: то відсутня контактна адреса, то помилково вказана поштова адреса, то переплутані прізвище, ім’я та по батькові адресата; то зазначений не існуючий у країні орган територіальної громади, або взагалі  відсутня електронна реєстрація вихідного листа тощо. Все це призводить до негативних наслідків, відображених у банківській системі, органах судової та виконавчої влади, фіскальної служби, пенсійному фонді тощо.

Так, наприклад з відкритого доступу до мережі відомо, що у Чернівцях протягом 2008-2018 років затверджено кілька ідентичних  «Комплексних програм збереження культурної спадщини Чернівців» із виділенням коштів, про наявність яких ніхто й не здогадувався.  Звісно, в електронній системі обліку цієї документації присутня купа помилок. Так, протягом останніх років у Чернівцях відбулися перейменування вулиць і площ міста, і, можливо, навіть нумерація обліку будівель.  Наприклад, площа Турецької криниці кілька років тому перейменована на площу Св.Марії, але мешканці, що проживають досі на цій площі, не звернули на це уваги і їх ніхто не інформував про те, що вони проживають вже за новою адресою і за цією адресою мають сплачувати податки, комунальні послуги і т.п. Люди користуються паспортами зі старими адресами, сплачують за цими вже ніби не існуючими адресами податки і не здогадуються, що за новими адресами (чи навіть не існуючими) без їхньої участі та відома можуть здійснюватися якісь правочини з розпорядження їхнім майном, ведуться судові засідання, що спричиняє до відкриття кримінальних справ за несплату податків або «солідарних боргів» у особливо великих розмірах тощо. Одним з показових прикладів є історія «плутанини» з реконструкцією історичної будівлі (з надбудовою) на вулиці Турецькій (центральний історичний ареал) з будівлями по вул.  Тихорецькій (поза межами історичних ареалів міста). Чимало прикладів, коли одні і ті ж об’єкти нерухомості, розташовані  в межах історичних ареалів (в т.ч. і пам’ятки культурної спадщини)  реєструються в кількох варіантах написання поштових адрес квартир, корпусів чи будинків: з наявністю малих літер (наприклад, 1а), або з великих (1А), або через похилу лінію (1/а).  Пересічному громадянину ці написання здаються рівноцінними, але фахівці різних служб та відомств (і не лише архітектори, а й, наприклад, поштовики, представники соціальних служб, нотаріуси) добре знають різницю. У такий спосіб квартира в особняку чи багатоквартирному житловому будинку може «перетворитися» на окрему будівлю чи споруду (відокремлене нерухоме майно), а згодом (за паперовими носіями) стати чи особняком, чи будинковолодінням, чи фабрикою, чи ще чимсь іншим, що належить зовсім іншій приватній чи юридичній особі. Такі дивні ситуації зустрічаються не тільки у Чернівцях, а й у багатьох містах у всій Україні.

– Але ж на комусь має бути відповідальність за все, що коїться в місті?

– Міський голова – єдина головна посадова особа територіальної громади, яка забезпечує здійснення у межах наданих законом повноважень додержання Конституції і законів України, також – виконання актів Президента України та відповідних органів виконавчої влади у непорушності прав і свобод територіальної громади на належне їй нерухоме майно комунальної, державної, спільної сумісної та приватної власності, розташоване на території міста. Окремі функції стосовно об’єктів культурної спадщини на землях історико-культурного призначення міста мав би виконувати саме той спеціально уповноважений державний орган місцевого самоврядування з питань охорони культурної спадщини, який за місцевим рішенням депутатського корпусу міської ради наприкінці 2007 року був ліквідований.

– Тільки міського голови в Чернівцях зараз немає…

– Так. Тому й немає… І немає кому забезпечувати ні  гарантії державного нагляду за дотриманням недоторканості основоположних конституційних прав і свобод членів територіальної громади міста, ні здійснення державного нагляду за пам’ятками чи землями історико-культурного призначення. Секретар міської ради  відповідальності за охорону культурної спадщини не несе, бо від імені Держави не має саме цих делегованих повноважень, як і, на жаль, чинний відділ охорони культурної спадщини міської ради. Розпорядником земель міста є тільки територіальна громада, і контролює ці питання на всій території міста саме міський голова. Якщо з боку Держави не будуть вжиті відповідні заходи реагування, то протистояння між міським головою і секретарем будь-якого скликання  існуватиме безкінечно. Бо ні чинний секретар міської ради, ні колишній міський голова, ні керівники наявних органів виконавчої влади нічого дієвого не зможуть зробити, а новообраний міський голова буде одразу ж приречений на дострокове припинення своїх повноважень.  

