Юрій Михайлович Мисько –  чернівецький колекціонер, співавтор разом  із Сергієм Володимировичем Пивоваровим   історико-краєзнавчих нарисів «Медальєрика і фалеристика Буковини».

22 травня кожного року на державному рівні відзначають чергову річницю перепоховання праху українського поета, письменника, художника та громадського діяча Тараса Григоровича Шевченка. Саме 22 травня 1861 року домовину з тілом Шевченка перепоховали на Чернечій горі біля Канева, як і заповідав великий український поет.

20 травня 1861 року на пароплаві «Кременчук» прах Кобзаря прибув до Канева. Перепохованням Тараса Шевченка опікувався художник Григорій Честаховський. 8 травня 1861 р у Петербурзі на Смоленському цвинтарі викопали домовину з тілом Тараса Шевченка, пронесли через усе місто до Московського (Миколаївського) вокзалу та залізницею відправили до Москви для подальшого переправлення в Україну. Далі шлях проходив через Серпухов, Тулу, Орел, Кроми, Дмитрівськ, Сєвськ, Глухів, Кролевець, Батурин, Ніжин, Носівку, Бровари до Києва й Канева. 19 травня 1861 р. у храмі Різдва Христа Спасителя в Києві, де була виставлена домовина з тілом Тараса Шевченка, відбулася панахида. У Києві з Кобзарем прощалися студенти, багато городян. Була навіть думка, яку підтримували й родичі поета, поховати Тараса в Києві. Але переважили ідея з Чернечою горою, бо за життя Шевченко мріяв про «тихе пристанище і спокій коло Канева». Цією горою Тарас Григорович милувався, сидячи біля вікна у будинку Максимовичів. Від свого друга-енциклопедиста Шевченко дізнався, що гора – останній прихисток трьох гетьманів.  На Чернечій горі, де був старий козацький монастир, поховані гетьмани Іван Підкова, Яків Шах та Самійло Кішка. Несли тіло пророка на своїх раменах члени «Старої Громади»: нащадки князя Володимира, Гедиміна, нащадки гетьманів, передаючи Шевченку благость своїх родів. 22 травня після відслуженої в церкві панахиди, прах віднесли на Чернечу гору.

Як умру, то поховайте
Мене на могилі
Серед степу широкого
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу… отойді я
І лани і гори —
Все покину, і полину
До самого Бога
Молитися… а до того
Я не знаю Бога.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
І мене в сем’ї великій,
В сем’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.

25 грудня 1845 р., Переяслав

І вам слава, сині гори,
Кригою окуті.
І вам, лицарі великі,
Богом не забуті.
Борітеся — поборете,
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!

Кавказ. Уривок. 18 листопада 1845 р., Переяслав.

Дякуємо організаторам заходу і  пану Юрію Миську за представлену колекцію для виставки «В своїй хаті своя і правда, і сила, і воля…»

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Виставка «В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля…» з приватної колекції Юрія Миська спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Боріться – поборете, Вам Бог допомагає! За вас правда, за вас слава, і воля святая!

9 березня  заходи проходили на Центральній площі Чернівців.  Відбулося  урочисте покладання квітів до пам’ятника Тараса Шевчанка.  У церемонії  вшанування взяли участь  чернівчани, військові, духовенство, громадські діячі, гості міста.

* * *
Чи ми ще зійдемося знову?
Чи вже навіки розійшлись?
І слово правди і любові
В степи і дебрі рознесли!
Нехай і так! Не наша мати,
А довелося поважати.
То воля Господа. Годіть!
Смирітеся, молітесь Богу
І згадуйте один другого.
Свою Україну любіть.
Любіть її… Во время люте,
В останню тяжкую мінуту,
За неї Господа моліть.

Тарас Шевченко, 1847

Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині —
Однаковісінько мені.
В неволі виріс між чужими,
І, неоплаканий своїми,
В неволі, плачучи, умру,
І все з собою заберу —
Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,
На нашій — не своїй землі.
I не пом’яне батько з сином,
Не скаже синові: — Молись.
Молися, сину: за Вкраїну
Його замучили колись. —
Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні…
Та не однаково мені,
Як Україну злії люди
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені.
[Між 17 квітня і 19 травня 1847,
С.-Петербург]

… Вітер віє-повіває,
По полю гуляє.
На могилі кобзар сидить
Та на кобзі грає.
Кругом його степ, як море
Широке, синіє;
За могилою могила,
А там — тільки мріє.
Сивий ус, стару чуприну
Вітер розвіває;
То приляже та послуха.
Як кобзар співає…

Тарас Шевченко

ПРИЧИННА

Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма.
І блідний місяць на ту пору
Із хмари де-де виглядав,
Неначе човен в синім морі
То виринав, то потопав.
Ще треті півні не співали,
Ніхто нігде не гомонів,
Сичі в гаю перекликались,
Та ясен раз у раз скрипів.

