Про це повідомив на брифінгу у Чернівцях (в рамках престуру Харківського пресклубу) перший заступник голови Чернівецької облради Микола Гуйтор.

Перший заступник голови Чернівецької облради Микола Гуйтор. Фото автора

«Наразі з Румунією діє один пункт пропуску – Порубне», – каже пан Микола. – Є гарантії профільного міністерства та Кабміну про те, що у жовтні будуть функціонувати два нові пункти пропуску. Тож людям буде легше дістатися до ЄС. Також облрада працює ще над двома пунктами пропуску з Румунією – у Вижницькому районі (гірський регіон): «Шепіт», «Руська». Щодо пункту «Шепіт», то ЄС виділяє 2,5 млн євро на зведення дороги до пункту пропуску. Готова проєктно-кошторисна документація і вона проходить етап експертної оцінки. Служба автодоріг Чернівецької області обіцяє звести дорогу до пункту пропуску до кінця року. На дорогу до пункту «Дяківці» виділяють 2,1 мільйона євро».

За його словами, ці пункти пропуску неабияк розвинуть депресивний гірський регіон, там постане сучасна інфраструктура. Транзитні можливості регіону відкриють там бази відпочинку, готелі, заклади торгівлі… Ще одна перевага цих пунктів пропуску – з румунської сторони є чимало «українських сіл». Тепер людям з Румунії буде легше побачити своїх родичів в Україні.

З Молдовою Чернівецька область має два пункти пропуску, їх не розширять, а лише модернізують для «іміджевого вигляду».

«Ці пункти пропуску зараз не перевантажені, були перевантажені у перші дні повномасштабної агресії рф, коли були черги біженців, – відзначає чиновник обласної ради. – Зараз перевантажений лише пункт пропуску на кордоні з Румунією, при чому в обидві сторони. Це пов‘язано з привозом до України паливно-мастильних матеріалів із порту «Констанца» (Румунія). До 24 лютого вони не були перевантажені».

Про проєкти транскордонного співробітництва

Нещодавно до державного реєстру індустріальних парків включили два індустріальні парки Чернівецької області – “Хотин Invest” та “Енергія Буковини”.

Індустріальний парк — це територія, яку виділяють для промислового розвитку (метою створення таких парків є забезпечення підприємств спільною розвиненою інфраструктурою).

За даними Міністерства регіонального розвитку України, у реєстр індустріальних парків включені 55 промислових майданчиків України, чотири з них створили за останні кілька тижнів.

Микола Гуйтор каже, що румунські партнери побачили, що в Чернівецькій області спокійна військова ситуація, тож в регіоні очікують на нових учасників індустріальних парків. «Румуни побачили, що в наш регіон можна вкладати кошти, – наголошує посадовець обласної ради. – Маємо кілька масштабних медичних проєктів. Наша лікарня швидкої допомоги виграла грант на 1,3 млн євро. Обласні та районні лікарні теж мають чимало медичних проєктів. Ще місяць тому усі такі проєкти були призупинені, тепер все зрушилося. Є заяви від представників ЄС про поновлення проєктів, які були призупинені через війну. Зокрема, готуємося до масштабної програми транскордонного співробітництва «Україна-Румунія».

Про роботу з вимушеними переселенцями

Микола Гуйтор повідомив, що Чернівецька область прийняла понад сто тисяч переселенців, які втекли від війни. Зараз тут мешкає близько 90 тисяч переселенців. Частину людей розміщено в комунальних установах Чернівецької обласної ради. З вересня переселенців будуть виселяти із шкіл. Переселять у приватні садиби.

Гуманітарний хаб засновано у Румунії, звідти до Чернівецької області надходить гуманітарна допомога від країн ЄС і для переселенців, і для фронтовиків.

«Цей гуманітарний хаб забезпечує необхідними речами Миколаївську, Чернігівську, Дніпропетровську області, також працюємо з Кривим Рогом, – наголошує перший заступник голови обласної ради. – Зокрема, цей гуманітарний штаб контактує з прифронтовими громадами, питають про їхні потреби в харчах, ліках, одягу…».

