І подібне відбувається на всіх рівнях – знизу догори. А точніше – згори аж до низу. Бо риба, як відомо…

Найпершим бреше уряд, уражений вірусом некомпетентності та безвідповідальності. Він декларує безкоштовні лікування та ПЛР-тестування, запевняє, що мобільні бригади приїжджають до помешкань хворих українців брати аналізи на COVID-19.

Принаймні все це озвучив прем’єрміністр України Денис Шмигаль у вівторок 17 листопада під час виступу у Верховній Раді, коли звітував про ситуацію з коронавірусом в Україні, використання коштів, спрямованих на боротьбу з СOVID-19 та причини запровадження карантину вихідного дня. А ще прем’єр хвалився, що гроші на кисень були виділені ще місяць (!) тому. А чому не в березні чи квітні, під час першого локдауну, дозвольте запитати? Адже кошти на це були і є на рахунку ковідного фонду ще відтоді.

Одне слово, нам кажуть одне, роблять друге, а думають третє. Чому? Бо наша українська держава має поки що два великих ґанджі: відсутність у керівництві людей, які опікувалися б пересічними громадянами, а не власними кишенями, та брак чесних лідерів, здатних узяти на себе відповідальність за країну та її народ.

От ніяк не можу збагнути ще одну річ: чому добровольці, які за підтримки волонтерів врятували нас 2014 року, потім розтеклися різними продажними партіями, які просто експлуатують їхній авторитет – і не більше. Чому не створили власну політичну силу? Адже довіра до них була найвищою у суспільстві! Та оскільки так, на жаль, не склалося, нині маємо те, що маємо…

Людмила ЧЕРЕДАРИК

Запис Українцям брешуть… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Таким чином Пенсійний Фонд у Чернівецькій області зреагував на публікацію «Профанація від ПФУ: пенсію підвищили за рахунок незаконного зменшення індексації».
Спочатку я навіть і не зрозуміла, що стало причиною раптового дзвінка від працівниці, яка курирує зв’язки ПФУ області зі ЗМІ. Вона ж повідомила, що з «Версіями» підписувати  угоду на співпрацю не будуть. А ще тиждень тому все було добре: з подачі Фонду нібито всі редакції від участі у програмі «PROZZORO» відмовилися, бо за участь у тендері треба платити, а редакції й без того на ладан дихають. Отож Фонд мав підписати угоди про висвітлення інформації про його діяльність з усіма газетами. І раптом така несподівана новина! Спочатку подумалося, що це мабуть через невеликий тираж, але ж є газети, де тираж іще менший. Та й грошей для Фонду виділили на роботу з пресою нібито більше, ніж раніше. Поцікавилася, а з ким же підписали  договори, іншими словами, хто отримуватиме гроші від ПФУ. На це почула дуже дивну, як з вуст працівника державного органу, відповідь: сказати, мовляв, не можу, бо це закрита інформація. Отакої! Та ПФУ в області просто зобов’язаний – так диктує закон! – оприлюднити цей список. А він натомість його приховує. Смішні бюрократи:  та про це дізнатися не становить жодних труднощів! Просто переглянути всі газети та знайти рубрику «Пенсійні новини» чи «Пенсійний фонд повідомляє» тощо. Ця незрозуміла закритість інформації мене насторожила. Та за кілька хвилин після телефонної розмови осінило: у попередньому числі газети (№13) була опублікована проблемно-розгромна стаття щодо нарахувань пенсій українцям із назвою «Профанація від ПФУ: пенсію підвищили за рахунок незаконного зменшення індексації», – юристка-пенсіонерка Ганна Преснякова». І все стало на свої місця. Скажу чесно, я навіть зраділа, бо зрозуміла, що газета чесно виконує свій громадянський обов’язок. Але чиновники цього не спроможні зрозуміти, вони думають інакше: вони переконані, що преса існує для їхнього обслуговування. Хоча саме для того, щоби такого не було, і роздержавили ЗМІ. Останніми цей процес нині проходять районні газети.  Бо інакше просто неможливо  виконувати  роль сторожового пса правди, справедливості… хотіла ще написати – демократії. Ну нехай буде ще й демократія, хоча вона у нашій державі якась-таки дивна…
Та повернімося до пенсій: у пенсійному законодавстві, і це знають усі,  чорт ногу зламає. Для чого все так ускладнюється, теж усім зрозуміло. Неофіційно ж усі знають: щоби мати більш-менш пристойну пенсію, зі спеціалістом треба “домовлятися”.
…Чимало скарг від людей пенсійного віку пройшло через нашу газету, але яким чином нараховуються пенсії, для нас так і залишилося загадкою. Для прикладу, історія знайомого лікаря, який конкретно допоміг дуже багатьом людям позбутися хронічних недуг. Так ось, початок його стажу в трудовій книжці  датується 1973 роком, коли він став 16-річним студентом медінституту. Після закінчення працював у різних медустановах і, зокрема, лікарем футбольної команди, де зарплатня була в рази вищою за ту, що отримували його колеги в лікарнях. А від 2000 року став лікарем-приватником, платив податки. Коли ж 2016-го пішов на пенсію, йому нарахували аж… 949 гривень! Як відомо, це навіть не мінімальна пенсія…1247 гривень…
– Я міг би розібратися у цій, як на мене, безглуздій, а може, і шахрайській ситуації, та мені просто ніколи: моє завдання – лікувати людей, а не витрачати час на ходіння інстанціями, – каже лікар із 43-річним стажем роботи, який за понад 4 десятиліття непростої праці заробив менше тисячі гривень пенсії.
До слова, саме вчора у Шевченківському суді розглядалася справа авторки згаданої статті, яка й призвела до «розлучення» ПФУ області з «Версіями». Розбирали, чому 16,5 років служби на митниці не були зараховані п. Пресняковій як стаж державної служби. До цієї історії ми ще повернемося. Але ж більшість пенсіонерів не спроможна судитися із Пенсійним фондом, бо тільки судовий збір за позов до першої інстанції становить 640 гривень. А далі – ще більше. У згаданій статті про це також йшлося.  А от ПФУ звільнений від судового збору. Де ж логіка, панове? Фонд, який обслуговує пенсіонерів, тобто перебуває у них на службі, не сплачує гроші державі, а пенсіонери, яких він покликаний обслуговувати, чомусь сплачують! Напевне, саме тому й підняли планку судового збору, аби рядові громадяни не мали змоги захистити в суді свої права. Іншого ж місця для захисту просто немає! Так і живемо – беззахисні й упосліджені. Однак  я оптиміст, тож глибоко переконана, що довго так тривати не може…
 Людмила ЧЕРЕДАРИК        

