Про це стало відомо після засідання комітету з присудження Премії, який визначив «довгий» список авторів і їхніх творів, допущених Держмистецтв до конкурсного відбору.

Чернівчанина номінували за його документальний роман «Вернон Кресс. Життя під прикриттям», який побачив світ у видавництві «Наш книги» в грудні 2020 року.

У перелік номінантів також потрапили: Юлія Верба – роман в 4 книгах «Одесская сага», ТОВ «Видавництво «Фоліо», 2019-2021; Юрій Скіра – монографія «Покликані: Монахи Студійського Уставу та Голокост», видавництво «Дух і Літера», 2019; Ярослава Стріха – переклад книги Ісаака Башевіса Зінгера «Раб. Шоша», видавництво «Дух і Літера», 2020;  Андрій Павлишин – книга есеїв «Нам і надалі загрожує вічність», видавництво «Дух і Літера», 2021;  Михайло Міцель – книга «Політика і параноя. КПУ в боротьбі проти «міжнародного сіонізму» (1953-1986). Нариси документованої історії», видавництво «Дух і Літера», 2021; Вано Крюгер – поетична книга «Цебер без дна», видавництво «Люта Справа», 2020 тощо.

Цьогорічний список претендентів на здобуття премії імені Шолом-Алейхема приємно вражає кількістю і різноманітністю текстів! Читати – не перечитати! До «довгого списку», з якого обиратимуть переможця, увійшло стільки відомих авторів, знакових видань провідних українських видавництв, він є настільки представницьким, що один тільки цей факт засвідчує неабияку престижність державної премії імені Шолом-Алейхема, – коментує претендент з Чернівців Юрій Чорней власне номінування на відзнаку. – Навіть потрапити до такої компанії вже неабияка честь для номінанта. А виграти у таких достойних здобувачів, чи програти їм, однаково гідно.

Премія імені Шолом-Алейхема присуджується на конкурсних засадах письменникам, перекладачам, сценаристам, драматургам за кращі літературно-мистецькі твори, які популяризують духовно-культурні надбання українського та єврейського народів, сприяють поширенню позитивного іміджу України в світі. Нагородження відбувається щорічно у березні, до дня народження Шолом-Алейхема.

Повний список висунутих творів дивіться за посиланням:

Державне агентство України з питань мистецтв та мистецької освіти

https://www.facebook.com/StateArtsAgency/photos/a.119486096426025/411776287197003/

КОРОТКА ХАРАКТЕРИСТИКА ДОКУМЕНТАЛЬНОГО РОМАНУ ЮРІЯ ЧОРНЕЯ  «ВЕРНОН КРЕСС. ЖИТТЯ ПІД ПРИКРИТТЯМ»:

Історія колишнього чернівчанина, уродженця австрійського Інсбрука Петера Деманта (1918-2006), життя якого тісно пов’язане з Україною – від років дитинства до депортації з Чернівців – загалом типова для багатьох мешканців Західної України, долі яких відкоригувало трагічне ХХ століття. Незбагненним чином у ній поєдналися такі трагічні сторінки, як сталінські репресії і Голокост.

Після світоглядно знакового першого життя у міжвоєнних, ще європейських Чернівцях, Деманту випала доля скуштувати тюремної баланди у сибірських і колимських спецтаборах для особливо небезпечних (звісно, тільки для сталінської влади) політичних злочинців. А після звільнення, працюючи звичайним вантажником, стати першопрохідцем, «хрещеним батьком» туризму на північному сході Євразії і навіть письменником Верноном Крессом.

Якщо Петера Деманта  перед початком радянсько-німецької війни  1941 року разом із ще вісьмома тисячами буковинців депортували з Чернівців до Сибіру, а 1946-го – ув’язнили у таборах на Колимі, то його батька військового лікаря Зиґмунда Деманта, який уникнув радянської депортації, вже румунська влада восени 1941 року спочатку інтернувала до чернівецького гетто, а влітку 1942 року депортувала до трудових таборів Трансністрії, де він загинув.

Це доволі незвичний, але промовистий для історії України випадок: представники однієї чернівецької родини стали жертвами одразу двох тоталітарних режимів – комуністичного сталінського і нацистського гітлерівського, що вкотре доводить їх подібну людиноненависницьку сутність. Усі ці події, як і розповідь про долі багатьох депортованих з Чернівців до Сибіру городян, посіли вагоме місце на сторінках даної книги.

