Голова наглядової ради громадської організації «Народна допомога» Іван КОВАЛИШИН розповідає «Версіям» про те, з чого починалася і як розвивалася ефективна модель соціальної роботи з бездомними в нашому місті, що унікального зробили в цьому напрямку чернівчани, як пов’язані соціальні проєкти з екологічними і який успішний соціальний експеримент він «до речі» здійснив …

Допомога родом з 90-х

Саме з 90-х (а точніше – з 1992-го) існує в Чернівцях ГО «Народна допомога». Студенти з факультету іноземних мов побували на тримісячному стажуванні в Австрії, та окрім «австрійської німецької» познайомилися ще й з укладом громадського життя цієї країни, з місцевими неурядовими організаціями, набули знайомств і зв’язків – і згодом привезли сюди для потребуючих гуманітарні вантажі з одягом та харчами: 90-ті були не лише «лихими», але й бідними…

Згодом вдалося орендувати приміщення колишнього дитсадка на тодішній вулиці Гайдара і організувати Центр для людей похилого віку: з місцем для зустрічей і безкоштовними обідами для них. Почавши активну роботу, отримали гранти від Євросоюзу на покриття витрат – зробили ремонт в орендованому дитсадку та на початку 2000-х зайнялися безхатченками. Облаштували для них кімнати для нічлігу, душові, камери зберігання для речей… 2005-го колишній відомчий дитсадок (разом з ремонтами від «Народної допомоги») перейшов у власність акціонерам підприємства, яке ним володіло – довелося знайти інше приміщення.

Відтоді «Народна допомога» з більшістю її активностей і проєктів розташовується на вул. Синагоги: тут і центр для бездомних з душем та нічлігом, і кімнати тимчасового перебування для не геть запущеної категорії безхатьків, і видача вживаного одягу для потребуючих, а взимку – безкоштовне харчування.

Унікальний центр як приклад не лише для України

«Закон України по роботі з бездомними писався на нашому прикладі, – справді пишається Іван Ковалишин. – Розроблені нами типи закладів для таких людей, наші способи роботи лягли в основу законопроєкту, що розроблявся спільно з Мінсоцполітики.  Ми зробили унікальну річ – зібрали в один комплекс усе, що можна зробити для безхатьків. Навіть наші партнери-австрійці дивувалися.

У світі існують нічліжки. Існують центри обліку бездомних. Є соціальні центри, де здійснюється соціальних супровід людей, що потрапили у складні життєві обставини і втратили житло: соцпрацівники  допомагають відновити документи, з безхатьками працюють психологи… Існують «квартири для підтримного проживання» – це коли одного-двох бездомних селять у спеціально винайняту, або таку, що належить громаді, квартиру у звичайному будинку. Якщо це соціальна квартира – вони мають пільги на комуналку.

Ми у Чернівцях зібрали це все в одній точці – в нашому центрі на Синагоги, 6!

По-перше, в нас діє центр обліку для безхатьків,  які не можуть бути зареєстровані деінде, окрім як у нас. Єдина вимога: вони мають бути дотичні до Чернівців (народилися тут, або працювали). Намагаємося не брати іногородніх, та й  з області не дуже багато оформляємо – немає можливості охопити всіх, зосереджуємося на обласному центрі.

По-друге, на нічліг щодня приходить 25-30 осіб – це люди, які навряд чи вже повернуться до соціалізованого способу життя, багато з них «пограничні» – з певними розладами. Але вони мають можливість помитися, переночувати, за потреби – отримати чистий одяг.

По-третє, ми маємо кімнати для тих людей (зараз їх близько двох десятків у нас), які через певні обставини потрапили на вулицю, але не є асоціальними і ще здатні повернутися до попереднього життя – на жаль, соціальних квартир в місті немає, але наші «соціальні кімнати» частково забезпечують таку потребу. Зазвичай люди в них живуть 1,5-2 роки, за цей час знаходять роботу, а далі з’являється можливість винаймати собі квартиру. Або одружуються і переходять жити до чоловіка чи дружини. Або знаходяться їхні родичі, і житлова проблема якось вирішується…»

Фортель – для чернівецьких, «новоприбулих чернівецьких» і іногородніх

Виклики, які постали перед країною, постали і перед соціальними працівниками. З початком війни на Сході до Чернівців почали прибувати переселенці. Завдяки одному із проєктів, «Народна допомога» могла оплачувати житло для переміщених осіб – насамперед ішлося про багатодітні родини. Упродовж 9 місяців, поки сім’я «стане на ноги», організація сплачувала за оренду квартири: спочатку всю суму, згодом 75%, пізніше – половину, і наприкінці – 25%. За цей час родини адаптувалися до нових умов, знаходили роботу і починали «вирулювати» з проблем. Наразі в цьому вже немає потреби.

