22-річна Ліза має ментальну інвалідність. Через особливості спілкування їй непросто знайомитися з новими людьми та почуватися впевнено в незнайомому середовищі. Проте сьогодні вона вже має навички баристи, випікає кекси, допомагає готувати десерти та щодня відкриває для себе нові можливості.

Важливим етапом у житті дівчини стала Інклюзивна кав’ярня Карітасу Чернівецької Єпархії. Це не просто заклад, де можна випити кави (адже таких безліч у Чернівцях), а простір можливостей, спілкування та здобуття професійних навичок для людей, які часто стикаються з барʼєрами на шляху до працевлаштування.

Саме тут дівчина разом з іще понад десятком молодих людей з подібними особливостями розвитку отримала шанс спробувати себе в роботі, опанувати нові навички і відчути, що її праця потрібна іншим. Саме сюди вона поспішає у визначені дні своїх «чергувань».

Поки що Ліза приходить допомагати баристі Інклюзивної кав’ярні Ярославові Семенку – він після стажування залишився працювати в кав’ярні.  Через хвилювання їй ще складно самостійно обслуговувати незнайомих відвідувачів, але для друзів та постійних гостей кав’ярні вона вже впевнено готує капучино. Кожен новий успіх додає їй віри у власні сили.

Мама дівчини розповідає, що донька завжди з нетерпінням чекає своїх чергувань. Ліза настільки радіє можливості прийти до кав’ярні, що буквально підстрибує від щастя, адже для неї це не просто цікаве дозвілля – це справжня робота, де вона почувається потрібною, відповідальною та корисною.

З часом з’явилися й нові досягнення. Ліза навчилася випікати кекси, а одного разу разом із Ярославом навіть приготувала торт. Здавалося б, невеликі кроки, але саме вони допомагають їй ставати самостійнішою та впевненішою у власних можливостях.

Особливим днем для Лізи став її день народження, який відсвяткували тут же, в Інклюзивній кав’ярні. Поруч були друзі та молоді люди, які, як і Ліза, долучені до проєктів Карітасу. Свято запам’яталося ще й несподіваним сюрпризом, про який розповідає керівниця кав’ярні Анна Барбазюк: випадковий відвідувач закладу виявився викладачем естрадного співу, а дізнавшись, з якої нагоди святкування, заспівав для іменинниці просто посеред затишної зали! Це був відомий буковинський співак і композитор Георгій Постевка, і цей щирий жест став для дівчини ще одним підтвердженням того, що вона є частиною великої та дружньої спільноти.

Історія Лізи — це історія про те, як підтримка, довіра та можливість спробувати свої сили здатні змінювати життя. Її успіх вимірюється не лише навичками баристи чи випічкою десертів. Він полягає у впевненості, яку дівчина поступово здобуває щодня, у готовності робити нові кроки та не боятися викликів.

За кожним самостійно приготовленим капучино, кожним кексом чи млинцем стоїть значно більше, ніж кулінарна майстерність. Це маленькі перемоги, які крок за кроком допомагають Лізі будувати власне майбутнє — життя, у якому вона відчуває себе потрібною, здатною та успішною.

Інклюзивна кавʼярня Карітасу Чернівецької Єпархії демонструє, що інклюзія – це не лише про доступність простору (хоч тут, звісно, простір доступний: підйомник для відвідувачів на кріслах колісних, спеціально облаштована вбиральня), а й про створення можливостей для кожної людини реалізувати свій потенціал.

Саме такі ініціативи допомагають будувати суспільство без барʼєрів, у якому кожен має шанс бути почутим, потрібним і успішним.

Ніколь Гаркуша, студентка І курсу кафедри журналістики філологічного факультету Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича

Запис Маленькі перемоги великої дівчинки спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Саме так і було з нашою героїнею – херсонкою Лесею, яка вимушено покинула домівку через вторгнення росіян і зараз мешкає в Чернівцях. Саме в нашому місті історія її давніх стосунків з банком сягнула апогею, і саме тут Леся знайшла від своїх поневірянь юридичний захист у фахівців «Карітасу Чернівецької Єпархії».

