З понад 200 працівників колективу голосували 199, з них 133 (понад 75%) висловили Мігайчуку недовіру. Але це не означає негайного звільнення.

Юридичну сторону питання прокоментував «Версіям» заступник начальника департаменту охорони здоров’я й цивільного захисту населення облдержадміністрації Іван ТРІСКА: «Призначення й звільнення керівників обласної комунальної установи – це повноваження сесії обласної ради. Наразі відбулися збори трудового колективу, де 133 особи проголосували недовіру керівникові, це факт. Колектив поінформував про ці збори департамент охорони здоров’я і звернувся до голови обласної ради». Далі буде.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Чи втримається на посаді головний лікар госпіталю інвалідів? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Запис Звернення колективу телеканалу “ТВА” спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Журналістика, якою звикла сприймати її більшість освічених людей, уже померла. Це не значить, що журналісти колективно полягли в одну велику домовину, і це точно не значить, що двері редакцій забиті дерев’яними штахетами. Хоча «смерть журналістики» відбулася не тільки на символічному рівні. 

У нинішньому вигляді журналістика таки мертва

Ще до недавнього часу інформаційне середовище можна було уявити собі у вигляді  маятника. Подія породжувала повідомлення, повідомлення призводило до суспільних дискусій і змін, а фактичні зміни створювали нові повідомлення. Тепер, після запровадження надшвидких технологій, інформаційне середовище нагадує розумний Океан із «Соляріса» польського фантаста Станіслава Лема, який постійно впливає і на повідомлення, і на дискусії, і на зміни. Радикальна трансформація інформаційного поля не призвела до еволюції ЗМІ. Вони працюють, як раніше, сприймаючи не глибинну суть змін, що настали, а їхні зовнішні ознаки.

Докорінна зміна усіх попередніх інформаційних смислів, невдовзі змусить усі ЗМІ або працювати по-новому, або розчинитися в океані безкоштовної і нікому не потрібної інформації.

Нинішня епоха – це перехід до мережевої системи циркулювання інформації, де новину може згенерувати кожний, хто має мінімальні навички володіння сучасними гаджетами. Будь-який дебіл з мобілкою й доступом до інтернету зрівнявся в можливостях добувати й поширювати інформацію з висококласним журналістом, який пропрацював у професії не один десяток років.

Причини того, що трапилося з журналістикою, найкраще розкриють самі «метри» та «акули пера». Це їх невід’ємне право. Я зупинюся на причинах смерті «старої журналістики», що лежать на поверхні…

1) Знецінення інформації. Швидкість, із якою створюються та генеруються події, призводить до того, що журналісти встигають лише реагувати на інформацію. У цьому вони нічим не відрізняються від своїх читачів, слухачів та глядачів. Справжня влада в інформаційному середовищі тепер належить не ЗМІ (комунікаторам), а тим хто заздалегідь знає, яка інформація потрапить до рук журналістів завтра.

2) Соціальні мережі стали прямим конкурентом традиційній журналістиці. Понад 5 тисяч «друзів» у Фейсбуці – це вже повноцінне ЗМІ, що має прямий вплив на суспільні групи.  Друкована та тележурналістика програє  в мобільності, швидкості, наочності. На відміну від соціальних мереж, редакція не знає «в обличчя» свого читача (глядача, слухача) і не може змінювати його й змінюватися разом з ним. Відсутність зворотного зв’язку робить журналістику неактуальною й далекою від реальних проблем.

3) Журналістика здебільшого перестала створювати унікальну інформацію. Передрук новин і статей з інтернету, видання прес-релізів за власні новини, замовні репортажі на телеканалах… Репортери, що раніше були вістрям інформаційних атак, нині  не здатні навіть передати атмосферу події  – і цим особливо не переймаються. Піпл хаває. «Акули пера» стали декоративними  рибками в акваріумі політиків та фінансово-промислових олігархічних груп.

