В обговоренні взяли участь народний депутат ВРУ Максим Бурбак («Батьківщина»), секретар Чернівецького міськкому компартії України Василь Мельник, керівник моложки Партії регіонів Віталій Смандич, голова осередку ВО «Свобода» Віталій Мельничук, заступник місцевого УДАРу Олександр Шкурідін, а також відомі експерти Максим Михайленко, Володимир Фісанов, Ігор Гаврада, Ігор Мельничук, Михайло Шморгун, Ігор Баб’юк.

У жвавій дискусії, яку модерував Арсеній Анциперов,  навколо реалій  доленосного геополітичного вибору держави  та перспектив  підписання Угоди про Асоціацію України з Європейським союзом представники обласних осередків парламентських партій,  за винятком КПУ,  та незалежні експерти-міжнародники, політологи відзначали єдність політичних еліт України навколо євроінтеграційного вибору, наводили переконливі аргументи на його користь та відзначали, що підписання Угоди буде лише початком довгого та непростого шляху демократичних перетворень у суспільстві та економіці.

У той же час експертна думка відзначала, що ситуативне «перемир’я» влади та опозиції навколо Угоди з ЄС не зніме напруги щодо президентських перегонів-2015, які фактично вже розпочались.

Громадська спілка “Буковинська Партнерська Агенція”

Вулиця Нікітіна 2, 3-й поверх Чернівці 58000 Україна, телефон / факс: 0372-573034

Електронна пошта:  bpa@poshta.org.ua

Ігор Мельничук, Буковинський політологічний центр

Європейська перспектива України

Якщо минулого року головну тему ялтинської зустрічі YES можна було сформулювати як “між “ЄС” та “ТС”, то цього року було очевидно, що Україна зробила свій інтеграційний вибір. Проте чи вдасться їй повністю його реалізувати – залишилося відкритим питанням. Поки що можна лише констатувати, що інтеграційний вибір будь-якої держави має принаймні чотири аспекти: правовий, економічний, політичний та геополітичний. Для Української держави, яка порівняно недавно здобула вистраждану століттями незалежність усі чотири аспекти мають неабияке значення. Так, правовий аспект – це збереження суверенітету та державності. Економічний аспект – це розвиток країни і добробут народу. Політичний аспект – це забезпечення цивілізаційного майбутнього українського суспільства та збереження незалежності держави. Геополітичний аспект – це визначення ролі та місця України у сучасній структурі міжнародних відносин.

Різноманітні політичні сили в Україні та за її межами роблять свої акценти на тих чи інших аспектах інтеграційного процесу. При цьому одні віддають пріоритет європейському вектору розвитку, інші – євразійському. Одні наголошують на економічних перевагах інтеграції, інші – на політичних. Водночас, свідомо чи ні, але одні недооцінюють правові аспекти, другі – нехтують політичні, треті – не враховують економічні, четверті – відкидають геополітичні. Більше того, усі намагаються апелювати до думки населення та маніпулювати нею. В якості інструментів маніпулювання використовуються як механізми соціального формування суспільної думки шляхом застосування сучасних інформаційних технологій, так і правові механізми, наприклад – проведення референдуму. Це несе у собі негативний момент, оскільки посилює небезпеку можливого розколу українського суспільства

Європейський вибір нашої держави – це перш за все вибір сучасної еліти України (як опозиційної, так і провладної, яка за останній рік суттєво відкоригувати свої інтеграційні пріоритети). Однак сам по собі вибір не може забезпечити успіх і процвітання держави та підвищення добробуту її громадян. Для цього потрібні як політична воля з боку правлячої еліти проводити глибокі структурні зміни у різних сферах суспільного життя, так і розуміння з боку громадян необхідності та важливості таких системних перетворень. На нашу думку, Україні випав унікальний шанс, незважаючи на свої попередні промахи та втрати, за підтримки своїх європейських партнерів здійснити своєрідний інноваційний перехід від IV (масове виробництво, автомобілі, літаки, важке машинобудування, велика хімія) та V (комп’ютери, телекомунікації, електроніка, інтернет) технологічних укладів до його VI рівня (біотехнології, нанотехнології, нове природокористування, нова медицина, роботехніка, високі гуманітарні технології, проектування майбутнього та управління ним, технології складання та знищення соціальних суб’єктів тощо).

Однак, щоб Україні рухатися по цьому шляху необхідно сформувати новий внутрішній порядок денний, визначити головні пріоритети розвитку держави. На нашу думку саме це може стати основою новітньої української національної ідеї, яка об’єднає як захід, так і схід України. Єдине, що потрібно пам’ятати: ніхто за нас не буде працювати, а тому майбутнє Української держави у наших руках.

