Бізнес і парламентські фракції – чи не найдавніший симбіоз в українській політиці, який став уже її особливістю. Однак на нинішніх парламентських виборах фінансово-промислові групи збільшили свою залученість до процесу, та ще й максимально диверсифікували ставки. Про це говорять експерти, про це свідчать списки політичних сил та імена партійних донорів. Який бізнес із якими партіями та в якій формі співпрацює перед виборами, проаналізувало «Радіо Свобода».

Як великий бізнес впливає на парламентські вибори в Україні? Хто стоїть за найбільш рейтинговими партіями? Хто забезпечує їх коштами, кадрами, доступом на телеекрани? Іноді відповісти на ці запитання досить просто: у списках деяких партій можна зустріти самих «акул» великого бізнесу. Іноді про «роботу» фінансово-промислової групи з конкретною партією можна говорити лише за непрямими ознаками, як-от «дружба» партійних лідерів із певними телеканалами, таємні зустрічі політиків з олігархами чи нюанси біографій кандидатів у депутати.

 «Свіжі» соціологічні дослідження свідчать, що до майбутнього парламенту можуть пройти (за партійними списками) лише п’ять політичних сил, інші значно відстають.

За даними соціологічної групи «Рейтинг», незмінним лідером є пропрезидентська партія «Слуга народу» (35,1% від опитаних, які мають намір голосувати), за нею, зі значним відривом, ідуть: «Опозиційна платформа – «За життя» (11,1%), «Європейська солідарність» (6,9%), «Голос» (6%) і «Батьківщина» (5,9%). Прохідний бар’єр до Верховної Ради – 5%.

Отож «Радіо Свобода» зосередилося на зв’язках із бізнесом саме п’ятірки лідерів, яка, швидше за все, й формуватиме архітектуру Верховної Ради дев’ятого скликання.

«Слуга народу»: «друзі» та «друзі друзів»

Пропрезидентська партія «Слуга народу», яку від президентських виборів очолює член «ЗеКоманди» Дмитро Разумков, зберігає лідерство і в парламентських перегонах. Про зв’язок глави держави й екслідера «95 кварталу» з Ігорем Коломойським в Україні не говорив тільки ледачий. Програма «Схеми» з’ясувала, що Зеленський і члени його команди неодноразово літали у різні країни до міст, де перебував Коломойський. Сам олігарх схвально відгукується про Зеленського. А серед креатур глави держави звертає на себе увагу не лише голова Офісу президента  Андрій Богдан.

Наскільки залежить від Ігоря Коломойського та його бізнесу партія «Слуга народу»?

Телевізійна служба новин» на телеканалі «1+1» (співвласником якого є Коломойський – «Версії») не буде піарити партію «Слуга народу», заявив генеральний директор «1+1 Медіа» Олександр Ткаченко, який за сумісництвом координує київських мажоритарників від цієї партії та є в її списку №9. Та невдовзі після цієї заяви на «ТСН» з’явився сюжет про мажоритарників від «Слуги народу», який коментував сам же Олександр Ткаченко, зауважив «Детектор медіа». У списку кандидатів партії є ще кілька людей, окрім Ткаченка, які можуть бути пов’язаними з Коломойським.

№33 – підприємець Дмитро Соломчук, представник Зеленського на президентських виборах. Компанія Соломчука «Агроцентр» у вкрай складному для банків 2014 році отримала кількамільйонний кредит від «Приватбанку» Коломойського, після чого Соломчук давав позитивні коментарі про кредитну політику банку.

Під №45 бачимо гендиректора підконтрольного Коломойському агентства «УНІАН» Артема Ковальова, який водночас є міноритарним акціонером телеканалу «1+1».

Валерій Стернійчук, №46 у списку, до Луцької міськради балотувався від партії «Укроп», яку заснували люди з оточення Ігоря Коломойського. Ще один колишній представник «Укропу», політолог Микита Потураєв, у списку «Слуги народу» йде під №97. Від «Укропу» «Слуга народу» успадкувала і прессекретаря: це Євгенія Кравчук, яка тепер очолює пресофіс пропрезидентської політсили і водночас є №112 у партійному списку.

Останнім часом в українських медіа і в соцмережах ширяться чутки, що Коломойський зменшує свою підтримку «Слуги народу» й розглядає інші ставки на цьогорічних виборах, однак незаперечних підтверджень цьому наразі немає.

Переважна більшість українських фінансово-промислових груп співпрацює зі «Слугою народу» й має своїх людей у списку, серед мажоритарників або у виборчому штабі, стверджує частина експертів. Зокрема, Олексій Голобуцький говорить про те, що на «Слугу народу» впливає, можна сказати, рекордна кількість олігархів.

«Нічого дивного: за політичними проектами, які мають шанси пройти до парламенту, стоять великі гроші, стоять ті, кого ми називаємо олігархами. І за «Слугою народу» їх – ціла низка. Коломойський там уже не головний, судячи з усього. Так, в Ахметова немає свого власного проекту, як раніше, але в нього є свої люди у списках кількох партій, а ще – кандидати-мажоритарники. Мої джерела свідчать, що і Віктор Пінчук має там інтерес, і я бачу у списку певні прізвища на підтвердження цього», – визнає Голобуцький.

До прикладу, «Ліга.Нет»​ пов’язує з Пінчуком таких кандидатів, як Михайло Соколов (№99), який працював членом команди антикризового управління корпорації «Інтерпайп» (власник – Віктор Пінчук), а раніше, коли ще був громадянином Росії, відповідав за регіональну політику російського нафтогазового гіганта «ЮКОС». А №15 у списку – політолог Єлизавета Ясько  – навчалася в Оксфорді на стипендію фонду Віктора Пінчука.

Список «Слуги народу» демонструє впливи цілої низки менших фінансово-промислових груп. Так, під №63 значиться Людмила Марченко, провідний спеціаліст департаменту розвитку персоналу гіпермаркетів «Епіцентр» і «Нова лінія», власниками яких є подружжя колишніх «регіоналів», чинний народний депутат Олександр Герега та його дружина Галина. А №109 – колишній «регіонал» з Луганської міськради Руслан Горбенко, власник компанії «Інтершина UA».

Переважна більшість українських фінансово-промислових груп співпрацює зі «Слугою народу»

Та є у списку «Слуги народу» бізнес-леді, яка фінансово підтримує не лише свою партію, а й її конкурента. Ольга Кавун – №78 – володіє меблевою фабрикою і салоном краси. Журналісти порталу «Ліга.Нет» виявили, що на початку 2019 року вона переказала понад 230 тис. грн партії «Наші» Євгена Мураєва. І цей перелік не є вичерпним.

Представників західного бізнесу у списках «Слуги народу» значно менше, ніж у того ж «Голосу». Один із них – Олексій Устенко (№86), який очолює інвестиційний напрям компанії AgroGeneration (Франція) та є координатором Гарвардського клубу в Україні.

Група компаній «Квартал-95» має чи не найбільше бізнес-представництво у «Слузі народу»: портал «Ліга.Нет» підрахував, що йдеться щонайменше про 35 кандидатів, яким можна присвятити окрему публікацію.

У списку «Слуги народу» можна побачити і менеджмент проросійських, а то й просто російських фінансових груп в Україні. Так, №38 – Олександр Завітневич, директор Смілянського електромеханічного заводу, одним із власників якого є російська корпорація «Велес Капітал» Дмитра Бугаєнка й Олексія Гнєдовського. А №13 – Олена Шуляк, будівельний експерт, – тривалий час працювала у керівництві російської корпорації «Midland Group», що належить Едуарду Шифріну.

Нещодавно програма «Схеми» виявила що №22 «Слуги народу» Андрій Холодов є кумом бізнесмена й одного з лідерів партії «За життя» Віктора Медведчука.

Промовистою є й лояльність до фаворита парламентських перегонів українських телеканалів. Якщо на близьких до експрезидента Порошенка «5-му каналі» та «Прямому» про «Слугу народу» та його лідерів згадують переважно у формі критики, а на «1+1» показують регулярно, то медіаресурси Пінчука (ICTV та СТБ) й Ахметова (ТРК «Україна») згадують цю партію досить часто. Періодично сюжети й новини щодо пропрезидентської політсили з’являються й на «Інтері», пов’язаному з групою «Бойка-Фірташа», яка ставить на цих виборах на зовсім іншу партію.

«Опозиційна платформа – «За життя»: Фірташ і/або Медведчук

У першій десятці опозиційної платформи «За життя» є ключові гравці всіх фінансово-промислових груп, які вкладаються в цю політсилу на парламентських виборах.

Юрій Бойко та Сергій Льовочкін – чинні народні депутати та експосадовці часів Януковича – входять до першої десятки партійного списку. Водночас їх відносять до «фінансово-промислової групи Бойка-Льовочкіна-Фірташа», яку називають також «групою «РосУкрЕнерго». Бойко, Льовочкін та інші люди з партійного списку «За життя» нещодавно засвітилися у Відні на святкуванні дня народження Дмитра Фірташа.

Михайло Гончар, президент центру глобалістики «Стратегія XXI» нагадує, що Сергій Льовочкін і Дмитро Фірташ спільно приватизували облгази, як наслідок – ці компанії роками використовували газогони, «не платячи державі ні копійки». (А тепер згадайте, скільки ахів та охів «За життя» висловлює щодо ціни на газ та газогонів. Стає зрозуміло – чому.– «Версії» )

Юрій Бойко у той період був міністром палива та енергетики, а потім – віцепрем’єром.

Облгази, які є ключовим активом цієї групи, понад три місяці не платять «Укртрансгазу» за послуги транспортування блакитного палива, відтак державне газорозподільне підприємство говорить про ризик банкрутства й колапсу в цьому секторі. Водночас вигодоотримувачі від діяльності облгазів ідуть до парламенту на чолі списку своєї партії та активно фінансують її.

Віктор Медведчук, кум російського президента Володимира Путіна, співзасновник і третій номер «Опозиційної платформи – «За життя» водночас є лідером так званої «фінансово-промислової групи Медведчука», яка має бізнес в Україні та Росії, один з напрямків якого – торгівля між цими двома країнами.