4) Занепад редакційної політики став очевидним. Наразі головний редактор видання, що не належить олігархічним структурам, займається не інформаційною політикою ЗМІ, а пошуком коштів і господарськими питаннями. Відповідно і мислить він, як бухгалтер і завгосп. Через це політика видання чи телеканалу – це прогин перед спонсорами, багатими політичними невігласами, глитаями.  Наслідок цього – маса табуйованих для журналістів тем, «тухляк» (стара інформація, що відроджується для маніпуляційної доцільності), штучні інформаційні приводи, робота на рекламодавця, а не на читача чи глядача.

5) Серед причин смерті журналістики є така особливість постмодерної доби, як «смерть справжнього героя». Журналістика перестала говорити й писати про людей, поведінка яких має служити прикладом для масс, і показувати їх. Натомість ЗМІ продукують появу «надутих» (несправжніх) героїв. Це і тупорилі політики, і дегенеративні зірки, і різного роду «фріки» (збоченці).  Зробивши вибір на користь «надутих героїв», преса здійснила ще один крок до самознищення.

6) Журналістика віддалилася від суті речей. Аналізуючи факт чи подію, журналіст не може визначити причинно-наслідкові зв’язки, оскільки для цього слід провести ґрунтовну роботу, на яку в переважній більшості ситуацій журналісти не здатні… Це веде до практичної відсутності справжньої аналітики. Істина, чи то пак, правда, до якої звертаються журналісти – це їхня власна фантазія + апеляція до власного журналістського статусу. У такій ситуації цілком логічним є вибір зацікавлених і некомпетентних експертів, головне завдання яких – не знайти істину для читача, слухача чи глядача, а підтвердити  журналістські фантазії своїм авторитетом.

Цим перелік причин «смерті журналістики» не вичерпується. Повальним є відтік професіоналів з журналістики, достатньо лицемірними є відносини всередині спільноти… Але це вже не має принципового значення. Вирішувати ці проблеми – як мертвому припарки: ситуацію уже не виправити, а час буде втрачений.

Нова преса буде адвокаційною та громадською

Перероджена журналістика матиме вигляд острівців у інформаційному океані. ЗМІ  свідомо перейдуть через наявні журналістські стандарти – і ми побачимо дві гілки переродження. Перша – повністю маніпульована, де  управління свідомістю перейде на якісно новий рівень, друга ж забезпечить перехід ЗМІ від споглядання зі сторони до візіонерства та участі журналістів у реальному житті громад. Беручи участь у громадському житті, ЗМІ отримають нову надідею для власного існування.  Це буде нове, дієве громадянське суспільство, організоване на базі ЗМІ. В існуванні таких ЗМІ будуть прямо зацікавлені місцеві громади, професійні об’єднання людей та мережі, для яких буде важливим мати інструмент впливу на владу та інші організовані групи. Журналіст нового часу стане людиною, що здатна за короткий час мобілізувати своїх читачів, глядачів і слухачів на вирішення спільної проблеми.

У зовсім недалекому майбутньому міф про свободу слова доведеться підкріплювати реальною дією, реальною аналітикою і досягненням конкретних громадських результатів. Гроші журналісти отримуватимуть за захист інтересів груп (своїх глядачів), за конкретну роботу журналіста-діяча, яка починається підняттям актуального питання, продовжується якісною аналітикою, пошуком шляху розв’язання проблеми і закінчується вирішенням питання. Клас «експертів» зменшиться до прийнятної кількості і вони отримуватимуть гроші за «візію» (бачення майбутнього існування суспільних груп і пропозицію реальних шляхів виходу з ситуацій, конкретних рецептів)…

У недалекому майбутньому, навіть  якщо термін «журналістика» збережеться, це вже не буде та журналістика, до якої усі звикли. У своєму нинішньому вигляді – журналістика вже мертва.