1837, Санкт-Петербург

І Архімед, і Галілей
Вина й не бачили. Єлей
Потік у черево чернече!
А ви, святиє предотечі,
По всьому світу розійшлись
І крихту хліба понесли
Царям убогим. Буде бите
Царями сіянеє жито!
А люде виростуть. Умруть
Ще не зачатиє царята…
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі.

24 вересня [1860,
С.-Петербург]

Обласна художня виставка до дня народження Тараса Шевченка у Чернівцях

7 березня 2024-го  в Центрі культури «Вернісаж»  відбулося відкриття обласної художньої виставки, присвяченої 210-ій річниці від дня народження Тараса Григоровича Шевченка.

На виставці експонуються твори живопису, графіки, скульптури та декоративно-ужиткового мистецтва.

На виставці у Чернівцях представлено понад 130 творів. Організатор виставки – Чернівецька Обласна організація Національної спілки художників України.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис До 210-ої річниці від дня народження Тараса Шевченка. Заходи у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

…Думи мої, думи мої,
Квіти мої, діти!
Виростав вас, доглядав вас —
Де ж мені вас діти?..
В Україну ідіть, діти!
В нашу Україну,
Пoпідтинню, сиротами,
А я тут загину.
Там найдете щире серце
І слово ласкаве,
Там найдете щиру правду,
А ще, може, й славу…

Привітай же, моя ненько!
Моя Україно!
Моїх діток нерозумних,
Як свою дитину.

Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині —
Однаковісінько мені.
В неволі виріс між чужими,
І, неоплаканий своїми,
В неволі, плачучи, умру,
І все з собою заберу —
Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,
На нашій — не своїй землі.
I не пом’яне батько з сином,
Не скаже синові: — Молись.
Молися, сину: за Вкраїну
Його замучили колись. —
Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні…
Та не однаково мені,
Як Україну злії люди
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені.
[Між 17 квітня і 19 травня 1847,
С.-Петербург]

Реве та стогне Дніпр широкий
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма.

І блідий місяць на ту пору
Із хмари де-де виглядав, −
Неначе човен в синім морю,
То виринав, то потопав.

Ще треті півні не співали,
Ніхто ніде не гомонів,
Сичі в гаю перекликались,
Та ясень раз-у-раз скрипів.

І вам слава, сині гори,
Кригою окуті.
І вам, лицарі великі,
Богом не забуті.
Борітеся — поборете!
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!

По завершенню концерту на сцену вийшла Наталія Сміщенко, родом з Краматорська, яка зараз проживає в Чернівцях у гуртожитку для переселенців і прочитала дві поезії, які присвячені Тарасу Шевченку і його творчості:
Чудові Чернівці, бруківка і пастель,
Весняні квіточки і пташок кришталева трель…
Вшановуємо ми Шевченка і бійців…
Героїв, що тепер живуть у світі праотців…

Слава Україні! Героям слава! Дякуємо нашим Захисникам за можливість проведення концерту. Дякуємо всім учасникам заходу за живе, мудре, пророче Шевченківське слово…

Більше фото з заходу за посиланням: «БОРІТЕСЯ – ПОБОРЕТЕ!» – КОНЦЕРТ ДО 209-Ї РІЧНИЦІ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА У ЧЕРНІВЕЦЬКІЙ ФІЛАРМОНІЇ…

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Концерт «Борітеся-поборете!» з нагоди відзначення 209-ї річниці від дня народження Тараса Шевченка у Чернівцях… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

І Архімед, і Галілей
Вина й не бачили. Єлей
Потік у черево чернече!
А ви, святиє предотечі,
По всьому світу розійшлись
І крихту хліба понесли
Царям убогим. Буде бите
Царями сіянеє жито!
А люде виростуть. Умруть
Ще не зачатиє царята…
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі.

