“Антена” Сергій Жадан

“Антена” – 80 нових віршів, написаних автором упродовж останніх двох років. Невідомо, на чому тримається чутливість “Антени”, але це 80 спроб упіймати коливання повітря, вловити перетікання в просторі невидимих радіохвиль, відчути на дотик час, у якому ми живемо, яким ми дихаємо, який ми проговорюємо. Час, кожен доторк до якого лишає опік. Час, у якому приватні щоденникові записи можуть виявитися воєнною хронікою, а біблійні історії – ранковими новинами.

Що це стікає кров’ю? Це антена. Добра нагода зняти посмертну маску. На площі стоїть збита із дощок сцена. Апостоли третій день обмивають домашню поразку.

                                                         “Прощавай, зброє” Ернест Гемінґвей

“Прощавай, зброє” — один із найвидатніших американських романів про Першу світову. Захоплива, частково біографічна оповідь Ернеста Гемінґвея висвітлює жорстокі реалії війни. У ній знаменитий гемінґвеївський телеграфний стиль перемежовується вкрапленнями потоку свідомості, і від того емоції твору сприймаються особливо гостро. Це історія мужності і страху, побратимства,любові та болю. Історія, у якій однаково сильно звучать почуття обов’язку та відчуття “не твоєї війни”. Назабутня історія кохання, яке є лиш ілюзорним острівцем спокою і щастя.

                                                             “Персеполіс” Маржан Сатрапі

Колаж: WoMo

У французькому бестселері “Персеполіс” авторка іранського походження Маржан Сатрапі розповідає про своє дитинство та молодість перед, під час та після Ісламської революції в Ірані. Шахська монархія, радикальна ісламізація і початок війни з Іраком – буремні роки для дорослішання. Прагнучи дати гідну освіту та краще життя своїй дочці, батьки змушені відправити її в 14 років за кордон, до австрійського ліцею. Але реальність виявляється несподіваною…

Виданий 4 томами у Франції з 2000 по 2003 рік, “Персеполіс” отримав значну кількість нагород, зокрема на Ангулемському фестивалі коміксів та Франкфуртському книжковому ярмарку. Всі чотири частини роману вийдуть у “Видавництві” під однією оправою. В 2007 році вийшла екранізація роману у вигляді повнометражного анімаційного фільму, який отримав спеціальну премію журі в Каннах та був номінований на “Оскар”. Ну а 2010 року Newsweek поставив роман на 5-те місце у своєму списку десяти найкращих художніх книг десятиліття.

                                                              “Де немає Бога” Макс Кідрук

Фото: @dima.tarasyuk

Люди — соціальні істоти. Існування суспільства неможливе без співпраці, розуміння та дотримання справедливості. Та чи існує це все поза соціумом, коли людина опиняється на межі життя та смерті?

Доведена до відчаю українка з великою сумою грошей, яка ігнорує дзвінки від чоловіка. Росіянин-пілот, який намагається приборкати аерофобію після загибелі коханки в катастрофі рейсу MH17. Найвідоміший політик Баварії на пікові кар’єри, який ненавидить свою роботу. Гравець американської Національної футбольної ліги, життя якого розвалилося після одного невдалого розіграшу. Таємний папський кардинал, який прямує до країни, де офіційно не існує Католицької церкви… Незнайомці з різними долями. Єдине спільне для них — рейс 341, і він веде до найбільшого випробування у їхньому житті.

“Де немає Бога” — новий роман Кідрука — спроба збагнути, чи є всередині нас щось таке, що втримує від перетворення на звірів у місці, де не діє мораль, у місці, де немає Бога.

                                                          “Ночеліт” Джордж Р. Р. Мартін

Захоплива історія, яка поєднує в собі таємничість космічної безодні, як у “Чужих”, психологічний трилер, як у “Сяйві”, і, звісно ж, неповторний письменницький талант Джорджа Мартіна.

Наукова експедиція відправляється на межу галактики, щоб вивчати таємничу расу чужинців-мандрівників. Єдиний доступний корабель — це “Ночеліт”, повністю автоматизоване судно, капітан якого відмовляється показуватись пасажирам і спілкується дистанційно, навіть після того, як члени експедиції починають гинути одне за одним за нез’ясованих обставин.

Книга також містить інші оповідання та повісті з циклу “Тисяча світів”, у тому числі “Пісню до Лії”, що отримала нагороду Г’юґо 1975 року.

                                                           “Стара холера” Володимир Лис

Єва була найвродливішою дівчиною в селі, але чоловік, якого вона покохала на все життя, одружився з її сестрою Павлиною. Єва поламала їхній щасливий шлюб… А на старість лишилася самотньою. Як і Адам, що все життя до нестями любив чужу дружину. Друзі Адама, колишні хулігани та відчайдухи, “дідусі-розбійники”, вирішують одружити цих двох. Та як звести упертих самітників? Тим часом у великому місті Ліза, онука Павлини, будує своє життя разом із коханим Степаном. Однак, здається, вона втрапила у велику халепу… І тепер спалахне боротьба двох молодих за своє щастя, і несподівано в цю боротьбу втрутяться не такі вже й прості діди з поліського села…

                                                      “Вторгнення” Войтек Мілошевський

Сучасна Польща. Роман, колишній солдат спецслужб і учасник багатьох закордонних місій. Данута, яка обожнює розкіш, багато працює і повністю залежить від батька-тирана. Міхал – безробітний учитель історії з дружиною і двома дітьми. Цих героїв нічого не поєднує, допоки в їхній країні не вибухає війна. Як це могло статися? Чому Росія напала на Польщу? І де всі союзники?

“Вбивці квіткової повні: таємниця індіанських убивств та народження ФБР” Девід Ґренн

1920-ті роки. Низка таємничих убивств та зникнень прокочується племенем осейджів; на їхній території в Оклахомі було знайдено нафту, і вони – один з найзаможніших народів світу за доходом на душу населення. Родичів Моллі Буркгарт отруюють і розстрілюють одне за одним. Та це лише початок – скоро гинути починають і інші члени племені, а також ті, хто брався розвідувати ці вбивства самотужки. Молодий директор ФБР Едґар Гувер береться за справу, яка стала однією з перших для агенції. Він наймає колишнього техаського рейнджера Тома Вайта і формує команду підпільних оперативників, аби розплутати цю таємницю. Історична документальна розвідка Девіда Ґренна занурить читача у світ жадоби і корупції в одному останніх залишків Дикого Заходу США.

                                                                  “Ініціація” Люко Дашвар

Фото: @vsiknygy

Стара Костомарова не пам’ятає, як опинилася на тому забутому богом хуторі. “Чорні ріелтери” відібрали її квартиру, а жінку спровадили подалі від Києва. Селянин Перегуда дав їй притулок, він навіть вийшов на нотаріуса Германа, який обдурив стару. А коли повернувся на хутір, то вже ні хати, ні Костомарової не було…

Тим часом у Києві дівчина Меланія потрапляє у вир дивних подій. Усе починається зі снів про мерців, далі — зустріч із нотаріусом Германом та його зникнення. І Блейк, у якого Меланія закохується до нестями і який зраджує її. Від того часу дівчині сниться вже інший сон: про розлючений натовп, стару жінку, Блейка, який прохає про допомогу… От-от шляхи всіх героїв перетнуться. І тоді кожен з них — хоче він того чи ні — пройде свою ініціацію. Ініціацію на право вважати себе людиною…

                                                             “Війни Міллігана” Деніел Кіз

Продовження історії Біллі Міллігана – людини з 24 особистостями.

Коли здавалося, що всі неприємності вже позаду, життя кидає Біллі нове випробування. На нього чекає курс лікування у психіатричній клініці для злочинців у Лімі. Це місце вважалося справдешнім пеклом на землі. Те, що коїли з пацієнтами у цих стінах, мало залишатися моторошною таємницею. І побиття та щоденні знущання було далеко не найжахливішим з того, що чекало тут на Біллі. Але він не такий, як інші хворі. Він має 24 особистості та безмежну волю до життя. У голові Біллі точаться запеклі війни, і його намагатимуться знищити, не розуміючи, що мають справу не з ним одним… Яка боротьба буде простішою – із системою чи із самим собою?

                                                       “Сеньйор Ніколо” Юрій Косач

Сюжети опублікованих у цій книжці історичних повістей та оповідань Юрія Косача — одного з найзначніших письменників ХХ століття — розкинені в часі на 2500 років: від невдалого походу перського імператора Дарія І проти скіфів у VI ст. до н.е., крізь бурхливу добу давньоруських та козацьких воєн, через витончені епохи бароко та класицизму ХVII–XVIII століть і романтичне відродження ХІХ століття — аж до українських визвольних змагань 1917–1920 рр. Віртуозний майстер історичної белетристики, Косач зачаровує читача то незвичними ракурсами погляду на вузлові моменти української історії, то яскравими зображеннями маловідомих, а то й зовсім невідомих подій з нашого минулого.

                                               “Життя без краю” Фредерик Беґбедер

“Життя — це масове убивство. 59 мільйонів смертей на рік. 1,9 на секунду. 158.857 щодня. Заки ви прочитаєте цей абзац, на світі вже помре зо двадцять людей, а якщо ви читаєте повільно, то ще й більше. Загальна байдужість косить людство. Але чому ми терпимо цю щоденну бійню під приводом того, що це природний процес? Раніше я думав про смерть раз на день. Але перетнувши межу в півстоліття, я почав думати про неї щохвилини. Ця книжка розповідає, як я вчинив, щоб не померти безглуздою смертю, як усі решта. Нема дурних помирати без боротьби”, – Фредерик Беґбедер.

                                                    “Руйнування ляльки” Степан Процюк

Фото: Василь Карп’юк

“Руйнування ляльки” є революційним романом у тому сенсі, що стоїть в опозиції до будь-яких устроїв, режимів, установ. Ба більше, це анархістський роман, у якому розвивається ідея свободи. Але не фізичної чи суспільної, як ми звикли тлумачити цей іменник, а духовної. Не моральної, коли втрачаються будь-які цінності, а саме духовної свободи, для утвердження якої потрібне не беззаконня, а саме моральний закон.

                                                            “Космополіти” Сара Шульман

“Космополіти” Сари Шульман — чудовий атмосферний роман від однієї з найтитулованіших сучасних американських письменниць. Середина ХХ століття, три долі, троє вигнанців і відщепенців: чорношкірий актор, біла секретарка і дівчина з Огайо, яка приїхала до Нью-Йорка, щоб зробити артистичну кар’єру,— оселяються у старезному будинку в напівнетряному Гринвіч-Віллиджі. Блиск і злидні Мангеттена п’ятдесятих років, прекрасний гімн людській потребі в коханні й визнанні, зворушливий і проникний. Образи героїв настільки яскраві й переконливі, що пам’ятаються ще довго після того, як книжка прочитана.

Сара Шульман — лауреатка чималої кількості американських літературних нагород, у тому числі престижної премії Ґуґґенгайма і премії Американської бібліотечної асоціації.

