“Сьогодні ми не просто відкриваємо двері нашого центру, ми відчиняємо цілий світ можливостей, де кожен з вас може стати винахідником, конструктором, програмістом, інженером, дизайнером, режисером, оператором, журналістом. Рік обіцяє бути цікавим і наповненим відкриттями”, – до гостей ОЦНТТУМ з привітанням звернулася Ірина Чернега, заступник директора з навчально-виховної роботи Чернівецького ОЦНТТУМ.

Чернівецький  ОУНТТУМ – унікальний центрі, де фантазія та інновації зустрічаються, щоб творити майбутнє! Вас чекають нові проєкти! Центр пропонує  безліч можливостей, щоб спробувати себе в різних технічних напрямках.

Організатори запропонували учасникам гурків і гостям, школярам, їх батькам ознайомитись коротенько з усіма гуртками і пройти справжній квест, а тих хто першим справиться з усіма завданнями, чекали подарунки.

Ми бажаємо вам захопливого навчального року, наповненого відкриттями, експериментами і досягненнями. Пам’ятайте – немає нічого неможливого, коли ви йдете до своєї мрії з наполегливістю! Дякуємо ЗСУ за мирне небо над Чернівцями! 

Більше фото з заходу за посиланням – «На крилах технічних мрій стартуємо до відкриттів» – стартував новий навчальний рік у Чернівецькому ОЦНТТУМ

Вл. інфор.

Запис У Чернівецькому ОЦНТТУМ стартував новий навчальний рік: «На крилах технічних мрій стартуємо до відкриттів!» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Раку – японська техніка випалення кераміки. Ієрогліф “Раку” означає “радість”.
Походження стилю раку пов’язане з традиційною чайною церемонією: для цього ритуалу використовувалися прості предмети, серед яких найголовнішою була чашка, передавана від одного гостя до іншого. Особливість стилю раку ще полягає в тому, що керамічна поверхня декорує не повністю, на ній залишаються ділянки глини, що стискується; колір глини змінюється від сірого до чорного. У техніці «раку» головне імпровізація, несподіванка і ризик.
Експериментування – це «душа» раку. Багато керамісти складають фарби, вживаючи прозору або білу готову основу, і змішують її в процентному відношенні з оксидами металів. Для здобуття перламутрового блиску до глазурі додається оксид вісмуту в пропорції 3-4%. Для досягнення золотистого і сріблястого ефекту металевого блиску використовується нітрат срібла в пропорції 2-3%.

Учасники пленеру – митці з України (Київ, Львів, Донецьк, Ужгород, Чернівці), Румунії, Молдови та Японії.
Наталія Богомаз, організатор пленеру, сподівається, що на основі представлених робіт у Чернівцях буде створено музей сучасної художньої кераміки.

Після відкриття виставки відбулася мистецька акція – у сусідньому з галереєю дворику димар бомбосховища автори виклали мистецькою плиткою.
Фотозвіт про цю акцію і виставку за посиланням – ІЗ РАДІСТЮ У СТИЛІ ТЕХНІКИ “РАКУ”…

Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Імпровізація – душа кераміки… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На годиннику з гербами,
як завжди, година друга,
і крадеться вслід за нами
може, туга, може, фуга…

Повз портрети

і портшези

з нами йде

луна від кроків.

Ми кудись надовго щезли
(двісті років?

Триста років?).

Юрій Андрухович

Отже, старожитності приваблюють всіх: туристів, колекціонерів, Артура Пепу, навіть бувших президентів і просто допитливих громадян. Якщо не купити, то хоч подивитися…

З Марією Медик я познайомилася у 2006 році на сувенірному ринку, що на вулиці Свободи. Тоді я здивувалася і замилувалася тими речами, які були виставлені господинею.

Навіть придбала старовинну керамічну гуцульську тарілку. Ми розговорилися, розглядали і старовинні вишиті сорочки, посуд, особливо запам’яталися діжки для зберігання смальцю, комоди, скрині, шаплики, вироби лимарства, ткацтва.

