Виставка творів відомого чернівецького художника та архітектора Осара Ляске працювала до 12 травня  у галереї KOVACEK & ZETTER у Відні. Митець народився 1874 року в Чернівцях і тривалий час працював тут, завершивши 77 років свого земного буття 1951-го у Відні.

Афіша виставки приваблює репродукцією з картини Ляске «Пташина проповідь», написаної художником 1915 року. Це відтворення певного епізоду з майже легендарного життя одного з найбільш шанованих католицьких Святих, Франциска Ассизького (1181-1226), який для вірян постає як зразок смиренності, відмови від земних благ і шанування створеного Господом світу. Любов Святого поширювалася не лише на всіх людей, незалежно від їхнього віросповідання, а й на звірів та птахів, які й собі любили Святого Франциска. У тваринах і птахах він також визнавав Боже творіння. Будучи тонкою поетичною натурою, Святий називав їх своїми братами й сестрами, розмовляв із ними й навіть проповідував їм, закликаючи любити й славити Бога.

Епізод Пташиної проповіді неодноразово відтворений у літературі, живописі, музиці. Для глядача картина Оскара Ляске цікава навіть не повторенням сюжету, а розмаїттям пташиного світу, зображеного на полотні, ось як про це розповідає Житіє Святого Франциска:

 «Коли він наблизився до Беваньї, він підійшов до місця, де зібралося багато різних птахів. Коли Святий побачив їх, він привітав їх, ніби вони розуміли його. Усі вони чекали на нього й повернулися до нього, Тож ті, що були на кущах, схилили голови, коли він наблизився до них. І він запросив їх послухати Слово Боже, сказавши: «Брати мої, пташки, ви повинні хвалити Свого Творця, який одягнув вас у пір’я і дав крила; він дав вам чисте повітря і управляє вами, і вам не доводиться турбуватися». Коли він сказав їм це й подібні речі, птахи зраділи, стали витягувати шию, розправляти крила, відкривати дзьоби й уважно дивилися на нього. Тоді він у чудовому сяйві Духа наблизився і торкнувся їх своїм одягом; і все ж ніхто не рухався з місця, поки він не подав знак хреста і дав їм дозвіл летіти з благословення Господа. Водночас, всі разом, вони полетіли». 

Святий Франциск був поетом і останній свій твір – гімн Сонцю присвятив красі Божого світу. Він оспівував у ньому і зірки, й вітерець, і прозорі чисті води, і землю, прикрашену травою, квітами й плодами:

 Всевишній, всемогутній, всеблагий Господь!
Уся хвала – Твоя, вся слава, вся честь
И всіляке благословіння.
Тобі єдиному, Всевишній, належать вони.

Нічиї смертні вуста не достойні

Вимовити твоє ім’я… 

Тетяна ДУГАЄВА, Лідія КОСТИНСЬКА, «Версії»

Запис Автор «Пташиної проповіді» – родом з Чернівців спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Юрій Чудінов. Фото. 1970-і роки

Художники не вмирають. Вони живуть у своїй спадщині, яку ми повинні навчитися зберігати на радість тим, хто відчуває й розуміє їх.

Діна ФРУМІНА, українська художниця  та педагог

Ю Чудінов. Туманний ранок. 1988 р. Полотно, олія

Мистецькі надбання Буковини та Чернівців багаті й різноманітні. У цьому ми пересвідчуємося щоразу, коли оглядаємо художні виставки сучасних митців або згадуємо цікаві сторінки творчих біографій художників минулих років. З їхніми творами маємо можливість знайомитися і в експозиції Чернівецького художнього музею. Нещодавно музейна збірка поповнилася чотирма живописними полотнами роботи чернівецького митця Юрія Чудінова (1930-1992), які передала в дар музею дочка художника.

