Проте, на думку Юлії Тимошенко, у переговорному процесі Дональд Трамп припустився стратегічної помилки. “Він думає, що натиснути на президента (Зеленського ― ред.) є достатнім для того, щоб здати неокуповані території або легалізувати окуповані. Це стратегічна помилка, тому що такі умови не прийме українське суспільство”, ― наголосила Тимошенко. І продовжила: “Те, що стосується передачі неокупованих територій, визнання будь-яких тимчасово окупованих територій, а також втручання у будь-які внутрішні питання України ― це неприпустимі речі. Але водночас нам треба визнати, що якість та результативність мирних переговорів залежить від деяких важливих моментів. По-перше, від переговорної групи з України, я вважаю, що вона є неприпустимою. По-друге, від ситуації на фронті. Наші героїчні воїни роблять все і навіть більше, а от забезпечення армії зброєю, фінансами, боєкомплектами залежить від нашої внутрішньої політики, яка є провальною”, ― вважає Юлія Тимошенко. Лідерка партії Всеукраїнське об’єднання “Батьківщина” дала свою оцінку роботи парламенту, корупційних скандалів, бюджетного процесу, а також розповіла про результати роботи спеціальної комісії з питань розслідування порушень прав військовослужбовців та ветеранів у лікуванні, реабілітації й протезуванні та розслідуванні фактів завищення вартості та неналежної якості лікарських засобів.

“Назвавши скандал “Міндічгейтом”, ми замкнули все це на дрібному виконавцеві”

Чи вплинула справа “Мідас” на вашу позицію щодо НАБУ і САП? Адже влітку після голосування щодо підпорядкування цих структур Генеральній прокуратурі ви сказали про своє розчарування, мовляв, ці структури беруть дрібні справи, а велику корупцію не помічають.

Покращила моє ставлення до НАБУ і САП. Сьогодні багато обізнаних людей розуміють, що Міндіч ― це дрібний виконавець маленької частини великих корупційних схем. Назвавши скандал “Міндічгейтом”, ми ніби перенаправили відповідальність і замкнули все це на дрібному виконавцеві. Але корупційна схема в Україні побудована глибоко, зверху донизу, це зроблено самовіддано і професійно. Мені б не хотілося, щоб ця системна корупція звелася до якогось дрібного Міндіча, причому його вивезли з країни разом з усією відповідальністю за весь шабаш. Добре, що НАБУ і САП нарешті запрацювали, але, на мою думку, все це видається дуже дозовано. Мені здається, що записи у тій квартирі могли б назвати десятки прізвищ, більш вагомих і суттєвих.

“Наполягаємо на створенні уряду національної єдності та коаліції національної єдності”

А що після цього змінилося в парламенті?

Нічого. Як і в уряді, і в країні, і в усіх корупційних схемах. Візьмемо приклад бюджету. 40% бюджету, починаючи від 175 млрд грн, які перекинули без будь-яких аргументів на Нацбанк, плюс іще сотні мільярдів, які розписані по лівих програмах, говорять про те, що скинули все на Міндіча, перехрестилися ― і все триває далі. Ми вважаємо, що після першої частини такого скандалу треба було відправляти у відставку уряд цілком, тому що уряд ― інструмент у цих речах. І створити абсолютно іншу концепцію організації влади. Ми давно, з першого дня війни, наполягаємо, що треба створювати коаліцію національної єдності, а не замикатися на монобільшості та кулуарності. Також треба створити уряд національної єдності, надавати достатньо великі права парламентській опозиції, для того щоб усе це перевірити, адже зараз панує безконтрольність. І тому наша команда збирає підписи за відставку уряду ― потрібно 150 підписів, щоб подати цю постанову.

Хочу зробити знову чітку заяву: ми наполягаємо на створенні уряду національної єдності та коаліції національної єдності. Бо країну треба рятувати ― як на фронті, так і в тилу.

Скільки підписів зібрано і які фракції готові підтримати цю ініціативу? Чи є ресурс, де збирати ці підписи?

На сьогодні сукупно маємо вже 110-112 підписів. Зараз у парламенті є більшість, ця коаліція зібрана негласно: вона включає колишню ОПЗЖ, дві групи, які складаються з бізнесменів, та “Слугу народу”. Там тиснуть зелені кнопки без обговорення. Але в кожній фракції є депутати, які усвідомлюють, що вони не можуть бути частиною руйнації України. Тому підписи збираються з окремих депутатів. Але ми розуміємо: щоб відправити уряд у відставку, потрібно не 150 підписів, а 226 голосів. А для цього потрібна воля однієї людини ― Президента України. Тому що сьогодні ніхто не управляє країною стратегічно.

“Якість та результативність мирних переговорів залежить не лише від Трампа”

Щодо мирних переговорів. Вони зараз тривають активніше, ніж будь-коли. З іншого боку, виходить Путін і каже, що цілі СВО буде досягнуто. І війна триває. На що нам варто сподіватися?

Як людина, що працює в політиці, я продовжую вірити, що досягнення миру є реалістичним і життєво необхідним для збереження нашої державності, суверенітету, народу України. Я вважаю, що мир зараз є головною метою і точкою прикладання усіх наших зусиль. Щоб досягнути миру, недостатньо тих надзусиль, які докладає для цього президент Трамп. Можливо, це один із ключових лідерів світу ― попри всю критику на його адресу ― який сьогодні реально пробиває цей мир усіма можливими засобами, які є в його арсеналі. Частина умов, які він пропонує, є прийнятними, а частина на даний момент неприйнятними. Особливо те, що стосується передачі неокупованих територій, визнання будь-яких тимчасово окупованих територій, а також втручання у будь-які внутрішні питання України. Це неприпустимі речі. Але водночас нам треба визнати, що якість та результативність мирних переговорів залежить іще від деяких важливих речей. По-перше, від переговорної групи з України, я вважаю, що вона є неприпустимою. По-друге, від ситуації на фронті. Наші героїчні воїни роблять все і навіть більше, а от забезпечення армії зброєю, фінансами, боєкомплектами залежить від нашої внутрішньої політики, а вона ― провальна.

