…Переломний 2012 рік відзначився як пора «реорганізації» міської культури: та, що дісталася у спадок від «папередників», прийшлася не по зубах і не до апетиту новим менеджерам демократії. До 10-ліття Культурно-мистецького центру «Українська книга» у фарватері прийняття «мовного закону» усміхнена міська влада підняла податок на торгівлю українською друкованою продукцією. Коли легендарний «Букініст», а з ним і менш легендарну, хоча і знану в радянські часи, «Науку» та інші книгарні реорганізували разом із директорами, в ролі найпочесніших цапів-відбувайлів року опинились Наталія Барановська і Марина Лібанова, а з ними письменники та депутати, яких «покращили» і «розвели як котят». Потиском кнопок у залі обласної ради і розчерком найгуманнішого у світі Шевченківського районного суду в Чернівцях поставлено крапку на славі міста книгарень. На черзі кав’ярні?..

…Або фонтанчики. Гріх не пригадати помпезне відкриття мініатюрного фонтана на розі вул. Головної і Шолом-Алейхема. Благотворна аура «в.о.» міського очільника виявилася, щоправда, нетривалою: вже через кілька днів після реконструкції вода почала час від часу зникати, а у спекотному липні чернівчани про питну воду на «будинку-кораблі» й думати забули. Страшно сказати, але в грудні начальник водоканалу Володимир Андрущак «порадував» чернівчан звісткою про розбудову прутських водозаборів – після такого повороту вода, варто очікувати, гарантовано зникатиме і в річці…

Синьківський олігарх елегантно купує місто – а місто не менш елегантно продається

…Усмішка Віталія Михайлішина, однак, не пережила виборів до Верховної Ради: міський очільник так і не визначився між любов’ю до міста і любов’ю до законів, тож із мерського крісла вирішив стрибнути одразу до парламентської зали. При цьому примудрився не лишень із тріском програти кампанію, але й «дістати» всіх чернівчан посмішкою щасливого «представника обласного центру». Після того, як Микола Федорук «на кого ж нас полишив», чернівецька толерантність не витримала наруги і дала тріщину у самому фіналі кампанії: мова Геннадія Москаля 2012 року втратила інтимний ореол і відтепер стала нормативним лексиконом міста. Втім, чернівецька аудиторія «Facebook» і без того не нудьгувала: з віртуальним троллем Іваном Трачем на невибагливий чернівецький грунт перекочували куди дотепніші заморські технології політичних розборок…

…А з газовими закупками Дмитра Фірташа – і його мільйони, з барського плеча розкидані між Чернівецьким університетом, театром, філармонією, органною залою, Різдв’яним «палацом» і фестивалями поезії й маланок. Синьківський олігарх елегантно купує місто – а місто не менш елегантно продається. Якщо професійний залізничник Дмитро Фірташ зглянеться на подорожніх і виконає обіцянки Михайла Папієва про прискорення потягу «Чернівці-Київ», подарує додаткові вагони та профінансує добудову гілки в обхід молдовського кордону – чесне слово, продамося і ми. А поки що терплячим чернівчанам доводиться хіба що відкладати кошти на авіаквитки з надією, що повітряне сполучення зі столицею колись таки відкриється. І буде по кишені.

…Тож і закордонних гостей приймати не соромно буде – чи то хасидів у резиденції чудотворного садгірського цадика, переданій міською владою у півстолітнє користування єврейській громаді міста, чи то міністрів закордонних справ і патріархів, які періодично навідують Чернівці з інспекціями автомобільних доріг і роботи комунальних служб. Як з’ясувалося, для жителів міста не таким страшним виявився ймовірний кінець світу, як гарантований початок зими – традиційно не обійшлось без поламаних депутатських ребер, розбитих голів, обірваних проводів і засипаних сміттям вулиць. Принаймні, тепер чернівчани зрозуміли, що для комунальників різниці між прізвищами мерів немає – «цирк поїхав, клоуни залишилися», а з клоунами – і гори снігу на кожній чернівецькій площі…

…А з горами снігу залишився і Михайло Папієв, якого, всупереч усім очікуванням, Президент так і не відправив до багатонаціональної Індії переймати досвід вибіркової газифікації, вирубки лісів і зрощування місцевого сепаратизму. Як і в далеких екзотичних країнах, у місті 2012 року з’явився власний мистецький шедевр вартістю 250 тисяч гривень – пам’ятник чи то квітці, чи то равлику на знак солідарності з усіма футбольними фанами, які з нагоди Евро-2012 не приїхали до Чернівців.

…Мабуть, тому, що сучасне мистецтво вже й без цього освоїлося в місті Че: у рамках III Міжнародного фестивалю «Meridian Czernowitz» поезія і музика лунали не лишень у нічних клубах і на верандах кафе, але й на Калинівському ринку, звідки тягнеться живильне коріння всілякого чернівецького меценатства. Однак прихильність Фортуни плинна: один з перших спонсорів поетичного фестивалю Іван Ринжук протягом 2012 року так і не зміг вийти з-за грат чи вдало застрибнути до опозиційного виборчого потягу. Або зістрибнути з нього: значно вдалішим цей рік видався для Віталія Ткачука, який після креативних обіцянок-цяцянок дослужився таки до власного кафе на вул. Кобилянській, відкритого одразу після зняття кандидатури – вірогідно, на заощаджені на кампанії кошти…

…Та не всюди політика робиться гладко: у грудні парламентські методи дискусії перекочували й до буковинської провінції, відзначившись першою та, вірогідно, не останньою бійкою на сесії обласної ради. З іскрами дискутували й за кулісами: цілий рік небайдужі чернівецькі ЗМІ гуділи навколо звільнення актора Івана Даніліна та його феєричне поновлення після тривалої судової тяганини. 2012 рік продемонстрував, що питання культури в місті так само не обходяться без скандалів, як і звичайний «дерибан»: горезвісні кінотеатри «Чернівці» та Івана Миколайчука вчергове з фанфарами шукали інвесторів. Хто здивується, якщо й вони скоро вилетять у чиюсь «газову трубу». Якщо так триватиме й надалі, то як земельні, так і освітні питання в місті стануть звично вирішуватися гранатами. Покращення констатуватимемо вже сьогодні.

Запис Чернівці-2012 очима медіа-експерта Святослава Вишинського спершу з'явиться на Медіа-Версії.