                                                                      “Убік” Філіп К. Дік

Фото: @imagination_books

Ґлен Ранситер, впливовий власник найбільшої в галактиці корпорації запобігання телепатичному шпигунству, помирає від вибуху, влаштованого його бізнес-суперниками. Однак колишні підлеглі й далі отримують від свого шефа дивні бентежні послання, тоді як світ навколо них поступово втрачає свої звичні обриси, а сам час, здається, починає рухатися в зворотному напрямку. Що саме він намагається їм повідомити? І чи й справді Ранситер – мертвий, а вони зуміли уникнути загибелі під час того фатального вибуху? Можливо, все якраз навпаки?

Один із найвідоміших фантастичних романів Філіпа К. Діка, “Убік” (1969) занурює читачів у моторошний футуристичний світ, сповнений інтриг, часових вивертів та кріогенних просторів, де межа між живими та мертвими видається навдивовижу тонкою та невиразною. Чи зуміють його герої знайти вихід із цього облудного тривожного лабіринту? А чи їхній час невблаганно й безповоротно спливатиме, поки не спливе до краплі? Як і у більшості найкращих своїх романів, в “Убіку” під покровом науково-фантастичного сюжету Філіп Дік зумів змалювати справжню екзистенційну людську драму, сповнену запалу, боротьби, страху, відчаю і… надії.

                          “Слов’янське небо: вірші у перекладах Романа Лубківського”

До книги вибраних перекладів відомого українського поета і перекладача Романа Лубківського (1941–2015), яку упорядкували його сини Данило і Маркіян, увійшли вірші найважливіших поетів слов’янського світу.

                                “Буфонада, або Більше не самотні” Курт Воннеґут

Події роману “Буфонада, або Більше не самотні” Курта Воннеґута відбуваються в США у недалекому майбутньому. Держава розпалася і втратила весь свій престиж, водночас зруйновано всю земну цивілізацію. У світі вирують природні й техногенні катаклізми. Попри це люди не втрачають доброти, сердечності та співчуття.

Роман поєднує в собі ориґінальний задуму і блискучий авторський стиль. Автобіографічні спогади перевтілюються у карколомні пасажі фантазії, а парадоксальні ситуацій та ґротескові персонажі описані з душевним теплом і ніжністю. “Буфонада, або Більше не самотні” сповнений м’якого гумору і тонкої іронії.

“Грай на піаніно п’яно ніби на ударних поки пальці ледь закровоточать” Чарлз Буковскі

Ця книга запам’ятається нам дуже надовго, і не тільки довгою назвою. Чарлз Буковскі був родючим андеграундним письменником, який в своїх поезіях і прозі зма-льовував розбещене міське життя і занепад американського суспільства. Його твори не вписуються в те, що нам зазвичай пропонує сучасна література. Він нагадує глюк екрану телевізора, коли сигнал раптом переривається, і химерна картина щасливого життя починає блимати, створюючи подвійні сенси.

Книга є білігвою, і читачі зможуть читати Чарлзову поезію, крім українського перекладу, ще й в оригіналі.

                                                        “Усі вогні — вогонь” Хуліо Кортасар

Збірник “Усі вогні – вогонь” справедливо вважається однією з взірцевих книжок малої прози видатного аргентинського письменника Хуліо Кортасара.

До цього видання, присвяченого пам’яті першого перекладача Хуліо Кортасара українською Юрка Покальчука (1941–2008), ввійшли п’ять перекладених ним і вперше випущених 1983 року видавництвом “Дніпро” оповідань у новій редакції Сергія Борщевського. Спеціально для цієї книги Сергій Борщевський переклав три оповідання зі збірника “Усі вогні – вогонь”, які відсутні у виданні 1983 року.

“Ми були солдатами… і молодими: Я-Дранґ — битва, що змінила війну у В’єтнамі”

Гаролд Ґ. Мур, Джозеф Л. Ґелловей

Якщо битва на Соммі започаткувала еру танків, то битва у долині ріки Я-Дранґ випробувала вогнем теорію аеромобільних військ. Завдяки фаховим знанням генерала Гаролда Мура та літературному хисту журналіста Джозефа Ґелловея, учасників цієї битви, тактичні міркування, вплив політики на стратегію, особливості застосування озброєння та інші аспекти мілітарної справи набувають зрозумілих форм, складаючись у виразну картину не лише окремої битви, але й війни у В’єтнамі загалом. Книга, за мотивами якої був створений однойменний фільм, адресована військовослужбовцям, волонтерам, дослідникам воєнної історії, усім, хто цікавиться військовою справою та вивчає вплив війни на наше життя.

                                                       “Сліпобачення” Пітер Воттс

Роман “Сліпобачення” є одним із найвідоміших і найважливіших творів Пітера Воттса, а читачі і критики одностайно вважають його головним і вершинним здобутком письменника. Кінець ХХІ століття. Розбалансоване людство, яке і без того стоїть на порозі багатьох  викликів і невідворотних змін, зіштовхується з новою проблемою принципово іншого рівня  – першим контактом. Та чи так легко контактувати з тим, хто, роздивляючись тебе майже  упритул, сам не бажає з’являтися у фокусі твого зору? Надто, якщо і зір, і всі інші чуття, на які людство покладалося протягом мільйонів років своєї земної еволюції, виявляються нічого не вартими, коли справа доходить до комунікації з “іншими”, які формувалися за геть інакших умов, і для яких всі людські поняття і концепції поведінки нічого не варті, як позбавлене сенсу навіть саме розуміння контакту.

                                                              “Гемінґвей” Мері Дірборн

Ернест Гемінґвей, поза сумнівами, один із найвидатніших американських прозаїків. Він познайомив читачів з іншим Парижем, особливою Америкою, Африкою, Кубою. А головне — показав світ яскравішим, стихійнішим, пристраснішим та романтичнішим місцем.

На кожному етапі його життя ми бачили нового Гемінґвея — довготелесого хронікера “утраченого покоління”, мужнього подорожувальника, що описував подвиги на арені для кориди, репортера на фронтах Громадянської війни в Іспанії і врешті-решт — бородату легенду повоєнних років на Кубі. Однак трагедію, що сталася з ним, до кінця так і не зрозуміли.

Детально аналізуючи листи, щоденники та архівні матеріали, Мері Дірборн намагається пояснити внутрішній світ надзвичайної та водночас недосконалої людини. Вона розкриває суть трагедії письменника, який змінив очікування від літератури, спосіб мислити та робити життєвий вибір для багатьох людей.

                                          “Генерал Конфедерації з Біґ-Сура” Річард Бротіґан

Фото: @humenyk

“Генерал Конфедерації з Біґ-Сура” – дебютний роман Річарда Бротіґана є, мабуть, його найреалістичнішим та найбільш «бітниківським» текстом, в якому водночас уже присутні всі риси, що пізніше стали визначальними для автора культової “Ловлі форелі в Америці”: химерна фрагментарність оповіді, пронизлива дотепність голосу, нешаблонність персонажів та ситуацій, влучність метафор і незабутність образів, які запам’ятовуються одразу і до яких потім не раз повертаєшся, але передусім здатність говорити про найважливіші речі – любов, дружбу, радість, пристрасть, смерть – із легкою, трохи сумовитою посмішкою дорослої дитини. Герої Річарда Бротіґана не ховаються і не тікають від життя, вони радше шукають можливості прожити його власним способом, інколи – з гіркотою, інколи – жартівливо й невимушено, понад усе відстоюючи це своє право на внутрішню свободу, яку вони сподіваються знайти серед незайманих прадавніх скель та лісів Біґ-Сура.

                      “Ворохтіріум” Юрій Андрухович, Олександр Бойченко, Орест Друль

“Ворохтаріум” — це неквапливі розмови трьох давніх друзів. Розмови настільки відверті та влучні, що хочеться сидіти поряд, слухати і долучатися — коментарем, посмішкою, мовчазним розумінням. Бо цю бесіду ведуть Юрій Андрухович, Олександр Бойченко та Орест Друль.

Про народження книжок, про критиків і літературні премії, про навчання літературному ремеслу. Про ритм і чуття мови, про добрий текст, про поезію та прозу. Про російську літературу і про переклад Біблії. Про життя — своє і чуже.

Підслухати ці бесіди — значить глибше пірнути у творчість митців, зазирнути у внутрішню кухню літературного процесу і, можливо, стати його учасником. Хай і дистанційно.

                                         “Дочка торговця шовком” Дайна Джефферіс

На своє вісімнадцятиріччя Ніколь отримує в подарунок маленьку крамницю шовкових тканин у Ханої. Народжена в’єтнамською матір’ю від батька-француза, дівчина сповнена надій на майбутнє. Та в долі були на неї інші плани. Неймовірна історія кохання головної героїні розгортається на тлі жорстокої індокитайської війни 50-х років минулого століття. Читача зачарує екзотика В’єтнаму, історична точність, сила характерів героїв і захопливий сюжет.

Запис 25 новинок до ювілейного Форуму видавців (книжковий огляд) спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Літературний клуб «Дебют» при Чернівецькій обласній бібліотеці імені М.Івасюка у середині зливного червня запросив на чергову зустріч у нещодавно запровадженому форматі. Третьою за відліком героїнею «Несподіваних зустрічей» стала безмежно талановита й доброзичлива, і вже кількарічна учасниця «Дебюту» Раїса РЯЗАНОВА. Художниця, ілюстраторка, поетеса, комп’ютерна дизайнерка, і в усіх іпостасях – непересічна особистість із власним поглядом і обличчям, що запам’ятовується. І ще одна особливість: друзям зазвичай важко називати Рязанову Раїсою Леонідівною, бо для всіх вона… Раєчка.

А для мене особисто Раєчка дорога тим, що повертає мені час від часу подив. А ми, як відомо, живі, поки ще вміємо дивуватися. Несподіваній римі, цікавому образу, певній драматургії кожного вірша, легкості графічного штриха, умінню побачити особливе у, здавалося б, загально відомому – що відбивається й у віршах, і в серії портретів учасників клубу «Дебют»… Думаю, «дебютівці» погодяться, що мати такий живий і знову ж таки доброзичливий портрет – честь для зображеного.

Чернівчанкою Раїса Рязанова стала за збігом життєвих обставин, але нині люди довкола неї навіть не згадують про це: вона – наша. Інтелігентна, освічена, дружня й… так, саме це чернівецьке слово – толерантна.

Поруч із графічними пейзажами Чернівців присутні на «Несподіваних зустрічах» побачили види Львова, Києва, деяких міст Ізраїлю…

Картини Раїси Рязанової

Усі, хто зустрічаються з нею на різного штибу мистецьких заходах, неодмінно стають її особистими друзями. І варто наголосити, що надзвичайно завантажена роботою, Раїса Рязанова знаходить час для всіх: піти на виставку, на концерт, на творчу зустріч, просто посидіти у кафе, вислухати наболіле й самій поділитися…

У книжкову культуру Чернівців Раїса Рязанова увійшла, коли армійські структури, в яких у різних точках вона служила десятки років, як то кажуть, «наказали довго жити».

“Прикордонне” минуле

Раїса  пішла на комп’ютерні курси й узялася за олівці та фарби. Відтак освоїла книжкову верстку… Ніби недавно все це починалося, але вже 14 років – і вже близько півтори сотні оформлених нею книг. Працювала за цей час з різними видавництвами: «Букрек», «Золоті литаври», «Прут», «АНТ-лтд», київська «Педагогічна думка».