Ігор Буркут, політолог

Олігархи обирають євроінтеграцію

На Ялтинському форумі правляча верхівка України рішуче підтвердила курс на євроінтеграцію. Якщо раніше вона демонструвала власне бажання одночасно отримувати  дивіденди від співпраці з ЄС і ТС, то нині довелося чітко і однозначно оголосити: Україна прагне підписати саме документ про асоціацію з Європейським Союзом. Точки над “і” українських політиків примусила поставити різка реакція Москви на спроби балансування офіційного Києва між двома інтеграційними утвореннями.

Політику України визначає невелика група олігархів, які контролюють владу і власність в державі. Взявши у свої руки найбільш привабливу власність, вони намагаються її не лише зберегти, але і примножити. А з часом найбільш актуальним завданням для них стане безболісна передача цієї власності своїм нащадкам – і цей час наближається швидко. Олігархи розуміють, що найбажанішим для них був би правовий шлях, а справді незалежний суд і верховенство права існують лише в країнах традиційної демократії. Тому своє майбутнє правителі України бачать на Заході, а не на Сході. Російський симбіоз олігархів і силовиків на правові механізми особливої уваги не звертає, а діє за правом сили. У силовому протистоянні з ними українські олігархи вистояти не зможуть через значну різницю у різноманітних ресурсах, якими вони володіють.

В основі підтвердженого владою курсу України на євроінтеграцію лежить бажання правлячої верхівки зберегти у своїх руках управління ресурсами країни у власних інтересах. Ділитися з ними істинні правителі України не бажають ні з ким. І якщо з європейською елітою можна знайти взаємоприйнятний компроміс, то позиція Москви виявилася безкомпромісною. Фактично з Кремля було заявлено: “Все, або нічого”. У подібній ситуації шанси на виграш має лише той, хто діє послідовно, рішуче і швидко.

Судячи по всьому, аналітичні служби сучасної російської влади не відрізняються особливою компетентністю. Для ефективного тиску на Київ Кремлю необхідно мати могутні політичні та економічні важелі, а також проводити добре скоординовану політику багатьох своїх відомств. З’ясувалося, що у Москві переоцінили свої ресурси і уміння впливати на ситуацію. Грубі помилки провідних російських політиків відштовхнули від Москви навіть ті українські політичні сили, які завжди вважалися проросійськими. А коли російські ЗМІ почали звинувачувати президента України у “мазепинстві”, то криза подібної політики спливла на поверхню.

Зверхність російських політиків щодо своїх українських колег, їхнє неприховане презирство до Української “держави, що не відбулася” викликала негативну реакцію багатьох громадян України, котрі раніше вважали Росію “дружньою країною”. Зміни суспільних настроїв в Україні останнім часом відбуваються на користь євроінтеграції. Шантаж і погрози на адресу України, що лунають з Кремля, лише примушують багатьох українців звертати свої погляди у бік Європи – її поведінка відрізняється від російської докорінно. Все більше громадян України вважає, що за євроінтеграцією – майбутнє, що вона дає шанс на всебічний розвиток нашої країни.

Запис ЄС: YES or NO (ТАК, чи НІ)? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Що ж сталося за ці дні? А Президент Янукович дохідливо пояснив членам парламентської фракції ПР: лише шлях до Європи дозволить українському великому капіталу зберегти свою власність і владу. У Кремлі ж кажуть, що Захід пригрозив конфіскувати капітали українських можновладців у європейських банках – за «відмивання брудних грошей». Проте відомо, що й московські правителі вміють швидко захоплювати чуже майно. Як це зробили з бізнесом опальних олігархів у Росії й нині намагаються робити з високоприбутковими підприємствами Білорусі.

Щоправда, Лукашенко чинить опір, але на нього Росія тисне по-справжньому. «Останній диктатор Європи» має дуже обмежений простір для маневру, бо його Захід не запрошує до участі в інтеграційних процесах. Українська правляча верхівка перебуває у значно вигіднішому становищі, чим і користується. А кремлівська політика нахабного шантажу й економічного тиску лише відштовхнула від Росії багатьох українців, які донедавна мали певні симпатії до великої сусідньої держави або ж сприймали її нейтрально.

