…Трохи з минулого. Особистого. Першу книгу Вернона Кресса, яку прочитала, це була «Моя первая жизнь. Невыдуманная повесть», яка вийшла у видавництві редакції журналу «Зелена Буковина» у 2008 році. А потім (2016) була фотовиставка «Крізь Скельця» пані Людмили Айгаре, яка подарувала нам свій погляд на світ Петера Деманта, я б сказала «світ Вернона Кресса очима зачарованої пані». Пам’ятаю також на цій виставці два альбоми з калькованими фрагментами мапи Чернівців з австрійського військового архіву (Kriegsarchiv, Відень) та надрукованими фрагментами текстів книги «Моє перше життя»…

Презентоване у целанівському центрі видання «Першого життя» вже третє, але це перше повне видання повісті, в яку увійшли нові глави із архіву автора.

Вернон Кресс – це літературний псевдонім російського письменника, громадського діяча, в’язня таборів ГУЛАГу Петера Деманта (2.08.1918, Інсбрук – 11.12.2006, Москва), дитинство, юність і молодість якого пов’язані з Чернівцями. 11 грудня минуло 13 років із дня смерті цього легендарного чернівчанина, який є одним із творців чернівецького міфу. Власне, в автобіографічній повісті «Перше життя», що зображує зокрема Чернівці 20-х–40-х років ХХ століття, переплітаються правда і вигадка. І водночас це важливе свідчення про ті Чернівці, які після 1945 року зникли, а подальші долі багатьох чернівчан склалися драматично, а то й трагічно, як і самого Петера Деманта.

Автобіографічну повість «Перше життя» Петер Демант писав паралельно з романом «Зекамерон ХХ», що в українському перекладі Оксани Пендерецької вийшла також у «Видавництві 21» (2013).
Книжка «Перше життя. (Не)вигадана повість» вийшла за сприяння Чернівецької міської ради у рамках програми підтримки книговидання імені бургомістра Антона Кохановського.

Про видання розповів його редактор та упорядник журналіст Юрій Чорней. Модерувала презентацію літературознавець Інга Кейван.

Чому Петер Демант лишився у Радянському Союзі, про готель, де працювала німецька місія, про розставання з сестрою у 1940-му і зустріч 1989-го …

Про обставини фактичні і ті, що дарує доля: стаття в газеті «Дзеркало тижня» про Петера Деманта /Вернона Кресса/ Юрія Чорнея «Гулагівський романтик Петер Демант», геолог Віктор Макаревич, дружина письменника Ірина Вєчная, яка отримала газету від Макаревича, мер Микола Федорук і поїздка до Москви… Містика, реальність і про все, що незаперечним чином посприяло виходу цієї нової книги…

Дякуємо за презентацію, за щирі спогади, розкриті і нерозкриті таємниці, чекаємо на нову вже власну книгу Юрія Чорнея про життя Петера Деманта.

Більше фото з презентації книги Вернона Кресса «Перше життя» за посиланням – ПРЕЗЕНТАЦІЯ КНИГИ ВЕРНОНА КРЕССА «ПЕРШЕ ЖИТТЯ»…

©Тетяна Спориніна,
фото автора і SergyiS

Запис Презентація у Чернівцях книги Вернона Кресса «Перше життя»… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Учасники: Сергій Осачук, почесний консул Австрії у Чернівцях, кандидат історичних наук, перекладач, громадський діяч, засновник Медіа-центру «Belle Vue»; Лілія Шутяк, кандидат наук із соціальних комунікацій, асистент кафедри журналістики Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.
Модератор: Інга Кейван, PR-менеджер «Видавництва 21».
Книга вийшла у «Видавництві 21» у перекладі Сергія Осачука.

«Ревю одного журналіста» – підсумок Арнольдом Шварцем 25-ти років його життєвого шляху, безпосередньо пов’язаного із журналістикою. Ця оповідь цікава не лише тим, що висвітлює стан чернівецької і загалом буковинської журналістики приблизно перших 30-ти років ХХ століття, становленням і розвитком нової модерної преси, а й показом життя журналістів, репортерів, історій почасти таких неймовірно-фантастичних або кумедних, що в них легше повірити як у художні, ніж як у реальні.
Видавництво «Книги – ХХІ»
«Журналіст – це моя професія, чудовою рисою якої було завжди писати безпосередньо під натхненням моменту. Ця книга не є роботою письменника – це лише праця щоденного журналіста, який з імпровізації спогадів прийняв швидке рішення створити цю книгу і це рішення негайно, змахом руки, реалізував у манері, притаманній нашій професії. Ця книжка була надиктована стенографістам протягом чотирьох днів. Велика робота керівного редактора щоденної газети не передбачає довге вагання і розмірковування про стиль, систему та обсяг. Події натискали, і робота над цією книжкою мусила бути виконана швидко. З цією згадкою не пов’язується прохання про вибачення – слово честі: цією книгою я хочу презентувати себе як щоденного журналіста», – Арнольд Шварц.
15 лютого 1928-го Арнольд Шварц надиктовував свою розповідь стенографістам і ця розповідь стала книгою “Ревю одного журналіста”.

