Стівен Хокінг і Нік Вуйчич довели, що фізичні вади не є перешкодами на життєвому шляху. Та це – у здорових країнах з гідним ставленням до людей з особливими потребами.

І в нас є люди з особливими потребами. І вони гідно «тримають оборону». Та не завдяки державі чи місцевій владі, а ніби всупереч. І хоч «місто Че» позиціонує себе європейським, де одним з індикаторів є ставлення влади до інвалідів, та, на жаль, мало хто з них може подякувати владі за піклування. Бо коли поцікавилися в них думкою про те, як ставляться до інвалідів у Чернівцях, почули і гіркі зітхання, й обурливі, навіть брутальні слова на адресу владних структур. І це небезпідставно, бо знаємо не одну сумну історію про байдужість влади до інвалідів. 
Скажімо,у Франції існує практика першочергового надання робочих місць інвалідам, бо там розуміють складність їхнього  життя, а відтак – правильна політика. Нашій владі легше інвалідів не помічати. Та й робочих місць у місті просто немає. Калинівський ринок? Та чи кожний інвалід зможе там працювати? Й альтернативи практично нема. 
Сім’ям, де є інваліди, просто «кинуто кістку» у кілька сотень гривень. Знаю родину, яка двадцять років виховувала сина з ДЦП. Його мама завжди була поруч, оскільки хлопчина був лежачим. А коли син відійшов у Вічність, вона, аби вирватися з лабетів болю, спробувала працевлаштуватися. Та хто ж візьме на роботу людину, якій за 40, та ще й без досвіду? Та у чім її провина?  
У німецькому місті Ерфурт є чималий досвід роботи з інвалідами. Там навіть є родини, що беруть інвалідів на утримання. Але й робочих місць для них багато. Чому б той досвід не вивчити і не взяти з нього найкраще або хоча б щось? 
А чи скрізь є ліфти та пандуси у Чернівцях? Пандус до гуральні, поштамту, ще деінде… А чи є пандуси та ліфти в університеті чи медінституті? Чому не зробити доступними для інвалідів наші театри, музеї, виставкові зали? Колись була свідком, як у Парижі охорона мистецького закладу миттєво зробила коридор у півторатисячній черзі, коли в ній з’явилася людина в інвалідному візку

А де у нас громадські вбиральні для інвалідів, коли, вибачте, у центрі нашого європейського міста з цим проблемно навіть для здорових людей? А у торговельному центрі «Екватор» туалети розташовані лише на другому поверсі й піднятися до них можна лише на ескалаторі. У Вавелі  (Краків) на власні очі бачила, як охорона перевела людину-інваліда з черги до загальних туалетів до спеціального, для інвалідів. Тож такі туалети є скрізь, але не в нас. 
Чи є наші тротуари й дороги безпечними для інвалідів? Так, у деяких місцях уже облаштували з’їзди з тротуару на дорогу. Це зручно як для інвалідів, так і для матусь із дитячими візочками. Але з рівчаками на наших тротуарах і дорогах не кожна здорова людина впорається. 
А як виглядають потяги для інвалідів? Не знаєте? Поцікавтеся у білорусів: такий вагон інколи є у складі потягу, що курсує до Львова. І перелік питань можна продовжити, бо всіх проблем людей з особливими потребами просто не перелічити в одному дописі. Та найголовніша проблема – треба міняти ставлення суспільства  до таких людей. Адже вони/ми не з неба звалилися, ми такі ж громадяни й патріоти, люди з активними громадськими позиціями, професіонали і … просто живі люди!  
Не інваліди та їхні родини мають достукуватися до залізобетонних споруд на ім’я  чиновник.. Ситуація мала би виглядати навпаки: відповідні інстанції самі мають опікуватися інвалідами. Не інвалід має вичитувати відповідні закони, дізнаватися про свої нехай і жалюгідні права. Це ОБОВ’ЯЗОК влади! Та більшість наших інвалідів має сумний досвід спілкування з бюрократією у медицині й у соціальних службах. І родичі або друзі інвалідів самотужки вирішують їхні проблеми. І так завжди. Хтось із інвалідів каже, що за 30 років свого життя не мав жодної підтримки з боку влади, хтось називає цифру у 50… У цих людей різні проблеми, різні потреби. Та головне запитання сьогодні – коли цих людей почують?

Алла ЧОБАН, чернівчанка, інвалід із досвідом

Запис Ми є, ми живі, або Стівен Хокінг  і Нік Вуйчич – проти міста Че спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Майже половина українців отримують державну допомогу, а в опалювальний сезон цифра стає ще більшою. Чи пристойно для цивілізованої держави тримати на напівголодному пайку «соціалю» половину свого населення, розмірковує експерт «Версій» з економічних і політичних питань, підприємець і меценат Франц ФЕДОРОВИЧ
 

Обіцянки-цяцянки, чи Поживемо – побачимо?

23 листопада Верховна Рада, традиційно в нічному режимі, прийняла державний бюджет України на 2019 рік. Згідно з ним, від 1 січня зростуть мінімальна зарплата і прожитковий мінімум, а від 1 березня 11,5 млн пенсіонерів отримають масштабний перерахунок пенсій, 2019-го в Україні збираються двічі підвищувати прожитковий мінімум: від 1 липня до 1936 грн (в розрахунку на місяць), а від 1 грудня – до 2027 грн. Але це цифри середні, по категоріях вони різняться.

Закон встановлює на 2019-й і мінімальну зарплату: від 1 січня – 4173 грн на місяць або 25,13 грн за годину. Передбачена індексація зарплат бюджетникам – 9,4% порівняно з 2018 роком. Мінімальна зарплата для військовослужбовців становитиме 10 тис. грн.