Отже, перше, що треба зробити, це змінити повністю переговорну групу, яка представляє Україну на всіх переговорах. Ця група мусить бути компетентною, здатною вести перемовини з усіма сторонами, не бути залежною від жодної сторони. Але, на жаль, група на чолі з Умєровим не відповідає жодному із цих критеріїв. Тому ми дуже слабкі у переговорному процесі. Друге, що є важливим, це умови. Треба чітко сказати, що у нас сьогодні не вистачає сил відвоювати всі тимчасово окуповані території. Із часом ми так само, як Азербайджан, як Німеччина, будемо повертати це дипломатичним шляхом. Але абсолютно точно є речі, неприпустимі для України, ми про них сказали вище.

“Це стратегічна помилка, тому що такі умови не прийме українське суспільство”

У чому помилка, зокрема, президента Трампа і його команди? Він думає, що натиснути на президента (Зеленського ― ред.) є достатнім для того, щоб здати неокуповані території або легалізувати окуповані. Це стратегічна помилка, тому що такі умови не прийме українське суспільство і не зможе спокійно це витримати. Українців не можна переламати через коліно. Щоб були результати, треба починати безумовно із припинення вогню, якщо є добра воля всіх сторін домовитися про мир. І друге ― ніякий президент, ніякий парламент, ніякі переговорні групи не мають права взяти на себе відповідальність зафіксувати якісь умови миру. Тільки і виключно ― чесний референдум, який має бути обов’язково проведений стосовно проєкту мирних домовленостей. Тільки українське суспільство, яке проливає кров на фронті, повністю тримає тил і тримається саме, має право визначати, прийнятні чи неприйнятні умови миру. І тому тиск на президента України ― абсолютно безперспективний щодо прийняття неприйнятних для України умов миру. Але хочу підкреслити: я вважаю, що сьогодні унікальний момент домовитися про справедливий мир.

“Референдум і вибори ― тільки якщо буде припинений вогонь і надано повні гарантії безпеки”

Йдеться і про президентські вибори в короткий час після можливого укладання мирної угоди. Але наскільки реально це зробити?

У демократичній країні не проводити вибори ― це неприпустимо. Але у країні, що воює це неприйнятно ― проводити вибори під час війни. Тому що воїни, які сьогодні боронять нашу країну на передовій, не мають можливості взяти участь у виборах. І зовсім неприйнятно, щоб вони не брали участі у виборах. Це перше. А друге ― ми під КАБами, ракетами, шахедами виведемо мирних людей у черги на виборчі дільниці?

А як же тоді провести референдум?

Референдум може проводитися навіть одночасно з виборами, але тільки якщо буде припинений вогонь і від усіх сторін буде надано повні гарантії безпеки для країни на час проведення референдуму і виборів. По-іншому це неможливо. На той момент має бути навіть припинений воєнний стан і замінений на надзвичайний, щоб проведення виборів відповідало Конституції.

Отже, послідовність така. Перше ― правильна переговорна група, сильна, із залученням парламенту, яка вміє вести переговори. Друге ― повне переформатування бюджету і фінансової політики країни, для того щоб забезпечити стовідсотковий викуп нашого українського озброєння і боєприпасів для армії. Ми можемо самостійно забезпечити армію на 70%, я б сказала. А 30% нам треба закуповувати, це особливі речі. Третє ― мирні переговори мусять починатися з припинення вогню і визнання того, що є речі, на які українське суспільство ніколи не піде. І будь-який мирний договір треба проводити через референдум, можливо, одночасно з виборами.

А якщо одночасно з виборами, то чи не вплине це на результат переговорів? Адже доводити ці переговори до кінця, можливо, доведеться новій владі?

Так, новій. І нова влада це зробить у мільйон разів ефективніше і професійніше. І взагалі, з аматорством та клоунадою у владі треба покінчити і повернути професійних дипломатів та освічених керівників.

Наша команда вийшла із законопроєктом, який прямо забороняє підвищувати податки для малого бізнесу. Накладайте податки на олігархів. Але ми маємо сьогодні чотири підписані президентом закони, які звільнили олігархів від податків. І також наша команда планує зібрати підписи під петицією до президента на підтримку закону про заборону збільшення податків для ФОПів, тобто для малого бізнесу. Цю систему ліквідації середнього класу в Україні треба припинити.

“Примусити олігархів платити податки і не ховатися за ФОПами”

Варто пояснити слухачам, звідки виникла тема про додаткове оподаткування ФОПів. Йдеться про можливе встановлення з 2027 року ПДВ 20% на ФОПів третьої групи після обороту більше 1 млн грн. Це виникло в результаті наших переговорів з МВФ. Але чому ця ідея виникла у МВФ? Відомо, що крупний бізнес використовує ФОПів як схему ― задля мінімізації податків. Наприклад, у величезному супермаркеті на касах сидять лише ФОПи.

У нас є ДБР, Нацполіція, Податкова служба, які просто не роблять свою справу, бо вони з олігархатом ― одне ціле. І зараз вони зберігають цю систему ухиляння від сплати податків, а для цього вводять гамузом для всіх ФОПів підвищений ПДВ. Податкова, ДБР, усі структури поліції мусять відділити зерно від полови ― примусити олігархів платити податки і не ховатися за ФОПами. А ФОПів ― не чіпати пальцем, бо ці люди дають роботу собі, можливість заробити копійку своїй родині, і сьогодні вони виживають незалежно від держави.

Я скажу так. Перша провальна група ― це переговори про мир. А друга провальна група ― це переговори з Міжнародним валютним фондом. Ці умови підписують українські посадовці, а не МВФ. Прем’єр-міністр, голова Нацбанку, міністр фінансів. Для МВФ потрібно збалансування бюджету, і посадовці мусять дати інші джерела цього збалансування, а не вбивати свій середній клас і тримати на пенсіях 2595 грн 70% своїх пенсіонерів.

0800405450 ― гаряча лінія для всіх військових, кому потрібна допомога

Ви очолюєте спеціальну комісію з питань розслідування порушень прав військовослужбовців та ветеранів у лікуванні, реабілітації й протезуванні та розслідуванні фактів завищення вартості та неналежної якості лікарських засобів. Чи є перші результати?