Запис Пенсійний фонд відмовився співпрацювати з «Версіями»: критику ніхто не любить спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Про проект бюджету-2017, у якому навмисне занижують соціальні стандарти

Закладені до проекту бюджету-2017 мінімальні зарплати та пенсії є меншими за прожитковий рівень! Про що це свідчить? Про єдине: нас, українців, знищують. І почалося це не вчора і не позавчора, про це «Версії» писали вже роки тому. Та нинішня влада пустилася берега. За останні 3 роки ВВП у валютному обчисленні зменшився в 1,9 раза. На це звернула увагу у виступі з парламентської трибуни Юлія Тимошенко. І хоча я особисто не є прихильницею леді Ю., та з її твердженням, що під виглядом «реформістських законів» до парламенту подаються законопроекти, що є частиною стратегії, спрямованої на ліквідацію української держави та української нації, важко не погодитися. Тим паче, повторюся, тенденції до цього закладалися продумано, поступово і давно. Згадаймо лише зміни до Конституції, зокрема ст. 49-ї, які дозволили скорочувати заклади охорони здоров’я та освіти, замість того, щоби обкладати нормальними податками великий капітал з метою отримання коштів на реалізацію конституційної норми про безоплатну й доступну медицину та освіту. Більше того, права власників капіталу значно розширили. Інвестори тепер можуть вивозити з УКраїни як вкладений капітал, так і всі отримані прибутки. Натомість конфіскацію майна суттєво ускладнили.

Тому під словами лідера партії «Батьківщина» про те, що урядові «реформи» та проект бюджету-2017 – це частина стратегії з ліквідації України, підписуюсь беззастережно.  Про це свідчать і цифри: видатки на охорону здоров’я, порівняно з минулими роками, зменшилися в 2,75 раза, на освіту – в 2,6 раза, на культуру – у 2 рази. Крім того, у проекті держбюджету планується скасування пільг для фермерства. І заплановано розпродаж землі сільськогосподарського призначення. Натомість хотілося б дізнатися, а що ж  робиться для підняття економіки? Бо сьогодні ми випускаємо за рік по одному черевику та по одній шкарпетці на кожного мешканця нашої рідної Батьківщини.

Одне слово, все рухається в напрямку вимирання населення України. Зрештою, усе ж, мабуть, іде за планом?

Я вже якось згадувала про спілкування з англійським журналістом, який на початку 90-их років минулого століття приїхав до Чернівців писати про алопецію (невідоме захворювання дітей, назване ХЕІ – хімічною екзогенною інтоксикацією). Він тоді сказав нам з покійним, отруєним навесні 1995 року, Віктором Фреліхом: «Кому потрібна сильна розвинена держава в центрі Європи під назвою Україна?». І сам же відповів: «Нікому! І ви це мусити усвідомити для того, щоби втриматися і вижити».

Тоді я не зовсім усвідомила зміст його слів, та через чверть століття переконалася у їхній правдивості. Із 52 мільйонів нас залишилося трохи більше сорока. Тільки протягом цього року Україну покинув мільйон працездатних молодих людей. А серед тих, що залишилися, тільки на гепатити хворі півтора мільйони. І стільки ж людей а, може, й більше, просто не підозрюють про свою смертельну недугу. І при цьому хворих, що не мають грошей на поглиблене обстеження та лікування, – на це щомісяця треба щонайменше 30 тисяч гривень, – навіть не ставлять на облік. А вони ж, заражені смертельною недугою, відвідують стоматолога, ходять на манікюр чи інші процедури, інколи потрапляють до лікарень. Я вже писала про двох знайомих, яким гепатит С занесли саме у медичних закладах: хлопцеві в травматології, а дівчині – в пологовому будинку. Але довести це неможливо: кругова порука – річ непереможна.