24 вересня [1860,
С.-Петербург]

Помер Кобзар 10 березня 1861-го року у Санкт-Петербурзі, де його і поховали. 1861 відбулось перепоховання Тараса Григоровича Шевченка на Чернечій горі поблизу Канева. Після того, як п’ятдесят вісім днів прах Шевченка перебував у Петербурзі, його домовину, згідно із заповітом, за клопотанням Михайла Лазаревського, після отримання ним дозволу в квітні того ж року, було перевезено в Україну й перепоховано на Чернечій горі біля Канева. Труну спочатку привезли до Києва, де з небіжчиком могли попрощатися усі охочі. Після церковної панахиди протоієрей виступив із прощальним словом, назвавши спочилого не тільки братом во Христі, але й справжнім і щирим батьком всього українського люду. Потім труну винесли з церкви, поставили на козацький віз, накрили червоною китайкою, а замість волів впрягся люд. Везли хлопці і чоловіки, а потім навіть і дівчата – декілька верст. Дорогу, якою рухалася траурна процесія, устелили зеленим віттям, і вона була схожа на зелений килим. Попереду несли Кобзарів портрет, аби весь стрічний люд бачив того, про кого лише чув. З Києва 20 травня 1861 року останки Кобзаря на пароплаві «Кременчук» перевезли до Канева. Дві доби домовина перебувала в Успенському соборі, а 22 травня, після відслуженої в церкві панахиди, прах віднесли на Чернечу гору.

На початку заходу отці відслужили чин панахиди.

Більше фото з заходу за посиланням – І НА ОНОВЛЕНІЙ ЗЕМЛІ ВРАГА НЕ БУДЕ, СУПОСТАТА, А БУДЕ СИН, І БУДЕ МАТИ, І БУДУТЬ ЛЮДЕ НА ЗЕМЛІ…

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис 22 травня – 161-а річниця перепоховання поета Тараса Григоровича Шевченка спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Заклик Великого Кобзаря припав до душі тим учням художніх шкіл та шкіл мистецтва області, які приєдналися до обласного етапу Всеукраїнського конкурсу учнівської творчості та взяли участь у підсумковій виставці творчих робіт образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва, яка відкрилася наприкінці січня в учбово-методичному центрі культури Буковини (вул. Главки, 1а).

На виставці-конкурсі представлено близько 100 творчих робіт. За час роботи виставки – до кінця лютого 2019 року – буде відібрано 10 найкращих робіт для участі в подальшому етапі конкурсу учнівської творчості.

Нинішній конкурс – уже 18-й. Юні художники буковинського краю постійно стають переможцями цього престижного мистецького змагання.

Запис Відкрито виставку робіт учнів художніх шкіл «Об’єднаймося ж, брати мої» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині —
Однаковісінько мені.
В неволі виріс між чужими,
І, неоплаканий своїми,
В неволі, плачучи, умру,
І все з собою заберу —
Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,
На нашій — не своїй землі.
I не пом’яне батько з сином,
Не скаже синові: — Молись.
Молися, сину: за Вкраїну
Його замучили колись. —
Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні…
Та не однаково мені,
Як Україну злії люди
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені.
[Між 17 квітня і 19 травня 1847,
С.-Петербург]

Більше фото з заходу за посиланням – ВШАНУВАННЯ 204-ОЇ РІЧНИЦІ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА У ЧЕРНІВЦЯХ
©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Чернівчани вшанувують пам’ять Тараса Шевченка… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Віктор Пашник — український музикант, бандурист. Знаний в Україні та за її межами також під ім’ям Кобзар Шкрум.
У 1999 році закінчив Стрітівську школу бандуристів, єдиний подібний навчальний заклад в Україні. По закінченню кобзарської школи вчився у Чернівецькому університеті на кафедрі музики та українознавства.
Лауреат багатьох музичних конкурсів, у складі акустичного тріо «ЗАУ» з Олексою Миколайчуком (бандура) та Івасем Григоряком (гітара) став переможцем фестивалю «Червона Рута-2003» в жанрі авторської пісні та акустичної музики.

У залі зібралися друзі музиканта, однокурсники, деякі пісні зал співав разом з Віктором Пашником. Музикант любить мандрувати, “в кожному з нас є частинка світу”…

Віктор Пашник у своїх виступах посилався і на Олеся Бердника. Адже ми повинні будувати духовну Україну, де домінуючим має бути справедливість, порядок…

ВІКТОР ПАШНИК. ВІДЬМА

Зранку до вечора
Трудяться рученьки,
Пестять холодну росу.
Очі, що зорі,
Сяють іскристо,
Вітер плете їй косу.