книги, оформлені Раїсою Рязановою

Особливість її як ілюстратора в тому, що Рязанова не просто робить окремі ілюстрації чи обкладинку, вона надає кожній своїй роботі невловимого шарму  – і свого, й автора, з яким працює. І ця співпраця так само переходить у багатолітню дружбу. Серед «її» авторів уже, на жаль, покійний, Володимир Михайловський, Іван Нагірняк, Тамара Севернюк, Василь Кукульняк… Журналістка Валентина Мацерук довірила Рязановій оформлення дорогого для неї видання – книги творів чоловіка, який пішов у кращі світ в 27 років, Григора Мацерука «По кому росте трава».

Найменші вдячні слухачі

Дебютівські зустрічі дали старт серії книжок для дітей від Галини Пелепюк-Мрихіної, Наталі Куконіної, Алли Чобан… Особлива частина її творчості – оформлення шкільних підручників. Чесно кажучи, щоразу жалкую, що в наші часи не було таких цікавих і гарно оформлених, спрямованих на дитяче та підліткове сприйняття, підручників.

“Дебютівці”

Вірші, які Раїса Рязанова читала на «Несподіваних зустрічах», написані за останні 2 роки, крім першого, з якого почала виступ, бо він і досі звучав актуально. До слова, деякі з поезій переклала українською Валентина Мацерук.

Так, у житті багато несподіваного, але нічого… випадкового. Вервечка плететься далі.

Лариса ХОМИЧ, «Версії»

Запис Раїса РЯЗАНОВА: Перо, і пензлі, і комп’ютер – творчість в усьому спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Спецжюрі міжнародної літературної Букерівської премії відібрало кращих авторів, які отримали нагороди за останні 50 років. Вручення нагород приурочено до 50-річчя премії, повідомляє Associated Press.

Претендентами на спеціального Золотого Букера стали:

британка Хіларі Ментел («Вовчий зал», премія 2009 і 2012 року);
канадець Майкл Ондатже («Англійський пацієнт», премія 1992 року);
американець Джордж Сондерс («Лінкольн в бардо», премія 2017 року);
британський письменник індійського походження Відіадхар Найпол («У вільній державі», премія 1971 року);
англійка Пенелопа Лайвлі («Місячний тигр», премія 1987 року).
Журі відібрало по одній кращій книзі за кожне десятиліття з моменту заснування Букерівської премії в 1968 році.

Кращого автора визначать за допомогою народного голосування 8 липня. 

Запис Букерівська премія: хто кращий серед кращих? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

“Укрзалізниця” запустила продаж книжок у вагонах потягів

Про це на своїй сторінці у Facebook повідомив виконувач обов’язків голови правління ПАТ “Укрзалізниця” Євген Кравцов.

“Укрзалізниця” розпочала продаж книжок у вагонах поїздів. Проте поки літературу можна буде придбати лише в потягах “Інтерсіті” та “Інтерсіті+”. Але керівництво підприємства розглядає можливість запровадження такої послуги і в інших поїздах.

Подібна ініціатива нова для компанії, але керівництво сподівається, що вона стане популярною серед пасажирів,
– зазначив Євген Кравцов.

Також “Укрзалізниця” відзвітувалася, що відучора, 21 лютого, пасажири вже придбали 12 книжок від компанії.

Євген Кравцов також повідомив, що компанія має амбітні плани щодо цього проекту. Незабаром “Укрзалізниця” може запровадити бук-кроссінг – можливість обміну книжками. Також керівництво підприємства планує співпрацювати із молодими письменниками.

Запис “Укрзалізниця” запустила продаж книжок у вагонах потягів спершу з'явиться на Медіа-Версії.

“Укрзалізниця” планує вже до кінця року розпочати продаж книг у поїздах, пише ЕП з посиланням на представника компанії Євгена Кравцова.

За його словами, словами “Укрзалізниця” вже розпочала масштабну програму впровадження нових сервісів з обслуговування.

-Перший напрям пов’язаний з харчуванням. Це вже працює. Другий напрямок – ланч-бокси, які ми вже оголосили і плануємо запустити протягом місяця, – сказав він.

Та зазначив, що наступним у черзі є продаж книжок у поїздах, які повинні з’явитися там вже до кінця року.

-Ще одне питання – мультимедійне забезпечення вагонів і поїздів. Плануємо протягом півроку ввести програму лояльності по всій мережі УЗ, – додав Кравцов.

Запис У вагонах поїздів торгуватимуть книгами, а туалети й далі смердітимуть… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Є в Чернівцях місце, де однаково комфортно й затишно почуваються і шанувальники високого слова, й ті, кого в радянські часи називали «інженерами душ»: йдеться про бібліотеку з офіційною назвою «Філія №21 Центральної бібліотечної системи Чернівців», розташовану за адресою: Чернівці, проспект Незалежності, 115. Порядкує тут завідувачка Галина СКИДАНЮК.

Давно відомо, що в Україні бібліотечну справу тримають на своїх плечах ентузіасти-безсрібники, саме якою, власне і є пані Галина. Вона вміє зацікавити читачів і ревно збереженою класикою, і цікаво презентованими новинками, і зустрічами з поетами, письменниками, музикантами, журналістами, Слово кожного з яких може бути Золотим.

Керівниця тісно співпрацює зі шкільними вчителями й викладачами коледжів, спільно з ними залучаючи до Слова молодь. І в цьому середовищі в неї також виникли активісти.

Особливо полюбляють 21-шу бібліотеку автори старшого покоління, для  яких вона давно стала своєрідним клубом для зустрічей: там вони уперше «випробовують на читачеві» нові твори й книги. Тож охоче відгукуються на запросини Галини Скиданюк.

От і зовсім нещодавно свою книгу «Букет для Софії» презентував Василь Васкан, відомий на Буковині письменник, поет, лауреат літературно- мистецьких премій ім. Сидора Воробкевича та Степана Сабадаша. Пісні на його слова постійно присутні, скажімо, в репертуарі заслуженого артиста України Івана Дерди.

Як ви мабуть, уже здогадалися, героїня нової книги Василя Васкана – Народна артистка у трьох республіках колишнього СРСР, чарівна жінка і просто гарна людина – Софія Ротару, яка нинішнього серпня відсвяткувала 70-річчя. Можна не боятися вимовляти це слово, бо виглядає Софія Михайлівна, за власними таємними рецептами, на вік своїх пісень: а вони в неї по-молодому грайливі та любовні, із присмаком мудрої жіночої філософії.

Вірші з нової збірки декламували учні 4-го ліцею (вчитель О.Лакуста).

Сам автор відзначив черговий день народження 4 листопада, тож багато гарних теплих привітань прозвучали від понад двох десятків однодумців і друзів. А  Іван Дерда подарував  письменнику одну зі своїх улюблених пісень.Приїхали й гості з Новоселиці, де Василь Васильович кілька років працював на посаді голови РДА, щоби розповісти про його вагомий внесок у культурне життя райцентру як голови обласного товариства «Україна – Молдова». Студентка кафедри музики Уляна Хрищук – солістка ВІА «Карпати» – виконала пісню Віктора Рурака «Вірність горянки» на слова Василя Васкана. Читачі ж бібліотеки №21 зможуть поглибити свої знання про життя й творчість Софії Ротару за допомоги матеріалів книжкової виставки «Народження зірки».

Вл. інф.

Запис Любителі Красного Слова з проспекту Незалежності в Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У вівторок 17 жовтня у міській раді Чернівців київське видавництво Анетти Антоненко в рамках регіонального етапу Всеукраїнської акції «Озвучимо книжки для незрячих» презентувало свої звукові книжки. Видавництво безкоштовно передає авторські права організаціям і фізичним особам, які тиражують і поширюють так само безкоштовно звукові книжки для людей із вадами зору. Такі волонтери створюють аудіоверсії творів найвідоміших сучасних вітчизняних і зарубіжних авторів і віддають озвученні видання у подарунок 68 спецбібліотекам для незрячих, що діють в Україні в системі УТОС. 4 з них відкриті від початку Всеукраїнської акції. У Чернівцях така зареєстрована за адресою: 58018, пров. Ентузіастів, 5, УВО УТОС.

До акції вже приєдналися телекомпанії і радіостанції, творчі колективи й містяни з Київа, Сєвєродонецька, Вінниці, Луцька, Чернігова, Хмельницького, Тернополя, Черкас. Завдяки підтримці партнерів-волонтерів озвучено 6 книжок відомих авторів. Ще 9 нині в роботі.

Протягом 2017 року до участі у акції планується залучити усі 24 регіони України.

Запис В Україні є 68 спецбібліотек для незрячих, одна з них – у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На презентації автор розповів про те, що значить для нього спати з жінками, а також як він уперше відчув власне серце та як пережив «кінець світу».

Отже, слово Андрію Любці.

Про сни з жінками

Спершу, коли чуєш фразу «спати з жінками», виникає картина доволі еротична. А насправді в книжці йдеться не про «переспати», а саме «спати» – в прямому  словниковому значенні. Тобто це метафора сну. Сон – це той час, який людина не контролює. Стан, яким ми не можемо керувати. Людина цієї пори є беззахисною. Тобто такою, яка вона є насправді. І, коли ти з кимсь спиш, це свого роду вияв довіри, адже спимо ми зазвичай з людьми, яким довіряємо.

Про аритмію Абсолюту

Найдавніший текст у книжці – «Серце, серце». Я написав його після того, як відчув, що у мене є серце. Це трапилося, коли їхав довгим тунелем під Монбланом на кордоні між Францією та Італією. Я спав на сидінні біля водія. Коли машина виривається з цього тунелю до сонячної Італії, змінюється густина повітря і відбувається такий собі звуковий сплеск. І от на цьому сплеску я прокинувся й відчув аритмію. Відчувши одного разу серце, ви вже ніколи про нього не забудете.

Цей текст я написав ще 2008-го і перша його назва була «Аритмія Абсолюту».

Про правду в поезії

Поет мусить казати правду. У Бродського була така фраза: «И не могу сказать, что не могу жить без тебя, поскольку я живу». Насправді, поет не може сказати: «Я не можу без тебе жити». Бо, якщо ти живеш, значить, все нормально. І для мене в поезії є дуже важливим – не брехати.

Про різницю європейської та російської ментальностей

Росія з часу Першої світової війни не змінилася. І ця бацила неоімперіалізму досі живе в самих росіянах. Це люди, які вважають, що воювати з кимось добре. Європейська ж ментальність полягає в любові до життя, в тому, що прийшла весна, хочеться сидіти на терасах, пити каву, відпочивати, власне, – жодної війни.

Про культурну особливість України

Ми живемо в цікавій частині світу. Знаєте, це дико звучить, приміром, для німця, якщо йому розповісти, як я на 9-ий день після смерті діда спалював його речі. Це давній поганський карпатський звичай. Раціонально його не поясниш.