І ще пані Марія пояснила, що мріє про створення музею старожитностей…

Виявляється, у 2007 році був створений цей приватний музей «Українська старовина». Зараз він розташований у будинку, що на вул. Свободи, 325 у Яремче.

Експозиція музею відтворює побут XIX й XX століть кількох регіонів України: Буковини, Гуцульщини, Покуття і Бойківщини. У восьми кімнатах представлені різноманітні експонати культури і побуту. Зовсім випадково ( чи невипадково), у цей самий час у музей завітали четверо туристів з Дніпропетровської області і мати з двома дітками з Черкащини.

Гуцул-чабан, гуцул-бутар віддавна
Був і митцем великим водночас, –
Тому кептар чи писана крисаня
І до сьогодні так чарують нас.

Микола Карпенко

Пані Марія провела нам прекрасну екскурсію, іноді мені здавалося, що я на академічній лекції в університеті. Та й раптом пані Марія заспівала нам коломийки, ми  почули і вірші класиків, а з патефону – голос Федора Шаляпіна.

Але є велика турбота і занепокоєння у господарів музею. Збільшується орендна плата. Електрика, охорона – це теж вимагає кошти. Опалення немає, взимку дуже холодно…

Кожна кімната музею – тематичний розділ: артефакти прядіння і ткацтва, посуд керамічний і глиняний, різні вироби бондарства, також елементи транспортних засобів, колеса, дуги, окремо – розділ побутових інструментів, жорнова, в також граціозні костюми, моніста, цурканки, коцовейки, череси…

Вішиттє

Такє на рушнику навішивала,
Шо, єкбих так, єк то вішиттє,
Прожила життє,
То половину бих прокльила в остатні шлєкє,
А половину бих проспівала!
А єк накльилоси «до буде»
І «до ґати» си наспівало,
Вид хати до хати носили рушник
Зшивати тот взір.
Такє понавішивала!

Андрій Василів

«Не дай, Боже, з Івана пана, з кози кошуля, а із свині чоботи».
Особливо вражае взуття: від постолів, личаків, моршенців, ходаків до сап’янців та жіночих чобіт на підківках.

На тій Марисі красни чобітки,
Хто їй дав? Гей, я їй дав,
Бо я Марисю вірно,
вірненько покохав.

У музеї експонуються рідкісні книги, картини та ікони на склі, старі фотографії місцевих жителів, весільні, обрядові та святкові світлини.

Також показала нам господиня і новий експонат – бартку, гуцульську сокиру з довгим топорищем, що майже завжди з декоративним оформленням та інкрустацією. Бартку гуцули використовували і як ударну зброю,  держаки бартки прикрашалися різьбою, а сталеві леза відливали з візерунками. Ще нам пояснили, що бартка слугувала ознакою одруженого чоловіка.

«Легенда про те, що Олекса Довбуш на плечах приніс із Чорногори на Писаний Камінь величезний камінь і закрив ними золоті скарби всіх опришків. Та легенда про те, що опришки Олекси Довбуша зимували у печерах-зимарках на Писаному Камені і стальними бартками писали на камені свої імена»
Іван ЗЕЛЕНЧУК,
Сакральність скелі Писаний Камінь

Писаний Камінь зберігає імена опришок, хочеться вірити, що і ми спроможемося зберегти безцінні скарби, фонди державних і приватних музеїв України… і в Україні, і примножуючи фонди також…

Тетяна Спориніна, “Версії”,
фото автора, 6.08.2013, Яремче

Запис Старожитності приваблюють всіх… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Довідка (Матеріал з Вікіпедії)
Борщівник (Heracleum) — рід дво- і багаторічних трав’янистих рослин родини зонтичних. В народі ще говорять «борщовик».
У борщівника дуже потужний вид, чому і назва йому дано ботаніками: гераклеум (Heracleum).
Стебла високі порожнисті, листки великі пірчасто-розсічені.
Відомо близько 70 видів, ростуть в помірній зоні північної півкулі (переважно в горах). В Україні росте 5 видів. Багато видів борщівника їстівні, деякі вирощуються в садах як декоративні.
Але деякі види є отруйними. Борщівник Сосновського (Heracleum sosnowskyi), або сибірський, багатий на фітоактивні сполуки, тому навіть одноразове торкання до цього борщівника призводить до опіків.