Коли щедрий банк настільки вам довіряє, що невпинно збільшує кредитний ліміт – не варто розслаблятися, навіть якщо цим кредитом не користуєтеся.

Херсонка Леся С. у серпні 2012р. отримала банківську картку одного із найвідоміших українських державних банків з нульовим кредитним лімітом. Шість років безхмарних стосунків з фінансовою установою не віщували жодних проблем. Аж ось у 2018-му банк почав збільшувати клієнтці кредитний ліміт, який на кінець 2021-го зріст до 50 тисяч гривень. Здавалось би – і нехай собі.

Та у вересні 2021-го клієнтка заблокувала всі свої картки через сумнівні (без її участі) операції. Дуже сумнівні, адже за один-єдиний вересневий день у якомусь столичному універмазі (нагадаємо: власниця картки – херсонка!) за чотири операції списало загалом доступні кредитні 50 тисяч гривень!

Це підтверджується постановою слідчого про визнання Лесі С. потерпілою. Адже вона повідомила про шахрайські дії не лише банк, а й правоохоронні органи. Обидві структури запевнили (звісно, письмово), що звернення взяте до уваги і робиться все можливе для вирішення проблеми.

Натомість, як з’ясувалося згодом, банк не лише не вживав жодних заходів, не проводив службове розслідування, як того вимагає чинне законодавства, а навпаки: звернувся до клієнтки про стягнення з неї боргу – тіла кредиту та відсотків, які нарахував після зняття грошей шахраями! І звернувся не лише до клієнтки, а й до суду.

Хай як нереалістично для скептиків це звучить, але фінансовій установі суд відмовив  в задоволені позовних вимог! Звісно, завдяки грамотному захисту відповідачки, яку забезпечив юрист Кризового центру «Карітасу Чернівецької Єпархії».

Юрист Артем Андрюк (на фото) розповів: підставою відмови банкові суд зазначив те, що клієнтка не знімала кредитні кошти, адже їх зняли треті особи шахрайським шляхом. Про це є підтвердження (витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, а також і вже згадувана постанова  дізнавача про визнання пані Лесі потерпілою). А отже, заява банку є безпідставною та необгрунтованою.

Звісно, банкіри з цим не погодилися. І подали апеляційну скаргу. А тим часом почали знімати нібито заборговані кошти з її зарплатної картки, відкритої у цьому ж банку. Половину суми, яка надходила, як зарплата. І ще були б зрозумілі апетити банку, якби йшлося про якісь сотні тисяч… Але коли надходить копійчані дві тисячі, і одну з них забирає фінансовий монстр – то виглядає трохи дріб’язково.

Також сумно, що розгляд справи правоохоронцями «дещо затягнувся»… Від  вересня 2021-го до лютого 2023-го року  потерпіла від шахраїв пані Леся (мати неповнолітньої дитини) зверталася до правоохоронців Херсону та Києва (адже під час окупації досудове слідство проводилося Оболонським УП ГУНП м. Києва, а Леся тепер ще й вимушено переселена особа), щоб дізнатися про стан розгляду «кримінального провадження за фактом шахрайських дій третіми особами шляхом списання з її карткового рахунку грошових коштів». І що? І нічого…

Але і це ще не все. Зрештою, банк програв і апеляцію! І… продовжив знімати кошти з зарплатної картки клієнтки!!! До того ж – не лише ті борги, які спричинили шахраї. А й судові витрати! Ще раз: судові витрати на суд, який банк програв!!! І тільки оформлена юристом «Карітасу» скарга до Національного банку України змусила повернути клієнтці стягнені судові витрати.

Судові витрати – так. Але не решту стягнутих коштів. «Тіло боргу» банк продовжує стягувати. Попри два рішення суду – першої інстанції і апеляційного.

Тому наступним кроком до справедливості може бути тільки розголос.

Бо великого фінансового монстра таки можна здолати, маючи за зброю юридичні інструменти і грамотних фахівців, які стоять на сторожі правди.