Зберігаються й деякі пільгові позиції. Зокрема, «Діти війни». Українці, старші за 1945 рік народження («дітям війни»  2019-го виповниться не менше 75 років) зможуть менше платити за комуналку – на 25%. Крім того, якщо на роботі буде скорочення, їх повинні звільняти в останню чергу (це хіба що академіки, бо де ще можуть працювати старенькі?). Вони мають право на першочергове виділення земельних ділянок і надбавку до пенсії.
Тепер стосовно ветеранів праці. Пенсіонери, що мають 40 років стажу – чоловіки, і 35 років – жінки, автоматично отримують такий статус. Ветеранами праці з меншим стажем вважаються деякі працівники пільгових категорій. Ветерани праці мають право на безкоштовне зубне протезування, безкоштовні поїздки в санаторії, першочергове право отримати житло і земельну ділянку, вони також звільнені від плати за землю.
Українці, старші за 60 років, мають право поміняти житло на те, що буде ближче до його родичів. А якщо він живе в комунальній квартирі, може отримати її у приватну власність безкоштовно. Держава також гарантує їм безкоштовну медицину, санаторії, соціальну допомога (якщо на пенсію не заробили) і безкоштовний похорон.
Багатодітні сім’ї (від трьох і більше дітей). Таких родин в Україні близько 300 тис. Закон «Про захист дитинства» гарантує їм знижку в 50% за комуналку без прив’язки до матеріального стану сім’ї, але вони мають вибрати між пільгою і субсидією. Такі сім’ї можуть платити 50% за стаціонарний телефонний зв’язок і встановлювати його поза чергою (зауважимо, саме ця пільга рік від року все більше втрачає актуальність). Діти мають право на безкоштовні ліки, щорічне медичне обстеження; першочергове обслуговування в лікувально-профілактичних закладах і навіть «першочергову госпіталізацію». Ще одна приємна пільга дітям з таких сімей – право безкоштовно користуватися пасажирським транспортом (крім таксі).
 

Українців ще забагато!

Оце читати б і радіти, а мені щось пригадується старий анекдот, який друкувався у «Версіях»: «– Скажіть, я маю право? – Маєте. – А я можу…? – Ні, не можете».

І сумніви людей зі здоровим глуздом зовсім не безпідставні. Знову ж таки, звернімося до цифр: Кабмін пропонував виділити на потреби Мінсоцполітики 177,6 млрд грн, а на покриття дефіциту Пенсійного фонду – 166,5 млрд грн. Хоча прийняття внесених правок, за словами нового міністра фінансів Оксани Маркарової, призведе до збільшення видаткової частини удвічі!  Тобто на всі «хотілки» (читайте – пільги),  знадобляться відразу два бюджети.   

Оскількии збільшити кількість грошей немає звідки, значить, треба зменшувати кількість «ощасливлених». Саме такий вихід знайшли ті, хто відають допомогами та пільгами – звичайнісіньке сито, через яке пропускатимуть зростаючу армію отримувачів субсидій і соціальних допомог. Воно називається «верифікація».

Мінсоцполітики вкупі з Мінфіном збираються ретельно перевіряти кожного, хто звертається за підмогою. І відсіяти кожного, хто, за правилами цих двох міністерств, цілком спроможний утримувати себе й родину самостійно. Чиновники мають не лише перевіряти умови проживання пільговиків, їхні рахунки, покупки, але й отримають право збирати таку інформацію в сусідів та колег. Зокрема, масово перевірятимуть усіх, хто стоїть на обліку в центрах зайнятості. Якщо через таку перевірку когось позбавлять призначеної допомоги, йому доведеться повернути й усе вже отримане…

Сором – не дим, очі не виїсть?
Міністр соціальної політики Андрій Рева наголошує, що майже 44% українців отримують різні види державної допомоги, а в опалювальний сезон цифра стає все більшою. Зокрема 5 млн домогосподарств наразі отримують субсидії на оплату комунальних послуг.
За розрахунками відомства п.Реви, за субсидіями можуть звернутися ще до 2-х мільйонів домогосподарств. «Ми подивимося, скільки з них прийде, як вони задекларують свої доходи тощо. Тобто говорити про те, що когось позбавили субсидії, підстав немає. Бо хтось іще просто не звернувся».

Як зазначив міністр, чимало з тих, хто звертаються за субсидією, не витримують перевірки декларацій. «923 тисячі домогосподарств з 6 млн 900 тис. декларували відсутність доходів. А коли починаються вибіркові перевірки, з’ясовується, що частина цих людей, звісно, не всі, купують дорогі автівки, квартири, будинки», – розповів він.

Раніше гендиректор Директорату сім’ї та соціальної підтримки Мінсоцполітики Віталій Музиченко заявляв, що в Україні приблизно дві третини населення отримують різні види державної допомоги. А майже 7 млн. домогосподарств отримують житлові субсидії.

Справа навіть не в розбіжності цифр. Обидва високопосадовці – міністр і гендиректор одного з напрямків міністерства вважають нормальним, що половина (чи навіть дві третини) населення держави не в змозі заробити для себе й родини на нормальний рівень життя. Зрозуміло, чиновники такого рангу просто вимикають в собі людські почуття і чинять за інструкцією, але що ж то за інструкції такі, коли бідність вважається нормою?
На такі заяви обурюються і користувачі соцмереж: «Коли на «соціаль»  у Німеччині, скажімо, саджають іммігрантів, без права роботи, це ще якось пояснити можна. Але ж ми вдома, у власні країні! За що нас винищують?»

«Те, що в нормальній країні повинне викликати сором, у нашого міністра викликає майже гордість. До речі, якщо субсидія 100 гривень – це теж «субсидія»?

«Як сказав комуністичний політпрацівник Рева, населення України жере забагато, тож скільки не давай, воно все одно усе зжере».

…У відставку від сорому ще ніхто не подав.