Приспів:
Моя відьмо, моя віро,
Моя леле свята,
В тобі світло,
В тобі миро,
І життя, життя,
Життя!

Трави-сестриці
Ховають лиці,
Заздрять твоїй красоті
І навіть сонця
Золоті промінці
З неба шепочуть тобі.

Приспів

Ніжками босими
Землю зігріла
Ходила, квітка росла,
Словами-перлами,
Ліками-веснами
Ніжністю крил летіла.

Приспів

В ніч на Купала
Зілля збирала,
Вінок пустила у даль,
Цвіт папороті
Людям віддала,
Щастя не було їй, жаль.

В тобі!

З ранку до вечора
Трудяться рученьки,
Пестять холодну росу…

ВІКТОР ПАШНИК. Ми обов’язково з тобою зустрінемось

Ми обов’язково з тобою зустрінемось
У Донецьку, Одесі чи Львові,
Одне одному в очі задивимось,
Я спитаю: “Ми знайомі?”

Приспів:
Випадково чи так мало бути,
Що зустрілись ми так далеко?
Ця секунда могла промайнути
І були б ми уже далеко.

Ми обов’язково з тобою побачимось,
У трамваї, тролейбусі, в небі,
Може з радості навіть заплачемо,
Поговорим по нашій потребі.

Приспів

Нам прийдеться зустрітись з тобою,
Земля кругла, а часом квадратна,
За столом, в магазині, у бою,
І надіюсь вона не остатна.

Браво!
Чекаємо на новий альбом Віктора Пашника.

Більше фото і фрагметів концерту за посиланням – КОБЗАР ВІКТОР ПАШНИК ВИСТУПИВ У ЧЕРНІВЦЯХ…

©Тетяна Спориніна,
фото автора і SergyiS

Запис Авторська пісня від Віктора Пашника… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син і буде мати,
І будуть люди на землі.

Т. Г. Шевченка,
«І Архімед, і Галілей» (1860)

Тетяна Спориніна, “Версії”,
фото автора і SergyiS

Запис 201-a річниця від дня народження Тараса Шевченка спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У Львові справжня весна. Синє небо, яскраве сонце і спів пташок. Туристів багато. Але трохи менше, ніж традиційно. Майже на кожній будівлі висить по декілька прапорів України. Ці прапори – симол України, солідарності, пам’яті, віри, впевненості. Про щоб ми не говорили у крамницях, на площах, у готелі, у книгарнях – розмова зводиться до обговорення проблеми війни і миру.

КАВКАЗ

Искреннему моему Якову де Бальмену

Кто даст главе моей воду,
И очесем моим источник слез,
И плачуся н день й нощь
о побиенных…
Перемий глава 9. стих I.

За горами гори, хмарою повиті,
Засіяні горем, кровію политі.
Споконвіку Прометея
Там орел карає,
Що день божий добрі ребра
Й серце розбиває.
Розбиває, та не вип’є
Живущої крові,—
Воно знову оживає
І сміється знову.
Не вмирає душа наша,
Не вмирає воля.
І неситий не виоре
На дні моря поле.
Не скує душі живої
І слова живого.
Не понесе слави бога,
Великого бога.

Не нам на прю з тобою стати!
Не нам діла твої судить!
Нам тільки плакать, плакать, плакать
І хліб насущний замісить
Кровавим потом і сльозами.
Кати знущаються над нами,
А правда наша п’яна спить.
Коли вона прокинеться?
Коли одпочити
Ляжеш, боже, утомлений?
І нам даси жити!
Ми віруєм твоїй силі
І духу живому.
Встане правда! встане воля!
І тобі одному
Помоляться всі язики
Вовіки і віки.
А поки що течуть ріки,
Кровавії ріки!

За горами гори, хмарою повиті,
Засіяні горем, кровію политі.
Отам-то милостивії ми
Ненагодовану і голу
Застукали сердешну волю
Та й цькуємо. Лягло костьми
Людей муштрованих чимало.
А сльоз, а крові? напоїть
Всіх імператорів би стало
З дітьми і внуками, втопить
В сльозах удов’їх. А дівочих,
Пролитих тайно серед ночі!
А матерніх гарячих сльоз!
А батькових, старих, кровавих,
Не ріки — море розлилось,
Огненне море! Слава! слава!
Хортам, і гончим, і псарям,
І нашим батюшкам-царям
Слава!
І вам слава, сині гори,
Кригою окуті.
І вам, лицарі великі,
Богом не забуті.
Борітеся — поборете,
Вам бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!