Маріанна Антонюк, спеціально для “Версій”

Запис Переможна юридична зброя «херсонського «Давида» проти «фінансового Голіафа» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Саме вісім років тому парох парафії о. Василь Стефанко почав облаштовувати при церкві соціальну кухню і годувати потребуючих. Священник сам завзятий кулінар, тож його ароматний і розсипчастий плов не лише став улюбленим смаколиком немічних і голодних, але й процес його приготування у великому казані на церковному подвір’ї уже не раз об’єднав парафіян і їхніх дітей.

Отже, отець Василь годував самотніх, маломобільних, стареньких. Згодом, коли Буковина потерпала від руйнівної повені, а людей, худобу, будівлі цілодобово рятували працівники з надзвичайних служб, отець з активними парафіянами забезпечував гарячі обіди для них – бо боротьба зі стихією не передбачала еменесникам часу на відлучення додому, і добра їжа підтримувала їхню боєздатність.

А коли росія підступно розпочала повномасштабне вторгнення і Вижниця наповнилася людьми, які тікали зі Сходу, Півночі і Півдня від обстрілів і бомбардувань, саме тут, у храмі Свв. Апп. Петра і Павла з перших днів війни. А точніше з 27.02.2022 р. переселенці знаходили і їжу, і дах над головою.

Вночі кидали матраци на підлогу і мали змогу поспати в теплі, а вдень намагалися дати раду і собі, і ближньому. Разом готували, разом заспокоювали дітей, разом шукали житло на довший період, якщо вирішили зупинитися тут, або способи їхати далі.

Щодня вимушені переселенці отримували тут гарячі обіди.  Спочатку приходило 20-25 осіб, потім 80, був період, коли готували на 150 переселенців повноцінний обід: перше, друге, салат, випічка, компот.

Поступово люди оговтувалися, ситуація ставала зрозумілішою, життя впорядкувалося. А парафія УГКЦ у Вижниці залишилася осередком помочі потребуючим і взаємодопомоги. І парафіяни, і новоприбулі долучалися до приготування їжі, до випікання хліба, а згодом, окрім забезпечення фізичного насичення, тут почали реалізовуватися і інші потреби людей: у спілкуванні, у заняттях для дітей, у духовній підтримці…Цоколь храму став місцем зустрічей – вірян, які після Служби Божої обговорюють свої плани соціального служіння; дошкільнят, яких приводять сюди в укриття на час повітряних тривог (найближчий дитсадок власного укриття не має), школярів, яким кортить погратися в настільний футбол та аерохокей; переселенців, яким також є що обговорити…

А віднедавна тут запрацював Центр психологічної і гуманітарної підтримки ВПО. Благодійний фонд, який створений у 2001 році при парафії виграв грант від американського фонду «РАЗОМ». За грантові кошти зробили в цоколі капітальний ремонт: сучасну стелю, кольорові стіни, двері.

За потреби тут влаштовують кінозал, дивляться і християнські кінострічки, і про рідні Карпати (от нещодавно дивилися «Довбуша»), навіть попкорн для охочих готують кожного разу.

Для старших осіб (від 50+), які бажають опанувати сучасні технології, запровадили курси комп’ютерної грамотності, закуплені планшети. Ті, хто потребує підтримки фізичних здібностей організму, тричі на тиждень збираються на фітнес.

Діє кулінарний гурток української кухні для дітей, гурток образотворчого мистецтва – закуплені вже мольберти, фарби, пензлики, і є художниця, яка малює навіть на камені… Також безкоштовні послуги надають психолог і юрист, а під час консультації можна і чаю чи кави попити.

І поки в цоколі події змінюють одна одну, або тривають одночасно – храм також не порожній. Хтось відчуває потребу помолитися в тиші, комусь потрібна порада духівника, щодня відправляється Служба Божа за українських воїнів…

«Не боюся ні працювати, ні своє віддати, якщо треба. Не боюся конкуренції – це приклад для інших, що таке може бути на кожній парафії», – каже отець Василь Стефанко. І справді – не боїться. Бо спочатку не було ні допомоги, ні проєктів – просто брався і робив. Ішов до дітей в місцевий інтернат. Влаштовував невимушене спілкування за готуванням нехитрих страв –  так би мовити, поєднував духовне з раціональним. Згодом домовлявся з місцевими піцеріями і ресторанами, водив цих дітей на кулінарні майстер-класи, де їх навчали і готувати, і сервірувати столи,  – тож діти могли приміряти на себе і роль кухарів, офіціантів, і так само – клієнтів вишуканого закладу. Хтозна, коли їм ще випаде нагода побувати на гастроподіях…