Водночас у базах даних українського бізнесу Медведчук зазначений як засновник лише однієї компанії. При цьому цілою низкою підприємств володіє його дружина Оксана Марченко, йдеться в розслідуванні програми «Схеми». Журналісти «Схем» виявили, що Марченко, серед іншого, є власницею кіпрської компанії «TUMILLON INVESTMENTS LTD», яка через інші кіпрські компанії володіє часткою, що становить 51,1% у російській компанії «НЗНП Трейд», яка і виграла конкурс на право видобувати нафту на Гавриківському родовищі, одному з трьох найбільших у Ханти-Мансійському автономному окрузі. Його запаси оцінюють у понад 40 млн тонн.

Швейцарський трейдер «Протон Енерджі», який разом із пов’язаною з ним компанією «Глуско» займає значну частку імпорту до України та оптової торгівлі скрапленим газом, бензином та дизпаливом, належить Нісану Мойсеєву, другові та бізнес-партнеру Медведчука: журналісти бачили його, коли він виходив з чартера Медведчука разом із ним самим – після повернення борту з Росії.

№17 – Григорій Суркіс, почесний президент Федерації футболу України та бізнес-партнер Медведчука. Водночас братів Суркісів бачили на дні народження іншого великого бізнесмена, Дмитра Фірташа, у Відні, де вони в короткому коментарі «Схемам» говорили про свої дружні стосунки з ним.

Інша людина з оточення Медведчука, чинний депутат Тарас Козак входить до першої десятки партійного списку й водночас володіє телеканалами «Ньюзван» і «112 Україна». Нещодавно Козак придбав новий медіа-актив – телеканал «ЗіК». У ЗМІ пройшла також інформація про те, що група Медведчука придбала телеканал «Інтер», але прес-служба Медведчука це спростувала.

Між тим, на всіх чотирьох згаданих телеканалах, зокрема і на «Інтері», лідери партійного списку «За життя» з’являються дедалі частіше. Ці канали синхронно працюють саме на розкрутку Медведчука, визнає медіаексперт Отар Довженко.

В «Опозиційну платформу – «За життя» групи Медведчука та Бойка-Фірташа вкладаються приблизно порівну, вважає Володимир Фесенко. Однак експерт корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика» Костянтин Матвієнко стверджує, що Віктор Медведчук звик бути одноосібним лідером, тож говорити про бізнес-вплив на партію когось, крім нього, не варто.

«Європейська солідарність»: сам собі Порошенко?

У першій десятці політичної сили п’ятого президента України Петра Порошенка є лише один представник великого бізнесу – він сам. Саме кошти Порошенка, який є власником корпорації «Рошен», «Міжнародного інвестиційного банку» та ще цілої низки компаній, є для партії основними. Порошенко є не лише першим номером у «Європейській солідарності», а й найбільшим і найвпливовішим бізнесменом у ній. Утім, не єдиним. №11 у «Євросолі» – чинний нардеп Артур Герасимов, який очолює «Ukrainian Marketing Group» – лідера на ринку маркетингових досліджень в Україні. Одразу за ним – віцепрем’єр Степан Кубів, до 2012 року – банкір, голова правління «Кредобанку» (дочки одного з провідних польських банків) та «Банку Львів» (власники – компанії з Ісландії та Швейцарії).

Співфінансують виборчу кампанію «Євросолі» і бізнес-партнери Порошенка, Ігор Кононенко та інші, які йдуть по мажоритарних округах, стверджує політолог Володимир Фесенко. Зі свого боку, Костянтин Матвієнко наголошує: в умовах українських виборів медійна підтримка з боку бізнесу важить не менше, а то і більше, ніж пряме фінансування партій.

В умовах українських виборів медійна підтримка з боку бізнесу важить не менше, а то і більше, ніж пряме фінансування партій.

Олігархи ніколи не знімали руку з пульсу української політики. Ще від кінця 1990-х, коли в Україні тільки формувалися фінансово-промислові угруповання, вони завжди впливали на політичні партії абсолютно різного, часто діаметрально протилежного ідеологічного орієнтування. Можна назвати весь спектр українського політикуму, де брали активну участь (хоча й не публічно) ті, кого ми звемо олігархами. Йдеться не лише про гроші. Йдеться і про інформаційні можливості, зокрема – про надання ефірів на телеканалах та радіостанціях, площ у друкованих та в онлайн-ЗМІ. Останнім часом вони активно працюють і в соцмережах.

Петро Порошенко та його однопартійці традиційно присутні на «5-му каналі», яким володіє експрезидент. Донедавна Порошенка було багато на ТРК «Україна» Ахметова, пік його присутності на цьому медіа був напередодні президентських виборів. Наразі медіа-імперія Ахметова значно менше підтримує Порошенка та його партійний проект, натомість вона вибудовує взаємини з чинним президентом Зеленським, визнає політолог Володимир Фесенко. Проте Порошенко залишається в ефірі каналу Ахметова:  у червні він дав ексклюзивне інтерв’ю у студії телеканалу.

Між тим, серед мажоритарників, які висуваються від «Євросолі» – чинний депутат і власник телеканалу «Еспресо»  Микола Княжицький.

Зі свого боку, Володимир Макеєнко, який раніше був депутатом від «Партії регіонів», а перед цим – від «Солідарності» Порошенка, володіє телеканалом «Прямий», який є постійним медійним майданчиком для експрезидента та його однопартійців. Сам Макеєнко в ефірі «Прямого» відверто наголошує, що підтримує Порошенка як політика.

Володимир Фесенко не виключає, що лідер «Європейської солідарності» негласно співпрацює зі своїми ідеологічними опонентами, такими як «За життя», а їхнє публічне протистояння швидше нагадує «боротьбу нанайських хлопчиків».

Чи згадують «Європейську солідарність» та її першу десятку телеканали «групи Медведчука» та інших фінансово-промислових груп? Досить регулярно згадує телеканал «112 Україна». Причому, тут і критика президентського правління Порошенка, і програмні заяви «Євросолі», зокрема й щодо «протидії проросійському реваншу». Для порівняння: на телеканалах Віктора Пінчука після завершення президентських виборів Порошенка та очолювану ним партію майже не згадують.

«Голос» і бізнес, чи «Голос» – бізнес?

Лідер партії «Голос» Святослав Вакарчук запевняє, що його політичний проект не має залежності від великого бізнесу. При цьому експерти, опитані «Радіо Свобода», бачать ознаки підтримки «Голосу» з боку українського бізнесмена Віктора Пінчука, російського олігарха (українського походження) Михайла Фрідмана й навіть з боку бізнес-проектів, пов’язаних з американським мільярдером Джорджем Соросом.

Коли «Голос» назвав своїх донорів, у цьому списку виявилися Петро Чернишов, екс-президент компанії «Київстар», яка належить Фрідману, Сергій Фурса, інвестиційний банкір і фахівець з продажу боргових цінних паперів компанії «Dragon Capital» (одним з головних інвесторів якої є компанія Джорджа Сороса), Андрій Левчук, фінансовий директор компанії «Чумак», співвласницею якої також є «Dragon Capital», і Тарас Лукачук, регіональний президент компанії «Jacobs Douwe Egberts».

Вакарчук наголошує, що він, як співак та підприємець, теж вкладає в політичний проект  власні гроші.

Щоб оцінити вплив великого бізнесу на «Голос», експерт корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика» Костянтин Матвієнко у коментарі «Радіо Свобода» запропонував виділити у списку партії конкретних осіб, яких пов’язують з великими фінансово-промисловими групами.

Юлія Клименко, №2 у партії «Голос» та її засновниця, працювала заступником міністра економічного розвитку, а ще раніше – комерційним директором компанії «Dragon Development» (входить до «Dragon Capital»).

№3 – Кіра Рудик, головна операційна директорка «Ring Ukraine», стартапу, яким володіє корпорація Amazon. Станом на 2019 рік бренд Amazon визнали найдорожчим у світі, він посунув з цього п’єдесталу Microsoft.

№6 – адвокат Олег Макаров, співзасновник компанії «Василь Кісіль і партнери», яка спеціалізується на захисті юридичних інтересів великих фінансово-промислових груп. Макаров – колишній член партії «Самопоміч», до фракції якої він належав у Київраді.

№13 – Петро Осадчук, донедавна – член правління та директор з регуляторного і правового забезпечення компанії «Київстар», яка входить до «Альфа Груп» Михайла Фрідмана.

Нещодавно спричинили скандал біографії та зв’язки двох кандидатів-мажоритарників від «Голосу». Один з них, Дмитро Огньов, одружений із сестрою фігуранта кількох журналістських розслідувань, депутата від БПП Гліба Загорія. Ця родина володіє фармацевтичною компанією «Дарниця». Іншого мажоритарника, Тараса Шкітера, пов’язують з діяльністю організації «Український вибір» Віктора Медведчука у Луцьку. Партія «Голос» відкликала обох кандидатів одразу ж після появи компромату на них.

Ці та інші особи у списках кандидатів від «Голосу» свідчать, що великий український, російський та західний бізнес максимально диверсифікують свої впливи на партії, які йдуть до парламенту 2019 року, вважає експерт Костянтин Матвієнко.

Пінчук так само, як і Сорос, впливає на присутність Святослава Вакарчука у ЗМІ – Костянтин Матвієнко

З іншого боку, в списку партії «Голос» є не лише громадські активісти, а й ціла низка представників середнього та малого бізнесу. Наприклад, серед кандидатів можна побачити підприємця та шоумена Сергія Притулу.

«У «Голос» вкладають і Пінчук, і Фрідман. Є певні їхні люди у списках, є й інші ознаки. Та довести все це важко. Головне – дивитися, як депутати від партії голосуватимуть у парламенті. Лише тоді можна буде точно сказати, який бізнес в які політичні проекти вкладався», – вважає політтехнолог Олексій Голобуцький.

Натомість Володимир Фесенко стверджує, що не можна кандидатів чи донорів Вакарчука однозначно називати «людьми Фрідмана», «людьми Сороса» тощо.

«Батьківщина» – без олігархів?

Партія «Батьківщина» та її незмінна лідерка Юлія Тимошенко позиціонують себе як борці з олігархами й «запобіжник» проти посилення їхнього впливу.

Фінансова звітність партії відповідає цьому іміджу: головними її донорами є прості українці – студенти, пенсіонери та представники малого бізнесу. Однак розслідування «Схем» виявило, що значна частина «спонсорів з народу», чиї внески партія вказує у звітах, не мають жодного стосунку до «Батьківщини» й не давали їй грошей. Сама Тимошенко, пояснюючи, звідки взялися фейкові «донори» у партійній бухгалтерії, сказала, що підприємці фінансують партію через інших осіб, щоб уникнути переслідування.