Запис Франц ФЕДОРОВИЧ: «Соціаль» по-українськи, або За що нас не люблять наші високопосадовці спершу з'явиться на Медіа-Версії.

В Україні фізичних осіб-підприємців на пенсії звільнили від сплати єдиного соціального внеску.

За рішенням Верховного суду, фізичні особи-підприємці звільняються від сплати єдиного внеску. Якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами, отримують пенсію або соцдопомогу, пише “Радіо Свобода“.

Вони можуть сплачувати ЄСВ лише за добровільної участі у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування.

З січня по грудень 2018-го розмір мінімального єдиного соціального внеску становить 819 грн.

Запис Пенсіонерів-підприємців звільнили від сплати ЄСВ спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Про нові засади забезпечення осіб з інвалідністю технічними та іншими засобами реабілітації йшлося на прес-конференції директора Департаменту соцзахисту населення ОДА Віталія Савкіна.

Серед головних новацій – передача забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації (ТЗР) осіб з інвалідністю від Фонду захисту інвалідів органам соцзахисту населення і супровід цими органами особи з інвалідністю протягом усього процесу її забезпечення ТЗР та під час користування виробами для покращення якості послуг та сприяння у розв’язанні організаційних проблем.

Створено також електронний каталог-класифікатор ТЗР, який формується Українським науково-дослідним інститутом протезування, протезобудування та відновлення працездатності. Такий каталог надасть людині можливість обрати ТЗР, а управління соцзахисту виступатиме в ролі її представника. Каталог розміщено на веб-порталі Міністерства в розділі «Інвалідність» (http://wheelchairs.protez.eu/Wheelchairs).

Процедура чітко регламентована: після вибору потрібного ТЗР в каталозі орган соцзахисту в триденний термін має повідомити про це підприємство-виробника. Упродовж 20 робочих днів підприємство має вирішити, чи працюватиме над виготовленням замовленого. У разі згоди орган соцзахисту готує тристоронню угоду. Після її підписання підприємство зобов’язане протягом 40 робочих днів  виготовити й відправити ТЗР особі з інвалідністю, після чого виріб вносять до Централізованого банку даних осіб з інвалідністю, а орган соціального захисту впродовж 14 днів повинен оплатити його вартість.

Постанова Кабміну № 238 від 14 березня 2018 року передбачає також, що особа з інвалідністю може викликати фахівців органу соцзахисту населення додому для надання кваліфікованої допомоги з відповідного питання. Особі з інвалідністю може бути також компенсована вартість певних ТЗР, придбаних самостійно.

Вл. інф.

Запис Людина з особливими потребами – в центрі нової системи забезпечення засобами реабілітації спершу з'явиться на Медіа-Версії.

В Україні з 1 грудня 2017 року підвищують прожитковий мінімум до 1700 грн на одну особу на місяць, тож відповідно зростуть і всі соціальні допомоги, які до нього прив’язані.

Для основних соціальних і демографічних груп населення з 1 грудня прожитковий мінімум буде такий:

• для дітей віком до 6 років – 1492 грн,
• дітей віком від 6 до 18 років – 1860 грн,
• працездатних осіб – 1762 грн,
• осіб, які втратили працездатність – 1373 грн.

Відповідно до нових розмірів прожиткового мінімуму, нараховуватимуть і нові суми соціальних допомог.

Допомога у зв’язку з вагітністю та пологами або так звані «декретні»

Цю допомогу надають у розмірі 100% середньомісячного доходу жінки (стипендії, зарплати, допомоги з безробіття тощо) на місяць, але вона не може бути меншою ніж 25% розміру прожиткового мінімуму, встановленого для працездатної особи. Тобто, з 1 грудня 2017 року вона не може бути меншою, ніж 440,5 грн (була 421 грн).

Право на цю допомогу мають усі жінки (у тому числі неповнолітні), які не застраховані в системі загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Допомога при народженні дитини

Ця державна допомога наразі залишається без змін і становить 41280 грн (10320 грн – одноразова виплата і 860 грн – щомісяця протягом 3 років).

Допомога одиноким матерям

Її надають у розмірі, що дорівнює різниці між 100% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та середньомісячним сукупним доходом сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців.

З грудня для дітей до 6 років максимальний розмір допомогистановитиме 1492 грн (був 1426 грн), від 6 до 18 років – 1860 (було 1777 грн) , від 18 до 23 років (якщо навчаються на стаціонарі) – 1762 грн (було 1684 грн).

Допомога на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування

Сума допомоги залежить від віку дитини.

Для дітей до 6 років вона надається як різниця між 2984 грн та середньомісячним розміром аліментів, допомог та пенсій за попередні шість місяців, які призначені дитині.

Від 6 до 18 років: як різниця між 3720 грн. та середньомісячним розміром аліментів та пенсій за попередні шість місяців, які призначені дитині.

Якщо дітям, над якими встановлено опіку чи піклування, аліменти (за відсутності осіб, що за законом зобов’язані їх утримувати), пенсія, стипендія, державна допомога за попередні шість календарних місяців не нараховувалися, дана допомога призначається у розмірі двох прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку.

Допомога дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів

А також тим, батьки яких не мають можливості утримувати дитину, або їхнє місце проживання невідоме.

Її надають у розмірі, що дорівнює різниці між 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та середньомісячним сукупним доходом сім’ї з розрахунку на одну особу за попередні шість місяців. Максимальний розмір допомоги для дітей до 6 років становить 746 грн (був 713 грн), від 6 до 18 років – 930 грн (був 888,5 грн).

Допомога малозабезпеченим сім’ям

Розмір цієї державної соціальної допомоги визначається як різниця між прожитковим мінімумом для сім’ї та її середньомісячним сукупним доходом, але цей розмір не може бути більший, ніж 75% прожиткового мінімуму для сім’ї.