Ю Чудінов. В парку. 1979 р. Полотно, олія

Юрій Васильович Чудінов народився у Ташкенті. 1959 року здобув мистецьку освіту в Одеському художньому училищі, навчання в якому визначило його творчі устремління та сприяло формуванню його мистецької особистості.  Адже відомо, що в училищі панувала особлива атмосфера, яку створювали його найкращі педагоги, серед яких був, наприклад, послідовник славнозвісного митця  М. Бойчука Микола Павлюк. У роки навчання Чудінова в училищі викладала відома  художниця Діна Фруміна. Саме вона прищеплювала студентам любов до пейзажного жанру, уважне ставлення до формальних завдань і  була непримиренною поборницею забороненого тоді імпресіонізму та й узагалі сучасного мистецтва, яке мало тавро «формалізму». Викладачем Юрія Чудінова була також і Любов Токарева-Александрович, яка завжди дотримувалася власних педагогічних поглядів щодо своїх учнів: «Їм потрібно відкрити світ, а дорогу вони оберуть самі, захопити їх не лише ремеслом, а й художнім пошуком».

Із такими настановами й принципами випускник художнього училища Юрій Чудінов приїхав з Одеси до Чернівців й розпочав роботу в художньо-виробничих майстернях Художнього фонду України. Тими роками художники виконували замовлення установ та підприємств, які мали тоді переважно ідеологічний характер: картини та портрети на історико-революційну та ленінську тематику. Звісно, в тих установлених рамках працював і Юрій Чудінов, а натхнення знаходив у мотивах природи. Художник тяжів до пейзажного жанру і свої краєвиди подавав на обласні виставки. Хоча такі експонати не надто віталися в часи панування соцреалізму. Адже й на початку 1960-х років ще тривали критичні виступи, схожі більше на офіційні настанови, які отримали, наприклад, учасники ІІІ обласної художньої виставки: «Згадана виставка показала істотні недоліки, які допускають чернівецькі митці… Насамперед вражає вузькість та ідейна бідність тематики творів…. Невже крім осіннього рум’янцю та першого снігу художник нічого не бачить у нашому буйному й натхненному радянському житті?» (газета «Радянська Буковина», липень 1950 р.).  

Попри такий тиск та перешкоди, в колективі чернівецьких художників утворилася група митців, яким ставало сили залишатися вірними власному покликанню та які прагнули художнього пошуку. Одним із таких був і пейзажист Юрій Чудінов. Уже в 1960-ті роки він бере участь у всеукраїнських виставках. А 1971 року прозвітував персональною виставкою і став членом Спілки художників. Саме на це десятиліття припадає початок роботи над серією його карпатських краєвидів і пейзажів з подорожей Україною.

Ю. Чудінов. Повінь. 1979 р. Полотно, олія

Міркуючи над творчістю Юрія Чудінова, переконуєшся, що він був природженим пейзажистом. Адже художник не лише милувався красою природи, а й у своїх камерних композиціях немов зупиняв час, щоби передати настрій зачарованого довкілля. Назавжди залишаються в пам’яті і притишена стихія перлисто-сірої гладі рівнинної річки у творі «Повінь» (1979 р.), і  спокій засніженої алеї в ніжній сріблястій імлі («В парку», 1979 р.). А мотиви з карпатськими краєвидами хвилюють відчуттям епічності й величі природи («Стара Верховина», 1965 р., «Туманний ранок», 1988 р.).

Юрій Васильович запам’ятався неспішним і вдумливим, людиною самозаглибленою і напрочуд уважною до інших. Спілкування з ним незмінно було приємним і цікавим.

«Він був одним з найбільш визнаних пейзажистів, які жили й працювали в Чернівцях, – тепло згадує Юрія Васильовича живописець Олександр Літвінов і продовжує: – Чудінов був у нас головою молодіжного об’єднання, коли я починав свій шлях. У нього було щире прагнення поділитися знаннями та досвідом з молодими, доброзичливо знаходити та бачити сильні моменти в творах молодших колег. Він ділився з нами власними прийомами як змішувати фарби, які книги читати… Я назавжди засвоїв його поради щодо роботи над пейзажною композицією та її колоритом, зокрема щодо прийомів сполучення теплих і холодних кольорів. Незабутніми є і його турботливе ставлення до художників-початківців: він заохочував нас, вчив жити в цій професії і давав цінні поради, як позиціонувати себе в ній, себто як зберігати самобутність і не стати наслідувачем».

