Міністерство закордонних справ України / MFA of Ukraine

#ThisDay On 13.03.1997 #NSAU and #NASA signed an agreement sending a Ukrainian astronaut on a mission into space boarding a  spacecraft.
We are proud that Leonid Kadenyuk became the 1st and so far the only  to visit outer space where he chose to play our National Anthem.
L. Kadenyuk: “I wish that the flight will be remembered as the beginning of a great cooperation in manned space flights between Ukraine and the United States. This is a great event of grand significance for both countries.”

Факти місії

Mission: USMP-4; Spartan 201-04
Space Shuttle: Columbia
Launch Pad: 39B
Launched: November 19, 1997, 2:46:00 p.m. EST
Landing Site: Kennedy Space Center, Florida
Landing: December 5, 1997, 7:20:04 a.m. EST
Runway: 33
Rollout Distance: 8,047 feet
Rollout Time: 57 seconds
Revolution: 252
Mission Duration: 15 days, 16 hours, 34 minutes, 4 seconds
Orbit Altitude: 150 nautical miles
Orbit Inclination: 28.45 degrees
Miles Traveled: 6.5 million

Вл. інфор.

Запис 13 березня 1997 року Україна та НАСА підписали договір про політ у космос першого українського космонавта спершу з'явиться на Медіа-Версії.

31 січня 2023-го у Чернівцях біля початку вулиці вже Леоніда Каденюка зібралися земляки, громадські діячі, сузір’ївці,  шкільні друзі, колеги. Саме щоб вшанувати память першого космонавта, згадати і відзначити перейменування вулиці у цей день п’ятої річниці… . У цю пам’ятну дату на перейменованій вулиці в  його честь  встановили  першу адресну табличку.

Тамара Володимирівна Марусик, проректорка Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, розповіла про Героя України, почесного громадянина міста Чернівці, щирого патріота України Леоніда Каденюка. Він був першим, хто полетів у космос з українським прапором.  Він був першим і поки що єдиним космонавтом.

Політ Леоніда Каденюка є справжнім проривом для космонавтики незалежної країни. І сьогодні, ми вшановуємо пам’ять про Леоніда Костянтиновича і віримо, що ця постать залишиться в нашій історії, а його досягненнями держава завжди буде пишатися.

Після урочистих заходів вшанування всі попрямувли у Чернівецьку обласну універсальну бібліотеку імені Михайла Івасюка, де відбулася презентація  книги спогадів «ЙОМУ УСМІХАЛИСЯ ЗОРІ» про першого космонавта, Героя незалежної української держави Леоніда Костянтиновича Каденюка. Упорядник книги – Наталія Володимирівна Мельничук, організатор та керівник музею «Буковина – край космічний» при школі Л. Каденюка в с.Клішківці Хотинського району Чернівецької області.

Більше фото з події за посиланням – НОВА ВУЛИЦЯ ЛЕОНІДА КАДЕНЮКА У ЧЕРНІВЦЯХ…

©Тетяна Спориніна,
фото автора і Юрія Козака

Запис Нова вулиця Леоніда Каденюка у Чернівцях веде до аеропорту… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Присутні на презентації ознайомилися з книжково-ілюстративною виставкою «Завжди Перший – і в серці, і в  пам`яті Незалежної України», що присвячена 70-тій річниці  від дня народження Леоніда Каденюка. Учасники заходу  в  ZOOM – 23 бібліотеки Буковини.

На презентації виступили:

Філяк Наталія Миколаївна, директорка ЧОУНБ ім. М. Івасюка;

Руденко Галина Борисівна, редакторка книги Л. Каденюка «Місія – космос», близький друг родини Каденюків, м. Київ (в ZOOM);

Яценко Віталій Васильович, нагороджений  знаком «Зірка космонавта Каденюка» (2019 р.), директор Чернівецького центру юних техніків ім. Л. К. Каденюка, завідувач Чернівецького музею авіації та космонавтики (2000-2018 рр.), м. Чернівці;

Кізіма Сергій Сергійович, директор ЗОШ № 14, м. Чернівці;

Спориніна Тетяна Тадеївна, вчителька математики гімназії № 2, м. Чернівці;

Мельничук Наталія Володимирівна, заступниця директора Клішковецької школи, організаторка шкільного історико-краєзнавчого музею «Буковина – край космічний», с. Клішківці;

Агатій Іван, заслужений журналіст України, близький друг сім`ї Каденюків, м. Чернівці;

Артенюк Анастасія, учениця 11 класу Чернівецької гімназії № 2, МЦ УМАКО «Сузір`я», призер ХIХ Всеукраїнської конференції-конкурсу науково-дослідних робіт школярів «Зоряний шлях» у м. Дніпро, Всеукраїнського колоквіуму школярів «Космос. Людина. Духовність» у м. Ужгород, Всеукраїнського конкурсу молодіжної творчості «Мирний космос» з роботами: Проєкт «Штучний інтелект», «Сузір’я. Легенди та міфи»;

Лис Софія, учениця 11 класу Українського гуманітарного ліцею КНУ ім. Т.Шевченка м. Київ, МЦ УМАКО «Сузір`я», переможниця Всеукраїнського колоквіуму школярів «Космос. Людина. Духовність» у м. Ужгород,  ХVІІI і ХIХ Всеукраїнської конференції-конкурсу науково-дослідних робіт школярів «Зоряний шлях» у м. Дніпро, Всеукраїнського конкурсу молодіжної творчості «Мирний космос» з роботами: «30 років Музею історії космонавтики м. Києва», «Леонід Каденюк, Герой України – людина-легенда»;

Драгомерецька Евеліна, учениця  11 класу Чернівецької гімназії № 2, МЦ УМАКО «Сузір’я», призер ХIХ Всеукраїнської конференції-конкурсу науково-дослідних робіт школярів «Зоряний шлях» у м. Дніпро, Всеукраїнського колоквіуму школярів «Космос Людина. Духовність» у м. Ужгород з роботами  «Супутники покращують життя», «Космічний туризм», «Сузір’я. Легенди зоряного неба»;

Рєпіна Олена, завідувачка відділу зберігання та реставрації бібліотечних фондів присвятила свою  поезією українському космонавтові “Із яких магістралей, швидких орбітальних трас…”. Дякуємо Олені Мірчівні Рєпіній за чудову поезію, присвячену Леоніду Каденюку.

Лусте Олег Янович, доктор фіз.-мат. наук, професор інституту термоелектрики НАН України.

Модератор заходу: Сендульська Тамара Василівна, авторка-укладачка біобібліографічного покажчика,  завідувачка ВДЕТПН ЧОУНБ ім. М. Івасюка. Технічне забезпечення: Галина Добровольська  та Ольга Нагаєва, працівники ВІТЕР ЧОУНБ ім. М. Івасюка.

