Чернівецький обласний комунальний санаторій «Брусниця» реорганізують у товариство з обмеженою відповідальністю із залученням приватного інвестора. Таке рішення ухвалили більшістю голосів депутати обласної ради на початку 17-й сесії обласної ради VI скликання, яка, до речі, свою роботу так і не завершила, бо 33 депутати із зареєстрованих 77-ми (загалом в облраді 104 депутати) після перерви не повернулися до зали і кворуму для продовження роботи просто не було. Нагадаємо, що у квітні так само «завершилася» попередня 16-та сесія облради: депутати від провладної більшості після перерви не повернулися до сесійної зали. Тому 5 липня була завершена 16-та і не завершена 17-та сесії. Свого часу, коли опозиція демонстративно на знак протесту виходила з залу, їй робили зауваження керівники ради, ОДА, фракція Партії регіонів. А тепер навіть комісія з регламенту та депутатської етики, яка раніше засуджувала такі дії, мовчить. Подвійні стандарти?..

Уявляєте, щоби громадяни так ходили на роботу? Та, може, наші обранці подібним чином ставляться до депутатської діяльності тому, що вона, так би мовити, здійснюється на громадських засадах і за неї ніхто не платить? Утім, громада усвідомлює, що більшість із  них прийшли сюди вирішувати власні питання, а не займатися громадською діяльністю та допомагати їй, громаді, вирішувати нагальні проблеми життєдіяльності.

Та повернімося до брусницького санаторію. Інвестору – а ним є кіпрська компанія «Енгром Консалтінг Лімітед» – нададуть 75% частки власності на санаторій, а собі Чернівецька облрада залишила лише 25%.

Питання обговорювалося бурхливо й тривалий час, та все ж рішення про реорганізацію підтримали більшістю голосів. Тепер, на думку депутатів, проблема зводиться до виконання інвестором своїх зобов’язань. А серед його обіцянок – покращення умов у санаторію та збереження робочих місць. Хоча без договору це лише слова…

Лідія КИРИЛЮК, «Версії»

Запис У буковинській «Брусниці» відпочиватимуть кіпріоти?!. спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Св. Миколай… Котячий

Гуляти на Кіпрі найкраще пізно ввечері – не так жарко. Архітектура Лімасола, так само як інших міст острова, поєднує непоєднуване. Так зване Старе місто на околиці – найпрестижніша частина Лемесоса – ніщо інше як кілька кварталів розвалюх. Старенькі будинки охайні, але штукатурка сиплеться майже всюди. Вночі квартали нагадують фільм про мертве місто – жодної людини.

Новий Лімасол поділений на 2 частини: набережну (власне те, що розуміємо під центром ми) і житлові квартали. В останніх однотипні 3-5-поверхові будинки, які почали з’являтися від початку 90-х і спочатку не користувалися попитом.

– Справжні кіпріоти звикли жити у будинках, а не в «клітці», – розповідає Емма. – Коли ми з чоловіком придбали квартиру, мій батько довго сердився на нас, бо ми порушили звичаї. Але з часом люди зрозуміли, що земля дорога, її мало і почали ставитися до цього спокійно. Житло купують у кредит на 20-30 років під 5% річних. Раніше банки брали 2-3%, але через кризу змушені були підняти ставку. Але, порівняно з Росією (читай: і з Україною теж!), це дуже дешево.

Квартира кіпріота – 3-4 кімнати, обов’язковий великий балкон (саме тут люди проводять більшу частину часу) і великі баки на даху для збирання дощової води.

Подекуди серед житлових будинків можна побачити будівлі класичного стилю кінця ХІХ – початку ХХ століття. У таких розташовані переважно муніципальні заклади: мерія, суд, університет, публічна бібліотека. Через відсутність води великих фонтанів немає, лише маленькі фігурки, з яких дзюрчать 3-4 струмочки.

Ближче до набережної – пішохідна вулиця, побудована у стилі «модерн». Це низка сувенірних магазинів, великих супермаркетів одягу та взуття і маленьких крамничок із кіпрськими національними солодощами – горіхами у цукрі та у меді, рахат-лукумом, цукатами, лікерами, нугою, пастилою в кокосовій стружці. «Оживляють» картину приватні галереї сучасного мистецтва. Порівняно з українськими містами, їх тут доволі багато. Те, що в них виставлене, іноді важко назвати мистецтвом, швидше, претензія на постмодернізм.

Саме у стилі постмодернізму оформлена набережна Лімасола. «На кожному метрі по витвору» – девіз архітекторів, які її оздоблювали. Суть деяких скульптур залишилася для нас незбагненною: галявина з великими яйцями, безголові люди, химерні камені, якесь залізяччя, незрозуміла штукенція, зроблена з болтів і гайок. Побачили і відголосок рідного міста: «Конструктор людини» (так ми його охрестили) дуже нагадує Федьковича-трансформера біля «Сорбонни».

