6 березня 2026-го у Центрі культури «Вернісаж» у Чернівцях відкрилася виставка пам’яті заслуженого художника України Івана Дмитровича Балана,  присвяченої 212-й річниці від дня народження Т. Г. Шевченка.

Іван Балан народився 2 серпня 1941 року в селі Стрілківці на Тернопільщині. Художню освіту здобув у Чернівцях, а згодом навчався на факультеті графіки Український поліграфічний інститут імені Івана Федорова у Львові. Багато десятиліть його життя було пов’язане з Буковиною, де він сформувався як художник, графік і книжковий ілюстратор. З 1992 року був членом Національна спілка художників України, брав участь у численних обласних, всеукраїнських та міжнародних виставках.

Творчість Івана Балана вирізнялася багатогранністю. Він працював у галузі станкової графіки, живопису, книжкової ілюстрації, створював плакати, листівки та екслібриси. Митець є автором понад трьохсот книжкових знаків і численних ілюстрацій до літературних видань. Його роботи супроводжують книги українських письменників — від класиків до сучасних буковинських авторів.

На відкриття виставки у «Вернісажі» прийшло багато людей: художники, друзі, учні, науковці, шанувальники мистецтва. Приїхали і родичі митця з Тернопільської області, його малої батьківщини. Атмосфера була одночасно світлою і зворушливою: люди згадували Івана Балана як талановитого художника, мудру й доброзичливу людину, яка все своє життя присвятила українській культурі.

Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами!
Нащо стали на папері
Сумними рядами?..
Чом вас вітер не розвіяв
В степу, як пилину?
Чом вас лихо не приспало,
Як свою дитину?..
Тарас Шевченко, «Думи мої, думи мої», 1840

У видавництві «АНТ ЛТД» вийшла  книга Корнелії Товстюк “Радість поруч із нами” (Іван Балан: життя і творчість (з архіву родини Товстюк), яка  базується на матеріалах з приватного архіву родини Товстюк.

Важливою сторінкою творчості Івана Балана була його багаторічна співпраця з істориком і дослідником визвольного руху Нестором Мизаком. Художник став постійним оформлювачем його книг, присвячених складним і драматичним сторінкам української історії — боротьбі за незалежність, долям учасників підпілля, пам’яті про національний спротив. Саме графічні роботи Івана Балана — обкладинки, ілюстрації, символічні композиції — створювали особливу візуальну атмосферу цих видань.

Завдяки такій співпраці книги Нестора Мизака стали не лише історичними дослідженнями, а й цілісними культурними явищами, де слово і зображення працювали разом.

Під час відкриття виставки історик Нестор Мизак також згадав, що пам’ять про митця варто увічнити і в міському просторі Чернівців. Він висловив думку, що одну з вулиць міста можна було б назвати ім’ям художника — адже саме тут, на теперішній вулиця Княгині Ольги, де колись була вулиця Маршала Рибалка, жив і працював Іван Балан. На думку Нестора Мизака, така назва стала б символічним знаком вдячності місту художникові, який багато років творив у Чернівцях, оформлював книги, працював у сакральному мистецтві й залишив помітний слід у культурному житті Буковини.

Знову повертаюся в минуле… 11 вересня 2015-го у чернівецькому центрі культури «Вернісаж» можна було переглянути виставку «Підпільна графіка ОУН, УПА» , повстанські світлини, графіка заслуженого художника України Івана Балана у книгах Нестора Мизака «За тебе, свята Україно». Я була на цій виставці і тоді зробила невеликий (чи не зовсім невеликий) фоторепортаж, можна подивитися за цим покликанням – «Нам пора для України жить!»…

Художник працював і в сакральному мистецтві. Однією з його останніх робіт став розпис храму Різдва Івана Хрестителя, де він працював разом із художником Миколою Пелешуком. Цей храмовий живопис став своєрідним духовним підсумком творчого шляху митця — поєднанням майстерності, віри та глибокого відчуття української традиції.

Для Івана Балана екслібрис був не просто декоративним знаком. Це була особлива форма діалогу з книгою, з її автором і читачем. Саме тому його книжкові знаки вирізняються індивідуальністю і часто пов’язані з українською історією, культурою та літературою, зокрема з творчістю Тараса Шевченка.

Видавничий дім «Букрек» (Чернівці) здійснив перше за часів незалежності повне академічне видання
творів Ольги Кобилянської у 10 томах. Оформленням обкладинки та художнім наповненням серії
займався заслужений художник України Іван Балан.

Друзі, художники, колеги, з якими він працював і спілкувався багато років, ділилися теплими спогадами, говорили про його людяність, доброзичливість і відданість мистецтву.

На завершення виступила дружина художника. Вона подякувала всім, хто прийшов на виставку, хто пам’ятає і цінує творчість Івана Балана, підтримує добру пам’ять про нього і зберігає його мистецьку спадщину.

Після завершення урочистої частини учасники виставки зробили спільну світлину на пам’ять. Щира вдячність  пану Юрію Грунтовському за це фото, адже й мені дуже хотілося бути разом з усіма, серед людей, які прийшли вшанувати пам’ять художника.

Після офіційної частини відвідувачі ще довго не розходилися: розглядали роботи, спілкувалися, ділилися спогадами про Івана Балана. Його графіка, книжкові ілюстрації, екслібриси й сакральний живопис ще раз нагадали, наскільки багатогранним був талант митця і наскільки глибоко він відчував українську культуру.

Щира вдячність усім, хто долучився до організації цієї виставки, хто зберігає і популяризує творчу спадщину художника. Такі події допомагають нам відчути живий зв’язок поколінь і силу українського мистецтва.

Світла пам’ять Іванові Балану…

Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине…
От де, люде, наша слава,
Слава України!
Тарас Шевченко

©Тетяна Спориніна,
фото автора

p.s. Пам’ять у світлинах…  Пропоную переглянути світлини Івана Балана  із виставок у «Вернісажі» та Художньому музеї. Усі світлини з особистого архіву: Світлій пам’яті Івана Балана присвячено…

Запис Наша дума не вмре… Пам’яті художника Івана Балана спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Основні завдання проєкту:
Виявити історичні джерела про городище Цецино;
Створити тематичні твори мистецтва;
Надрукувати комплекти листівок.
Керівник проєкту – Лариса Курущак, культурна діячка, завідувач відділу маркетингу розвитку і комунікацій Чернівецького обласного художнього музею.

Працівники Наукової бібліотеки ЧНУ імені Юрія Федьковича не лише віднайшли цінні джерела, а й з глибокою відданістю розкривають їхній зміст для всіх охочих. Це не просто виставка – це простір живого діалогу з минулим, де кожен документ стає ниточкою в мереживі колективної пам’яті. Більше про виставку в бібліотеці за покликанням – Цецино: повернення легенди. Виставка у бібліотеці.

А 15 травня відбудеться публічна лекція Ігоря Піддубного, доктора історичних наук, «Історія і сьогодення Цецина: на основі наукових досліджень та публікацій ХХ століття».

Завдяки взагалі проєкту, відвідувачі можуть не лише побачити, а й відчути, як сторінки історії Чернівців оживають на тлі величної гори Цецино.