Тамара Василівна  пригадала події і 4 лютого 2011-го, колина базі студії УМАКО  «Сузір’я» у Києві, саме на базі і  Чернівецької обласної  наукової бібліотеки ім. М. Івасюка та с. Клішківці Хотинського району Чернівецької області відбулася Інтернет-конференція «Серце, віддане космосу» з Леонідом Каденюком з нагоди його 60-річчя. «Зайвих знань немає! Знання треба поповнювати», – ясно і просто розказував про свої шкільні роки, навчання у «Зоряному містечку», випробування літаків, перебування на «Колумбії», про сучасні космічні дослідження та майбутнє космонавтики перший космонавт незалежної України Леонід Каденюк…

Настя Артенюк розповіла і про мрію, яку вона мала у 2018 році. Тоді ми планували весняну поїздку у Київ на Всеукраїнський конкурс «Мирний космос ». Серед нас були учні, які зустрічалися з Леонідом Костянтиновичем: Марина Бойко, Аня Мартинюк, Катя Бойко, Вікторія Угорська, Ольга Пашковська, Андрій Волков, Олександр Кривич, Ірина Зазубик, Олександра Чеботар… І я говорила дівчатам: Ярославі, Насті, Софії, Евеліні, Вікторії: «Ось в квітні поїдемо у Києві і там обов’язково познайомитися з Л.К. Каденюком». І вчора, вже на презентації, Настя сказала: «Одна моя дитяча мрія не здійснилася. 31 січня ‎2018‎-го Леонід Костянтинович пішов з життя. І я з ним так і не зустрілася… У травні 2019-го у мезеї космонавтики у Чернівцях була зустріч із Галиною Борисівною Руденко, редактором книжок льотчика-космонавта Леоніда Каденюка. Та я отримала 5.10.2019 на Всеукраїнському конкурсі «Мирний космос» у Чернівцях книгу Леоніда Каденюка «Місія – космос» . І багато важливого для себе знаходжу там…».

Олександр Зюлковський, учень 8 класу ЗОШ №1, гурток “Байт” ОЦНТТУМ приніс на презентацію світлину з автографом Л.К. Каденюка, яку він отримав у 2017 році як призер Всеукраїнського конкурсу «Космічні фантазії» у Києві.

Після завершення конференції всі учасники зробили фото на пам’ять. І ми дуже сподіваємося, що знайдеться можливість у цьому році надрукувати не тільки сигнальний екземпляр біобібліографічного покажчика  «Леонід Каденюк. Серце, віддане космосу (1951 – 2018)», а увесь тираж.

«У мене є всі підстави стверджувати, що Україна є космічною державою. У нас є повний цикл виготовлення космічної техніки. Ми давно вміємо проектувати, виготовляти, запускати і експлуатувати наші розробки в космосі. Але от проблема: сьогодні космічна галузь працює не завдяки, а всупереч обставинам, у яких вона перебуває», – Леонід Каденюк. І чи змінилося зараз ставлення до української космонавтики і її наукового потенціалу? Дуже хочеться, щоб ці зміни на краще були…

Більше фото з презентації покажчика за посиланням – «ЛЕОНІД КАДЕНЮК. СЕРЦЕ, ВІДДАНЕ КОСМОСУ (1951 – 2018)» – ПРЕЗЕНТАЦІЯ ПОКАЖЧИКА

©Тетяна Спориніна,
фото автора, SergyiS

Запис «Леонід Каденюк. Серце, віддане космосу (1951 – 2018)» – презентація біобібліографічного покажчика у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У роботі круглого столу, що відбуватиметься онлайн через платформу Google Meet, візьмуть участь фахівці з Національного центру аерокосмічної освіти молоді імені О.М.  Макарова (м. Дніпро),  ЗОШ № 36 імені С.П.Корольова м. Києва,  фахівці з аерокосмічної освіти м. Чернівців.

Біографія Леоніда Костянтиновича Каденюка

Леонід Каденюк народився 28 січня 1951 року в селі Клішківці Хотинського району Чернівецької області в сім’ї сільських вчителів. Стати космонавтом він хотів з самого дитинства.
Після закінчення школи продовжив навчання в Чернігівському вищому військовому авіаційному училищі льотчиків. Отримавши диплом, деякий час працював в училищі льотчиком-інструктором.
У серпні 1976 року відібраний до загону радянських космонавтів у групу багаторазової космічної системи Буран.
У 1977 році закінчив Центр підготовки льотчиків-випробувачів. Отримав диплом і кваліфікацію “льотчик-випробувач”.
У 1977-1979 роках пройшов загальнокосмічну підготовку і отримав кваліфікацію космонавта-випробувача.
У 1989 році Каденюк закінчив навчання на літакобудівному факультеті Московського авіаційного інституту.
1988-1990 – проходив інженерну та льотну підготовку за програмою “Буран” в якості командира.
Брав участь у відпрацюванні глісади зниження за захід на посадку космічного корабля “Буран” на літаках МіГ-31 та МіГ-25.
Під час підготовки до польотів вивчив космічні кораблі Союз, Союз-ТМ, Буран, орбітальної станції Салют, частково орбітальний комплекс Мир і американський космічний корабель багаторазового використання Space Shuttle.
Брав участь в розробці і випробуванні авіаційно-космічних систем, в їх ескізному та макетному проектуванні, а також в льотних випробуваннях систем. Літав більш ніж на 50 типах і модифікаціях літаків різного призначення, в основному – винищувачах, а також на американському тренувальному літаку Northrop T-38.
У 1995 році відібраний в групу космонавтів Національного космічного агентства України.
19 листопада 1997 Каденюк відправився в космос на американському кораблі “Колумбія” і провів у космосі 15 діб 16 годин 35 хвилин і 1 секунду.
Каденюк автор п’яти наукових робіт. Був народним депутатом України 4 скликання, Президентом Аерокосмічного товариства України, радником Прем’єр-міністра України та Голови Державного космічного агентства України, членом правління УМАКО “Сузір’я”.

Координаційна рада:
Яценко В.В. – директор Чернівецького центру юних техніків ім. Л.К.Каденюка, кандидат ф.-мат. наук; Кізіма С.С.,  заступник директора з навчальної роботи Багатопрофільного ліцею для обдарованих дітей; Спориніна Т.Т., член правління Чернівецького УМАКО «Сузір’я»,  вчитель інформатики Чернівецької гімназії №2.

19.11.2020, 15:30 – 16:30. Робота круглого столу

Упродовж години понад 30 учасників круглого столу у форматі віртуальної подорожі поринули у спогади про Леоніда Каденюка, людину-легенду, яка увійшла в історію світової космонавтики.

Захід об’єднав  фахівців аерокосмічної освіти та юних астрономів-любителів із Дніпра, Києва та Чернівців.