– Але ж це насправді не просто не по-державницьки – це небезпечно…

– Звучить трохи пафосно, але реалістично: втратимо архітектурну спадщину міста Чернівців – втратимо Україну як Державу. Військовий конфлікт відбувається не тільки на Сході країни. Війна торкнулася кожного – і  на всіх рівнях…

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Від редакції. Підтвердження сказаного вище – привідкрита нещодавно колишнім очільником СБУ Валентином Наливайченком інформація про російську ідею «операція «Моноліт», результатом якої мало стати цілковите захоплення України і зникнення її з карти світу як Держави.

Останнім гарантом у дотриманні основоположних конституційних норм і гарантій є Президент України. Аби дійти до того, щоб оголосити Президентові імпічмент і спричинити запровадження воєнного стану, треба познімати усіх міських голів в історичних містах України. Хочеться сподіватися, що такого розвитку подій не буде. 

Запис Світлана БІЛЕНКОВА: «Втратимо архітектурну спадщину – втратимо Україну як державу» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– Яка музика входить до вашого репертуару?

– Здебільшого – старовинна українська та музика європейських країн епохи Середньовіччя, Ренесансу та Бароко. Музикантів із таким репертуаром в Україні небагато. Принаймні, на Буковині немає таких, які виконували б музичні твори, народжені до доби романтизму. Головне наше завдання – реанімувати старовинну музику та повернути її до життя.

 – З чого розпочалося ваше захоплення світом звуків?

– Усе моє життя пов’язане з музикою, хоча я і не професійний музикант. Ще в 7-му класі взявся до гітари, тоді це було повальне захоплення: – всі слухали Deep Purple, The Beatles, Rolling Stones, ходили з гітарами, підбирали пісні.

Після 8-го класу вступив до медичного училища, де створив аматорський ансамбль. Грали на танцях, спершу виходило не дуже, але поступово рівень зростав. Тоді я жив у Новоселиці, але згодом перебрався до Чернівців. Тут закінчив курси гри на гітарі у покійного нині Олександра Зельтермана, він навчав мене нотній грамоті, ритміці.

Потім була армія, служив у Баку. Там у мене було вдосталь часу практикуватись. Опанував гітарою настільки, що вже думав про вступ до Гнесинського училища. Та батьки були проти, і я став студентом біологічного факультету, працював на санітарно-епідеміологічній станції. Проте не припиняв занять музикою і час від часу створював невеличкі колективи. Грали в різних стилях – рок, джаз, ф’южн, писали музику на вірші буковинських поетів. Десь на початку 90-х у мене виникла ідея створити ансамбль, який відродив би українську музичну спадщину. Для цього мені знадобились давньоукраїнські музичні інструменти, зроблені під старовинні один в один. Колектив назвали «Слови» – старослов’янською означає «слова». Сім років тому я познайомився з флейтистом Юрієм Пасічником, який працював тоді настроювачем музичних інструментів. Він теж мріяв про колектив, який, щоправда, мав би грати класичну музику. Спершу ми виконували європейську музику епохи бароко, потім потрохи додали до репертуару старовинні українські мелодії та пісні.

– Які музичні інструменти використовуєте?

– В нашому арсеналі ціла палітра давніх українських музичних інструментів – від суто української кобзи до древніх гусел, які, будучи інструментом багатьох народів, побутували і в Європі, і в Малій Азії. Навіть деякі африканські племена мали схожий інструмент.  Гуслі теж український інструмент, історія їхнього виникнення походить ще від княжої доби Київської Русі. На них грали бояни – знамениті виконувачі билин. У князя при дворі були цілі гуслярські оркестри: виконували героїчний епос, оспівували славу князів, богатирів.

Старосвітська бандура теж у нашому арсеналі. На ній грали наші кобзарі та саме нею захоплювався Тарас Шевченко, який, до речі, чудово грав на бандурі, кобзі і навіть на гітарі.