Про проєкт за покликанням – Старт проєкту про Цецино, Чечюн, Цецин, Цецина…

Далі буде. Зустрінемося в наступній історії…

©Тетяна Спориніна, фото автора

Запис «Цецино – вершина Чернівців» – виставка у Науковій бібліотеці ЧНУ імені Юрія Федьковича спершу з'явиться на Медіа-Версії.

22 квітня 2025-го у Чернівецькому художньому музеї відкрилася виставка, присвячена світлій пам’яті заслуженого художника України Івана Балана (02.08.1941 – 06.03.2025). Експозиція триватиме протягом місяця та включає 19 живописних полотен і 18 екслібрисів, що репрезентують ключові етапи творчого шляху митця. Також представлені вибрані книжкові видання, оформлені або ілюстровані Іваном Баланом, які є лише невеликою часткою великого спадку художника, що залишив помітний слід у виданні української книги.

Творчість Івана Балана вирізняється глибоким національним змістом. Він створив понад 300 екслібрисів, численні плакати, листівки та книжкові ілюстрації. Його роботи прикрашають видання класиків української літератури, таких як Іван Франко, Богдан Лепкий, Михайло Коцюбинський, Ольга Кобилянська, Юрій Федькович, а також сучасних буковинських авторів. ​

Особливої уваги заслуговує співпраця митця з істориком Нестором Мизаком. Іван Балан ілюстрував 24 книги Мизака, присвячені визвольній боротьбі українського народу. Його графічні роботи, виконані в техніці ліногравюри, вражають емоційною глибиною та символізмом.

У 2009 році вийшов каталог «Іван Балан: малярство, оформлення книги, графіка», який підсумував доробок художника на той момент. Митець працював над наступним виданням, та, на жаль, не встиг його завершити.

Іван Балан залишив по собі не лише картини й книги, але й святині, де живе дух його творчості й любові до України. Його серце і талант назавжди залишилися у фарбах рідної землі, у світлі храмів, у кожній лінії, де живе його любов до України.

Більше світлин з виставки пам’яті Івана Дмитровича Балана і з інших виставок за покликанням – Світлій пам’яті Івана Балана присвячено і камерну виставку в Чернівцях…

©Тетяна Спориніна,
фото автора і SergyiS

Запис Світлій пам’яті художника Івана Балана… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«Унікальна виставка поєднує образотворче й декоративно-ужиткове мистецтво та літературу. Експозиція вшановує великих творців української літератури Буковини – Юрія Федьковича, Ізидора Воробкевича та Ольгу Кобилянську. Виставка організована в рамках музейного проєкту «Літературно-мистецька Буковина». Це особливий мистецький проєкт, який уже понад десятиліття сприяє популяризації культурної спадщини краю та осмисленню її впливу на сучасне мистецтво», – Лариса Курущак, куратор виставки.

В експозиції разом із роботами знаних художників експонуються твори юних митців – Злати Крушельницької, Анни Лазарюк, Дарини Ніколаїшиної, Злати Мелещук.  Юні художниці – вихованці гуртка «Атр-терапія» Міського палацу дітей і юнацтва,  керівник Світлана Крачило. Доповнюють експозицію рідкісні друковані видання кінця XIX – XX століття та унікальні артефакти з приватної колекції Юрія Миська.

Сидір Воробкевич

РІДНА МОВА
Мово рідна, слово рідне,
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
Тілько камінь має.
Як ту мову мож забути,
Котрою учила
Нас всіх ненька говорити,
Ненька наша мила?
Як ту мову мож забути?
Таж звуками тими
Ми до Бога мольби слали
Ще дітьми малими;
У тій мові ми співали,
В ній казки казали,
У тій мові нам минувшість
Нашу відкривали.
Мово рідна, слово рідне,
Хто ся вас стидає,
Хто горнеться до чужого,
Того Бог карає;
Свої його цураються,
В хату не пускають,
А чужії, як заразу,
Чуму, обминають.
Ой тому плекайте, діти,
Рідну руську мову,
Вчіться складно говорити
Своїм рідним словом! –
Мово рідна, слово рідне,
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
Але камінь має!
1869

Мати таку свободу, щоби бути собi цiллю!
Передусiм бути собi цiллю, для власного духа працювати, як бджола; збагачувати його, збiльшати, довести до того, щоб став сяючим, прегарним, хвилюючим, зорiючим у тисячних красках!
Передусiм бути собi цiллю й обробляти самого себе, з дня на день, зроку до року. Рiзьбити себе, вирiвнювати, щоби все було складне, тонке, миле. Щоб не осталося дисгармонiї анi для ока, анi для серця, для жодного зi змислiв. Щоби жадоба за красою утихомирилася.
Бути передусiм собi цiллю, а опiсля стати або для одного чимсь величнимна в сi часи, або вiддатися працi для всiх. Боротись за щось найвище, сягаюче далеко поза буденне щастя…
Такий мiй iдеал.
Свобiдний чоловiк iз розумом – це мiй iдеал.

Ольга Кобилянська, “Царівна”

Рідний край

Там, де я родився, там мій рідний край;
Слави, щастя, долі, Боже йому дай!
Слави, щастя, долі, веселу годину,
Мир во віки вічні, мир на Буковину!
Там, де я родився, там мій рідний дім;
Слави, щастя, долі дай там, Боже, всім!
А найпаче нені і вітцеві мому,
Мир во віки вічні, мир у ріднім дому.

Юрій Федькович

«Мистецтво завжди було носієм важливих ідей, що формують нашу пам’ять, ідентичність та цінності. Виставка є своєрідним підсумком багаторічного дослідження мистецьких процесів Буковини, що дозволяє побачити, як змінювалося образотворче осмислення видатних письменників та громадсько-культурних діячів другої половини XIX – початку XX століття. Запрошуємо вас поринути в світ слова й образу, де література, історія та мистецтво зливаються в єдиний культурний простір і відкрити нові грані літературної спадщини Буковини через образотворчість», – Лариса Курущак

Ворог боїться нашої мови, бо знає: поки вона живе – живе Україна. Тож бережімо її. Говорімо нею. Читаймо нею. Думаймо нею. Бо поки звучить українська – ми непереможні. 

Більше фото з виставки за посиланням – До Міжнародного дня рідної мови – виставка «Лицарі світла»

Виставка триватиме до 9.03.2025.

©Тетяна Спориніна, фото автора

Запис До відзначення Міжнародного дня рідної мови – виставка «Лицарі світла» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«Це вибрані твори з однойменного благодійного проєкту, який із 2022 року на постійній основі підтримує діяльність 3 підрозділів ЗСУ.

У лютому 2022 брати художниці Віолетти Олійник поїхали захищати Київ на власних авто, не маючи військової амуніції. З цього моменту ми зосередилися на волонтерстві: почався пошук берців, броніків, термобілизни, тактичних окулярів, рукавиць тощо. Обмеженість фінансів спонукала створити тираж фотографій з творами буковинських художниць та художників, які погодилися на співпрацю.

