Юрій Михайлович Мисько –  чернівецький колекціонер, співавтор разом  із Сергієм Володимировичем Пивоваровим   історико-краєзнавчих нарисів «Медальєрика і фалеристика Буковини».

22 травня кожного року на державному рівні відзначають чергову річницю перепоховання праху українського поета, письменника, художника та громадського діяча Тараса Григоровича Шевченка. Саме 22 травня 1861 року домовину з тілом Шевченка перепоховали на Чернечій горі біля Канева, як і заповідав великий український поет.

20 травня 1861 року на пароплаві «Кременчук» прах Кобзаря прибув до Канева. Перепохованням Тараса Шевченка опікувався художник Григорій Честаховський. 8 травня 1861 р у Петербурзі на Смоленському цвинтарі викопали домовину з тілом Тараса Шевченка, пронесли через усе місто до Московського (Миколаївського) вокзалу та залізницею відправили до Москви для подальшого переправлення в Україну. Далі шлях проходив через Серпухов, Тулу, Орел, Кроми, Дмитрівськ, Сєвськ, Глухів, Кролевець, Батурин, Ніжин, Носівку, Бровари до Києва й Канева. 19 травня 1861 р. у храмі Різдва Христа Спасителя в Києві, де була виставлена домовина з тілом Тараса Шевченка, відбулася панахида. У Києві з Кобзарем прощалися студенти, багато городян. Була навіть думка, яку підтримували й родичі поета, поховати Тараса в Києві. Але переважили ідея з Чернечою горою, бо за життя Шевченко мріяв про «тихе пристанище і спокій коло Канева». Цією горою Тарас Григорович милувався, сидячи біля вікна у будинку Максимовичів. Від свого друга-енциклопедиста Шевченко дізнався, що гора – останній прихисток трьох гетьманів.  На Чернечій горі, де був старий козацький монастир, поховані гетьмани Іван Підкова, Яків Шах та Самійло Кішка. Несли тіло пророка на своїх раменах члени «Старої Громади»: нащадки князя Володимира, Гедиміна, нащадки гетьманів, передаючи Шевченку благость своїх родів. 22 травня після відслуженої в церкві панахиди, прах віднесли на Чернечу гору.

Як умру, то поховайте
Мене на могилі
Серед степу широкого
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу… отойді я
І лани і гори —
Все покину, і полину
До самого Бога
Молитися… а до того
Я не знаю Бога.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
І мене в сем’ї великій,
В сем’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.

25 грудня 1845 р., Переяслав

І вам слава, сині гори,
Кригою окуті.
І вам, лицарі великі,
Богом не забуті.
Борітеся — поборете,
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!

Кавказ. Уривок. 18 листопада 1845 р., Переяслав.

Дякуємо організаторам заходу і  пану Юрію Миську за представлену колекцію для виставки «В своїй хаті своя і правда, і сила, і воля…»

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Виставка «В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля…» з приватної колекції Юрія Миська спершу з'явиться на Медіа-Версії.