Михайло Шморгун, координатор «FamaCom informal group»

Зміни формату подачі інформації неминуче тягнуть за собою зміну самої інформації, яка в наш час не стільки пристосовує під себе технології, скільки сама підлаштовується під особливостей як засобів, так і до аудиторії, вихованої на них. Часті дискусії в Інтернеті про те, що цей же Інтернет добиває журналістику, не позбавлені сенсу. Та найбільш наочними є приклади з повсякдення. Отже, якою є сьогоднішня буковинська – цифрова – журналістика?

Останніми роками і чернівецькі газети, й електронні видання обзавелися усім необхідним технічним антуражем для фіксації й передачі даних. Стало нормою, що будь-яка друго- і третьорядна подія «навічно» зберігається у фото-, аудіо-, відео-звітах. Кількість мережевих видань давно перевищило число друкованих. Швидкість і масштаби поширення інформації через мережі не порівняні з жодною попередньою епохою. Кожне поважне ЗМІ має власний веб-сайт і підписки в блогосфері та соціальних мережах. Та й продукування кадрів уже поставлене на конвеєр: у Чернівецькому університеті успішно функціонує кафедра журналістики.

Все це разом спричинює смерть журналістики. Зростання обсягів інформації, легкість її фіксації, поширення та продукування призводять до її ж девальвації – що нескладно помітити на шпальтах двох найбільших чернівецьких новинарних ресурсів. Стає нормою продукувати новини щохвилини – аби втримати увагу читача, який в Інтернеті купується лишень на «свіжість» і сенсації. Відтак не дивно, що третину контенту формально буковинських сайтів становлять передруки, а часто й просто машинні переклади «жовтих» новин з усієї Мережі. «Синдром ТСН» давно став нормою. Скорочення ж друкованих накладів з їхніми все ще високими стандартами говорить лише про те, що майбутнього в окремо взятому місті журналістика не має, якщо ніщо не зміниться.

Проте ніхто не зацікавлений у змінах, а найперше – редактори. За останні кілька років плинність кадрів у чернівецьких газетах, на радіо і телебаченні сягнула рекордного рівня. Паперові видання близькі до банкрутства, тож воліють наймати все тих же студентів-журналістів на смішні зарплати, а професійні журналісти залишають старі місця або зовсім міняють творчі пріоритети. Варто називати це «журналістським штрайкбрехерством» – говорити про здорову зміну поколінь не доводиться. Як і принцип «копі-пейст» називати здоровою еволюцією стандартів.

Виховані на соціальних мережах, студенти найчастіше відтворюють реальність, у якій немає місця для змістовного викладу фактів і думок, їхнього аналізу та інтерпретації. А головне, немає часу, адже логіка Інтернету штовхає тільки на збільшення обсягів інформації, глибина якої суперечить легкості та швидкості споживання. Велика стаття надто затратна у виробництві. На шпальтах інформаційного «фаст-фуду» вона все одно не затримує увагу читача, бо психологія читання з екрану принципово відрізняється від читання з паперу. А в сумарних показниках сайту це означає менше кліків, менше переглядів сторінок. Відтак менше банеро-показів – менше прибутку від реклами.

З цим можна би боротися, якби воля власників і редакторів видань орієнтувалась у першу чергу на якість і журналістські стандарти. Проте навіть поважні паперові видання на своїх веб-сторінках продукують дедалі більше інформаційного «шуму» – абсолютно однакового передруку цитат і фактів, обсяг яких уже наближається до «твіт»-повідомлень, тоді як базове авторське наповнення газети губиться в потоці знеособленого контенту. Направду, розмови про стандарти свідчать саме про їхню відсутність. А якщо відсутня планка, то немає і тих, хто її сягає. Іронія фаху в тому, що першими журналістику поховають дипломи.