На іншому боці набережної багато церков. Переважно православні (це офіційна релігія Кіпру) у візантійському стилі, але є й православний собор і католицький костел у традиційному для нас вигляді. Мечеті побудовані переважно у Старому місті, бо саме там живе більшість турків-мусульман.

Не дивуйтеся, коли побачите у ресторані безліч котів, які вільно розгулюють приміщенням. Коти на Кіпрі – як корови в Індії – священні тварини. Легенди кажуть, що саме коти врятували Кіпр від нашестя змій. Тому котів не тримають вдома у звичному для нас розумінні. Тварини гуляють містом, заходять у готелі, ресторани, магазини, будинки, там їх годують і не виганяють. Навіть Миколай Чудотворець у них називається Миколай Котячий.

Доглянута історія

Для тих, хто знається на історії та міфології, Кіпр – місце народження Афродіти та острів вічних розкопок. Знайти щось у землі тут можна буквально на кожному кроці. Викопують арки, колони, мозаїки, цілі будинки та церкви, посуд, зброю, скелети. Так звані «місцеві» розкопки навіть не огороджені парканом, просто встановлена пам’ятка, що туди ходити не можна.

Поки ми були на острові, за 300 м від нашого готелю розкопали кілька колон та частину фундаменту невідомої фортеці. Великі розкопки світового значення стали місцем масового паломництва туристів. В одне з таких міст – Пафос, неподалік якого саме й «народилася» Афродіта, поїхали й ми.

Подорожуємо повз оливкові, цитрусові та виноградні рощі. Емма роз’яснює «темним», що маслини – це ті ж оливки, тільки більш зрілі. Що стиглі апельсини та грейпфрути у серпні ніхто не зриває і не їсть, бо вони вважаються переспілими й надто солодкими, а сезон збору врожаю – листопад – квітень.

Перша зупинка – музей історії Кіпру на околиці Старого міста в Лімасолі. Музей облаштовано в замку, де король Ричард Лев’яче серце вінчався зі своєю коханою. Сам замок, як і решта замків та фортець, побачених нами, нічим особливо не вразив. Порівняно з Хотинською чи Кам’янець-Подільською фортецею – просто бліді копії. Але заморські замки настільки «вилизані», що нам і не снилося. До того ж, у кожному зо 2-3 сучасні вбиральні, умивальники та вказівники чи не біля кожного камінчика. «Нутрощі» замків одноманітні – черепки, ікони, картини, глечики…

Наступна зупинка – давнє місто Куріон із наскельними могилами, давніми мозаїками та амфітеатром. Останній вразив найбільше: панорама з видом на море і неперевершена акустика! Усе, що пошепки скажеш внизу, добре чути нагорі. Кажуть, древні якось це вираховували і обирали найпридатніші місця для будівництва. Нині тут відбуваються вистави і навіть рок-концерти, але єдине, що про це свідчить, – великі софіти нагорі. Ані папірчика, ані пошкрябаного каміння з написами типу «Тут був Вася», ані гримерок для акторів і куліс…

Далі на шляху – гірські серпантини та британські військові бази. Віражі місцями крутіші за кримські, пейзаж – напівпустеля, що змінюється лісочками, подекуди – церкви. Усе це за колючим дротом. Фотографувати не можна, коли хочеш залишитися неушкодженим. На найменші спалахи фотоапаратів реагують радари, автоматично починають літати кулі. Ця територія нібито «орендована» британськими військовими, однак міжнародних угод вони не дотримуються і оренду не сплачують. «Виселити» їх Кіпр не може – не той міжнародний статус.

Нарешті під’їжджаємо до трьох каменів, що височіють просто в морі. Це і є те місце, де Афродіта вийшла з піни морської. Здогадуємося, що це ніщо інше, як розкручена рекламою «фішка».

…Останнього вечора кидаємо у воду копійки, дякуємо морю і загадуємо зустрітися на узбережжі ще раз, бо воно того варте.

Лєра ЯСНИЦЬКА, «Версії», Чернівці-Київ-Лімасол-Чернівці

Запис Країна Афродіти й Котячого Миколая спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Правила життя

На Кіпр прилетіли після обіду. Ще з ілюмінатора око милував блакитно-рожевий пейзаж. Виявилося, що голубе – то море, а рожеве – зграї фламінго, які живуть на соленому озері. Злітна смуга, маленька, як і все на острові, смужкою простяглася між морем і озером. Утім, посадка виявилася доволі жорсткою, літак ніби «гепнувся» з висоти – прощавайте, вуха! Усе тому, що смуга коротка і роз’їжджати немає часу й місця. Тож запасайтеся жуйками, а тим, кого захитує, варто придбати «Авіаморе» – дуже допомагає.

Наступний «сюрприз» очікував нас просто на вулиці: +46 після українських +28! Однак, зважаючи на сухий клімат, до спеки швидко звикаєш. Та без головного убору і з голими грудьми та спинами вдень краще не виходити: сонце тут надто агресивне. Про засмагу від 11 до 16 взагалі не йдеться. Не раджу торкатися усього кам’яного чи металевого: опік заробити – раз плюнути.