Чимало сторінок книги присвячено «першому життю» Петера Деманта (Вернона Кресса) у Чернівцях – українському місті, його дружбі з українцями в таборі. Саме багатонаціональні Чернівці сформували його світогляд і ставлення до національного питання. Хоча  те, за що насправді змагалися українці, Демант дізнався лише в таборі. Час його власного ув’язнення на Колимі збігся із періодом, коли там з’явилося особливо багато зеків-українців. Тому документальне дослідження «Вернон Кресс. Життя під прикриттям» сміливо можна назвати також великою українською книгою про ГУЛАГ.

Табірний друг Петера Деманта Онуфрій Перун, історію життя якого теж відтворено в книзі, швидше за все був пов’язаний з українським підпіллям.  Цілком імовірно, що саме Перун відігравав важливу роль в самоорганізації в’язнів й займав один з вищих щаблів у тіньовій табірній ієрархії. І взяв під негласний захист колоритного земляка-чернівчанина, якому таким чином віддячив за лекції з історії світової літератури. Історія цієї дружби українського націоналіста і світоглядного австрійця за колючим дротом радянського табору один з найліричніших і водночас найтрагічніших епізодів книги.

Проживаючи до кінця життя у Москві, де опублікував спогади про табори «Зекамерон ХХ», став одним із найшанованіших членів міжнародного історико-просвітницького правозахисного і благодійного товариства «Меморіал», частим гостем Сахаровського центру, колишній чернівчанин Петер Демант привітав проголошення Україною незалежності у серпні 1991 року, застерігав від спроб відродити сталінізм у Росії.

Розповідь про масштабні події – війни, репресії, політичні катаклізми – з перспективи особистої історії, заснована на щоденниках, спогадах, листах дозволяє поглянути на минуле з нового, несподіваного і незвичного ракурсу. Особисте сприйняття відомих подій, долі реальних осіб раптом стають тим людським виміром світової, вітчизняної і міської історії, який змушує замислитися не тільки над минулим, його впливом на сучасність, але й інакше поглянути на своє власне місце у цьому світі. Ця книга покликана заперечити безликість історії.  Це той людський вимір минулого, яким часто нехтують, коли розповідають про масштабні історичні події: голодомори, війни, геноциди…

Запис Чернівчанина номінували на премію Шолом-Алейхема спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Презентація нових книжок Юлії Косівчук – це вже традиційна і невід’ємна ознака чернівецького літа. І якщо минулого року Чернівці через карантинні обмеження були цим обділені, то цьогоріч візит американської чернівчанки додому надолужив втрачене. Хоча – навряд чи так можна казати. Юлину творчість неможливо «надолужити», нею не наповнишся «про запас», це не «точкові події». Це щось постійно тривале, але й постійно змінне, оновлюване, багатогранне і вражаюче.

Раніше Юлія Косівчук була журналісткою. І каратисткою. І поеткою. І ще трохи співачкою. І коли вона змінила у своєму житті все – сімейний стан (вийшла заміж за Ростислава Бучка), країну проживання (разом з коханим виїхала до США), звісно – роботу – то творчість з життя нікуди не поділася, а навпаки – складається враження, що поглинула все зайве. Тому Юлина стрічка у соцмережах – це суцільна творчість: малюнки, вірші, оповідання, світлини, пісні, кліпи… І то все – з далекої Америки.

А цього липня – це ще й живі презентації.  У наших-таки Чернівцях.

Нова книжка Юлії Косівчук, яка вийшла у видавництві «Букрек» – збірка малої прози «Небезпека зсуву». Це зібрані під однією обкладинкою оповідання, які авторка писала упродовж десяти років. Якісь із них уже відомі в колі Юлиних друзів і шанувальників – письменниця публікувала їх на просторах інтернету. Якісь – зовсім нові. Це щемливі оповідання, героями яких стали мешканці нашого маленького міста – звичайні або незвичайні, близькі або побіжно знайомі, сусіди або родичі, дорослі або діти, божевільні чи жебраки… Це не тексти з закликами любити чи берегти місто, це не «гостра соціальна критика дійсності» і не «романтичний погляд на реальність». Це ніби нехитрі і прості слова, які описують геть не визначні і не історичні події. Але щирість, яка переповнює Юлині тексти, чуттєва енергетика і безпафосність змушують навіть суворих дядьків втирати сльозу.

Щодо нової книжки, то варто розповісти про її «фізичне втілення» і шлях до нього. А тексти варто все ж таки читати самим.

Отож, про те, як робилася «Небезпека зсуву», на презентації розповіли авторка і видавчиня.

– За тиждень буквально до вильоту сюди в Україну вона ще версталась, вичитувались якісь моменти, тобто ця книжка це для мене теж несподіванка, бо ми могли просто не встигнути з нею, – каже Юля.