Коли я був молодшим, мені не подобалася Україна взагалі. У нас нічого не було: все розвалене, суцільна руїна, брудні потяги, невідомі жінки в хустках ходять до церкви, джинси з блискітками. Як таке можна терпіти? Коли десь у Португалії – красиві палаци, сонце, засмаглі жінки… Але специфіка нашої країни полягає в наших людях. І людина ХХІ століття, яка спалює речі померлого родича, є живим артефактом.

Про головну ідею книги

Від себе не втечеш. Ми завжди кудись поспішаємо, щось шукаємо те, нарешті, знаходимо це у собі. Коли в будь-кого з нас виникає якась проблема, потім помічаєш, що її причини закладені в тобі. Ця книга насправді – про неможливість втечі від себе та ілюзію того, що все може змінитися.

Про кінець світу

Улюбленим моїм оповіданням є «Кінець світу». Його ідея виникла з кумедного випадку. Пригадуєте, як півтори роки тому чекали на кінець світу? Саме тоді був на фестивалі у Чорногорії. Коли стояв на сцені, раптово вимкнулося світло. І – цілковита темрява. Тоді я подумав: Боже, невже це кінець світу? Думаю: що робити далі? Адже ніщо не працює. Немає ні Інтернету, ні пального. Усі системи, в яких ми живемо, зламані. А мені треба якнайшвидше дістатися Києва, щоби захистити одну особу. Тоді я надумав купити велосипед – він надійний – і на ньому рушити аж до Києва. Та виявилося, що це був не кінець світу. Просто вимкнули світло за несплату.

Про улюблених авторів

Зараз я багато читаю сербською. Нещодавно прочитав «Жінки» Чарльза Буковскі в перекладі на сербську. Останніми роками моїм улюбленим письменником є Мілан Кундера. Минулий рік був просто переповнений його «Нестерпною легкістю буття». Іще Маркес, який описує кінець кривавих диктаторських режимів. Змінюй назви в його книгах  – і буде Україна.

Якщо брати поезію, то улюблений поет Овідій. Він писав про все: як любовні елегії, так і про якісь державницькі справи. А найбільше я читаю і цікавлюся поезією бітників…

Руслан КОЗЛОВ, «Версії»

Запис Андрій ЛЮБКА: «Наші люди – це живі артефакти» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Частина 1. «Ми є складовою геополітичної карти»

Про передчуття громадянської війни

Три місяці тому я передбачав початок масових виступів і те, що ситуація може перейти зі стану суспільного спокою в більш активне річище. Тоді мені мало хто вірив. Але було очевидно, що є надзвичайно велике незадоволення та суспільна напруга. І так воно, за великим рахунком, і сталося. Єдине, чого я не міг уявити, – що все це перейде в такий кривавий вектор, перетвориться на неймовірно жорстоке збройне протистояння. Мені здавалося, що влада має бодай натяк на якийсь здоровий глузд, якісь соціальні гальма й обмежувачі, щоби не допустити до кривавого розв’язання. 

Про суспільство терористів

Мирного шляху вже немає. От ми зараз з вами говоримо, а в цей час гинуть люди. Причому, люди, які не мають у руках вогнепальної зброї. Їх розстрілюють снайпери, автоматники. Якщо людина хоче вижити і на неї нападають зі зброєю, в неї залишається тільки один варіант – захищатися. Влада розпочала брутальну цинічну війну з населенням. Просто розстрілюють громадян у присутності журналістів, під прицілом телекамер, абсолютно не ховаючись і при цьому максимально перекручуючи ситуацію, називаючи цих людей фашистами, екстремістами, терористами. Фактично більшість громадян України є «терористами», бо вони не підтримують президента Януковича. Більшість країни засуджує криваві методи впливу на мітингувальників. Більшість країни виступає проти влади. Значить, на думку влади, ми не терористи. І тоді вони мають повне право всіх нас розстріляти з автоматів чи помпових рушниць.

Про зміну системи

Я не вважаю, що зміна влади автоматично призведе до зміни системи в цілому. Зовсім не обов’язково. Але зміна влади не може відбутися без початкової зміни системи. І почати треба зі зміни людини, яка вважає себе президентом. Це просто злочинець, який вийшов за межі легітимності, Конституції й будь-яких законів. А далі вже можна буде говорити про щось наступне.

Безперечно, це довгий і тяжкий процес  і немає якогось простого механізму вирішення всього комплексу проблем. Але цей президент і його оточення мають бути усунуті від влади і притягнуті до відповідальності. Для мене це речі беззаперечні. Якби ми з вами говорили три дні тому, я би сказав, що можливі якісь домовленості, перемовини, компроміси, такі гарантії, як перевибори. Сьогодні з ними про жодні перевибори не можна вести мову. Це злочинці, яких треба судити.

Про погляд на Україну з Європи

Нещодавно побував у Франкфурті, де мав спільні виступи з Юрієм Андруховичем, Юрком Прохаськом і Танею Малярчук, а потім виступав у Празі.

У німців, безперечно, є величезна стурбованість стосовно подій в Україні. Інша річ, що вони не завжди адекватно оцінюють реальну ситуацію. Для більшості з них це досі виглядає як романтична революція народу, який вийшов відстоювати якісь демократичні ліберальні засади на чолі з Віталієм Кличком. Натомість, деякі інші речі вони просто не помічають.

У Празі мені випало поспілкуватися з українцями, там більш адекватна оцінка, тому що це люди, які розуміють і бачать ситуацію зсередини. Знаєте, це трохи дивна річ, яку ми, можливо, звідси не помічаємо, але за останні три місяці в усіх країнах світ – і в Європі, і в Америці – збираються Євромайдани, збираються українці, які намагаються привернути увагу до подій, що відбуваються тут, у нас. Це важливо, бо це проблема вже не внутрішньоукраїнська.

Коли в центрі Європи політик, який має абсолютну владу в сорокамільйонній країні, несподівано втрачає адекватність і вдається до жорстокого пролиття крові, очевидно, це вже проблема не тільки цієї країни. Ми є частиною континенту, частиною політичної системи. Ми, так чи інакше, є складовою цієї геополітичної карти і на такі події не можна не реагувати.

Про світоглядний розкол між Заходом і Сходом

Нам треба досягнути розуміння в межах самого суспільства. І тут справа не в поділі на східняків чи західників, а в поділі на людей, які є лояльними до цієї влади, які приймають її як щось цілком легітимне, припустиме, і тією частиною суспільства, яка вважає, що співіснування з цією владою в принципі неможливе. І от саме за цією лінією проходить головний розподіл. І для того, щоби щось змінити, треба шукати точки порозуміння. Доки ми цього не знайдемо, у нас буде великий розкол. Він радше не територіальний, а світоглядний. Сьогодні, навіть попри те, що людей вбивають у Києві, є частина громадян, які вважають це цілком нормальним. Вони говорять, що тут вбивають фашистів-бандерівців. Навіть у Києві є багато людей, які вважають, що на Майдані стоять представники західних областей, які приїхали побомжувати на їхніх вулицях.

Про сталість

Не можна відмовлятися від тих речей, які ти відстоював, незалежно від політичної події. Які ти, скажімо, проговорював, які для тебе були важливими півроку тому, рік-два тому. Які для тебе будуть важливими після того, як ситуація вирішиться. А в тому, що вона вирішиться,  я не сумніваюсь.

Про солідарність як форму єдності

Нам зараз важливо відчувати підтримку один одного. Відчувати солідарність один з одним. Це теж такі речі, які, з точки зору трагічності ситуації, можливо, не важливі, але мені здається, що вони насправді дуже багато важать. Важливо бачити, що ми не самі, що не закинуті в оцей простір, не перебуваємо там сам на сам з оцією страшною картинкою, на якій – загиблі наші співвітчизники. Щоби ми розуміли, що є люди, які тримаються спільних поглядів, спільних принципів і спільної культурної парадигми.

Anarchy in the Ukraine

Мені близькі анархічні погляди. Вони полягають у неприпустимості надмірної централізації влади, неприпустимості диктату держави, у відмові від держави як головного чинника, що визначає твої дії, життя, поведінку. Чим більше в тебе свободи вибору, свободи дії, базованої на відповідальності, на усвідомленні якихось своїх прав і обов’язків, тим краще. І, навпаки, чим більше якихось державних системних обмежень, тим гірше. Людина здатна сама вирішувати свої проблеми і проблеми того соціуму, в якому вона перебуває.

Чи можна ці ідеї втілити в українських реаліях? Ні, це утопія. Утопія, якої можна прагнути і елементи якої можна реалізувати в нашому сьогоденні.

*****************************************************************

Частина 2. «Мистецтво дуже добре характеризує  загальний стан суспільства»

Про «Месопотамію» та Гамлета Харківського

«Месопотамія» – це дуже приватна, лірична книга. В ній йдеться про стосунки між чоловіками та жінками, між родинами, їхні історії та повір’я. І все це відбувається на тлі Харкова. Власне, вся «Месопотамія», весь цей відсил до Межиріччя стосується географії та ландшафтів Харкова. Адже відомо, що це місто розташоване між двома ріками. Я намагався вивести з цього певну міфологію. Наскільки в мене вийшло – судити читачам. Але для мене це особлива книга, яка відрізняється від попередніх.

У оформленні книги брав участь харківський художник Гамлет Зіньковський.  Він надзвичайно перспективний і оригінальний, займається Street-Artом, створює цілі композиції на стінах будинків. Тобто намагається влитися у міський ландшафт і видобути з цегли, бетону, заліза якийсь матеріал для художньої творчості. Спеціально для моєї книги він зробив кілька фотографій. Вони представлені тут у чорно-білому варіанті, але ми плануємо зробити його фотовиставку й представити оригінали. До того ж, він, як справжній художник,  має власний авторський шрифт, який ви можете побачити на обкладинці.

Про майбутні книги

Сталося так, що «Месопотамія» – не остання моя книга. Цими днями у Харкові, у видавництві «АБАБАГАЛАМАГА», вийшла збірка поезій «Динамо Харків». Але вона ще не потрапила до книгарень. До неї увійдуть як вірші, починаючи з 1992 року, так  і цьогорічні тексти. Мені також приємно говорити, що в цій книзі будуть – зараз я вас остаточно заплутаю! – вірші з моєї майбутньої книги, яка вийде орієнтовно в жовтні-листопаді цього року у видавництві «Meridian Chernowitz»  і до якої, крім віршів, увійдуть ще й есеї та переклади з інших авторів.

Якщо в Україні все буде добре, не введуть надзвичайного стану  і нас не постріляють, то ми з «Meridian Chernowitz» видамо ще одну книгу. Це книга перекладів віршів Пауля Целана з його останніх збірок, виданих посмертно. Тобто це пізній Целан, періоду його душевного психологічного затемнення, коли він фактично розпадався як особистість. Орієнтовно вона вийде десь у вересні.

Про співпрацю з редакторами

Працювати з Сашком Бойченком було легко. Його зауваження завжди конструктивні, а це дуже важливо… Я зараз скажу вам одну контрреволюційну штуку. Знаєте, що втратила українська література в пострадянський час? Радянську школу редакторів. Коли редактор виступав не просто коректором, не просто людиною, яка правильно розставляла крапки й коми, а фахівцем, який дійсно відчуває текст і намагається зробити текс стилістично кращим. І зазвичай редактори, які сьогодні працюють на видавництва, цього не роблять. По-перше, не знають як це робити. По-друге, не мають на це часу, а, по-третє, їм платять настільки мізерні гроші, що вони, свідомо чи підсвідомо, займаються саботажем.