Найкраще ставляться до сучасної РФ в Україні люди старшого віку: для багатьох вона асоціюється з покійним СРСР й породжує ностальгійні спогади. Але нинішня Росія докорінно відрізняється від Радянського Союзу. Це станова неофеодальна держава, в якій не залишилося навіть натяку на соціальну справедливість, а вся влада належить вихідцям зі спецслужб, що створили корупційну піраміду в масштабах усієї державі. Народ тримають у покорі за допомоги поліцейської сили і нав’язливої проповіді середньовічного мракобісся. Така жандармсько-попівська держава є прямим запереченням ідеалів, які виголошувалися колись більшовиками.

Росія катастрофічно відстає від розвинутих країн світу у технологічному відношенні, вона існує в основному за рахунок експорту сировини. Втім, потреба у російському газі швидко скорочується і невдовзі це позначиться на російському бюджеті. А реакцію народу на падіння життєвого рівня передбачити не важко. Спроби Кремля скористатися ресурсами інших пострадянських держав дають збої: популярність Митного Союзу виявилася невисокою. Щоправда, про своє бажання долучитися до нього заявили Таджикистан і Киргизстан, а днями – й Вірменія. До речі, на саміті у Вільнюсі мало  відбутися підписання угод про асоціацію ЄС з Україною, Молдовою і Вірменією. Після заяви Єревану про майбутній вступ до Митного Союзу питання про його асоціацію з ЄС було зняте автоматично. Україна же вчасно зрозуміла: треба робити вибір. Бути членом двох конкуруючих інтеграційних об’єднань неможливо. Тож задля євроінтеграції у Верховній Раді правляча коаліція й опозиціонери уклали своєрідне перемир’я. Адже визначається доля України на тривалий історичний період.

Ігор БУРКУТ

Запис ПЕРЕМИР’Я ЗАРАДИ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Серпень нинішній позначився конфліктом Росії з Україною. На кордоні заблоковані українські товари. Нам наочно продемонстрували: вступайте до Митного союзу, тоді й потрапите на російський ринок. Удар по українській економіці супроводжувався традиційними словами про «братерство» та «історичні зв’язки» між двома сусідніми країнами.Таке ще діє на стареньких, закоханих у все радянське, проте на ділових людей – уже ні.

Якби українським підприємцям було вигідно вступити до Митного союзу, вони це зробили би водночас з білоруськими та казахстанськими колегами. Але побачили, що справжню вигоду від об’єднання отримує лише російська сторона. Про це відкрито й різко заявив президент Білорусі, на це м’яко натякає і президент Казахстану. Але Москва посилює тиск на Україну, аби примусити її до вступу в майбутній Євразійський Союз, задуманий на противагу Європейському Союзу.

Російська правляча верхівка має на меті багато різного: вона намагається позбутися України як головного конкурента на зерновому ринку, але не хоче втратити величезний український ринок енергоносіїв. Нарешті, прагне скористатися чималими ресурсами України. Адже ми ще не втратили остаточно високоякісний людський ресурс – добре освічених і працьовитих людей. У нас залишаються острівці високотехнологічних виробництв, насамперед, в аерокосмічній галузі. Не слід забувати, що Україна має розгалужену транспортну мережу, яка потрібна Росії для повного контролю над зростаючим товарообігом між Європою і Азією.

Якщо восени Україна домовиться про зону вільної торгівлі з ЄС, будуть поховані російські мрії про Митний союз як початок глибокої євразійської інтеграції. Тому Москва різко активізує дії, спрямовані на зрив українського руху на Захід. Слід очікувати різноманітних провокацій аж до звичних для сучасної Росії масштабних операцій спецслужб. Намагатимуться дискредитувати прибічників європейської інтеграції з числа українських політиків, журналістів, науковців. Торговельними війнами вже підривається наша економіка. Частішатимуть спроби підкупу лідерів громадської думки, щоби зробити їх прибічниками орієнтації на Москву. Навіть на Заході російськими грошима стимулюються антиукраїнські сили – як це відбувалося у Польщі навколо річниці Волинської трагедії 1943 року. Або у випадку звинувачення українських громадян у «терористичній діяльності» на території Великої Британії, чи пособництві нацистам декількох уродженців України – нині глибоких старців. Проте посилення зовнішнього тиску лише стимулює опір усередині українського суспільства.

Російський народ колись народив мудре прислів’я: «Насильно мил не будешь». Кремлю не варто його забувати.