Марія Доротич, “Високий замок”

Запис До кінця року у Чернівецькій області відкриють нові пункти пропуску на кордоні з Румунією спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Таке рішення прийняли депутати Чернівецької обласної ради на 36 сесії VII скликання.

4 лютого на сесії облради депутати підтримали рішення про ліквідацію дитячого санаторію «Щербинці», протитуберкульозного санаторію «Красноїльськ», обласного дитячого протитуберкульозного санаторію «Садгора». Бо відповідно до реформування медичної галузі, від 1 квітня в Україні буде скасоване фінансування будь-яких санаторіїв та курортів з державного та місцевих бюджетів, підтвердила Анжела Дякова, головна фінансистка області. Разом з тим, лікування дітей, хворих на туберкульоз, включене до гарантій НСЗУ, їх лікуватимуть у спеціалізованих закладах та відділеннях. Голова облради Іван Мунтян запевнив: після закриття санаторіїв їхніх працівників гарантують забезпечити робочими місцями в інших закладах за фахом.

На базі санаторію «Красноїльськ» у подальшому можуть створити центр реабілітації. А на базі санаторію «Садгора» – розташувати медико-соціальний центр «Особлива дитина». Остання новина вже активно обговорюється чернівчанами: мами проблемних дітей не уявляють, як вони будуть добиратися до околиці Садгори.  А ще їх хвилює всюдисуща паличка Коха. Як не як, а саме Всесвітня організація охорони здоров’я, як і раніше, вважає, що в світі епідемія туберкульозу, який входить у десятку причин смертей у світі. Тому ВООЗ закликає всі уряди нарешті звернути увагу на проблему, об’єднати свої зусилля і покінчити з паличкою Коха, щоб вона так само канула в лету, як це зробили до неї чума, віспа та холера. «Іt’s Time (час настав)», – проголосили воозівці – і на Буковині, за вказівкою Києва, ліквідували протитуберкульозні санаторії.

Крім того, не зрозуміло, скільки коштуватиме знезараження приміщень і території таких специфічних закладів, і чи буде ця процедура надійною.

Ну чим не суцільний «апофєгєй»!

Вл.інф.

Запис На Буковині ліквідували три санаторії, два з них – протитуберкульозні   спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Про це розповіла на «Радіо 10» під час робочого візиту до Чернівців Іванна Климпуш-Цинцадзе, віце-прем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України.

«На жаль, ті кошти, які виділені, можу помилятися, у 2008 чи 2009 році, були неефективно і неякісно використані. Через всі ці трансформації і пертурбації, які відбувалися у міністерстві доходів і зборі – потім у ДФС – не було можливості до 2014-2015 року закінчити ці проекти. Ми просили продовжити їх – знову ж таки це не дало результату, на який ми очікували. І ми змушені були закрити ці проекти, які фінансувалися ЄС. Я сподіваюся, що відповідальні структури зроблять свої висновки й, відповідно, будуть зовсім інакше поводитися»

Невідомо, коли держава зможе виділити додаткові кошти, повідомили у прес-службі ОДА,  а європейською допомогою не спромоглися ефективно скористатися протягом багатьох років. 

Запис «Кошти, які ЄС виділив на будівництво пунктів пропуску Дяківці і Красноїльськ, використані неефективно і неякісно» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Місцеві жителі подейкують, що вперше Маланка з’явилася тут ще 1600 років тому… Мовляв, у красноїльських горах живе древня сила і кожен може відчути її подих… А ще –  коли ти перевдягаєшся, ти єднаєшся з духами своїх предків…

До святкування Маланки красноїльчани готуються ще від початку року. Кожен кут села презентує свої образи та костюми.

Маланкувати починають у  ніч з 13 на 14 січня і триває це дійство аж до вечора наступного дня.

Зранку на під’їздах до міста ледь не через кожні 100 метрів влаштовуються «облави». Маланкарі,  перевдягнені в продажних ДАІшників,  збирають з водіїв «хабарі». Якщо ви не знаєте спеціального пароля, просто так від них не відкараскаєтеся.