Від кого ж насправді «Батьківщина» отримала ті кошти, які, за фінансовою звітністю, давали прості українці? Юлія Тимошенко, відповідно до її декларацій, бізнесу не має. Натомість її чоловік Олександр має кілька компаній в Україні та ЄС. Деякі однозначно виглядають як створені для потреб дружини. Одна з них так і зветься: «Леді Ю».

Втім, легальних доходів від бізнесу родини Тимошенко не вистачило б на президентську, а потім і на парламентську кампанію. Натомість у партійному списку можна побачити інших великих бізнесменів.

Сергій Тарута – співвласник корпорації «Індустріальний союз Донбасу» та низки великих промислових підприємств, а за сумісництвом – №2 у списку «Батьківщини». Його офіційні статки перевищують півмільярда доларів.

№14 у списку «Батьківщини» – Костянтин Бондарєв, колишній власник банку «Велес», який ліквідували рішенням НБУ. Програма «Наші гроші» з’ясувала, що нині він володіє великою мережею ломбардів «Дешева готівка».

Політологи, опитані «Радіо Свобода», говорять про те, що «Батьківщина» зробила головну фінансову ставку на місцеві бізнесові еліти, а не українські та закордонні фінансово-промислові групи. Значною мірою це підтверджує і список партії.

Так, під №61 у ньому ми знайшли Олександра Скочеляса з Хмельницького. Розслідування «Схем» засвідчило, що Скочеляс не лише обіймає посади у місцевій владі та в місцевому осередку партії, а й має низку будівельних та видобувних підприємств у Центральній та Західній Україні, а ще – був фігурантом скандалів, пов’язаних із незаконною забудовою та незаконним видобуванням корисних копалин.

Політологи стверджують, що «Батьківщина» зробила головну фінансову ставку на місцеві бізнесові еліти, а не українські та закордонні фінансово-промислові групи.

№70 – бізнесмен з Волині Петро Кравчук, співзасновник ТОВ «Євротранслогістик» та спільного українсько-німецького підприємства «Волинь Транс» ЛТД».

№97 – запорізький бізнесмен та експосадовець облдержадміністрації Геннадій Фукс  має кілька підприємств у різних галузях: від торговельних і логістичних до мережі кав’ярень.

Однак це – не вичерпний перелік великого та середнього бізнесу, який стоїть за «Батьківщиною». Розслідування «Наших грошей» доводить, що одним з імовірних спонсорів партії є бізнесмен та депутат-утікач Олександр Онищенко.

Юлія Тимошенко та її однопартійці дуже часто з’являються на телеканалах ICTV та СТБ, які контролює бізнесмен Віктор Пінчук. Та й сама Тимошенко періодично зустрічається і веде переговори з Пінчуком, з’ясували журналісти програми «Схеми: корупція в деталях». Зрештою, Тимошенко визнала-таки свої зустрічі з олігархом.

Потужна медійна присутність Тимошенко на каналах Пінчука виглядає закономірною: депутат Олена Кондратюк, яка на цих виборах є №5 у «Батьківщині», водночас є дружиною директора телеканалу ICTV Олександра Богуцького. Показовими є й інші телевізійні майданчики, на яких з’являються представники партії.

Лідерка «Батьківщини» – бажана гостя телеканалу «НАШ» Євгена Мураєва, кандидата від «Опозиційного блоку», який від моменту його створення підтримує бізнесмен Рінат Ахметов. А також – на телеканалі «1+1» Ігоря Коломойського.

 «Тимошенко спілкувалася з Коломойським по телефону», «вітала його з днем народження» – такі повідомлення з’явилися в українських медіа, які оприлюднили запис розмови двох людей, чиї голоси схожі на голоси лідерки «Батьківщини» та українського бізнесмена відповідно. Попри емоційне обговорення факту розмови в парламенті, ані Тимошенко, ані Коломойський не підтвердили і не спростували цього телефонного дзвінка.

За фінансовим бортом

Аутсайдерами парламентських перегонів, як виглядає, залишаються «Сила і честь» Ігоря Смешка, «Громадянська позиція» Анатолія Гриценка і «Радикальна партія Олега Ляшка», хоча їхні лідери й показали на президентських виборах вагомі результати.

Частина експертів говорять про ознаки того, що Рінат Ахметов згорнув підтримку проекту Олега Ляшка, на якого робив значну ставку ще пів року тому.

Ігор Смешко має однозначну медійну підтримку з боку проектів Дмитра Гордона, а також періодично з’являється у ЗМІ Коломойського та Пінчука. Про дружні взаємини  Смешка з експрезидентом Кучмою, з його зятем Пінчуком та з керівником його адміністрації Медведчуком говорить низка політологів.  Володимир Фесенко зауважує, що політична сила Смешка має «десятки груп впливу», і це пояснює велику політичну строкатість виборчого списку. Водночас така різновекторна підтримка поки що не допомогла «СіЧі» дотягти до прохідного бар’єра.

Анатолій Гриценко говорить про свою незалежність від великого бізнесу. При цьому його партія та її виборча стратегія мають ознаки помітного дефіциту коштів.

Цьогорічна парламентська кампанія суттєво відрізняється від попередніх принаймні тим, що доступ до телеканалів став важити для успіху значно більше за фінансові вливання, визнає політолог Сергій Таран.

«Надання інформаційних ефірів – не менш потужне спонсорство, ніж фінансове. Аналізуючи, на яких телеканалах з’являються «Голос» і його лідер, Ігор Смешко тощо – зовсім не складно вийти на спонсора. «Вибори роблять телевізори», при цьому телеканали здебільшого є неприбутковими», – пояснює Таран.

Зі свого боку політолог Олеся Яхно говорить про інші тренди в симбіозі партій та бізнесу на виборах-2019.

Парламентська кампанія продовжується на тренді президентської: олігархи повернулися і потужно відновлюють вплив – Олеся Яхно.

Загалом олігархи відчули, що нарешті можуть повернутися до життя й збудувати в Україні такий собі «формат семибоярщини», коли неформально на все впливають вони. Так, Коломойський в одному з інтерв’ю сказав, що «в душі всі олігархи були за Зеленського».

Олеся Яхно пояснює, що такий вплив, зрештою, може проявитися не так у складі фракції, як у важливих призначеннях на рівні регіонів та в рішеннях судів, оскільки реальною владою в Україні є виконавча, адже це доступ до ресурсів, наголошує вона.

Представники великого бізнесу, які водночас володіють телеканалами, не блокують на медійному рівні саме ті політичні проекти, які потенційно можуть увійти в коаліцію зі «Слугою народу».

Ще напередодні президентських виборів-2019 «Радіо Свобода» аналізувало команди та групи впливу щодо кандидатів, які вирвалися в лідери. У командах більшості вже тоді окреслювалися ті фінансово-політичні союзи, які (з певними змінами) діють на нинішніх парламентських перегонах.

Позачергові парламентські вибори в Україні заплановані на 21 липня. На початку липня Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалив рішення, яким зобов’язав Центральну виборчу комісію провести повторне жеребкування партій перед виборами для визначення їхніх номерів у бюлетені. Про це на засіданні ЦВК 4 липня повідомила її голова Тетяна Сліпачук. 26 червня Центральна виборча комісія провела жеребкування щодо визначення номерів політичних партій для розміщення їхніх назв у виборчому бюлетені.

30 червня ЦВК внесла до виборчого бюлетеня партію «Рух нових сил» колишнього президента Грузії й ексголови Одеської ОДА Міхеїла Саакашвілі. Партію включили до бюлетеня під номер 22 без проведення жеребкування.

У ЦВК пояснили, що зміна номерів партій у бюлетені може призвести до дезорієнтації виборців.

За матеріалами Євгена СОЛОНИНА, «Радіо Свобода»

Запис «Це просто бізнес», або Хто стоїть за партіями на виборах-2019 спершу з'явиться на Медіа-Версії.

► Сергій Медведчук. Одіозний політик і кум Путіна Віктор Медведчук, окрім власної партії, планує завести до Ради ще й свого брата. Медведчук молодший балотується на Луганщині, його висуває “Опозиційна платформа – За життя”.

 Політтехнолог Сергій Гайдай пояснив, що команди до Верховної Ради формуються не за принципом професійності, а за принципом особистої довіри. А кому ж довіряти, як не своїм родичам.

► Андрій Холодов. А 22 номер у списку партії “Слуга народу” – Андрій Холодов. Партія його позиціонує як бізнесмена та благодійника. А його дружина – Катерина Шаховська – бізнесвумен продає весільне вбрання в Україні. Але журналісти знайшли її салон ще й у Відні. Там же на неї записаний і маєток, вартістю у чотири мільйони євро. Цікаво, що родина кандидата Холодова тісно пов’язана з родиною Медведчука.

Андрій Холодов з дружиною

А ще у мережі можна побачити безліч фото з подружжям Медведчуків. Наприклад, на одній з них Оксана Марченко позує з Катериною Шаховською, а на іншій – обіймає двох хлопчиків і підписує: “Мої старші хрещеники”.

► Олег Тарасов. Є в молодій президентській партії та діти бізнесменів. 72 номер у партійному списку “Слуги народу” – Олег Тарасов. Його батько Сергій є власником аграрного холдингу. Але конфлікту інтересів та потенційного лобіювання сином бізнесу батька у політсилі не бачать.

Тато входить у сотню найбагатших людей України. На молодшого Тарасова оформлений майже весь цей бізнес, – сказав журналіст видання “Цензор.нет” Тетяна Ніколаєнко

► Олексій Устенко. А 83 номер у списку президентської партії Олексій Устенко – це засновник низки великих аграрних підприємств та син радника Зеленського.

► Руслан Плохий. Ще один син відомого батька-регіонала Ігоря Плохого балотується на Одещині й теж від “Слуги народу”. Сам Руслан очолює будівельну компанію.

Руслан Плохий

► Валерія Мураєва. Колишня дружина Євгена Мураєва Валерія теж балотується на мажоритарному окрузі від “Опозиційної платформи – За життя” на Харківщині. Як пишуть таблоїди, два роки тому Мураєв пішов від Валерії, з якою вони виховували двох дітей, до молодої акторки, яка знімається в російських серіалах.

Традиція заводити родичів до Верховної Ради існує давно. Своїх родичів під купол просували, як регіонали, так і політична сила Петра Порошенка. Зупинити сімейні клани важко, але виборці можуть спробувати не пропустити до парламенту хоча б скандальних мажоритарників. 