Вже є багато результатів. По-перше, ми збалансували фінансування лікування та реабілітацію поранених. І минулого, і цього року виділено великі додаткові кошти на лікування і також на протезування. Ми ухвалили закон, який стосується легіонерів. Іноземців, які прийшли воювати за Україну, ми прирівняли за всіма параметрами до українських військовослужбовців щодо грошового забезпечення, прав, можливостей лікуватися і протезуватися за державний кошт. Врегулювали також їхню посвідку на постійне проживання, тобто прирівняли до громадян України. По-друге, ми в першому читанні прийняли два закони. Перший зобов’язує державу лікувати, реабілітовувати і протезувати наших поранених військових ― за потребою. А не трошки профінансували, а потім це лягає на плечі родини і побратимів. Другий закон дає право ветеранам, які потребують протезування, обирати протези такі, які вони хочуть, і держава буде 100% фінансувати ці протези. Усе це буде проголосовано в другому читанні у січні. По-третє, ми відкрили гарячу лінію 0800405450 для всіх військових і ветеранів, кому потрібна допомога. Телефонуйте до нас.

Запис Мир зараз є головною метою і точкою докладання усіх наших зусиль спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Про те:

хто і чому роззброїв Україну?

яким має бути закон про мобілізацію?

чому легалізація канабісу – це легалізація наркобізнесу в Україні?

як знищували Тимошенко-політика і що найстрашніше в тюрмі?

який головний фактор перемоги України?

про зустрічі з Путіним та зраду Ющенка.

Інтерв’ю можна переглянути за посиланням.

00:00 Початок 02:36 Де Юлія Тимошенко зустріла війну? 05:27 Яким має бути закон про мобілізацію? 08:51 Яка форма правління потрібна Україні? 15:39 Чи можливі зміни під час війни? 36:15 Чому “Батьківщина” не голосувала за ринок землі? 38:51 Чому проти закону про медичний канабіс? 43:03 Чи відчуває відповідальність? 49:03 За що обізвала Піскуна? 52:07 Який правильний шлях до перемоги? 1:02:12 Коли відчула загрозу війни? 1:06:51 Про зустріч з Путіним 1:13:58 Чому почався конфлікт з Ющенком? 1:21:21 Хто найкращий президент? 1:21:35 Що робити у разі перемоги Трампа? 1:22:21 Рецепт фізичної форми 1:23:20 Театр чи кіно? 1:23:37 Коти чи собаки? 1:23:57 Що читає? 1:24:31 Про Валерія Залужного 1:26:09 Що найстрашніше у тюрмі? 1:30:02 Хто буде наступним президентом? 1:31:32 Які політичні амбіції? 1:34:10 Коли і як Україна переможе?

Запис Юлія Тимошенко – про мобілізацію, легалізацію канабісу, відставку Залужного, тюрму та зради спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Транскрипт інтерв’ю Юлії Тимошенко у Василя Голованова 24 лютого зробив В’ячеслав Ільченко.

Василь Голованов:

– Сьогодні рівно рік виповнюється – Рік Незламності для України. Так, ми втратили друзів, родичів, знайомих на цій страшній війні і продовжуємо втрачати. Ми дякуємо Збройним Силам України, які захищають нас в цю хвилину, і всім медикам, волонтерам – всім, хто наближує нашу перемогу з кожним днем. За цей рік, Юлія Володимирівна, Україна змінилась. Як змінились особисто ви і що відчуваєте?

Юлія Тимошенко:

– Перш за все, я хочу приєднатися до тих теплих слів, які ви сказали для наших військових – чоловіків і жінок – для наших медиків, добровольців, тих, хто працює в територіальній обороні, для наших волонтерів. Я хочу приєднатись і просто подякувати кожному українцю, який сьогодні – кожен на своєму фронті – робить свою справу. Так, ви праві, Україна змінилась неймовірно. Ви знаєте, це переплавлення нації, це по суті війна, яка зробила нас єдиними, зробила нас Людьми з великої літери. І ось ви завжди, я пам’ятаю, в мирний час, запитували у мене, з якою емоцією я до вас прийшла, з якими відчуттями і почуттями. Хочу сказати, що от сьогодні було засідання парламенту, Верховної Ради – і я прийшла до вас з почуттям гордості неймовірної, що я є маленькою частинкою гордого, вільного, незламного українського народу. Ось такі почуття! І знаєте, щоб показати, як змінилась Україна, я хотіла б розповісти маленьку деталь – коли був розпал війни, уже відігнали окупантів від Київської області, Чернігівської та Житомирської, на чолі зі мною наша команда поїхала до Харкова – бо там було дуже гаряче. Ми поїхали у військовий госпіталь просто передати те, що там було потрібно. І ми на площі прямо попали під обстріл – артилерійський практично залп, і там всі ховались в бомбосховищі на Площі Свободи. І ось ми із нашою командою зайшли в це бомбосховище – і ми ж знаємо, що Харків завжди був російськомовний, завжди голосував до війни за, скажімо так, проросійські партії. І от ми заходимо в метро, і перше, що одразу здивувало – половина міста в метро, тому що йдуть нескінченні обстріли. А потім до мене вийшли харків’яни, які почали розмовляти зі мною ламаною українською мовою. Знаєте, ця ламана мова йшла не від законів, які до чогось зобов’язують, і не від модних трендів – вона у них йшла з серця, з глибини душі кожного харків’янина. Вони всі зі мною говорили українською. Вони сказали мені, що більше не хочуть розмовляти мовою вбивць. І коли я пройшла в це метро далі, там на стінах були розвішані написані від руки плакати – “Російський воєнний корабль…” (далі ви знаєте по тексту). І там сиділи харківські дітки, які щось малювали. Я підійшла і спитала – “А що ви малюєте”? А вони в жовто-блакитних кольорах малювали по спеціальному списку, який їм дали волонтери, поіменно для наших славних військових малюнки підтримки. Знаєте, я розповіла це саме для того, щоб відчути, як ми змінились. А коли я приїхала в Одесу – теж, коли там були найтяжчі дні, коли очікувалось, що Одесу будуть закидати ракетами, коли всі одесити згуртувались і залишались в Одесі. Ви знаєте, що мені сподобалося? Там було написано чистою українською мовою “Ну що, російський корабль, дійшов?”. Це, знаєте, чисто в одеському дусі. І ось це і є наша країна. Це і є та єдність, яку ми так хотіли побачити, і яка не диктується політиками і не пишеться в законах. Це наша українська національна ідентичність, яка йшла з кожної молекули нашого організму, стала нашим генофондом, складовою наших генів. Ось що відбулось з українською нацією – і це неймовірно. І крім того, ми всі знаємо, що стали центром всесвіту – Україна стала. Колись говорили, що у нас на Закарпатті центр Європи, і ми так цим пишались, але, на жаль, були десь на узбіччі. Сьогодні нам не треба говорити, що географічний центр Європи знаходиться в Закарпатті – бо ми стали центром свободи, центром боротьби і центром стійкості у всьому світі.