Паганіні від бандури

Існувало декілька технік гри на бандурі – Чернігівська, Полтавська і знаменита Зіньківська школи. Найвідомішим бандуристом цієї школи був Хведір Гриценко (Холодний,1814–1889). У молоді роки він втратив зір і 8 років навчався у старців, доки не досяг такого рівня виконавської майстерності, що його стали називали Паганіні від бандури. Холодним його прозвали через те, що в хаті ніколи не жив, тинявся селами, зимою й літом спав на  вулиці. Він був унікальною людиною, знав безліч пісень, кантів, танців, у нього багато переймали інші кобзарі. Подейкують, що Хведір Холодний міг і босими ногами на бандурі зіграти будь-яку мелодію.

Сліпих музикантів ніколи не називали сліпими, тільки незрячими, бо вони вважалися посередниками між людиною та Богом. Тому до них постійно звертались за мудрими порадами. Кобзарі нараховували 13 так званих «устиянських» книг (від слова «уста»), що передавалися в усній формі. Коли молодий хлопець ставав бандуристом, він мав знати певну кількість «устиянських» книг – це було щось подібне до посвяти. В них «записувались» норми поведінки, молитви, обряди, таємні знання. У старців існувала строга організація їхніх мандрів: вони не ходили, де їм заманеться. Бандуристи чітко розподіляли території на рівні повітів, губерній, пізніше областей. Це не були звичайні жебраки. Старцівський репертуар більше нікому не дозволялося виконувати, вони знали та передавали один одному величезну кількість пісень, казок, байок, притч.

 – Де вас можна почути?

– Виступаємо, переважно, в музеях, бібліотеках, школах, на виставках, презентаціях, творчих вечорах, адже наша діяльність більше спрямована не на віртуозне виконання, а швидше на просвітницьку місію. Ми розповідаємо про музику, що побутувала в Україні від Середньовіччя до ХІХ століття. Адже українці мають багату культурну спадщину. Жодна нація не має такої. А скільки у нашого народу пісень – близько 350 тисяч оригінальних назв, не враховуючи різноманітних варіацій.

 – Яка публіка приходить на ваші виступи, як вона Вас сприймає?

– На наші концерти приходять різні люди – від малого до великого. І, чесно кажучи, не пригадую, щоби комусь не сподобалося. Мелодії, які ми виконуємо, фактично не звучать зі сцен, їх не крутять на радіо чи телебаченні. Це не попсові пісеньки, під них не поп’єш кави, а, навпаки, все відкладеш – почнеш вслуховуватися. Українська музика найбільш елітарна, інтимна, здатна чіпляти найтонші струни душі.

– Чим ще займаєтеся, окрім музики?

– Нещодавно я звільнився з санепідемстанції, щоби цілком присвятити себе музиці. Десь біля трьох років грав на вулицях міста, базарах, майданах, у парках. Був одним з перших у Чернівцях, хто вийшов і грав на вулиці. Спершу почувався трохи некомфортно, бо люди – що зберегли комуністичну ментальність – ставилися презирливо, називали жебраком. А коли земляки поїздили світом, то зрозуміли, що Україна не пасе задніх, а тягнеться до європейських стандартів. Отже, почали ставитися до вуличних музикантів спокійніше і навіть цікавитися. Навесні знову гратиму людям.

– Часи змінюються, і ми з ними змінюємося… До чого прагнете нині?

– Хотілось би розширити коло музикантів, учнів, які цікавилися б і хотіли грати старовинну музику. Я із задоволенням передавав би їм свої знання. У мене є також ідея створити клуб старовинної культури, щоби туди приходили музиканти, поети, художники і просто освічена молодь. Головна орієнтація – на молодь, оскільки вона менше зациклена на заробітках. Її більше цікавить можливість творчо себе проявити. Хочеться відкривати їм, наскільки величні в нас історія й культура. Можливо, тоді ми перестанемо вважати себе меншовартісними, зможемо підняти свою країну, як в економічному, так і культурному плані. До того ж, слід підтримувати та розвивати в них потяг до музики, адже, як вважали наші предки, вона здатна єднати людину з космосом, його вібраціями…

Руслан КОЗЛОВ, «Версії»

Запис Віктор ПЕРЕПЕЛЮК: «Українська музика найбільш елітарна, інтимна, здатна чіпляти найтонші струни душі» спершу з'явиться на Медіа-Версії.