Святослав Вишинський, медіа-експерт

Ольга Кулько, головний редактор Кіцманської районної газети «Вільне життя»:

–       Районна газета – найближча до людей, в ній люди можуть почитати про своїх знайомих, про місцеві події, часто самі пишуть в газету. Журналістів районки багато читачів знають особисто, тому на свої публікації маємо багато відгуків – і по телефону, і в особистому спілкуванні. Часто пишемо про події, які навряд чи покажуть на центральних телеканалах, але для наших земляків вони важливі і цікаві. Саме тому, я впевнена, місцеві ЗМІ не зникнуть, хоч, з часом будуть реформуватися, все більше нас читатимуть в інтернеті, де, крім публікацій і фото, розміщується відео. Реформування державних і комунальних ЗМІ неминуче, але за будь-яких умов буде попит на цікаву і важливу інформацію, зміниться лиш форма подачі, вдосконалиться зворотній зв’язок з читачами.

 

Ганна Вакарчук, головний редактор Новоселицької районної газети «Слово правди»:

–       Журналістика не вмре доти, доки у людей буде потреба в інформації. А така потреба, як ви розумієте, існуватиме завжди. У нашому Новоселицькому районі, де близько 40 відсотків населення приймає телесигнали з Кишинева, друковані ЗМІ, зокрема районна газета, залишається єдиним джерелом інформації, з Інтернетом у віддалених селах поки що не дуже склалося. Тому газету чекають, читають. І це обнадіює.

 

Сергій Воронцов, журналіст-фрілансер:

–       Я не вважаю, що журналістика вмерла. Коли так кажуть, то, очевидно, мають на увазі заангажованість певних публікацій. Але в таких ситуаціях не йдеться про журналістику. Насправді журналістика отримала новий поштовх у своєму розвитку. Вона переживає тимчасові труднощі, пов’язані з тим, що нею стало простіше займатися і до неї долучилися непрофесійні люди. Думаю, це явище тимчасове. З часом самі читачі своїми вимогами піднімуть рівень журналістики, вона буде змушена змінюватися.

Досліджуючи в архівах матеріали буковинських газет від початку століття до сьогодення, можу стверджувати: чернівецька журналістика в цілому зараз цікавіша, ніж журналістика 30-х років і тим паче радянських часів. Шкода, що нині в ній менше, так би мовити, «літературності», бо, як на мене, літературний смак у журналістських матеріалах таки має бути. Але раніше в місцевих ЗМІ не було матеріалів такого рівня, як тепер.

 

Запис Журналістика вмерла чи Хай живе журналістика? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Симфонічний оркестр BREVIS створений 2004 року. Розповідає диригент, ініціатор проекту Геннадій Фіськов:

– Орієнтуючись на світовий ринок і знаючи, що рок-формат неодноразово піддавався симфонічній обробці, 4 роки тому в Рівному ми створили такий проект і спробували гастролювати. Нині ж програма «Музика сердець. Рок-легенди» налічує  вже три повноцінні програми. А почалося усе з того, що до нас потрапила партитура «Богемської рапсодії» Фредді Мерк’юрі. Не зважаючи на свій молодий вік, BREVIS швидко завоював публіку як України, так і Польщі.

Нужны поставщики электротехнического оборудования

Корпорация «АСКО-УКРЕМ» ищет поставщиков электротехнического оборудования.

Готовы выслать заявку на интересующее оборудование

Репертуар колективу – від класики та джазу до авангардної та рок-музики. У програмі «Рок-легенди. Музика сердець» представлені симфонічні інтерпретації творчості легендарних рок-гуртів – «Queen», «Metallica», «Deep Purple», «Led Zeppelin», «Pink Floyd», «Kiss», «Scorpions», «Nazareth», «AC/DC», «Bon Jovi», «Europe», «Depeche Mode», «Muse» та багато інших.

Загалом в оркестрі майже 40 музикантів. Окрім традиційних для симфонічних оркестрів струнних і духових інструментів, у ньому присутні бас-гітари, клавішні та ударні.

Фестивальний оркестр BREVIS  – це команда молодих, креативних професіоналів, об’єднаних спільною метою: розвиватися й дивувати. Тож поціновувачі музики зможуть відчути шалений драйв і силу нетлінних рок-хітів уже 25 лютого в обласній Філармонії.