URSU–URSU!!! Такими дикунськими вигуками зустрічає нас Красноїльськ. В перекладі з румунської це «ведмідь». І це один і з головних персонажів Красної Маланки.  В кожного з п’яти кутів села вони різні. В Путні – це хлопець, одягнений у величезну копицю сіна. Тражанські «ведмеді» нагадують велетенських метеликів із розмахом крил до 5 метрів, а кут Суса вирізняється ведмедями у формі сердець. Ходити в таких костюмах надзвичайно складно, адже важать вони близько 100 кг.(!) та носити їх маланкарям доводиться майже добу. Протягом ходи «ведмеді» можуть лягти на землю перепочити, але знімати костюм їм забороняється.

Тисячі маланкарів збираються з усіх кутів і прямують до центральної площі селища, виспівуючи пісню «Ursu». У ній розповідається про цигана, який упіймав у лісі ведмедя й приручив його. Циган веде ведмедя вулицею на ланцюгу і коли вдаряє булавою по землі, ведмідь починає танцювати.

TRAIASCHE MALANCA !!! У центрі селища маланкарі показують свої вистави. У кожної свій сценарій. Першими «на сцену» традиційно виходять «дід і баба». За ними слідують «царі і цариці» в румунських національних костюмах, «цигани з ведмедями», «жиди» з металошукачами.

Те, що відбувається далі, не описати словами. В голові спалахують лише окремі «пазли»..

Чоловіки, обмазані сажею, вдягнені в шкури тварин… Очеретяні ведмеді… Дика поганська музика… Дикі танці… Пісня, слова якої підспівує кожен, але ніхто не знає, що вона означає… Шалена енергетика румунських аборигенів…

Це інший світ… Це інша реальність…

Що означає ця традиція? Місцеві жителі кажуть, що «так повелося здавна»… Подейкують, що Маланка почалася від древніх племен вільних людей… Що ми всього лиш ланка у великому ланцюгу перероджень. І після смерті раз на рік на Красну Маланку ми прокинемося в іншому тілі… Це більше, ніж життя! Це більше, ніж смерть!

Руслан КОЗЛОВ, «Версії»

Запис Красна Маланка: Де духи предків єднаються з живими спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На другому курсі я записав у щоденнику таке речення: «зняти через декілька років фільм, де головним героєм буде чоловік, схожий на мого діда. І це буде про його віру. Як він надіється».

Через два роки я їхав у метро й побачив афішу. Бородатий дядько з баяном  закликав: «Запиши, як співає твій дідусь». Це був проект гурту «Божичі». І я подумав: «Блін! Так оцей дід, який у селі живе – в нього може бути борода! І вона буде символом часу: скільки вона росте – стільки він чекає на доньку». Я прийшов додому – і за два-три дні написав сценарій «Бороди».

Сценарій писати – для мене тривалий процес. Я створюю свій світ. Я не з тих режисерів, що беруть чужий сценарій і кажуть: «Давай». Я візьму чужий сценарій, але тоді адаптую до себе, підкоригую. Тому що я сам знаю, чого я хочу від кадру, від сцени…

У мене сценарій завжди візуальний. Я його вже бачу – кіно. Навіть не картинку. В мене уже кіно є в голові. Я тільки беру – і описую те, що бачу. А потім вже коригую тексти за сценарними правилами.

Я не розумію, чому так прямолінійно сприймають тему «Україна, ґудбай», тему еміграції? У кожному сценарії хтось кудись їде. А мені так захотілося розповісти про людину, яка не їде, яка залишається тут. Чому я залишаюся тут і з чим я хочу попрощатися?

У мене є сценарій про перший сексуальний досвід – і в ньому немає сцен у ліжку.

Я дитя маленького міста, але романтизую село.

…Жив у селі Стецівці Городенківського району Івано-Франківської області… Це село біля Русова, звідки був Стефаник. Там дуже мало людей, півсотні хат, кут Панський – ще з двадцять… Це село проходиш за п’ять хвилин, це як хутір. І в нас в селі була Маланка… Коли дорослі чоловіки перебиралися, приходили у двір, заходили до хати… Скажімо, Чорт міг бігати хатою, поки його не вижене господар. І це коли до тебе в гості приходить якась чортівня, бісовщина… і ти дивишся на неї з відкритим ротом знизу вгору… і розумієш: це дуже цікаво! Та Маланка вже зникла. Її немає вже років десять. І молоде покоління вже не знає, що таке Маланка. Коли я потрапив до Красноїльська, мені стало цікаво: як вони століттями її утримують? В мене виникло здорове бажання зрозуміти – чому?