Але з’явилося багато жінок, які були зайняті дітьми, тому не могли знайти роботу. Зорганізували їх на хенд-мейд – так виник Фортель.UA: жінки, які робили щось руками, потім це продавали на ярмарках на пішохідній вулиці міста. Почали з переселенців, далі долучилися місцеві майстри, а згодом – і немісцеві. А намети для ярмарків вивозять на місце і розкладають, готуючи місце для торгівлі, підопічні «Народної допомоги» бездомні. От такий симбіоз :)

Починали з 10-15 учасниць у проєкті за підтримки австрійського Мінсоцполітики, а минулого року їх уже стало близько 300!

У результаті цієї роботи стало зрозуміло, що виникла гостра потреба вчитися продавати, займатися брендуванням, займатися інтернет-продажами. Тож розпочали такі проєкти, як «розбудова особистості як майстра», які дозволяють покривати витрати. Працівниці «Народної допомоги» на цю тему проводять майстер-класи у Дніпрі і в столиці.

До речі про «До речі»

П’ять контейнерів «Народної допомоги», які кілька років тому закуплені і встановлені за допомоги меценатів, кілька разів на тиждень наповнюються вщерть вживаними речами, які туди приносять чернівчани. «Майже половина речей ідуть в утилізацію, – розповідає про реальність, яка відрізняється від того, що може уявитися пересічним городянам, Іван Ковалишин. – 30-40% – те, що можна повторно використати, і десь 5-10% речей у дуже гарному стані. Ми їх реалізуємо».

Продають вживані речі у крамничці, яку назвали «До речі». Крамничка – це соціальний експеримент, каже Ковалишин:  «Це повинен бути проєкт, фінансово самодостатній, який мав би виживати в ринкових умовах. Поки що затрати на його реалізацію чималі. Речі, що потребують утилізації – це 1500 грн за їх вивіз на полігон машиною на 10-15 кубів».

Збирати одяг, яким можна забезпечувати бездомних, не така й проста справа – навіть зі спеціальних  контейнерів.  Це має бути на регулярній основі – їздити забирати, займатися складуванням, сортуванням, транспортуванням . Це соціальне підприємство, і така робота дає можливість працевлаштувати людей. Наприклад, щоб в крамничці «До речі» з’явився одяг для продажу, працюють восьмеро людей: троє безхатьків, троє тих, що мають житло, двоє людей із залежностями, і сам Ковалишин. До карантину вони ще практикували (і планують продовжити) виїзну торгівлю в селах. Вигода – взаємна! А для видачі одягу і взуття також потрібні люди, чия робота має бути оплачувана. Починали зі 100 грн за роботу в день, зараз є можливість платити по 350 – 400, і це вже щось.

«Є люди, які хочуть щось робити, але не мають змоги, – пояснює керівник «Народної допомоги». – Втратили документи, або є за плечами судимість, або повна безвідповідальність особистості, яка перебуває в залежності. Якщо таких людей не задіювати – вони починають губитися і займатися, скажімо, дурницями…»

«Вирішення проблеми поводження з відходами в місті пов’язую зі зміною влади»

«Отже, ми ще й виконуємо функцію сортування і утилізації відходів, – сміється Іван Ковалишин. – Насправді старий одяг у всьому світі переробляють – наприклад, на полотно, яке йде на підбивку курток, на ізоляційні речі. Поки що таке підприємство в Україні не є вигідним – багато затрат і не пропрацьована в нас відповідна бізнес-модель. Хоча обладнання для цього нескладне. Найбільші затрати – земля і інвестиції –  першочергові, які будуть довго «відбиватися». А от у Вінниці є сортувальний завод, завдяки якому залишається для захоронення зовсім невелика кількість сміття. До речі, там ще й 35 робочих місць утворено.

«Місто з цим буде колись працювати! Не може бути так, як зараз, – вірить Ковалишин. – Чесно кажучи, бачу це як результат зміни влади. Проблема поводження з відходами досить болюча. Те, що містяни платять за вивіз сміття, зовсім не означає, що воно потрапить на полігон. Приватники, які займаються цим, можуть просто вивезти в найближчий лісок і скинути на стихійне звалище. Адже для вивозу на Чорнівку потрібно оплатити невелику суму і отримати «талончик». Сума невелика, але ходіння інстанціям за тим «талончиком» не кожному під силу…

У Франції бачив, що бездомні займаються сортуванням сміття. В місті буває кілька сортувальних станцій. Метал буває різний, органічні відходи бувають різні – щось іде в компост, щось деінде. І залишається – мінімальна купка сміття, неможлива для переробки».