І ось при такому жахливому розповсюдженні вірусу гепатиту С та епідемії туберкульозу в Україні діє мораторій на перевірки. Тому, щоби не підхопити смертельне захворювання, самі контролюйте роботу тих, хто вам робить педікюр-манікюр, стриже, набиває тату, не кажучи вже про медичне обладнання, яке вас торкається. Та хіба ж це нормально, щоби клієнт перевіряв, як дезінфікують інструменти  в салонах краси чи стоматкабінетах.

…І коли в Білорусі всі хвороби лікують безкоштовно, то в нас навіть хімію після операції на онко людина не може зробити, якщо немає грошей. І таких зубожілих день від дня все більше…

Вже укотре «Версії» звертаються й до того, що харчі й технічна вода, яку в нас називають питною, дуже негативно позначається на здоров’ї нації. Та перевірити виробника ніхто не має права. А щоби добити націю остаточно, у вищій школі скасували фізкультуру. Чи не відмовляться від неї ще й у середній школі?

Повертаючись до бюджету, скажу, що прихильники антинародних рішень стверджують: у держави немає коштів. Так ось, щодо цього мене беруть великі сумніви. У цивілізованих країнах зарплата навіть президента не може бути більшою за 3 чи максимум 5 середніх зарплат громадян. Натомість в олігархічній Україні ножиці між зарплатами простих громадян і можновладців такі, що просто відбирає мову. Різниця між їхніми й нашими доходами – у 100, 1000 і більше разів. Порівняйте нашу «мінімалку» в тисячу з хвостиком і зарплатню майже понад мільйон керівника «Укрзалізниці» або з 350 тис. грн керманича «Укрпошти» та 9-ти його заступників, які отримують від 190 тис. до 250 тис. гривень щомісяця. Ці зарплати не викликали б обурення, якби йшлося про власних гейтсів чи цукербергів. Але ж таку зарплатню отримують ті, хто й далі розвалює українську економіку.

Людмила ЧЕРЕДАРИК      

Запис Зачистка території України: акція в дії спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Складається враження, що ненормальне, неадекватне до рівня життя людей підняття тарифів і оподаткування є цілеспрямованою політикою фізичного винищення українського народу. Тим паче, що нагорі відбуваються не менш дивні речі. Керувати оборонними підприємствами призначають людину, яка торгувала машинами, міністерством оборони рулює колишній мєнт, а головнокомандувачем є мажор-кондитер. Адже загальновідомо, що імперія «Рошен» створена батьком нинішнього Президента. Та все це лише з одного боку, а з іншого – олігархи вивозять гроші  в офшори замість того, щоби сплатити податки і підтримати народ, на якому наживаються.

Одне слово, все робиться, аби Україна здалася. Бо чим іще пояснити, що «Південмаш» працює по 2 години на тиждень? І це тоді, коли тактичні крилаті ракети їхнього виробництва можуть знищити будь-якого ворога. Та чи це комусь потрібно, крім безпосередньо українського народу?

Ви, до слова, помітили, що США, коли йдеться про допомогу Україні, завжди зазначають: допомога надається не уряду, не державі, а саме українському народові.  Народу – унікальному, який своїми руками, на своїх плечах понад чверть століття тримає незалежність України і, водночас, дозволяє себе обманювати, принижувати, не рахуватися із собою. Не можу зрозуміти, як все це уживається поруч?

Між іншим, українці, ви помітили, що вже літо? А це час, коли треба потурбуватися за себе, за своє здоров’я.  Ви ж бо ще потрібні своїй державі! Не чиновникам, не олігархам, не можновладцям, а своїй неньці-Україні, яку мусите захищати… Отже, будьте здорові!

Людмила ЧЕРЕДАРИК

Запис Україну тримає народ, за те його й нищать спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«Хто володіє східною Європою, той володіє серцем світу» – цей вислів навів у своїй монографії «Велика шахова дошка: Володарювання Америки та його геостратегічні імперативи» Збігнєв Бжезинський. Найлютіший ворог Радянського Союзу та найпотужніший політолог-аналітик другої половини ХХ століття, чиї наукові пророцтва справджувалися завжди, написав цей твір для своїх студентів ще у квітні 1997 року. У 1998-му її переклали російською, тож ознайомитися з монографією можна в Інтернеті в розділі «Міжнародні стосунки».

Майже 20 років тому американський професор блискуче передбачив те, що нині відбувається між Україною та Росією. Ще тоді він назвав Євразію шаховою дошкою, де розгортається боротьба за світове панування. І ця боротьба зачіпає геостратегію – стратегічне управління геополітичними інтересами.