Запис Пропхати “своїх”: до ради балотуються брат Медведчука і дружина Мураєва спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У Кельменецькому ліцеї відбулася колегія управління освіти Кельменецької РДА та директорів освітніх закладів району, який належить до виборчого округу №204. Як повідомив довготерміновий спостерігач Громадянської мережі ОПОРА, Микола Довгань, кандидат від партії «Опозиційна платформа «За життя», який балотується по округу №204, у «кращих традиціях» Партії регіонів, з лона якої пішли нинішні опозиціонери, виступив перед учасниками освітньої колегії. Це сталося за кілька хвилин до початку засідання. Самопрезентація кандидата тривала близько 4 хвилин.

Запис ОПОРА попереджає: Адмінресурс в дії! спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У парламентських виборах 2019 беруть участь 6% політичних партій від кількості всіх зареєстрованих в Україні (21 партія з 352-х). Про це повідомив аналітик Комітету виборців України (КВУ) Денис Рибачок на пресконференції 27 червня, повідомив Укрінформ.

За словами аналітика, за законом «Про політичні партії в Україні», якщо партія протягом 10 років не висуває кандидатів на виборах президента чи народних депутатів, це є підставою для анулювання її реєстрації. Відтак за підсумками нинішніх виборів Мін’юст має переглянути список політичних партій і з’ясувати, скільки з них існують лише на папері і не беруть участі у виборах.

Запис У виборах до Ради не візьмуть участі 94% партій спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Серед кандидатів у президенти найбільше у свій виборчий фонд перерахував коштів діючий президент Петро Порошенко. Про це повідомляють у русі “Чесно”.

З 8 лютого по 18 березня Порошенко перерахував у свій виборчий фонд 415 млн грн.

Президент на 100% профінансував кампанію з власної кишені.

“Якщо Порошенко не послаблюватиме кампанії, то у підсумку вона лише офіційно обійдеться йому у понад півмільярда гривень. Якщо ж врахувати й минулорічні видатки Порошенка на телерекламу, то лише видима частина його видатків сягне 0,7 мільярда”, – кажуть у русі.

У гривневому еквіваленті витрати Порошенка на вибори є рекордними в історії президентських виборів в Україні.

Однак у перерахунку на долари Порошенко поки що офіційно витратив лише $15,4 млн, тоді як Віктор Янукович за два тури виборів 2010 року витратив понад $40 млн (322 млн грн), а Юлія Тимошенко — $36 млн (290 млн грн).

 

Розмір виборчого фонду Тимошенко, згідно з її проміжним фінансовим звітом, становить 164 млн грн, Володимира Зеленського – 102, 8 млн грн.

Запис Півмільйона на агітацію: хто і скільки вклав у передвиборну кампанію спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Соціально-економічна політика – пункт, якому найпопулярніші претенденти на крісло президента України присвятили суттєву частину своїх програм. Кандидати обіцяють українцям все і якнайбільше. А даремно, адже Конституція не передбачає впливу глави держави на пенсії, виплати на дитину чи, тим більше, дотації на корову (так, їх теж обіцяють).

НАРОДНА ПРАВДА проаналізувала, як топ-10 кандидатів у президенти обіцяють у своїх програмах боротися з бідністю, не дивлячись на те, що впливу на це питання (принаймні, за законом) жоден з них не матиме ніякого.

“Кожному за потребами”

Найрейтинговіший нині кандидат у президенти Володимир Зеленський обіцяє економіку, “зорієнтовану на потреби кожного громадянина”. От тільки президент, згідно з чинною редакцією Конституції, не займається економічною політикою.

Менше з тим, Зеленський обіцяє замінити податок на прибуток податком на виведений капітал і впровадити легалізацію доходів за 5% від них. Ці гроші мають піти на допомогу малозабезпеченим. Проблема в одному: податки й соцвиплати – справа уряду й парламенту, а не президента. Та само, як і обіцяні Зеленським житлове кредитування для молоді, держпідтримка підприємців і накопичувальна пенсійна система. І ще кілька нетривіальних обіцянок, як-то органи центральної влади у регіонах та економічний паспорт.

Але проблеми зі знанням конституційних повноважень президента є не лише в політичного новачка.

Зниження тарифів і не тільки

Як і решта кандидатів, Юлія Тимошенко обіцяє те, чого президент, згідно з Конституцією, виконати не може. У своїй програмі вона проголошує: за п’ять років в Україні будуть зарплати, як у Польщі, накопичувальна пенсійна система, якісна й дорога медична страховка в кожного громадянина. Вишенька на торті – зниження тарифів удвічі та побудова терміналів скрапленого газу.

Не обійшлося і без виплат на дітей. Сума обіцяної одноразової допомоги – 50, 100 і 150 тисяч гривень на першу, другу й третю дитину відповідно. Також у програмі – скасування ПДВ, зупинка інфляції та іпотечні кредити без першого внеску і застави під 3% річних. Якби існувало змагання зі щедрості обіцянок, програма Тимошенко мала би всі шанси на перемогу.

Варто згадати, що лідерка “Батьківщини” майже три роки очолювала Кабінет міністрів у аналогічній конституційній моделі. Тобто мала економічних повноважень куди більше, аніж президент. І, відповідно, були в неї можливості втілити щось із обіцяного сьогодні, наприклад, накопичувальну пенсійну систему, ще десять років тому.

(Не)обмежені повноваження

Протягом своєї каденції чинний глава держави Петро Порошенко не раз посилався на згадані вже обмеження повноважень Конституцією. Зокрема, під час однієї з поїздок регіонами в листопаді минулого року він нагадував: не президент платить пенсії.

Втім, це не заважало йому перерізати стрічки перед школами і лікарнями, доручати уряду піднімати пенсії (наприклад, влітку 2017 року), а наприкінці лютого – урочисто оголосити про одноразові доплати пенсіонерам, які отримують мінімальну пенсію. І хвалитися цими доплатами пізніше на зустрічах з потенційними виборцями.

У своїй же програмі Петро Порошенко обіцяє зосередити соціальну підтримку на найменш захищених, збільшити допомогу при народженні дитини, зарплати вчителям і медикам (усе це – без конкретних цифр), а ще – розпочати ремонт лікарень. Де ж і коли тоді закінчуються повноваження президента? Мабуть, питання риторичне.

Секретний економічний прорив

Анатолій Гриценко войовничо обіцяє десятивідсоткове зростання економіки. Секрет стрибка, якому могли би позаздрити азійські економічні тигри, – у плані дій його команди. Проте в програму жоден пункт цього плану не потрапив. Як і більшість кандидатів, лідер “Громадянської позиції” обіцяє знизити тарифи. Вони начебто будуть відповідати затратам виробників і доходам населення. Бодай приблизні розрахунки щодо того й іншого, як і межа компромісу між ними, не вказані.

Мінімальна пенсія, обіцяє Анатолій Гриценко, не буде нижчою за реальний прожитковий мінімум. Разом з тим, пенсії він обіцяє підвищити “до економічно обґрунтованого рівня, що справедливо врахує трудовий внесок і кваліфікацію”. Із конкретики – сума середньої заробітної плати, понад 700 євро. Чи варто нагадувати, що розмір зарплати диктує сякий-такий ринок, а не президент?

Також у програмі – підтримка материнства, гідні пенсії військовим пенсіонерам, спеціальні кредити на житло й робочі місця для переселенців і гарантія першого робочого місця для тих, хто вчився на державному замовленні. Конкуренція? Ні, не чули. Як, схоже, і про чинні конституційні обов’язки президента.

Молочні ріки з кисельними берегами

Екс-регіонал та екс-опоблоківець Юрій Бойко обіцяє створити мало не соціалістичний рай. “В Україні громадяни будуть мати дохід, не менший за фактичний прожитковий мінімум”, – бравурно заявляє він у програмі. Сума цього мінімуму й методи його обрахунку залишаються таємницею. Як і рецепти Бойка для обіцяних зупинки росту цін і зменшення боргів.

Крім того, висуванець “Опозиційної платформи – За життя” обіцяє скасувати пенсійну реформу, погасити зарплатні борги бюджетникам, дати молоді соціальне житло й доступну іпотеку – решті. Ну і, звісно, знизити тарифи й необхідний страховий стаж. Хоча невідворотність пенсійної реформи і підвищення цін на енергоносії Юрій Бойко мав би розуміти, як ніхто інший. Адже за його каденції на посаді голови Мінпаливенерго уряд Миколи Азарова підвищував тарифи на газ (у 2010 та 2011 роках), електрику (також у 2011-му), а ще у 2010 році зобов’язувався збільшити пенсійний вік для жінок. До речі, все це – в рамках співпраці з МВФ.

Найбільш конкретний пункт “соціально-економічної” частини програми Бойка стосується виплат на дитину. Він обіцяє виплати в сотню тисяч гривень за першу, двісті тисяч за другу й чотириста – за третю й наступних. Де взяти гроші на такий аукціон небаченої щедрості? Це питання – наступне після того, як давно він читав Конституцію України щодо повноважень президента.

“Податковий рай” Вілкула

Представники біло-блакитного табору в усі часи не вирізнялися дотриманням букви й духу Основного закону. Так, Олександр Вілкул детально розписує, яку зарплату отримуватимуть вчителі та медики, які будуть податки та пенсії, скільки грошей платитимуть у зв’язку з народженням дитини (100, 200 й 400 тисяч, як і за планом Юрія Бойка). І ні на що з цього президент насправді не впливає (як ми вже неодноразово писали вище).

Також висуванець “Опозиційного блоку” обіцяє скасувати єдиний соціальний внесок для роботодавців та податки на доходи фізосіб для молодих фахівців (до 27 років). Звідки після цього в бюджеті з’являтимуться кошти на всі обіцяні щедрі соціальні виплати? Оскільки це не повноваження президента, то, мабуть, можна не надто перейматися відповіддю на це запитання.

Виплати на корову і back to USSR

Державне регулювання цін на ліки й харчі, дотації на худобу та житло від держави. Ні, це не економічна політика СРСР, а президентська програма Олега Ляшка. Дотація на корову (ймовірно, саме їхнє утримання обіцяють дотувати, зважаючи на особливу увагу Ляшка до великої рогатої худоби) має скласти щонайменше п’ять тисяч гривень. Результатами такої економічної політики лідер Радикальної партії бачить зупинку еміграції, два мільйони робочих місць, 100 мільярдів доларів приватних інвестицій.