Заслужений художник України Євген Удін зберігає повагу до Юрія Чудінова, зазначаючи його професіоналізм і коректність у спілкуванні з колегами: «Тихий, не галасливий, спокійний був чоловік».

Своїми спогадами поділився про живописця Ю. Чудінова й  заслужений художник України Ярема Полатайко: «Він тонко відчував Буковину, трепетно й тепло передавав звучання її природи. А до колег ставився напрочуд чуйно й доброзичливо, вмів з особливою делікатністю висловити власну критичну думку. Інтелігентна й красива людина!»

За 33 роки життя та творчості в Чернівцях Юрій Чудінов утвердився як живописець яскравої творчої вдачі з особливим даром майстра пленерного пейзажу, чия творчість є цінним надбанням мистецької Буковини.

 Тетяна ДУГАЄВА, мистецтвознавець, член Національної Спілки художників України

Запис Художник, який умів зупиняти час: Пейзажист Юрій ЧУДІНОВ (1930-1992) та його мистецькі здобутки спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На запрошенні читаємо: «Запрошую на авторську зустріч»…
Це вже двадцять сьома зустріч і виставка художника Олега Любківського.

Містичний флер чернівецьких настроїв вулиць, домівок, вишуканих та елегантних силуетів архітектурних деталей, зруйнованих часом та байдужістю нащадків, неповторна пластика портретних планів брам, плит, решіток, цоколів, вікон назавжди підкорили і зачарували виставковий простір. Сімдесят творів художника Олега Любківського зі своїми історіями, драмами, сюжетами, жанрами, романтичністю, норовом, незалежністю, відвертістю та витонченістю, але знехтувані сьогоденням, з якоюсь фантастичною легкістю візуалізувалися у львівський мистецькій атмосфері.
Чи просто відчули спорідненість…
Спорідненість культур, долі, об’єднуючих принципів буття…  

Інтелектуальне мистецтво художника, його іронічний погляд, який у певній мірі є і сумним, передбачення руйнування не тільки матеріальних художніх цінностей, але й духовних,
перманентність віддзеркалення зламів епох та подій, здивували та зацікавили відвідувачів вернісажу.
А самотність автора-мистця є іноді і самотністю всіх мислячих людей.

Та й сама експозиція сприймалася неоднозначно, на мій погляд: картини не проста висіли, а промовисто запевняли і були здатні зрозуміти: себе, вас, світ, себе у цьому світі… Простір виставки художник умовно виокремив листівками двозначної картини «Бітте» на паркетних дощичках, які, як належить традиції гостинних господарів, ніби акумулювали та охороняли духовну ауру події. Зацікавлені погляди, жваве обговорення, філософія автора виставки, метафорична та емоційна, вабить і спонукає діалогу.
Прекрасна скрипкова музика доповнює і зв’язує ланцюжки візуальних образів одночасно в ілюзію і дійсність. Яка іноді є зовсім не парадною…
Хто був на відкритті виставки, мене зрозуміє, а хто не був, але знає художника, теж.

Картини Олега Любківського не тільки символічні та сповнені візуальної краси, вони є певним поштовхом до міркувань, вчинків та дій…

Те, що навколо нього, це не просто виразні деталі минулих століть, Олег Любківський інтегрує інтелектуальну композицію власного світогляду, щоби МІСТО, чи то Львів, Чернівці, Люблін, Цюрих, Базель, Дрогобич, не загубилося і не стояло осторонь у сучасній цивілізації…  

Тетяна Стрільчик, “Версії”,
фото автора
Чернівці – Львів, 25-26.03.2013

Верніcаж художника Олега Любківського у Львові. 26.03.2013

фото Тетяни Стрільчик

Дивись за посиланням – http://youtu.be/rbhm-3j5usA 

Далі буде…

Запис Львів та Чернівці – загальна культурна спадщина…Теза і антитеза поглядом художника спершу з'явиться на Медіа-Версії.