Із борщівника виготовляють музичний інструмент дощовицю.

Таким чином, дощовиця, дощівник – ще й назва музичного інструменту. Я не знаю точно, до якої групи інструментів він відноситься, але думаю, що до шумових ударних. Шум від нього приємний,  лагідний, заспокійливий. 
А чому ударний? Напевно через те, що саме тихий стукіт або крихітних камінчиків, чи піску, чи зернят, що сиплються на стінки інструменту та створюють дивну мелодію шуму дощу, вітру, хвиль моря… 

Коли на День міста 9 жовтня гуляли мистецьким узвозом на площі Турецької криниці, ми бачили на площі майстра-склодува, ковалів, вишивальниць, також  і гончарний круг, майстринь з ляльками-мотанками. Але звернула увагу на вироби з кераміки майстрів з Івано-Франківська. 

Невеличкі обереги були різними за розмірами, візерунками і відповідно мали різне призначення.  А про секрети їх виготовлення можна було взнати  у самого майстра при спілкуваннi, коли вибираєш сувенір.  Кераміка карпатського краю, як мені здається,  зберігає своєрідність і особливу самобутність. Адже , як стверджують самі гончарі, слово “гончар” походить від  слів “горна” і “чарування”. Виходить, що гончар – той майстер,  що горно чарує. Ростислав Семанюк пояснив мені свої сюжети розпису, на які мають певний вплив трипільські гончарні вироби та орнаменти. 

Я вибрала собі оберіг з двома колосками пшениці, а в якості бонусу за необмежену кількість запитань отримала ще один невеличкий оберіг з теракоту. Ростислав порадив мені тримати його у гаманці. Щоб гроші водилися.

Я так і зробила. І вже попрощалася, але раптом Ростислав показав мені  один несподівано великий експонат. І це була дощовиця (дощівник). Він обережно покрутив його, і рядом ми почули звуки переливання ніби води, дощу, потічка чи джерельця. Особисто для мене це було досить містично.
Тому що я зразу попрощалася з грошима із свого гаманця.
Бо я купила собі цю музичну дощовицю.
І, коли вже несла її додому, почав накрапати дощ.
А після обіду він вже і не вщухав.

По-друге, підсвідомо я купила її до пари. До rain stick-у.

У далекому 1999 році, в Пуерто-Ріко, за шалені на той час гроші ( 35$) я купила в якості сувеніру magik rain stick (магічний рейнстік). Цей магічний інструмент ще називають «деревом дощу», «дощовою палицею» та навіть «дощовою флейтою». Саме для того, щоб викликати дощ, шамани-індіанці, що живуть у Кордильєрах, використовують ці «магічні музичні флейти».
Кордильєри…Теж гори. Не Карпатські, але гори. Місцеві майстри, індіанці, як і в давнину, роблять rain stick із сушеного кактусу, за спіраллю стволу втикають у нього голки з кактусу, засипають у середину насіння самого кактуса. Або піщану гальку з Атлантичного океану. У моєму rain stick-у засипана саме атлантична галька, як я прочитала у рекламному буклеті.
При коливанні рейнстіка, піщані крихти падають по стволі униз, вони чіпають перетинки, стінки, в наслідок чого створюється звук, який нам нагадує дощ, шум хвиль океану, шум листя від вітру.
Довжина і тон звуку залежать від розміру стовбура, кількості перешкод, піску або зернят. Напевно впливає і якість зернят, їх твердість, поверхня.