… Так виникла міжнародна онлайн платформа Someone Prays for You. Коли канадська художниця Дженет Кардифф запропонувала серію своїх робіт, формат фандрейзингу розширився — було залучено всіх бажаючих митців. Наразі в проєкті беруть участь 20 художниць та художників з України, Канади, Англії та Австрії. Всі кошти від продажу творів використовуються на нагальні потреби підрозділів братів та батька Віолетти», – текст на сторінці ФБ Тараса Полатайка, куратора проєкту.

На виставці представлені твори Тараса Полатайка, Станіслава Туріни, Віолетти Олійник, Івана Салевича, Сергія Колісника, Богдана Макаренка. Також в межах проєкту згодом буде проведений розіграш робіт Станіслава Туріни та Віолетти Олійник — кошти з яких спрямуємо на актуальні потреби військових.

«Коли твої брати на війні, то і ти на війні. Коли вони не можуть спати вночі через постійні обстріли, ти також не можеш спати й перевіряєш, коли вони востаннє з тобою спілкувалися. А якщо час, коли «користувач був онлайн», збігається з часом чергового прильоту, стає страшно, як у старій казці про диких лебедів: «хоч одне слово скажеш — вони помруть». Одначе ми можемо і мусимо говорити. Спілкуватися з постачальниками зброї, працівниками магазину безпілотників чи такмеду, поширювати інформацію та шукати речі, які їм потрібні...», – Віолетта Олійник.

Протягом триденного перформансу, який відбувся відбувся 22-24 вересня 2023-го у люблінській галереї «Labirynt», мисткиня власноруч виготовила сорочку із попередньо зірваної кропиви. Ця акція нагадує про жахіття воєнної дійсності в Україні та є символом солідарності з усіма, хто пережив розлуку з рідними та близькими.

Зробіть пожертву

Допоможіть підтримати захисників громадян в Україні. Зібрані кошти підуть на медичне приладдя, бронежилети, оптику нічного бачення, дрони-розвідники та інше важливе обладнання у боротьбі України за свободу.

Експозиція буде відкрита до 18 січня. Години роботи оголошуватимуться за день — в залежності від графіка відключень світла.

Слава Збройним силам України! Дякуємо за кожен день, який виборють ЗСУ ціною життя! Ця виставка, цей проєкт – приклад того, що не час розслаблятися, а потрібно невпинно працювати, щоб наближати Перемогу!

Більше фото і інформації з відкриття виставки за посиланням – «Хтось молиться за вас…»

©Тетяна Спориніна, фото автора

Запис Доброчинна виставка «Someone Prays for You» у мистецькому центрі «Bunker» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Осип Юрій Федькович ( Осип Домінік Гординський де Федькович).  8 серпня 1834, Путила — 11 січня 1888, Чернівці — український письменник-романтик, передвісник українського національного відродження Буковини.
Народився в родині небагатого шляхтича-службовця Адальберта Федьковича у містечку Сторонці-Путилові на буковинській Гуцульщині (тепер смт Путила Чернівецької області). Учився в Чернівецькій німецькій реальній школі (1846—1848), пізніше працював у Ясах і Нямці (Молдова, 1849—1852).
Відбував військову службу (1852—1863) в Семигороді, 1859 року став поручником; тоді ж брав участь у поході австрійського війська до Італії, під час якого написав перший вірш українською мовою — «Нічліг» (1858).
Писав спочатку німецькою мовою. По звільненні з військової служби працював війтом у рідному містечку, був шкільним інспектором Вижницького повіту (1869—1872).
Запрошений до Львова, у 1872—1873 працював редактором у видавництві «Просвіти» і театрі «Руська Бесіда».
Останні роки провів у Чернівцях, де в 1885—1888 був редактором газети «Буковина».
Помер 11 січня 1888 р. у Чернівцях, де й похований на Руському цвинтарі.

«Місяцю-князю…»

Місяцю-князю,
Білий вівчарю!
В золоту сурму
По ночах граєш,
Далеко видиш,
Багато чуєш, –
Де я цю нічку,
Де заночую?
Чи в Тегерані
В рожевім гаю,
Де одаліска
Перли збирає?…
Я й сам не знаю!

Юрій Федькович

До відзначення 190-літнього ювілею Юрія Федьковича 8 червня 2024-гого у рамках проєкту «Букове зерня», зі створення рукописної книги «Наш Федькович», відбулася експедиція до Путили. Проєкт реалізується за підтримки Благодійного фонду «Кращим Бути».
Керівник проєкту: пані Лариса Курущак, завідувач відділу науково-освітньої роботи Чернівецького обласного художнього музею.

До проєкту долучилася творча молодь Чернівецьких ліцеїв – №14 (кер. Шевцова І. П.) і №16 (кер. Фочук Г.О.), гуртків МПДЮ – «Дивотвір» (кер. Бойчук Н. Р.), «Образотворче мистецтво» (кер. Тимчук О.В.), «Арт-простір» (кер. Крачило С. М.), Чернівецька художня школа ім. М. Івасюка ( директор Гакман Т. І.), Вижницький фаховий коледж мистецтва та дизайну ім. В.Шкрібляка (кер. Петращук-Гинга О.Я.). У самій експедиції взяли участь  учасники проєкту:  творча молодь та їх керівники;  науковці ЧНУ – Лідія Ковалець, художники –  Володимир  Гамаль  та Іван  Салевич, Яків Петращук, працівники Муніципальної бібліотеки ім. А. Добрянського -Катерина Теленько та Лариса Кирилюк. Екскурсоводом експедиції була пані Леся Щербанюк, директорка бібліотеки ім. А. Добрянського.

Екскурсовод експедиції: пані Леся Щербанюк, директорка бібліотеки ім. А. Добрянського.

О 8:30 автобусом  рушили до Вижниці. Дорогою переглянули рукописні книги «Наш Федькович».

Відвідування Вижниці: парк імені Юрія Федьковича біля  Вижницького коледжу прикладного мистецтва ім. Василя Шкрібляка, будинок, де жив Юрій Федькович.

“Приїзди Ю. Федьковича до Чернівців були пов’язані з переходом на православ’я. Вочевидь, саме цього дня, 3 квітня, поет уже отримав свідоцтво від військового капелана, про що свідчить піднесений тон листа і повідомлення про повернення до Путилова. А вже 7 квітня через православного священника о. Олександра Поповича Ю. Федькович заявив про своє приступлення до православної церкви. Ю. Федькович заявив про своє приступлення до православної церкви (див.: „Писаня…”, т. 4, с. 361).”, – Б.І. Мельничук, Л.М.Ковалець, Л. М.Черняк “Юрій Федькович”, лист до Данила Танячкевича, твори, том п’ятий, ПУБЛІЦИСТИКА, НАУКОВО-ПОПУЛЯРНІ ПРАЦІ, ЛИСТИ, Чернівці, Видавництво “Буковина, 1922.