Що це означає мовою пересічних громадян? А те, що США зробить усе для того, щоби на політичній арені Євразії не з’явився суперник, здатний там панувати, а отже й кинути виклик Америці. Таким візаві наразі виступає Росія. Та без України її шанси на успіх значно менші.

З цього мало би випливати, що, будучи зацікавленою в Україні, Росія повинна була б демонструвати стосовно неї толерантність і повагу, а також докладати всіх зусиль, щоби між нашими двома країнами встановилися дружні та взаємовигідні стосунки. А що робить Росія? Нахабно втручається у внутрішні справи сусіда, «відкусює» ласий шматок його землі та, продовжуючи експансію, диктує свої умови. Хіба так мають поводитися брати-слов’яни? Та й чи брати вони після цього?

Утім, це питання риторичне, бо агресивні імперські зазіхання Росії є наслідком того, що вона є державою тоталітарною, в якій одна людина-тиран тримає в покорі мільйони. Ми вже це проходили. Та українці від цього вже відвикли. Натомість зашореність росіян вражає. Я спеціально дивлюсь їхні новини – і це справляє на мене, як на професіонала, що працює у засобах масової інформації майже 40 років,  дуже сумне враження. Бо їхня подача матеріалу – це зовсім не новини, а чистої води пропаганда і зомбування. Сам підбір інформації, заміна відеоряду, себто чистої води підтасовка і брехня, емоційність подачі, якої не повинно бути в новинах, тощо. Недарма ж Путін нагородив понад 200 журналістів відзнаками, що передбачають мало не міністерські пенсії. Ну а оплата праці та умови проживання провідних брехунів Росії – з віллами на морях, певно, вразила тих українців, які бачили інтерв’ю з ними. Українські журналісти так не живуть. Зрештою, може, це одна з причин того, що Україна програла інформаційну війну Росії?!.

А тепер кілька слів про те, чому ні в українському, ні в російському суспільствах немає одностайності. Річ у тім, що доволі значна частина людей зберігає патерналістські, себто батьківські, настрої. Можна сказати й по-іншому – рабські. Бо рабам легше, ніж вільній людині. За них усе вирішує цар, президент, губернатор, сільський голова, батько. Натомість людина вільна бере відповідальність за все на себе.

Людмила ЧЕРЕДАРИК      

Збігнєв БЖЕЗИНСЬКИЙ «Велика шахова дошка: Володарювання Америки та його геостратегічні імперативи» (витяг)

«Найбільше вразливим моментом для Росії стала втрата України. Поява незалежної  держави Україна не лише змусила всіх росіян переосмислити характер їхньої  власної   політичної та етнічної приналежності, але й окреслила велику геополітичну невдачу Російської держави. Зречення більш ніж 300-річної російської імперської історії означало втрату потенційно багатої індустріальної та сільськогосподарської економіки й 52 млн. осіб, етнічно та релігійно найтісніше пов’язаних з росіянами, які здатні були перетворити Росію на справді потужну й упевнену в собі імперську державу.  Незалежність України позбавила також Росію її домінуючого положення на Чорному  морі, де Одеса служила життєво важливим портом для торгівлі з країнами Середземномор’я і цілого світу.

Втрата України стала геополітично важливим моментом, який істотно обмежив геостратегічний вибір Росії. Навіть без прибалтійських  республік і Польщі Росія, зберігши контроль над Україною, могла би спробувати зберегти за соборю місце лідера в євразійській імперії та підпорядкувати своїй волі неслов’янські народи південного і південно-східного регіонів колишнього Радянського  Союзу. Проте без України з її 52-мільйонним слов’янським  населенням будь-яка спроба Москви відтворити євразійську імперію сприяла б, очевидно, тому, щоу гордій самотності  Росія заплуталася б у затяжних конфліктах з неслов’янськими  народами  які піднялися б на захист своїх національних  і релігійних інтересів. Війна з Чечнею є, ймовірно, першим тому прикладом. Більш того, зважаючи на зниження рівня народжуваності в Росії та буквально вибух народжуваності в республіках Середньої Азії, будь-яка нова євразійська держава, що базується виключно на владі Росії,  без України неминуче з кожним рокомставатиме все менше європейською й усе більше азіатською.

Втрата України явилася не лише центральною геополітичною подією, вона стала також геополітичним каталізатором. Саме дії України – оголошення нею незалежності в грудні 1991 року, її наполегливість у ході важливих переговорів у Біловезькій пущі про те, що Радянський Союз слід замінити вільнішою Співдружністю Незалежних Держав, і особливо несподіване нав’язування, схоже на переворотукраїнського командування  над підрозділами Радянської Армії, розміщеними на українській  землі, – перешкодили  СНД стати просто новим найменуванням більш федерального СРСР. Політична самостійність України приголомшила  Москву і стала прикладом, слідами якого, хоча спочатку і не дуже впевнено, потім пішли інші радянські республіки. І Росія, яка до недавнього часу була творцем великої територіальної держави і лідером ідеологічного блоку держав-сателітів, територія яких тягнулася до самого центру Європи і навіть свого часу  до Південно-китайського моря, перетворилася на стурбовану національну державу, що не має вільного географічного доступу до зовнішнього світу і потенційно уразлива перед лицем конфліктів на всіх флангах. Лише непридатні для життя і недосяжні  північні простори, майже постійно скуті льодом і покриті снігом, є нині безпечними в геополітичному плані».

