У День пам’яті жертв політичних репресій 1937–1941 рр. Перший Національний веде пряму трансляцію вшанування мільйонів жертв сталінського комуністичного терору.

Україна відкриває правду, як знищували наш Дух!!!

Биківнянський ліс – місце масових вбивств українців і не тільки…

Тут кожне дерево виросло з крові.

Вчені, письменники, митці, освітяни, ієрархи Церков, військовополонені, репресовані – тут замордували понад сто тисяч патріотів. Вбиті, закопані живцем, зариті під соснами…

Це катастрофа української нації – як Соловки, Бухенвальд, Освенцим, Катинь чи зухвала депортація кримських татар.

Ті, хто зараз здіймає руку на наші землі, вбиває наших рідних або досі молиться до Леніна – це нащадки режимів Сталіна і Гітлера.

Хіба можна вибачити терор за любов до Батьківщини?

НІКОЛИ!

Україна НЕ ВИБАЧИТЬ!

Люди, прокиньтеся! Згадаймо й пом’янімо разом.

Шана загиблим.

Слава Україні!

18 травня – скорботна неділя.

12:00 – 12:50, Перший Національний – пряма трансляція з Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили».

Христина Стебельська

Запис Дорога Україно! ПРИЄДНУЙ СВІЙ ГОЛОС ПАМ’ЯТІ – НЕХАЙ ПОЧУЄ СВІТ! спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– На Буковині проживає 19 863 особи, які мають статус постраждалих унаслідок Чорнобильської катастрофи, – розповіла на селекторній прес-конференції Наталія ТИМЧУК, начальник відділу з чорнобильських виплат Департаменту соціального захисту населення обласної державної адміністрації. – У порівнянні з минулим роком ця кількість зменшилася на 109 осіб.

До області з державного бюджету вже надійшло 2,5 млн. грн. для чорнобильців. Для забезпечення спеціалізованим лікуванням цьогоріч для області передбачені видатки в сумі 358 тис. грн., а на пільгові ліки та зубопротезування з обласного бюджету передбачено 743 тис. гривень.

Наталія Петрівна наголосила також, що торік три сім’ї, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастроф, отримали житло. Це були дві трикімнатні квартири, які надала будівельна фірма «Чернівціжитлобуд», вартістю по 399,081 тис. грн. і одна однокімнатна квартира від будівельної організації ВКФ «Зірка», вартістю 200 тис. грн.

Одну з трьох зазначених квартир спіткала сумна доля. Черговик-чорнобилець, не дочекавшись уже близької радості новосілля, наклав на себе руки. Відтак причина його смерті вважається непов’язаною з наслідками Чорнобильської катастрофи і за сім’єю загиблого новонадана квартира не залишається. Вже прийняте рішення про надання зазначеної однокімнатної квартири іншому черговику з числа чорнобильців.

Наразі ще 249 сімей перебувають на квартирному обліку та чекають на обіцяні квартири, серед них 79 переселенців із радіоактивно забруднених територій. За словами очільниці служби, близько 6 років кошти на придбання житла для чорнобильців державою не виділялися. І лише торік було виділено 1 млн. 27 тисяч гривень і троє сімей забезпечені квартирами.

Щодо змін у сфері оздоровлення, то тепер чорнобильці можуть вільно обирати санаторії для лікування. Для цього їм слід у заяві, яку подають на оздоровлення, зазначати бажаний термін лікування – весна, літо чи осінь.

Пані Наталя не заперечувала, що відсоток забезпечення путівками дорослого населення досить низький. Щодо путівок для дітей із матерями, то тут черг практично немає, адже всі охочі оздоровлюються, та далеко не всі задоволені вибором санаторію. Щодо дорослих, то минулого року була потреба у 300 путівках, а виділили тільки третину біля ста путівок. Чимало путівок для дорослих виділяють в східних регіонах, тому багато людей відмовляються від них, через незручне сполучення та розміщення санаторіїв біля промислових районів. Чорнобильці хочуть оздоровлюватися переважно в західних регіонах – Трускавці, Моршині, Хмільнику, полюбляють теж санаторій «Україна», що на Хмельниччині в селі Маків.

Лідія КИРИЛЮК, «Версії»

Запис Чорнобилець, не дочекавшись квартири, наклав на себе руки спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– Причина цього полягає у господарській діяльності в басейних річок, до яких належать вирубка лісів у гірській частині водозборів, несанкційована вибірка гравійно-піщаної суміші з русел річок тощо, – наголосив посадовець.

За його словами, від січня 2013 року вступає в дію Закон України «Про затвердження Загальнодержавної цільової програми розвитку водного господарства», складовою якої є Комплексний протипаводковий захист у басейнах річок Дністра, Пруту та Сірету. До переліку заходів програми буде включено усі потенційно-небезпечні потипаводкові об’єкти та ділянки русел річок області. А щодо виконання програми, то воно залежатиме від фактичного фінансування.

Територія краю має 4240 річок. Річка Сучава протікає по території області тільки 28 км. Та оскільки вона дуже бурхлива, а під час повені навіть непередбачувана, вона суттєво підмиває буковинський берег, тим самим зменшуючи нашу територію.

По річці Сучава область втратила 20 га земель, по річці Прут більше 50 га.

Що потрібно зробити, щоби Україна не втрачала землі? Відповідь проста: стабільно фінансувати протипаводкові заходи. Тим паче, що значна частина краю розташована в гірській і передгірській зонах Карпат, які час від часу потерпають від руйнівної дії паводкових вод. Спрогнозувати їх неможливо. Тому під загрозою затоплення перебуває 73 населених пункти з ймовірною площею затоплення понад 200 км², де мешкає мешкає 40 тис. буковинців.

Наразі існують і проблеми із замуленням річок. Та такого рівня води в річках, як нині, не спостерігалося вже 90 років. На опади чекаємо на весні. Утім, на переконання Валерія Адамовича ситуація не катастрофічна. Хоча до критичної позначки «112» залишилося тільки «3»! Якщо ж рівень води впаде нижче, тоді вже наслідки будуть катастрофічними – почнеться загибель риби, гниття відкладень у Дністрі та поширення різних захворювань.

До слова, Дністровсько-Прутський БУВР розробив пропозиції щодо розвитку водного господарства області. Серед них – установлення прибережних захисних смуг, бо такі  є лише навколо орендованих водойм (1,5 тис. га), а потреби по їх облаштувати на площі 56,2 тис. га; завершення паспортизації річок області; припинення протизаконного будівництва на землях водного фонду; збільшення коштів на заходи щодо відродження малих річок області тощо.

Величезним негативом є відсутність нормативно-правової бази для реалізації басейнового принципу управління водними ресурсами. Із 24 запланованих водних постів Автоматичної інформаційно-вимірювальної системи «Прикарпаття» у басейнах річок Прут і Сірет, які покликані попереджати про надзвичайну ситуацію, пов’язану з водним фактором, введено в експлуатацію тільки 6.

Щоби захиститися від паводків, Чернівецьку область потребує щороку 60 млн. грн., а має поки що трохи більше 4 млн.

Із виступу В. Боровця.

Лідія КИРИЛЮК, «Версії»    

Запис З наступного, 2013 року, Буковині обіцяють протипаводковий захист. Уже вкотре? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Згадуючи цю річку, мимоволі спадає на думку банальний вислів, що вода – це життя. Але напрошується питання – яка вода? Відповідь проста – нам людям, рослинам, тваринам, птахам, рибам… потрібна жива вода. Що ж тече руслом, яке називають річкою Дністер? Тим паче, що з неї чернівчани п’ють воду. А тече рідина – мутна, інколи із запахом нафтопродуктів, з піною від миючих засобів, з пластиковими пляшками… Якщо рідина навіть прозора, то це ще не означає, що це вода. Бо вода природна повинна бути приємна на смак, без запаху й забарвлення. А перетворили русло річки Дністер у стічний рів люди. Ті, які вважають себе розумними. Але так було не завжди.

Перша атака – катастрофа 1983-го: мертвих сомів-велетнів витягали військові за допомоги спецзасобів

Ще в середині ХХ століття річка Дністер належала до групи найчистіших у Європі. Будівництво у басейні р. Дністер великих промислових підприємств і відсутність надійних систем очищення промислових стічних рідин, активне й надмірне використання мінеральних добрив і отрутохімікатів, брак комунальних очисних споруд призвело до того, що весь непотріб разом з фекаліями потрапляв у річку. Річки здатні до самоочищення, але не за надмірного забруднення.