Тож з 1 грудня розміри прожиткових мінімумів такі:

• для працездатних осіб – 370,02 грн,
• для осіб, що втратили працездатність, та інвалідів – 1373 грн.,
• для дітей віком до 6 років – 1268,20 грн,
• для дітей віком від 6 до 18 років -1581,00 грн,
• для дітей віком від 18 до 23 років (за умови навчання) – 1497,7 грн.

Для громадян, які одержали статус особи, що проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, рівень забезпечення прожиткового мінімуму збільшується на 20%.

Допомога малозабезпеченій особі, яка доглядає інваліда 1 чи 11 групи (психічні розлади)

Розмір даної допомоги розраховується як різниця між трьома прожитковими мінімумами на кожного члена сім’ї та середньомісячним сукупним доходом сім’ї за попередні шість місяців, але не може бути більший ніж мінімальна заробітна плата.

Ця допомога надається дієздатній особі, яка зареєстрована або постійно проживає з інвалідом.

З 1 грудня максимальний розмір цієї допомоги становить 1700 грн ( був 1624 грн)

Державна соціальна допомога особам, які не мають права на пенсію (бракує стажу):

1. Громадяни, які досягли віку 63 роки та не мають права на пенсію відповідно до чинного законодавства, з жовтня цього року отримують допомогу у розмірі 1373 грн (було 949 грн).
2. Державна соціальна допомога інвалідам з жовтня 2017 року для інвалідів 1, 11 і 111 груп, матерям – героїням становить 1452 грн (було 1312 грн).
3. Державна соціальна допомога священнослужителям, церковнослужителям та особам, які не менше 10 років до введення в дію ЗУ «Про свободу совісті та релігійні організації» займали посади в релігійних організаціях, становить 1373 грн.

Допомога за померлого годувальника

Вона виплачується тоді, коли дитина не отримує пенсію по втраті годувальника

• на одну дитину – 1452 грн
• на двох дітей – 1742,4 грн
• на трьох дітей і більше – 2178 грн.

Запис Від 1 грудня в Україні зросте прожитковий мінімум і всі пов’язані з ним соціальні виплати (НАДАНО СУМИ ВИПЛАТ) спершу з'явиться на Медіа-Версії.

7-9  листопада ВГО «Національна асамблея людей з інвалідністю України» та  ГО «Чернівецька обласна організація людей з інвалідністю «Лідер»  проводить у Чернівцях практичний семінар для жінок з інвалідністю на тему: «Сприяння реалізації прав жінок з інвалідністю на особисте зростання і творчий розвиток».

Початок 7 листопада, 14:00 за адресою: м. Чернівці, вул. Головна, 141, готель «Буковина», конференц-зал, 1 поверх.

Контакти: Добридіна Валентина за телефонами : 050-50-05-123, 097-88-85-835; електронна пошта: vdobrydina@gmail.com.

Запис У Чернівцях відбудеться семінар для жінок з особливими потребами спершу з'явиться на Медіа-Версії.

З понад 200 працівників колективу голосували 199, з них 133 (понад 75%) висловили Мігайчуку недовіру. Але це не означає негайного звільнення.

Юридичну сторону питання прокоментував «Версіям» заступник начальника департаменту охорони здоров’я й цивільного захисту населення облдержадміністрації Іван ТРІСКА: «Призначення й звільнення керівників обласної комунальної установи – це повноваження сесії обласної ради. Наразі відбулися збори трудового колективу, де 133 особи проголосували недовіру керівникові, це факт. Колектив поінформував про ці збори департамент охорони здоров’я і звернувся до голови обласної ради». Далі буде.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Чи втримається на посаді головний лікар госпіталю інвалідів? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Йдеться про так звані гуманітарні авта, які через департамент інваліди адресно отримували як подарунок від іноземців, яких самі ж родини й знаходили. В чому ж полягає пільга? У тому, що за розмитнення такого автомобіля не потрібно було платити. До серпня 2006 року в Україні діяв закон, за яким машина залишалася в родині. Від 19 липня 2006 року набрала чинності постанова №999 «Про затвердження Порядку забезпечення інвалідів автомобілями», яка й забрала право у родин користуватися автівкою після смерті інваліда

…Люди шукали так званих «донорів-благодійників» за кордоном, чи то в Польщі, чи в Німеччині, які й дарували їм свої старі автівки. Бо від держави дочекатися на машину було практично неможливо. Причому насправді, як стверджують родичі, за таку автівку все одно треба було неофіційно заплатити. Та її проводили через соцзахист населення,

– Подумайте логічно, хто з іноземців погодився би просто так віддати комусь свій, хоч вже й не новий, транспорт, – розпачливо доводить один із присутніх мітингувальників.

– Автомобіль мого дідуся пригнали з-за кордону ще 2004 року, – розповідає Василь ТОДЕРАШ, онук інваліда Великої Вітчизняної війни, – а зміни з’явилися у 2006-му. І Президент, і депутати твердять, що Закон зворотної сили немає. Про це навіть говориться у ч.І ст. 58 Конституції України та ст. 5 Цивільного Кодексу України. Тож Департамент соціального захисту населення незаконно забирає автомобілі від нас. Тим паче, що насправді ми заплатили за кордоном, хоча офіційно значилося, що машина іноземцем подарована через наш орган соцзахисту населення, – веде далі Василь Георгійович. –  Тоді ми навіть уявитине могли, що ця машина належатиме державі! Мій дідусь, на жаль, помер, але його дружина ще жива, вона інвалід І групи і дитина війни. Машину у нас забрали незаконно через суд. Це дуже несправедливо!

– Ми вийшли сюди, бо ми не згідні з діями Департаменту, – каже Іван МІНТЯНСЬКИЙ, онук інваліда Великої Вітчизняної війни, якому 2005 року громадянин Німеччини подарував автомобіль. – Хоча шукали ми його самі. Коли ж він дізнався, що законодавство змінилося, написав заяву про те, що хоче, аби подарований ним автомобіль був власністю інваліда, а не держави. Автомобіль наразі перебуває в аварійному стані. Та це нині справа принципу, щоби залишити автомобіль у себе.