З вітальним словом до учасників круглого столу звернулися Віталій Яценко, директор Чернівецького міського центру юних техніків імені Л.К. Каденюка, та Марина Семанюк, директор Багатопрофільного ліцею для обдарованих дітей.

Всі учасники круглого столу  будуть відзначені іменними сертифікатами від організаторів.

Вл.інф.

Фото з архіву Тетяни Спориніної, Віталія Яценка та Сергія Кізіми

Запис Він здійснив свою мрію… До 23-ї річниці польоту Леоніда Каденюка у космос і місії STS-87 спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Згадує колишній заступник гендиректора Національного космічного агентства України (1995-2010 рр), радник голови Державного космічного агентства України, колишній чернівчанин Едуард Кузнєцов:

 «Цей проект був вдалим, ми працювали дуже швидко і злагоджено. 1994 року домовилися, 1996-го Каденюк полетів до США, 1997-го відбувся політ. 20 років тому підготовка кандидатів і здійснення місії  STS-87 відбулися коштом американської сторони. Україна взяла на себе тільки підготовку наукових експериментів. Тож,  якщо США витратили десь 86 мільйонів доларів, Україні це обійшлося десь в один мільйон гривень. Чому Вашингтон вирішив оплатити політ?  Це відбулося завдяки домовленостям президентів.

У найближчій перспективі в нас немає шансів змінити ситуацію й організувати політ другого українського космонавта. Але, в принципі, все можливо, якщо буде здешевлення цих польотів. Тим більше, якщо ми зможемо увійти у вартісні космічні проекти, наприклад, створення Місячної науково-промислової бази за ініціативою КБ «Південне»… Будемо заробляти кошти, то зможемо за ці гроші відправляти свого фахівця для виконання тієї чи іншої місії в космосі. Єдиний варіант для України завоювати ринок – розробляти нові технології, яких немає ні в кого. Тільки так можна перемогти конкурентів. У космічній галузі країни спеціалізуються за окремими напрямками: Україна, наприклад,  дуже ефективна у плані виготовлення ракет та супутників»

«Маю напівфантастичне припущення, що людина все ж таки походить із космосу і це записане у генах кожного з нас»

5 грудня, виповнилося 20 років від моменту завершення польоту першого космонавта незалежної України в космос. Леонід Каденюк у складі міжнародного екіпажу американського космічного корабля «Колубія» пробув у космося від 19 листопада до 5 грудня 1997 року.

Навіщо літати в космос

На всіх зустрічах мене запитують: навіщо ви літали в космос? На мою думку, космонавти нашої планети літають у космос із однією метою –  щоби покращити життя на Землі. А ще цей політ був здійсненням моєї найбільшої мрії.

Головною метою мого польоту було виконання спільного україно-американського експерименту із трьома видами рослин. Але окрім цього були ще дослідження, запропоновані київським Інститутом системних досліджень людини на тему «Людина і стан невагомості».

Каденюк: «Космічний політ дистанціював мене від тієї науки, яку ми вчили»

У космосі сприйняття простору дещо інакше, ніж на Землі. Простір у нашій свідомості обов’язково має якісь обмеження: поверхня Землі, стіни, підлога, стеля… У космосі при погляді у бік, протилежний Землі – у Всесвіт, – простір безмежний. Там оку немає за що «зачепитися» й простір здається ідеальним. У космосі простір я сприймав як багатовимірний. Так воно насправді й є. Наука доводить це. І коли ми навчимося використовувати це у космічних польотах, зможемо значно швидше пересуватися у Всесвіті і, може, з одного часу в інший. 

Нинішня техніка має обмежені можливості. У Всесвіті існують інші джерела енергії: гравітаційні та електромагнітні. Коли побудуємо принципово нові двигуни, ми зможемо літати значно швидше. Адже відстані між об’єктами Всесвіту колосальні: найближча до нас зірка, Альфа Центавра – на відстані 4,2 світлового року. На жаль, природа гравітації людиною досі не розкрита, і на мій погляд, тому, що вона дуже… проста. Адже все геніальне – просте.

Інші форми життя у космосі, безумовно існують

Біологічне життя на нашій планеті існує завдяки ідеальним для цього фізичним умовам. Американський космонавт Джон Гленн, який злітав удруге в космос у віці 77 років, сказав: «Коли дивишся в ілюмінатор космічного корабля і бачиш усе створене, після цього не вірити у Бога неможливо».

У мене було таке ж сприйняття Землі й космосу. Наука досі не дала відповіді, серед іншого, й на запитання, як виникло життя на Землі. Ми знаємо, що біологічне життя триває завдяки взаємодії білка й нуклеїнових кислот. Але алгоритм цієї взаємодії такий складний, що й досі є загадкою. Сам собою, без втручання вищого Розуму виникнути такий алгоритм не міг.

На далеких планетах – інакші умови.Важко уявити собі інші форми життя, що мають Розум, інтелект, але я вірю, що такі існують.

Каденюк: Мені ніколи не снилися польоти. А коли перестав літати – стали снитися.

Цивілізаційний процес поглиблює прірву  між природою та людиною

Тим часом Земля – ідеальне місце для проживання, і коли говорять про те, що треба перелітати на інші планети, я стверджую, що треба берегти власну планету і робити все, аби не знищити життя на ній. Ми повинні жити по-іншому, людина зобов’язана змінити концепцію власного перебування на своїй планеті.

Коли я уперше дивився на Землю з космосу і побачив тоненький блакитний шар атмосфери, що обіймає нашу планету, стало якось ніяково: невже у такому тоненькому шарі існує життя на нашій планеті?

Коли ви бачите телевізійну картинку чи фото Землі з космосу, інформативність – не більше 15-20% від того, що бачиш на власні очі. Сама собою спливає думка: на такій гарній планеті має бути гарне життя.Та згадуючи історію людства з постійними війнами, кризами, штучно створеними катастрофами – ядерним, хімічним, бактеріологічним та іншими видами самознищення, там у космосі особливо гостро усвідомлюєш, наскільки недосконала людська істота, як неправильно вона живе. І це при тому, що людське життя дуже коротке. Політиків би у космос.   

Найяскравіший приклад того, як не слід жити на Землі – це агресія Росії проти України.

Випробувати літаки дуже цікаво, але й небезпечно

Коли я працював льотчиком-випробувачем, на майже 60-ти типах та модифікаціях літаків, мені ніколи не снилися польоти. Я як припинив літати – стали снитися. Випробувати літаки – дуже цікава робота, але настільки ж і небезпечна. Цікава, бо вона творча, і льотчик-випробувач не просто літає, але бере участь у створенні літака від технічного завдання, ескізного проектування, макетування, випробувань у небі до випуску літака в стройову частину. На жаль, при цьому були й втрати, гинули друзі. Були випадки: снідаєш із колегою, а за півгодини він гине… Аварійні випадки, як у кожного льотчика-випробувача, були й у мене.