«Моя дитина не хоче залишатися в Чернівцях»

«Насправді я маю чим зайнятися, – каже він. – Але мене вразило, що моя дитина ні за яких обставин не хоче залишатися в Чернівцях. Чернівці, мовляв, стали як село. І от я задумався: просто копошитися цілими днями, щось робити, мене вже не влаштовує… Раніше рідко задумувався глобально – куди йдуть Чернівці?.. Але коли почув від сина, що він хоче покинути Чернівці, я задумався!

А йдуть Чернівці, як не прикро це визнавати, до рівня райцентру. Так, не просто до периферії. А до маленького, глухого райцентру. І цей шлях розпочало місто ще від часів президентства Ющенка, коли почалася адмінреформа і тоді йшлося, що Чернівці не будуть адмінцентром Буковини, а приєднаються до Івано-Франківської області.

Бачу інші міста – вони розвиваються. Покращується інфраструктура, щось будується. Тут же, в нашому місті, нічого не відбувається. І сюди майже неможливо дістатися.

Не розумію політики міста. Це місто, якому зараз нема що запропонувати людям, окрім свого минулого. Дякуючи нашим батькам, дідам та прадідам ми сьогодні живемо на чужих ресурсах. Нам пощастило, що під час Другої світової тут нічого не зруйнувалося, і Чернівці залишилися первозданними – окрім того, звісно, що вже ми самі зруйнували.

Поки в цьому місті є студенти – воно живе, і є це місто. Але щороку конкурс для охочої молоді навчатись у чернівецьких вишах все менший. Нове покоління все частіше не бачить своє майбутнє в Чернівцях. Студенти після бакалаврату переводяться на магістратуру в інші міста: Івано-Франківськ, Львів, Київ… Це катастрофа! Це проблема номер один, яку має вирішити наступна влада…

А чим сюди доїхати? Міська і обласна влада мали би подумати: якщо не маємо що продати – давайте «продамо Чернівці в комплексі». А для цього зробімо, щоб був доїзд дешевшим. Зручнішим. Щоб туристи лишили тут купку грошей»

«Звик робити те, що приносить задоволення»

Чи означає очікування правильних результатів від зміни влади та бачення головних цілей, які має собі ставити наступна влада, що Іван Ковалишин іде в політику?..

«Я ніколи не планував і не хотів займатися політикою. Але відтоді, коли задумався про перспективи міста, після того, як моя дитина сказала, що не бачить тут свого майбутнього, я задумався про зміни в місті. Я почав шукати людей, які хочуть розвивати Чернівці. І от коли я почув заклик долучатися до команди відповідальних чернівчан, які візьмуть відповідальність за розвиток міста на себе, я зрозумів – мені сюди!

Серед місцевих сил, які хочуть і здатні змінювати місто, я обрав саме «Єдину Альтернативу», – каже керівник «Народної допомоги». – Поговоривши з людьми, які є в її складі, я переконався, що  нарешті бачу тих, хто зацікавлені не тільки в ремонті доріг і тротуарів – а й у створенні робочих місць, спрощенні доїзду до Чернівців, в формуванні комфортного середовища для кожного мешканця Чернівців… «Альтернатива» цікава тим, що хоче поміняти старий порядок речей у місті, коли дві протидіючі групи вирішують його майбутнє.

Наразі в інших я не бачу ідей, направлених на розвиток міста. Весь піар у відомих уже бувалих політиків будується на темі «ми відремонтували шматок дороги». Але вони вже себе показали… Вони не зробили жодного додаткового кроку, щоб за 5 років ми мали не лише зовсім іншу якість дорожнього покриття та тротуарів, але й аби на наступний рік міський бюджет виріс і можна було ще щось відремонтувати…

Це мене бісить. А я звик робити те, що хочу – тобто те, що приносить задоволення. Інакше – немає сенсу. Тож поки в «Єдиній Альтернативі» щось робитиметься в цьому напрямку, мені буде цікаво, я до цього долучатимусь.  Чернівці – це місто, яке здатне не лише пишатися своїм минулим. Воно може мати – і має! – майбутнє.

Якщо для цього потрібно буде зайнятись політикою – я нею займусь!»

