Насправді Ірванець пише чи не у всіх відомих жанрах. Наприклад, він є одним із авторів сценарію до широко відомого фільму «Поводир» Олеся Саніна. А окрім віршів, на фестивалі він презентував свої нові п’єси, про які розповів, що вони – на міжнародну тематику.

– Одна – про затримку на мості по дорозі на Польщу трьох різних людей. Територія – нічия, а автобус до конкретної точки – пропущений… Інший твір – про похорон багатого українця на американському цвинтарі, аналогія з темою Once upon the time in USA.

А ще він розповів, що працював у групі, яка писала тексти для ведучих найпершого фестивалю «Червона рута», який у 1989-му пробудив усю Україну.

Серед інших «підводок», Ірванець написав для ведучого (нині вже – народного артиста України) Василя Ілащука слова, якими той прокоментував виступ музичного гурту з Мінська – знаючи, що білоруси дуже поважають, коли назву їхньої столиці вимовляють правильно – Мєнськ. Так Ілащук і сказав у мікрофон написаний Ірванцем текст: «Наші гості прибули до нас із міста Мєнська – саме так правильно має називатися це місто!» Після виступу один з музикантів підійшов до Ілащука, потиснув йому руку і щиро подякував за правильно вимовлену назву – звісно, Ілащуку, а не тому, хто йому ці слова написав :)

Тоді ще не було комп’ютерів, я сидів у готелі «Буковина» якраз навпроти стадіону, і на друкарській машинці фігачив це під копірку – чотири екземпляри, п’ятий уже блідий, шостий – це взагалі якісь тіні на папері… Ви не знаєте, що таке п’ятий-шостий екземпляр, для вас зараз кожен екземпляр – перший, – сміється. – Це були ще ті технології… Я працював в сценарній групі, а потім у 90-92 роках  я очолював сценарну групу фестивалю «Вивих» у Львові. Це були золоті роки, коли нам дозволялося все. Львівська міська рада звідкись мала гроші, ну наприклад, на першому «Вивиху» ми проводили акцію «Прокидання поезії». Це я придумав, і зараз кажу молодим поетам, що що б ви зараз не робили –такого ви вже не зробите :)

Ну от коли зазвичай поетичні вечори проводять? Надвечір… А ми задумали: а давайте о 8 ранку? А давайте В НЕДІЛЮ о 8 ранку у Львівській опері?

Близько біля Львівської опери розташований готель «Львів». Це зараз уже готель «Львів», як і готель «Буковина» в Чернівцях, вилизаний… А тоді це був вибитий паркет, це були діри, шпари в дверях… І напередодні там ми святкували день народження поета Володимира Цибулька. Ми – це «Бу-ба-бу», «Пропала грамота», «Лу-Го-Сад»… А от чи був Цибулько – я не пригадаю. Ні! Таки був!

А після святкування вдосвіта, годині о п’ятій чи й раніше ми прийшли в оперу, все було домовлено, нас пустили. На сцені стояли різні «пристрої для спання»: якесь ліжко, розкладачка, диван, матрац, і солдатське двоповерхове ліжко – я якраз на нього й заліз зверху. А сцена була відділена такою металевою завісою, яка називається протипожежною – у випадку займання вона падає, щоб зупинити вогонь, відділити зал від сцени і навпаки. І ми лягли й заснули, уявіть собі – молоді здорові організми, які прийшли о пів на п’яту… а о восьмій ця завіса металева почала підійматися з таким специфічним деренчанням – «др-др-др-др»… І ось я відкриваю очі і бачу, що партер повний! Мені потім розповіли, що з різних віддалених районів Львова – з Майорівки, з Погулянки люди брали таксі,  щоби встигнути на наш виступ! І о восьмій ранку ми почали поетичні читання!

Ми читали свої вірші, і це тривало десь годину, а потім зала оркестрова під нами почала наповнюватися. І Віктор Недоступ (Бакс)  з групи «Пропала грамота» – він на сцені грав на гітарі і згадав свою пісню, в нього є така пісня «Галя за негра заміж пішла», а потім він заграв на слова Юрка Позаяка – ви ж усі знаєте цей геніальний текст «Коли ти летиш в літаку, і падає твій літак…» – і там є рядки «Життя непогана хріновина: тобі ще зіграють Бетховена». Проскурня попросив Бакса зробити на цьому слові паузу, Бакс замовк. В ямі диригент підняв паличку, і оркестр заграв Бетховена… Знаєте, це дорого коштує…

А через два роки в 92-му ми ставили на тій самій сцені Львівської опери поезооперу «Крайслер Імперіал», яка йшла чотири вечори! Скільки зараз коштує орендувати Львівську оперу на чотири вечори, як гадаєте? Золоті часи…

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Фото «Мистецького фестивалю «Ї»

Запис Олександр Ірванець розповів, як працював у сценарній групі першого фестивалю «Червона рута» в Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На цю творчу зустріч чекали сотні тернополян і гостей міста, адже щоразу, коли Капранови з’являються на сцені, присутні поринають у атмосферу невагомості. Віталій і Дмитро справді вміють зачарувати. І, повірте, не єдиним словом.