Запис Хто володіє Східною Європою, той володіє серцем світу спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Утім, якщо уважно придивитися до того, що відбувається нині на майданах України, то вибір народу – це чистої води декларація. Приміром, у Чернівцях на Центральній площі жодному учаснику Віча не вдалося поставити запитання «своїм обранцям». Порекомендували це робити в індивідуальному порядку, а не на загал.

Зрештою, люди і не можуть знати всіх, кого їм пропопнують. Тому мають бути попередні узгодження з певними групами та представниками громади, суспільства. А це вже, хто і що мені б не казав, –  кулуарні домовленості й певні торги. Хоча по-іншому, мабуть, воно й не може відбуватися. Але при цьому має витримуватися одна умова – ПРОЗОРІСТЬ перемовин. І, гадаю, якби цього на Буковині дотримувалися, то новий голова виконавчої влади краю Роман Ванзуряк мав би наперед оглосити список своєї команди, аби буковинці мали бодай кілька днів на те, щоби дізнатися якомога більше про майбутніх своїх очільників. А нині це зробити нескладно – «забиваєш» прізвище в «Гуглі» й отримуєш весь послужний список того, хто тебе цікавить. У ньому буде все –  кому служив, у якій партії був, куди перейшов… Та й жили керівники, яких нам запропонували, не на безлюдному острові. Тож про них багато що відомо, адже кожен людський крок залишає слід. Усвідомлюю, їм не вберегтися від недоброзичливців та заздрісників. Але людський поговір, як правило, дуже рідко обливає брудом чесних людей, хоча буває, на жаль, і таке. Однак практично одностайна негативна реакція громади у соцмережах та в розмовах на призначення першим заступником Ванзуряка Івана Рибака, дуже насторожує.

Я особисто недостатньо спілкувалася з нинішнім першим заступнком голови ОДА. Бо повз нашу громадську екологічну раду, яка діє при управлінні екології (його назва змінюється мало не щорорку), Рибак пройшов дотично, як один із чергово призначених на короткий термін – для майбутнього кар’єрного зростання – начальників. Можливо, це мені так здавалося, але креативності чи зацікавлення в роботі професійного еколога побачити не вдалося. Дай Боже, щоби нова посада була для нього більш надихаючою…

Утім, є ще один варіант. Ймовірно, саме така людина з долею шахової королеви і потрібна владі – щоби потім пожертвувати цією фігурою задля порятунку короля.

Насамкінець хочеться побажати новій команді удачі, талану, працьовитості. У ній – люди розумні та грамотні, тож мусять усвідомлювати аксіому: служити варто не партіям та їхнім лідерам, – бо такі бізнесові проекти є тимчасовими, – а народові, що нині виступив у новій якості. І надурити який, сподіваюся, не вдасться.

Людмила ЧЕРЕДАРИК

Запис «Хай чабан, – усі гукнули, – за отамана буде!»? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Серед головних мотивів протестувальників – прагнення змінити життя в Україні. Таким є результат опитування, яке 7-8 грудня провели на Майдані експерти Київського міжнародного інституту соціології і Фонду «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва». На підставі його науковці зробили три висновки:

Євромайдан аполітичний, бо лише 5% вийшли на нього у відповідь на заклик опозиції;

він більш суворий, ніж Помаранчевий,

а ще він об’єднав Схід і Захід, бо на нього вийшли люди з усієї України.

Підсумовуючи результати створення портрету Євромайдану, Ірина Бекешкіна, директор Фонду «Демоктратичні ініціативи», зазначила його народний характер.

Дехто з політичних експертів узагалі вважає, що на Євромайдані народилася нова українська нація. Та без перебільшення можна сказати, що  перші серйозні кроки до створення громадянського суспільства зроблені: такими як були, ми вже ніколи не будемо. Про це засвідчує той факт, що  92 відсотки учасників Євромайдану не належать ні до політичних партій, ні до громадських організацій.

…Утім, мене насторожує… певне дежавю. Той, хто добре знає історію Україні, підтвердить, що подібне час від часу відбувалося в  нашій державі. Варто було створитися неймовірно позитивній для України ситуації, як одразу ж втручався «старший брат» і визволяв українців від… непотрібної їм незалежності.

Якщо подібний сценарій можливий сьогодні, то лише через слабкість опозиції.

Пригадую, як мене вразила точка зору одного відомого англійського політичного журналіста, висловлена ще на світанку нинішньої української Незалежності. Після певних дискусій він, з подивом та цікавістю глянувши на мене, спитав: «Невже ви думаєте, що комусь потрібна ще одна сильна держава в центрі Європи?» Створення ж невеличкої української резервації на західних землях багатьох задовольнило б. Утім, не хочеться говорити й думати про погане. Адже наші думки теж програмують майбутнє.