90 років по тому у Чернівцях презентували переклад цієї книги українською.
Книга вийшла у «Видавництві 21» у перекладі Сергія Осачука.

Видання здійснено за сприяння Чернівецької міської ради в рамках програми підтримки книговидання імені бургомістра Антона Кохановського.
Німецький оригінал “25 Jahre. Revue eines Journalisten” Cергій Осачук випадково (як виявляється, це був подарунок долі) придбав у продавця книжок біля кінотеатру “Чернівці”.

Із книги, крізь призму професійного зростання Арнольда Шварца, можна також довідатися про те, якими були основні професійні принципи тогочасних журналістів, до яких тем посилювалася увага, про те, як ЗМІ поступово виходили на новий рівень стосунків, зв’язків з громадськістю, про перші журналістські розслідування, про появу вільної журналістики, про її вплив на суспільну думку.
Видавництво «Книги – ХХІ»

Czernowitzer Allgemeine Zeitung (CAZ) була однією з провідних німецькомовних щоденних газет у Чернівцях. Газета виходила шість днів на тиждень, спочатку як вечірнє, а від 1912-го – як ранкове видання. У 1937 році газета в Чернівцях мала тираж 3500. Директором видавництва став Фелікс Пікер. Адольф Нідерхоффер був головним редактором, а його представником був Фріц Альбрехт. Газета також мала власну редакцію в Бухаресті. Єврейськими редакторами були Філіп Менцель , Мендель Абрахам та Арнольд Шварц.
Згідно доповіді семінару Чернівецької прес-групи проекту оцифрування чернівецьких газет найбільший обсяг представляють газети “Czernowitzer Allgemeine Zeitung” і “Czernowitzer Morgenblatt”. За даними дослідження вони охоплюють у період від 1918 до 1940 разом 136 томів і близько 100 000 сторінок.

Повернімося у шапіто Madame Solange d’Atalide. Ось як про французький цирк писали у Czernowitzer Allgemeine Zeitung, 28 серпня 1909 року.

Лише кілька днів!
Czernowitzer Allgemeine Zeitung, 29 серпня 1909 року. Сirkus Angelo

Cергій Осачук звернув увагу і на те, що сто років назад Арнольд Шварц порівнює журналістів того часу із священниками. Він ставить їх в один ряд. Журналіст повинен бути свідомий кожного написаного рядка, сказаного слова, зробленої публікації. Через те, що це все є зерна, які вони вкладають у грунт розвитку цього суспільства.
Відчуття високої відповідальності, саме воно було запорукою миру, конструктивної співпраці у Чернівцях…

І ще така історія, яка мені запам’яталася, що переповів Cергій Осачук.

Під час Першої світової війни російські окупаційні війська вивезли не тільки обладнання Чернівецького університету, але й друкарське обладнання. Альфред Шварц, повернувшись в Чернівці, почав збирати залишки друкарських машин, щоб знову відродити хоч якусь газету. Виявляється, вкрадене друкарське обладнання після Першої світової війни використовувалося урядом УНР для друку грошей. Про це відповів Альфреду Шварцу командуючий німецьких військ з Києва (може і сам генерал-полковник Герман фон Ейхгорн, голова Київського угруповання німецьких військ)…
У Києві стояли німецько-австрійських війська згідно Брестського миру і контролювали поставки харчування. Але врешті решт і війна завдала Німеччині величезних матеріальних втрат… Але це вже Версальський мирний договір…
Під час обговорення книги, питання були у журналістів, напевно, через спорідненість фаху. Можливо питання були і у не журналістів, але вони прозвучали подумки.