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

R

Запис «Чернівці – місто з майбутнім, а не лише з гордістю за минуле» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Життя буковинських безхатченків переважно цікавить ЗМІ і суспільство приблизно раз на рік: коли вдаряють морози. Саме тоді всі починають перейматися: чи не замерзла якась бездомна людинка, чи пригріла її якась благодійна організація? Але від морозів до морозів у людей, що потрапили в складні життєві обставини і втратили житло й певні соціальні навички, триває життя. Ці люди борсаються зі своїми проблемами наодинці або хапаються за простягнуту руку допомоги, можуть деградувати, а можуть повернутися до нормального життя. Не останню роль (а подекуди – єдину!) у долі таких людей грають громадські організації відповідного спрямування. Як працюють з цією категорією населення у Чернівцях, і як налагоджена подібна робота у Польщі? Знайомтеся з прикладами роботи нашої «Народної допомоги» та Центру соціальної інтеграції в маленькому  містечку Бичина на південному заході Польщі.

Замість риби – вудочка

Містечко Бичина з 10-ма тисячами населення утримує Центр соціальної інтеграції. Тут перебувають люди, які потрапили в кризову життєву ситуацію – спочатку протягом місяця на випробувальному терміні, згодом – до півтора року максимум. Вони забезпечуються робочим одягом, страховкою, одноразовим харчуванням. Для них проводять заняття з розвитку різних соціальних навичок і вмінь, з ними працює психолог і спеціаліст з питань залежностей.

Столярний цех у Центрі інтеграції в Бичині

Підопічні центру мають можливість пройти курси з догляду за зеленими насадженнями, заняття з художніх ремесел, зі збору сміття (очевидно, що його треба правильно посортувати), працюють у столярній майстерні, шиють іграшки і милі побутові дрібнички… Їх не просто забезпечують дахом над головою і тарілкою гарячого журеку – їх вчать працювати і дають справжню роботу.  Як кажуть, замість риби – вудочку.

Віолета Кардас демонструє вироби клієнтів Центру

Центр інтеграції, як це не дивно, шукає для своїх клієнтів великі замовлення. Наприклад, під час нашого візиту до Центру, кілька жінок були зайняті складанням серветок для ресторанів – це наче й проста, але затребувана ручна робота. Конфігурації, в які складають серветки, можуть бути хитромудрими, і на це є попит. Тож клієнти центру якраз були в очікуванні великого замовлення – вони в рамках виграного тендеру готувалися складати мільйон серветок для всесвітнього Дня молоді, який відбувся наприкінці червня у Кракові.

Керівниця Центру Віолета КАРДАС розповіла і про інші великі замовлення – наприклад, на сувенірні скриньки з фанери, в яких місцеві підприємства продають сувенірні зразки своєї продукції – баночки з варенням, медом, вершковим лікером тощо.

Підопічні Центру також залучаються до роботи у так званих соціальних кооперативах. Це підприємства, метою яких є не отримання прибутку, а певний соціальний ефект, задоволення потреб людей. Соціальний кооператив Las Vegas, приміром, косить траву, на замовлення лісівників чистить ліс и продає дрова. Інший обслуговує звалища, яких у гміні налічується більше сотні.

Звісно, не всі клієнти Центру успішно адаптуються до життя в суспільстві. За 10 років існування через нього пройшли 425 осіб. Частина з них працюють, частина ні – таке буває.  Але сама система – працює, і держава й місцеве самоврядування знають, що і для чого роблять у цьому напрямку.

Ліхтар в кінці тунелю

Діяльність громадської організації «Народна допомога» розпочалася в Чернівцях понад 20 років тому, і відтоді поширилася й на інші області України. Організація працює з безпритульними, малозабепеченими, літніми людьми. Головні напрямки: Центр ресоціалізації для бездомних (тимчасове житло, розраховане на 44 особи, базується на комплексній моделі реінтеграції); Центр обліку бездомних громадян (можливість для таких осіб отримати реєстрацію для отримання соціальних гарантій, соціальних виплат, працевлаштування, реалізації права голосу під час виборів); «Їжа на колесах» (вуличне харчування для бідних та бездомних громадян); Вулична робота з бездомними та профілактична робота із групою ризику; «Народна кухня» – їдальня для бідних, малозабезпечених осіб, членів багатодітних родин, інвалідів. Діє при організації за підтримки Чернівецької міської ради з 1999 року.

З 2008 року робота їдальні тимчасово припинена через нестачу фінансування з міського бюджету; «Народна Школа» – трудотерапія для представників соціально-виключених груп. Фінансуються з міського бюджету, внесків партнерських та донорських організацій, грантів, пожертв приватних осіб. Та трудова інтеграція усі ці два десятки років була другорядним завданням організації, впритул цим зайнялися роки 2-3 тому.