Я розумію, що у нас в українській літературі є автори, що ігнорують послуги редакторів – і це не заважає їм видавати свої романи, отримувати за них премії, претендувати на Нобелівську премію. Маю на увазі Оксану Забужко. Але я так не звик. Мені дуже важливо мати якусь сторонню, строгу, незаангажовану людину.

Хоча бували моменти, коли я не погоджувався з редакторами. Пам’ятаю, як у Росії виходив мій роман «Депеш Мод». Редакторка після тривалої дискусії сказала: «Я прочитала усю цю порнографію, усі ці матюки і все це порушення граматичних норм. Звичайно, я не сприймаю все це, адже мені подобається Лєв Толстой,  а все решту я вважаю недолітературою». Це не дослівна цитата… Особливо про Льва Толстого… Але вона зробила свою роботу, адже вона професіоналка. Хоча й висловила свою позицію. І це чесно. Це правильно. Тому й поставився до неї з повагою.

Про Позицію

Мистецтво дуже добре характеризує  загальний стан суспільства, це є рівні конформізму, пристосуванства, продажності, рівень відстороненості і рівень аполітичності, яка видається за якусь позицію. Насправді вона є свідченням елементарної відсутності позиції, елементарного нерозуміння простих речей… насправді всі ці речі взаємопов’язані.

Про шоу-віз і нині там

Ну, ми ж розуміємо, що українського патріотизму як такого в «шоу-бізі»  немає. За рахунок чого живуть усі ці люди? За рахунок корпоративів. Хто замовляє корпоративи? Люди, які мають гроші. Хто має гроші? Люди, які є лояльними до влади. Всі вони пов’язані в цій системі, і треба бути дійсно фінансово, комерційно незалежним, як, наприклад, «Океан Ельзи», чи ж вільно ідейним як «Kozak System» чи Руслана.

Про бабусь як можливу аудиторію

Уляна РОМАНЮК: – Відомо, що Харків, окрім Добкіна і Кернеса, має ще й широку музичну складову. Чи не хотіли б Ви, приміром, віршовану частину «Месопотамії» поєднати з музикою. Можливо, у співпраці з харківськими музикантами – чи то з «Оркестром ЧЕ», чи з «Pur:Pur», чи скажімо, з Анною Чайковською зробити свого роду лайт-версію, не рокову, як «Собаки в космосі», а, можливо, акустичну?

Сергій Жадан: – Зрозумів, вам не подобаються  «Собаки в космосі».

– Ні, мені подобається, але я, власне кажучи, питаю про вихід на широку аудиторію.

– Я ж говорю, вам не подобаються «Собаки в космосі» (посміхається).

– Ні, особисто мені подобається, але моя бабуся…

– А, то вашій бабусі не подобаються «Собаки в космосі», зрозуміло.

– Бабуся не розуміє, наприклад, «Рвані берці – родичі в Америці». Припустимо, якщо бабуся почує якусь мелодію ритмічну, спокійну і скаже: «О, класно!»… Тобто, тут йдеться  про вихід на широку аудиторію.

– Ну, тоді треба звертатися не до «Pur:Pur» чи Анни Чайковської, яких я дуже люблю, а радше до Ані Лорак… А насправді я багато співпрацюю з харківськими музикантами. З тим же «Оркестром Че» збирався ще рік тому видавати цілий альбом на мої слова. Працював також і з Сергієм Бабкіним, з Lюkom… І, скажімо, ми робили такий «спокійний» проект, який очевидно сподобався би вашій бабусі (сміється), із гуртом «Ойра» і С. Кириченком. А спеціально взяти кілька віршів і розділити їх між музикантами…  Ні, мені це не приходило до голови, хоча я можу припустити, що якісь з цих композицій з’являться  у вигляді музичних речей.

Ми з друзями плануємо зробити такий триб’ют десь улітку: я буду урочисто святкувати своє сімдесятиріччя, ой, перепрошую, сорок років мені буде (сміється) і, якщо все буде нормально в цій країні, ми зробимо рок-фестиваль у Харкові.

Руслан КОЗЛОВ, «Версії», Уляна РОМАНЮК, студентка-політолог

(інтерв’ю від 20.02.14)

Запис Сергій Жадан: «Більшість українців є «терористами»…» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Тим не менше, легкі й дотепні оповідки Бойченка – неважливо, про літературу, чи про політику – де героєм часто є один «великий тупий предмет», а також творчі вечори за його участі сприймаються саме як спалахи креативу і мистецькі акти. Тож розмова з Бойченком про роль митця у революції – цілком обгрунтована і дуже актуальна для революційних Чернівців.  

– До початку кривавих подій на Майдані в народі витало обурення тим, що «Майдан перетворили на дискотеку» (хату-читальню, перформанс тощо). Чому мистецтво має право і навіть мусить бути на барикадах?

– Може, й не мусить, але право точно має. Щодо «дискотеки». Люди діють передусім на основі власного досвіду. А попередній досвід карнавальної революції 2004 був вдалий. Інша справа, що ми тоді не зуміли скористатися її результатом, але сама подія – безкровна і весела революція – вдалася. Певно, за інерцією і цю починали в такий спосіб, наївно, як тепер бачимо, сподіваючись, що режим Януковича можна перемогти мирним шляхом. Я би за це не засуджував. Доки є можливість протестувати мирно, треба це робити. Але вже настав момент, коли всім зрозуміло: на всі наші мирні акції владі просто наплювати. То й почалося те, що почалося.

Проте й сьогодні в Києві, в Чернівцях, у багатьох інших містах, окрім уже не мирного протистояння, тривають виступи митців. Від цього, думаю, не треба відмовлятися. Хай кожен бореться тими методами, якими вміє. Хто може кидати «коктейлі Молотова» – хай кидає. Хто може написати добру статтю чи гарну пісню, які розійдуться по світу і комусь відкриють очі на те, що відбувається, – хай пише. Не можна відмовлятися від жодного методу, аби тільки все це разом діяло заради однієї мети.

Для мене показовим є той факт, що Майдан сьогодні активно підтримують не лише мої друзі-приятелі, як от ціла родина Андруховичів, Андрій Бондар, Андрій Любка, Сергій Жадан, Тарас Прохасько, Юрко Винничук, Ірена Карпа, Тарас Чубай, Kozak System, але й ті письменники, художники, музиканти, з якими в інший час я би суто з мистецьких міркувань і не привітався. Митці – люди загалом егоїстичні, зі своїми «тарганами» в головах, однак у цих обставинах вони забули про внутрішні чвари і почали діяти спільно. Очевидно, що коли ситуація нормалізується, ми знову пересваримося, але нині усі пристойні люди – по один бік барикад.

– Чому Ви особисто берете участь у революції? Адже могли би тихо творити десь за кордоном…

– Тихо творити за кордоном – це хіба що Клюєв з Азаровим собі можуть дозволити. Правда, завдяки українській діаспорі, їм там уже не надто тихо… Мені здається, що люди – зокрема й на нашій млявій Буковині – не до кінця розуміють, що відбувається в країні. Там і сям іноді лунають голоси, мовляв, а ваші опозиціонери, які колись уже були при владі, чим кращі? Гаразд, я теж не в захваті від наших опозиціонерів – і київських, і чернівецьких. Але, по-перше, коли вони були при владі і щось там підшахровували чи підкрадали, людей все-таки не розстрілювали, не катували і трупи по лісах не розкидали, правда? А по-друге, – треба вміти за деревами бачити ліс. Бо річ зовсім не в тому, що той чи інший опозиціонер особисто, може, не кращий за Папієва чи Михайлішина. Цілком припускаю, що голова ОДА чи в.о. мера самі по собі можуть бути непоганими людьми. Тільки от я нещодавно прочитав дуже цікаву книжку «Приватне життя есесівців». Це збірка спогадів колишніх хатніх працівниць есесівських офіцерів, які служили в табірному комплексі Аушвіц-Біркенау. Майже всі ці офіцери, разом із комендантом Аушвіца Рудольфом Гьоссом, приходили увечері з роботи, цілували дружин, бавилися з дітьми, дарували прислузі якусь шоколадку чи копійчину. Якби не знати, з якої саме роботи вони приходили, можна скласти враження, що це вельми порядні і приємні газди. Єдиний їхній недолік – вони працювали на систему, яка винищила мільйони людей. Власне, про це я би дуже радив подумати сьогодні членам Партії регіонів та всім силовикам. Ви можете бути хорошими людьми, але ви вже є співучасниками злочину. Ваша партія любить покричати про загрозу фашизму, а сама, якщо ви не в курсі, діє абсолютно по-гітлерівськи. Факт організованого використання спортивно-кримінальних середовищ для побиття протестувальників – це вже елемент фашизму. НСДАП в Німеччині також спочатку наймала молодих здорових головорізів, формувала з них загони СА, потім СС, а потім ці «добровільні дружини» підпорядкували собі поліцію, навіть таємну, тобто гестапо. Коли партія починає обростати такими структурами і використовувати їх задля  терору проти населення – це і є фашизм. Панове офіцери МВС, ви хочете через кілька років перейти під командування партійних «тітушок»? То продовжуйте служити Януковичу – і він вам це влаштує. Звісно, не всі регіонали є аж такими феєричними дегенератами, як Добкін, Кернес чи Чечетов. Як і в НСДАП та СС теж не всі персонально скоювали злочини. Але вони були «коліщатками і гвинтиками» злочинної системи, тому після війни постали перед судом. А того ж таки симпатягу Гьосса поляки просто на території Аушвіца повісили – і правильно зробили.

Коротше, щоби не дати країні перетворитися на кримінально-тоталітарне утворення в центрі Європи, я й беру участь в революційних подіях.

– Чи захищені зараз, у цій ситуації, митці своєю відомістю, публічністю? Чи, навпаки, це додає небезпеки?

– Важко сказати, я до відомих не належу. Наскільки знаю, поки що – від листопада минулого року – не було випадків, коли б «органи» тягали відомих митців за їхні виступи. Може, у них ще руки не доходять? Як усі недалекі бандити, нинішня влада передусім реагує на безпосередню небезпеку, на тих, хто кидає в них каменем чи фізично блокує, як автомайданівці. Тому цих активістів вони вихоплюють, катують, тероризують. Але митці розуміють: якщо ми сьогодні програємо, то завтра доберуться і до нас. Тому і мусимо, пафосно кажучи, стояти до кінця.

Наші закордонні друзі, ті ж письменники, наприклад, запитують: слухайте, ви там не боїтеся? Я на таке відповідаю: боюся. Але найбільше я боюся на схилі літ опинитися в країні, яка буде потворним гібридом Північної Кореї і якогось Сомалі. Теоретично це ніби неможливо, але ми, як казав один недолугий пасічник, «унікальна країна», тож можемо вчудити що завгодно.