Першу велику атаку річка не витримала у 1983 році. З технологічного ставу калійної фабрики селища Стебник Львівської області у річку Дністер потрапило 4,5 млн. м3 ропи. Ця подія у списку найбільших екологічних катастроф не тільки в Україні, але й у світі. Тепер називають значно менші об’єми забруднень. Мене, хіміка, що співпрацював з калійними підприємствами Прикарпаття, запрошували на засідання державної комісії, створеної для ліквідації наслідків екологічного лиха.

Паніка була надзвичайна. Вода свого кольору не змінила, але категорично заборонили у річці напувати худобу, використовувати її для побутових потреб. Загинули тонни риби. Військові очищали береги від її трупів. Навіть фахівці були подивовані розмаїттям риб, серед яких були й осетрові. А сомів-велетнів довелося витягати за допомогою спеціальних засобів – вручну це було неможливо.

У цій ситуації позитивну роль зіграла гребля у м. Новодністровську – вона зупинила переміщення сольової ропи течією річки.

Сьогодні чуємо доволі багато негативних висловлювань щодо «цього тромбу» на річці. А 1983 року гребля стала порятунком. Адже на засіданнях комісій навіть ішлося про евакуацію населення м. Одеса: це за умови, коли б сольова ропа потрапила до Дністровського лиману. Втім, це лише дрібка спогадів сучасника тих подій.

Рибка, що вкорочує людське життя. І свідомим злочинцям теж

Та біда 1983 року людей нічому не навчила. Злочинне забруднення річки триває. Років через 15 були опубліковані результати аналізу вмісту сполук важких токсичних металі у м’язах (м’ясі), плавниках, шкірі, зябрах, зяберних кришках риб Дністровського водосховища.

Перевищення гранично допустимих концентрацій шкідливих речовин сягало 5 ÷ 6 разів. А скільки людей ласує тією рибкою навіть не здогадуючись, що вкорочують собі життя.

Ось ще один факт, який свідчить про усвідомлену злочинну дію людей, які проживають у басейні річки Дністер. Це було вже після захворювання населення міста Чернівці на чернівецьку хімічну хворобу (так її названо у книзі, де описано екологічні катастрофи). Я мав нагоду перебувати на одному з промислових підприємств м. Івано-Франківськ. Спостерігав, як працівники завантажували у бочки токсичні відходи. На моє запитання, куди все це відвезуть, відповіли відверто: у лісок, в ярок. І ці люди знали про алопецію у населення м. Чернівці. Дії цих людей я називаю свідомим злочином. Бо з того ярочка отруйні речовини потраплять до річки Дністер, а потім водогоном у домівки чернівчан.

Такими є факти. А після цього ставлю собі одвічне запитання «Які причини екологічних лих і що робити?». Спитати легше, ніж відповісти. Причин чимало. Ось кілька основних:

● практично нульовий рівень екологічної освіти й екологічного виховання всього населення держави;

● неусвідомлення кожним громадянином його особистого внеску в забруднення довкілля;

● застаріле технологічне обладнання й відсутність заходів попередження забруднення навколишнього природного середовища відходами промислових і комунальних підприємств;

● відсутність жорстких законодавчих актів щодо покарань за забруднення довкілля;

● неефективна діяльність Державних управлінь з охорони навколишнього природного середовища і Державної екологічної інспекції України, малоефективна діяльність громадських екологічних організацій.

Цей перелік можна продовжувати. Перспективи поліпшення екологічного стану басейну р. Дністер вельми туманні й мало, а той зовсім не оптимістичні.

«Що робити?» Відповідь на це питання знають усі. Нічого нового я не скажу. Просто потрібно робити, а не говорити.

Запис За 50 років з найчистішої річки Європи Дністер перетворився на стічний рів спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Уже сьогодні кожний другий кіловат в нашій країні – «ядерний».
У березні 2007 року Україна прийняла Енергетичну стратегію до 2030 року, відповідно до якої заплановано побудувати 22 нові ядерні енергоблоки. Як з’ясувалося, для реалізації енергетичної програми необхідні 40 мільярдів гривень на рік!

Це погано, скажуть «зелені». Мабуть. Але 2008-го дефіцит електроенергії в Україні за офіційними даними складав 3,5 млрд. кВт/год. За останні роки ця цифра збільшується.

За 52 роки (вік світової атомної енергетики) на реакторах у всьому світі відбулося три не передбачені аварії – в Англії (Windscale-I) у 1957 році, на TMI в США у 1979 і на ЧАЕС 1986-го. Фактична вірогідність такої непередбачуваної події рівна 3:52 або 1:17. Тобто, у нашому столітті в середньому через кожні 17 років на будь-якому з реакторів світу може трапитися катастрофа…

На думку видатних науковців-ядерщиків (Л.Феоктістов, який займався зниженням ризиків, пов’язаних із ядерною енергетикою, та Л.Максимов – у минулому директор Інституту фізико-технічних проблем металургії і спеціального машинобудування (ядерні станції та зброя), ситуація складається наступним чином: «Сьогодні всі діючі корпусні атомні реактори мають внутрішній тиск від 157 до 200 атмосфер. І варто тільки пошкодити те місце в кришці реактора, через яке стрижні управління під’єднуються до систем сервоприводів – гранатою, літаком – стрижні-поглиначі миттєво, як пробки, вилетять угору. І реактор стане атомною бомбою».

Діяльність людини вважається виправданою, коли користь від цієї діяльності набагато більша від шкоди, яку ця діяльність наносить.

Чи є шкода від ножа? Якщо знати, як з ним поводитися – то немає.

А чи є шкода від атомної енергетики? Звісно є. Але, чи маємо ми альтернативу сьогодні? Хтось із «зелених» порахував, скільки вітряків, сонячних колекторів та теплових насосів, якої потужності і за які гроші потрібно встановити в Україні, щоби задовольнити наші потреби в енергетиці?

Україна виробляє близько 3000 млрд. кВт/год. електроенергії на рік. Атомні електростанції виробляють близько 50% електроенергії від загального її виробництва в Україні.

За часи Чорнобильської аварії навіть люди з фізико-технічною освітою тікали з Чернівців у село за 10-25 кілометрів від міста не розуміючи, що від такої втечі більше шкоди ніж користі.

Дійсно, ми боїмося ядерних реакторів. Адже нам ніхто не може впевнено та відповідально сказати, наскільки вони небезпечні. Адже ми не розуміємося на атомній фізиці та ядерній енергетиці. Адже ядерна енергетика недостатньо досліджена людством. Мені можуть заперечити – Америка все добре вивчила! Це ж Америка!

Досвід японців довів, що не все вивчено. Захист реакторів не розрахований на тектонічні явища. Будувати реактори на березі океану, у якому відбуваються землетруси та цунамі! Як узагалі таке було можливо? Нам відповідають – ми не очікували таких подій та землетрусів. А чому не врахували таких можливостей? Відповідь, як завжди, одна – гроші і терміни. Нема коли, нема за що… Потрібно зараз і уже…

Нехай ми врахуємо у подальшому землетруси великої «бальності». А чому ніхто з можновладців не хоче враховувати такий, до прикладу, екзотичний фактор, як аномальні зони? Кожен київський чиновник запрошує фахівця з біолокації чи лозоходця для перевірки своєї земельної ділянки перед будівництвом. І ті ж самі можновладці не хочуть уводити у будівельні норми нормативи, які враховують вплив аномальних зон. Ці норми були розроблені в Україні ще на початку 90-х років. Але Академія наук вважає дослідження аномальних зон, як і всю «паронормальщину» дурнею та «лженаукою».

Чорнобильська станція збудована на аномальній зоні…

Ми не хочемо вчитися. Студенти гуманітарного фаху, якого в Україні близько 75% від усіх спеціальностей, не бажають вивчати непрофільні предмети, до яких відносять фізику, математику, хімію, біологію… Нас не можливо змусити платити гроші науковцям за дослідження, яких ми не розуміємо через неосвіченість. Ми хочемо, щоби в наших оселях було світло, але не хочемо ядерного реактора. Якщо ж їх відключити, кожна друга родина опиниться без електрики. Вам добре, коли відключають світло? Будемо заощаджувати свічки? Чи спробуємо розібратися у питанні?

Як відомо, істина завжди десь поруч, зазвичай посередині…

Запис Кожні 17 років катастрофа? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Ви ж бачили у відеосюжетах, як вони поводилися? Бачили їхні обличчя?! Навіть у тих, хто перебував у центрі стихійного лиха не було розгубленості й тваринного жаху. Люди діяли чітко та виважено. А про мародерство і згадки не було!