Чому – пояснює керівник чернівецької «Народної допомоги» Іван КОВАЛИШИН:

• Польща значно раніше була активнішою в розвитку цих притулків і роботи з соціальної адаптації, ніж Україна. Вже не менше 10 років у них працюють саме соціальні підприємства, і їхня діяльність підкріплена законодавчими актами і підтримана фінансово. Наше законодавче право в цьому питанні абсолютно чисте. З одного боку це позитив – адже немає жодних обмежень і заборон. З іншого – все відбувається на власний страх і ризик. Адже в законодавстві немає поняття «соціальне підприємництво», тож цим терміном оперують всі на власний розсуд. Це або підприємство, яке частину прибутку спрямовує на доброчинні цілі, або в ньому зайняті представники певних цільових груп. Через таку невизначеність є ймовірність зловживань – особливо у грантових програмах. Оскільки відсутні чіткі критерії всередині країни, то й донори не надто прискіпливо розглядають заявки. Соціальним підприємством може вважатися як юридична особа, так і (що значно простіше) – фізична особа-підприємець (ФОП). Прослідкувати, що відбувається у ФОПа – дуже складно. Номінальне соціальне підприємство може не бути таким фактично. У цьому й складність.

Польща має підтримку грантодавців щодо цих напрямків, а головне – розуміння громад. Адже чітко видно,  що соціальне підприємство не працює на прибуток, не роздуває штат, а приносить реальну користь громаді. У нас же ринок дикий, вільний. Тож фактично в Чернівцях немає соціальних підприємств у польському розумінні.

«Народна допомога» робила певні спроби щодо цього. Свого часу ми зорганізували соціальну крамницю, там працювали троє наших клієнтів-безхатченків. Ми продавали там за низькими цінами вживані  приносили нам люди. В принципі, виходили «на нуль», але через не надто вдале розміщення крамниці і маленьку площу наразі відмовилися від цієї крамниці, плануємо її переформатувати і досягнути більшого успіху. Оберемо інше місце, більшу площу, відбиратимемо якісніший товар, готуватимемо його до продажу – прати, ремонтувати, прасувати. Наприклад, у Львові такий проект справді успішний. Решту товару (а понад 60% того, що нам приносять, непридатне для продажу) спробуємо передавати для подальшої обробки (перетворення на ганчір’я, плетення килимків).

Трудотерапія підопічних “Народної допомоги”

Другий напрям, яким зайнялися останнім часом – виготовлення дерев’яних настільних ламп. . Ця робота ділиться на дві фази. Спочатку закуповуємо дерево, робимо креслення, формуємо заготовки. В цеху (не нашому, ми не маємо цеху) на наше замовлення виготовляють чорнові заготовки. А далі вже у нас працюють наші підопічні: шліфують, підганяють окремі деталі, доводять до кінця і збирають – за допомоги тільки ручного інструменту і власних рук. На інший інструмент ще треба заробити… Попит на вироби  з дерева ручної роботи є, тож плануємо це розвивати.  На нещодавньому Петрівському ярмарку в Чернівцях ми зібрали 4500 гривень з Фортелю (благодійних внесків) . Дві тисячі з них сплатили до міського бюджету за дозвіл на участь в Петрівському ярмарку, а залишок коштів використаємо на ремонт у душовому приміщенні нічліжки «Народної допомоги».

Ліхтар ручної роботи клієнтів “Народної допомоги”

2013-го року до трудових заходів долучили 60 осіб, 2014-го – 46. Звісно, що наша специфіка – плинність клієнтів. Хтось щасливо адаптується і повертається до нормального життя, з’являються нові, з якими починаємо все спочатку. Але наш результат не обчислюється грошима. Це людські долі, навчання втрачених елементарних навичок жити в соціумі. Досягати мети інструментом трудової інтеграції – також наше завдання.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії» 

Матеріал підготовлений завдяки участі автора в проекті «Свобода політичної дискусії і доступ до інформації – підтримка незалежних ЗМІ Криму», організованому ГО «Ахалар» (Чернігів) та Гельсинською фундацією з правам людини (Варшава). Проект фінансується Фондом Міжнародної Солідарності в рамках Польсько-Канадської Програми Підтримки Демократії за кошти польської допомоги для розвитку МЗС Республіки Польща і Канадського Міністерства Закордонних справ, Торгівлі і Розвитку.

Запис Праця – інструмент повернення дезорієнтованої людини в суспільство спершу з'явиться на Медіа-Версії.