– Ви – прихильник Європи, це не дивно: народилися і мешкаєте на Заході України, буваєте за кордоном… Але маєте колег-митців на не настільки революційно налаштованих Сході, Півдні України. Ваша особиста думка: Схід і Південь – безнадійні в цьому плані?

– За порядком. З тією Європою теж не все однозначно. Колись, під час Другої світової війни, Анджей Бобковський обізвав Францію давно зів’ялою проституткою, яка досі корчить із себе Орлеанську Діву. Частка правди в цьому є, і то, зрозуміло, не лише стосовно Франції. Втім, останніми днями Європа активізувалася, дасть Бог, і до реальних санкцій проти представників режиму Януковича справа дійде. Однак, мусимо усвідомлювати: з одного боку, Європа не хоче остаточно розсваритися з Росією. З другого – її лякають найменші натяки на націоналізм. І тут виникає тема УПА, Бандери, червоно-чорних стягів. Що ж, ми справді повинні проаналізувати помилки тієї ж УПА, засудити всі окремі її злочини. Але це не означає, що ми маємо засудити УПА як таку і весь наш національно-визвольний рух. Ми не можемо зовсім відмовитися від нашої історичної пам’яті, інакше це будемо не ми. Якщо Європа цього не розуміє, то хай далі обіймається з Путіним і торгується з Януковичем, а ми якось обійдемося без неї.

Тепер про Південь і Схід. Відповідь на питання, чи вони безнадійні, залежить від того, про яку часову перспективу йдеться. Сьогодні – абсолютно безнадійні. Будуть у нас цього року дострокові вибори чи наступного звичайні – Південь і Схід у масі своїй все одно проголосують за Януковича та його хунту, щодо цього немає жодних сумнівів. З іншого боку, відомо, що люди формуються тими обставинами, в яких живуть. А вони там живуть, оповиті своєю міфологією, і пишаються радянським минулим та кримінальним сьогоденням: «кто нє сідєл, тот нє мужик». Це не означає, що всі народжені, скажімо, на Донбасі – безнадійні. Якби їх у ранньому дитинстві вивезти до Львова, з них би виросли чудові галичани (сміється – авт.). А серйозно, гадаю, Схід і Південь могли б за кілька десятиліть стати більш-менш нормальними, в моєму розумінні, регіонами, якби в нас була сильна й водночас мудра українська держава, яка послідовно проводила би політику  жорсткої декриміналізації та лагідної десовєтизації. Натомість держава у нас тепер прямо протилежна.

– Ваша відома колонка в популярній чернівецькій газеті про «великий тупий предмет» просто чудова. Але Ви зосередилися на одному «предметі». Вважаєте, що корінь зла – в ньому? А як же ті, хто за нього стоять? Хто за нього голосував? Ваше літературне знущання не поширюватиметься і на них також?

– Насправді це був цілий цикл колонок – і про «тупий предмет», і час від часу про його команду. Точно були тексти про Табачніка, Єлєну Бондарєнко, Ганцю Герман… Але цих  мерзотників у владі так багато, що писати про кожного – життя не вистачить. Крім того, далеко не всі вони такі яскраві. Більшість – це тупа безлика маса. А коли ти бачиш перед собою отару, зовсім не легко присвятити по статті кожній окремій вівці.

– Ви – літературознавець. Чи не маєте в планах написати рецензії на твори В.Януковича? J  Як би це могло виглядати? Ну, наприклад, перше речення? J

– О ні…  Як літературознавця «творчість» Януковича мене не цікавить. Але якби раптом, то, певно, почав би рецензію у біблійному тоні: «І сталося чудо, найбільше від часів пророка Валаама. Во врем’я оно відкрив Господь уста Валаамової ослиці, і заговорила вона. Нині ж у всемогутності своїй сподвиг Він написати книжку межигірського осла…» Якось так.

– У якій ситуації митцеві комфортніше працюється – у революційній чи спокійній?

– Кому як. Треба запитати в поетів. Може, їм у революційні часи й краще: емоцій щодня багато, а вірш – мала форма, потребує порівняно небагато часу. Мені однозначно краще працюється в спокої й тиші, коли є можливість сконцентруватися і все як слід обдумати.

– Ви – як митець – знаєте, що буде далі?

– Навряд чи критика та есеїста варто називати митцем. Це переважно марудна розумова праця, без особливих натхнень і осяянь. А відповідно, оскільки осяянь нема, я, на щастя, не знаю, що буде. На щастя, бо якби знав, то нічого б не робив. Пощо старатися, якщо результат визначений наперед? Але я думаю, що ми, хоч і не цілком, усе-таки впливаємо на те, що буде. Тому… буде те, що ми самі зробимо.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Олександр БОЙЧЕНКО: «Далі буде те, що ми самі зробимо» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Табачник може переписати підручники, але не в силах змінити історію. Найближчими днями Табачник почне усувати керівників вишів, які підтримують майдан. За перевіреною інформацією, одним із перших має стати проректор КНУ.

Євген Сулима особисто вимагає від керівництва КНУ списки студентів, які беруть участь у мітингах, та перевіряє гуртожитки.

Студенти ж пообіцяли, що коли хоч один проректор, ректор, студент чи викладач стане жертвою агонії Януковича, вони забарикадують столичні ВУЗи та поселять там мітингувальників. «Наші університети повторять долю КМДА, де зараз гріються тисячі людей, – заявили вони. – І освітній процес буде зупинено остаточно до закінчення революції».

Студенти вимагають відставку міністра Табачника за роки антиукраїнської діяльності, за спаплюжений Болонський процес, за переписування історії, за зраду України.

На Буковині, як стало відомо, ректор ЧНУ ім. Ю. Федьковича вимагає від викладачів бути разом із студентами. Натомість департамент освіти та науки, прикрившись  громадською  рада, нібито іншої думки.

Запис Табачник може переписати підручники, але не в силах змінити історію спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Будинку на вул. Кобилянській, в якому розташована Чернівецька обласна універсальна наукова бібліотека, уже більше 100 років. Але за весь цей час жодних ремонтів та реконструкцій приміщення не проводилося. Наразі частина будівлі перебуває в аварійному стані. Про це віщує червона стрічка з грізним написом про небезпеку для життя, що огороджує частину двору під балконами.

Дерев’яні перекриття австрійської доби вже не витримують ваги сотень тисяч книжок. Як наслідок, по стінах сховищ пішли великі тріщини. До деяких приміщення небезпечно заходити, люди побоюються за своє життя…

Продовження читайте у газеті «Версії» №47

Запис Будівля бібліотеки на вул. Кобилянської може впасти щомиті спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– Це найтонша книжка з історії України – 80 сторінок на всю історію від раннього неоліту до 1991 року, – зауважили письменники Віталій і Дмитро Капранови на презентації своєї «Мальованої історії незалежності України» в книгарні «Букініст». – Ця книжка – продукт літературний, а не історичний, бо не містить історичних відкриттів. Книжка базується виключно на історично підтверджених фактах. Перший наклад – п’ять тисяч примірників, і більшість книг ми вже продали у Львові. До Чернівців привезли решту. Відтак всеукраїнський тур відкладаємо до другого видання книги.

– Пишучи книгу, ми зрозуміли, що українська демократія – це мистецтво не обирати, а відкликати. Тому що коли обираєш – вони всі хороші, обираєш завжди того, хто найгучніше кричить, хто найбільше обіцяє. Так було завжди. Але, на відміну від сьогодення, раніше існував чіткий механізм зняття: збиралася чорна рада, віче, за штани його – і виганяли. Бо, якщо ми зрозуміємо, що демократія – це мистецтво знімати, то не так важливо буде, кого ми обрали. Помилка на виборах не важитиме стільки, якщо ми навчимося їх знімати. І оце для нас є особисте політичне відкриття, – поділилися брати Капранови. І порадили чернівецькій громаді тренуватися на місцевих чиновниках.

– Наш київський мер був, мабуть, найвідоміший мер в усій Україні, нам соромно, але зняти його ніхто не міг – от в чому проблема… Тож давайте навчимося їх убив… оу… виносити, – ледь не обмовилися під сміх чернівчан брати Капранови.

Ігор КОНСТАНТИНЮК, «Версії»

Запис Кобза-реп та мальована історія спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Альона Чорна, “Свобода слова”

Надія Вірна та Петро Кобевко, “Час”

Ярослав Левицький, 5 канал

Генрієтта Беух, ТРК “Чернівці”

Маріанна Антонюк, “Версії”

Віталія Козменко, “Погляд”

Начальник управління зовнішніх зносин та зовнішньоекономічної діяльності облдержадміністрації Сергій Куренной прийняв книги від журналістів

Фото Руслан КОЗЛОВ, “Версії”

Запис Завершення фотовиставки “Люди і книги” (фоторепортаж) спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«Не хвилюйтеся,— сказав Остап,— мій проект гарантує вашому місту нечуваний розквіт виробничих сил»

Ільф і Петров, «12 стільців» 

Минулорічний владний проект з реорганізації чернівецьких комунальних книгарень виглядав для буковинців приблизно так, як «сеанс одночасної гри в шахи» відомого літературного шахрая Остапа Бендера з геніального сатиричного твору «12 стільців». Без грошей, без плану, без лідера – але з твердим наміром усе міняти навіть силою, ризикувати і почивати на лаврах. Різниця між діями літературного персонажа і персонажів реальних полягала лише в тому, що Бендер, попри все, залишався симпатичним.

Круглий стіл «Комунальні книгарні Чернівців: сьогодення та майбутнє», покликаний поставити крапки над «і» в питанні реорганізації комунальних книгарень, завершився трикрапкою. Невдоволеними залишилися всі: представники влади – через те, що їхні дії піддалися критиці, представники книгарень – бо не отримали інформації про підстави для реорганізації і гарантій своєї подальшої долі, депутати – бо їм не дозволили попіаритися загальними фразами без глибокого вивчення проблеми, та й організатори – бо замість конструктивного діалогу отримали черговий «ярмарок марнославства», який влучніше було б назвати базаром амбіцій.

Влада доводила, що книгарні реорганізовують цілком законно, адже це підтверджують рішення судів. І байдуже, що  в процесі ухвалення рішення про реорганізацію книгарень оминули деякі положення регламенту та положення про постійні комісії обласної ради. Депутатська комісія з контролю за виконанням цього рішення лише раз зібралася на засідання й на процес не впливала, на сесії, як було визначено відповідним рішенням, не звітувала. Не акцентувалася увага й на тому, що нема ще рішення апеляційного суду Київської області стосовно позову про визнання незаконним рішення обласної ради про реорганізацію. Начебто не на часі й багато інших юридичних «деталей», у яких, як ведеться, й заховався «диявол реорганізації», яка за дотримання усіх дрібниць могла би виглядати якщо не бездоганною й осяяною німбом святості, то принаймні виправданою.

Книгарні перебувають у процесі реорганізації, наголосили чиновники.  Уже більше року. І в такій тривалості процесу, виявляється, винні… журналісти! Одразу спала на думку сцена, коли на початку «сеансу одночасної гри в шахи» Остапа Бендера намагався сфотографувати місцевий фотолюбитель, який одразу був категорично зупинений «гросмейстером»: «Приберіть фотографа! Він заважає моїй шаховій думці!» Журналісти, мабуть, завадили «літературній думці» чернівецьких реорганізаторів.