Головний “радикал” обіцяє наповнити холодильники, “зігріти” справедливими тарифами, дати субсидії й безкоштовно встановити лічильники. Саме час згадати про конституційні обов’язки президента, чи не так?

Середній клас від Ігоря Смешка

На думку Ігоря Смешка, середній клас має становити більш ніж половину населення. І належати до нього повинні не тільки підприємці, а й лікарі, вчителі, держслужбовці та кваліфіковані робітники. Для цього кандидат в президенти обіцяє ліквідувати корупцію в тарифах (нагадаємо, що зміна тарифів – прерогатива уряду й парламенту) та звільнити сімейний бізнес від податку на прибуток. Чому саме його? Невідомо. Ще одна обіцянка – податково підтримати середній клас і створити робочі місця. От тільки податкова політика й робочі місця – теж не президентська справа.

Все і майже безкоштовно від “Свободи”

“Свободівці” – прихильники сильної президентської моделі правління. Можливо, саме тому обіцянки висуванця націоналістів виходять за рамки чинної редакції Основного закону. Руслан Кошулинський обіцяє доступні кредити для бізнесу і новий кодекс законів про працю. А ще – газ і електрику для населення за собівартістю. Звідки тоді брати гроші на зарплати тим, хто обслуговує енергомережі, за які гроші їх ремонтувати і хоч трохи модернізувати? Хтозна.

Далі – більше. Руслан Кошулинський обіцяє “зобов’язати будівельні компанії зводити соціальне житло за доступними цінами згідно з державною програмою”. А ще – пільгову іпотеку або й безкоштовне житло багатодітним родинам і, звісно, виплати у зв’язку з народженням дитини, які індексуватимуться. Впровадження соціальних та академічних стипендій на рівні прожиткового мінімуму, скасування пенсійної реформи – куди ж без цього? І, так, ні на що із цього президент не має повноважень впливати.

“Багаті поділяться з бідними”

Висуванець “УКРОПу” Олександр Шевченко пропонує новітнє трактування давнього гасла про «багатих, які повинні поділитися з бідними». Заплутаний логічний ланцюжок веде до мінімальної зарплати в 500 євро та пенсії в 300 євро. Щоправда, з поправкою на зростання економіки та інвестицій. Решта обіцянок зводиться до стандартних кліше щодо справедливих тарифів, соціального захисту, доступного житла тощо. Чи варто нагадувати, що у чинній Конституції в розділі “Президент України” немає навіть слова “економіка”? Мабуть, ні, як й іншим кандидатам на цих виборах…

Марина Євтушок

Запис Нічого не вийде: як Зеленський, Порошенко, Тимошенко та інші обіцяють перемогти бідність спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Теперішні кандидати у президенти торік витратили на телерекламу більш ніж 647 млн грн, із них близько 568 млн – на транслювання політичної реклами за участю або на замовлення кандидатів. Про це повідомили у русі “Чесно”.

Більшість видатків на рекламу не потрапила до офіційної звітності політичних партій, а отже, походження коштів, якими оплачувалася реклама, є невідомим.

Найбільше витратив на телерекламу президент Петро Порошенко – 174,9 млн грн, це третина витрат усіх кандидатів.

Другу сходинку посідає Юлія Тимошенко – 126,9 млн грн, третю – Олександр Шевченкоз 86,5 млн грн.

 

Якщо об’єднати витрати Порошенка і Тимошенко на телерекламу, то цифра перевищує 300 млн грн. Для порівняння торік уряд розподілив 354 млн грн на придбання 356 квартир родинам учасників АТО.

Також Порошенко став лідером за кількістю реклами в ефірах у 2018 році. Майже нарівні з ним опинився Шевченко. Ролики з кожним із цих кандидатів з’являлися в ефірах понад 4 тис. разів.

У трійці лідерів – Юлія Тимошенко з більш ніж 2,5 тис. показів.

Ролики Порошенка виходили на 12 каналах. Рекламу Шевченка, Юрія Бойка, Олега Ляшка транслювали на 7 телеканалах, Тимошенко – на 5.

Запис За гроші, витрачені на рекламу Порошенком і Тимошенко можна було придбати 300 квартир для військових спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«У другому турі Гриценко перемагає Порошенка і Тимошенко», «Тимошенко знов випередила Порошенка в рейтингу», «Бойко лідирує в президентському рейтингу в Одеській області». Бачили такі заголовки?

Уважні люди, які не лише читають заголовки, а й заглядають у текст і зіставляють факти, можуть розібратися, що до чого.

Що Гриценко нікого не «перемагає», бо результати соціологічних опитувань, у тому числі й згаданого, не дають йому підстав сподіватися на вихід у другий тур.

Що показники 18,8 і 18,2, які мають Тимошенко й Порошенко за результатами цього опитування, відрізняються на 0,6 відсоткового пункту, а похибка – 2,2. Це значить, що рейтинг у Тимошенко й Порошенка однаковий.

Що в Одеської області президента нема. У Львівської теж. І в Нікополі нема. Президент України обирається більшістю виборців, які взяли участь у голосуванні в усій Україні. Тому «обласні рейтинги» – дешевий маніпулятивний піар.

Уважні читачі пригадають також, що бачили компанію «SeeTarget», яка досліджує регіональні успіхи Бойка та її керівника – у базі псевдосоціологів.

А читачі, наділені довгою пам’яттю, пригадають 2004 рік і схвильовану Ольгу Балакірєву, керівницю центру «Соціальний моніторинг», а тепер – голову правління Українського інституту соціальних досліджень імені Олександра Яременка. Разом із тим же Яременком, який очолював тоді УІСД, вона озвучувала результати екзит-полу, вигідні для кандидата Віктора Януковича. Ось докладна історія сумнівних екзит-полів для тих, кому цікаво. Це вчинок, який не має терміну давності – після нього усі цифри, поширювані пані Балакірєвою та її організацією, не мали би брати до рук усі медіа, що себе поважають.

Втім більшість читачів, на жаль, не уважні, не прискіпливі й не мають довгої пам’яті. Вони бачать заголовок «Тимошенко не виходить у другий тур» і вірять, що таки не виходить — хоча ні про що подібне результати опитувань не свідчать. Не кажучи вже про те, що за місяць може змінитися геть усе. Вони не завжди розуміють, що результат соціологічного опитування – не прогноз, він не відповідає на запитання «Хто стане президентом?» Але, впливаючи на рішення виборців, працює як самоздійснюване пророцтво.

Маніпуляції рейтингами – найбридкіший, найтоксичніший тренд цих виборів. Вони були й раніше, але ніколи не бували настільки масовими, нав’язливими й нахабними.

Ось чотири головні типи маніпуляцій, які ми постійно фіксуємо в наших моніторингових дослідженнях.

Хибне трактування результатів опитувань. Тут відзначаються і самі журналісти, й псевдоексперти (часто на зарплаті у штабів), яким ЗМІ дають слово. Маніпулятивні припущення й перекручення можуть бути якими завгодно: Зеленський і Тимошенко пройдуть до другого туру виборів, до другого туру виходять Зеленський і Порошенко, Мороз – реальний конкурент Тимошенко, прибічники соціалізму = виборці Капліна, Ляшко має шанс на другий тур, Тимошенко втратила шанс на другий тур, вже згадувана «перемога» Гриценка у другому турі тощо. Не дивуйтесь, якщо завтра прочитаєте про дедалі більші шанси Миколи Габера зустрітися в другому турі з Русланом Риговановим. І хоча щотижня поважні соціологічні контори виступають із закликами й роз’ясненнями, медіа не припиняють виколупувати з результатів соцопитувань сенсації, яких там нема, та обґрунтування для припущень і тверджень, вигідних власникам, замовникам і політичним патронам.

Дослідження сумнівних організацій. Фігуранти бази псевдосоціологів та інші дослідницькі бренди, ще не зафіксовані мисливцями на фейки, готують саме таку соціологію, яка потрібна власникам медіа та їхнім політичним протеже. Вілкул випереджає Бойка, Бойко наздоганяє Порошенка, Тимошенко поступається Ляшку, а на додачу до цього – відповіді на запитання «Хто, на вашу думку, стане президентом?» чи «Яку пару хотіли би бачити в другому турі» (маніпулятори розраховують на те, що аудиторія не зверне уваги на формулювання). Вінець маніпуляцій такого типу – підміна соціології ставками букмекерів, про яких мудрі таксисти кажуть: «вони ризикують своїми грошима, отже, точно знають, на кого ставити».

Сюди ж віднесемо дослідження з невідомим замовником. Тут ситуація складніша. У законі «Про вибори Президента Україні» сказано:

«1. Підприємства, заклади, установи та організації, що проводять опитування громадської думки, мають право оприлюднювати результати опитування, пов’язаного з виборами, із обов’язковим зазначенням часу його проведення, території, яку охоплювало опитування, розміру та способу формування соціологічної вибірки опитаних, методу опитування, точного формулювання питань, можливої статистичної похибки.

2.Інформаційні агентства, засоби масової інформації в разі поширення результатів опитування громадської думки, пов’язаного з виборами, зобов’язані зазначати повну назву організації, яка проводила опитування, замовників опитування, а також інші відомості, зазначені у частині першій цієї статті». Тобто соціологічні контори, оприлюднюючи результати опитувань, не зобов’язані називати замовників. А ось медіа, якщо хочуть поширити ці результати, – зобов’язані. Що ж робити, якщо замовника не називають самі дослідники? Із закону випливає: не публікувати. Насправді ж соціологічні контори в більшості випадків не називають замовника, а медіа радо поширюють результати як є, ігноруючи цю вимогу закону. Я не пригадую в жодних публікаціях згадок про те, що журналісти звернулися до дослідників із проханням назвати замовника, але ті відмовили. Можливо, якби зверталися й вимагали розкривати, то й соціологічні контори, й їхні замовники перестали би шифруватися.

Цифри, вирвані з контексту. Вже згадувані «регіональні рейтинги», «найбільший рейтинг серед молоді», «Ляшко бореться проти зростання тарифів найкраще». Можна не сумніватися, що серед кандидатів знайдеться переможець у номінації «гарне волосся», «довга борода», «красивий голос» і «стрибки в довжину», але все це не стосується намірів виборців проголосувати саме за цих кандидатів.