Проведіть паралель з трагедією на американському континенті, коли тайфун з лагідним жіночим ім’ям Катрін знищив півміста Сан-Франціско. Що там коїлося? Поліція була змушена діяти як регулярна армія, захищаючи потерпілих від своїх же співгромадян, які раптом перетворилися на мародерів і бандитів.

Японці зовсім інші. Безперечно, це – унікальна нація! З унікальною культурою співжиття і багато в чому незрозумілим нам світосприйняттям. Зрештою, і втрати, які вони понесли, є, вибачайте за мовний каламбур, максимально мінімальними, як на ті умови. Бо в Україні подібна трагедія призвела б до мільйонних жертв.

Натомість японці продемонстрували, що вони гідні звання Людини. При втратах у 40 млрд. доларів, їхній уряд виділяє на покриття збитків 73! І, будьте певні, вони не осядуть у кишенях чиновників, як це було, приміром, під час ліквідації наслідків повені у нас на Буковині. Подібне японцю в голову прийти просто не може. Тоді як у нас сільський голова оббирає своїх же односельців, залишаючи допомогу, передбачену їм, собі та своїм родичам!

Так, я їм заздрю, цим японцям. Бо навіть катастрофа робить їх іще сильнішими і благороднішими.

Запис Чому я заздрю японцям… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Зовсім інша справа – сантехнік. Неможливо уявити, щоби замість спеціаліста по трубах ви запросили додому історика, філолога, юриста або лікаря поміняти заіржавілу трубу чи бачок від унітазу.

Натомість надати пост міністра з надзвичайних ситуацій чи екології людині, далекій, за освітою, від цих проблем – запросто.

Складається враження, що два ці міністерства стали розмінною монетою політичних ігор можновладців. Хоча саме в їхніх стінах вирішуються чи не найбільш глобальні питання життєдіяльності держави. І саме вони мають працювати якщо не на випередження, то, принаймні, на запобігання біді та масштабним катастрофам.

Пригадується фосфорна аварія на Львівській залізниці. Тоді МНС-ники почали гасити загоряння фосфору водою, що не могло не спричинити важких опіків дихальних шляхів і отруєнь у молодих рятувальників.

Але це нікому не стало уроком. Як і звернення громадських організацій екологічного спрямування до очільників трьох гілок влади України із закликом зупинити деградацію Мінприроди України. Бо за останні 10 років на посаді міністра охорони довкілля побували 7 різних осіб, а під них щоразу змінювалася структура міністерства. А це, на думку авторів звернення, поставило під сумнів здатність Мінприроди виконувати належні функції. І це тоді, коли Україна вкрай потребує природоохоронної структури, здатної припинити процес знищення її природи!

Триває наступ на закріплені в Орхуській конвенції екологічні права громадськості. Зокрема, став закритим для суспільства процес роботи над проектом Стратегії національної екологічної політики, попередній варіант якої розроблений за участі громадськості, а нинішній взагалі не проходив громадського обговорення.

Усвідомлюючи, що час бити на сполох, автори звернення запронували за допомоги європейських фахівців провести незалежний аудит управлінської спроможності системи Мінприроди!

Та в нас, як у байці про кота й кухара, де Васька слухає та їсть. Владну колоду карт і далі тасують: шістки з тузами, королів з валетами. Бо головне, щоби масть була одна…

Людмила ЧЕРЕДАРИК

Запис Міністр – не сантехнік спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– Викладена інформація мене не дивує. Про це повідомлялося і писалося вже давно. Наша планета змінюється, розвивається, одне слово, живе. Лише ми, на жаль, замість того, щоби берегти її, лише плюндруємо. Тобто, самі знищуємо те, що дає нам життя. Якщо найближчим часом не змінимо своє ставлення до довкілля, тобто, власну свідомість (!), нас очікують важкі часи…

Олександр ТОМУЛЕЦЬ, ректор Чернівецької філії міжнародної академії біоенерготехнології:

–1908 року на Землі почався перехідний період від 5-ї до 6-ї людської цивілізації. Іншими словами це називається ще переходом до ери Водолія, яка почалася 2003 року. Епоха Водолія триватиме 2160 років.

– А скільки триватиме перехідний період?

– Він має завершитися 2040-го. За Одкровеннями Іоанна Богослова, на ці 132 роки – від 1908 до 2040-го – припадає 147 небезпечних та страшних для людства подій. Одна з найбільших катастроф – Чорнобильська – уже відбулася 24 квітня 1986 року. Суттєві зміни чекають на нас до 2012 року. Чому саме до цієї дати? Бо через 3 роки завершиться період активності Сонця.

І ще цікавий факт: остання дата в історії індіанців майя – 21 грудня 2012 року. Після неї чомусь нічого не написано.

Зрозуміло, що не пройде непоміченним і танення льодового покриву. Під воду піде частина Америки. Тим паче, що через Анди проходить вогняне вулканічне кільце. Європа втратить Венецію. Загалом життя на нашому континенті, надто на заході та в центрі Європи стане значно суворішим через зменшення температури Гольфстріму.

Україну катаклізми зачеплять частково в районі Херсону. А щодо Буковини, то мушу відзначити помилковість твердження про Карпати як молоді гори. Навпаки, вони дуже старі!

Андрій НІКОЛАЄВ, директор навчально-наукової геофізичної обсерваторії ЧНУ:

– 108 місцевих землетрусів за 4 роки зафіксували сейсмічні прилади, з них 12 – у Чернівцях. Але вони не відчувалися людьми, бо їхня сила становила 1 бал. Сильний карпатський землетрус очікується близько 2014 року.

Від 1091 року до наших днів відомі 46 карпатських землетрусів силою від 4 до 7 балів за 12-бальною шкалою. Надзвичайно сильними і руйнівними були землетруси 1802, 1829, 1940, 1977 років. Про найсильніший, який відбувся 1802 року, дуже лаконічно записано, що він налякав жителів міста і наніс великих збитків. Щоправда, обійшлося без людських жертв, бо кам’яних споруд на той час було тільки 10, а решта легко розвалилися – звідси й відчутна шкода.

Сильний місцевий землетрус у 5 балів відбувся 5 травня 1950 року. За свідченням завідувача сейсмічної станції Георгія Брусенцова, це сталося вночі. Жителів буквально підкидало на ліжках. А 1903 року стався землетрус у 4 бали з епіцентром поблизу с. Добровляни Тернопільської області, який захопив територію від Заліщиків до Кадубівців.

У районі Новодністровська останніми роками зареєстровано близько 5 відчутних землетрусів силою в 4,5 бали. Там проходить великий розлом. Існує проблема: в Новодністровську розташоване велике водосховище, тому наслідки можуть бути досить серйозними.

Жанна ТИМОФЄЄВА, ясновидиця,

ще на початку минулого року розповідала про велику воду, яка прийде на Буковину того літа. Тоді автор цих рядків поділилася інформацією з Мариною Коняк, головою ради екологічних організацій при Держекоінспекції. Пізніше, коли вже сталася біда, ми згадали про Жаннине передбачення. Саме тому і звернулися тепер знову до неї.

В українських Карпатах, за словами ясновиці, прокинулися два вулкани. Один у нас, на Буковині, інший – у Закарпатті. Це призведе до зсувів та землетрусів. Щоправда, найбільший землетрус прийде з гір Вранча і він, за її словами, добряче потрясе Київ, де будуть значні людські жертви.
Пані Жанна радить нашим МНС-никам готуватися до великих рятувальних робіт.

– А чи можна якось запобігти таким жорстоким катаклізмам? – поцікавилася у неї.

– Так, але для цього потрібно змінити людську свідомість. Колективний людський розум – це дуже велика перетворювальна сила.

Людмила ЛЕБЕДИНСЬКА, «Версії»

Запис Які природні катаклізми очікують Україну? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Як відомо із засобів масової інформації, у США проводиться форсована мобілізація резервістів, яка повинна, за планом міністерства оборони США, закінчитися до березня 2009 року.

В американському сегменті Інтернету достатньо давно й широко обговорюється тема, що шокує американську громадськість: величезна кількість пластикових 4-місних домовин, замовлених урядом США, і складованих у різних місцях країни. Настирлива спільнота навіть виявила кілька складів: оприлюднена фотографія з карти США з їхнім точним розташуванням. Приміром, у штаті Джорджія неподалік Атланти зберігається близько мільйона таких домовин, тобто, з розрахунку на 4 мільйони людей. А склад, виявляється, далеко не єдиний.