Журналіст має просто зрозуміти в чому справа. А мені важливо зрозуміти, як воно діє і як з цим жити. Як це впливає, які емоції збурює…

Наприклад, баян. Мені в сценарії він потрібен був. Я дізнався, які фірми його випускають і якщо резистори з іншого матеріалу – він дорожчий… Умовно кажучи, оцей резистор – він мені «по барабану» як факт. Але я відчуваю, на що він впливає, чим ця людина мотивується, щоби взяти його, якщо купує цей баян. А я відчуваю, чому це важливо. І коли в мене в фільмі з’являється ця деталь, я розумію, для чого там цей резистор… Тоді я ставлю точне завдання актору: «Слухай, тобі треба піти до класу баяну, почитати форуми, туди й туди поїхати, послухати концерт…» – і він теж починає відчувати, як це діє. Звісно, може просто прийти актор і показати, що він нібито грає на баяні… А ніхєра! Або ти маєш сам грати на баяні (і я беру справжнього баяніста), або давай уже навчися: даю тобі на це місяць, поки тривають репетиції. І тоді ти входиш в матеріал і його відчуваєш.

Різниця в тому, монтуєш ти чи створюєш. Коли я роблю кіно – я з ним їм, сплю, дихаю, я з ним роблю все. А коли я монтую, я прийшов на дві години, отримав набір кадрів, склеїв їх – і пішов, я не думаю про це. Бо є оператор, режисер, які все це вигадують, а я їм допомагаю стикнути кадри за деякими законами, за принципами монтажу, відчуття ритму, відчуття дихання, простору, пропоную їм різні варіанти.

Мама хотіла, щоби я йшов у медичний. Тато – щоби по сільському господарству. А мені подобалися українська й зарубіжна література, і подобалося малювати й креслити. Пішов на архітектора вступати. Відучився, на четвертому курсі практика була. Спробував попрацювати трохи – і мені здалося це дуже нудним. Міряєш – ходиш, міряєш – ходиш, креслиш, робиш… І я реально зрозумів, що я не знаю, що я хочу робити. В армії мені думати не хотілося. І я подивився по факультетах університету – на якому мені було б цікаво думати? На філософському!

Для мене завжди було цікаво: хто ж це малює здорові плакати, афіші до фільмів – гуашшю, на двометрових, ґрунтованих крейдою полотнах? Якось я проходив завулком за кінотеатром Чернівці – і побачив художника, який їх малює. Маленький чоловічок в окулярах, довге волосся під каре, інтелігентної зовнішності… Станішевський Наум Борисович. Ми розговорилися. Мені було цікаво навчитися малювати гуашшю й маслом – нас у технікумі вчили тільки аквареллю. Я почав до нього ходити. До нього завжди багато приходило людей. Вони почали на мене косо дивитися… І я кажу йому: «Не розумію, що таке?» «Вони всі приходять сюди пробуватися художником до кінотеатру. А ти не хотів би? Зарплата тут непогана, спробуй…». Пропрацював я там майже два роки.

Якось мені треба було намалювати Анджеліну Джолі для фільму «Лара Крофт». Щит 2,5 метри, на цілий плакат її обличчя. Майстерня маленька, ти не бачиш малюнка з дистанції. Я трохи промахнувся з вилицями. Вираз обличчя у неї вийшов злостивий. Ніби щелепу перекривило…

А потім у кінотеатрі з’явилися великі банери. Ти приходиш, кріпиш банер і йдеш додому. Таким художником працювати мені стало не цікаво. Я був у кінотеатрі «Чернівці» останнім художником, який малював афіші.

Оператором на ТВА працювати мені стало нудно вже за рік. Коли ти приходиш уперше до ратуші, знімаєш мера, чи якісь проблеми в ЖРЕПі – тобі цікаво. А потім ти розумієш – той же мер, той же ЖРЕП, ті ж проблеми – тільки інші люди!