В електронній бібліотеці “УКРАЇНІКА” можна прочитати і побачити цей лист в книзі: Писання Осипа Юрія Федьковича : [в 4 т.] / О. Ю. Федькович. – 1-ше повне і критичне вид. – Львів : З друк. Наук. Т-ва ім. Шевченка, 1902 – 1910. – Назва з обкл. : Твори. Т. 4 : Матеріали до життєписи Осипа Юрія Гординського-Федьковича / з першодруків і автографів зібрав, упоряд. і пояснив О. Маковей. – 1910. – XII, 653 c. – (Українсько-руська бібліотека / Філол. секція НТШ ; т. 5). Я не публікую фото з цим листом, є попередження про “без права подальшого повторного відтворення повних текстів документів”. Але можна зайти за посиланням і прочитати не тільки цей лист.

Русь. По «Mignon» Гете

Ци знаєш, де країна тая мила,
Де явір ріс і де калина цвила,
Де Дністер грав, де Галич печаліє,
Де руський край, де руське серце мліє?
Ци знаєш де, ци занєш, моя доле? –
Туда, туда піду з тобов, соколе.

Ци знаєш, де там Левова палата,
А в їй мурах вибивана кімната,
Де образи по стінах золочені.
“Де Лев наш, де?” – питають, засмучені.
Ци знаєш де, ци знаєш, моя доле? –
Туда, туда піду з тобою, соколе.

Ци знаєш, де ті сині наші гори,
Де Черемшу де буйного ізвори,
Де рутин цвіт з барвінком зеленіє,
Де божий дух на землю з неба віє?
Ци знаєш де, ци знаєш, моя доле? –
Туда, туда підемо, мій соколе.

Юрій Федькович

До Путили автобус прямував через Івано-Франківську область.

Відвідування Путили.

“Чим далі, тим гори щораз висші і дикіші. Путилівка шумить серед зарослих берегів. Село тягнеть ся за селом так, що одно лучить ся з другим: Дихтинець, Киселиці, Тораки, Сторонець-Путилів і Сергії. Ся та справдніша Федьковичева  батьківщина, звісна йому змалку. Тоді було тут певно більше нерушаних лісів як є тепер і гори не світили так голими боками і не обсипали ся так, як се тепер буває місцями, наприклад в Киселицях, що небезпечно їхати.

Чим ближче до Сторонця-Путилова, тим гори щораз низші, так що можна зрозуміти, чому Федькович, сі свої родинні сторони називав лише Підгірієм. Дійсно гори у Сторонці, коли порівняти їх хоч би з недалекими верхами в Устю-Путилови і Дихтинці, доволі низкі, хоч незвичайно живописні”, – Осип Маковей, “Рідні сторони Федьковича”. Стаття 1913 року про улюблені місця просвітника Буковини. Локальна історія. 10 серпня 2023

Перед будинком міської ради пам’ятник Юрію Федьковичу. Скульптор – Володимир Гамаль.

«У науці, у розраді…»

У науці, у розраді
України доля,
А в залізі да у крові
України воля;
А у пісні голоснії
України слава!
Благословіть Україну,
А я заспіваю.

Юрій Федькович

Дві локації у Путилі. Лутературна світлиця. І  музей-садиба Юрія Федьковича.

Мій сардак

Я ж бо тебе не звержуся,
Руський мій сардаче!
Тепер аж я заспіваю,
Тепер аж заплачу,
Бо маю ся в що утерти –
Широкії поли…
Не скину тя, мій сардаче,
Ніколи, ніколи!

Юрій Федькович

Музей-садиба Юрія Федьковича. Музей розташований на території родинної садиби  письменника Юрія Федьковича, де він народився і зростав. Це філія Чернівецького літературно-меморіального музею Ю. Федьковича.

“Федькович – се талант переважно ліричний; всі його повісті, всі найкращі його поезії навіяні теплим, індивідуальним чуттям самого автора, всі похожі на частки його автобіографії – так і здається, що автор співає і розказує всюди про те, що сам бачив, сам найглибшими нервами душі прочув. І в тім іменно й лежить чаруюча сила його поезії, в тім лежить порука її живучості, доки живе наша мова, Федькович вложив в свою поезію найкращу частину своєї душі, а така поезія не вмирає, не пропадає…”, – Іван Франко, “Кілька слів по поводу 25-літнього ювілею його літературної діяльності”, 1886

Експедиція-подорож завершилася. Дякуємо організаторам, учасникам  проєкту «Букове зерня» за можливість долучитися до творчості Юрія Федьковича, до тих місць, які оспівув Юрій Федькович, відкрити для себе і нові джерела поетичного натхнення поета, письменника…

«Япоставив собі за мету якнайгрунтовніше опанувати суть астрології всіх цивілізованих народів давнього та нового часу і після десятирічного виснажливого дослідження, котре так багато коштувало мене, досяг нарешті результату, який значно перевершив мої сподівання, тож з усією сміливістю можу стверджувати, що доля людини, її майбутнє безумовно піддаються вивченню». Так писав у День Фенікса, себто 21 березня 1883 року, чернівецький поет і екзот, відставний офіцер австрійського війська, ветеран північноіталійської експедиції 1859-го року, землемір, аптекар, улюбленець патріотичної критики, «буковинський соловейко» і «карпатський Шевченко» в єдиній особі, гуцул з успадкованою від батька доброю половиною польської крові, романтик, народник і планетник Осип Юрій кавалер фон Федькович де Гординський, якому позавчора виповнилося 165 років з дня народження…

Знаємо Федьковича іншого, а від цього, космічного, — лише відгомін, дзвін порожнечі…», – Юрій Андрухович, газета “День”, №:№145, (1999).

Нічліг

Звізди по небеснім граді —
І по одній, і в громаді —
Як то любо заснияли,
Де жовняри спочивали.

Но як збліднуть тихі зорі,
Світле сонце зійде д горі,
Хто тогді нам, бідни, скаже,
Де котрий з нас нині ляже?

Де хто ляже — божа воля:
Є де спати, много поля,
Є де голов приконити…
А зірниці ймуть світити.

Юрій Федькович

Далі буде…

p.s. Астрономією цікавляться не тільки астрономи. Астрономію люблять, в першу чергу, романтики. Обсяг і широта уявлень про світ  значною мірою визначаються як астрономічними знаннями,  якими володієш, так і  астрономічною інформацією, яку здатна людина зрозуміти. Існування людини і Всесвіту взаємопов’язані і у цьому полягає суть  антропного принципу. Я не впевнена, чи  знав Юрій Федькович теорему Птолемея, теорему елементарної геометрії,  яка стверджує, що добуток довжин діагоналей вписаного в коло чотирикутника дорівнює сумі добутків довжин його протилежних сторін, але  Клавдія Птолемея  цінив, знав, як астронома.

«Гороскопія, або Єгипетська астрольоґія Й. Федьковича. [Вступне слово]. Наслідком багаторічних студій Ю. Федьковича над астрологією наприкінці 1870-х – першій половині 1880-х років стали кілька підготовлених ним німецькомовних книжок. О. Маковей у „Житєписі Осипа Юрія Гординського-Федьковича” (1911) називає їх шість, даючи зрозуміти, що нотаріальний інвентар, на який він покликається, може бути неповний. Зокрема, це підготовлена в 1883 р. і супроводжувана різними таблицями та обчисленнями „Die Horoskopie oder aegyptische Astrologie von J. Fedkowicz” („Гороскопія, або Єгипетська астрольоґія Й. Федьковича”),» –  Б.І. Мельничук, Л.М.Ковалець, Л. М.Черняк “Юрій Федькович”.