Замовчування результатів, вартих довіри. Київський міжнародний інститут соціології, фонд «Демократичні ініціативи», Центр імені Разумкова – організації, які мають авторитет, дотримуються норм професійної етики та не маніпулюють результатами. Але в момент, коли рейтинг очолив кандидат Володимир Зеленський, їхні опитування враз стали «нецікавими» більшості телеканалів. Їх просто ігнорують, залишаючи аудиторію без важливої інформації або згодовуючи їй фальшивки від «сітаргетів» та «бельгійських інститутів». Зате, звісно, тепер ці рейтинги охоче поширює «1+1».

Більшість цих маніпуляцій на олігархічному телебаченні – свідомі, продиктовані медійникам людьми, які використовують медіаресурс для впливу на електорат. Працівники каналу «Інтер» чудово розуміють, чого варте опитування із явно завищеними відсотками Юрія Бойка, а працівники каналу «Україна» – новини про блискавичне зростання рейтингів Вілкула і Ляшка. І чому редактор перед випуском сказав «КМІС не даємо». Бог і Комісія з журналістської етики їм судді.

Але журналісти й редактори вільніших медіа, над якими не стоїть «смотрящий» від Ахметова, Фірташа чи Коломойського, повинні зараз (та й завжди, але перед виборами особливо) бути максимально відповідальними й обачними з будь-якою інформацією, яка стосується рейтингів. Недбалість у цьому випадку – не менш серйозний гріх, ніж свідома дезінформація. А виривати з контексту кричущі цифри заради клікбейту, «спрощувати» і скандалізувати результати опитувань, ставити у стрічку рейтинги скомпрометованих

соціологічних контор – це бавитися сірниками на пороховій бочці, на якій сидимо ми всі. Загалом, вбачаю у цьому журналістський гріх, якому немає виправдання.

Отар ДОВЖЕНКО, журналіст, письменник  

Запис Маніпуляції соціологічними рейтингами – найтоксичніший тренд нинішньої кампанії спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Серед рекордів – число кандидатів, бюджет гонки і навіть довжина бюлетеня
Центрвиборчком на 9,9 млн гривень збільшив кошторис своїх витрат на президентські вибори в цьому році. Причина – рекордна кількість претендентів на крісло гаранта: 44 людини (попередній рекорд, 24 кандидата, був зареєстрований в 2004 році). “Сегодня” розібралася в бюджеті гонки за булаву і з’ясувала, скільки за неї заплатять виборці.

Спочатку витрати ЦВК на березневі вибори повинні були скласти трохи більше 266 млн грн. Цю суму розрахували на 25 кандидатів у президенти. Через те що в підсумку їх зареєстровано 44, кошторис довелося збільшити майже на 10 млн грн. В цілому бюджет виборів президента становить понад 2,3 млрд грн (див. інфографіку). Якщо рахувати в гривні – це абсолютний рекорд. Для прикладу, у 2010 році вибори гаранта обійшлися в 1,53 млрд грн, в 2014-му – 1,97 млрд грн. Але якщо порівнювати в доларовому еквіваленті, нинішні вибори будуть дешевше: в 2010-му, при курсі 8 грн / долар, їх бюджет склав $ 191 млн, в 2014-м (11,77 грн/долар) – 167 млн ​​грн. А в цьому році, виходячи з курсу 27 грн, – $ 87 млн.

Рекордним виявилося не тільки кількість кандидатів і бюджет виборів, а й довжина бюлетеня – вона, за попередніми розрахунками, складе 115 см! До цього найоб’ємніший список претендентів був в 2004 році – всього 67 см. Але і в цьому питанні все ще не до кінця вирішено: до 8 березня Центрвиборчком повинен остаточно затвердити форму бюлетеня, його колір і текст, а потім – і сам бюлетень до другого читання.

“Кандидатів може стати менше”

На думку політолога Руслана Бортника, кількість кандидатів в президенти ще може зменшитися.

“Деякі люди необхідний піар вже отримали, а гроші можна і заощадити. Це стосується кандидатів з так званої третьої або четвертої категорії: ті, хто витрачали свої гроші або йшли тільки за ситуативним піаром, легко можуть знятися. В кінцевому підсумку кандидатів може залишитися менше сорока. Точно спрогнозувати тут ситуацію, звичайно, складно: ніхто не знає, що у претендентів в голові. Але я думаю, що 15-17 осіб з загального числа кандидатів – люди, які вже отримали базові речі, на які націлювалися: піар, статус і посвідчення кандидата в президенти. Вони вже сфотографувалися з корочкою, тепер у них з’явилася спокуса заощадити гроші. Особливо якщо ніхто з серйозних претендентів з ними не домовиться”, – підкреслив експерт.

Нагадаємо: заставу в 2,5 млн грн повертають тільки в трьох випадках. Якщо претендент зняв свою кандидатуру з перегонів, претендентам, які вийшли до другого туру, і переможцеві виборів в один тур.

Запис Скільки доведеться заплатити за вибори пересічному українцю спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Президентська кампанія офіційно ще не розпочалася, а її інтрига уже встигла змінитися. Після вивчення останніх рейтингів питання, як Порошенку вдасться зберегти владу, змінилося на цікавість: хто не дасть Тимошенко виграти. До списку претендентів додалися Роман Безсмертний і Дмитро Гнап, але вони виглядають занадто слабко «прокачаними», щоби серйозно втрутитися у боротьбу за високі позиції. Восени, напевно, долучаться ще й інші фігуранти –  хто жартома, хто всерйоз – але таке враження, що ніхто до виборів завчасно не готувався.

Це дивовижний національний феномен: українське суспільство надзвичайно політизоване, проте політикою в буквальному сенсі слова тут майже ніхто не займається, навіть самі політики. «Народний фронт», який так, здавалося, вдало розставив своїх людей 2014 року, нікого цікавого висунути не в змозі – і далі виштовхує наперед Яценюка, від якого народ уже недвозначно верне. Парламентською фракцією «фронтовиків» керує, тобто саме громадською роботою займається людина – антонім до слова «харизма», Максим Бурбак.

У «Самопомочі» теж не знайшлося дублера Андрію Садовому, чиї показники підтримки нестримно покотилися вниз. Партійну фракцію очолює Олег Березюк, не такий безнадійний випадок, як із Бурбаком, але це також абсолютно невідомий народу політик. Садового замінити на президентських виборах ніким.

Що вже казати про Петра Порошенка. Зараз у нього стався – очікуваний узагалі-то –  затик: за жодних обставин бачити його в президентському кріслі ще один термін не хоче половина громадян країни. Ніж намагатися якимись неймовірними – і, головне, невідомо якими – зусиллями переломити за час, що залишився, ситуацію на його користь, легше було б зрушити якусь більш прийнятну й не настільки дратівливу для мас кандидатуру від БПП, ніж сам ПП, але таких просто немає. Парламентським керівником фракції є Артур Герасимов, але будь-яка спроба розкрутити таку фігуру приречена – зокрема, через велику кількість скелетів у його шафі. Утім, ніхто й не збирався розкручувати якогось наступника Порошенка: сама думка про це противна Банковій, де рогами вперлися у варіант А, тобто П, й нікого іншого бачити не бажають. Що робити, якщо перший виявиться непрохідним? Рвати на собі волосся? Політика цієї політичної сили починається й закінчується там, де починаються й закінчуються види на владу Петра Олексійовича? Яка мудра стратегія.

Зі стратегією в нас узагалі біда. Відсутність гри в довгу, розрахунок лише на ближню кон’юнктуру, із наміром далі якось домовитися й пропетляти, призводить до того, що відсутні злагоджені команди, пошук цікавих кадрів, лавки зухвалих запасних гравців та адекватні плани, ті самі А, Б і В. Те, що взагалі-то й заслуговує називатися політикою.

На виборах у Туреччині, які щойно відбулися, несподівано потужно зіграв політик учора ще другого плану. Мухаррем Індже в Народно-республіканській партії представляє групу, яка конкурує з лінією давнього керівника НРП Кемаля Киличдароглу. Для Ердогана партійний патріарх як опонент був би зручнішим, але в НРП відступили від традиції й висунули талановитого оратора Індже. Саме передвиборний мітинг у Стамбулі на його підтримку, який перевершив за чисельністю величезні демонстрації прихильників Ердогана, вразив спостерігачів. Так, яскравий новачок вищої ліги програв, але тепер у опозиції є очевидний лідер, якого так не вистачало тривалий час. Розкіш рушити вперед несподівану фігуру може дозволити собі лише партійна структура, яка вже зараз вибудовує гру на наступну президентську й парламентську кампанію.

Обговорювати питання, чия політика оптимальна для України, поки передчасно. Нехай з’явиться хоч якась, а не ось оце усе.

Леонід ШВЕЦЬ, політичний оглядач

Запис Вибори на носі: всюдисуща політика, якої ніде немає спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Сам собі олігарх

Ключовим гравцем майбутніх президентських виборів стане Порошенко – унікальний кандидат, який ще й сам собі олігарх. За даними групи Рейтинг, Порошенко – №2 серед претендентів: гарант має 15,6% проти лідерських 18,7% у Тимошенко. “Іншим олігархам не потрібно його [Порошенка] міняти, – упевнений позафракційний депутат Віктор Чумак. – Він є гарантом правил, які влаштовують всіх “.

Власник ДТЕК і Метінвесту на майбутніх виборах підтримає не тільки Ляшка, вважає Анатолій Октисюк, експерт Дому демократії. Мільярдер, мовляв, зацікавлений і в другому терміні чинного президента. “Ахметов – олігарх, який зараз дуже добре заробляє”, – пояснює політолог, нагадуючи, що за нинішнього господаря Банкової енергосектор, на якому діють підприємства Ахметова, отримав дуже вигідні для останніх тарифи.

Пінчук за нинішнього глави держави нічого не придбав, але й не втратив. І тому він також виявить лояльність до повторних президентських амбіцій глави держави, вважає політолог Володимир Фесенко, – цей мільярдер традиційно орієнтується на Банкову. Тим більше що у нього хороші стосунки з Порошенком.

Хто виступить проти

Серед учасників топ-п’ятірки вітчизняної олігархії є людина, безумовно ображена владою, – це Ігор Коломойський, який втратив за Порошенка-президента багато, зокрема й ПриватБанк. І він якраз, найімовірніще, підтримає когось з опонентів глави держави. Це може бути навіть Тимошенко, кажуть аналітики. “Необов’язково підтримувати грошима: телеканал Коломойського [1 + 1] – це теж інструмент політичної боротьби”, – розповідає Чумак. Співпраця з Леді Ю може бути непрямою: женевсько-дніпровський мільярдер посприяє колишній харківській ув’язненій навіть тим, що почне за допомогою своїх медіаактивів методично “торпедувати” президента.