Василь Голованов:

– Ви сьогодні були на засіданні Верховної Ради. Скажіть, будь ласка, що там відбувалось, які теми піднімались – якщо можна про це говорити, і хто був присутній, окрім депутатів, сьогодні в залі парламенту?

Юлія Тимошенко:

– Ну, депутати сьогодні були присутні всі. Сьогодні на балконах ВР були присутні всі посли всіх країн, які представлені в Україні. Ви знаєте, це просто як весь світ був присутній по суті на цій події, коли ми всією Україну згадували цей рік, страшний рік, трагічний рік, із болем, із втратами, з кров’ю, із вбивствами. Це неймовірно тяжкий рік. Але посли всіх країн стоячи вітали Україну. Яка була атмосфера в залі – сьогодні всі згадували і перший день війни, і як цей рік проходив. Ми всі з вами пам’ятаємо, як 24 лютого прокинулись не від будильників, а від ракетних ударів. Ми прокинулися від війни. І в той час, я дуже добре пам’ятаю, як ми із чоловіком просто встали, одне на одного подивились, і подумали, що неможливо повірити, що це війна. Неможливо. І в цей же день ми зустрілись із президентом, із іншими лідерами політичних сил, керівниками регіонів, генералітетом нашої армії. Ми потиснули одне одному руки і вирішили, що з цього моменту немає більше влади і опозиції, немає політичних прапорів, немає нічого того, що нас розділяло. Ось із цього моменту і до перемоги ми одна потужна українська команда, яка підставила плече президенту і нашій армії, і разом з ними йде вперед. Я і наша команда жодного разу за весь цей рік не порушувала цієї єдності і її не можна порушувати, бо це великий ресурс нашої країни – бути єдиними. І знаєте, я дуже добре пам’ятаю – сьогодні ми це згадували у Верховній Раді – як проходили перші дні, перші тижні, перші місяці. Якщо хтось каже, що ось вони були мужні з першого дня, з першої хвилини війни – як на мене, це неправда. Страшно було дуже, неймовірно, і всім було страшно. Але потім цей страх переплавився в ненависть, в особливу силу, здатність вистояти. Я пам’ятаю, як в перші дні війни в Києві була достатньо велика паніка – ви знаєте, скільки людей кинулось виїжджати. І в перший же день всім депутатам без винятку видали зброю. Не знаю, чи ви це пам’ятаєте, але в перший день усі депутати до єдиного отримали зброю. Коли мені дали в руки автомат – слухайте, я тільки в школі на “воєнці” тримала в руках автомат. Я розуміла, що, знаєте, жінка і автомат якось не поєднується – це виглядає трошки неприродньо. Але всі ми розуміли, що ці автомати нам дали на той випадок, якщо потрібно боронити Київ, якщо потрібно боронити кожне українське місто – щоб ми були готові до вуличних боїв. Ми, до речі, як тільки отримали ці автомати, поїхали одразу в Київську область – там є у нас Костя Бондарєв, керівник нашої Київської обласної партійної організації, і там під Броварами учились стріляти. Як мінімум, я вчилася стріляти, і хочу сказати, що у всі дні загрози окупації Києва – і я, і вся моя команда – ми всі були на місці, в Києві. І все, що ми робили в цей час – все, що могли робити – перше, до чого приступили, це почали вивозити діток з Охматдита, хворих, коли не було ані автобусів, нічого не було готове до вивезення. Але ми все це діставали, і я дякую нашій славній поліції міста Києва, яка нас проводила з дітками в автобусах – важкохворими, онкохворими, дітками з іншими дуже важкими захворюваннями – їх провозили через всю Україну для того, щоб вивезти їх за кордон і продовжити їх лікування. А потім, у перші дні звільнення Київської області наша команда була вже і в Бучі, і в Бородянці, і в Гостомелі – і всю війну ми без шуму, без реклами, без оцих великих повідомлень, без таких, знаєте, гучного “ба-ба-ба-бам” із роздачею чогось. Ми кожного дня, з ранку до ночі, працювали в самих гарячих точках України для того, аби забезпечити армію тим, що ми можемо забезпечити, лікарні – ми прямо упор зробили саме на лікарні, аби забезпечити їх всім необхідним – і безумовно ми возили їжу, продукти харчування, воду, вивозили людей з тяжких окупованих територій. Зараз навіть страшно згадувати, що влітку ми ще були в Соледарі, зустрічались із шахтарями, привозили їм туди все необхідне. Під Херсоном були – за 51 км від нього, коли він ще був окупований. Я хочу просто сказати, що ми не робили з цього ніяких великих, знаєте, рекламних сюжетів – я такі спостерігала – але вся наша команда, включаючи “молодіжку” нашу Батьківщини (“Батьківщина молода” – прим.), яка на 52 млн. дол. залучила зі світу гуманітарку конкретно для військових, привозила і безпілотники, і машини і все інше. Ми всі стали однією армією і сьогодні в парламенті кожен згадував свій оцей рік, кожен згадував всю історію, яку ми пройшли – біль, сльози, втрати, але й мужність неймовірну, і тому сьогодні ми всі, українці, можемо гордо дивитися світу в очі. Ми стали в проломі за мир, за волю, за збереження кордонів інших держав – ми, українці, стали в проломі за все це, і ми витримали. І після сьогоднішнього року, який був тяжким, ми можемо з честю дивитись в майбутнє і з честю звітувати про історію.

Василь Голованов:

– Напевне, головне питання, з яким прокидається кожен українець – коли закінчиться війна? Ми не можемо спрогнозувати, але тим не менш, можемо аналізувати і я все ж таки поставлю це питання – як і коли закінчиться ця війна?