Цього разу поети-публіцисти відвідали Тернопіль в рамках 8-го «Мистецького фестивалю «Ї».

Незважаючи на часові рамки, брати Капранови розповіли одразу про обидва романи, згадавши про «Паперових солдатів», та виконали низку музичних композицій.

– Якщо людина читає художню книжку гарно написану, то у неї в голові завжди кіно, – каже Віталій Капранов. – У нас трапилась справжня подія – нам подзвонили і сказали написати сценарій. З цього все почалось.

«Рута» – книга-відкриття. Роман про історію, яка торкнулась нас із вами, певною мірою.

Головний герой, Андрій Литвин, служив у Вільнюсі у 1991-му і брав участь у штурмі Телецентру як радянський солдат. Згодом, у 2014-му він стає учасником революційних подій, але на цей раз уже як захисник української незалежності. Коли пропадає зв’язок із дочкою Рутою, яка працює в бібліотеці Майдану. Український Дім захоплюють «беркутівці», після чого Андрій вирушає на її пошуки у гарячі точки у ніч з 18 на 19 лютого 2014 року. Захищаючи барикади, його дістає минуле — Вільнюс 91-го і литовська студентка Рута, у яку він, сержант Литвин, був закоханий…

Зрештою, гайда до книгарні, за книгою і будь-які спойлери тут зайві!

⁃ Післясмак. Ви знаєте, що найцікавіше у читанні книжок? Обговорення! Їх обговорюють. Це таке рідкісне задоволення… дуже радимо і вам. Без обговорення – це як обід без десерту: ніби й поїв, а задоволення нема, – діляться брати Капранови.

За матеріалами пресслужби “Мистецького фестивалю Ї”

Фото “Мистецького фестивалю Ї”

Запис Брати Капранови: Якщо людина читає художню книжку гарно написану, то у неї в голові завжди кіно спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Свій міжнародний статус підтверджує цього року мистецький фестиваль «Ї». Цьогоріч приїзд польських гостей на фестиваль «Ї» підтримало Генеральне Консульство Республіки Польща у Луцьку. Гостей дійства привітав Генеральний Консул Республіки Польща у Луцьку Славомір Місяк під час третього дня у драмтеатрі на відкритті презентації книги Юстини Соболевської про польського автора Корнеля Філіповича, який народився в Тернополі. Попередньо два романи автора за перекладом координатора фестивалю Юрія Матевощука вийшли друком у видавництві «Крок» – «Провінційний роман» та «Щоденник антигероя».

Власне Юрій Матевощук разом із видавцем Юрієм Завадським чи не першими відкрили Корнеля Філіповича для українського читача. А роботу над третьою книгою – уже про життя автора – «Мирон. Ілля. Корнель. Розповідь про Корнеля Філіповича» продовжила польська авторка Юстина Соболевська.

Кажуть, що Корнель Філіпович народився в тернопільському готелі в центрі міста , а його дідусь був директором нинішньої 5-ої школи. Та після воєн з міста нічого не залишилось, а родину письменника свого часу переселили. Тож письменник проживав у Цешині, а згодом перебрався до Кракова.

-Корнель Філіпович – це письменник провінцій, який вміло описував жіночі образи, галицькі краєвиди, а ще – історії тварин так, ніби був сучасним зоозахисником. Після Другої світової війни автор від авангардних тем перейшов на теми слабкості та зламаності людини. Він без конкретного ставлення описує ухилянта від армії, компроміси війни, яка не з кожного зробила героя. В Україні такі твори звучать по-новому, адже це реальність держави, зазначає Юстина Соболевська.

До слова, цей рік в Україні оголошений роком Корнеля Філіповича, а восени в Тернополі під час наукової конференції відкрили меморіальну дошку Корнелеві Філіповичу.

За матеріалами пресслужби “Мистецького фестивалю Ї”

Фото “Мистецького фестивалю Ї”

Запис На літературному фестивалі в Тернополі полька презентувала книжку про тернополянина спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Вхід 16-го та 17-го червня на усі події вільний. Для цього потрібно лише зареєструватися у відповідній формі.

Перший день Мистецького фестивалю «Ї» присвячений літературі Тернополя та проходив у бібліотеці-музеї «Літературне Тернопілля», де місцеві письменники представили свої книги та творчі проєкти.

Розпочала фестиваль Тетяна Іваніцька. Письменниця презентувала книгу «Мій дідусь був польським переселенцем», у якій використала художній жанр на базі реальних історичних фактів.