Але ідеальним політичним партнером для Коломойського, на думку експертів, став шоумен Володимир Зеленський, керівник студії Квартал-95, який співпрацює з 1 + 1. Також Коломойський напевно підтримає і кандидата від партії УКРОП. Фесенко прогнозує, що таким може стати позафракційний депутат Олександр Шевченко, співвласник пов’язаного з засновником Привату гірськолижного курорту Буковель.

Заручник ситуації

Має свої рахунки з президентом і Фірташ, який став, за словами Віталія Кулика, директора Центру дослідження громадянського суспільства, заручником ситуації. Він не стане співпрацювати з Тимошенко – Фірташ давно має зуб на Леді Ю. А Ляшко активний на підприємствах Ахметова. Тому-то творець схеми газового посередництва, утримуваний зараз в Австрії за запитом США, вимушено грає на боці кандидата влади. Адже лідер Опоблоку Бойко, соратник Льовочкіна і Фірташа, вже не фігурує в кримінальному розслідуванні Генпрокуратури щодо так званих вишок Бойка. Та й у разі перемоги Порошенка Фірташ, на думку Кулика, може розраховувати на створення нового консенсусу. Свій внесок у скарбничку президента мільярдер робить вже тим, що допомагає – за допомогою Інтера – Бойку: останній є зручним опонентом для Порошенка в другому турі президентських виборів.

Запис Олігархи роблять ставки: кого з кандидатів у президенти фінансуватимуть “товсті гаманці” спершу з'явиться на Медіа-Версії.

17 липня відбулося голосування на проміжних виборах народних депутатів України   в семи одномандатних виборчих округах: № 23 (Волинська обл.), 27 (Дніпропетровська обл.), 85 (Івано-Франківська обл.), 114 (Луганська обл.), 151 (Полтавська обл.), 183 (Херсонська обл.), 206 (Чернігівська обл.). Голосування проходило на 1142 дільницях у 7 областях. До Верховної Ради балотувався 371 кандидат. 85 із них висунуто політичними партіями, а 286 – шляхом самовисування.

За результатами обробки 100% протоколів в окрузі №23 (Волинська область) на проміжних виборах у Верховну Раду перемогла кандидат від «Українського Об’єднання Патріотів – УКРОП» Ірина Констанкевич з 57,42% голосів. На другому місці опинилася Людмила Кирда з 13% голосів.

На проміжних виборах до Верховної Ради в окрузі №27 у Дніпропетровській області перемогла самовисуваниця Тетяна Ричкова – 44,57%. На другому місці – самовисуванець Загід Краснов, який отримав 36,73% голосів, або 12768. Решта кандидатів набрали 1,5% і менше голосів.

В Івано-Франківській області, на одномандатному окрузі №85 з центром у Калуші, переможцем виборчих перегонів став Віктор Шевченко. За представника партії «Українське об’єднання УКРОП» проголосували 21,19% виборців (11 043 голоси). Конкуренцію Шевченку складав Сергій Насалик (БПП). У виборчому рейтингу він посів друге місце.

На Полтавщині на окрузі №151 з результатом майже 22% голосів переміг Богдан Руслан Дмитрович, політична партія Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина».

В окрузі №183 Херсонської області, найбільше голосів виборців набрав кандидат від політичної партії ВО «Батьківщина», директор ПАТ «Будівельна компанія «Будмеханізація» Юрій Одарченко. За нього проголосувало проголосували 25,00% виборців, які взяли участь у голосуванні, або 6 тисяч 694 особи.

У Чернігівській області на окрузі №206 на проміжних виборах народних депутатів переміг самовисуванець Максим Микитась з понад 31% голосів.

Запис В Україні відбулися проміжні вибори до Верховної Ради України спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Буковинська партнерська агенція провела публічні дебати «Велике журі» за участі незалежних експертів, представників громади краю, на яких розглянула персоналії кандидатів на посаду Чернівецького міського голови та обговорила очікування чернівчан щодо претендентів на найвищу посаду місцевого самоврядування громади.

Запис Мерські перегони: хто–кого та навіщо? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Пропрацювавши понад 35 років у засобах масової інформації та спробувавши, попри газети, ще радійного й телевізійного «хліба», хочу запевнити читачів, що газетярам за специфікою їхнього ЗМІ брехати завжди важче, ніж радійникам і телевізійникам. Саме тому, мабуть, на Заході люди більше довіряють газетам. Бо що написано пером, не витягнеш і волом. А в теле-чи радіоефірі прозвучало – і щезло!

Та повернімося до наших баранів – чи то пак до виборів міського голови. Хоча насправді, це саме ми, чернівчани, обираємо собі пастуха…

Аби зорієнтуватися на місцевих виборах, уважно вивчайте рекламну продукцію претендентів, яку вам закидають до поштових скриньок. А для цього не тільки читайте її, а й оцінюйте як за кількістю (листівки, газети, спецвипуски та їхні тиражі), так і на дотик (високоглянцевий крейдований папір, як і офсетний, коштують найдорожче). Коли ж з’ясуєте, в кого з 14-ти претендентів найдорожча поліграфічна продукція, про кого з них найчастіше пишуть газети та хто найчастіше посміхається вам з телеекрану, тоді й складете уявлення про те, в кого найбільше вкладено грошей. Для чого це потрібно знати зараз поясню.

Частина чернівчан, не позбавлених схильності до аналізу, вже давно зрозуміла: Чернівці до смаку двом великим політичним олігархічним кланам, між якими й точиться  боротьба за місто. Саме їхні претенденти є найбільш імовірними володарями буковинських принад в образі старовинного ошатного міста. Саме в них найбільше листівок, газет, календарів та іншої поліграфічної продукції разом із роликами на телебаченні й вуличною рекламою (бігборди тощо). Хоча ні той, ні другий не мають власного бізнесу – як записано в їхніх деклараціях. Тож виникає закономірне питання: звідки в цих кандидатів такі великі гроші на рекламу, на роботу штабів тощо? Відповідь проста: їх дають ті, що стоять за ними. Прикрість же ситуації в тому, що вкладені у вибори кошти завжди треба відпрацьовувати. Тож коли будь-який з цих двох кандидатів стане мером, він не буде вільним ні у своїх діях, ні у прийнятті рішень. Тому Україна поки що й нагадує ляльковий театр.

Доволі цікавою інформацією є декларації кандидатів. Нагадаю, що «Версії», представляючи кандидатів, повідомляли й про їхні майнові статки. Тож, якщо уважно прочитати те, що було надруковано у більшості чернівецьких газет, стає зрозуміло, що більшість наших шановних кандидатів, м’яко кажучи, воліє приховати правду про свої доходи. Бо ми бачили, на яких машинах вони роз’їжджали під час революції, а в деклараціях – мало не старенькі «Запорожці». Дехто замовчує відомості і про свої вілли та будинки-палаци. Та й річний дохід кількох із них менший за те, що заробляє наша коректорка-пенсіонерка. До слова, саме вона і завуажила цю «нестиковку». Ну а висновок тут може бути тільки такий: з тими, хто починає з брехні, чернівчанам не по дорозі.

І насамкінець ще дві поради: проаналізуйте життєвий шлях претенденів, прикладіть їхній професіоналізм до потреб міста і знайдіть відповідь на запитання, чи знадобляться їхні навички на посаді міського голови? А ще – відкладіть усі зафіксовані на папері обіцянки кандидатів у мери зробити ваше життя кращим і щасливішим. Адже з них за це потім можна буде спитати…

Людмила ЧЕРЕДАРИК

Запис Поради бувалого: Як і за кого голосувати спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На заміну Миколі Трохимовичу «Батьківщина» висунула керівника її фракції в Чернівецькій міській раді Олексія Каспрука. Син міфологізованого, але багатьма вже забутого радянського мера Чернівців Павла Каспрука. Попри замішаність у сумнівні оборудки та не надто ефективну діяльність на посаді керівника «Містобуду» – зовні привабливий персонаж. Завдяки підтримці медіа (ТВА, «Молодий буковинець»), опозиційному партійному бренду (ВО «Батьківщина») та особисто Миколі Федоруку, чиновницькому адмінресурсу і вмінню триматись на публіці має всі можливості перемогти і правити наступні 1,5 роки. Правити, але навряд чи керувати: ключові рішення прийматимуться бізнес-групою Арсенія Яценюка, яку він представляє.

Практично те ж можна сказати і про колишнього секретаря міської ради Віталія Михайлішина: помітна медіа-підтримка («Чернівецький промінь», «Буковинська хвиля»), фінансовий ресурс, шлейф популярних ініціатив (боротьба за Калинівський ринок, дитячі майданчики, дитяча лікарня, соціальні пільги) дають реальні шанси на перемогу. З часом Віталій Михайлович зріс як публічна особа і більше не припускається «ляпів» зразка 2012-го, однак за ним тягнеться негативний імідж членства в Партії регіонів. Так само під питанням самостійність Віталія Михайлішина: ключові рішення прийматимуться умовною групою «Рідне місто», яку кілька років тому вважали близькою до Дмитра Фірташа, а нині кулуарно пов’язують з УДАРом.

Два «новачки» – громадський діяч Петро Олексюк і співочий депутат Чернівецької обласної ради Віталій Ткачук. Перший демонструє спробу ведення чистої громадянської кампанії, але без великих очікувань на перемогу – принаймні, нинішнього року. Другий – яскравий зразок популізму, помноженого на креативне ведення виборчої кампанії. В одіозного Віталія Ткачука, який ще не так давно представляв інтереси Партії регіонів, є «коник», якого не вистачає Петру Олексюку – активна команда, чіткі меседжі та приваблива обгортка. Тим не менш, останній виграє приз глядацьких симпатій – здебільшого, в інтелігенції, яка, однак, на масові настрої не впливає.

За рахунок бренду партії УДАР, негласної підтримки обласної влади та активної реклами спробує набрати «очки» Олексій Коломієць. Утім, він практично за всіма показниками поступається лідерам мерської гонки і позбавлений природної харизми, яка дозволила б йому в короткі терміни отримати підтримку громади. Так само, як і «вічний опозиціонер» Віталій Мельничук, який висувається від партії «Свобода» і якому, до того ж, бракує чіткої програми й необхідних фінансово-організаційних ресурсів. Колись цим міг похвалитись скандальний Василь Забродський, але після втрати контролю над каналом ТВА і зміни політичної обстановки він стрімко втрачає шанси на переможне повернення в місцеву політику. Зациклившись на боротьбі з Миколою Федоруком, після його відходу Василь Іванович втратив не лише опонента, але й зміст власної політичної діяльності.