Тепер в  електронній бібліотеці “УКРАЇНІКА” можна прочитати у книзі: Писання Осипа Юрія Федьковича : Твори. Т. 4 : Матеріали до життєписи Осипа Юрія Гординського-Федьковича /з першодруків і автографів зібрав, упоряд. і пояснив О. Маковей. – 1910. – XII, 653 c.  Лишаю оригінальний текст:

«З астрольогічних праць Федьковича.

Федькович займався астрологією головно в роках  1874-1894.

Велика на 900 аркушевих сторін астрольогічна праця Федьковича (оправлена кріпко у шкуру, з закладками) п.з. «Apotelesmata oder das  Buch der Decrete» так і лишиться певно ніколи не оголошеною, бо вона є тільки доказом Федьковичевого хоробливого наклону до містики.

Was wersteht man unter Horoskopie?

Unter Horoskopie – richtiger Chronoskopie  oder Chronomantie – ehedem  Astrologie genannt – versteht  man die Kunst aus der Stellung  der Gestirne zur Zeit der Geburt eines  Menschen die Zukunft desselben  vorherzusagen.

Kann denn die Zukunft iiberhaupt  vorausbestimmt  und  verhergesakt  warden?…»

Думаю, Осип Маковей не був романтиком і теореми Клавдія Птолемея точно не знав. І «Просвіта» відмовилася друкувати книжку Юрія Федьковича «Планіта чи Ворожка». А ми зараз дивуємося, чому у Чернівцях немає навіть планетарію,  за обсерваторію взагалі мовчу…

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис «Як знаємо Федьковича?»: мистецький проєкт «Букове Зерня» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На виставці експонується 93 твори, серед яких живописні роботи, графічні твори, вироби з дерева, металу, ювелірні вироби, скульптурна композиція.

Іван Салевич. Інсталяція «Хохли». 2021р. Мала шанси бути забороненою до експонування на обласній виставці, присвяченої Дню незалежності України. Вчора, сьогодні багато про це говорили, писали, пояснювали. Робота, яка спонукає до роздумів. В залежності від свого розуму. Дякую художнику Івану Салевичу за Правду і сміливість. Дякую всім, хто підтримав Художника. Інсталяція після низки узгоджень стала легітимною та дозволеною до показу. Дивно, що змусили писати інтерпретаційний пояснювальний текст… І це не цензура, як пояснили…

І на останок… Кожний лишається з улюбленими авторами, картинами, героями і почуттям людської гідності…

Дякуємо організаторам і авторам виставки!

Більше фото з відкриття виставки за посиланням – ВИСТАВКА ДО 30-Ї РІЧНИЦІ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ З МЕТАФОРАМИ ТА ЛЕГІТИМНІСТЮ…

©Тетяна Спориніна,
фото автора і SergyiS

Запис Відкриття обласної художньої виставки, присвяченої 30-й річниці незалежності України у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«Версії» отримали заяву пресслужби місцевої СБУ щодо ганебної ситуації виклику митця «на розмову». Зрештою, Службу безпеки можна й зрозуміти – від проколів ніхто не застрахований. Головне, зробити з цього висновки.

Та є ще один нюанс: хто поверне здоров’я Салевичу, забране стресом? Тільки на хвилинку уявіть себе на його місці!

Очільниця ж міського управління культури Юлія Сафтенко  вчора вранці сказала, що директор виставкової зали «Вернісаж» мав би вибачитися перед  художником. Натомість Ігор Сорокоумов залишився при своїй думці. Його цитата: «На святковій виставці ця інсталяція недоречна», бо це, на його думку, є політика. А хіба 30-річчя Незалежності України, на вівтар якої поклало життя не одне покоління українців, це не політичне свято?!.

Та повернемося до заяви пресслужби СБУ:

«Ми пишаємося особистим внеском заслуженого художника України І.Салевича  у національну творчу спадщину. Однак, застерігаємо громадськість від провокацій, які є невід’ємною частиною російської гібридної війни проти України.

СБУ постійно моніторить інформаційний простір на предмет загроз національній безпеці і супутнього розпалювання різноманітних форм ворожнечі і дискримінації.

Досить висока імовірність, що інсталяцію «Хохли» з картонних фігур на колінах у вишиванках з російським прапором в очах спробують використати антиукраїнські сили в якості чергового приводу для інформаційних атак.

Слід мати на увазі, що в умовах гібридної агресії – навіть мистецтво може стати зброєю.

Відтак, до художника звернулися співробітники УСБУ з проханням відобразити справжню ідею інсталяції у вигляді тексту під час демонстрації на виставці з нагоди 30-ї річниці Незалежності України. При цьому мова про заборону показу не велася й жодного втручання у свободу творчості не здійснювалося. Конфлікту у даній ситуації не вбачаємо. Розмова виявилася конструктивною, свідченням чого є демонстрація витвору громадськості.

Пресслужба СБУ в Чернівецькій області»

Фото Тетяни Стрільчик:

Запис Заява Пресслужби СБУ в Чернівецькій області щодо виклику заслуженого художника України І.Салевича до офісу управління спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Вранці нинішнього дня на «розборку» – бути чи не бути інсталяції «Хохли» на виставці – прийшла тільки очільниця міського управління культури Юлія Сафтенко та представник відповідної обласної організації. З боку Івана Салевича був присутній голова Чернівецької організації СХУ Юрій Гушкевич. І одразу ж з’ясувалося, що винен в усьому… директор «Вернісажу». Як пояснив пан Ігор Сорокоумов, згідно названого ним протоколу/інструкції, він зобов’язаний повідомляти Чернівецьке управління СБУ про подібне. Нагадаю, що «подібне» – це українці, що стоять на колінах, а в їхніх очах російські прапори. Пані Сафтенко пообіцяла з усім розібратися, відзначивши, що робота Салевича дуже актуальна й на часі.

Із цим важко не погодитися. Принаймні, за твердженням автора, Ідею твору спровокувала політична ситуація в Україні.

Та попри це автор інсталяції не втрачає надію, хоч і зовсім маленьку – в одного українця в очах є й український прапор…

Завершилася ця малоприємна історія на прохання Юлії Сафтенко спільним селфі з Іваном Салевичем, заслуденим художником України.

Бо хто б і що не казав, чиновники змінюються, а митці залишаються…

Людмила Чередарик

Запис Совок у дії: частина ІІ – геніальна інсталяція та примирення… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Зокрема, Салевич є автором пам’ятника поетові Паулю Целану (Чернівці,1992, бронза, граніт), пам’ятника героям Буковинського куреня (Чернівці,1995, бронза, граніт), пам’ятника жертвам Голодомору (Чернівці, 2018, меморіал складається з двох майданчиків, на яких розташовані три чорні гранітні куби. На їхніх гранях викарбувано роки Голодомору, а також слова «Голодомор, геноцид, репресії»).

Фото Артема Артеменка, “Погляд”

Наголошу окремо, що Іван Салевич належить до тих митців, які своєю творчістю наближали нашу незалежність.