Руслан КОЗЛОВ, «Версії»

Запис Симфонічний рок-оркестр BREVIS знову завітає до Чернівців спершу з'явиться на Медіа-Версії.

…1964 рік.  Всесоюзний огляд колективів художньої самодіяльності. Буковинці привезли до Москви й показали у Великому Кремлівському Палаці виставу самодіяльної опери Палацу культури працівників легкої промисловості. Лікарі, інженери, електрики й ткачі, вчителі, студенти й бібліотекарі в образах«багатонаселеної» опери Мусоргського: Бориса Годунова, Шуйського, Марини Мнішек, Шинкарки, Пімена, Юродивого – вразили вибагливого московського глядача, а головне – отримали високу оцінку Народного артиста СРСР Івана Семеновича Козловського.

А«закрутили» усе це дві жінки – тодішній директор усім відомої «текстилки» Надія Спиридонівна Красовицька та її вірна соратниця, керівниця оперної студії Міра Михайлівна Роднянська.

Цього року спливло 15 років з відходу Надії Красовицької у вічність. На жаль і на диво, її імені немає у навіть у згадці про Палац культури «Восходу» у Вікіпедії. Немає на її честь меморіальної дошки ні на будинку, де вона мешкала, ні на будівлі Палацу. І звання почесної громадянки їй не присвоєне, хоча скористатися якимись перевагами такого звання вже нема кому. Але ж йдеться про жінку-подвижницю, яка протягом понад 10 років очолювала колектив Палацу культури працівників легкої промисловості. Уявляєте, яка армія людей за ці 10 років долучилася до культури, одних лише самодіяльних колективів у «текстилі» було понад 40, між ними – два Народних. А ще – численні курси, гуртки, клуби за інтересами, чудова бібліотека тощо. Коли доводиться спілкуватися з людьми з цієї культурної «арміі», усі згадують цей час свого життя як найкращий та найцікавіший. А серед них же цілком успішні люди, що відбулися – скажімо, колишній головний інженер Машзаводу Богдан Крисюк, нині вже покійний лікар Юрій Краснобаєв, колишній головний бібліограф університетської бібліотеки Інна Карпенко тощо.

Коли ж 1967 року Надія Спиридонівна перейшла на викладацьку роботу до культпросвітучилища, вже через рік, враховуючи  величезний організаторський талант і глибоке знання клубної справи, її призначили директором цього навчального закладу. Тут уже її досвід дійшов не лише до кожного буковинського села, де працювали її випускники – завідувачі клубів та бібліотекарі, а й розповсюдився Україною і навіть за її межами. Слід віддати Надії Красовицькій належне: вона завжди цікавилася долею своїх вихованців, обов’язково зв’язувалася з районними відділами культури стосовно умов для молодих спеціалістів. Була мудрим наставником і для молодих викладачів.

Як на мене, ринкова економіка, в якій багато хто бачив рятівний круг для незалежної України, насправді не підняла нашого життя, натомість ми втратили значну частину культури, освіти, дошкільного виховання, медицини, житлового забезпечення. Бо державі не під силу тягнути на собі той віз, який скинули нові українці з плечей приватизованих ними підприємств.

Але ж є ще серед живих люди, до чиїх доль свого часу доторкнулася Надія Красовицька! Тож пропоную всім, хто пам’ятає цю чудову жінку, бути достойними світлої пам’яті її та відгукнутися. Не така складна справа – виставити матеріал про неї в Інтернеті. А, може, спільними зусиллями спроможемося ще й на меморіальну дошку?

Віктор ОБДУЛЕНКО, наступний після Н.С.Красовицької директор Палацу культури працівників легкої промисловості, член Спілки журналістів України та Національної музичної спілки.

Запис Хто призначає почесних громадян? спершу з'явиться на Медіа-Версії.