«Старі-нові» кандидати Володимир Дорош, В’ячеслав Кишлярук, Руслан Цаплюк, надбавши партії й і громадські організації, не мають ні чітких посилів, ні часу якось себе продемонструвати. Останній, однак, у форматі ГО «Нові Чернівці» з перемінним успіхом готуватиме грунт для кампанії 2015 р. – і з часом, напевно, стане помітнішою, та навряд чи успішнішою фігурою. Участь решти кандидатів – Іллі Горбатюка, Дениса Карчі, Володимира Попівчука, Мирослава Саєвського, Ростислава Шерстюка та Наталії Стручкової – можна вважати якщо не «технічною», то чисто формальною.

Висновок: завершення «ери Федорука», помножене на суспільні трансформації останніх років, означає невдовзі ротацію представницьких «масок» місцевих еліт, а з тим і зміну політичного порядку денного. «Часи міняються – і ми міняємося з ними…» Місто залишається.

Святослав ВИШИНСЬКИЙ, політичний оглядач, блогер VKursi.com

Від редакції: Про те, «whoіswho» з кандидатів у мери, читайте на стор.10

Запис Мерські перегони: «оглядини» кандидатів спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Чернівецька область – 17-та з областей, які вже відвідав нардеп у рамках виборчої кампанії. За його словами, напередодні виборів настрій у регіонах однаковий: українці в один голос кажуть, що жити так далі не можна, й чітко розуміють, хто несе відповідальність за безлад і беззаконня, які нині діються в Україні, – Віктор Янукович і Парія регіонів.

– Нині перший серед пріоритетів об’єднаної опозиції «Батьківщина» – захист голосів за підсумками результатів голосування, – каже Андрій Шевченко. – Ми розуміємо, що  Віктор Янукович і його команда просто так не віддадуть більшість у парламенті. Тому ми готові відстоювати кожний голос на кожній виборчій дільниці.

Щоби забезпечити контроль за підрахунком бюлетенів і не допустити фальсифікацій, «Батьківщина» веде перемовини з іншими політичними силами про спільний захист голосів. Ключовими союзниками опозиціонерів у цьому напрямку пан Шевченко назвав партії «Свобода» та «Удар». Розраховує об’єднана опозиція «Батьківщина» й на громадські організації, громадських активістів, людей з активною громадянською позицією.

– Наша мета – не віддати безпідставно Партії регіонів жодного округу, жодного голосу, – говорить нардеп від фракції «Батьківщина». – Тож зараз узгоджуємо з «Ударом» наші можливі дії в мажоритарних округах, і цілком вірогідно, що в тих округах, де є явна перевага представника однієї з двох політичних сил, інша політична сила зніме свого кандидата, щоби гарантувати перемогу непровладній партії.

За словами Андрія Шевченка, абсолютна більшість авторитетних соціологічних компаній сьогодні оцінюють шанси Партії регіонів і «Батьківщини» в межах 25%. При цьому соціологи стверджують, що громадяни дуже часто відмовляються відповідати на запитання, за кого планують голосувати на найближчих виборах: ця цифра сягає 40-45%.

– Це означає, що на пряме запитання «за кого ви збираєтеся голосувати на виборах» людина відповідає, що ще не визначилася або ж не хоче відповідати взагалі, – зазначає Андрій Шевченко. – Ми маємо всі підстави розраховувати, що більшість з них – це все ж таки прихильники опозиції.

Ситуацію, в якій перебуває нині Партія регіонів, пан Шевченко назвав «вельми непростою»: колосальний антирейтинг, величезна кількість невизначених виборців на Сході, зменшення тієї кількості виборців, які були своєрідним «ядром» електорату Віктора Януковича. Навіть мовний закон, який так завзято лобіювала і врешті проштовхнула-таки Партія регіонів у надії повернути довіру своїх виборців, не надто поліпшив ситуацію, –переконаний політик.

– Це навряд чи змінило думку абсолютної більшості людей, – наголошує Андрій Шевченко. – Якщо людина закрила свій бізнес після ухвалення Податкового кодексу, втратила роботу, якщо їй треба виходити на пенсію на 5 років пізніше, то для неї ситуація з мовою буде аж ніяк не першим питанням. Отже, ПР не врятують ані цей закон про засади мовної політики, ані якісь інші передвиборні трюки: Парламент показав своє справжнє обличчя.

Відповідаючи на запитання журналістів, Андрій Шевченко підкреслив, що такого рівня деградації Верховної Ради не бачив ніколи раніше: «Абсолютно не поважається позиція окремо взятого депутата, більшість «виховує» меншість кріслами, депутати хизуються, хто скільки кнопок встигає натиснути за 10 секунд: якщо менше восьми – поганий депутат».

Андрій Шевченко переконаний: в Об’єднаної опозиції «Батьківщина» є всі шанси отримати перше місце за партійними виборчими списками. Вже зараз опозиція готується сформувати якісну більшість у майбутньому парламенті зі «Свободою» й політичною силою Віталія Кличка «Удар».

– Неадекватний пакет законів, які українцям залишає у спадок парламент VI скликання, не має майбутнього – усі вони будуть скасовані більшістю в новому парламенті, – підкреслив  нардеп від «Батьківщини». – Список законів – кандидатів на скасування довгий, але, безумовно, в ньому буде і ворожий для України закон про засади мовної політики, і Податковий кодекс, і пенсійне законодавство.

Говорячи про особливості виборчої кампанії на Буковині, Андрій Шевченко відзначив, що Чернівецька область звучить на всю країну, бо ж тут, окрім того, що повним ходом використовується адміністративний ресурс, є ще факти спроб підкупу виборців. Проте Шевченко переконаний: виборці відчувають, що вибори виграються не мільйонами, витраченими на телевізійну рекламу й білборди, не адмінресурсом, а тими кандидатами, хто має реальну підтримку людей. Андрій Шевченко наголосив, що по трьох виборчих округах в області Об’єднана опозиція «Батьківщина» має кандидатів-мажоритарників: по 201 округу це Микола Федорук, по 202-му – Олександр Фищук, по 204-му – Василь Мельник. За 203 округ бореться кандидат від ВО «Свобода». Всі інші кандидати, як би вони не маскувалися, на жаль, грають на користь владі.

– Ми були дуже стривожені ситуацією із законопроектом про криміналізацію наклепу,  – каже Андрій Шевченко. – І те, що цей безглуздий закон таки зупинили, – велика перемога журналістів, громадянського суспільства. Але остаточно святкувати перемогу й розслаблятися рано, бо представники Партії регіонів заявляють, що після виборів вони повернуться до цього питання. В цьому законопроекті, як у краплі води, відбився весь маразм і бардак, який ми бачимо в чинному парламенті: коли, з одного боку, невідомо, як з’явився цей закон, з іншого – ніхто не може чітко пояснити, навіщо він потрібний, його голосують «депутати-піаністи», а потім гарячково, з порушеннями регламенту, намагаються його зняти… Об’єднана опозиція «Батьківщина» ставить собі за мету перетворити парламент з абсолютно деградованого органу на той, що виконуватиме свою функцію – захищатиме права громадян.

Любов НЕЧИПОРУК, «Версії»

Запис На українців чекають «чорно-білі» вибори – між Януковичем і народом спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Але спочатку визначимося в головному питанні: якою ми хочемо бачити Верховну Раду? Вищим законодавчим органом, який приймає закони для покращення нашого життя чи парламентським цирком, що розважає загал вибриками клоунів? Утім, клоунада ця обходиться занадто дорого і користі не приносить жодної.

Якщо обиратимемо серйозних законодавців, то подивимося, які законопроекти вони пропонували раніше та за які закони голосували: ці матеріали є в Інтернеті. Навряд чи рядові виборці захочуть голосувати за холуїв олігархічних кланів, які протягають антинародне законодавство.

Це ж стосується і політичних партій, представлених у парламенті. Варто прочитати їхні попередні обіцянки і порівняти з тим, що вдалося цим партіям виконати. Побачили повне невиконання – більше не голосуймо за брехунів.

Чимало депутатів минулого скликання Верховної Ради, які проходили за партійними списками, нині йдуть у мажоритарних округах. Насамперед подивимося: за списками якої партії їх обрали і чи не «кинули» вони своїх виборців, перескочивши в іншу фракцію. За «тушок» голосувати не варто. Зрадивши раз, вони зраджуватимуть і надалі. Давайте не забувати, що до Верховної Ради лізуть за депутатською недоторканністю ті, хто збирається безкарно нас грабувати, давити своїми джипами, полювати на живих людей, як на дичину. Пускати їх туди не можна. Не місце у парламенті й хуліганам. Якщо людина не вміє працювати головою, а всі проблеми вирішує кулаками, хай навіть не пхається у законодавчий орган. Цими днями розпочалася остання сесія нинішнього складу Верховної Ради. Давайте уважно слідкувати за поведінкою депутатів і на жовтневих виборах підтримаємо лише тих, хто працював плідно та відповідально.

Що стосується кандидатів, які вперше вирішили балотуватися, то оцінювати їх варто за попереднім місцем діяльності та їхніми здібностями. Якщо людина користується повагою у суспільстві, засвідчила своє уміння плідно працювати, можна довірити їй депутатський мандат. Виборці конкретного округу мають прикинути, що кандидат може зробити для них, використовуючи свій досвід і напрацьовані зв’язки. Потрібно вже зараз добиватися від нього реальних обіцянок, виконання яких можна проконтролювати. Хай розповість, звідки візьме кошти на виконання обіцяного, кого залучить до роботи і якими будуть стимули добре виконаної праці.

Часи абстрактних гасел минули, пустодзвонам віри немає. Люди хочуть бачити у новому складі парламенту сумлінних і відповідальних фахівців. Тож давайте не питатимемо в інших, за кого голосувати, а самі це визначатимемо. Тоді й не будемо звинувачувати у своєму невірному виборі продажних політологів чи брехунів-журналістів, а згадаємо старе народне прислів’я: «Бачили очі, що купували…». Звикаймо до особистої відповідальності.

Ігор БУРКУТ

Запис ЗА КОГО ГОЛОСУВАТИ? спершу з'явиться на Медіа-Версії.