Зрештою, оскільки більшість судів позаду і поїзд, як кажуть, пішов – є сенс зосередитися на майбутньому комунальних книгарень Чернівців. І владники його малювали, не шкодуючи фарб.

Представник облдержадміністрації повідомив, що на початку процесу реорганізації в майбутнього книгооб’єднання був потенційний інвестор – з бізнес-планом і чималими коштами, але його відлякав галас навколо книгарень. Чиновник офіційно заявив також, що на сьогодні в районах області готові запрацювати 20 філій новоствореної «Буковинської книги». Щоправда, ні ім’я сполоханого галасом інвестора, ні перелік двох десятків районних книгарень назвати не погодився. Ще далі в своїх футуристичних картинах зайшов один з тимчасово призначених виконувачів обов’язків директора книгарні.  Він заявив, що нове підприємство «буде ще більш потужне, ніж обласне підприємство, … яке очолював Унгурян». Він мав на увазі обласне комунальне підприємство «Буковинське агентство з розвитку інфраструктури та планування територій», яке нині є лідером з видобутку гравію, себто – «руслоочисних та руслорегулювальних робіт на річках Прут та Сірет у межах Чернівецької області». Усі просто на мить уявили, як Чернівці стають меккою книготоргівлі, книжкові крамниці і обласна казна багатіють від друкованого слова як від видобутку гравію, книги, як і шахи в інтерпретації сумнозвісного авантюриста Остапа Бендера, «рухають вперед не тільки культуру, а й економіку» і «за правильної постановки справи зможуть цілком перетворити місто Васюки» (чи то пак, Чернівці). Виступ тимчасового директора книгарні перед книготоргівцями нагадував монолог Бендера перед спантеличеними васюківцями, «переконливість» якого дотепні автори пояснювали просто:  «Остап від учорашнього дня ще нічого не їв. Тому красномовність його була незвичайна».

Зрештою, авантюрист (чи точніше – аферист) Бендер міг отримати по заслузі. Як і чернівецькі «реорганізатори». У Чернівцях, як і у Васюках, уже лунало «Тримайте гросмейстера!» і навіть було підтримане вигуками громади: «Жульйо!» Та завершення історії в обох випадках було не на користь потерпілих.

На тлі скритності влади й авантюризму кандидатів на керівництво комунальними книгарнями пропозиція від радника голови Чернівецької міської ради Сергія Осачука виглядала адекватною: звернутися до міськради із проханням про надання приміщення для створення муніципальної книгарні або й культурно-мистецького центру.  Щоправда, сам пан Осачук наголосив, що представляє не міську владу, а лише громадськість, та й про інвестиції в цю ідею теж не йшлося. Тож знову згадався «шаховий турнір» Бендера, який супроводжувався гаслом на стіні «Рятування потопельників – справа рук самих потопельників».

Так виглядає, що реорганізація буковинських книгарень – це якась авантюрна, затіяна владою гра. Тільки коли, замість ходів за правилами, в очі громаді жменями кидають шахові фігури, це нечесно.

І влада, наслідуючи ільфо-петровського героя, своїми діями наче нахабно заявляє книготорговцям і споживачам: «Ви ж розумієте, васюкинські індивідууми, що я міг би вас поодинці втопити, але я дарую вам життя. Живіть, громадяни! Тільки, заради Творця, не грайте в шахи! Ви ж просто не вмієте грати!»

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

 Нагадаємо, наприкінці травня минулого року Чернівецька облрада вирішила реорганізувати кілька комунальних підприємств книготоргівлі та крамницю навчально-наочного приладдя в єдине комунальне підприємство «Буковинська книга». Тоді ж очільники ОДА обіцяли, що вже у жовтні 2012 року «новостворене підприємство книготоргівлі функціонуватиме повноцінно». Протягом минулого року в Чернівцях відбулися численні акції протесту проти рішення облради, директори комунальних книгарень оскаржували його в судах, як і подальше рішення облради про звільнення директорів книгарень «Букініст» і «Наука», але заявники їх програли. Проте «Буковинська книга» фактично досі не створена.

Запис Книготоргові «Нью-Васюки» по-чернівецьки спершу з'явиться на Медіа-Версії.

До редакції нашої газети звернулися студенти-медики з проханням прослухати разом із ними онлайн-лекцію, яку вони мали відвідати примусово. Я ж вирішила прийти: може й справді цікава лекція буде.

Та Ігор Геруш, проректор з науково-педагогічної роботи, не надто привітно зустрів мене, а деталі порадив дізнатися у ректора.  

У розпал екзаменаційної сесії молодим медикам, майбутнім спеціалістам і викладачам Буковинського медичного державного університету читала публічну лекцію під назвою «Трансплантологія в Україні – етичні та нормативно-правові аспекти» сама Раїса БОГАТИРЬОВА, міністр охорони здоров’я України. Тільки не подумайте, що п. Богатирьова приїхала до нашого міста: всі охочі та не дуже дивилися цю лекцію онлайн.

Студенти у білих халатах і шапочках, сиділи, як один, рівненько та «уважно» слухали, лектора. З усіх боків чулися невдоволені зітхання Як наголосив один з присутніх на лекції студентів (прізвище своє просив не називати), усе це вони давно вже чули від власних викладачів. Як на мене, звучали загальновідомі, навіть мені, речі. А задля цього відірвали від занять та іспитів. Як сказала одна студентка, до лекції вона байдуже ставилася до Богатирьової, але після того, як довелося до восьмої години вечора складати модуль, пані міністр її дратує.

Хоча ректор університету Тарас Бойчук, запевнив, що такого не може бути, бо так допізна могли складати тільки відпрацювання, а не модулі. Утім відпрацьовувати пропущені через Богатирьову теми все ж таки доведеться. До речі, у цій вимозі викладачів теж міститься скритий протест проти такого гаяння навчального часу, хоча не студенти в цьому винні.

…У щорічних деклараціях найвищих посадовців України зазначаються мільйонні прибутки від книг і… лекцій. Навколо авторства таких книг час від часу спалахують скандали. До слова, прочитана на всю Україну онлайн лекція теж, мабуть, зараховуватиметься окремо в кожному виші.

Лідія КИРИЛЮК, «Версії»

Запис Лекція: навчання чи засіб заробітку?!! спершу з'явиться на Медіа-Версії.

А чим дивують буковинські бібліотеки своїх «примхливих» бібліофілів? Ви будете приємно здивовані, проте за останні два роки, окрім нових книжок, тут з’явився ще й… інтернет!

– У фонді, мабуть, близько 80% літератури російською мовою, – каже Неля Морозова, бібліотекар читального залу Чернівецької центральної міської бібліотеки. – Раніше дітям було байдуже, якою мовою написані книжки, російською чи українською, а тепер російську у школах не вивчають… Дитина подивиться – це російською, я читати не буду… Українською ж книги виходять, але фінанси не дозволяють нам мати кілька екземплярів. І ці одиничні книги зачитують, вони рвуться від користування, а ми не можемо їх замінити…

Нещодавно у приміщенні Чернівецької центральної міської бібліотеки в рамках міжнародної програми «Бібліоміст» установили аж п’ять (!) комп’ютерів із доступом до Інтернету. Крім того, тут зробили ремонт. Гроші виділили з бюджету Чернівецької міської ради – загалом 47 тис. грн.

– Безкоштовний доступ до інтернету, соціальні мережі, пошук інформації, скайп, розмови з родичами… – відтепер і в нашій бібліотеці! – урочисто звітує Сергій Загорський, інженер-програміст центральної міської бібліотеки. – В цьому приміщенні 5 комп’ютерів, ще 10 – по філіях у місті…

– Завдяки програмі «Бібліоміст» фонду Білла і Мелінди Гейтс, інтернет-центри відкриті вже в 10 районах, крім Глибокої й Путили, – каже Марія Довгань, координатор міжрегіонального тренінгового центру, заступник директора з наукової роботи Чернівецької обласної бібліотеки. – Але ми сподіваємося, що цього року й ці два райони виграють гранти на відкриття інтернет-центрів. Крім того, в сільських бібліотеках також планується відкритя подібних центрів. За допомоги (7)вебкамер ми проводимо онлайнсемінари з районами, надаємо консультації по «Скайпу», інтернет-конференції  з обласними науковими бібліотеками інших регіонів (Кіровоградом, Хмельницьким, Івано-Франківськом). Селяни обмінюються інформацією про сорти яблук, рослини, саджанці, марки машин, мотоциклів, щось замовляють. Тобто, бібліотека перетворюється на своєрідний клуб дозвілля, де можна поспілкуватися, знайти однодумців, поділитися поглядами…

А ще у бібліотеках сподіваються, що комп’ютерна революція привабить до читальних залів школярів і студентів. Адже нині більшість з них приходять до бібліотек лише для того, аби… поставити штамп, що вони нічого бібліотеці не винні!

Ігор КОНСТАНТИНЮК, Любов КАФАНОВА, «Версії»

Завдяки програмі «Бібліоміст», яку фінансує фонд Білла і Мелінди Гейтс, у бібліотеках Буковини вже понад два роки можна не тільки читати книги й пресу, але й опанувати комп’ютер! Саме таким чином навчалася користуватися ним і Наталія БІЛОВА, голова Кіцманської районної організації товариства «Діти політв’язнів та репресованих». Через Буковинський міжрегіональний центр реабілітації інвалідів її направили до Чернівецької обласної бібліотеки на практику.

– Саме книгозбірня накопичує величезну кількість знань – історично важливих та сучасних надбань, – каже Наталія Володимирівна. – Людина з будь-якими інтересами та поглядами може знайти для себе корисний матеріал. Старше покоління звично користується бібліотекою. Але у сучасному світі швидкими темпами відбувається комп’ютеризація, і нам, старшим людям, опанувати новітні технології набагато складніше, ніж молоді. Та, завдяки бібліотеці, маємо змогу йти в ногу з сучасністю. Більше того, колектив бібліотеки допоміг мені створити сторінку в соціальній мережі, відкрити власний блог, де я викладаю свої думки.

Дехто вважає, що комп’ютерізація негативно вплине на «класичну» бібліотеку, – продовжує п. Білова. – З одного боку, дійсно, взяти книжку, потримати її в руках, погортати сторінки – розумне рішення. А з іншого – у нас так мало часу! І не завжди вдається знайти момент, щоби почитати. Тоді вмикаю комп’ютер і слухаю аудіокнигу. При цьому займаюся потрібною справою і водночас отримую знання.

А ще, завдяки бібліотеці, ділилася далі пані Наталія, час від часу проводимо різноманітні заходи. Наприклад, нещодавно влаштували бібліо-телеміст Кіцмань-Чернівці через програму «Скайп»: відбулася презентація книги «Реабілітовані історією». На зустріч був запрошений науковець, який упорядковував книгу, тож багато людей змогли почути його думку, не виїжджаючи до Кіцманя.