«Мого дідуся у 5 років переселили із села Кописно, Підкарпатського воєводства, української етнічної території Надсяння. Від села тоді майже нічого не залишилось, радянський режим так і не дозволив дідусеві туди повернутись. Ми після смерті дідуся вирішили поїхати туди, зібрати інформацію, також перевірити факти в архівах. Дуже хотілось зібрані історії та факти втілити у творі, адже це історія, яка має властивість повторюватися», – розповіла Тетяна Іваніцька.

Наступним провів презентацію Тарас Циклиняк. Він представив проєкт «Дитинство Тернополя», де розповів про життя тернополян в період Другої світової війни. Автору вдалося видати 10 книг куди увійшли історії, спогади дитинства людей, народжених у Тернополі у 30-х роках.

«Проєкт розпочався близько півтора року тому, коли мене попросили зробити відео із нарізкою спогадів про Тернопіль. Чесно кажучи, мені не дуже хотілося братися за таку справу, але я зрозумів, що ті проєкти, на які немає часу, їх потрібно робити вже і зараз, адже треба встигнути записати спогади старших людей. Тоді я познайомився з Іриною Максимів і вона розповіла мені про своє життя. І моя її обіцянка перевести її слова у книжну змусила мене довести справу до кінця», – розповів Тарас Циклиняк.

Ще однією подією в рамках фестивалю “Ї” була презентація книги Ірини Мацко «Душевні рецепти». Книга складається з 3 маленьких збірок: “Шпинат для мозку”, “Імбир для душі” та “Мигдаль для серця”. Авторка на сторінках розмістила короткі історії, новели з життя та поради як бути в тій чи іншій ситуації.

«Усе розпочалось з того, що я почала писати для себе і видавати я їх не планувала. Але коли їх назбиралося досить багато, задумалася про їхнє видавництво. І дуже рада, що вдалося знайти такий цікавий формат рецептів і побудовані вони так, що вказується страва, час приготування, поживність і секрет рецепту», – розповіла Ірина Мацко.

Завершальною у музеї-бібліотеці «Літературне Тернопілля» відбулася подія  «Пригодницька проза: минуле і майбутнє, теорія і практика», де Андрій та Сергій Синюк представили книгу «Три служби Генрика Сенкевича», а Віктор Янкевич презентував роман «Тенета 2.0»

Другою локацією першого дня фестивалю була креативний кластер «Na пошті», де влаштовувалися виставки та були представлені мистецькі проєкти. Протягом дня на локації презентували результати 4-ої всеукраїнської програми NVAIR. Завершили фестивальний день поетичними читання проєктів «Галицький трикутник» та «Тернопільська поезія мертва».

За матеріалами пресслужби “Мистецького фестивалю Ї”

Фото “Мистецького фестивалю Ї”

Запис У Тернополі стартував 8-ий Мистецький фестиваль «Ї» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Українці дуже мало читають книг, але дуже хочуть частіше окультурюватися – про це свідчать свіжі дані дослідження, яке проівв Київський міжнародний інститут соціології (КМІС). Для цього протягом вересня 2018 року опитали 2026 осіб з 109 населених пунктів країни. 

Результати дослідження ще раз підтвердили сумну тенденцію – українці як і раніше катастрофічно мало читають. Опитування показало, що 60% респондентів за рік не взяли в руки жодної книги. Серед інших, не дивлячись на популярність електронних книг, кожен четвертий хоча б раз в минулому році бував у бібліотеці або в книжковому магазині.

“Відвідуваність бібліотек і книжкових магазинів має значні відмінності за віком, рівнем освіти та розміром населеного пункту: частіше їх відвідують люди молодших вікових груп, з вищим рівнем освіти та ті, хто проживає у великих населених пунктах”, – зазначають автори дослідження.

Магазини залишаються все ж популярніше, ніж бібліотеки, яких, до речі, за даними Держстату, в 2017-му в країні нарахували 16,8 тисяч і в яких зберігається 236 млн книг.   

Рівно половина українців вважає за краще вести самітницький спосіб життя – 50% опитаних за рік жодного разу не вибралися на який-небудь культурний захід. Будь то концерт, міські гуляння, спектакль, екскурсія, виставка, ярмарок, лекція, гумористичний вечір та інше. При цьому, згідно з офіційною статистикою, піти є куди: в 2017 році Мінкульт нарахував 113 театрів, які за рік відвідали 6,2 млн глядачів. Також працює в країні 76 концертних організацій, які відзвітували про 2,7 млн ​​відвідувачів концертів. Крім того, свої двері відкрили 574 музею, чим скористалися мінімум 16,4 млн осіб. Проте, згідно з соцопитуванням, лише 1% українців можуть собі дозволити ходити на всі події, які побажають. Решта 79% хотіли б наслідувати їхній приклад, але більшості банально не вистачає грошей (50,1%) і часу (44,9%).