Та оскільки за три минулих десятиліття ми не особливо просунулися шляхом справжньої свободи та демократії, сталася подія, яку важко назвати чимось іншим, ніж маячнею. Судіть самі.

Нинішній директор виставкової зали «Вернісаж» і колишній чиновник від культури, який десятиліття пропрацював в обласному управлінні, запідозрив Івана Салевича в антиукраїнській діяльності і просигналив до СБУ. Бо йому не сподобалася інсталяція Салевича «Хохли». (А, може, він у ній упізнав себе?)

Адже українці зображені на колінах і в їхніх очах російські прапори. Але ж хіба це неправда? Бо ж досі українська влада керувала таким чином, що їй не вдалося за 30 років перетворити на патріотів ту частину населення, яка вбачає у росіянах братній народ… І хіба не у Чернівцях та Миговому майоріли 2014 року російські прапори? Де тоді була СБУ? І, зрештою, чому захисників держави не цікавить те, що виставкова зала – колишня власність Спілки художників  – тепер здається цій же Спілці в оренду?! Зрештою, це не тема сьогоднішньої розмови. Нині про інше.

Дві з половиною години дискутували зі мною три молодих офіцери Служби безпеки, – розповідав пізніше Іван Миколайович Салевич. – Та я все ж відстояв своє право на показ.

Зі свого боку поцікавилася, чи були серед них мистецтвознавці.

Та де там, – розвів руками Салевич. – Вони ніколи і не чули про метафори та символізм у мистецтві… А ввечері мені зателефонував голова нашої Спілки Юрій Петрович Гушкевич і повідомив, що начальниця культури міської ради вимагала демонтувати інсталяцію. Та він направив її до мене, бо тільки за моїм рішенням така дія можлива. І це правильно, – підсумував Салевич, – адже Конституція забезпечує митцю право на свободу творчості. Тим паче, що ідея інсталяції – державотворча. Це заклик до українців встати, нарешті, з колін. Бо на колінах незалежну міцну щасливу державу не збудувати! – емоційно завершив Іван Миколайович.

…Однак саме сьогодні вранці у виставковій залі на вул. Івана Франка, 15 буде вирішуватися доля інсталяції Салевича. За словами начальниці управління культури Юлії Сафтенко, вона запросила туди керівництво СБУ та міської ради. Сподіваюсь, там будуть і члени виставкової комісії та хоча б один сякий-такий мистецтвознавець. Бо інакше це нагадає ситуацію з Хрущовим, який розігнав виставку авангардистів у Манежі 1 грудня 1962 року…  А ми це вже проходили.

Людмила Чередарик  

Запис Совок у дії: СБУ проти Салевича?!. спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Науковець, доктор філології, перекладач  Петро Рихло до ювелею поета представив 10 томів перекладів Пауля Целана. Десятитомне двомовне (німецькою та українською) видання творів Пауля Целана виходило у «Видавництві 21» в серії «Меридіан серця» від 2013 року. І як написала Лілія Шутяк у рецензії до останньої книжка «Затьмарено»  10-томного видання творів Пауля Целана:  «…творця «абсолютного вірша» і винахідника «мови оніміння», який народився у Чернівцях і своєю творчістю продовжує зберігати це місто на культурній мапі світу».

ПАУЛЬ ЦЕЛАН /Paul Celan/ / Paul Antschel/

23 листопада 1920, Чернівці, Королiвство Румунія — 20 квітня 1970, Париж, Франція) — єврейський німецькомовний поет і перекладач

У рамках проєкту  «Літературні дні Пауля Целана 2020» від 23 листопада розпочалися літературні читання, дискусії та презентації книжок. На сторінках Paul Celan Literaturzentrum та Meridian Czernowitz у Facebook та  сайті Літературного целанівського центру відбувається по 2 лекції.  Дивилася, слухала 24 листопада –  «Сергій Жадан та Олександр Бойченко: Пауль Целан: між біографією та поетикою»…

Знаєш, простір цей безкінечний,

знаєш, тобі не потрібно летіти,

знаєш, усе, що в твоєму відбилося оці,

поглиблює нам глибину.

Сергій Жадан [офіційна сторінка]

ПРИ ВИНІ ТА САМОТНОСТІ, наприкінці

їх обох:

я скакав крізь сніг, чуєш,

з богом у далечінь – близькість, співав він,

це був

наш останній гін понад

перепони людей.

Вони схилялись, коли

чули нас над собою, вони

писали, вони

набріхували наше іржання

однією

зі своїх мальовничих мов.

 

«…Целан є ще одним надзвичайно характерним прикладом того, як історія вривається у людську долю і які спустошливі сліди вона може там залишити.
Його особиста біографія також позначена досвідом ґетто й концентраційних таборів, трагічною загибеллю батьків, відразливим антисемітським цькуванням і численними наклепами заздрісників…
Для Целана – як ліричного поета par excellence, як «Гельдерліна ХХ століття» – в історії був важливий насамперед сучасний момент, який вже іманентно є родовою властивістю лірики. На відміну від інших літературних родів, лірика розглядає історію переважно як внутрішню історію, зовнішні події передусім як психологічні події, а всякий сюжетний розвиток (якщо тут взагалі можна вживати таку категорію) – лише як метаморфози почуттів. Поезія – як і мистецтво загалом – несе на собі для Целана відбиток сьогодення, її „хронотоп” (скористаємось терміном М. Бахтіна) зветься „тут” і „тепер”.
Можна – я цілковито певен цього – читати це слово так або інак, можна ставити тут різні акценти: акут сучасності, ґравіс історії – в тому числі й історії літератури – і циркумфлекс – знак довготи – вічності. Я ставлю – мені не залишається жодного іншого вибору – я ставлю акут.Так поет визначив своє мистецьке кредо 22 жовтня 1960 р. у промові з нагоди присудження йому літературної премії Ґеорґа Бюхнера в Дармштадті»

Петро Рихло, «Історія і людська доля в німецькомовній ліриці Буковини», журнал «Ї», №56

 

Corona
Пауль Целан

Осінь ласує в мене з руки своїм листям:
ми подружились з нею.
Ми вилущуєм час із горіхів
і вчимо його знову ходити:
Час вертає назад у свою шкаралущу.

В люстерці – неділя,
у маренні спиться,
уста кажуть правду.

Мій погляд блукає до лона коханої:
наші очі стрічаються,
ми шепчемо темні слова,
ми кохаємось палко, як мак і пам’ять,
ми спимо, наче вина у мушлях,
як море в кривавому місячнім сяйві.

Ми стоїмо край вікна обійнявшись,
вони з вулиці нас розглядають:
вже час, щоби знати!
Вже час, щоб каміння навчилось цвісти,
щоб забилося серце в тривозі.
Вже час, щоб настав-таки час.

Вже час.

Переклад Петра Рихла

PSALM
Paul Celan

Niemand knetet uns wieder aus Erde und Lehm,
niemand bespricht unsern Staub.
Niemand.

Gelobt seist du, Niemand.
Dir zulieb wollen
wir bluhn.
Dir
entgegen.