На Кіпрі – лівосторонній дорожній рух. Зазвичай водії тут ввічливі, а світлофори справні, але золоте правило: «спочатку дивимось направо, потім наліво» забувати не варто.

Найголовніше для вітчизняних туристів: пити треба менше. Алкоголю на Кіпрі багато смачного та різного, але спека не сприяє його споживанню – розвивається «гастрит від зміни клімату».
Лекцію приблизно такого змісту вислуховуєш дорогою до готелю.

Півгодини їзди – і ми в Лімасолі або Лемесосі – другому за величиною місті Кіпру. Щоправда, за нашими мірками, Лімасол видається чимсь на зразок райцентру. Та й увесь Кіпр за населенням менше Києва – 754 тис. жителів. Через малу кількість жителів, на Кіпрі запроваджений обов’язок після 18-ти ходити на вибори. За неявку – виклик до суду і величезний штраф або виправні роботи. Навіть студенти, які вчаться за кордоном, повинні приїжджати. На останніх парламентських виборах долю країни вирішили 24 голоси переваги однієї партії над іншою.

– Голосують тільки кіпріоти, – пояснює наш гід Емма, – тих, хто приїхав сюди, коли ми стали офшором, не рахують.

Приїхало сюди й справді чимало люду. На вулицях найчастіше чуєш англійську й російську, ніж державну грецьку. Найбільше «русскіх» – так називають усіх, хто приїхав з колишнього Союзу. Пояснити, що ти з України, виявилося неможливим – «русскіє» і край. До цієї ж категорії потрапили навіть молдавани, грузини та вірмени. Останніх тут взагалі «навалом». Вивіски в магазинах, барах, аптеках, банках, турфірмах, готелях переважно англійською та російською: «Русские продукты», «Русское меню», «Русское караоке». У місцевому парку знайшовся навіть пам’ятник Пушкіну – російська община постаралася.

Втім, ставлення до «русскіх» тут неоднозначне: одна й та ж екскурсія російською коштувала на 15-20 євро дорожче, ніж англійською. Неприємно було слухати й інші спостереження Емми:
– Зазвичай ми легко відрізняємо «русскіх» від європейців. «Русскіє» приїздять у спеку і літрами «глушать» алкоголь. Європейці прилітають навесні та взимку і більше подорожують країною. А ще відтоді, як з’явилися «русскіє», ми зачиняємо власні авта й будинки, а раніше цього не робили. У нас одна тюрма на всю країну (в Нікосії), і сидять там переважно ваші.

Не одружуйтеся з кіпріотами!

У сфері обслуговування продавцями, покоївками, кухарями, офіціантами, прибиральницями працюють також «наші». Так ми познайомилися з Іриною, власницею крамниці, в якій дегустували місцевий алкоголь. До речі, безкоштовно скуштувати вино, горілку, фрукти, солодощі, перш ніж купувати – звичайна справа.

Справжня російська красуня в минулому виявилася викладачем Санкт-Петербурзького університету. Вже 16 років вона живе у Лімасолі, відкрила свій магазин, вийшла заміж за кіпріота (між іншим, корінні кіпріоти – красені – високі, чорняві, з гарною фігурою) і народила сина та доньку. Каже, що вижити на університетську зарплату у 90-ті було важко, тож зважилася на еміграцію.

І хоча загальний рівень життя тут набагато вищий (середня зарплата кіпріота – 1,5 тис. євро, висока – від 2 тис., а мінімальна – 790 євро), особливо щасливою жінка себе не відчуває:
– Робота далеко від дому, тож дітей бачу тільки у вихідні. Втім, «бачу» – не зовсім те слово. Приїжджаю додому й починаю варити-прибирати. Чекаю понеділка, коли знову до роботи.

Чоловік мені майже не допомагає, тут таке виховання: кіпріот одружується, аби лежати на дивані. Він навіть з дітьми рідко займається, донька має проблеми з вимовою звуків. Логопеди кажуть це від того, що сім’я двомовна і з дитиною рідко розмовляють.

Син закінчує школу і піде до армії – це теж проблема. Два роки тут усі чоловіки служать обов’язково. Без армії до університету не беруть. Утім, хочу аби він вчився у Пітері. Бо освіта і медицина тут поганенькі. Крім того, на всю державу 2 університети та один інститут. Навчання безкоштовне, тож конкурси просто шалені! Стипендії студентам не платять, натомість платять батькам 1700 євро на рік на утримання дитини. Я давно покинула би роботу і займалася домом та дітьми, але ж заробляю більше від чоловіка. Тож заміж за іноземця – це гарна казка. Усе залежить від якостей чоловіка, а не від його національності.

Лєра ЯСНИЦЬКА, «Версії», Чернівці-Київ-Лімасол-Чернівці

Закінчення в наступному числі

Запис Країна Афродіти й Котячого Миколая спершу з'явиться на Медіа-Версії.