Що стосується культурних переваг народу, вибиратися вони вважають за краще найчастіше в кіно (21,5%), на масові святкування (15,4%) і концерти (15,3%). Також деякі відзначилися особливим розумінням визначення “культурні заходи”.

“Серед варіантів відповіді в категорії” інше “шестеро респондентів назвали різні типи спортивних заходів і риболовлю, п’ятеро – культурні заклади (музей, парк, цирк), двоє згадали про духовність (паломництво і поїздка в монастир). Також були згадані ранок в дитячому саду, зустріч з випускниками, дискотеки, бари”, – додають в КМІС.

Зате самі українці вважають себе досить творчими: 17,3% займаються творчістю зараз, 10,5% робили це в минулому, а ще 21,1% хотіли б спробувати свої сили в майбутньому. При цьому жінок серед таких традиційно більше, ніж чоловіків.

Запис Українці все менше відвідують театри і бібліотеки спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Навіть найменшенькі діти знають, що свято починається задовго до 1 січня і стартує саме з прикрашання зеленої красуні. Зайве нагадувати, що в цивілізованій європейській країні купувати на базарі зрізану браконьєрами лісову красуню – це справжнісіньке бузувірство! Деревце можна виростити в себе у дворі, будинку чи квартирі. Можна купити штучну ялинку. А ще можна створити її з різноманітних підручних матеріалів!

Наприклад, змонтувати її з книжок

Чи наліпити її на стінку

Скласти її з вішаків

Намотати на картонний конус гірлянди чи нитки

Нанизати з макаронів

Змайструвати з газети

Запис Зроби собі йолку! спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– Цю книжку я перечитала вже двічі, – сором’язливо продемонструвала свою «Алісу в країні чудес» третьокласниця Оленка. – Може, й утретє її прочитаю, якщо взимку буде сніжно і я сидітиму вдома…

– Рекорд установили: дітей було понад 750, – повідомила Ольга Скобєєва, одна із організаторів акції. За її словами, флешмоб «Книжкова хвиля» мав би заохотити його учасників більше читати. У Чернівцях флешмоб відбувся в рамках днів Екокультури. Протягом цілого тижня у місті відбуватимуться різноманітні флешмоби. Учасники саджатимуть дерева, переглянуть і обговорять фільм на екологічну тему, а також допомагатимуть безпритульним тваринам.

А 3-го жовтня, о 15.00, в науковій бібліотеці ім. М. Івасюка відбудеться фестиваль мов та культур «Екологія спілкування», який розпочнеться з етнохороводу з дзеркалами.

Ігор КОНСТАНТИНЮК, “Версії” 

Запис Книжки і діти: читати варто більше… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Ольга та Опанас Шевчукевичі вдома. Чернівці, 1939 р.

Книжки Опанаса Шевчукевича легко можна впізнати за екслібрисом, яким вони позначені –  „Exlibris Опанаса Шевчукевича” (з лат. еx libris – «з книжок») . Та мало хто знає ім’я автора цього книжкового знаку, який  має прикметні особливості і за своєю стилістикою є неповторним. Мініатюрна графічна композиція виконана у техніці деревориту та має охристе забарвлення. Її вирізняє багата орнаментація з традиційними мотивами гуцульського різьблення по дереву.

Іван Пантелюк. Екслібрис Опанаса Шевчукевича. 1968 р. Дереворит.

У колі з карпатським пейзажем уважним оком можна побачити монограму автора „І. П.”, яку вписано з-поміж звивистих контурів карпатської смереки. Так підписував свої твори відомий косівський різьбяр та майстер екслібриса Іван Пантелюк. Саме він 1968 року виготовив цей книжковий знак для Опанаса Шевчукевича, який став історичним і мистецьким атрибутом книжок з бібліотеки чернівецького скульптора. Деякі з його книжок позначені також іншим орнаментально-сюжетним екслібрисом роботи І. Пантелюка –  „Опанас і Ольга Шевчукевич”.

Іван Григорович Пантелюк  (1913-1992) народився у селі Брустурів Косівського району Івано-Франківської області. З кінця 1950-років жив у Косові. Різьбярству навчався у майстерні „Гуцульська різьба” Ф. Когута та В. Лелета. Іван Пантелюк є автором понад тисячі екслібрисів, основною ознакою яких є характерні мотиви гуцульських орнаментів. Серед них – і чудові книжкові знаки Опанаса та Ольги Шевчукевичів. Так символічно закарбувався історичний зв’язок  двох гуцулів: вижницького – Опанаса Шевчукевича  та брустурівського – Івана Пантелюка.

Тетяна ДУГАЄВА, мистецтвознавець, член Національної Спілки художників України

Запис Косівський різьбяр Іван Пантелюк – автор екслібриса Опанаса Шевчукевича спершу з'явиться на Медіа-Версії.