Обурені люди запевняють, що шукаючи вихід, дійдуть і до Міністерства. А чиновники стверджують, що коли вони не віддадуть автомобілі, то їх можуть посадити аж на 5 років. У інших областях така ж ситуація, хоча найгірша – на Вінничині, де велика кількість таких автівок.

Один з чиновників зізнався, що не хотів би бути у ситуації пікетувальників. Та, за законом, виходить, що ці автомобілі безкоштовні, але подаровані… департаменту.

Офіційно

– Проблема виникла з так званими гуманітарними автомобілями, що надаються інвалідам,– каже Юрій ПІВЕНЬ, заступник директора департаменту соціального захисту населення Чернівецької обласної державної адміністрації. –  Та річ у тім, що вони даруються департаменту соціального захисту для передачі інваліду. У випадку його смерті автівка передається наступному інваліду-черговику. Якщо в сім’ї померлого є ще один інвалід, який на момент смерті попереднього власника проживав з ним разом і стояв у черзі на отримання автомобіля, такий автомобіль рішенням департаменту передається вже цьому інваліду.

Наше призначення – підтримувати інвалідів, а підтримувати їхні сім’ї ми не можемо.

Якщо в сім’ї звикли до автомобіля, то в них є можливість протягом 6 місяців його викупити за митною вартістю, – наголосив Юрій Йосипович. – Ті люди, які не можуть викупити автомобіль, повинні повернути його державі, тобто Департаменту.

– Скільки автомобілів ви уже вилучили?

– Близько 15 автомобілів вилучено й деякі із них уже передані наступним черговикам. Вилучення таких автівок розпочалося 2006-го і триває досі. Просто ці правила мінялися. Наразі на підставі постанови Кабміну №999 «Про затвердження Порядку забезпечення інвалідів автомобілями» та Закону України «Про гуманітарну допомогу» ці автомобілі ми відбираємо і передаємо іншому по черзі.

Нині в черзі за автівкою стоять 1200 інвалідів.

– Люди стверджують, що на той момент, коли авта отримували, не було правила після смерті інваліда повертати його державі.

– До 2006 року справді автомобіль залишався в сім’ї. Та наразі закон змінився. І не варто забувати, що в черзі є інші інваліди. А машина  належить Департаменту соціального захисту і має використовуватись ним, щоби задовільнити якомога більшу кількість інвалідів.

– Чи правда, що 2004 року давалася така гарантія, що автомобіль інваліда після його смерті залишався в сім’ї?

– Такої гарантії ніколи не давалося. Автомобіль весь час належав департаменту. Єдине, що до 2006 року у випадку смерті інваліда його можна було переоформити на члена сім’ї. А після 2006 року – тільки у випадку зміни дарчої. Наразі ж за 6 місяців після смерті інваліда можна викупити автівку.

– Скільки автомобілів ще потрібно вилучити?

– Близько 130.

– Що робити людям у цій ситуації?

– Повернути автомобілі державі, щоби ними могли користуватися наступні в черзі інваліди. Сім’я нічого не втрачає: це безкоштовний автомобіль.

– Ці автомобілі вже старенькі. Чи захоче інвалід взяти зношений автомобіль? Він же ж потребує ремонту…

– Беруть, звісно, беруть. Якщо не бере перший в черзі, візьме другий; якщо не другий – третій, і так за списком

У Департаменті соціального захисту населення існує три черги за автомобілями:

1.95 осіб – інваліди Великої Вітчизняної війни. Як правило, ці автомобілі потрапляють до них.

2. Сім’ї, в яких 2 інваліди.

3. Інваліди загальної черги, яких близько 1100 осіб.

–Чи надходять автомобілі від іноземців після виходу в світ нового Закону?

– Так. Десь до 6 автівок у рік. Ми розповідаємо інвалідам про нинішню ситуацію, але все одно беруть.

Лідія КИРИЛЮК, «Версії», фото автора

Ввезення автомобіля в порядку гуманітарної допомоги

Автомобіль, ввезений в Україну як гуманітарна допомога для інвалідів, проходить митне оформлення безкоштовно. Автомобіль повинен бути випущений не раніше 8 років, з об’ємом двигуна не більше 1800 куб. см. (за Законом України «Про гуманітарну допомогу»). Автомобіль з терміном випуску від 8 до 10 років потребує попереднього (до ввезення) додаткового погодження Мінтранспорту України на його ввезення і митне оформлення.

Інвалід має стояти в черзі на отримання спеціального автотранспорту в Головному управлінні соцзахисту населення. Для ввезення автомобіля в якості «гуманітарної допомоги» слід представити до Головного управління соціального захисту населення такі документи:

1. Дарчий лист іноземного донора – фізичної (громадянина зарубіжної країни) або юридичної (офіційно у зарубіжній країні зареєстрованої організації) особи. В ньому повинно бути зазначено, що «автомобіль дарується в якості гуманітарної допомоги Департаменту соціального захисту населення для виділення інваліду такої-то групи, прізвище, ім’я, по батькові, який проживає за адресою: м. Чернівці…».

2. Технічний паспорт автомобіля, який дарується.

3. Засвідчення ціни (умовної ціни) автомобіля.

4. Заяву.

5. Якщо ввозиться автомобіль з терміном випуску від 8 до 10 років – необхідно надати 4 фотографії автомобіля (види спереду, збоку, ззаду й двигуна).

Якщо дарчий лист та техпаспорт надруковані іноземною мовою, разом із оригіналами слід надати офіційно зроблений переклад дарчого листа та частини техпаспорта, яка засвідчує дату випуску машини та об’єм двигуна.