Футболіст донецького «Шахтаря» коштує більше, ніж космічна галузь України

Українські науковці запропонували вже  дві сотні експериментів для Міжнародної космічної станції, і хотілося б, щоби їх у космосі здійснювали саме українські космонавти.

Так, для підготовки треба великі кошти. Мій політ відбувся за домовленістю президентів України і США – Леоніда Кучми і Білла Клінтона. Нині для підготовки чи то в НАСА, чи в Російському центрі імені Гагаріна потрібно близько 150 мільйонів доларів. Це дуже велика сума для держави.

Сьогодні космічна галузь працює не завдяки, а всупереч наявним обставинам і практично в автономному режимі.  Хоча Україна цілком справедливо вважається космічною державою. І головний при цьому критерій – вона володіє повним циклом створення космічної техніки: від проектування та виробництва – до запуску й експлуатації у космосі. Близько 60 країн у світі займаються космічними технологіями – і тільки шість-сім з них є такими, як Україна. Після розпаду СРСР в Україні залишилася третина його космічного потенціалу. Наша країна бере участь у багатьох космічних програмах, бо Україна виготовляє й ракетоносії, й супутники. Ми все вміємо робити, лише держава грошей на космос майже не виділяє. Космічна галузь заробляє гроші, виконуючи комерційні замовлення.Однак таким чином вона існує й, дай, Боже, існуватиме надалі. Перспективи в неї дуже непогані. Хоча річні витрати з бюджету на космічну галузь становлять близько 114 мільйонів гривень, тобто не більше 13 мільйонів доларів. Виходить, один футболіст донецького «Шахтаря» вартий значно більше, ніж ціла космічна галузь України. Я розумію, що це різні джерела фінансування, та все одно, так не повинно бути у державі.

Україна використовує від 5 до 7 % можливостей космічної галузі

Про це сказав у ефірі Громадського радіо напередодні 20-ї річниці свого польоту у космос перший космонавт незалежної України Леонід Каденюк. На його думку, щоби галузь почала краще розвиватися, «потрібна політична воля наших керівників, тих, хто приймає рішення стосовно державних програм».

«Ця галузь пов’язує все, чим займається людина на землі, починаючи від сільського господарства і медицини. А найголовніше – це технології. Без високих технологій будь-яка держава не може вважатися сучасною, а вони потрібні саме у космічній і авіаційній галузі», – зазначив Леонід Каденюк.

Переконаний, що українці повинні літати у космос

Внесок українців у світову космонавтику дуже значний – як теоретиків, так і практиків. Тож вони мають це робити й далі.

У мене троє синів.  Два з них – авіаційні спеціалісти, а молодший із червоним дипломом закінчив юрфак КНУ. Відверто кажучи, десь у душі хотілося б, аби хоч один з них літав. Я пишався би цим. Та коли моя мама за мене переживала практично несвідомо, то я добре знаю, наскільки небезпечна робота – літати, особливо на винищувачах і в космос. То я переймався би більше, ніж мама, бо я знаю, що це таке.

Ідея космічного туризму виникла недаремно: життя змушує компенсувати витрати на космічні програми. Так, перший космічний турист Денніс Тіто заплатив за свій політ $30 млн. Але це не означає, що хтось витримає за такого туриста перевантаження чи стан невагомості. Треба бути здоровими й у цьому випадку. Хоча вимоги до таких «космонавтів» значно нижчі, ніж до професіоналів.

Я вважаю, що потрібно якнайбільше розповідати людям про космос, космічну галузь, що вона дає людині. Я часто зустрічаюся із школярами, студентами, викладачами, військовими, бабусями-дідусями в селах. Усім цікаві космос і людина, що побувала в ньому. Після польоту у мене виникло усвідомлення, що я повинен це робити, коли мені пощастило побувати там. Адже людей, що побували в космосі, поки що дуже й дуже мало. Я написав про це книгу, назвавши її «Місія – Космос».

Мене часто запитують, чи було страшно

Я відповідаю, що мені було страшно цікаво, а не страшно від того, що щось трапиться. Страшно цікаво як професіоналу. Бо я тривалі роки готувався до цього космічного польоту, і мені було дуже цікаво, як корабель розженеться, як відірветься, як почнеться розгін, коли перейдемо в стан невагомості… Там, у космосі, одночасно відбувається цілковита зміна кількох сотень біологічних процесів. Це величезний стрес для організму, але і його людина здатна пережити. Відверто кажучи, хвилювався, як це витримаю. Найперше й найпотужніше враження – врата точки опори, коли відв’язуєшся від крісла і опиняєшся у стані невагомості. У земних умовах тримає гравітація. Там втрата точки опори означала потребу знайти себе у просторі, і це було вкрай непросто. Та поки тривав політ, я переконався, наскільки людський організм є гнучким, наскільки він спроможний пристосовуватися до будь-яких умов, так само й до умов невагомості.

На Землі гравітація допомагає відтоку крові від тканин головного мозку до нижньої частини тіла. А в невагомості тиск починає рівномірно розподілятися по організму і створюється таке відчуття, ніби кров припливає до голови. Обличчя стає червоним, більш роздутим, вени набрякають на шиї, але жодних болів і тиску я не відчував. Хоча деякі космонавти казали, що вони відчували тиск більше в голові. Бо космонавти, хоча й відбираються за однаковими критеріями й усі однаково здорові, але кожний переносить такі навантаження по-різному. У когось сильний головний біль, у когось розлади вестибулярного апарату.

Сучасна наука стверджує, що вона перебуває тільки на початковому етапі розуміння того, що відбувається в організмі людини, коли вона потрапляє у стан невагомості.

Я нормально все переніс. Причому, в мене виникло відчуття, що я колись уже був у такому стані. Коли почав аналізувати,  виникло напівфантастичне припущення, що людина все ж таки походить із космосу і це записане на генному рівні в кожного з нас, землян.

Щоби полетіти у Космос, дописав собі рік

Чутки про те, що стати космонавтом може лише людина із суперздібностями, фізичними та інтелектуальними, – перебільшення. Я, як і більшість моїх колег, – звичайна людина. Звісно, маємо чудову фізичну підготовку, та нічого надприродного. Хоча й зараз бігаю вранці 10 км. Природно, не курю.