– Мої батьки були репресовані (9)і перебували у Норильському таборі далеко на Півночі, – розповідає п. Наталія. – Звідти вони привезли книгу: поезії Олександра Пушкіна, видану 1949-го року. Якщо уважно придивитися до сторінок, то помітно, що книга слугувала не тільки для читання. На деяких сторінках рівними рядками лягають відбитки цілих текстів! Таким чином люди передавали послання одне одному. А ще, гортаючи книгу, я відчуваю, що вона підтримувала дух нещасних. Бо навіть перебуваючи у засланні, люди вчилися, ділилися знаннями. У моєму збірнику всі ілюстрації до віршів не підписані. Але в таборі сиділи освічені люди: вони легенько олівцем попідписували, хто художник тієї чи іншої картини та їхні назви. Таким чином знання й поширювалися…

Якщо у тебе заболіла спина – можна читати лежачи! Міська бібліотека шведського міста Мальме

Відмовтеся від стереотипів: це – бібліотеки. Найбільш нетрадиційні бібліотеки світу

Курорт для книголюбів

Деякі люди навіть на відпочинку не можуть розлучитися з книгами. Ось для таких і створений готель під назвою «The Library Resort» в Таїланді. Головна його фішка – пристойна бібліотека, побудована просто поруч з басейном. Лежиш на шезлонгу під пальмами, читаєш книгу, час від часу підводишся, щоби взяти нову книгу або поплавати в теплій водичці.

Книгообмін в телефонній будці

З розвитком мобільного зв’язку вуличні телефонні автомати стають все менш і менш необхідні людям. От у Нью-Йорку й вирішили перетворити їх на вуличні бібліотеки – центри обміну книгами між жителями сусідніх будинків.

Бібліотека в джунглях

Розкішні сучасні бібліотеки можуть розміщатися не тільки в центрі мегаполісів. От, наприклад, у колумбійському місті Медельїн бібліотека взагалі розташована в джунглях за межами міста. Вона стоїть на скелі і нагадує покинуте місто якоїсь давньої цивілізації.

Фасад Публічної бібліотеки в Канзасі чудово ілюструє її вміст: він зроблений у вигляді полиці, заставленої книжками.

Національна бібліотека Чехії

У Празі 2011-го відкрилася вельми значна для всієї Чехії будівля – Національна Бібліотека. Зовні вона схожа на величезний капелюшок мухомора, що «втомлено» осів на землю навколо ніжки.

Нескінченна книгозбірня

Проект зіо створення Стокгольмської Громадської Бібліотеки, розроблений архітектором Олів’є Чарльзом, передбачає створення «нескінченної» стіни книг. У центральному атріумі цієї бібліотеки постане величезна стіна з полицями, заставленими книгами. Відвідувачі зможуть ходити по балконах-галереях, прокладених уздовж цієї стіни, і брати потрібні або вподобані книги. А для ефекту нескінченності по боках цієї стіни будуть установлені дзеркала

Ромбокубооктаедр

Національна бібліотека Білорусі, розташована на в’їзді до Мінська, вже під час будівництва стала однією з визначних пам’яток міста. Будівля являє собою двадцятиповерховий ромбокубооктаедр висотою 72,6 метра і вагою 115 000 тонн. Щодня, від настання темряви і до 24.00 будівля підсвічується, причому колір і зображення змінюються щосекунди.
–пылесос робот Керхер

Запис Бібліотека: Не книгами єдиними?! спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«До меня дошли крайне неприятные слухи о тучах, которые за последние месяцы сгустились над центром книжной культуры Буковины – над магазинчиком «Букинист» Марины Либановой! – пише Курков. – Дамы и господа, кто находится поближе к славному и пока еще культурному городу Черновцы, поддержите пожалуйста независимость этого магазинчика, а я в случае необходимости буду собирать вооруженные словом силы на защиту «Букиниста» и Марины в столице. Уже сколько лет Марина является бессменным организатором выступлений в Черновцах писателей со всей нашей страны, да и из соседних государств. Два года назад она замечательно организовала наши с Владимиром Сорокиным презентации и автограф-сессии в помещении Филармонии и в самом «Букинисте». Литературная тропа Украины проходит через двери «Букиниста» и она, эта тропа, свежа и хорошо вытоптана и молодыми, и не очень молодыми литераторами. Закроются двери – и тропа в них упрется, а значит – в Черновцы будет приезжать меньше писателей и поэтов. Я не привык никого ни о чем просить, но в данном случае очень прошу всех культурных друзей присмотреться к происходящему в Черновцах и высказаться публично!»
Його заклик прокоментував кандидат історичних наук, авторитетний чернівецький громадський діяч Ігор Буркут: «Можновладці! Не слухаєте нас, чернівчан, то хоч дослухайтеся до Андрія Куркова! Якщо не знаєте, хто він такий, пояснимо: російськомовний письменник, дуже популярний не лише в Україні, але і в Росії. Здається, Росія для вас – ще орієнтир?»

Лібанову і «Букініст» також підтримали письменники Олександр Ірванець та Ігор Померанцев.

 Вл. інф.

Запис Письменник Андрій Курков виступив на захист чернівецького «Букініста» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– Мойсей  Фішбейн, можливо, один із найдосконаліших, найвправніших, найталановитіших українських перекладачів поезії, – відзначив подарункове видання «Райнер Марія Рільке. Сто поезій у перекладі Мойсея Фішбейна» Петро Рихло, директор австрійської бібліотеки при Науковій університетській бібліотеці. – Ця книга видана з великою любов’ю, ілюстрована картинами Мікалоюса Константінаса Чюрльоніса, це особливе видання, зроблене в сувенірному вигляді, і якість цих перекладів – вражає. Нещодавно з’явилася рецензія на це видання. Так от, рецензент називає мову, якою здійснено переклади – українською мовою 21 століття.

Серед цікавих новинок – також книга Артура Шніцлера «Повернення Казанови. Царство снів» – у пречудовому перекладі Наталії Іваничук. А також твір Йозефа Вінклера «Вивезена» – історія життя українки Нєточки Ілляшенко, яку автор знайшов в одному карінтійському селі. Вона була вивезена з України під час другої світової війни, згодом одружилася там, і залишилась жити в Австрії. Отож, книжка – це велика розповідь Нєточки (Йозеф Вінклер записував розповідь на диктофон) про колективізацію, Голодомор, депортацію, післявоєнне життя чужинкою в бідному австрійському селі…

Петро Рихло проанонсував також книгу листувань Пауля Целана та Інгеборг Бахман та збірку творів австрійського драматурга, поета і журналіста харківського походження Юри Зойфера. Їх видадуть до кінця цього року.

Згадав також Петро Рихло книжки Ґустава Майрінка «Білий Домініканець», Ельфріде Єлінек «Що сталося після того, як Нора покинула свого чоловіка, або Підпори суспільств», збірник перекладів про Галичину «Була собі Галичина». Усі ці книги можна буде знайти чи замовити в книжних крамницях. А от узяти до рук стилізоване під першодрук українське видання ранньої прози Франца Кафки «Споглядання» (у перекладі Василя Лозинського) – можна буде хіба що в Науковій бібліотеці ЧНУ. Адже наклад цієї раритетної збірки оповідань – лише 200 примірників.

Ігор КОНСТАНТИНЮК, «Версії»

Запис «Відчуваю лють і гнів від неякісних перекладів» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Про толерантність чернівчан і Чернівців ходять легенди. Про це говорять в Україні та за кордоном. А от дослідити  історію розвитку найбільших національних громад міста – вірменської, єврейської, польської, німецької, російської, румунської та української, – адже саме вони і стали причиною цього явища,  спало на думку лише прагматику-фізику Володимиру СТАРИКУ. Результат його історичних розвідок – книга «Чернівців мультикультурні», яку він презентував цього тижня.

–  Спочатку ми думали, що це буде зошит із текстами екскурсій, – розповів Володимир СТАРИК. – Та, коли почалася робота, стало зрозуміло: її треба візуалізувати.  Бо наші сучасники не призвичаєні багато читати. Саме тому склали карти, які візуально дозволяють людям бачити культуру та історію нашого міста. І, до речі, більшість людей, які беруть до рук книгу, переглядають спершу карти, а вже потім переходять до тексту. Хоча він не менш важливий.

Найважче було написати історію російської громади, зізнається пан Володимир. Це величезна громада. Відомо, що у 1989 році 60 тис. чернівчан під час перепису записали себе етнічними росіянами. А пам’яток культури чи релігії залишили дуже мало. Для прикладу, вірменська громада, яка налічувала 300 людей, збудувала прекрасний собор.

Я гадаю, що ця книжка стане стимулом для інших громад. Нині у нас з’явилися нові громади – азербайджанська, корейська, напевно скоро буде китайська тощо. Люди приїжджають до нас і живуть у нашому місті. Але вони бачать, що ввійти в число таких культурно-історичних громад міста зовсім не просто, кількістю чи грошима тут не обійдешся. Для цього громада має організуватися, створити свої громадські організації та установи, збудувати свої церкви, відкрити музеї. І вже тоді про такі громади заговорять як про культурні громади міста.  

Наталія ГЕРАСИМ, голова Асоціації вчителів історії та суспільних дисциплін в Чернівецькій області  «Нова доба» розповіла, що перші пробні екскурсії по цих маршрутах проводилися ще в травні на день Європи.

 – Саме завдяки цьому проекту, – продовжує п. Наталя, – наші інформаційні волонтери отримали новий напрямок у роботі, який виявився надзвичайно цікавим. Раніше наші учні готували екскурсії оглядові, починали ми з тролейбусних екскурсій під час 600-річчя, а зараз вони працюють за етнічними маршрутами. У цій книзі є матеріали, які можна використовувати практично для кожного уроку з історії нашого краю. 

Ігор Григорович БУРКУТ, історик, кандидат історичних наук, політолог дуже схвально висловився про цю книгу:

 – Вона переповнена інформацією. Мені часто доводиться водити людей Чернівцями, причому саме національними маршрутами. І коли я побачив, що я тут пропускав, а Володимир Петрович мені підказує, то я зрозумів, що то є серйозна робота не одного десятиліття.

–  Потім цю річ приємно взяти в руки, – продовжує п. Буркут. – Ідея першої сторінки просто неперевершена, на ній зображено спілкування українців, німців, румунів, поляків, а на першому плані видніється людина, що читає газету, вона називається чудовим єврейським словом, яке не треба перекладати «Культур»  оце і є наша чернівецька багатокультурність. Мені хочеться вірити, що Чернівці й залишаються такими. А дана книга працюватиме на це активно.

Володимир Петрович розповів, що назвав книжку «Чернівці мультикультурні» не тому, що це так, а тому, що він прагне цього і дуже хоче, щоби Чернівці стали такими.

Книгу планують перекласти мовами тих громад, які представлені у книзі, і, звісно англійською.

Наклад книги становить тисячу примірників, її можна буде придбати у кіосках міста та екскурсійних бюро. Допомогли видати її Міжнародний фонд «Відродження» та Фонд Степана Ленігевича. 

Лідія КИРИЛЮК, «Версії», фото автора     

Запис Чернівці унікальні своєю мультикультурністю спершу з'явиться на Медіа-Версії.