Все підтверджує директорка видавничого дому «Букрек».Дарина Максимець:

– Коли Юля обирає нас, життя перетворюється на захопливу фієсту в дуже жвавому темпі. Вона надіслала нам текст, каже, треба книжку видати, а малюнки ще робляться (окрім текстів, Юля ще й власноруч ілюструвала свою книгу), а передмову ще десь мають написати, коректор, яка в Америці вичитувала книжку, не може вже її після верстки вичитати. Такий темп, темп, темп. І врешті вже крапка поставлена, книга підписана до друку. Поки летить літак з Каліфорнії з трьома пересадками, коли Юля приземляється, книга вже її чекає.

Не лише книгу дарує чернівчанам шалено талановита Юлія Косівчук. За короткий час перебування у рідному місті вона ще й встигла намалювати мурал у Місті Добра, яке облаштувала волонтерка-благодійниця Марта Левченко для жінок і їхніх діток, що потрапили у скруту.

Записує пісню на одній із місцевих студій, знімає кліп. Влаштовує мистецьку тусовку (до речі, якраз цієї п’ятниці о 16 годині в дворику Краєзнавчого музею). Таке враження, що в її добі не 24 години, а щонайменше 48. Вочевидячки, тут не обходиться без допомоги Вищих Сил! Ангелів. Тисячі яких вона творить пензлем, словом, нотами…

Маріанна АНТОНЮК, фото з Facebook-сторінки Юлії Косівчук

Запис Юлія Косівчук – чернівецька «маркіза ангелів» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Говорити з дітьми про хвороби – незручно. Завжди бракує потрібних слів або існує ймовірність сказати зайве. Тому, коли когось із рідних спіткає лихо, простіше взагалі уникати цієї теми. Але будьмо чесними: деякі речі діти розуміють краще за дорослих, особливо – коли йдеться про беззаперечну віру та підтримку.

На початку цього року до нас надійшов дуже важливий рукопис молодої письменниці Марії Правди, – говорить головна редакторка дитячого арт-видавництва «Чорні вівці» Христя Венгринюк. – Я прочитала цей текст і зрозуміла, що страшенно хочу, аби він побачив світ саме у «чорних овечках». Ми видавали книжки про втрати, біль, смерть та на інші проблемні теми. Люди часто обходять їх, кажучи: «а давайте не будемо про сумне». Але життя – це не тільки веселе. «Бабуся та рак» – це арт-бук, який допоможе «увійти» не в біль, а в ситуацію, з якою проживає так багато людей. Це неймовірно важлива тема, якої ми всі боїмося. Згаданий рукопис для нас дуже цінний і я б хотіла, щоб цей проєкт був реалізований, щоб про нього говорили, ним дихали, бо це неймовірно важливий текст.

Книжка «Бабуся та рак» показує боротьбу з хворобою дорослого очима дитини. Тут немає похмурих лікарів чи непривітних лікарень, немає складних наукових термінів чи особливостей лікування. Є лише бабуся, до якої «вчепився рак», й онука, яка понад усе прагне відчепити його від рідної людини. Ілюстрації до видання зробила художниця Ганна Сурган.

«В основі цієї історії – хвороба моєї мами, бабусі моєї донечки, – говорить Марія Правда. – Я довго шукала слів, аби водночас висловити свої тривоги та сподівання і підтримати рідну людину в непростий період лікування. Я знаю, що на такі серйозні теми в нас із дітьми говорять мало, але також впевнена, що для кожної родини, яку спіткало це лихо, настає час, коли потрібно пояснити малечі, що й чому відбувається. Гадаю, що книжка «Бабуся та рак» може стати для когось стимулом розпочати діалог із дитиною та розповісти їй про важливе».

Для того, щоб книжка «Бабуся та рак» побачила світ, потрібно 123 400 грн. Зробити свій внесок можна на Спільнокошті: https://biggggidea.com/project/dityacha-knizhka-babusya-ta-rak/

Переглянути

Довідка про авторку та ілюстраторку

Марія Правда (Марія Зброй) – журналістка, книжкова блогерка, комунікаторка культурних проєктів. У своїх текстах (рецензіях на різні видання і власній дитячій книжці) акцентує увагу на важливих соціальних темах. Авторка переконана, що з дітьми потрібно бути чесними і не боятися говорити про важливе. В цьому письменниця і вбачає своє завдання.