А вчора серед останніх чернівецьких новин на Укрнеті навіть згадки не було про майдан…

Людмила ЧЕРЕДАРИК

Запис Українці стали іншими: Народжується нова нація? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Крок України до цивілізаційності – підписання угоди про асоціацію з Євросоюзом. Якщо це не буде зроблене, ми залишимося в суцільній брехні, яка міцними лещатами тримає цілу державу та її громадян. І за прикладом далеко ходити не треба. Буквально кілька днів тому міністр МВС України генерал Захарченко на центральних телевізійних каналах, коментуючи мітинги на майданах Києва, виголосив чисто європейський спіч про те, що громадяни держави мають право збиратися та висловлювати свою точку зору. А вже за півдоби його підлеглі розганяли людей сльозоточивим газом і дубинками.

Саме це й зачіпає мене найбільше: ми живемо в суцільній брехні. Брехня стала вже навіть державною політикою. Конституція, скажімо, проголошує одне, а ми всі маємо протилежне. Де право на життя, на житло, на освіту, на здоров’я? Хіба що на сторінках Основного Закону.

А в житті громадян все інакше. Молодим сім’ям немає де жити, старим нема за що лікуватися. Наука знищена, медицина й освіта донищуються. Але ж ми не дурні й все це бачимо й розуміємо. Однак мовчимо. Бо такі правила гри.

Та мені ці правила не подобаються. Я хочу називати речі своїми іменами та бути переконаною в тому, що мене не обманюють ні уряд, ні представники владної вертикалі на місцях. Але, на жаль, я, як і всі інші громадяни, дуже добре знаю, що нас використовують і ні за що не тримають. Тиждень-два тому всіх буковинців буквально зганяли на віче, де проголошувався європейський вибір, а нині дали іншу команду – і всі швиденько перелицювалися. А саме брехня є підґрунтям зневаги до рядових українців.

…Якось надибала в Інтернеті на дивний факт: свідчив колишній працівник Освенциму, який займався обліком конфіскованих у в’язнів табору смерті грошей, золота та інших коштовностей. Він розповів, як до них приїхала з Берліну перевірка. Звідкілясь комісія дізналася, що частина конфіскованого привласнюється працівниками табору. Без попереджень есесівці почали перевіряти шафки кожного працівника. Оскільки автор розповіді саме цього часу повіз гроші до Берліна, де він їх завжди здавав, його шафу не відкрили. Бо робили це тільки у присутності власника. Таким чином він врятувався.

У мене ж виникло запитання: а працівників НКВД, КДБ чи навіть СБУ зупинило би те, що немає господаря шафи? Зрозуміло, що кати зовсім інакше ставилися до слов’ян та інших підкорених народів. Повага до людської особистості була для внутрішнього користування. Але вона була.

Ось чому я хочу до Євросоюзу, а не до Митного…

Людмила ЧЕРЕДАРИК   

Запис Брехня брехню брехнею поганяє спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У журналістському цеху скандал. Записали та виставили в Інтернет відео, де фігурують два відомих редактори – газети й сайту, – у момент, коли їм замовляють матеріал і платять за це гроші (або ж гонорар!) Інформаційно-роздмухувальні кола дали події гучну назву – Довганичгейт, хоча журналістська спільнота практично її проігнорувала.

Отож участь у засіданні медіа-клубу «Незалежний  сектор» Буковинської партнерської агенції (БПА) з доволі провокативною, але справедливою назвою «Як прогодуватися «вартовим демократії»?», взяв тільки один учасник скандалу – Віктор Довганич, на чиє замовлення й були виконані незаконне стеження, запис його розмови з журналістами та  передача їм грошей. Не думаю, щоби прокурор давав на це дозвіл…

Продовження читайте у газеті «Версії» №47

Запис Реклама – дитя улесливості та обману спершу з'явиться на Медіа-Версії.

…Позавчора пізнього вечора задзвонив мобільний чоловіка. Телефонував йому колега з університету. Вибачився, що так пізно, але сказав, що мусить комусь висловити своє обурення. На запитання, що ж таке сталося, сказав: «Щойно в Інтернеті прочитав оприлюднене агенцією «Інтерфакс-Україна» рішення Конституційного Суду про те, що той визначив конституційними положення законопроекту № 2522-а, яким пропонується призначати суддів довічно, а генерального прокурора – безстроково. Відтак з Конституції виключать положення про термін повноважень генерального прокурора України. Крім того, судді судів загальної юрисдикції безстроково призначатимуться на посаду Президентом України. При цьому скасовується первинний п’ятирічний термін призначення суддів».

Реакція мого чоловіка була миттєвою: «А повідомлення про те, що посада Президента передаватиметься у спадок там немає? Було б логічно…»

Нагадаємо, Верховна Рада направила до Конституційного Суду зміни до Конституції України в частині посилення гарантій незалежності суддів 5 вересня. Законопроект «Про посилення гарантій незалежності суддів» входить до пакету «євроінтеграційних»  документів, які вніс на розгляд Президент Віктор Янукович. КС 19 вересня прийняв рішення, яке оприлюднив у вівторок, 24-го. Як бачимо, дуже оперативно, що для КС не характерно.