Думаю, що переказувати книгу немає сенсу.
Читайте, порівнюйте, мрійте і… отримуйте задоволення…

©Тетяна Спориніна, “Версії”,
фото автора

Запис Презентація книги Арнольда Шварца «Ревю одного журналіста» у Чернівцях… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Учасники зустрічі спитали  Тараса Возняка  стосовно минулорічної публічної дискусії на тему «Навіщо Україна?». Дійсно, досить провокаційна тема і запитання. Але іноді завдяки таким запитанням аспекти істинності нам відкриються зовсім іншими і несподіваними.
Час переформатування українського суспільства  продовжується. 25-30 сімей олігархів, які володіють майже всіма статками України, 15%-20% – зародковий середній клас, а всі решта – злидні, розграбований український народ. Таке співвідношення не може довго продовжуватися…
А ось чи надовго мораторій продажу землі в Україні ніхто не міг однозначно відповісти. До 2013 року поки ще діє, але чи на довго? А взагалі: чи продаж землі чи України?…

Також присутні чернівчани позаздрили західній столиці стосовно культурного, літературного та мистецького життя Львова. І пригадали Богдана-Ігоря Антонича, Генрика Збєжховського, Івана Франка, Іоана-Георга Пінзеля, Бруно Шульца, Зигмунта Гаупта, Василя Пачовського… А чого тільки вартує словник львівської ґвари…І львівське богемне життя видається чернівецьким провінціалам утаємниченим, але яскравим і виразним. І книги, які купуються, або друкуються у Львові, мають обов’язково пахнути львівською кавою. І ми розмовляли про те, як має бути оформлена книга, чим вона пахне, чим приваблює. В старовинних книгах є взагалі щось міфічне: папір з водяними знаками, шкіряна палітурка, золочений зріз книжкового блоку, назви шрифтів та письма – курсив, унціал, устав, півустав, рустика, бастарда, версали, фрактура…

“…Те, що Чернівці створені чотирма культурними елементами – австрійським, гебрайським, українським і румунським – дуже відрізняє місто від сусідніх галицьких міст, що постали на польському, гебрайському та українському первнях. Це призвело не тільки до виділення Буковини ще за Австрії в окрему адміністративну одиницю Герцогство Буковина (Herzogtum Bukowina), але й розділило долю Галичини й Буковини аж до сталінської окупації і врешті незалежності України.
Між розпадом імперії та українською незалежністю було сімдесят років трагічної европейської історії, які докорінно змінили етнокультурну карту цілого краю. У Чернівцях і Львові витворилися доволі відмінні політичні культури. І часом це призводило до різних політичних наслідків. Якщо у Львові чи Станиславові відносини між етнічними групами і їхніми політичними нуртами були доволі жорсткі, що призвело до кривавих міжетнічних зіткнень і взаємних депортацій українців та поляків, то ситуація у Чернівцях була набагато м’якшою. Попри загальне невдоволення румунським пануванням, вона залишала певний люфт…”
Тарас Возняк, “Чернівці. Дух дихає там, де хоче”, часопис “Ї”, №56,
ЧЕРНІВЦІ CZERNOWITZ CERNĂUŢI טשערנאװיץ

У свою чергу Тарас Возняк з не меншим захопленням говорив про Чернівці, про його мистецьку спадщину і сьогодення. На Буковині величезна літературна школа: Пауль Целан, Елієзер Штейнбарг, Роза Ауслендер, Ольга Кобилянська, Дмитро Загул, Георг Дроздовський… А зараз в Чернівцях є сильні постаті: Петро Рихло, Олександр Бойченко.
– Петро Рихло – чи не Іван Франко наших днів?…
Коли я прийшла додому після зустрічі з Тарасом Возняком, то взялася перечитувати «Загублену арфу» Петра Рихла.
Зараз читаю і часопис «Ї» № 65 – «Франц Йозеф І. Приватно», який я придбала у «Літературному кафе». Тепер із лаконічним підписом Тараса Возняка. Бо після зустрічі відбулася автограф-сесія.
Художник-графік Олег Любківський поцікавився продовженням чернівецької теми часопису «Ї».
– Чи не з’явиться №56 частина 2 “ЧЕРНІВЦІ CZERNOWITZ CERNĂUŢI טשערנאװיץ”   ?
– Справа у коштах.
Олег Любківський зголосився ілюструвати новий чернівецький часопис.
Сподіваюся і вірю, що знайдуться кошти на все інше…

Незалежний культурологічний часопис “Ї” –
http://www.ji-magazine.lviv.ua/index.htm .

Тетяна Стрільчик, «Версії»,
фото автора

Запис Семантичне гніздо, журнал «Ї» та живе спілкування не тільке блогерів… спершу з'явиться на Медіа-Версії.