Сурган Ганна народилась у м. Біла Церква в 1985 році. Закінчила КНУКіМ в Миколаєві. Професійна художниця й ілюстраторка. Працює з традиційними матеріалами і в діджитал. Співпрацює з «Видавництвом Старого Лева», видавничо-освітнім проєктом «Портал», а також видавцями в Чехії, Британії та Італії. В ілюстрації для неї важливо передати атмосферу книжки, щоб це допомогло читачеві цілковито зануритися в світ, створений письменником.

Запис Видавництво «Чорні вівці» збирає кошти на друк дитячої книжки «Бабуся та рак» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– Це науково-публіцистичний твір, – розповіла авторка. – Спрямований на студентів, аспірантів, науковців. Я намагалася зробити виклад читабельним і для широкого загалу. Адже це не тільки перше дослідження творчості Василя Кожелянка, але й взагалі перша книжка, присвячена Кожелянку. Я додала сюди спогади про Василя і власний – теж, вірші, присвячені йому, різні цікавинки.

Матеріали для публікації Антоніна збирала п’ять років. Деякі уривки текстів Кожелянко сам читав і коментував, отож, окремі його відгуки надруковані у книзі.

На думку авторки, Василь Кожелянко отримав за життя свою порцію визнання, читацької уваги та критики. Але відміряну і не дуже щедру. Тому вона переконана, що доки у Чернівцях та інших містах живуть друзі, знайомі, видавці та читачі Василя Кожелянка, у нас є спогад, а у Василя – майбутнє.

– Василь Кожелянко – це не минуле, Василь – це сучасне і майбутнє, – наголосив під час презентації Ігор БУРКУТ, політолог. – Мені доводилося спілкуватися з ним. І тепер, згадуючи можливості, які ми мали і які змарнували, я думаю: «Господи, а чим ми займалися, замість того, аби сісти та поговорити?» Про Василя можна багато говорити, та я би хотів сказати як політолог. Василь закінчив філологічний факультет, але за своїм характером був прекрасним політологом, бо дуже глибоко розумів ті події, що відбувалися у світі. Я гадаю, що з роками у творчості Кожелянка ми знаходитимемо більше, ніж бачимо зараз. Бо це – письменник, який відкриває перед нами майбутнє.

Лідія КИРИЛЮК, «Версії»

Запис Письменник, що відкриває майбутнє Або Апокаліпсис Василя Кожелянка спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– Мойсей  Фішбейн, можливо, один із найдосконаліших, найвправніших, найталановитіших українських перекладачів поезії, – відзначив подарункове видання «Райнер Марія Рільке. Сто поезій у перекладі Мойсея Фішбейна» Петро Рихло, директор австрійської бібліотеки при Науковій університетській бібліотеці. – Ця книга видана з великою любов’ю, ілюстрована картинами Мікалоюса Константінаса Чюрльоніса, це особливе видання, зроблене в сувенірному вигляді, і якість цих перекладів – вражає. Нещодавно з’явилася рецензія на це видання. Так от, рецензент називає мову, якою здійснено переклади – українською мовою 21 століття.

Серед цікавих новинок – також книга Артура Шніцлера «Повернення Казанови. Царство снів» – у пречудовому перекладі Наталії Іваничук. А також твір Йозефа Вінклера «Вивезена» – історія життя українки Нєточки Ілляшенко, яку автор знайшов в одному карінтійському селі. Вона була вивезена з України під час другої світової війни, згодом одружилася там, і залишилась жити в Австрії. Отож, книжка – це велика розповідь Нєточки (Йозеф Вінклер записував розповідь на диктофон) про колективізацію, Голодомор, депортацію, післявоєнне життя чужинкою в бідному австрійському селі…

Петро Рихло проанонсував також книгу листувань Пауля Целана та Інгеборг Бахман та збірку творів австрійського драматурга, поета і журналіста харківського походження Юри Зойфера. Їх видадуть до кінця цього року.

Згадав також Петро Рихло книжки Ґустава Майрінка «Білий Домініканець», Ельфріде Єлінек «Що сталося після того, як Нора покинула свого чоловіка, або Підпори суспільств», збірник перекладів про Галичину «Була собі Галичина». Усі ці книги можна буде знайти чи замовити в книжних крамницях. А от узяти до рук стилізоване під першодрук українське видання ранньої прози Франца Кафки «Споглядання» (у перекладі Василя Лозинського) – можна буде хіба що в Науковій бібліотеці ЧНУ. Адже наклад цієї раритетної збірки оповідань – лише 200 примірників.

Ігор КОНСТАНТИНЮК, «Версії»

Запис «Відчуваю лють і гнів від неякісних перекладів» спершу з'явиться на Медіа-Версії.