Школу закінчив із срібною медаллю: випускний диктант з української мови написав на «чотири». Таких людей, як я, – тисячі. Головне тут – цілеспрямованість і величезне бажання побувати в космосі. Я зміг!
Після закінчення школи мені було шістнадцять, а до льотного училища приймали від сімнадцяти років. Я вирішив все ж таки пройти медкомісію в райцентрі Хотині. Тоді начальник четвертого відділу майор Міхеєв Володимир Ілліч, я запам’ятав його на все життя, каже: «Принось документи, треба відправляти їх в область. Я зізнався, що мені  лише шістнадцять. Він сказав що й повинен був сказати: «Приїжджай наступного року, приймають тільки з сімнадцяти». Я почав його вмовляти, не знаю, яким чином, але бачу, що він знімає телефонну трубку і кудись телефонує. Як потім з’ясувалося, до РАГСУ, де виписують метрики, й каже, російською: «Может, когда-нибудь мы будем встречать его на космодроме с цветами. Давайте поможем этому молодому человеку». Цю фразу я запам’ятав на все життя. І в космосі згадав її – пророчу. Коли ж я пішов до РАГСУ, жіночки подивилися, що прийшов якийсь хлопчина: і давати йому підроблені документи?  Сказали, нехай хтось із батьків прийде. Поїхав батько наступного дня, батькові не дали: вони вже злякалися, бо це підсудна справа. Батько повернувся, в мене сльози на очах. Тоді мама вирішила їхати, хоча вона не хотіла, щоби я поступав до військового училища. Але вона поїхала до Хотина і повернулася із новою метрикою в руках. І знову якийсь збіг обставин… Вона зайшла до хати, я дивлюся телевізор. Цього моменту передача переривається й передають термінове повідомлення про загибель космонавта Комарова. А мама каже: «Навіщо тобі це, ти теж у космонавти хочеш?!.». Я вириваю в неї з рук метрику. От таким чином я став на рік старшим.

Повернув той рік потім, але вже після того, як був відібраний у загін космонавтів. Років через сім мене викликає до себе Георгій Тимофійович Береговий – він був начальником Центру підготовки космонавтів – і каже мені, що кадровики побачили дивну річ. Адже ми з братом – двійнята. І Береговий запитує: « Як це могло статися, що брат у тебе народився 28 січня 1951 року, а ти – 28 січня 1950 року? І я сказав йому правду. А він слухає мене й каже, що багато з його товаришів, фронтових льотчиків, для того щоби попасти в авіацію та на фронт приписали собі більше років. Потиснув мені руку й на цьому все завершилося. До речі, льотчиком-випробувачем я потрапив до тієї ескадрильї, якою колись він керував.

З кількох тисяч льотчиків відібрали 9. Я був серед них

Льотне училище стало першим кроком у здійсненні моєї мрії. За рішенням Сергія Корольова, свого часу Генерального конструктора ракетно-космічної промисловості СРСР, космонавтів відбирали із льотчиків-винищувачів. Корольов вважав, що вони найближчі до професії космонавта: льотчик-винищувач літає один, має великі перевантаження, перепади тиску, він сам і штурман, і радист, і пілот.

1976 року я потрапив до загону українських космонавтів. Відбір був суворий: у Зоряному містечку в Москві ми проходили комісію два місяці. Насамкінець з кількох тисяч льотчиків-винищувачів відібрали дев’ятьох. І я потрапив до тієї дев’ятки

Нас готували для польотів на космічних кораблях «Буран» і «Союз», які й нині літають. Далі був Центр підготовки льотчиків-випробувачів в Актюбінську, де я отримав колосальну підготовку і працював льотчиком-випробувачем, паралельно готуючись до космічних польотів. Але здійснити свою мрію я зміг лише в часи незалежної України.

У польоті слухав Солов’яненка, Гнатюка й Ротару

Без жартів у космосі не можна: робота складна. Лікарі-псиїхологи, які спостерігали за нами, казали, що такого дружного екіпажу не пам’ятають.

Звісно, нудьгував за Землею, на яку щодна дивився в ілюмінатор… Але там нічого не снилося. Спав я у спеціальному мішку, прикріпленому до стінки корабля. Голова фіксувалася спеціальною підв’язкою – також до стінки. Пам’ятаю останній земний сон перед вильотом. За дві години до старту я зайняв своє місце в кораблі, зробив деякі записи й… задрімав. Проспав десь півгодини. Розбудив мене голос у навушниках, який попереджав, що до старту залишилося 10 хвилин.

Жорсткого режиму в польоті не було. Тільки сон: строго 8 годин. Від 23:00 до 7:00 за х’юстонським часом (саме у Х’юстоні розташований Центр управління польотами). Звісно, чистили зуби звичайними щітками. Хоча води до склянки просто так не наллєш: її подають під напругою потужним струменем.  Бувало, водяні кулі, олівці й інші предмети «плавали» у кораблі, але ми їх швидко відловлювали й проблем не виникало. Саме невагомість для мене – найцікавіше з того, що можна відчути в космосі. Щодо харчування, то весь екіпаж заздалегідь, ще на Землі скуштував десятки різних страв (два тижні дегустували!), склали особисті меню. Я обрав собі кілька супів та м’ясних страв, соки, чай і какао. Майже все – у сухому вигляді. І не в тюбиках, як зазвичай усі уявляють собі, а у невеличких герметичних пакетиках. До пакету доливають води, потім вміст випивають.

Усі відходи потрапляють до спеціального контейнера, який не викидається в космосі, а повертається разом із кораблем на Землю, де їх утилізують.

Працювали ми по змінах, бо всім одразу не вистачало робочих місць. Я здійснював експерименти, пов’язані з космічною біологією. Потрібні для досліджень предмети кріпилися до стінки за допомоги липучок. Як і решта предметів нашого вжитку.

Я втомлювався не стільки фізично, скільки психологічно. Відпочивав усе в тому ж спальному мішку.

А ще допомагала музика. Кожний міг узяти із собою аудіокасети із улюбленими мелодіями. Я вибрав пісні Анатолія Солов’яненка (він особисто подарував мені свій альбом перед польотом), Дмитра Гнатюка,Софії Ротару тощо. І американські колеги їх слухали із задоволенням!

Двічі  прозвучав у космосі й наш український гімн: я вибрав його як мелодію для побудки.

Тож двічі екіпаж будили слова «Ще не вмерли України нi слава, нi воля…». І астронавти стояли в той момент струнко!

…Спілкуюся з деякими членами екіпажу, та що далі, то менше… Така особливість людини. Зв’язуємося електронною поштою, телефонуємо один одному.

1997-го, за два тижні до польоту до мене підійшов американський співробітник. Він запитав, яким би двом космонавтам я доручив би заспокоювати мою родину на випадок загибелі. Я обрав Стефанишин-Пайпер (Марта Стефанишин-Пайпер – американка українского походження – Авт.)  і Кріса Хазбента (американський астронавт – Авт.).  Під час старту вони були поруч із моїми дружиною й сином, але мої не знали, чому.