Ігор Буркут

Запис СИЛУВАННЯ ДО ІНТЕГРАЦІЇ? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

В народі Верховну Раду нерідко називають «цирком на дроті». І справді, народні обранці демонструють весь класичний цирковий репертуар. Тут і клоунада, і словесна акробатика й жонглювання тріскучими фразами, і різноманітні фокуси. Навіть гладіаторські бої та щось подібне на дресирування диких звірів… От тільки законотворчої діяльності хронічно бракує. А якщо закони й приймають, то нерідко всупереч інтересам простолюду – а то й на шкоду всій державі. Недарма українців обклали найбільшими в світі податками і крок за кроком позбавляють прав, до яких наші люди звикли у попередню історичну епоху.

Дивуватися цьому не варто, адже парламент складається в основному з найбагатших людей країни, а також їхньої обслуги й підкуплених «тушок». Насамперед вони зацікавлені у закріпленні влади за собою та за своїми сім’ями навічно. Тому вдаються до різноманітних махінацій з виборами, відпрацьовуючи схеми перетворення виборчого процесу на порожню формальність. Себе ж ця каста наділила фантастичними привілеями, відмовлятися від яких вона не збирається. Коли опозиція підготувала проект закону про скасування більшості таких привілеїв, то «недоторканні» скористалися елементарною неуважністю авторів законопроекту і негайно його провалили. Опозиції ж залишилося тільки скаржитися на «шулерство» парламентської більшості. Втім, у «наперсточників» виграти неможливо.

Нині опозиціонери вимагають від президента, щоби він особисто відзвітував перед вищим законодавчим органом держави за свою діяльність. Натомість депутатам роздали книжки з таким звітом, проте опозиціонери читати написане не бажають. Вони прагнуть почути з уст президента звіт про обіцяне «покращення», після чого задаватимуть купу питань. Доки гарант Конституції відмовлятиметься від цієї процедури, вони блокуватимуть роботу Верховної Ради. Правда, пропрезидентська більшість має свій механізм розблокування, який вже ефективно використовувала, так зване «виїзне засідання». Зберуться в іншому приміщенні без опозиціонерів і прийме потрібні їм закони.

Можливі різні варіанти розвитку подій, але чергова парламентська криза заявила про себе на весь голос. Кому вона потрібна? Зовсім несподівану відповідь на це питання українці цими днями почули від депутата Сухого, який представляє Партію регіонів. Він звинуватив у розпалюванні кризи, як це не дивно, Росію! Від Тягнибока чи Фаріон такі звинувачення були б цілком органічними, але від члена ПР? Видно, правляча партія вже далеко не монолітна. Уродженець Тернопільщини Ярослав Сухий вбачає в нинішніх подіях у ВР «руку Москви». Кремль демонструє: у Росії, Білорусі та Казахстані – повний стабілізець. Вступайте до Митного Союзу – такий буде і у вас. А як не вступите – матимете кризу за кризою.

Ігор БУРКУТ

Запис ПАРЛАМЕНТСЬКА КРИЗА В УКРАЇНІ. ЧЕРГОВА… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Більше за всіх у Європі за російський газ платить Україна: її остаточно втягують в орбіту московської політики на умовах навіть не молодшого партнера, а цілком залежного васала. Київські правителі пручаються, бо не хочуть ділитися владою і власністю із набагато сильнішим конкурентом.

Для успішного протистояння треба мати високий інтелект, значний дипломатичний досвід і могутніх союзників. Читачеві сам здатен оцінити, наскільки відповідають цим вимогам правителі нашої держави. А результати їхньої діяльності оптимізму не додають. Ще за Ющенка Україна втратила значну частину чорноморського шельфу з великими газовими покладами. Нинішні можновладці підписали угоду з лижним інструктором-авантюристом на будівництво терміналу для прийняття зрідженого газу від альтернативних Росії джерел. Крім всесвітнього глуму й ганьби нічого поки що не отримали.

Останнім часом багато галасу здійнялося навколо угоди з транснаціональною корпорацією «Роял Датч Шелл» на видобуток сланцевого газу Юзівського родовища (Донеччина й Харківщина), щойно  підписаної у Давосі. У світі нині відбувається «сланцева революція»: природний газ починають отримувати з горючих сланців і це  поступово стає прибутковим. Україна має великі поклади сланцю. А США, наприклад, від 1970-х років отримують такий газ і вже не тільки відмовляються від імпорту, але й готуються постачати його на світовий ринок. Свою технологію видобутку вони передають іншим країнам, серед них і нашій. А сланцевий газ дозволить послабити газпромівський зашморг на шиї держав-імпортерів.