Чурек і сакля — все твоє;
Воно не прошене, не дане,
Ніхто й не возьме за своє,
Не поведе тебе в кайданах.
А в нас!.. На те письменні ми,
Читаєм божії глаголи!..
І од глибокої тюрми
Та до високого престола —
Усі ми в золоті і голі.
До нас в науку! ми навчим,
Почому хліб і сіль почім!
Ми християне; храми, школи,
Усе добро, сам бог у нас!
Нам тілько сакля очі коле:
Чого вона стоїть у вас,
Не нами дана; чом ми вам
Чурек же ваш та вам не кинем,
Як тій собаці! чом ви нам
Платить за сонце не повинні! —
Та й тілько ж то! ми не погане,
Ми настоящі християне,
Ми малим ситі!.. А зате!
Якби ви з нами подружили.
Багато б дечому навчились!
У нас же й світа, як на те —
Одна Сибір неісходима,
А тюрмі а люду!.. Що й лічить!
Од молдаванина до фінна
На всіх язиках все мовчить,
Бо благоденствує!
У нас Святую біблію читає
Святий чернець і научає,
Що цар якийсь-то свині пас
Та дружню жінку взяв до себе,
А друга вбив. Тепер на небі.
От бачите, які у нас
Сидять на небі! Ви ще темні,
Святим хрестом не просвіщенні,
У нас навчіться!.. В нас дери,
Дери та дай,
І просто в рай,
Хоч і рідню всю забери!
У нас! чого-то ми не вмієм?
І зорі лічим, гречку сієм,
Французів лаєм. Продаєм
Або у карти програєм
Людей… не негрів… а таких
Таки хрещених… но простих.
Ми не гішпани; крий нас, боже,
Щоб крадене перекупать,
Як ті жиди. Ми по закону!..
По закону апостола
Ви любите брата!
Суєслови, лицемєри,
Господом прокляті.
Ви любите на братові
Шкуру, а не душу!
Та й лупите по закону:
Дочці на кожушок,
Байстрюкові на придане,
Жінці на патинки.
Собі ж на те, що не знають
Ні діти, ні жінка!

За кого ж ти розіп’явся,
Христе, сине божий?
За нас добрих, чи за слово
Істини… чи, може,
Щоб ми з тебе насміялись?
Воно ж так і сталось.

Храми, каплиці, і ікони,
І ставники 3, і мірри 4 дим,
І перед образом твоїм
Неутомленниє поклони.
За кражу, за войну, за кров,
Щоб братню кров пролити, просять
І потім в дар тобі приносять
З пожару вкрадений покров!!
Просвітились! та ще й хочем
Других просвітити,
Сонце правди показати
Сліпим, бачиш, дітям!..
Все покажем! тілько дайте
Себе в руки взяти.
Як і тюрми муровати,
Кайдани кувати,
Як і носить!.. і як плести
Кнути узловаті,—
Всьому навчим; тілько дайте
Свої сині гори
Остатнії… бо вже взяли
І поле, і море.

І тебе загнали, мій друже єдиний,
Мій Якове добрий! Не за Україну,
А за її ката, довелось пролить
Кров добру, не чорну. Довелось запить
З московської чаші московську отруту!
О друже мій добрий! друже незабутий!
Живою душею в Украйні витай,
Літай з козаками понад берегами,
Розриті могили в степу назирай.
Заплач з козаками дрібними сльозами
І мене з неволі в степу виглядай.

А поки що мої думи,
Моє люте горе
Сіятиму,— нехай ростуть
Та з вітром говорять.
Вітер тихий з України
Понесе з росою —
Мої думи аж до тебе…
Братньою сльозою
Ти їх, друже, привітаєш,
Тихо прочитаєш…
І могили, степи, море,
І мене згадаєш.