2003-го Хазбент був командиром Колумбії й загинув разом з екіпажем: «Шаттл» вибухнув на старті…

І після польоту: «Не так живемо, хлопці!»

Свого часу Леонід Кучма надав мені службову машину як раднику й першому космонавту України. Кабмін – двокімнатну квартиру в Конча-Заспі, за яку я платив на пільгових засадах. Але коли до влади прийшли «Помаранчеві», машину й квартиру в мене забрали. Та ще й перерахували заднім числом повну вартість, і мені довелося платити, влізши у борги.

Інколи користуюсь автомобілем Верховної Ради, але в обмеженому режимі. Тож доводиться користуватися й громадським транспортом. Їду, буває, в метро, тролейбусом. Люди часто впізнають мене, дивуються: космонавт у метро, як це? «Подобається», – відповідаю.

Чого гріха таїти: за парламентською діяльністю сумую. Я став народним депутатом буквально наступного дня після повернення з космосу До мене одразу почали звертатися люди  із різними проблемами й проханнями. І це триває донині. Політика стала для мене ще одним космосом. Мені хотілося б, аби мене використовували як професіонала і в космонавтиці, і в авіації. Я ж не просто випробував літаки, готувався до польоту в космос і здійснив політ. Я брав участь у створенні складних авіаційних та космічних систем. Вивчав медицину, біологію, астрономію, астрофізику, геологію, екологію. Може, не зовсім скромно, та в колишньому СРСР із такою підготовкою було менше двох десятків людей. Маю безліч знайомих у керівництві НАСА, половина керівників Європейського космічного агентства – мої друзі, не кажучи вже про росіян. Та чомусь мене не використовують «наповну». Мене це дивує!

Довідка Державного космічного агентства України (доповнена)

Леонід Костянтинович КАДЕНЮК народився 28 січня 1951 р. у с. Клішківці Хотинського р-ну Чернівецької обл. Закінчив Клішківецьку середню школу (1967), Чернігівське вище військове авіаційне училище льотчиків (ЧВВАУЛ) (1971), Московський авіаційний інститут (1989).

Проходив службу як льотчик-інструктор ЧВВАУЛ. З серпня 1976 р. (4-ий набір) по березень 1983 р. – у загоні космонавтів Центру підготовки космонавтів Зоряного містечка. 1983 року  відрахований із загону космонавтів за розлучення з дружиною. З березня 1983 р. – командир ланки у Липецькому центрі перенавчання та бойового застосування військових льотчиків. З червня 1984 р. – у Державному науково-дослідному інституті ВПС ім. В.П. Чкалова: налітав понад 2400 годин; льотчик-випробувач (1984-1988); у групі підготовки космонавтів (1988-1996). Пройшов повний курс підготовки до польотів на кораблях «Союз» і орбітальній станції «Мир» та за програмою «Буран». Льотчик-випробувач I класу, освоїв 54 типи та модифікації літаків.

ВІд 1995-го в групі українських космонавтів для проходження підготовки до польотів на космічних кораблях Space Shuttle.  Від 19 листопада до 5 грудня 1997 р. здійснив космічний політ як експериментатор на космічному корабле Columbia. Політ тривав 15 діб,  16 годин 35 хвилин 1 секунду. І сьогодні числиться в групі космонавтів NASA.

Герой України (1999). Генерал-майор авіації. Почесний громадянин міста Чернівці (2001). Народний депутат України 4-го скликання (2002-2006). Кандидат технічних наук (2006). Радник Голови ДКА України (з 2011). Президент Аерокосмічного товариства України (з 2015).

Підготували Людмила ЧЕРЕДАРИК, Лариса ХОМІЧ «Версії»

Використані публікації різних видань: газет «Версії», «2000», ВВС Україна, Довідника цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua, «Ексклюзив Гордон»

Українці-космонавти

Першим українським космонавтом був харків’янин Валентин Бондаренко, що загинув 1961 року. Окрім Бондаренка, який в космос не літав, від 1961 до 1991 року в космос літали майже три десятки космонавтів – жителів УРСР. Деякі з них провели в космосі понад рік. Першим українцем, що побував у космосі був Павло Попович, четвертий космонавт СРСР.

Не кажучи вже, що творець космічної техніки Сергій Корольов – уродженець Житомира.

Від настання Незалежності України в комсом літав лише один її громадянин – Леонід Каденюк. За цей же період у космосі побувало 7 українців – громадян Росії (Василь Циблієв, Юрій Маленченко, Юрій Гидзенко, Юрій Онуфрієнко, Олег Котов, Сергій Волков, Олег Кононенко).

Запис Леонід КАДЕНЮК: Людина походить із Космосу, але Земля – ідеальне місце для життя спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Краєвиди міста з дахів просто неперевершені

Ранок сажотруса починається з «планерки». Диспетчер роздає заявки і… вперед до роботи! За день можу відвідати з десяток дахів міста. Але тим не менш робота дуже цікава.

…У своєму рюкзаку я завжди ношу необхідні мені для роботи інструменти – гирю, моток сталевого дроту, рулетку, зубило, молоток, ліхтарик і… дзеркальце. За допомоги гирі й дроту прочищається канал димаря. Для цього потрібні два сажотруси: один тримає дріт, другий накручує. Система прочистки димарів аналогічна чищенню сантехнічних труб, тільки тут труба йде вгору.

…Щоби перевірити, чи не забитий канал, треба вставити у димохід дзеркальце й навести на нього світло ліхтарика. У нас є такий вираз «бачити небо»: якщо ви у дзеркалі побачили небо, це значить, що димовий канал чистий.

…А ще я постійно ношу з собою туалетний папір. Ні-ні, не для того, що ви подумали. Він потрібний мені для роботи: щоби перевірити тягу. По-перше, він має меншу щільність, ніж газета. А, по-друге, буває таке, що в людини просто немає вдома звичайної газети.

…Дуже люблю фотографувати з даху краєвиди міста. З дитинства захоплююся фотографією, відвідував фотогуртки. Колеги називають мене фотоманіяком. На дах я щоразу беру із собою мобільний телефон із камерою. Більш серйозний апарат просто незручно з собою носити. А мобільний – компактний: поклав до кишені і поліз на дах фотографувати.

…Міфи про золото в димарях залишаються міфами. Хоча одного разу мені пощастило знайти гаманець із радянськими монетами. Одну з них я забрав собі як талісман. А от мій, нині вже покійний, наставник Дмитро Коржан розповідав, що якось знайшов німецький автомат часів Другої світової. А так на дахах можна знайти хіба що трупи птахів. Доволі часто виймаємо з димарів мертвих голубів.