Зрозуміло, що монополіст докладає всіх зусиль, аби зірвати невигідні для себе контракти. Так, поляки вже відмовилися від американської технології, бо «Газпром» помітно знизив для них ціну на свою продукцію. Москва й в Україні мобілізує значні сили на боротьбу з видобутком сланцевого газу. У Донецьку вже почалися спільні акції екологів і представників проросійського «Українського вибору», очолюваного кумом Путіна Віктором Медведчуком. Проти «сланцевого проекту» виступають і опозиціонери, які бояться екологічної катастрофи. Та йдеться тут про мільярди доларів, і головний  гравець іде ва-банк.

Тим часом під тиском Міжнародного Валютного Фонду (МВФ) київська влада розглядає питання про підвищення тарифів на газ для населення. На думку експертів, вони й так завищені, до того ж життєвий рівень простих українців помітно падає. Чим платити? Чергове «покращення» може спровокувати соціальний вибух.

Жарти з газом небезпечні навіть на побутовому рівні, це може підтвердити будь-який працівник газової служби. На рівні ж держави ігри з газом можуть призвести до значно трагічніших наслідків, що добре усвідомлюють політологи, політичні оглядачі й чимало політиків. Але величезні прибутки засліплюють очі. А гра лише починається…

Ігор БУРКУТ

Запис Жарти з газом небезпечні спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У сучасному глобалізованому світі одним із найсерйозніших покарань держав, які не вписуються у встановлену господарями сучасного життя систему цінностей, є міжнародна ізоляція ізгоїв. У такому стані роками перебуває Білорусь, президента якої Захід вважає «останнім диктатором Європи». На жаль, досить вірогідною стає й ізоляція України, яка може розпочатися відразу після парламентських виборів.

На думку західних аналітиків, українське керівництво все далі відходить від декларованих ним принципів демократії й поваги до європейських цінностей. Ув’язнення Ю. Тимошенко і Ю. Луценка офіційні речники західного світу прямо називають «політично вмотивованим». Широко розрекламовану «євроінтеграцію Україні» в ЄС нині вважають повністю загальмованою. Слід підкреслити, що і сам Європейський Союз перебуває у глибокій кризі, тому не здатний не лише на значне розширення, але може й втратити своїх найслабших членів. Україна не відповідає чималій кількості необхідних для інтеграції вимог, та й відсутні жодні ознаки того, що подібні вади вона збирається долати найближчим часом.

Скорочується товарообмін нашої держави із партнерами з ЄС. Натомість усе більше українських товарів потрапляє на ринки пострадянських країн, до того ж Київ підписав документи про створення «зони вільної торгівлі» з державами СНД. Прибічники остаточного входження нашої країни у фарватер російської політики оцінюють подібний розвиток подій як свідчення швидкого дрейфу Києва у напрямку «Митного союзу» – зародку альтернативного ЄС нового Євразійського Союзу під егідою Москви. Наскільки він буде «новим», сказати важко, адже попередниками його були Російська імперія та Радянський Союз. Можна зануритися і в попередні століття, згадавши про велику Монгольську імперію Чингізидів та її уламок – Золоту Орду.

Ізольована від Заходу Білорусь поступово інтегрується в новітнє євразійське утворення. Подібна доля може чекати й Україну, якщо її бойкотуватиме Захід. А світова преса все частіше прогнозує: осінні вибори в нашій країні західний світ може визнати нелегітимними. Недарма на них збирається приїхати рекордна кількість іноземних спостерігачів. Офіційному Києву все важке балансувати між різними глобальними та регіональними силами. Ті звикли вирішувати власні проблеми за рахунок слабших. Шкода, що сучасна Україна опинилася в ролі такого «слабака», якому Росія диктує свою волю. Після кожної поступки київської влади висуває їй нові претензії.

Українці ще не забули, як у середині липня дві країни оприлюднили декларацію про завершення переговорів про розмежування в Азовському і Чорному морях. І раптом міністр закордонних справ Росії Лавров заявив, що жодних остаточних документів не підписано, відтак доля острова Тузла ще не визначена. Зрозуміло, що така заява – один з елементів тиску на Київ. У Кремлі чекають, що український плід от-от перезріє і сам впаде до путінських ніг. Утім, московські чекісти можуть недооцінити донецьких «хазяїв»: не для того ті взяли владу в Україні, щоби ділитися доходами з москвичами. Як повернуться події, прогнозувати важко. Але осінь обіцяє бути аж занадто «врожайною» на неприємні несподіванки. Ймовірна міжнародна ізоляція України – одна із них.

Ігор БУРКУТ, політолог

Запис Осінь обіцяє бути врожайною на… неприємності спершу з'явиться на Медіа-Версії.