[18 ноября 1845,
в Переяславі]

Тетяна Спориніна,
фото автора і SergiyS

Запис Фотонотакти зі Львова. 9-10.03.2014. Частина ІІ спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Центром святкування 200 років від дня народження Тараса Шевченка традиційно є майданчик біля пам’ятника. Громада читала твори поета різними мовами. Учні львівських шкіл утворили живий ланцюг, по якому передавали «Кобзар» від «Проспекту академіка Тараса Шевченка» до його пам’ятника на проспекті Свободи. Студенти Університету банківської справи заспівали “Заповіт” Шевченка. Разом зі Львовом доєдналися до акції Коннектикут, Греція, Італія, Іспанія, Росія, Нью-Джерсі та інші. Також на сцені львівского Майдану виступив японець Чарлі Сакума, який заграв на бандурі та заспівав “Заповіт”.

Вічная пам’ять загиблим героям!
Кожну годину на Євромайдані у Львові читають молитву за загиблими героями.

…І вам слава, сині гори,
Кригою окуті.
І вам, лицарі великі,
Богом не забуті.
Борітеся – поборете,
Вам бог помагає!
За вас правда, за вас сила
І воля святая!

Тарас Шевченко

Ні, війні! Ланцюг миру у Львові 9.03.2014.
Ланцюг миру – Україна проти війни. Схід, захід, північ і південь – ми всі разом!
Ми проти війни!

Ланцюг миру –   https://www.youtube.com/watch?v=j4hHROgrRv4 

Далі буде… – http://versii.cv.ua/pohlyad/fotonotakti-zi-lvova-9-10-03-2014-chastina-ii/27343.html,

Тетяна Спориніна,
фото автора і SergiyS

Запис 200 років від дня народження Тараса Шевченка. Фотонотакти зі Львова. 9-10.03.2014… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

За словами п. Петрусяка, обласна організація Національної спілки художників України розпочала роботу з організації виставки-конкурсу на кращий тематичний твір «Весняний вернісаж – 2014».

– Упродовж року в бібліотечних, клубних і мистецьких навчальних закладах області відбудуться Шевченківські дні, літературні вечори, пройде традиційний обласний конкурс читців-декламаторів «Хвилююче слово Пророка», книжкові виставки та презентації видань.

До Свята будуть упорядковані всі пам’ятники Великому Кобзареві в області, а в Берегометі на Вижниччині мають відкрити новий. А ще має бути виданий ювілейний календар з репродукціями вишиваних картин про Тараса Шевченка та його творчість.

Але про бюджет святкування очільник від культури  нічого не міг сказати. Щоправда зауважив, що 3 червня область поїде звітувати до Києва з найкращими обласними номерами та заходами.

Лідія КИРИЛЮК, «Версії»

Запис Буковина готується до відзначення 200-річчя українського Пророка. Перманентно спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Буковина – край специфічний і толерантний. І толерантний, на жаль, до будь-чого… Тож і за прикладом далеко ходити не треба.

Як і все прогресивне людство, краяни готуються нині до відзначення 200 років від дня народження Тараса Шевченка. Тільки робиться це вельми в оригінальний спосіб – і вже протягом тривалого часу. Йдеться про трансформацію магазину «Кобзар» на Центральній площі Чернівців. Згадаймо, протягом кількох десятиліть це була велика книгарня, розміщена у двох залах. Потім магазин почали переоблаштовувати: спочатку модні мешти посунули книги на 2 маленькі стелажі біля самісінького входу, а відтак і вони зникли. Як і вивіска із назвою магазину «Кобзар». Та, пригадується, у період, коли обласна влада розпочинала реорганізацію книжкових магазинів, губернатор області пообіцяв розібратися з тим, хто прихопив собі книжковий магазин «Кобзар» і повернути книги до центрального магазину обласного центру. І розібралися до того, що «Кобзар»  у Буковинському вінку Шевченкові заступив «Сбербанк Росії». Дуже символічна, з огляду на нинішні події, зміна, не знаходите?

І творилася вся ця, м’яко кажучи, чудасія під пильним поглядом Кобзаря з постаменту на Центральному майдані обласного центру, чия фігура сумно відбивається у вітрині «переформатованої» під фінансову установу іноземного банку книгарні. Тож спало мені на думку перефразувати слова Великого Кобзаря:

Діти мої, діти мої,

Лихо мені з вами,

Що ж ви мене,

Батька свого,

На срібло-гріш проміняли.

А висновок з цього напрошується дуже сумний: чи гідна поваги така нація?

Ярема ТЕВТУЛЬ, професор, член НСЖ України, фото автора

Запис День народження Тараса Шевченка по-чернівецьки спершу з'явиться на Медіа-Версії.