Перекваліфікованого в сажотруси «Мауглі» перевіряли, як космонавта

…У дитинстві мене прозвали «Мауглі», бо я постійно десь лазив. Усі горища, підвали, дерева двору були моїми. Щоправда, ніколи не думав, що колись працюватиму сажотрусом. Потрапив сюди випадково. Знайомі порадили: піди, спробуй.

…Першого дня на дах не посилають. Спочатку проходиш повний медичний огляд. Потім перевіряють твій вестибулярний апарат. Як у космонавтів. Саджають на стілець і розкручують. А потім щось шепочуть. Якщо розчув, значить все гаразд, готовий підкорювати дахи. Головне, не боятися висоти.

…Навчання проходиш просто на роботі. Тебе закріпляють за майстром-наставником. Він спостерігає, як ти працюєш, дає рекомендації. А потім ти вже сам переростаєш з підмайстра на майстра.

…В основному, сажотруси працюють династіями. Батько привів сина, той пізніше – свого. А от мій учитель Дмитро Коржан не хотів, щоби його син Андрій працював сажотрусом. Тільки по смерті батька син прийшов до нас працювати. І таке трапляється…

Ризикова пофесія вимагає кмітливості

…В нашій професії безпека понад усе. Серед колег водиться приказка: «Твою жінку знайдеться кому ***ти, а от дитину прогодувати – ні». Завжди потрібна спецівка, каска, спецвзуття та страхувальний трос, яким треба обмотатися. За технікою безпеки, у дощову погоду, у вітер та в темний період доби вилізати на дах не можна. Одного разу трапилося, що я ледь не впав. Треба було вилізти з даху на триметровий димар. Я стрибнув, але невдало, на дошку. Дошка звібрувала і підкинула мене вгору десь на півметра. На щастя, відбувся легким переляком та запотиличником від бригадира.

…Мене часто питають: як ваша жінка ставиться до такої «брудної» роботи чоловіка? Насправді сажотрус миється щодня і ніколи не ходить брудним. Хіба що подряпані руки до ліктя. Бо тільки до ліктя ви можете запхати руку в димар.

…Моя дружина боїться висоти. Каже, що дуже любить дахи, але лізти на них боїться.

…Не кожен підійде для цієї професії. Тут важливо мати гарні акробатичні навички, бути фізично підготовленим. А також проявляти кмітливість. Мені ніхто не вірить, але одного разу я очистив чотирьохметровий димар за допомоги самої лише рулетки. Вичистив зо десять мішків будівельного сміття!

…Дуже приємно, коли люди кажуть: напевно, сам Бог вас до мене прислав! Цю фразу я чую раз на тиждень. Але сварити нас легше. Якщо тебе за день не обматюкали, вважай, що день минув дарма. Часто люди просто не хочуть пускати нас до будинку для перевірки. Був випадок з одним із наших працівників, коли ревнивий чоловік закрив його у квартирі і навіть хотів побити.

…Це дуже відповідальна робота. Можна сказати, що ми рятуємо життя людей. Люди часто нехтують станом димаря і через це трапляються дуже нехороші випадки, часом зі смертельним кінцем. Особливо останнім часом. У моді нині металопластикові вікна. А через них повітря не проходить. Піч горить і, якщо немає тяги, чадний газ осідає в кімнаті. Був такий випадок, коли дівчина не знала, як правильно топити піч, увімкнула її та заснула… І більше вже не прокинулася. Подібне трапляється, на жаль, доволі часто.

…Коли працюємо в парі, то дуже багато залежить від твого напарника. Можна сказати, що й твоє життя. У нас дуже ризикова професія.

Руслан КОЗЛОВ, «Версії»

У випадку виникнення проблем з димовентеляційним каналом звертайтеся:

ВСТ «Житловик»

Садова вул., 6
58000, Чернівці, Першотравневий район
Телефон: (0372) 521889, (0372) 524205, (0372) 524845

Олександр Немченко (050)2411538

Запис Людина, що бачить небо в люстерку або Один день чернівецького пічника-сажотруса спершу з'явиться на Медіа-Версії.

 Учасники конференції ретельно й прискіпливо розглядали всі нюанси аерокосмічної освіти та вивчення археоастрономічних об’єктів (на Буковині таких три – вибиті кола неподалік села Багна Вижницького району, могила-календар у селі Долиняни, що на Хотинщині, земляна обсерваторія у пралісі поблизу села Корчівці Глибоцького району). Окрема увага популяризаторів космосу була прикута до музеїв та навчальних закладів, зокрема, до їх важливої ролі у вивченні Всесвіту.

Саме тому в музеї авіації та космонавтики клубу юних техніків «Кварц» відбулося ще й урочисте відкриття нового виставкового залу «Україна – космічна держава», в якому його упорядники проілюстрували досягнення нашої держави в космічній галузі, починаючи з 1950-х років і завершуючи останніми розробками.

Чи кличе Всесвіт українців?

– Дітей, які цікавилися б космічними дослідженнями, нині значно менше, ніж раніше:  більшість «сидить» в інтернеті, – напівжартома зауважив Віталій ЯЦЕНКО, директор музею авіації та космонавтики клубу юних техніків «Кварц». – Але сказати, що нам бракує підлітків, які б серйозно захоплювалися навколокосмічною тематикою – теж не можна. До слова, юні чернівчани щойно повернулися з Ужгорода, де вибороли на Всеукраїнському колоквіумі школярів два перших місця, а на Всеукраїнському конкурсі науково-технічної спрямованості «Мирний космос» у Києві п’ятеро наших здобули два перших і три третіх місця. Причому, серед їхніх досліджень такі напрямки як «Екологія космічного простору», «Космічна філософія»… Я навіть і не очікував, що з галузі ракетно-космічної техніки (Максим Яремчук підготував доповідь про космічний зв’язок) ми випередимо Дніпропетровськ та решту міст України! Усі ці діти – вихованці Чернівецького міського центру Українського молодіжного аерокосмічного об’єднання «Сузір’я» – громадської організації, яка діє у Чернівцях уже 20 років, зацікавлюючи та залучаючи до наукової діяльності молодь, щоби та в майбутньому працювала в аерокосмічній галузі. Зараз для нашої держави це питання постало дуже гостро, адже, щоб утримати позицію України в п’ятірці провідних космічних держав світу, – потрібні зміни. Про це, до речі, теж йшлося на конференції.

– Серед останніх вітчизняних досягнень – ракети-носії, які виробляють в Дніпропетровську (серія «Циклони» і «Зеніти»), – зауважив Віталій Яценко. – «Циклон» – це взагалі унікальна ракета, під час запусків якої не було жодної аварії. Відсоток надійності – 100! Але ракетники, конструктори, які зараз працюють в аерокосмічній галузі, потребують підготовленої зміни. А молодь – це і є нові ідеї, нові проекти.