Наразі ж планує з парафіянами та іншими небайдужими, які долучаються до соціального служіння на парафії, влаштувати духовно-гастрономічне дійство на подвір’ї храму: зварити плов у великому казані, разом куштувати його, а далі – спакувати в харчові контейнери і рознести потребуючим. І йти не лише з їжею, а і з душевною розмовою і духовною  підтримкою.

Адже це і є християнство – служити ближньому. Служити з любов’ю. Не боятися ні конкуренції, ні праці. Не боятися віддавати своє, якщо треба.

Маріанна Антонюк,

фото з фейсбук-сторінок “Карітасу Чернівецької Єпархії” та отця Василя Стефанка, а також з його особистого архіву

Запис «Не боюся ні конкуренції, ні праці, ні віддати своє – якщо треба», – священник із Вижниці спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У День Святого Миколая, з благословення Єпископа Чернівецької Єпархії УГКЦ Йосафата Мощича «Карітас Чернівецької Єпархії» відкрив інклюзивну кав’ярню-мануфактуру.

Затишний заклад планується не як звичайна кав’ярня. Заклад є соціальним проєктом з адаптації, соціалізації та підготовки молоді з ментальною інвалідністю до подальшого працевлаштування.

Тут стажуватимуться молоді люди з ментальною інвалідністю віком від 18 до 35 років, а освоївши вміння та навички кухаря, офіціанта, баристи тощо матимуть змогу працевлаштуватися в інші заклади. У кав’ярні проводитимуть майстеркласи різного спрямування як для бенефіціарів «Карітасу Чернівецької Єпархії», так і для інших охочих.

Кав’ярня є також доступною для людей на кріслах колісних – тут облаштований підйомник. Це середовище, в якому затишно всім.

Каву і тістечка до неї тут не «купують», ними пригощаються за пожертву. Спосіб віддячити за каву чи солодощі – пожертва, яку можна зробити за QR-кодом, розміщеним на столиках, барній стійці і стінах затишного закладу.

Відкриття кав’ярні розпочалося з освячення приміщення Єпископом Чернівецької Єпархії УГКЦ Йосафатом Мощичем, і у події, окрім власне найперших користувачів закладу, взяли участь запрошені гості: представники влади, духовенства, доброчинці.

Планується, що кав’ярня працюватиме від понеділка до суботи від 9 до 20 години, у неділю тут буде вихідний.

За матеріалами “Карітасу Чернівецької Єпархії”

Запис Каву зі смаком милосердя варять у першій чернівецькій інклюзивній кав’ярні спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Іванові та Любі – за 70. До Хотина вони переїхали ще минулого року, залишивши свою домівку в Харкові. Пенсіонерам бракує грошей, адже з невеликої пенсії треба сплачувати за оренду та комунальні послуги, купувати необхідні ліки. Кажуть, що допомагають діти. А добрі сусіди в Хотині подарували їм велосипеди, на яких подружжя і приїхало за допомогою, яку надають доброчинці.

Під час очікування черги на отримання продуктової допомоги, Іван переглядає новини в месенджері. Його серце болить від новин з Харкова, де останніми днями окупанти завдають жахливих ударів від яких страждає мирне населення. Людей, витягують з-під завалів зруйнованих будинків, серед вбитих та поранених – діти…

Чоловік розповідає, що в Харкові залишилися його син та донька. Син – лікар «швидкої», якраз рятує поранених після обстрілів. Донька також медик, і разом з братом не могли залишити місто в цей тяжкий час – потрібно рятувати багато життів…

Іван дякує за продуктову допомогу, яку вони отримали в «Карітас Чернівецької Єпархії», бо знає, наскільки це важлива підтримка для них обох.