Відшукали навіть фірму-виробника, де підтвердили, що це дійсно домовини з гарантійним терміном на 100 років і що це замовлення уряду США.
Тож американці міркують: до чого б це? Версій багато: світова війна, масовий терористичний акт на території США, наслідки фінансової кризи у вигляді масових заворушень, які перетворяться на громадянську війну, підготовка до глобальної природної катастрофи тощо…

Де шукати істину?

В американського фільму «X-files» є друга назва – «Істина десь поруч». Абсолютно вірно: вона поруч, просто за нашими спинами, а відшукати її так довго не можемо, бо рухаємось… у протилежному напрямку. В дійсності все лежить на поверхні, незважаючи на зусилля різних владників приховати її за різними штучно організованими кризами, реанімуванням привидів «холодної війни» тощо.

Учені-сейсмологи наполягають, що за останні три роки різко зросла сейсмічна активність Землі – як за частотою й силою землетрусів, так і за розширенням їхньої географії. Процес цей такий динамічний, що прогнозування з посиланням на попередню циклічність просто неможливе.

Коли кліматологи ще можуть пояснювати різкі аномальні зміни клімату на Землі активною промислово-економічною діяльністю людини, то сейсмологи навіть на таке малопереконливе обґрунтування послатися не можуть. Вони просто констатують, що літосферні плити (платформи) почали активно рухатися одна відносно другої.

Зсуваючись, вони спричиняють землетруси і провокують виверження вулканів через виникнення так званих «плюмів», тобто потоків лави, які виходять з розплавленого ядра Землі крізь отвори та щілини у місцях стикування платформ. Новітні землетруси відбуваються навіть у тих куточках земної кулі, де раніше в історично осяжний час вони не спостерігалися. Кожної доби на Землі відбувається від 4 до 12, а то й більше, землетрусів – у різних частинах світу.

Картина світу зміниться?

Тож є чим непокоїтися урядові США, намагаючись не хвилювати при цьому широку громадськість. Адже безпосередньо на території США розташовані два супервулкани, чи то мегавулкани. На відлогах першого розташовані один з найбільших національних парків – Йєлоустонський і заміська резиденція президентів США – Кемп-Девід. Другий міститься у Каліфорнії, його загасле жерло як раз утворює каліфорнійську долину Лонг-Веллі.

Останні виверження цих вулканів відбулися близько 600 тисяч років тому. Тоді з йєлоустонського вийшло лави, гарячої магми та вулканічного попелу стільки, що залило, закидало і засипало більшу частину західної та північнозахідної територій сучасних Штатів, створивши, як формулюють учені, новий сучасний ландшафт. Тож усе, що було до того, відповідно, залишилося під ним.

Так само каліфорнійський вулкан вчинив із південнозахідною територією Штатів та частиною північної Мексики.

Сейсмічне досьє Землі

Голосна назва «супервулкан чи мегавулкан» означає найбільш великі вулкани, виверження яких може суттєво вплинути на ландшафт земної поверхні, спровокувати глобальні землетруси, незворотньо змінити клімат Землі, склад земної атмосфери та спричинити «вулканічну зиму» за рахунок викиду величезної кількості вулканічного попелу. Він триматиметься в атмосфері від року до трьох, і весь цей час сонечка не буде видно, тож з ультрафіолетом матимемо великі проблеми.

За даними сейсмологів, швидкість підйому грунту на території вулканів сягає 7 см на рік. Це означає збільшення площі та обсягу розплавленої лави в надрах вулкану.

Станом на кінець 2007 року площа розплавленої лави окреслювалася у 1200 кв.км.
Щоправда, сейсмолог Девід Хілл з Американської геологічної служби заспокоює спільноту тим, що каліфорнійський супервулкан 1997 року за 6 місяців здійняло на 10 см – і нібито нічого, всі живі… Але це так, для дурнів. Сам він пречудово знає, що зростання розплавленої маси спричиняється рухом літосферних платформ, а ближче до поверхні Землі цей рух обертається на землетруси.

Подивімось, як справи із землетрусами, тобто, з пересуванням літосферних плит, у Штатах. 21 квітня 2008 року потужний землетрус стався у центральних районах США: Чикаго, Атланта, Мілуокі та Де-Мойне. Сила підземних поштовхів перевищувала 5 балів за шкалою Ріхтера. Тижнем пізніше у штаті Іллінойс відбулася серія поштовхів магнітудою понад 5 балів. Геологічна служба констатує, що у цих районах країни сейсмічна активність фіксується вкрай рідко.

На заході землетруси зафіксовані 21 лютого на кордоні між Невадою та Ютою (6 балів), 7 березня в Південній Каліфорнії (3,1 бала), 1 квітня в Неваді (4,2 бала), 8 грудня в Каліфорнії (понад 6 балів).

Казахстанська відвертість

А от, приміром, у Казахстані народ відвертіший – та й влада так само. У публікації «Після балів» (газета «Новое поколение», 2008, 16 травня) говориться про те, що казахстанська влада до землетрусів ставиться досить серйозно. Керівник МНС Казахстану Володимир Божко повідомив, що під Алма-Ати, поблизу села Караой, виділено землю під поховання від 300 до 500 тисяч чоловік – потенційних жертв ймовірного землетрусу: – Передбачати слід усі варіанти: нормальне поховання загиблих, лікування потерпілих, включаючи психологічну допомогу, – наголосив міністр з надзвичайних ситуацій.

Москва стоїть… на морі

Нагадаємо, що три роки тому, 23 лютого 2006 року в Москві зруйнувався Басманний ринок. Загинуло 66 осіб. Вже тоді у пресі блимнуло припущення учених з Регіонального центру геофізичних досліджень та Інституту фізики Землі, що спричинити це руйнування міг землетрус.

Довгий час до того дослідники вважали, що в районі Російської платформи – давнього статичного утворення – землетруси просто неможливі. Перші поштовхи на території Москви були зареєстровані ще у вересні 2005-го – і саме поблизу сумнозвісного ринку. Загалом же від кінця 90-х років у Москві зареєстровано понад 400 підземних поштовхів різної потужності, і щороку активність Землі під російською столицею зростає. І в разі трагедії московська влада не зможе послатися на несподіванку.

До сейсмічної небезпеки додається той факт, що Москва розташована на підземному морі, межа якого значно виходить за Московську кільцеву автодорогу. Відстань від поверхні землі до поверхні підземного моря у межах Садового кільця – лише 500 метрів, до околиць збільшується до кілометра. До того ж земна поверхня має безліч порожнин – як природних, так і штучних, що взагалі ставить під сумнів її міцність. Розвідана глибина гігантського підземного резервуару – 1300 метрів. А вага мегаполісу над ним постійно зростає на мільйони кубів залізобетону. Яка сила землетрусу буде достатньою для повторення стародавньої легенди про град Кітеж?

Наприкінці звернімося до кількох рядків з 16-го розділу «Одкровення Святого Апостола Іоанна Богослова», відомого ще під назвою «Апокаліпсис»:

«І сталося велике трясіння землі, якого не було відколи людина живе на землі… Великий такий землетрус, такий міцний! І місто велике розпалося на три частини, і попадали людські міста… І великий Вавілон був згаданий перед Богом, щоби дати йому чашу вина Його лютого гніву… І зник кожен острів, і не знайдено гір!..».

Олександр БАРКАШОВ, Київ

Запис Страшніше за кризу звіра немає? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

10. Дзержинськ, Росія

У 1930-1998 роках тут поховано понад 200 тис. т хімічних відходів, включаючи найбільш небезпечні з відомих нейротоксинів, тож вода заражена діоксинами та фенолом. Рівень забруднення у 17 млн. разів перевищує безпечний рівень. На сьогодні в місті проживає близько 300 тис. жителів. Середня тривалість життя – лише 45 років.

9. Кабве, Замбія

На початку минулого сторіччя тут були виявлені великі запаси свинцю та кадмію. Пізніше побудовані великі підприємства з їхньої переробки. Як наслідок, сьогодні рівень забруднення повітря важкими металами в чотири рази перевищує допустиму норму. Кількість хворих людей у місті перевищує 250 тисяч чоловік. Вони потерпають на гострі отруєння крові, що спричиняє блювоту, поноси, захворювання легень і атрофію м’язів.

8. Ла-Оройя, Перу

Поселення відносно невелике, в ньому проживає лише 35 тисяч осіб. Однак більше 95% жителів уражені важкими захворюваннями, пов’язаними з високим вмістом свинцю в крові. На території цього поселення розташовані американські заводи з переробки таких корисних копалин, як свинець, мідь і цинк. До атмосфери викидається величезна кількість двоокису сірки, яка спричиняє кислотні дощі.