Юлія Тимошенко:

– Я думаю, що це питання, з яким живе сьогодні не лише кожен українець, а й весь світ насправді. Я щойно повернулась з Мюнхенської безпекової конференції, де ми зустрічались із усіма лідерами світу, де всі були за Україну, і де вперше не було російської делегації взагалі, просто не було нікого. Це був світ без вбивць, без окупантів, без агресорів. Можу вам сказати, що всі, хто знаходився на цій конференції, задавав те питання, яке задаєте ви – як і коли закінчиться війна. І ви знаєте, що дуже важливо – сьогодні, в таку дату, коли ми вистояли рік, ключові лідери світу заявили, що Путін програв. Ось що важливо. Заявила навіть Німеччина, яка тривалий час намагалась сповідувати, знаєте, таку політичну філософію “збереження обличчя путіна”. Навіть вони заявили, що путін програв, і це заявили лідери Британії, Франції, США. І що цікаво, знаково, також і пан Орбан, лідер Угорщини, сказав, що путін програв. Це той випадок, коли вже українці разом із усім світом справу зробили, а тепер – коли йде велика баталія – всі уже зрозуміли, хто програв, але треба поставити жирну крапку. От якраз нам і треба обговорити декілька шляхів, які обговорювалися в світі за весь цей час. Перші місяці всі намагались “клеїти” мирну угоду – ви пам’ятаєте Стамбул, скільки переговорів з Путіним вели президент Франції, канцлер Німеччини та всі лідери ключових країн світу, навіть Папа Римський вів переговори про мир. Ви пам’ятаєте, що в Стамбулі – для того, щоб просто завершити це питання – Україні були виставлені чотири вимоги. Перше – визнати окуповані території російськими, друге – одностороннє роззброєння української армії і зменшення її до абсолютно незначних розмірів, третє – коли у нас не буде армії і нас роззброять в односторонньому порядку, вони вимагали, щоб ми ніколи не стали членом НАТО – а це наш другий головний захист, членство в колективній безпеці. І четверте – від нас вимагали, щоб ми почали крок за кроком зраджувати нашу національну ідентичність. І коли оцей бурхливий процес йшов в Стамбулі, я тоді якраз на Єдиному Марафоні чітко сказала, що цього шляху не існує. Коли у нас вимагають окуповані території закріпити за окупантом, роззброїтись в односторонньому порядку, не вступати в колективні системи безпеки і відмовитись від своєї національної ідентичності, це не шлях до миру, а це шлях до продовження війни і до знищення української нації в Україні. І тому я ще тоді, коли почались ті переговори, сказала, що такого шляху у нас немає. Тому що ніхто з окупантів не уступить нам нашу країну – їх мета стерти нас з обличчя Землі. І тому сьогодні я можу сказати те, що говорила і коли Мінські угоди підписували і коли намагались в Стамбулі підписати документи, і зараз повторю – тільки перемога і у нас немає іншого шляху. Ніхто більше за українців не хоче миру. Ми хочемо. Ми втрачаємо своїх дітей, чоловіків, жінок, українок і українців на фронті – але ми не бачимо в таких “мирних домовленостях” ніякого миру. І тому від дитини до президента – це дуже важливо – українці цього ніколи не сприймуть. І друге, що зараз обговорюється – ви бачили, що зараз заявляє Китай, про що заявляють…

Василь Голованов:

– Юлія Володимирівна, я хочу потім детально про Китай поговорити. Я тільки скажу про Стамбул, оскільки я був присутній в Стамбулі, і мав можливість спілкуватись із українською делегацією. У неї був свій план і свої пропозиції, які були озвучені на тій зустрічі, і там жодних питань про здачу територій тоді з українського не стояло в жодному разі.

Юлія Тимошенко:

– Безперечно. Але було і те, що вимагали росіяни – я казала про їх вимоги. І не говорю про те, що наша сторона на щось таке погоджувалась. То були їх вимоги – і ці вимоги були неприйнятні, сьогодні неприйнятні і ніколи не будуть прийнятними.

Василь Голованов:

– Щодо Китаю. Той план, 12 кроків і 12 пунктів, озвучили вони сьогодні. Що ви думаєте щодо нього? Я не побачив, на жаль, серед тих пунктів, що росія виходить з усіх наших територій.

Юлія Тимошенко:

– Ну дивіться. Важливо, що вони в першому пункті зазначили повагу до суверенітету. Це перший пункт, для всіх країн важливий. Ви знаєте, що для Китаю територіальна цілісність держави є пунктом номер один. І тут не може бути подвійних стандартів. Якщо вони вважають – світ, до речі, це говорить – якщо територія Китаю є єдиною і неділимою, і ті території, які вони бачать своїми, є їхніми, то вони не можуть сповідувати подвійних стандартів. Тому вони багаторазово й заявляли на всіх міжнародних зустрічах, що територіальна цілісність є понад усе. І ось це головне, що нам треба читати і розуміти. Друге, що там є корисного, це ядерна безпека – вони там сказали, що атомні електростанції мусять бути в безпеці, мусять бути захищені і це теж важливо. Але в той же час, я хочу зауважити – продовжуючи те, про що ми з вами говорили в попередньому питанні – що дехто, в першу чергу країна-окупант, зараз мріє не про перемогу. Не про те, чого вони прагнули на початку війни. А про замороження конфлікту. А заморожений конфлікт починається зі слів “припинити вогонь”. Тому що вони програють. Тому що вони слабкіші за Україну. І тому категорично не можна розглядати будь-які контексти зупинки вогню до тих пір, поки не буде повністю звільнена наша територія. Це той другий шлях, про який сьогодні говорять. А перший – якщо хтось його ще сповідує в світі – це “мирний договір”. Категорично ні! Єдине, що слід зауважити – іноді зараз так говорять, що будь-яка війна закінчується мирними договорами. А це неправда. Війна, наприклад, Друга Світова, закінчилась двома актами про капітуляцію.

І українська війна повинна закінчитись актом про капітуляцію агресора. Відповідальністю перед міжнародним трибуналом і безумовно поверненням Україні всіх грошей, які потрібні для того, щоб відновити нашу державу – тобто, репараціями. Іншого завершення бути не може.

А ті, хто говорить про заморожений конфлікт – а це “припинення вогню”, та якийсь “мирний договір” – насправді не хочуть завершення війни. І тому нам треба йти вперед. І те, що зараз лідери ключових країн світу заявили, що Путін уже програв, це початок його кінця. Також хочу проговорити, як війна може закінчитись. По-перше, відновленням наших кордонів 1991-го року. Потім перемогою, а потім гарантіями. Тільки в такій послідовності, ніяка інша не приймається. І тепер питання – коли буде розгромлена армія ворога, одночасно впаде режим Путіна. Неможливо вистояти путінському режиму після розгрому і поразки його армії на території України. І тоді там включаться внутрішні інструменти, коли там за владу почнуть боротися клани, які оточують Кремль. І там уже абсолютно точно не буде тих, хто готовий йти і руйнувати світ – тому що вони добре вивчать уроки, які ця війна показала агресору.