Запис Держава, в якій закон отримав зворорню дію, оббирає сім’ї інвалідів? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«Хоча учасників та інвалідів Великої Вітчизняної війни з кожним роком стає менше, коштів на покращення їхнього життя витрачаємо більше»,  – запевнив чиновник.

Станом на 1.01.13 на Буковині під опікою органів соціального захисту населення перебуває понад 49 тис. інвалідів. Скільки ж реально ветеранів та інвалідів ВВВ в області на сьогодні,  чиновник відповісти журналістам  не зміг, пояснивши,  що ці дані управління  статистики надає лише раз у рік.

За словами Юрія Півня, кожен ветеран та інвалід має багато  пільг, зокрема, безкоштовне отримання ліків за рецептом, стовідсоткову знижку за користування житлом та комунальними послугами, позачерговий безплатний капітальний ремонт власних житлових будинків і квартир (21 м кв.), безкоштовне зубопротезування.

Ветерани війни та інваліди мають також право на отримання квартир та автомобілів згідно державної черги, і не важливо скільки людині років,  все  відбувається згідно списку. Зараз авта  отримують ветерани та інваліди, що стали  на чергу  2003 року. Серед позачерговиків діє  своя черга.

Юрій Півень також зазначив, що від початку 2013 року 19 інвалідів області отримали ключі від спецавтомобілів. Для інвалідів ВВВ першої  групи  торік придбали 6 квартир, ще 3 сім’ї отримають квартири цьогоріч.

Усього на покращення  життя соціально незахищених буковинців передбачено майже 120 млн. грн.

На запитання ж, коли нарешті зроблять ремонт хати  ветерана ВВВ з села Тисовець Сторожинецького району Олександра Коліснека, дах якої от-от обвалиться, Юрій Півень відповів: «Цю проблему має вирішувати місцева, тобто районна влада».  Без коментарів…

Галина ЄРЕМІЦА, «Версії»

Запис Соціальні виплати для ветеранів та інвалідів ВВВ постійно зростають спершу з'явиться на Медіа-Версії.

І хоча офіс – це гучно сказано, бо йдеться про один кабінет, та все ж і він є певним поступом для району, де приблизно кожний 22-ий має інвалідність.

– Усього у нас зареєстровано 2500 інвалідів усіх категорій, тобто це і діти з ДЦП, і спинальники та інші категорії людей з обмеженими можливостями, – розповіла соціальна працівниця і голова об’єднання Наталія ДАНЮ. – Тож зрозуміло, що для нас дуже важливо мати свій офіс, де проводитимемо зустрічі, різні заходи. Бо роботи у товариства непочатий край. Найперше, мусимо вирішувати проблему доступності. Адже практично всі організації, до яких часто заходять інваліди, розташовуються на другому поверсі. Це і територіальний центр, і служба сім’ї та молоді, зрештою, й суд також тощо. Кабінет ми отримали за допомоги міськради та мера Вижниці Олексія Чепіля.

Крім того, наголосила п. Наталія, невирішеним питанням залишається реабілітація інвалідів. Вони потребують хоча б мінімальних занять фізкультурою, бодай раз на тиждень. Отож хотілося б мати для них хоч маленьку кімнатку для фізичного та психічного відновлення.

Вл.інф.      

Запис «Надія» відчинила двері для вижницьких інвалідів спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Вчора Марія Нікітіна відвідала вул. Канівську, що нині капітально ремонується. Заїздів на ній немає. Та їй пообіцяли все переробити…                            

Найменш доступна – МСЕК

Українське суспільство – і буковинска спільнота не виняток – не вельми полюбляє інвалідів. А візочників просто намагається не помічати. Навіть водії низькопідлогових тролейбусів та автобусів, проїжджаючи попри них, роблять вигляд, що не бачать цих людей на зупинках. А щоби вони не потрапили до салону, зупиняють машини подалі від тротуару.

Керівники міськради від транспорту, які чи не єдині відгукнулися на запрошення організаторів круглого столу – а це об’єднання з 7-ми громадських організацій, спрямованих на підтримку маломобільних груп населення, що вже 2 роки діють спільно –  взяти участь в обговоренні нагальної проблеми, пообіцяли провести виховну роботу з водіями, щоби підвищити культуру обслуговування та змусити їх заїжджати до «кишень» на зупинках, бо коли вони цього не роблять, візочники не встигають сісти в тролейбус. Забігаючи наперед, скажу, що в підсумку було вирішено зібрати за круглим столом візочників та водіїв, аби вони поспілкувалися між собою. Тоді, висловилди сподівання учасники заходу, шофери зрозуміють, що не тільки від влади, а й від кожного зокрема залежить, чи почуватимуться люди, обмежені в русі, не те що комфортно, а бодай просто по-людськи.

…Неймовірно, але  факт: до МСЕК –  лікарської спеціалізованої експертної комісії, що встановлює інвалідність, самі інваліди потрапити не можуть. Здолати круті й вузькі  гвинтоподібні сходи цим людям, світ яких обмежений візком, не під силу. Зрештою, ними важко піднятися й просто пенсіонеру. А ще біля МСЕК на вулиці Руській немає стоянки для інвалідного транспорту. Любов СВИРИДЕНКО, керівник Чернівецького міського товариства спинальників «Мрія», розповіла, як працівник МСЕКу винесла відповідне заключення  їй на проїжджу частину вулиці, а тролейбус, що саме проїжджав повз неї, буквально чиркнув своїми шинами об колеса її візка.

– То нехай би мені вже видали одразу довідку на Годилівське кладовище, – з серцем зауважила жінка.             