Ein Nichts
waren wir, sind wir, werden
wir bleiben, bluhend:
die Nichts, — die
Niemandsrose.

Mit
dem Griffel seelenhell,
dem Staubfaden himmelswust,
der Krone rot
vom Purpurwort, das wir sangen
uber, o uber
dem Dorn.

“Niemandsrose”, 1963

 

Зараз саме час читати Пауля Целана. І підійти до будинку №3 на вулиці Саксаганського…

Ми, чернівчани, розкидані по всьому світу. Але є люди, які нас об’єднують, де б ми не були. Людмила Бикова-Холодова, випускниця СШ № 35 зараз живе і працює у Лейпцигу (Німеччина).  І поділилася з нами інформацією про відзначення 28 жовтня у Єврейському культурному центрі  ювілея Пауля Целана «Atemwende und Herzzeit. Briefe. Ein Dialog durch die Zeit». Це була мистецька постановка таких  учасників:  Mivos Quartet (NY) та Nate Wooley, Britta Shulamit Jakobi, Hanno Dinger. Концертне читання було присвячено частині життя Пауля Целана після того, як він приїхав до Парижа і опублікував там свою збірку «Atemwende» / «Злам подиху»/.  Про його зустріч з Інґеборґ Бахман у Відні переповіли  через  листування  «Herzzeit».

Далі буде…

Більше фото з зустрічей чернівчан за посиланням – 100 РОКІВ ТОМУ У ЧЕРНІВЦЯХ НАРОДИВСЯ ПАУЛЬ ЦЕЛАН…

©Тетяна Спориніна,
фото автора і SergyiS

Запис 100 років від дня народження Пауля Целана очима простих чернівчан… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Свого часу мала щастя відвідати (у жовтні, листопаді 2010 року) ювілейну виставку Івана Салевича у «Вернісажі». Я знайшла фото і деякі зараз завантажила.

Про сьогоднішню, 9 вересня, зустріч із скульптором Іваном Салевичем біля пам’ятника героям Буковинського куреня я взнала від старшого наукового співробітника Чернівецького художнього музею Альберта Комарі, за що йому вдячна. Я пропустила зустріч 8 вересня біля пам’ятника жертвам голодомору і політичних репресій на Буковині. А ось завтра, 10 вересня, відбудеться зустріч із Іваном Салевичем біля пам’ятника Паулю Целану, якому 23 листопада громадськість відзначає 100 років із дня народження (щойно пройшов XІ Міжнародний поетичний фестиваль Meridian Czernowitz із проектом «Пауль Целан 100»)…

Дякую друзям за спілкування про пам’ятник біля пам’ятника і про творців пам’ятників і скульптур, про героїв і антигероїв, жертовність та ідеалізм…

10 ВЕРЕСНЯ 2020. ПАМ’ЯТНИК ПОЕТОВІ ПАУЛЮ ЦЕЛАНУ

10.09.2020. ЮВІЛЕЙНА ВИСТАВКА ЗАСЛУЖЕНОГО ХУДОЖНИКА УКРАЇНИ СКУЛЬПТОРА ІВАНА САЛЕВИЧА

Заслуженого художника України, члена Національної спілки художників України Івана Миколайовича Салевича нагороджено Почесною грамотою Національної спілки художників України – за вагомий особистий внесок у розвиток українського образотворчого мистецтва, високий професіоналізм, активну участь у творчому та громадському житті спілки та з нагоди 60-річчя від дня народження. А також Почесною відзнакою (медаллю) Чернівецької обласної державної адміністрації та Чернівецької обласної ради «ВДЯЧНА БУКОВИНА» за багаторічну сумлінну працю, високу професійну майстерність, вагомий внесок у розвиток образотворчого мистецтва краю та з нагоди 60-річчя від дня народження.

Ювілейна виставка Івана Салевича розгорнута від 10 до 28 вересня. Сподіваємося, що скоро закінчиться «червона зона» і всі прихильники творчості Івана Миколайовича зможуть відвідати виставку.

Дякую Івану Салевичу за творчість, неспокій і Гегелівську діалектичну філософію…

Більше фото з події за посиланням – ІВАН САЛЕВИЧ – ХУДОЖНИК, СКУЛЬПТОР, ФІЛОСОФ…

Далі буде…

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Ювілейні зустрічі із Іваном Салевичем… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Твори скульптора Івана САЛЕВИЧА буковинці добре знають візуально: пам’ятники поету Паулю Целану та Героям Буковинського куреня, низка меморіальних дощок діячам культури (серед них – чи не найкраща, але знищена варварами і дотепер не відновлена меморія українському диригенту і композитору Богдану Крижанівському) у Чернівцях удало прикрашають місто. Автор створив і надгробні пам’ятники, які часто можна побачити на шпальтах газет, у книгах, у телепередачах, зокрема, надгробок Назарія Яремчука.

Це, так би мовити, екстер’єр, народом полюблений. А от зараз є нагода оглянути скульптуру, живописні та графічні твори, великі кольорові світлини пам’ятників, установлених за межами Буковини, – численні твори, які є лише початком, і привідкрити завісу, яка за бронзовими творіннями приховує вразливу сутність митця. Для розмови ми зустрілися саме у святая святих – залах, які говорили мовою форм, барв, ліній.

– Варто було би почати розмову з Твоїх перемог у творчих конкурсах, але давай розпочнемо з медалі Лермонтова – якщо вона тут, це означає, що нею дуже дорожиш…

– Ти вгадала. Це моя перша робота, яка брала участь у московській молодіжній виставці, а згодом – у всесоюзній «Молодость страны», яка відбулася у приміщенні Центрального будинку художника в Москві.

– Вона була відзначена призом, дипломом?

– Та ні! Це було нереально. Гектари площі, три поверхи експозиції. За щастя було потрапити на таку виставку, де зібралася талановита молодь з усіх республік. Я тоді навчався у Московському (колишньому Строганівському) училищі.

– Пластика кінця 1980-х: поетична та водночас «боротьбистська». Ніби вигук: митець не неповинен бути байдужим, а має реалізовувати даний від Бога талант, не шкодуючи «ні душі, ані тіла». Як засвідчили твори наступних років, це був камертон ставлення до вічних людських цінностей, найперше, до наших першопочатків.

– Справді, «Острови мого дитинства», «Горе» (1988), «Кобзар України» (1989) та деякі інші окреслили мої мистецькі пріоритети, хоча джерела слід шукати раніше, глибше, навіть, не в моїй альма-матер, Вижницькому училищі декоративно-прикладного мистецтва, а десь у ранньому дитинстві. Недаремно остання робота («Німий оркестр», втілення якої в матеріалі завершене у переддень виставки) – це посвята моєму батькові.

