Леся Щербанюк, директор Муніципальної бібліотеки імені Анатолія Добрянського на початку зустрічі зазначила, що у серпні 2025-го виповнюється 90 років від дня народження літературознавця, педагога, громадського діяча, публіциста, Почесного громадянина міста Чернівці Анатолія Миколайовича Добрянського.

Анатолій Добрянський зібрав книгозбірню (32296 книг та періодичних видань) та унікальну фонотеку (понад 1500 грамплатівок і касет), на основі яких 2005 року у Чернівцях відкрито Муніципальну бібліотеку його імені.

Микола Рачук.

Читати давніх поетів –
Залишати право за собою бути поруч.
Читати талановитих забутих –
Наближатися до них.
Та найбільший привілей –
Заздрити їм
Без каменя за пазухою.
Заздрити не тільки їм,
Заздрити самому собі,
Що можеш із ним поспілкуватись.

Ми вчилися в старих поетів,
Ми вчимось в поетів ще ненароджених
І залишаємось водночас
Як попереду, так і позаду.
А вони посеред нас.
Так створюється атмосфера
Гармонії.
І той священик,
Що перебирає чотки,
Вірить нам.

Хто читає – той пише,
Хто пише – той читає…
Прочитане – написане –
Стелить шлях до тих незнайомих місць,
Об які раняться неофіти.

«З уламків відбулого», Чернівці, 2019

Кожне літературне покоління ХХ століття в Україні відображало не тільки нові мистецькі течії, але деякі українські митці часто боролися за саме право творити та жити, інші уже встигли адаптуватися до радянської реальності, ставши частиною офіційної культури. Лекція Світлани Кирилюк розкривала важливість поетичного слова як дзеркала епохи, інструменту опору та джерела натхнення для наступних поколінь. Максим Рильський, Павло Тичина, Іван Дзюба, Володимир Сосюра, Іван Драч – поети, які зображені на афіші лекції, проте на заході йшлося не лише про них, а й про інших поетів цього періоду.

Василь Стус. «Декларація поета і громадянина». 1960

Право — то слово дрібне.
От обов’язок — слово!

М. Рильський.

Гріх римувати горе.
Гріх римувати гнів.
У тюремному коридорі —
тільки пострілів ритми. І рими— нівечені.

У тюремному коридорі —
під’яремних мета —
збивши в кулак всі пориви —
ув атаку.
Де свободи чортма —
там музи — бранки.

«Хрущовська відлига» дала певну свободу слова, дозволила поетам-шістдесятникам відкрито висловлювати громадянську позицію. Система не залишала великих виборів: або пристосовуватися, або замовкнути, або стати вигнанцем. І кожний обирав свій шлях. Рання поезія М. Бажана, як сверджують літературні критики, має метафоричний стиль, складні образи у віршах збірки «Різьблене сонце», а вже пізніше – колективний пафос, прославляння революції, соціалістичного будівництва, ода Сталіну.

Для деяких поетів, на мою думку, як М. Бажан, поняття «хрущовської відлиги» видається доволі умовним, адже їхній власний творчий простір не мав чітких меж лібералізації чи її згортання. Однак цей простір уявної свободи – радше виняток, ніж правило. Поряд із ним жили й творили поети, для яких «відлига» стала лише короткою ілюзією, а реальність – це суворе протистояння.
Весною 1960-го у Києві було засновано Клуб творчої молоді, до якого долучилися Алла Горська, Ліна Костенко, Іван Драч, Іван Світличний, Василь Стус, Микола Вінграновський, Євген Сверстюк та інші. Їхній простір – не уявна культурна втеча, а жива боротьба, за яку доводилося платити свобою, а інколи й життям.

Леонід Первомайський не був відвертим опозиціонером до радянської системи. Однак у його пізній творчості відчувається певне розчарування та відхід від ідеологічної спрямованості. Однією з найцікавіших його збірок є «Спомин про блискавку», як зазначила лектор Світлана Кирилюк.

Дмитро Павличко – одна з найсуперечливіших фігур в українській літературі. Його творчість поєднувала два полюси: офіційно схвалену радянську поезію та національну лірику. І цей внутрішній конфлікт відчувається в його спадщині. Ця подвійність поета справді впливає на сприйняття його творчості.

Ліна Костенко – символ незалежної думки. Вона була частиною дисидентського руху, хоча не зазнала арештів, як Стус чи Світличний. Відмовилася співпрацювати з владою, через що понад 15 років її не друкували, підписала «Лист 139» на захист українських діячів…

Ірина Жиленко брала активну участь і у діяльності Клубу творчої молоді.

Іван Світличний (20.09.1929 – 25.10.1993) – поет, перекладач, літературознавець, лідер руху шістдесятників. Він – автор перших розвідок про Василя Симоненка, Ігоря Калинця, Нью-Йоркську групу поетів.

Провина
Великий гріх на серці я ношу.
В. Стус

Я винен, браття. Всі ми винні.
Наш гріх судитимуть віки
За беріїв, за Соловки,
За чорні, зганьблені, злочинні.
Перегвалтовані роки,
За куці істини нізчимні,
За те, що унтери причинні
Нам кастрували язики,

За довбані в катівнях ребра,
За реабілітанські жебри,
За небо, гратами рябе, –

Судіть мене. Судіть без знижки,
Судіть – я винен – хоч до «вишки»,
Мене, а заодно й себе.

Зеновій Красівський, поет, фотограф, політв’язень радянських таборів, член Української Гельсінської групи, усе життя присвятив боротьбі за вільну і справедливу Україну. Двадцятирічним виніс 21 день допитів у застінках НКВС, загалом відбув 26 років неволі – у радянських тюрмах, таборах, психлікарнях, на засланні.

Михайло Осадчий (1936–1994) – поет, прозаїк, публіцист, один із представників «шістдесятників» та дисидентського руху.

У праці Чорновола «Лихо з розуму» (1967) згадується і поет Михайло Осадчий, який також зазнав цього «лиха» – покарання за думку, за право бути собою.

Щиро дякуємо пані Світлані Кирилюк за надзвичайно цікаву та змістовну лекцію «Поезія шістдесятих як дзеркало часу». Дякуємо за можливість по-новому поглянути на творчість шістдесятників, відчути їхній внутрішній драматизм, силу слова та зв’язок із сьогоденням. Дякуємо колективу Муніципальної бібліотеки імені Анатолія Добрянського за організацію заходу.

Хочу зазначити, що лекція Світлани Кирилюк, присвячена поезії шістдесятих, є логічною вшанувальною подією пам’яті Анатолія Добрянського, адже він був носієм тих самих ідей, що й поети-шістдесятники – вільнодумства, правди, краси слова.  Також варто згадати, що через Чернівці проходили багато митців цього покоління – тут бували Іван Драч, Микола Вінграновський, Василь Симоненко, Ліна Костенко… Хоча вони не були уродженцями міста, їхні візити, виступи та зустрічі з місцевою інтелігенцією, зокрема з Добрянським, залишили помітний слід у літературному житті Чернівців того періоду.

Більше фото з заходу за посиланням – «…Заздрити не тільки їм, заздрити самому собі, що можеш із ним поспілкуватись»…

©Тетяна Спориніна, фото автора

Запис «Поезія шістдесятих як дзеркало часу» – лекція від Світлани Кирилюк у Муніципальній бібліотеці імені Анатолія Добрянського спершу з'явиться на Медіа-Версії.