Зрештою, коли б українські суди стояли на захисті громадян і процедура доступу до них була б спрощеною, таке рішення мало би сенс. Але ж усі ми знаємо, що вітчизняні судді не ризикують своїм життя задля блага простих людей. Тож від кого їх захищати?

Утім, ймовірно, ця новація і була би корисною. Але треба спочатку змінити склад  кваліфікаційної комісії. У ній мають бути незалежні професіонали, які вміють чесно й грамотно оцінити претендентів на посаду.

Людмила ЧЕРЕДАРИК   

Запис Судді – довічно, прокурор – безстроково. А президент – у спадок? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Тому тепер, якщо влада справді хоче розібратися з цим ганебним явищем, потрібно підняти всі справи відділку та з’ясувати, хто в управлінні МВС у Миколаївській області і на якому етапі спотворював інформацію та клав під сукно скарги мешканців селища. Втім, швидше за все, такі скарги на міліціянтів Врадіївки потрапляли до шухляди і в міліцейському міністерстві. Всі ці люди повинні постати перед законом.

Подібним чином слід відстежити і звернення до прокуратури. Бо хто б і що мені не казав, а люди стовідсотково скаржилися на місцевих бандитів у погонах у всі інстанції. Коли ж переконалися, що іншого виходу немає, пішли на штурм «будинку зла». І не варто було  подавати офіційну інформацію про те, що більшість мітингувальників була нетвереза. Просто людям увірвався терпець і на вулицю вийшли всі, хто потерпів від бандитів при владі. А таких виявилося чимало. І, на жаль, не тільки в Миколаївській області…

Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»

Запис Врадіївка: Злочин і кара? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Натомість позавчорашня дискусія «Громадські ініціативи контролю за владою та роль медіа. Як об’єднати зусилля?», організована в Чернівцях з подачі Internews (Владометр) та Інституту демократизації та розвитку (громадський портал Citizenjournal), продемонструвала незрілість як представників громадських організацій, так і журналістів. Адже більшість зійшлася на думці, що буковинці не потребують медійної платформи, спрямованої на розвиток ефективних форм громадського контролю за діяльністю влади. Уявляєте? Йшлося ж про об’єднання зусиль преси та громадськості. Більшість учасників заявили, що, мовляв, ЗМІ мають сапати на своєму полі, а ГО (громадські організації) – «підгортати» своє.

Така недалекоглядність і зашореність завдає великої шкоди нашому суспільству. Я б сказала, що усі ми уражені українським вірусом  під назвою «моя хата з краю», який є різновидом «жаби».  Тож подумалося: або наші окремі громадські діячі зовсім не знайомі з історією та не вміють аналізувати, або вони є кишеньковими ГО, створеними для обслуговування влади. Зрештою, поміркували би бодай над тим, що ідея медійної платформи – всеукраїнська. І що без залучення та взаємодії журналістів і громадськості створити громадянське суспільство практично неможливо. А саме його – цього гіпотетичного поки що українського громадянського суспільства – як вогню боїться наша влада. Бо тільки воно створює умови для функціонування нормальної демократичної держави. Не на папері, а в реаліях.

Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»

Запис Розділяй і владарюй спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Але я не про те, не про матеріальне. Бо воно є тільки наслідком. А найсуттєвіша різниця між європейцями і нами полягає в… любові-нелюбові держави до своїх громадян. Українців керівництво не чує і на них не зважає. Ми не маємо жодного впливу на тих, від якого залежить не тільки якість нашого життя, а й саме життя.

У Європі інша ситуація. Там з громадянським суспільством рахуються значно більше, бо воно певним чином визначає вектор руху країни. А все тому, мабуть, що свобода людини і повага до неї закладені не лише у конституційних нормах, а в свідомості. На превеликий жаль, українці цього позбавлені. Тому й звикли, що або вони знущаються, або над ними.

Та й знущання нахабні, зверхні. І кожен з нас відчуває це на собі мало не щодня. Адже найнезначніша довідка для українця – це зіпсований настрій, будь-який похід до чиновницького кабінету – у райвиконком, ЖРЕП, пенсійну або ж податкову службу – підвищений тиск. І ні де вас радо не зустрінуть, а, навпаки, намагатимуться якомога на довше затягнути вирішення найелементарнішого питання. Складається враження, що українська держава існує виключно для того, щоби ускладнювати життя своїм громадянам.

Як на мене, нинішнє людожерське ставлення до всіх і кожного зокрема – наслідок політики попередників, коли будь-хто за секунду перетворювався з лояльного громадянина і навіть з керівника у ворога народу. Тому підозра, страх і ненависть супроводжують життя пересічного українця від народження до смерті. Ми – виживаємо, а європейці – живуть і гідно, в старості, відходять в інші світи. А як умирають українці? Погляньте довкола! Особисто мене переймає жах…

Людмила ЧЕРЕДАРИК

P.S. Цього року Дні Європи в Україні громадськість відзначає не один день, а майже місяць – у період між 7 та 27 травня. До слова, скрізь показують документальні фільми з прав людини. Чи не показове блюзнірство?