…І хоча пандуси є, та насправді їх нема

Візочники розповіли, що коли звернулися зі своїми проблемами до виконувача обов’язків мера Віталія Михайлішина, той був подивований. Мовляв, саме за 2 останні роки зроблені всі пандуси в місті, яких раніше просто не було. Інваліди з цим погодилися. Та їх хвилює інше: де-юре пандуси є, але де-факто ними не скористаєшся, бо збудовані не за відповідним стандартами. Тож виходить, що робота виконана для галочки, аби відзвітувати.

Тему продовжив Роман ЗАЛЕВСЬКИЙ, голова міського товариства інвалідів «Милосердя»:

– Інваліди  – не екстремали, а хворі люди. Це ніяк не можуть зрозуміти наші чиновники. Тому з’являються сталеві рейки замість пандусів або бетоновані круті підйоми понад 8 і більше градусів, просто небезпечні для життя тих, хто ними спробує піднятися на колясці. Зрештою, ніхто й не ризикує…

Але ж їх будують! Ось у чому фішка. Будують, витрачаючи гроші невідомо на що. Саме тому Андрій ШЕВЧУК, голова правління громадської організації інвалідів (ГОІ) «Безбар’єрне місто» і фахівець, який уже понад 20 років ремонтує коляски візочників та переймається будівництвом пандусів, у серцях закинув: «Лікарі вміють лікувати, то нехай лікують. А ми вміємо класти пандус, отож і повинні цим займатися. Коли ж для цього є інші, «свої» організації, то нехай би вже просто консультувалися б. Я готовий безоплатно всім розказати і показати. Наведу приклад, чому це так важливо. До чернівецької мерії, як відомо, є заїзд. Але, роблячи його, фахівці не підрізали камінь, як годиться, мабуть, просто не знали про ці вимоги. Тому, щоби піднятися тим заїздом, потрібні достатня сила і вправність. Але ж йдеться про інвалідів, а не про спортсменів…». До слова, підприємство інвалідів «Життя без бар’єрів» ГОІ «Безбар’єрне місто» випустило каталог товарів і послуг першої необхідності для інвалідів.

Андрій ШЕВЧУК: «Ми намагаємось надати можливість людям з інвалідністю вести незалежний спосіб життя. Повноцінно жити. Користуватися благами цивілізації, мати доступ до соціальної та громадської інфраструктури. І це важливе питання не лише для осіб з інвалідністю. Дослідження доводять, що насправді відсоток людей, які потребують доступної інфраструктури і послуг, перевищує 20% населення в кожній країні світу».

Підприємство інвалідів: м. Чернівці, вул. Демократична, 11, тел. (0372) 56-42-03, 0913177970    

На жаль, як з’ясували телевізійники каналу ТВА, провівши акцію разом з візочниками,  Чернівці практично є недоступним для маломобільних груп населення містом. Нагадаю, що візочники та журналісти, які пересіли у візки, добралися від Центральної площі до залізничного вокзалу – а це всього навсього 2 зупинки – за 3,5 години.

– Та ще й нецензурну лайку на свою адресу довелося почути від жінки-водія, – поділилися спостереженням Марія НІКІТІНА, яка головувала на круглому столі. Дівчина очолює чернівецьку філію благодійного фонду АІК, що об’єднує інвалідів-комп’ютерників.           

Реакція на людину у візку: бажання допомогти чи агресія                    

Марія ж навела приклад того, як ставляться італійські водії  до тих,хто обмежений у своїх можливостях:

– Побачивши людину на візку, водій паркується, питає, чи не потрібна допомога. А одного разу, коли я сідала в автобус, не відкрилася платформа. Так водій сам мене заніс до салону. Натомість у нас – із незрозумілих для мене причин – у ставленні до інвалідів спостерігається… агресія.

– А нам потрібно, щоби до нас ставилися як до рівноправних членів суспільсва, – наглосила дружина Романа Залевського  Олександра Козлова. – Ми такі ж люди, як усі: я ж удома і готую їсти, і перу, і прибираю, і виховую дітей. Тільки роблю все це на візку. Тому мене ображає, коли таксист, побачивши, що його викликали до візочника, просто тікає. І я знаю, чому! Цьому чоловікові не вистачає виховання та професійних якостей. В уже згадуваній Італії водєві, щоби пересісіти з фури на  таксі, доводиться вчитися півроку. Скажіть, чого можна вчити висококласного водія протягом шести місяців? Правильно, культурі! Культурі обслуговування.

Мабуть, це закид до міського центру організації пасажирських перевезень, який мав би цим зайнятися.           

Аудит доступності мають пройти не тільки медичні заклади

Та не всі керівники на це погоджуються. І зрозуміло з яких причин. Бо дуже важко потрапити нашим візочникам, незрячим, а також батькам з дитячими візками, людям поважного віку та іншим маломобільним групам населення до лікарень і поліклінік, не кажучи вже про інщі об’єкти громадського призначення.

Однак лід зрушив і паростки європейськості з’явилися й у нашому суспільстві. Так, аудит доступності пройде обласна лікарня, погодився на встановлення пандусів пологовий будинок №2 на вул. Рівненській. Та головний лікар наголосив, що для цього їм треба… 200 тисяч гривень. Учасники круглого столу були подивовані такою цифрою. Бо, за словами Андрія Шевчука, ліфт для візків вартує за кордоном 5 тисяч євро, тобто 50 тисяч гривень. Його організація може встановити такий. І це аж ніяк не обійдеться у 200 тисяч. Одне слово, є над чим поміркувати. Як, до речі, і над тим, що свого часу Марія Нікітіна спробувала відвідати всі площі Чернівців. І це їй не вдалося. Тоді вона й зустрілася з в.о міського голови Віталієм Михайлішиним. Той, викликавши керівництво міськШЕП, пообіцяв, що віднині всі вуличні ремонти та нові будівництва виконуватимуться з урахуванням потреб візочників, себто з тротуару на проїжджу частину           робитимуться з’їзди-заїзди. Певний час так і було. Та вже ремонтуючи вул. І Франка, виконавець робіт заклав такі заїзди, стверджуючи, що їх там ніколи не було. А нині, вже вдруге кладучи асфальт на вул. Канівській, яка нині капітально ремонтується, шляховики й гадки не мають про з’їзди. Хоча активісти ЧОГО «Захист» уже зверталися до Інспекції Держтехнагляду.