Василь Голованов:

– Розкажіть про загрози, які існують додатково – у нас крім росії існує ще Білорусь, до речі, звідки і розпочалась агресія на Київ та Чернігів тоді, 24 лютого – у нас є “друзі Росії”. Наприклад, Північна Корея та Іран, який постачає ті самі “шахіди”. І плюс з’явилась інформація, що Китай теж може допомагати безпілотними апаратами, і Китай нібито уже спростовує. Але це “вісь зла” тих, хто остаточно на боці росії – і ті, хто іще вагається, і ми маємо працювати дипломатично, аби їх перетягти на бік Добра, на нашу сторону.

Юлія Тимошенко:

– По-перше, по закінченню Другої Світової Війни було два акти про капітуляцію підписано, якщо ви пам’ятаєте. Так ось тут теж дві капітуляції треба підписувати – Білорусі та росії. Це перше, що треба сказати. І покарані мають бути всі, хто долучався до цього кровопролиття на території України. І трибунал міжнародний має бути проти всіх, хто долучався. Що стосується Китаю, я вам хочу сказати – з початку війни Китай стоїть над процесом і повірте мені, це краще, ніж будь-що, що могло статись. Я переконана, що Китай, який дуже цінує свою співпрацю із західним світом і має неймовірні ринки збуту своєї продукції як в Европі, так і в Сполучених Штатах, а крім того – в країнах, які складають антипутінську коаліцію. Китай, для якого економічне процвітання є питанням номер один, не відмовиться від цих ринків. Він не поставить свою країну під удар всеохоплюючих санкцій. І тому я хочу вірити в те, що Китай не втрутиться із постачанням будь-якої зброї або компонентів зброї для російської федерації, країни-агресора. Дуже важливо, що Китай чітко виступив за територіальну цілісність всіх країн світу. Дуже важливо, що Китай однозначно, чітко, на багатьох міжнародних платформах сказав, що він проти, категорично проти, застосування ядерної зброї в будь-якому вигляді. І це теж сигнал російській федерації, яка ядерний шантаж використовує практично щодня. Роль Китаю зараз, яка балансує всю цю ситуацію, є важливою. І тому я хотіла б, і вірю в це, що всі переговори, які ведуться з Китаєм – всі обміни певними кроками – будуть утримувати Китай в цьому нейтральному статусі, причому нейтральному статусі із чіткою позицією територіальної цілісності і незастосування будь-якої ядерної зброї. І хотіла б, аби наша країна негайно призначила посла в Китай – це ключова країна зараз в наших стосунках, а там два роки немає посла. Це недопустимо – негайно треба самого досвідченого, інтелектуального з точки зору розуміння Китаю і китайських традицій і дипломатії, призначити посла. Що стосується інших країн, які ви назвали – повірте мені, вони не можуть бути хоча б мінімальною противагою всьому вільному світу, який постав за Україну. Навіть порівнювати це не потрібно. І чим більше країна-агресор програє, тим більш самотньою вона залишається в міжнародному просторі. Ви знаєте, “непоганий”, якщо можна так сказати, вийшов аналітичний матеріал по підсумках цього року від одного із військових експертів рф, де він чітко написав, що саме росія програла – вона абсолютно програла всі свої плани захоплення України, що росія не була свідома того, наскільки потужна її армія і що вона не відповідає вимогам, які вони хотіли бачити. Він у своєму експертному заключенні написав, що замість роз’єднатись, Європа з’єдналась і стала монолітом у боротьбі проти цієї агресії. Росіяни розраховували, що роз’єднають США і Європу як трансатлантичну єдність – а навпаки, з’єднали і перетворили на єдиний моноліт. Вони хотіли “демілітаризувати Україну”, а зробили її однією із найсильніших армій світу. Вони хотіли “денаціоналізувати”, знищити Україну – але сьогодні виплавилась у війні сама сильна європейська нація. Неділима, єдина, яка здатна за себе постояти, яка уже прикінчила на своїй території п’ять імперій, а зараз докінчує шосту – російську федерацію. Хочу сказати, що в цьому так званому “звіті” була написана одна тільки позитивна перевага – що навколо росії є єдність більшої частини світу. А це обман, бо цього у них немає – бо з кожною поразкою все більше і більше тіньових однодумців росії зникає і вона залишається ізольованою, самотньою, під економічними санкціями і аморальною по суті і по духу. Коли я дивилась витримки на наших каналах з путінської промови 21 лютого – чесно кажучи, слухати її абсолютно не має сенсу. Тому що коли в перші хвилини він заявив, що це Україна напала на росію, далі вже можна не слухати. А на що треба було подивитись – це на очі тих, хто сидів там в залі. Як на похованні, знаєте. І аплодисменти теж як на цвинтарі. Тому я думаю, що сьогодні більша частина хоч трошки мислячих росіян уже розуміє, в яку колосальну біду потрапила їх країна. Причому заслужено. Бо розстрілювати українців безкарно і взагалі будь-який народ безкарно розстрілювати виявилось неможливо.

Василь Голованов:

– Юлія Володимирівна, дякую вам за цю розмову.

Юлія Тимошенко:

– Дякую вам. Слава Україні, Героям Слава.

Запис “Сьогодні виплавилась у війні сама сильна європейська нація – неділима, єдина, яка здатна за себе постояти” спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Зараз вона ще й авторка кількох книг – як дитячих, так і для дорослої аудиторії, відома художниця, що працює в різних техніках з різними матеріалами, авторка і виконавиця дещо забутого зараз жанру співаної поезії, доброчинниця, яка постійно переказує кошти і на армію, і на підтримку чернівецького «Міста Добра», де мешкають і знаходять підтримку, поки «стануть на ноги» родини у скруті…

Попри територіальну віддаленість від своєї Батьківщини, Юля завжди залишалася з Україною і Чернівцями не просто «в контексті» подій, а й їх вирі, в епіцентрі і як одна з рушійних сил.

Хоча вона вже багато років живе у США. Це, звісно, не можна порівнювати з типовими ситуаціями наших заробітчан, та все ж – це розлука з батьківщиною, з рідними… Як дається цій (справді надзвичайній!) жінці життя на дві країни, звідки береться в неї на все час і натхнення і чому любов – це найголовніше, – розповіла Юля «Версіям».

– Дякую за ураган, – жартує Юля. – Сподіваюся, що він не на робить збитків рідному місту. Спочатку було важко. Америка, звісно, мене вразила, але туга за батьківщиною була величезна. Я вже 17 років живу в Америці, але досі мої тамтешні друзі дивуються, бо я щораз кажу, що їду влітку Додому.