7. Ліньфинь, Китай

Це – серце китайської вугільної промисловості у провінції Шанксі. Рівень двоокису сірки та інших шкідливих домішок у повітрі значно перевищує норму. Часом їх настільки багато, що повітря стає сірим і видимість погіршується. В місті проживає більше 200 тисяч уражених людей, які потерпають від пневмонії, раку легень та бронхіту.

6. Норильськ, Росія

Це одне з найбільш забруднених місць у Росії. Тут часто випадає чорний сніг, а в повітрі відчувається присмак сірки. Підприємства з переробки важких металів – міді, свинцю, нікелю, селену і цинку, розташовані тут, – найбільші в світі. 134 тисячі уражених людей страждають на респіраторні захворювання. Від 2001 року в’їзд для іноземців заборонений.

5. Сукінда, Індія

Тут розташовані найбільші в світі хромові шахти. Велика частина відходів скидається у воду рік і озер, в результаті чого практично в усіх водоймищах присутні канцерогенні речовини. У місті живе понад 2,5 млн. чоловік. Майже 90% хворіють на ракові захворювання.

4. Тянжінь, Китай

Це свинцевий центр і одне з найбільш забруднених місць Китаю. Концентрація свинцю в повітрі та ґрунті майже в 10 разів перевищує допустиму норму. Вміст свинцю в зернових культурах, які ростуть у цій місцевості, в 24 рази перевищує норму.

3. Вапі, Індія

Вапі завершує смугу промислових комплексів довжиною 400 км. Тут зосереджено понад 1000 промислових підприємств. Рівень ртуті в ґрунтових водах Вапі майже у 100 разів перевищує норму, а повітря переповнене важкими металами. Число жителів, які страждають на різні хронічні захворювання, цього року перейшло за 70 тисяч.

2. Сумгаїт, Азербайджан

Ще один центр хімічної промисловості пострадянського простору. Сьогодні там проживає понад 275 тисяч осіб, уражених важкими металами, нафтовими відходами та іншими хімічними речовинами. Діти в цьому районі часто народжуються з такими генетичними відхиленнями, як розумова відсталість і захворювання кісток.

1. Чорнобиль, Україна

Про трагедію в Чорнобилі сказано дуже багато. Кількість людей, які постраждали від радіації в цьому районі, становить 5,5 мільйонів. Ядерна катастрофа 26 квітня 1986 року викинула у сто разів більше радіації, ніж атомні бомби, скинуті на Хіросіму та Нагасакі 1945 року.

Запис Міста, несумісні з життям спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Загальні проблеми світової спільноти, як завжди, вступатимуть у конфлікт з геополітичними інтересами окремих країн, які претендують на роль провідників і вчителів для усього людства, – і проблема в тому, що усі уряди у своєму політичному і бізнесовому егоїзмі повинні нарешті усвідомити, що їхні країни, як і всі решта, – складові єдиного цілого. А катастрофа, до якої вони штовхають людство, обов’язково захопить і їх самих!

На події 2009-го впливатимуть певні космічні явища вже від останніх днів 2008-го, коли Марс на шляху до Козерога пройде через взаємодію з Сонцем і зовсім на межі 2008/2009 – з Плутоном. Це означає, що всі амбіції, плани й проекти наступного року закладені вже в середині грудня 2008-го. Наступний успіх уже змодельований – так само як невдачі.

2009-й починається зі входження Меркурія до сузір’я Водолія, а Венери – до Риб. Це означає, що на політичній арені обміняються місцями країни-лідери та аутсайдери, яких ми сьогодні не готові ще розглядати всерйоз.

Фінансова криза і економічний безлад суттєво переформатують картину світу: вони забиратимуть сили в теперішніх «диригентів», розчищуючи шлях для нових гравців. Зокрема, таким учасником, що може стати Китай, який вже досить тривалий час рветься у лідери, або деякі африканські країни.

2009 року Сатурн двічі (5 лютого і 15 вересня) перебуватиме у протистоянні з Ураном, провокуючи періоди вибухової нестабільності. Вплив Сатурна можна порівняти з комп’ютерною програмою, яка викидає попередження «Помилка!» кожного разу, як людство не бачить можливих наслідків своїх вчинків. А вони можуть бути фатальними.

У березні зібрання планет у Водолії спричинить появу відкриттів, які приголомшать людство, – у таких сферах як економіка, фінанси, суспільний устрій та екологія. На нас очікує серйозний прорив у технологіях, хоча наразі важко передбачити вектор впливу цих новацій.

10 липня Нептун та Юпітер знову ненадовго зійдуться у Водолії. А 21 липня має відбутися повне сонячне затемнення. І безпосередньо після нього Сонце переходить із сузір’я Рака до Лева. Виникає ймовірність релігійних війн, які можуть докорінно змінити карту планети. Нагадаймо, що останній грузино-осетинський конфлікт, до якого, як у воронку, затягнуло значну частину людства, в тому числі й нашу Україну, розгорівся одразу після сонячного затемнення у серпні 2008-го.

Найбільш небезпечний для людства період почнеться 15 листопада 2010 року, коли створиться складна конфігурація із Сатурном у Терезах і Плутоном у Стрільці. Крім усього іншого, Плутон керує ядерною енергією, і дай Боже, аби це означало лише загрозу її застосування!

Від 20 грудня наступного року Марс розпочне так званий ретроградний рух у сузір’ї Лева, що також тягне конфлікти, нестабільність, протистояння глобальних інтересів.

Збройні конфлікти залишаться в політичному арсеналі людства, але Нептун та Юпітер вкупі з малою планетою Хирон, які впливають на війни та владу, наприкінці наступного року знову зберуться у сузір’ї Водолія. Це сузір’я позитивно впливає на розвиток гуманності та стабільності. Людство не має права на легковажність і марнотратство, слід вдатися до практичності, ощадливості і ретельного аналізу дій та вчинків.

Вищі сили дають нам іще шанс? Сподіваймося, що люди замисляться про потенційні можливості примирення перед обличчям спільної небезпеки.

Алла ЧУЖИНСЬКА, астропсихолог, спеціально для «Версій»

Запис Зірки попереджають: людству час порозумнішати спершу з'явиться на Медіа-Версії.

або Хто і навіщо «вбиває» держави і народи

Щоби знайти вихід з економічної кризи, чимало урядів звертається за допомогою до Світового банку, МВФ та інших міжнародних фінансових структур. Нещодавно стабілізаційний транш отримала й Україна. Поки політики дискутують, чи потрібно це нам, на великих екранах світу демонструють фільм, який доводить: доброчинність світової спільноти обертається на великі гроші для десятка найбагатших сімей і гіркі сльози та боргову яму для мільйонів жителів планети.

Нещодавно у Відні за повного аншлагу відбулася світова прем’єра документального фільму Ервіна Вагенхофера «Let’s make money» («Робімо гроші»). Режисер розповів, що до створення стрічки його підштовхнув рекламний лозунг «Примусьте свої гроші працювати».

– Я, наївний, усе життя думав, що працювати можуть люди, машини, навіть тварини, але не гроші, – розповідає Вандерхофнер, – тому подався у світи, щоби прослідкувати шлях грошей. Я спускався у золоті копальні в Гані, допомагав неграм збирати бавовну під палючим сонцем у Буркіна-Фасо, побував у бідних індійських халупах та курортних містах-примарах Іспанії, які будуються за кошти… пенсійних фондів. Усі ці шляхи привели мене… до кабінетів фінансових гуру в податкових оазисах, куди «стікаються» надприбутки. Лише 3% заробленого залишається тим, хто справді працює, решта 97% – перекочовують до власників капіталів.

Я зрозумів, що головним для інвесторів є вигідно розмістити і якомога швидше повернути з прибутком вкладені кошти, а не забезпечити роботою людей чи розвивати інші країни. Саме це і призвело до нинішньої кризи. Адже, як цинічно каже один з моїх героїв, – Бездумна гонитва за грошима – це коли треба купувати, а на вулицях ллється кров. Навіть твоя власна.

Про те, як держави заробляють великі гроші, у фільмі розповів Джон Перкінс, автор книги «Confessions of an Economic Hitman» («Сповідь економічного кілера»). Він описав, хто і навіщо «вбиває» держави та їхні народи не кулями, а кредитами. Тож ексклюзивно для читачів «Версій» публікуємо уривки з цієї книги.