Запис Нам до Європи – як до Києва рачки спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Гадаю, фантазії на таке у більшості простого люду не вистачить. Та в нашій Верховній Раді подібний стан речей – реалії. Нардепи не ходять на засідання сесії, за них голосують – і все о’кей. А коли від них вимагають виконання безпосередніх обов’язків – це вже стає проблемою. Хоча не для них, а для всієї країни, громадяни якої, до речі, працюють. А от їхні обранці, себто народні слуги, запрацювати не здатні. ВРУ вкотре гальмує поступ. Чому?

Бо так вигідно Партії регіонів, замовлення якої виконує талановитий диригент більшості Чічіков. Пробачте, обмовилася, – Чечетов. Та, як каже наш коректор – прихильниця Фройда, іноді помилка буває влучнішою за підібране слово. Адже і справді, ті нардепи, які не хочуть власноруч голосувати, тобто воліють не ходити на роботу, є «мертвими» душами України, які приносять своїм кланам зиск.

Доводиться лише дивуватися та захоплюватися генієм українця Миколи Гоголя, який став російським класиком і чия історія «мертвих душ» отримала таке несподіване продовження. Втім, чи несподіване? Адже всі життєві колізії, як стверджують літературні критики, зводяться до п’яти сюжетів. Отож, мабуть, і не дивно, що історія «мертвих  душ» Гоголя проявилася у сьогоднійшній діяльності нардепів. А Чечетов, немов той Чічіков, стриже купони і скеровує процес у потрібному напрямку.

На запитання, як же  став можливим такий повтор мало не через два століття, – відповідь одна: ми не змінилися. На жаль. Тому й годуємо касту недоторканних, створюючи для них рай тут, на Землі…

Людмила ЧЕРЕДАРИК

Запис Рай для касти недоторканних спершу з'явиться на Медіа-Версії.

За словами працівників відділу культури, національностей та релігій Сторожинецької РДА, в історико-етнографічному музеї Костинців існує Куток вшанування пам’яті воїнів-«афганців». Про це працівники культури повідомили під час круглого столу, який відбувся у Сторожинці на відзначення Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав.

Але ще у серпні журналісти нашої редакції намагалися з’ясувати, чому в будинку культури Костинців зняли стенд з фотографіями чорнобильців та «афганців». Директор закладу Валентина Струтинська пояснила, що це, мовляв, тимчасово і невдовзі вони підготують нову експозицію. Та самі чорнобильці й «афганці» іншої думки. Тому дехто й позабирав навіть свої фото – нема, мовляв, чого їм там пилитися під стінами. А стенд зняли ще 2 серпня за розпорядженням сільського голови Віктора Масіяна. Подейкують, тому, що на одному зі знімків був учасник ліквідації аварії на ЧАЕС Валерій Крушніцький разом з колишнім президентом Віктором Ющенком, який вручає йому нагороду. Ймовірно, напередодні виборів місцева влада навіть на знімках не хотіла бачити конкурента на знімках? Хто зна. Але людям рот не закриєш.

Щоби якось зняти напругу, редакція хотіла надрукувати пояснення костинецького сільського голови. Та зв’язатися з Віктором Масіяном не вдалося, хоча я особисто протягом тижня телефонувала керівнику щодня. У сільраді його не було. Тому вирішила поспілкуватися на цю тему із заступником голови РДА паном Пожогою. Кілька разів набирала його мобілку, просила передзвонити, коли звільниться. Та «віз» із місця не зрушив. Щоправда, останній дзвінок до нього зробила ще у листопаді. Свідома того, що голова РДА Франц Федорович одразу розставив би крапки над «і». Та якось не хотілося турбувати керівника, в якого доволі проблем стосовно життєдіяльності району, питаннями, що мають вирішувати інші.

Взялася за перо, коли прочитала у газеті «Рідний край» за 8 лютого, на сторінці, присвяченій 25-річчю  Сторожинецької районної організації воїнів-«афганців», що у Великому Кучурові, Годилові та Красноїльську створюватимуться кутки для розміщення світлин і документів та інших пам’яток, а у Костинцях та Великих Бросківцях ці кутки пам’яті діють.

Проблема, яку порушили афганці, не другорядна. Коли держава хоче, щоби її захищали, їй треба мати серед своїх громадян патріотів. А патріотів треба плекати, на їхньому прикладі показувати, як суспільство шанує тих, хто не шкодує свого життя задля батьківщини. У Костинцях стенд, де були фото «афганців», які загинули або вже померли, просто зняли зі стіни. Тож хіба це не переконує, що не варто віддавати своє єдине життя за наказом згори? Жоден генерал не лишився без доброї пенсії та відзнак. А солдати та ліквідатори,  які виконали свій патріотичний обов’язок перед державою, – хоч і тієї, – нехай як знають…

Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»

Запис Патріотів за день не виховаєш спершу з'явиться на Медіа-Версії.