Актори мені не цікаві. Цікавіші люди.

Із Зіновієм Симчичем (головний герой «Бороди») я попросив знімальну групу не говорити без причини. Він такий комунікабельний, завжди з гарним настроєм прокидався, і таким же приходив до кадру. Мені доводилося провокувати й псувати йому настрій: коли в Зиновія настрій зіпсований – блін, це просто геніально!

Актори на зйомках «Отроцтва» були затиснуті: на тебе дивляться люди, як вони тебе сприймають, як ти виглядаєш? Ми робили репетиції – все одно вони були затиснуті. Тоді я перевдягнувся разом з ними в костюми героїв – і ми пішли гуляти до «Гравітону». Трійка з 80-го року…

Зараз я закінчую монтаж документалки «Морський закал». Знімав у Львові, Ялті й Сімферополі. Про львівського тренера з легкої атлетики на стаєрській дистанції – 1,5-3 км. Ось є 70-річна людина – як у ній відбиваються злами, що відбувалися в 20-30-річному віці? Що то була за подія, яка все життя не дає тобі спокою? Він служив на флоті, і ці чотири роки просто змінили його. Вони зробили настільки його жорстким, терпким, загартованим, холодним, цинічним, зверхнім, жорстоким і, на перший погляд, якимсь агресивним – а за усім цим просто криється спосіб турботи про іншу людину. Він такий зі своїми учнями. Цю методику він засвоїв у 20 років на Північному флоті. І ось так він любить, опікується, турбується, допомагає, співчуває…

Це не моє «останнє». Режисери кажуть – крайнє кіно!

Офіційна інформація: зараз я пишу сценарій. Так, для дорослого фільму. Кастинг – через Івана (Івана Мітріка, оператора).

Не беруся нічого коментувати. Бо якщо коментуєш… лише я знаю про це достовірну інформацію, але… Умовно кажучи, зараз я виходжу на вулицю і кажу: «Там слон!». І починаю його описувати. Але я не кажу, що це слон, я переказую свої враження від нього: «Ти знаєш, це щось доволі химерне і воно виглядає дуже агресивно». А ти виходиш і: «Тю, а шо там, простий, банальний слон!». А я кажу: «Та ні, цей слон йтиме через річку по тонкому льоду і потім перестрибне через паркан!» Ти скажеш: «Та годі! Оцей слон? А як ти це зробиш? – От зараз ми з ним працюємо над цим!». Тобто, зараз я дресирую свого слона.

Якби в тебе був брат-близнюк, ти зміг би потрапити на роль мого «слона». Мені потрібні бикуваті пацани, такі, знаєш – простацькі, 20-25 років… Я знайшов в Києві двох – вони з села на Київщині. Ми з ними переписувалися, зустрічалися, проби навіть зробили, фотографії… Та, зрештою, в них якесь там будівництво, весілля, один одружується, сім’ї, а проект тривалий, ну, «кароче»… Надсилайте мені на пошту willfilmteam@gmail.com відомості про себе, коротко про свій життєвий досвід: постійно бився у школі, вчився там-то…

Коли я вчився на філософському, ми проходили «Утопію» Томаса Мора. Я тоді вже в кінотеатрі працював… І мені дуже подобалося розмірковувати на тему антиутопії. Тобто яким може бути світ, маючи певні умови для існування, або забрані якісь блага чи необхідні речі… В антиутопіях мені було цікаво кристалізувати потреби людей узагалі, як такі. В мене залишилися ці записи, я замальовував малюнками, яка вона має бути –антиутопія, я вигадував її у фантастичному якомусь аспекті, ірреальному, якихось інших істот, що там живуть, людей… І нині в мене є бажання осмислити ці рефлексії з приводу антиутопії. І оцей наступний сценарій буде з ними пов’язаний.

Для себе я визначаю кіно як інструмент. На кіно мистецтво тільки починається.