СПОВІДЬ ЕКОНОМІЧНОГО КІЛЕРА

Передмова

Економічні кілери (ЕКи) – високо-оплачувані професіонали, що обкрадають країни всієї земної кулі на трильйони доларів. Вони переспрямовують гроші від Всесвітнього банку, Американської Агенції з міжнародного розвитку (USAID) та інших міжнародних гуманітарних організацій на рахунки величезних корпорацій та до кишень кількох багатих сімей, які контролюють природні ресурси планети. Інструментарій ЕКів містить шахрайську фінансову інформацію, маніпулювання виборами, хабарі, вимагання, секс і вбивства. Вони грають у гру, таку ж давню, як імперія, але вона набула нових, жахливих розмірів у часи глобалізації.

Чи мені не знати цього… Адже я був ЕКом.

Я написав ці рядки 1982-го на початку книги з робочою назвою «Совість економічного кілера». Книга була присвячена президентам двох країн – вони були моїми підопічними – людям, яких я поважав і вважав спорідненими із собою за духом, – Хайме Рольдосу, президенту Еквадора і Омару Торихосу, президенту Панами. Обидва щойно загинули у вогняних катастрофах. Їхні смерті були невипадковими. Вони загинули тому, що виступали проти того співтовариства корпоративних, урядових та банківських управителів, мета якого – глобальна імперія. Ми, ЕКи, не в змозі були впливати на Рольдоса і Торихоса, тож до справи взялися інші кілери, найняті ЦРУ, шакали, що завжди стовбичать позаду нас.

Тоді мене переконали не писати цієї книги. За наступні 20 років я брався до неї ще 4 рази. Кожного разу розпочати все наново мене змушували поточні світові події: американське вторгнення до Панами 1989-го, перша війна у Перській затоці, Сомалі, піднесення Усами Бен Ладена. Але погрози чи хабарі щоразу змушували мене зупинитися…

Ми живемо в епоху жахливої кризи і величезних можливостей. Історія економічного кілера – це історія того, як ми потрапили в цю прірву і чому вона здається безвихідною. Книга повинна побачити світ, тому що трапилося 11 вересня, яке уможливило другу війну в Іраку. Тому що, крім трьох тисяч американців, того ж дня від холоду і голоду на планеті загинуло ще 24 тисячі людей. Найважливіше – про це Америка має дізнатися саме зараз, коли вона має гроші і можливості змінити становище…

Пролог

Одного дня 1971 року, коли я розпочав роботу зі своєю наставницею Клодін, вона сказала: «Моє завдання – зробити з тебе економічного кілера. Про це не повинна знати навіть твоя дружина. Ти залишишся ЕКом на все життя». Шикарна красуня та інтелектуалка, Клодін була неперевершеним психологом.

Вона швидко збагнула усі мої слабкі місця і використовувала їх «на всю котушку». Її методи якнайкраще ілюструють витонченість і хитрість людей, які стоять за ЕКами. За її словами, моя робота полягала в «переконуванні світових лідерів приєднатися до впровадження економічних інтересів Америки в інших країнах. Зрештою, ці лідери повинні заплутатися у борговій павутині, що гарантуватиме їхню лояльність. Ми ж будемо користуватися їхньою безпомічністю для задоволення власних військових, політичних та економічних інтересів. Вони ж «дадуть» своєму народові нові аеропорти, заводи, атомні станції. А власники деяких американських компаній стануть казково багатими».

Нині ми бачимо результати роботи ЕКів. Топ-менеджери наймають людей за рабську заробітну плату для важкої роботи в Азії. Нафтові компанії скидають у тропічні річки тонни отрути, свідомо вбиваючи людей і тварин, руйнуючи давні культури. Фармацевти відмовляють у ліках мільйонам хворих на СНІД африканців. 12 мільйонів американців не знають, що вони їстимуть завтра.

Натомість співвідношення доходів п’ятої частини людства, що живе в багатих країнах, до доходів п’ятої частини населення бідних країн зросло від 30:1 в 1960-му до 74:1 в 1995-му.
США витратили на війну в Іраці $87 млрд., коли, за оцінками ООН, половини цих грошей вистачило би на забезпечення водою, їжею, послугами лікарів і вчителів початкової школи на всій планеті.

Глава 2

Офіційно на той час я працював скромним економістом компанії «Main». Її акціями володіли лише 5% з двох тисяч працівників. Вони називалися партнерами, мали справу з високими чиновниками в уряді, тримали особистих консультантів і психоаналітиків. На спілкування з пресою в компанії було накладено табу, отже про нашу компанію мало хто знав.

Більшість штату – інженери, хоча ми не мали устаткування й жодного разу не збудували чогось більшого за сарай. Серед працівників було багато військових, але жодного контракту з армією ми не укладали. Наші комерційні операції були настільки дивовижними, що протягом перших місяців роботи я взагалі не міг зрозуміти, чим ми займаємось. Деяким новачкам, в тому числі мені, доручали годинами сидіти в бібліотеці і досконало вивчати історію та географію країн Азії, Африки й Латинської Америки. Моїм першим призначенням була невідома на той час Індонезія. Про це я дізнався, коли одного разу в Бостонській бібліотеці до мене підсіла ефектна брюнетка у темно-зеленому костюмі. Це й була Клодін…

Я й досі не знаю, хто платив їй за моє навчання, але це була не «Main». На додачу я покинув дружину і став коханцем Клодін. За кілька місяців вона навчила мене обґрунтовувати «необхідність» міжнародних кредитів, які переспрямовувались до «Main». До кредитів додавалися макроекономічні прогнози зростання добробуту країни у найближчі 20-25 років. Заплативши усі борги за такими позиками, країна збанкрутувала б. Борги «списувалися» в обмін на те, що влада «заплющувала очі» на розміщення військових баз, нафтових платформ або «делегування» голосів в ООН.

Проекти мали ще одну особливість, про яку не говорилося вголос: надприбутки, отримані підрядниками, найманими «Main» для будівництва, осідали на рахунках небагатьох впливових і багатих родин. Саме тоді я збагнув основну «фішку» в методиці обчислення ВНП. Національний продукт може зростати навіть тоді, коли виробництво забезпечує бодай одна велика компанія. Навіть коли решта країни ледь зводить кінці з кінцями, а доходи підприємств кількох багатіїв зростають, у статистиці це буде показано як економічний прогрес.

Через кілька місяців група з 10 чоловік вилетіла до Індонезії. Перші місяці ми просто вивчали країну, її звичаї, мову та народ. Потім усі, крім мене, почали проектувати нові мости і заводи, бо ж були інженерами. Мені вдалося обґрунтувати необхідність новобудов перед урядом Сухарто (президент Індонезії – ред.).

Після повернення в «Main» мене підвищили. Мені дуже захотілося побачити Клодін і розповісти їй про свої успіхи. Її телефон був відключений, квартира – порожня. В агентстві нерухомості сказали, що у них ніколи не було клієнтки з таким іменем. А надто у тій квартирі. В «Main» та інших консалтингових фірмах такої працівниці не було. Уночі я не міг заснути. Спочатку мені здавалося, що Клодін просто виконала свою роботу і кинула мене, але потім я чомусь уявив, як вона падає від зливи куль… Тоді мені вперше стало страшно… Правди про неї я так і не дізнався…

Президент і герой Панами

Пізнього квітневого вечора 1972 року я приземлився у міжнародному аеропорту Панами… Я підготувався до цієї поїздки і знав, що причиною популярності президента Омара Торихоса в населення була його твердість у захисті панамського самоврядування і вимогах суверенітету над Панамським Каналом.

Панама була частиною Колумбії, коли французькі інженери вирішили побудувати канал через Центральноамериканський перешийок. Це надихнуло Теодора Рузвельта. Коли Колумбія відмовилася передати перешийок Південноамериканському консорціуму, Рузвельт направив до Каналу військовий корабель. Американські солдати висадилися на берег і оголосили незалежність Панами. До влади привели маріонетковий уряд. Панаму примусили відокремитися від Колумбії на догоду США: пророчий та багатообіцяльний початок.

Понад півстоліття у Панамі правив олігархат з кількох багатих сімей, тісно пов’язаних з Вашингтоном. Вони підтримували рокфелеровський «Standart Oil» або «United Fruit Company» (яку згодом придбав Дж. Буш). Це жодним чином не поліпшувало життя людей, які практично перебували в рабстві в американських корпорацій. У нагороду за підтримку американські військові не менше десятка разів ставали на їхній захист.