– Невдовзі після «Червоної рути» в цьому ж залі пройшла перша концептуальна виставка, яка мала великий резонанс. Тоді глядача вразила «Каплиця жалоби», виконана, точніше – зварена з арматури, кутника, одне слово, підручних матеріалів.З одного боку вона несла нову, «не-соцреалістичну» естетику, з іншого – тамувала крик… Таких суто конструктивістських рішень у Тебе практично більше не було, проте внутрішня напруга втілювалася не раз, насамперед, в інсталяціях (триптих «Символи України»)

– Це був час загального піднесення: всі творили по-різному, кожен у своїй царині, але на якійсь спільній ноті. Це стосувалося і співаків, і художників. Оголився потужний пласт культури, і ці роботи були задумані десь на гребені могутньої хвилі, не розбавленої ще ні так званою маскультурою, ні, тим більше, заробітчанством. Була перед тим виставка КУМу – Клубу українських митців зі Львова, яка дуже надихнула нас, буковинців, на проведення саме такої імпрези.

– Ти часто їздиш на пленери, етюди. Чи збагачує це митця-скульптора?

– Безперечно. На 40-денному пленері в Опішному, організованому Музеєм кераміки, виконав кількаметрову роботу «Посвята Опішному» – це більше тони шамоту, яку треба було перемішати з сотнями кілограмів опішнянської глини, тобто, крім творчого задуму, було ще дуже трудомістке його втілення. А вижницькі краєвиди трансформуються в інші роботи: пластику, пастелі, де вгадуються вигини ріки, обриси гір. Жінка у мене, як в усіх культурах, асоціюється з плодючістю, народженням. Так відчуваю форму. Стиглість, зрілість стосується і груші, і яблука, і жіночого начала, яке присутнє в усьому.

– Що б Ти хотів сказати читачам?

– Нічого словами. Все, чим горів і що боліло, усі можуть бачити у цих прекрасних залах і … читати. Читати сповідь душі, в якій митець завше має бути щирим.

Галина МАТВІЇШИН, мистецтвознавець

Запис П’єдесятка – не так страшно спершу з'явиться на Медіа-Версії.

ART-AKT –  Перша Всеукраїнська трієнале абстрактного мистецтва відкрилась 1 жовтня 2010 року у Чернівцях у виставковій залі «Вернісаж». На розгляд журі було подано 293 твори 97 художників. Для експонування відібрано 105 робіт 58 авторів.

Ідея: Святослав ВІРСТА
Куратор: Ірина МІЩЕНКО

Склад журі:

Орест ГОЛУБЕЦЬ (Львів) – голова журі,
Ірина МІЩЕНКО (Київ),
Святослав ВІРСТА (Чернівці),
Артем ПРИСЯЖНЮК (Чернівці),
Сергій САВЧЕНКО (Одеса),
Іван САЛЕВИЧ (Чернівці),
Костянтин КРАВЧУК (Чернівці)

Лауреати Першої Всеукраїнської  трієнале абстрактного мистецтва:

Володимир Цюпко ( Одеса),
Олександр Стовбур ( Одеса),
Василь Сад ( Одеса),
Любомир Якимчук (Львів),
Степан Рябченко ( Одеса).

Особливі відзнаки:

За вірність мистецьким принципам
Володимир Цюпко ( Одеса),
За візуалізацію образу
Степан Рябченко( Одеса).

А трохи абстракції? Якщо ви бажаєте відволіктися, відвернутися від певних стереотипів та створити собі нові уявлення, зосередитись на інших наполяганнях та оновленнях, а загалом позбутися відчуття категоричного та запланованого, треба завітати на Трієнале «ART-AKT».

Переінакшувати власні погляди і не треба…

Для одних арт-процес –  це розвага і задоволення, для інших – поглиблення в сферу символів, фантазій і інтерпретацій.

Мені особисто імпонує і висока техніка майстерності картини художника разом із численними надмірностями кольорів. Але хіба буває надмірність у кольорах?.. І ще – це справа самостійного пошуку.

І ще в цьому році відзначають 100-річний ювілей абстракціонізму. Одна з ранніх робіт Василя Кандінського «Перша абстрактна акварель» написана у 1910 році.

Художники з восьми українських міст та з Гданська (Польща)  представили на вернісаж в Чернівцях свої роботи. Найбільше – з Одеси.

Навіть назви картин окреслюють настрій пошуків, переконань, сумнівів…

«Народження бажань» Л. Голоднюк,
«Чорно-білий діалог» А.Сінішин ,
«Знак літа» С.Баранник,
«Зародження вітру» О.Михайленко,
«Під музику Ньємена №4» Л.Скоп,
«Концептуальна утопія» О.Любківський,
«Калейдоскоп 3» С.Рябченко,
«ІV» В.Сад,
«Просвітлення» В.Химочка,
«Композиція. Білі знаки» В.Цюпко,
«Білий образ» О.Стовбур,
«Білий простір» С.Савченко …

Багато білого? Я б так не стверджувала. Унікальний статус білого кольору? Так, адже  в спектрі настрою переважає світле. І це радує…

Інтерв’ю з лауреатом Першої Всеукраїнської трієнале «ART-AKT» Степаном РЯБЧЕНКОМ, художником і архітектором з Одеси, якого члени журі ще й нагородили особливою відзнакою – «За візуалізацією образу».  –  Повернемо калейдоскоп?…

Учасники виставки: Василь Андріяшко (Київ), Микола Прокопенко (Одеса), Леонід Багрій (Одеса), Ігор Прокоф’єв (Київ), Сергій Баранник (Маріуполь), Олена Рижих (Київ), Лука Басанець (Одеса), Степан Рабченко (Одеса), Ігор Божко (Одеса), Наталія Савенко (Одеса), Денис Савченко (Одеса), Сергій Божко (Одеса), Богдан Бринський (Івано-Франківськ), Сергій Савченко (Одеса), Ганна Васькевич (Одеса), Василь Сад (Одеса), Дмитро Величко (Одеса), Анатолій Сінішин (Одеса), Святослав Вірста (Чернівці), Лев Скоп (Львів), Лариса Голоднюк (Одеса), Олександр Стовбур (Одеса), Наталія Тарануха (Чернівці), Катерина Гончар (Київ), Геннадій Горбатий (Франкфурт На Майні), Богдан Губаль (Івано-Франківськ), Світлана Ткаченко (Одеса), Віктор Тополь (Кривий Ріг), Людмила Давиденко (Львів), Анатолій Фурлет (Київ), Олег Давиденко (Львів), Олександр Дубовик (Київ), Володимир Харакоз (Маріуполь), Василь Химочка (Київ), Анатолій Житарюк (Чернівці), Віктор Хоменко (Київ), Олександр Зайцев (Одеса), Вадим Целоусов (Одеса), Василь Ковалюк (Чернівці), Дмитро Ципунов (Запоріжжя), Орест Криворучко (Чернівці), Микола Курсін (Харків), Володимир Цюпко (Одеса), Марина Шкарупа (Київ), Світлана Юсім (Одеса), Олег Любківський (Чернівці), Тетяна Маслова (Одеса), Богданна Якимчук (Львів), Андрій Ментух (Гданськ), Любомир Якимчук (Львів), Олена Михайленко (Чернівці), Володимир Пастушак (Хотин), Марина Яндоленко (Одеса), Ігор Янович (Львів), Світлана Ярич (Львів), Михайло Пийтер (Ужгород), Тетяна Пранчук (Київ).

©Тетяна СПОРИНІНА, фото автора

Запис Білий образ концептуальної утопії… спершу з'явиться на Медіа-Версії.