Ігор КОНСТАНТИНЮК, «Версії», фото автора

Запис Дмитро Сухолиткий-Собчук на повний метр! спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Так сталося, що прем’єру фільму Красна Маланка, ми назначили на 5,6 та 7 грудня. Ніхто не знав, що ці числа стануть для України настільки активними в громадському житті. Все ж прем’єри не відмінимо, можливо вона пройде не так, як планували, через зовнішні обставини, але все ж пройде. В зазначеному місці, в зазначений час.
Дмитро Сухолиткий-Собчук (інформація з сторінки на ФБ)

“Красна маланка” – це 90-хвилинна стрічка, що веде долями жителів румунського села Красна (Красноїльськ). Вони готуються до свята Маланки. Для молодих хлопців – це своєрідний обряд. Маланка – карнавал, де кожен бере участь і має свою роль у химерному язичницькому дійстві.
Фільм складається з 5-ти новел.

Новела 1: Майстер масок
…Село ділиться на п’ять кутів (Путна, Путна через яр, Сус, Дяу, Тражани), і кожен з них має, як спільні риси обряду, так і відмінності. Маланка традиційне народне свято, учасники якого перевдягаються в костюми і ходять колядують від двору до двору цілу ніч, в ніч з 13 на 14 січня. В Маланці можуть брати участь тільки чоловіки. Свято Маланка починається з трьох протяжних звуків труби, і всі учасники сходяться в дворі «Коменданта»…

Новела 2: Ведмідь з кута Тражани
… Адіку 20 років, він студент одного з вузів обласного центру, приїхав до дому, спеціально до свята.
Напередодні свята, а саме за день на ньому шиють костюм «Ведмедя», костюм можуть шити цілу добу. Він розповідає про певні особливості костюма – це його крила розмахом до 5 метрів…

Новела 3: Ведмідь з кута Путна
Костюм «Ведмедя» з кута Путна, відрізняється від костюма з кута Тражани. Цей костюм схожий на копицю сіна, вагою до 100 кг…

Новела 4: Головного вибирають жеребом
Темна кімната, в ній з десяток хлопців віком від 19 до 23 років. Вони тягнуть жереб, рівно за тиждень до свята Маланки. …
Роль «Коменданата» сама складна на цьому святі, якщо персонажів «Ведмедя», «Цигана», «Баби» та «Діда» може бути по 30-40 чоловік, то цей персонаж один на весь колектив, він організовує цілком весь колектив.

Новела 5: Парад маланок села Красна
На центральній вулиці села ідуть колективи Маланок з усіх кутів села. Учасники вдягнені в маски котрі виготовив, майстер з масок Григорій Ілліч. На центральній площі визначають найкращий колектив.
Слідкуємо за кожним рухом обраних персонажів. Стежимо, як вони долають біль і втому, фізичне навантаження, які психологічні бар’єри долають. Спостерігаємо за реакцією публіки, стежимо за очима вибраних персонажів.

З сайту «Сценарна Майстерня» – Красна Маланка, Дмитро Сухолиткий-Собчук,
Синопсис сценарію документального фільму –
http://screenplay.com.ua/synopsises/?id=251

Фільм подивитися обов’язково варто…
Після показу фільму у Чернівцях була зустріч з творчою групою,
я ж вдома перечитала в Інтернеті багато про фільм, про героїв фільму, прочитала на ФБ розмірковування Дмитра Сухолиткого-Собчука від 5.12.2013 після Консульського прийому, де вручили диплом фільму за вклад в розвиток румунської культури.

…З масового страйку, з мирного протесту, це стане рішучим кроком, для нашого суспільства. В нас свій шлях, і перебуваючи зараз в Чернівцях на місцевому Євромайдані, вірю, що все в нашої країни вийде, люди піднялись не за політиків, а за свої права, честь та гідність.
Закінчу словами героїв фільму «Красна Маланка»:
«NU NI DĂM, NU NI LASĂM» (НЕ ДАМОСЯ, НЕ ЗДАМОСЯ)…
Дмитро Сухолиткий-Собчук (з сторінки на ФБ)

ДЯКУЮ ЗА ФІЛЬМ!

Тетяна Стрільчик, “Версії”,
фото автора і SergyiS

Запис «Красна Маланка» у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.