Я був у Еквадорі, коли 1968 року був скинутий диктатор Арнульфо Аріас і главою держави став Омар Торихос. Він користувався великим авторитетом у бідних верств населення, відвідував нетрі, куди не совав носа жоден політик, допомагав безробітним знайти роботу і часто жертвував власні невеликі кошти сім’ям, потерпілим від хвороби чи якоїсь трагедії. Він завоював також репутацію миротворця у конфліктах, які роздирали латиноамериканські країни.

Уперше в історії Панама перестала бути чиєюсь маріонеткою. Торихос не піддавався й спокусам з Москви або Пекіну: на відміну від Кастро, він вирішив звільнитися від США, не стаючи союзником їхніх ворогів.
Я багато роздумував про ставлення моєї країни до світу. Доктрина президента Монро від 1823 року, оголошувала спеціальні права на усю півкулю, включно із вторгненням до будь-якої країни, яка насмілилася протистояти політиці США. Для підтримки цієї політики США широко використовували «комуністичну загрозу».

Нині лише одна людина стояла на шляху Вашингтона. Він був не перший, але єдиний, хто не вдавався до комуністичної ідеології і не стверджував, що його рух – це революція. Вважав, що права Панами на суверенітет народу над своєю землею такі ж природні, як і права, даровані Господом США. Торихос протестував проти американської військової присутності в зоні Каналу.

Багато років США навчали у спеціальних військових закладах, найкращих за межами США, нащадків диктаторів і військових правителів усієї Латинської Америки тактики таємних операцій і поліцейської діяльності на захист власних активів і активів нафтових корпорацій. Я розумів, що біди Панами далекі від завершення і що Торихос живе у важкий, а може, й трагічний час.

Мене послали до Панами для завершення плану МAIN, який дозволив би Світовому банку, Міжамериканському Банку Розвитку і USAID обґрунтувати мільярдні інвестиції в енергетику, транспорт і сільське господарство цієї крихітної і дуже важливої країни. І, звичайно ж, пов’язав би Панаму боргами і повернув би її у становище маріонетки.

…Панамський уряд надав мені гіда для знайомства з країною. Його звали Фідель, і він мені одразу сподобався. Ми виїхали на шосе через багатий район міста, що звався Нью-Панама. Коли ми проїжджали повз хмарочоси зі сталі та скла, він зауважив, що в Панамі більше міжнародних банків, ніж десь на південь від Ріо-Гранде.

Під кінець дня ми поверталися вздовж затоки. Довгий ряд суден стояв тут. Я запитав Фіделя, чи немає проблем з Каналом. «Тут завжди так, – засміявся він. Вони чекають черги. Половина з них йде до Японії чи звідти. Навіть більше, ніж з США». Я зізнався, що це для мене новина. «Я не дивуюся, – відповів він. Північні американці мало що знають про решту світу».

…У гарному парку ми побачили сім’ю, яка влаштовувалась на пікнік. Коли ми проминули їх, вони посміхнулися, помахали нам привітно, привітали англійською. Я запитав, чи не туристи вони. Батько сімейства підійшов до нас: «Я з третього покоління тих, що живуть у Зоні Каналу, – з гордістю пояснив він. – Мій дід приїхав сюди через три роки після завершення Каналу. Він керував одним з тракторів, що тягали судна крізь шлюзи».

Показав на старого, що допомагав дітям накривати стіл для пікніка: «Мій батько був інженером і я пішов його шляхом»… Я запитав чоловіка, чи не є вони американськими громадянами. Він здивувався: «Звичайно, адже Зона Каналу – територія Сполучених Штатів». «Ваш син буде четвертим поколінням?» – «Я сподіваюся, що ми протримаємося ще п’ятдесят років. Цей деспот Торихос гонить велику хвилю. Він дуже небезпечний».

На зворотному шляху Фідель завіз мене до району міста, який назвав нетрями: «Не найжахливіші нетрі, але ви отримаєте уявлення». Дерев’яні халупи біля канав, повних тухлої води… Діти з опухлими животами бігли за машиною, випрошуючи трохи грошей. Усе це нагадало мені Джакарту.
Стіни були помальовані графіті. більшість з них – гасла з ненавистю до Штатів: «Янкі, забирайтеся додому!», «Скажіть своєму Ніксону, що Панама – не В’єтнам!». Один напис змусив мене захолонути: «Смерть за свободу – дорога до Христа!».

А потім, уже в надвечір’ї ми в’їхали до Зони Каналу. Я ледь міг повірити багатству цього місця: величезні білі будинки, підстрижені газони, шикарні вілли, поля для гольфу, магазини й театри… «Фактично, – казав Фідель, – усе тут – американська власність. Усі заклади вільні від панамських законів та податків, американські суди та школи… Це, насправді, країна у країні».

«Це образливо!» «Так, – погодився він, – це дуже точне слово. Там, – він кивнув на місто – дохід становить менше тисячі доларів на душу і рівень безробіття 30%. А вже у нетрях, які ми щойно відвідали, жоден і близько не отримує цю тисячу, і майже ніхто не має роботи».

«Що ж робити?» «Я не знаю, але скажу: Торихос намагається. Я думаю, що він може загинути, але він диявольськи певен, що доможеться свого. Він – людина, яка піде на все заради свого народу»…

Освоєння коштів Саудівської Аравії

1974-го один дипломат із Саудівської Аравії показав мені фотографії Ер-Ріяда, столиці. На одній світлині було знято стадо кіз у кучугурах сміття неподалік від урядової будівлі. Я запитав про них і відповідь приголомшила мене: кози є головною системою очищення міста від сміття. «Гордість саудитів ніколи не дозволить їм принизитися до прибирання сміття, – зауважив він. – Ми залишаємо це тваринам».

На той час я перебував у групі консультантів для пошуку виходу з нафтової кризи. Ці фото наштовхнули мене на рішення з урахуванням розвитку країни за попередні три століття. Це суміш насильства та релігійного фанатизму.

Під час арабо-ізраїльської війни 1973 року, аби не допустити втручання США на боці євреїв, країни Перської затоки оголосили 70-відсоткове підвищення цін на нафту. Іранці пропонували тоді націоналізувати американські комерційні підприємства в арабському світі, оголосити тотальне ембарго на постачання нафти до США та дружніх Ізраїлю країн, вилучити арабські активи з американських банків. 19 жовтня президент Ніксон запросив у Конгресу $2,2 млн. на допомогу Ізраїлю.

Наступного дня Саудівська Аравія та арабські нафтодобувні країни оголосили тотальне нафтове ембарго на поставки нафти до Штатів.

Вплив цього, хоч і не надто тривалого, ембарго був величезний. Для Саудівської Аравії додатковий приплив коштів від підвищення нафтових цін заповнив національну казну мільярдами доларів, але й спричинив певний підрив суворих релігійних норм вахабітів. Багаті саудити мандрували світом, отримували освіту в Європі та США, купували розкішні авта і набивали оселі західними товарами.

Практично одразу після ембарго переговори Вашингтона із Саудами про технічну підтримку, військові поставки та навчання в обмін на нафтодолари – і гарантії недопущення нафтових ембарго – закінчилися створенням Американо-Саудівської спільної економічної комісії (JECOR). Це була повна протилежність традиційним програмам іноземної допомоги: йшлося про фактичну розбудову нової Саудівської Аравії. Мільярди доларів мали бути витрачені протягом 25 років без звітності Конгресу США, оскільки американське фінансування не залучалося.

Я займався прогнозуванням розвитку Саудівської Аравії і плануванням сценаріїв спрямування інвестицій. Мене попередили, що моя робота пов’язана з питаннями національної безпеки і потенціально дуже прибуткова для МAIN. США мали намір повернути левову частку виплачених нафтових доларів і отримати гарантовану орієнтацію Саудів на Захід. Щодо кіз, то нафтові доходи могли бути використані американськими компаніями і для будівництва найсучаснішої системи збирання й переробки відходів, якою саудівці могли б пишатися.

Ми хотіли сподіватися, що цей план стане зразком для наслідування в усьому світі. Інші країни зверталися б до нас для втілення таких планів у їхніх країнах і дозволили б залучати Світовий банк і використати нові методи навішування боргів.

Саудити готові були керувати, але не мали щонайменшого бажання бути робочою силою. Тож треба було імпортувати її з країн, де вона була дешева і де людям потрібна була робота: наприклад, Египту, Палестини, Пакистану, Йемену тощо. Розміщення робітників у свою чергу потребувало торгових центрів, лікарень, пожежних та поліцейських дільниць, водопровідних та каналізаційних систем, електричних, телекомунікаційних і транспортних мереж, фактично, зведення сучасних міст серед пустелі.