А саме з борщівника жителі Карпат виготовляли в давнину «дощову флейту». І Ростислав Семанюк  може розказати багато цікавого про інструменти, якими користувалися карпатські мольфари. Напевно, і зараз користуються. Я в це теж вірю.
Як і в те, що довгоочікуваний дощ в Чернівцях тої днини  пішов. Шкода, що саме на День міста, але моя карпатська дощовиця і заокеанський rain stick разом спромоглися викликати дощ в Чернівцях.

І ще одне фото, де мій magik rain stick тримає у руках Ростислав.
Я живу недалеко від площі Турецької криниці, тому, коли принесла додому куплену дощовицю, зняла з полиці rain stick  і понесла показати майстру заокеанську «дощову палицю». Встигла, бо майстри вже збиралися додому. І дощ почав ще дужче накрапати…

Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Музика дощу… Або містична перкусія Карпат і Кордильєр.… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У Чернівецькому художньому музеї працює виставка «Спогади про майбутнє», приурочена двом ювілеям Сергія Богопольського: п’ятдесятиріччю та двадцятиріччю його роботи з керамікою. Нині у доробку майстра різноманітні вироби: кухлі, горщики, тарелі, підсвічники, музичні інструменти, античні амфори, ойнахойї, екзотичні африканські форми.

Митець-ремісник

Богопольський – митець, який вивів для себе сентенцію «краще бути добрим ремісником, аніж поганим митцем», і тепер послуговується таким девізом. Та й дітям-гуртківцям намагається його прищепити.

На відкритті експозиції Сергій Богопольський провів майстер-клас: на очах у захопленої публіки за лічені хвилини створив дві доволі складні форми. Зняв глечика з крцуга, дав дівчинці потримати і… знову перетворив на шматок піддатливої глини.

Талановитий в усьому

Сергій Миколайович, батько Сергія Богопольського, пригадує:

– Син постійно співав. Завжди і всюди! Не дивно, що юний талант не мав у дитячому садочку поціновувачів серед виховательок та нянечок: співав і під час обіду, і у «сонний час». А домашні терпіли (бо любили) своє співоче диво, а підросло – віддали до музичної школи, де він самовіддано вивчав ази нотної грамоти, а потім виконував на фортепіано складні твори. Через три з половиною роки раптом сказав, що займатися більше не буде. Батьки не йняли віри! А все пояснювалося дуже просто: викладачка проявила «суперпедагогічний» хист – вдарила юного музиканта лінійкою по пальцях. З того дня до інструмента не підходив.

А в старших класах раптом захопився грою на гітарі. Я йому показав кілька акордів на своїй шестиструнці, а потім він вже сам опанував, і треба сказати, пристойно, гру на семиструнній гітарі. А гончарством почав займатися на цілком порожньому місці. Був військовим моряком, який свого часу служив у тодішньому Ленінграді, а коли демобілізувався – працював на «Електронмаші».

Коли почав розвалюватися Союз і фактично всі заводи й фабрики зупинилися, один з товаришів запропонував йому зайнятися новою справою – у гончарній майстерні, яку збирався відкривати. Тож вони самі сконструювали гончарний круг і пічку. Познаходили креслення, дещо самотужки «дотумкали». Все зробили своїми руками.

Гончарів у родині не було. Сергій став першим. А він упертий. Вже як за щось береться, то робить це перфект, себто на відмінно, на совість. Опанував ремесло, тонкощі тенології, таємниці випалу різних глин, намагаючись досі постійно відкривати нові мистецькі аспекти у творчості.

– Чи захопив талановитий син свого батька магією гончарства?

– Уявіть, що так. Я колись полюбляв малювати, у брата в Новосибірську дотепер висить моя картина – пейзаж, який написав… 60 років тому. А синова кераміка спочатку радше здивувала, а потім сам потроху навернув до цього. А він не уявляє свого життя без цієї справи, напевне, я теж «прикипів». Чи могло бути інакше, якщо взимку у майстерні не було опалення, у мисці замерзала вода, а вони… руками розбивали кригу й далі крутили гончарне колесо.