Завдяки інтернету ми всі маємо можливість спілкуватися з тими, хто далеко. Проте, це не те саме, що бачитись наживо. Ходити босою рідним подвір’ям, ганяти на велику рідними вуличками. Це все дуже важливо для мене.

Коли я приїхала в Америку, мені було 24 роки. Я вийшла заміж за найкращого у світі чоловіка, тому довелося покинути Україну, бо мій коханий вже давно мешкав за океаном. Правда, я погодилася не одразу, Ростик півтора року писав мені листи і вмовляв наважитися на переїзд, я відтягувала скільки могла оте непросте рішення. Перші кілька років були для мене складними, бо я перфекціоністка і маю правило: або робити щось добре, або не робити взагалі. Передусім це стосувалося мови, я боялася помилятися, тому довго мовчала. На батьківщині ж я працювала журналісткою, мова – то було моє знаряддя праці, а там я почувалася рибою.

Але мій чоловік в усьому мені допомагав. Перше літо в Штатах я часто закривалася у ванній кімнаті і просто слухала українську музику. Уявляла як там усі мої рідні і друзі вдома. Інколи на вулиці мені вважалися знайомі обличчя. Хотілося бігти до до тих людей і обіймати. Але то були не мої друзі, просто перехожі.

Що було найважливішим для успішного обживання вашої родини в новій країні? Хто яку роль у цьому грав?

Найважливіше — це завжди любов. Якщо траплялися труднощі, то ми з Ростиком долали їх разом. А так значно простіше. 16 років ми винаймали квартиру. Лише недавно у нас з’явилося власне житло. Але і в невеличкій квартирці у нас завжди збиралися друзі, яких у нас тепер, дякувати Богу, багацько. Ми часто влаштовуємо вечори з гітарою. І я, і Ростик любимо готувати, тому наші американські друзі знають що таке борщ і вареники.

Мій чоловік — це моя половинка. Мій найкращий друг. З ним цікаво і затишно. Я обговорю з ним всі свої проекти і радо вислуховую його поради.

Я кайфувала, коли малювала ілюстрації до його книжки. Ми обговорювали деталі. Він радиться зі мною, а я з ним.

Любов у такому віці — це передусім затишок. Це коли добре, що ця людина поряд. А ще — коли вам цікаво разом.

За фахом я філолог. Український! Це геть не популярна спеціальність там. Але я вже багато років треную дітей карате і Джиу-джитсу. Мені це подобається. Мій клуб не має стін, бо треную я діток у парку. Каліфорнійська погода дозволяє мені це робити майже цілий рік, за винятком сезону дощів зимою. Якщо ти не захищений стінами, твій мозок працює інакше і тобі потрібно діяти швидко. Саме тому я обрала тренування у парку. Багато наших друзів і знайомих працюють у силіконовій долині. Є багато сімей, де чоловік працює на котрусь із великих фірм, а дружина виховує дітей. Але є і чимало сімей, де працює жінка. У Каліфорнії життя дороге, тому у більшості випадків працювати доводиться обом, щоб мати змогу утримувати сім’ю.

«Мабуть, людині комфортно, коли не треба вдавати когось іншого»

На запитання, чи важко відповідати очікуванням інших – бути феєрверком емоцій, радості, «тримати марку», Юля навіть дещо дивується:

– Правду кажучи, мені важко зрозуміти це і не зовсім ясно, що значить бути інакшою. Я просто є собою. Мабуть, людині комфортно, коли не треба вдавати когось іншого. Я не намагаюся тримати якусь марку. Просто роблю те, чого не можу не робити. Мені фізично погано, якщо я комусь щось обіцяю, і не вдається це зробити. Таке буває вкрай рідко. Я намагаюся завжди дотримувати слова. Мені простіше не повечеряти і не поспати, але виконати обіцянку, аніж переживати, що щось не зроблено.

Ніколи себе ні з ким не порівнювала. Я вважаю, що кожна людина у цьому світі особлива. Бути схожою на когось іншого — навіщо? Бог так чудесно створює кожного з нас без шаблонів і трафаретів саме для того, щоби всі були неповторні. А цікаво мені з тими людьми, хто мислить без кордонів і не зашорено. Якщо в людині є внутрішня свобода і немає зверхності — це моя людина. Мені затишно з такими.

Так, я сильна. Це мій вибір. Риса мого характеру і майже три десятиліття тренувань східними єдиноборствами.

Так само і правда те, що у соцмережах я переважно показую людям кольорову картинку, бої мої внутрішні демони нікому не цікаві. У кожного купа своїх. Навіщо я буду завантажувати людей власними проблемами. Навпаки, мені хочеться відволікти їх від буденності і переключити на якусь іншу хвилю, хвилю добра і позитиву.

Міркуючи про те, чи «сила» в спорті – це більше про фізичний прояв чи про дух, пригадує, чи доводилося демонструвати свої бійцівські вміння і покласти на лопатки когось із так званої «сильної статі»:

– Застосовувати карате… Бувало і таке. Раз чи два. Але це ну зовсім не основне. Треба намагатися поводитися так, щоб ні в кого не виникало бажання тебе зачепити. Не поводитися як жертва. Ті, хто шукає проблем, як правило, обирають слабших, якщо вони відчувають, що ти можеш дати відсіч, бодай криком чи намаганням вирватись. Якщо ти випромінюєш впевненість, то є шанс, що тебе обминуть і шукатимуть легші мішені.

«Я зовсім не вважаю себе особливою»

Фонтани творчих ідей Юлії Косівчук нескінченним потоком линуть з фб-стрічки, а під час щорічних візитів з США в Чернівці за місяць вдома вона встигає стільки, скільки інші – за роки: і книжки видавати, і презентації влаштовувати, і кліпи записувати, і концерти організовувати, і мурали малювати… І це точно не тому, що у США вона цілий рік відпочиває і готується до місяця вдома – там вона також у постійному русі.

– Творчість мені потрібна, як повітря! Якщо минув день, а я нічого не створила — місця собі не знаходжу. Я помітила, що воно йде хвилями: інколи я тривалий час малюю, а потім настає хвиля музики і я пишу пісні, далі може йти період писання текстів — прози чи віршів. Я ніколи не можу передбачити яка хвиля бути наступною.