Чому так розтринькуються гроші? Доведеться ж переробляти. Втім, думаю, це вже тема іншої проблемної публікації.

Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»        

Запис Інваліди-візочники – не екстремали: їм потрібне безбар’єрне місто спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– Ще 2011 року програма «Бібліоміст» оголосила проект «Лідери бібліотечної справи», – розповідає Галина ДОБРОВОЛЬСЬКА, заввідділом інформаційних технологій Чернівецької обласної бібліотеки. – Зокрема я подала заявку на проект «Простягни руку допомоги» для співпраці з людьми-інвалідами, тобто для допомоги  їм реалізувати себе у нашому суспільстві: навчити комп’ютерної грамотності, користування Інтернетом задля корисної інформації або ж просто спілкування. І хоча проект був розрахований усього на півроку, ми не перестали над цим працювати. Відвідуємо дошкільну установу № 36, де навчаються дітки з проблемами опорно-рухового апарату, демонструємо дітям мультики, робимо невеличкі подарунки, читаємо книжки. Діти зустрічають нас з радістю.

А цієї неділі відвідали Карапчівську школу-інтернат у Глибоцькому районі. Разом з дітками ми колядували, міркували, розповідали притчі на Біблійну тематику, брали участь у іграх та вікторинах, дивилися мультфільми. Захід відвідали як первачки, так і шестикласники. Ми бачили вогники в очах дітей, – каже Галина Василівна, – вони наскільки відкриті, не зіпсовані… І, незважаючи на їхні важкі долі, ці дітки насолоджуються життям і намагаються взяти від нього лише позитив. Ми побачили в їхніх очах те, чого, на жаль, не вистачає дорослим. І ми відчули, що потрібні цим дітям.

Тож подібні виїзди влаштовуватимемо до різних спецзакладів, аби не тільки прищеплювати любов до книги, доносити їм культуру і традиції, але й для того, щоби такі дітки зрозуміли, що вони не самотні. А серця тих, хто відвідує їх, стають добрішими і щирішими…

Любов КАФАНОВА, «Версії»

Запис Дітям з неблагополучних сімей прищеплювали любов до книг спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У внутрішніх паспортах громадян СРСР існувала графа «Національність», де позначалося етнічне походження людини, і за порядковим числом вона була п’ятою. Після Другої світової війни в країні набирала обертів антисемітська кампанія, тому євреї із сумом називали себе «інвалідами п’ятої графи». Не лише вони були жертвами дискримінації на цій основі: значних обмежень зазнавали кримські татари, чеченці, інгуші, німці… 

Не дивно, що після розпаду Радянського Союзу в нових державах, що виникли на його руїнах, дискримінаційну графу паспортів скасували. Проте з’ясувалося, що існує чимало прибічників відновлення цього запису. На останніх парламентських виборах в Україні ВО «Свобода» отримала достатнього голосів для проходження до Верховної Ради і формування у ній власної фракції. Однією з її перших парламентських ініціатив є відновлення сумнозвісної п’ятої графи. І тут свободівців підтримують комуністи: ретрогради раді будь-якому відродженню символів минулої епохи. Це може бути і пам’ятник Сталіну, і запроваджена за сталінською вказівкою пресловута графа «національність». Чого доброго, захочуть відродити і статтю Кримінального кодексу, що карала за «антирадянщину», і навіть сумнозвісні «трійки», які виносили смертні вироки поза судовою системою!

Але чого свободівцям так полюбився один із найгірших символів радянської епохи? Кажуть – так підкреслюють свою гордість за те, що належать до української нації. Можна зрозуміти, коли українці пишаються власними здобутками на професійній, творчій чи якійсь іншій ниві. Але як пишатися записом у паспорті? Й кому цей запис рядовий громадянин показує? Найчастіше – міліціонеру, який перевіряє документи, або чиновнику при оформленні документів, довідок тощо. Важко збагнути, для чого простому громадянинові потрібна п’ята графа. Проте вона потрібна владі, коли та готується до масових репресій на етнонаціональній основі. Недарма в тому ж СРСР запис «національність» у паспортах запровадили напередодні хвилі репресій проти цілих народів.

Звертає на себе увагу той факт, що і в Росії нині, синхронно з нашими законодавцями, тамтешні думці розглядають аналогічне питання. Щоправда, громадяни РФ можуть не відповідати на питання про власне етнічне походження, тоді їм в паспорти запишуть «безон». Це не назва тварини з помилкою, канцелярською мовою це означає «без определенной национальности». Взагалі російський «канцелярит» полюбляє подібні абревіатури. Наприклад, «бомж» – «без определенного места жительства». Цьому словесному покручеві відповідає українське «безхатченко». А «безону» відповідатиме, мабуть, «безбатченко»?

Україна все глибше поринає у системну кризу. Замість термінових заходів, спрямованих на її порятунок, новий склад парламенту переймається обговоренням п’ятої графи чи забороною вживання образливих слів «жид», «москаль», «хохол»: такий проект підготував відомий законописець-«язичник» Колесниченко.

Економіка країни летить у прірву, демократія згортається, корупція зростає, а народні обранці активно підтверджують свій статус «інвалідів розумової праці», займаючись  далеко не першочерговими справами. Невже забули, що Радянському Союзові не допомогли зберегтися ні «п’ята графа», ні заборона вживання національно-образливих слів?

Ігор БУРКУТ  

Запис Інваліди п’ятої графи спершу з'явиться на Медіа-Версії.