Днями набори для приготування гарячих обідів «Карітас» привіз 32 вимушеним переселенцям, які проживають в Хотинській громаді. Така допомога дозволить забезпечити потребу в харчуванні вразливим категоріям населення на 2 тижні.

Окрім продуктів, «Карітас» дбає і про духовну підтримку потребуючих. У Хотині з отримувачами допомоги спілкувався парох парафії Преображення Господнього УГКЦ о. Юрій Перхун, кожне слово підбадьорення відгукувалося в серцях людей і додавало їм сили долати випробування.

Фейсбук-сторінка “Карітасу Чернівецької Єпархії”

Запис На велосипеді – за допомогою від доброчинців спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Практично при кожному храмі УГКЦ на Буковині є група небайдужих активних людей, які окрім участі в Літургії чи спільних молитвах здійснюють і іншу спільну діяльність: допомагають нужденним, відвідують немічних, збирають кошти для потребуючих… Словом, чинять діла милосердя, керуючись принципом «скільки свого життя я віддаю для ближнього, немічного – стільки я закладаю у свої відносини з Богом».

Служителі «Карітасу» об’їхали дванадцять парафій у Чернівецькій області – від краю до краю, від гірського Селятина на кордоні з Румунією до Новодністровська на межі з Вінниччиною – з роз’ясненням, що таке соціальне служіння. Після зголошення найактивніших, розглянули разом з ними ймовірні напрями служіння, їхні переваги і недоліки, і визначилися, на якій саме допомозі ближньому зосередяться парафіяни. А далі вже саме вони – хто готові допомагати іншим, але зможуть це робити ще ефективніше, якщо використають професійніший підхід – запрошуються до участі у Школах волонтерів, які проводить «Карітас Чернівецької Єпархії».

Кожна Школа волонтерів обов’язково базується на духовних основах. Адже, як стверджує директор «Карітас Чернівці» о. Любомир Іваночко добрі справи – це другий крок після віри.

«Щоб чинити добрі Божі діла, треба насамперед вірувати в Того, Кого Бог нам послав, – каже о. Любомир. –  Тобто беззаперечно довіряти цій Особі, коли вона незважаючи ні на що залишається авторитетом. Коли є ця віра – тоді наступним кроком буде чинити добрі діла. Чинити їх в ім’я Ісуса, для прослави Божого імені, щоби авторитет Божий зростав». А попри те, що доброчинність не є ні легкою справою, ні вдячною – пошук “їжі, що не проминає” є обов’язковим для християн.

На перших двох школах вони дізналися про лідерство в служінні, про категорії вразливості потребуючих (родини в складних життєвих обставинах, люди з інвалідністю, люди похилого віку і т.ін.), ознайомилися з системами убезпечення в «Карітас Чернівці», здобули основи фінансової та юридичної грамотності. Навчання було націлене на збереження індивідуальності кожної парафії: намагалися не пропонувати шаблонного шляху розвитку служіння, а віднайти напрямки, притаманні кожній парафії. Третю Школу присвятили командотворенню.

Майже чотири десятки волонтерів, представників парафій, служителів “Карітас Чернівці” під керівництвом досвідченого тренера Тараса Косара разом навчалися, як ефективно творити діла милосердя.

В ігровій формі з’ясовували і проговорювали те, з чим стикаються щодня, але могли не зауважувати чи не розуміти: в командній роботі важливо слухати і чути, а також говорити так, щоб тебе почули; нерідко комусь слід взяти на себе лідерство, а комусь – довіритися і дозволити себе вести; для вдалого звершення деяких справ необхідно багато разів повторювати і починати спочатку, в чомусь не можна поспішати, а в чомусь може зашкодити якраз повільність…

Нове бачення звичних речей, новий імпульс завзяття, нові знайомства і бажання запалювати інших повезли учасники Третьої Школи волонтерів у свої спільноти – з наміром “іти і шукати: Бога, служіння, добрих справ милосердя”. Бо, зрештою, саме діла милосердя відкривають нам Небо.

За матеріалами БО БФ “Карітас Чернівецької Єпархії”

Запис Чинити добро для зростання Божого авторитету спершу з'явиться на Медіа-Версії.