Темп, в якому я перебуваю, коли приїжджаю в Україну — справді нереальний. Бо відпустка коротка, хочеться багато встигнути. Інколи повертаюся додому пізно і відчуваю, що зовсім немає сил. Але вранці прокидаюся і знову біжу щось робити, бо знову пре.

Дуже люблю читати. Зараз багато хорошої української літератури, але і англійською читаю легко і із задоволенням.

Я зовсім не вважаю себе особливою і обирати друзів під якусь вигадану лінійку – це точно не моє. Друзів у мене справді багато, це благословення, але всі вони різні і не всі з них є творчими людьми. Мені цікава кожна людина, бо кожна людина це планета, кожна має свою історію.

Я не розглядаю творчість як заробіток. Якщо трапляються гонорари, це добре. Але я із задоволенням дарую свої картини і віддаю на благочинність, бо творити — це щастя!

Мені важко мислити стереотипами. Не знаю чи жінка має чи мусить щось робити. Серед моїх життєвих принципів і цінностей — слово ‚мусить‘ є одним із ключових. Я мама і дружина, я повинна дбати про добробут своєї сім’ї. Якщо виникне потреба працювати на двох роботах — я це робитиму. Але поки в мене є можливість створювати мистецтво — я малюватиму, писатиму і співатиму.

Зізнається, що різниця між українськими і американськими жінками є:

– Так. Американка знає, що має рівні права із чоловіком. Мені подобається бачити на дитячих майданчиках у суботу зранку татусів з малюками, бо мамі треба дати час відпочити. Це нормально. Ніде не написано, що жінка мусить робити те і се. У здоровій сім’ї обоє батьків поважають і підтримують одне одного без отих «ти ж мать, значить повинна».

Материнство — це щастя! Це найкраще, що може статися із жінкою!

Коли я чую від мамів, що в них ні на що немає часу, то не дуже їм вірю. Кажуть, що немає часу займатися собою, ходити у спортзал. Та і не треба у спортзал. Коли я на дитячому майданчику, то завжди качаю прес, або присідаю. Намагаюся доцільно використовувати час. Здається, усе те лише відмазки. Хто захоче — зможе.

І на творчість час можна знайти. Наприклад, коли ти малюєш — даєш дитині аркуш паперу і олівці і вона малює поряд.

Ти любиш творити Образи не лише на папері – а і з себе, комбінуючи одежинки. Де вдягаєшся, які кольори/бренди/поєднання найбільше любиш?

Коли я створю якийсь образ, то це вже не я, а персонаж. Мій улюблений бренд — секонд-хенд. Доступний і завжди є можливість креативити

Люблю капелюшки. Робити і носити. І байдуже, що серед натовпу я одна у капелюшку. Зробила їх кілька десятків. Багато роздарувала.

У мене і справді багато речей, бо щось я купую, щось мені дарують. Але і я ті класні речі віддаю далі, щоб хтось іще міг порадіти обновці. Тому у мене затримується лише ті вбрання, які викликають в мене якусь позитивну емоцію.

Я щаслива. Щаслива, що вмію легко відпустити образу. Щаслива, що маю можливість робити те, чого не можу не робити — творити. І найбільше — що маю сім’ю!

Маріанна Антонюк,

усі фото з Facebook-сторінки Юлії Косівчук

Запис Юлія Косівчук: ЯКЩО ТИ НЕ ЗАХИЩЕНИЙ СТІНАМИ, ТВІЙ МОЗОК ПРАЦЮЄ ІНАКШЕ спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Заяви екс-прем’єра України Юлії Тимошенко в тому, що влада давно й свідомо не доставляє її на судові засідання у справі  про фінансові зловживання корпорації «Єдині енергетичні системи України» (ЄЕСУ) є домислами, – заявила державний обвинувач у цій справі Вікторія Калита.

– Мені складно коментувати домисли й необґрунтовані заяви особи, яка своєю поведінкою, свої ставленням демонструє одне, а говорить зовсім інше. Щоразу суддя під час засідання у Харкові зачитує її заяву, де чорним по білому написане: «я не буду присутня», «я не бачу сенсу бути присутньою», «я не погоджуюсь брати участь» тощо, – сказала В.Калита в інтерв’ю агенції «Інтерфакс-Україна», коментуючи частину інтерв’ю Ю.Тимошенко інтернет-виданню «Українська правда» щодо «справи ЄЕСУ».

В.Калита повідомила, що, з точки зору державного обвинувачення, воно, як ніхто інший, зацікавлене в тому, щоби судове слухання у «справі ЄЕСУ» все-таки було розпочате й проходило у відповідності з вимогами українського законодавства: – Чого точно поки не скажеш про засуджену й обвинувачену Тимошенко, – зазначила В.Калита.

– Я ще раз готова повторити позицію держобвинувачення. Ми – прихильники того, щоб усе відбувалося цивілізованим шляхом, без застосування примусової доставки. Оскільки ми чудово розуміємо: коли суд винесе таке рішення й пенітенціарна служба буде зобов’язана її доставити, нам не уникнути чергової вистави у виконання підозрюваної. Ми вже бачили й чули, на що вона здатна, аби притягнути до себе увагу й створити ажіотаж довкола своєї персони, – сказала держобвинувач.

Разом з цим В.Калита вважає: питання в тому, що закон – один на всіх і, рано чи пізно, підозрювана особа так або інакше, але відповість перед судом.

– Крім того, я хочу сказати, що після тієї заяви, що вона зробила, далі їй буде набагато складніше продовжувати ухилятися від участі в судових процесах, – висловила впевненість державний обвинувач.

У згаданому письмовому інтерв’ю «Українській правді» екс-прем’єр заявила, що влада не доставляє її на судові засідання з двох причин:

«По-перше, стало очевидно, що стратегія застосування політичних репресій виявилася провальною… Саме тому судові засідання проводяться як пропагандистські заходи, хоча реальні процесуальні дії призупинені», – зазначила екс-прем’єр.

«По-друге, мене не доставляють до суду, бо будь-яке судове засідання для політв’язнів стає публічною політичною трибуною», – висловила думку екс-прем’єр.

Юлія Тимошенко заявила, що в Україні жоден ув’язнений не може відмовитися від доставки до суду. «Якби це було можливе, в нашій країні не могли б винести жодного вироку, не було б жодного засудженого. Усі були б «у відмові», – висловила вона думку.

Запис Звідки вуха ростуть? спершу з'явиться на Медіа-Версії.