В. ЯЦЕНКО: – Я би зараз не відмежовував між країнами певні здобутки в космічній справі. Космос спочатку був змагальним – між Радянським Союзом і США. Проте з 1975 року, після експериментального польоту кораблів «Аполлон» та «Союз», почалося співробітництво в космічній галузі. Після розпаду ж СРСР космічні дослідження та, головне, їхні результати не поділяються між країнами. Це загальне досягнення всього людства, й опанування космосу залежить від спільних зусиль усіх країн, адже ні фінансово, ні в науковому плані одна країна таких досліджень не потягне…

–А різноманітні конкурси для того й організовують, щоби зацікавити дітей. Та й беруть вони участь у них за форматом «все оплачено»: транспортування до місця конкурсу, проживання, харчування, культурна програма… Усе за рахунок «Сузір’я» або Національного центру аерокосмічної освіти. Дуже важлива складова таких заходів – спілкування дітей з видатними ракетниками, конструкторами «Морського старту», космонавтами, причому – на рівних, без поділу за віком, за статусом, бо космічне братство – єдине, – наголосив Віталій Яценко.

Ракетами займалися 30-річні, тепер – 50-річні

– Чернівці – не просте прикордонне містечко, а відомий у колишньому Союзі потужний науковий центр з багатьма вченими, які займалися космічною проблематикою, – наголосив колишній чернівчанин Едуард КУЗНЄЦОВ, радник Голови Державного космічного агентства України. – І я сподіваюсь, він зберігся. Принаймні, у свідомості буковинців. А тоді тут діяло стільки підприємств, які виготовляли продукцію, що використовувалася в космічних апаратах! Отож ця конференція мала би дати певний поштовх для розвитку інтересу молоді до космічної науки і космічної техніки. Молодих спеціалістів ми намагаємося підтримувати – і особливим підходом у нарахуванні заробітної плати, і вирішуючи їхні соціальні проблеми, будуючи жило, надаючи гуртожитки… Молоді це потрібно, а молодь – потрібна ракетно-космічній галузі… Бо й від нас, на жаль, йдуть працівники у банківську сферу та комп’ютерні фірми, де більші зарплати.

Е. КУЗНЄЦОВ: – Звісно, чи не найбільша проблема у нашій галузі – фінансування. Проте, одразу ж зауважу: космічна галузь – самодостатня, на комерційних об’єктах ми заробляємо багато коштів. І ці кошти витрачаються не лише на зарплату, вони наповнюють державний бюджет у вигляді податків та інших необхідних платежів. Протягом двох останніх років ми відрахували до державного бюджету більше коштів, аніж держава виділила на Національну космічну програму. І це погано. Тому що коли ми реалізовуємо якісь космічні проекти, зароблені кошти витрачаємо на сьогоденні проблеми. А космічна програма і бюджетне фінансування повинна нам давати можливість розробляти перспективні проекти, наукові розробки, які запрацюють через 5-10 років.

–А ми би дуже хотіли, щоби в галузь прийшли, як колись у 60-і роки, молоді, розумні, талановиті юнаки та дівчата, які продовжили б справу тих, хто закладав основи ракетно-космічної галузі, – наголошує радник. – До речі, цими днями в нашій державі святкувалось 100-річчя від дня народження Михайла Янгеля – це перший (з 1954 року) головний конструктор Конструкторського бюро «Південне». Він його організував, заснував, звідти і пішла ракетно-космічна галузь України. А середній вік працівників, які його тоді оточували, становив 28 років. Вони тягнулась до незвіданого, нового, завдяки їхнім сміливим експериментам і конструювалися унікальні ракетоносії, космічні апарати, інші прилади, що використовуються в галузі. Зараз же середній вік на наших підприємствах набагато солідніший – під 50 років…

Україні до космічного туризму – зась

– Едуарде Івановичу, а чи не світить нам доля держави космічного туризму? Хочеться відчути себе космонавтом… 

– Анонсовані космічно-туристичні проекти – це приватне заробляння грошей. Проте чи можна вважати таких туристів справжніми космонавтами? Їхній політ – суборбітальний, він розрахований на підйом до рівня 100-120 кілометрів, перебування на цій висоті – 4-5 хвилин. Інша справа, коли вони літали на американських шатлах, відвідували космічну станцію… Можливо, через 5-7 років космічний туризм і справді стане більш доступним, проте Державне космічне агентство цим займатися не буде. Бо у нас немає пілотованого космічного корабля. Їх мають зараз лише три держави – Росії, США та Китай. Можливо, невдовзі пілотований космічний корабель з’явиться в Індії та Європейського космічного агентства. Ми ж будуємо лише ракетоносії та супутники…

Хто буде другим вітчизняним космонавтом?

А щоби стати космонавтом, треба мати зріст не вище 176 см, вищу освіту (цивільного вузу чи військової академії), і важити менше 70 кг, – зауважив Едуард Кузнєцов. – Такі вимоги були і до радянських, і до американських космонавтів… Тобто, нічого особливого. Коли відбирали першого українського космонавта, в конкурсі брали участь 28 чоловік: військові (офіцери, льотчики) і цивільні, хлопці та дівчата. Підготовка триває приблизно півтора року. Майбутні космонавти проходять навчання в центрах підготовки Росії, США, а також в Європейському космічному агентстві. Адже прилади і устаткування, які зараз працюють в космосі, вироблені саме цими країнами, тому треба вміти ними користуватися. А ще дуже  важлива психологічна підготовка майбутнього космонавта. Зокрема, члени екіпажу космічного корабля деякий час живуть разом, щоби визначити, чи можуть вони співіснувати психологічно. Адже тривалий час люди житимуть і працюватимуть разом, у замкненому просторі. Конфлікти ж і дріб’язкові сварки у космосі нікому не потрібні. А раптом хтось у кораблі згарячу почне  тарілки бити? Через отаке ще й не повернешся назад…

Звісно, розмови навколо того, щоби відправити у космос другого українського космонавта, досить актуальні. Проте для бюджету нашої держави ціна підготовки космонавта не підйомна. Та й сенсу відправляти космонавта в космос на тиждень – жодного. Має перебувати на космічній станції з певною місією хоча б півроку. А для цього його треба забезпечити харчуванням, водою, одягом, приладами, з яким він буде працювати. А це ще один космічний корабель – вантажний. І на все разом потрібно 150 млн. доларів. Тому й розглядатимемо різні варіанти, домовлятимемось про спільні експерименти… І лише після підписання протоколу щодо підготовки польоту між Державним космічним агентством і Роскосмосом, де будуть прописані усі його умови, оголосять конкурс… Утім, Леонід Каденюк до ще одного польоту готовий.

Ігор КОНСТАНТИНЮК, «Версії»

Запис Буковина – край космічний: у минулому чи майбутньому? спершу з'явиться на Медіа-Версії.