Я весь час тримав у голові справжню мету: максимізацію платежів американським компаніям і перетворення Саудівської Аравії на залежну від США країну. Окрім чисто економічних, існували ще й інші гачки.

Ми називали нашу роботу Справою з Освоєння Саудівських грошей – Saudi Arabian Money-Laundering Affair. Тут відбувалася гра слів, бо англійська абревіатура SAMA співпадала з назвою центробанку Королівства – Грошово-кредитна агенція Саудівської Аравії (Saudi Arabian Monetary Agency).

Інколи з нами зустрічалися представники Казначейства США. Саме під час таких зустрічей я зрозумів, що до проекту залучені деякі наші конкуренти. Але ми вважали, що роботи вистачить усім. Винагорода в цьому бізнесі напряму залежить від прийнятої Казначейством роботи і консалтингові фірми, чиї проекти будуть прийняті, отримають найдобірніші контракти. Моя зірка високо сходила у МAIN.

Відповідно до цього плану, Сауди мали гарантувати постачання нафти за цінами у прийнятних для США та їхніх спільників межах. Коли решта нафтових країн почали б загрозу ембарго, Саудівська Аравія з її величезними запасами нафти повинна була б поповнити втрати. Натомість Сауди отримували повну й однозначну підтримку США, до військової включно, гарантуючи їхнє тривале перебування у влади в країні.

З нашої точки зору вигоди були безмежними. Тепер слід було знайти спосіб його втілення. Думаю, що механізм запустив Генрі Кісінджер під час його поїздки Ближнім Сходом.

Сутенерство і фінансування Осами Бен Ладена

Принц У. дав мені зрозуміти, що бажав би насолоджувати товариством привабливої жінки під час своїх візитів до Бостона, а в її функції повинно входити дещо більше, ніж звичний ескорт…

Саллі була чарівною блакитноокою блондинкою. Її чоловік, льотчик, не робив особливого секрету з власної зрадливості. Саллі влаштовувала його зарплата, квартира і решта переваг дружини пілота. За десять років до того вона вешталася з хіпі, тож їй здалася привабливою ідея додаткового таємного заробітку і вона погодилася зустрітися з принцом У. На моє щастя, вони сподобалися одне одному.
Для мене виникли певні проблеми: MAIN суворо забороняла своїм співробітникам чинити щось протизаконне. На щастя, бухгалтерський відділ надав мені великі привілеї щодо витрат.

Одного разу принц побажав, аби я умовив Саллі приїхати й пожити в нього в Саудівській Аравії. Тоді практикувалося, що жінки укладали контракт на певний термін, і коли він закінчувався, вони поверталися додому з доволі вагомим рахунком у банку. Однак було дві проблеми: Саллі та оплата. Я був певен, що вона не схоче покинути Бостон, та й покрити ці витрати рахунками з ресторанів було б неможливо. Принц У. готовий був узяти витрати на себе, аби я тільки умовив жінку. І зовсім спростила справу його заява, що це може бути і не Саллі. Через пару тижнів наступниця Саллі підписала контракт.

Принц У. був доволі непростою людиною. Хоча він і брав гроші, але це не переконало його в тому, що SAMA – та стратегія, яку він порекомендував би своїй країні. Мені випадала доволі важка робота.
Я не знайомий з деталями того, що відбувалося в моїх колег ЕКів з іншими саудівськими принцами. Все, що я знаю, це те, що пакет наших пропозицій був повністю схвалений королівською сім’єю Саудів. MAIN була винагороджена за свою участь одним з найприбутковіших контрактів, який виконувався під керівництвом Казначейства США.

Нам довірили повне обстеження дезорганізованої та застарілої енергосистеми країни і проектування нової, такої, що повністю відповідала американським стандартам.

Мені належало, як зазвичай, виїхати у складі першої ж команди і зайнятися прогнозами економічного зростання і навантаження енергосистеми для кожного регіону країни. Ще троє моїх підлеглих, які мали досвід міжнародної роботи, повинні були приїхати до Ер-Ріяда, коли наш юридичний департамент звелів нам відповідно до контракту відкрити на місці повністю облаштований офіс і розпочати роботу в найближчі кілька тижнів.

Оскільки Саудівська Аравія офісного обладнання не виробляла, нам доводилося отримувати все з Штатів. Тож ми виявили, що в портах Саудівської Аравії накопичилася величезна черга суден і очікування вантажу могло затягнутися на кілька місяців. MAIN не збиралася втрачати дорогий контракт через кілька умебльованих кімнат офісу. Ми зупинилися на чартерному рейсі до Саудівської Аравії «Боїнга-747», забитого товарами зі складів у Бостоні.

Угода між Штатами і Саудами докорінно змінила королівство мало не за одну ніч. Кіз замінили дві сотні жовтих найсучасніших сміттєвозів, що надійшли за 200-мільйонним контрактом із «Waste Managament, Inc». Аналогічним чином був модернізований кожний сектор економіки Саудівської Аравії, від сільського господарства і електроенергетики до освіти й телекомунікацій.

Плани, що ми розробляли у 1974 році, визначили стандарти майбутніх перемовин з багатими на нафту країнами. До політико-економічного арсеналу солдатів нової імперії увійшла зброя цілком нового інноваційного характеру.

Справа освоєння Саудівських грошей і об’єднана комісія породили також нові прецеденти у міжнародній юридичній практиці. Наприклад, коли сумнозвісний угандійський диктатор пішов у вигнання, йому надали політичний притулок саме в Саудівській Аравії. Хоча всі вважали його кривавим деспотом, відповідальним за смерть кількох сотень тисяч людей, він пішов на відпочинок у Саудівській Аравії в розкошах, з автомобілями та обслугою, наданими королівським домом Саудів. Штати мляво заперечували, але не стали наполягати на цьому через побоювання розриву домовленостей із Саудами.

Більш тонкою і набагато руйнівнішою була роль, що її дозволили грати Саудівській Аравії у фінансуванні міжнародного тероризму. Штати не робили таємниці з того, що бажали б, аби дім Саудів фінансував війну Осами Бен Ладена в Афганістані проти Радянського Союзу у 1980-х. Ер-Ріяд разом із з Вашингтоном вклали приблизно 3,5 млрд. доларів у підтримку моджахедів. Квазіофіційні доброчинні фонди Саудівської Аравії стали головним джерелом фінансування для руху джихаду, який швидко набирав впливу. 

Запис Сповідь економічного кілера спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Історія України – сумна річ. Нашій державі практично ніколи ще не вдавалося зберегти самостійність. І найприкріше, що події відбувалися, як правило, за однаковим сценарієм, хоча й на відстані десятків, а то і сотень років одна від одної. Верхівка брала владу, а потім доводила країну та її мешканців до такого зубожіння, що люди раді були, аби прийшов хтось здатний порятувати їх від безладу, голоду, розбою…

Нині відбувається подібне. За жовтень, приміром, на облік у центрі зайнятості стало удвічі більше людей, ніж за попередній місяць. І це лише перший легкий подих світової кризи!

Експерти обіцяють, що комунальні платежі, тобто ціни на газ, світло і воду подорожчають для підприємців найближчим часом у 5-10 разів. Чи не час уже подумати про карткову систему для пересічних громадян, щоби не вимерли бува, як мамонти? Бо наше й без того дрантиве виробництво скорочується. Хоча у країні могли б працювати спільні підприємства, на яких українці комплектували б комп’ютери, пральні машини, телевізори.

Натомість наш уряд, нібито дбаючи за людей, зняв свого часу навіть мито на ввезення побутової техніки. А скажіть, хіба вона від того подешевшала? Просто уряд пролобіював інтереси вітчизняних олігархів-імпортерів. Т

аке ж сталося і з увезенням імпортного м’яса. Чим ця історія з географією закінчилася, відомо. Перерізали останнє поголів’я худоби. А тепер нема куди діти навіть фуражне зерно, яке зібрали нині замість хліба. Бо ж виростив сільський виробник, не маючи грошей на міндобрива, пшеницю 3-5 класу.

Одне слово, катастрофа. Весь світ рятується від кризи. А парламентарі наші продовжують дбати виключно про власнії інтереси. Верховна Рада, мов ракова пухлина, роз’їдає державу зсередини, знищуючи її та народ…

Запис Український сценарій спершу з'явиться на Медіа-Версії.