На Дністрі Трипілля розквітає під ногами

– Пане Сергію, Ви володієте чудовою колекцією трипільської кераміки. З деяких черепків навіть вдалося скласти цілу форму, що не всім вдається. Таке враження, що збірка послуговує Вам і Музою, і Вчителем…

– Черепки привожу з Дністра. Для мене найкращий релакс – на пару днів поїхати на річку, половити рибу. І пройтися берегами. Там Трипілля розквітає просто під ногами! Кажу «розквітає», бо черепки зі мною спілкуються, подекуди вони дотепер зберегли барви. Вдома намагаюся з фрагментів створити повноцінну форму. Та це практично нереально. Моє денце забрав хтось минулого року, а вушко – десятиліття тому. Це я так, образно, кажу.

Намагаюся вивчати прадавні культури, відтворювати керамічні форми. Неймовірно цікаво! Але трипільська кераміка – це справді найвеличніша Муза, любов на все життя. До слова, дуже вдячний дружині за розуміння, за терпіння. Кераміка надто багато мене забирає.

– При засиллі дешевих імпортних виробів вітчизняна кераміка є прибутковою?

– Відповідаю завше – так. Хоча у нас гончарством заробляти радше не можна, аніж можна. Чернівецький ринок заполонили товари, з якими не конкуруватимеш, – вони дешевші. Але я відповідаю за якість глини, глазурі, мені не соромно запропонувати їх на продаж. А ось що привозять із Китаю чи з Польщі за копійчані ціни – я не знаю. Але знаю, що неможливо продавати нижче собівартості. Значить, щось тут не так: добре, якщо просто низька якість.

– Ваші вироби переважно утилітарні…

– Їх усі можна і потрібно використовувати в побуті! Ми вдома їмо і п’ємо з керамічного посуду. Я можу цілу лекцію прочитати, пояснити з фізико-хімічної точки зору, чому їжа, приготовлена в глиняному посуді, смачніша і корисніша.

У глині є велика кількість кварцу і при «викручуванні» ємності ущільнюються її стінки, які ще більше стискаються при сушці й обпалюванні. Тобто постійно відбувається стискання кварцевих пластинок у глиняній масі. А коли ми щось наливаємо в такий посуд, то глина починає всотувати рідину в себе й кварцові пластинки починають розходитися, розбухати. Виходить, що за рахунок постійної пульсації цих глиняних кварцевих пластинок вода та їжа в глиняному посуді насичуються електромагнітними електричними потенціалами. Глина ж – це природний матеріал, який має цілющі властивості. Глина лікує. І не лише мене.

У Чернівцях арт-терапія малорозвинена, але іноді з’являються люди, які хочуть відвідати майстер-клас у професійного гончара і навіть намагаються щось і собі виліпити власноруч, отримуючи при цьому величезне задоволення. Це заняття також «вивільняє голову», мимоволі відволікаючи від буденних проблем. Особисто я кожен виріб новачка обпалюю і дарую йому.

– Але лікувальні, без арт-, властивості глини також відомі…

– Пригадую один дуже цікавий випадок. Бабуся замовила два горщики. Та коли я виконав замовлення, вона несподівано попросила «рушник і молоток». Загорнула один горщик в рушник і молотком його розбила, а всі черепки склала до іншого горщика.

Звичайно, я був надзвичайно вражений, просто занімів від здивування. А бабця пояснила, що так робила її бабуся, і вона так робить. У цей глек заливає воду й через три дні випиває склянку натщесерце, доливаючи натомість свіжої води. І так щоранку. Це їй лікує нирки. От вам і прадідівська терапія! Річ у тім, що в глині міститься чимало мінералів та мікроелементів, які структурують воду й надають їй певних хімічних та фізичних властивостей.

Галина МАТВІЇШИН, мистецтвознавець.
Фото автора

Запис Сергій Богопольський: Спогади про майбутнє спершу з'явиться на Медіа-Версії.