На цьому наголосила Голова партії «Батьківщина» Юлія Тимошенко, виступаючи з трибуни Верховної Ради під час обговорення законопроєкту №9387.

За її словами, вказаний закон разом із попередньо ухваленими започатковує масштабний план з ліквідації індустріального потенціалу країни. Йдеться про створення спеціального фонду поза межами державного бюджету, до якого будуть зараховуватися кошти від ліквідації промислових підприємств державної форми власності або тих, де частка держави є визначальною. До того ж кошти з цього Фонду підуть не на розвиток країни, а на ліквідацію нових промислових підприємств.

Юлія Тимошенко запевняє, що такими законодавчими ініціативами створюється механізм, який буде фінансувати зачищення країни від індустріального потенціалу.

«Таке може відбуватися тільки в країнах, які поставили за мету не розвиток економіки, високотехнологічних галузей, а деіндустріалізацію країни», – зазначила лідерка «Батьківщини».

Вона пояснила, що маючи понад 3 тисячі оснащених промислових майданчиків, до яких підведені комунікації, які готові, щоб розпочати на них будь-який приватний бізнес, їх планують просто ліквідувати: «Це знищення української нації як сильного гравця на глобальній арені».

Лідерка «Батьківщини» дорікнула прем’єр-міністру тим, що оголошена ним стратегія перетворення України на ресурсний центр Європи якраз реалізується подібними законами.

«Ми можемо бути тільки власним ресурсним центром. Всі багатства, всі можливості, весь потенціал країни мусять працювати винятково на українську націю», – вважає Юлія Тимошенко.

Її також обурив той факт, що подібні рішення ухвалюються без згоди українського народу – під час війни, без проведення референдуму.

Юлія Тимошенко додала, що ухвалений закон суперечить Конституції України, Бюджетному кодексу і має безліч негативних висновків профільних і експертних управлінь. Вона також звинуватила владу у фальсифікації законодавчого процесу, адже ухвалення закону відбулося всупереч рішенню Конституційного Суду, яке забороняє ставити на голосування в залі будь-яке питання, яке потребує 226 голосів, якщо в залі немає 226 нардепів. Натомість під час голосування за правки були присутні лише 11 нардепів.

«Ми оформлюємо конституційне подання, зберемо підписи депутатів і подамо до Конституційного Суду про неконституційність цього закону і подамо в суд загальної юрисдикції про визнання взагалі такого процесу постановки правок нелегітимним, неконституційним, абсурдним і злочинним», – резюмувала Юлія Тимошенко.

ba.org.ua

Запис Закон, який свідомо знищує індустріальний потенціал України, оскаржать спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Попри те, що частина України потерпає від воєнних дій з боку російського агресора, решта країни просто не має права опускати руки. Економіка мусить працювати, податки – сплачуватися, школи і лікарні – надавати послуги, зарплати – виплачуватися, родини – утримуватися, а військові – воювати. Тож тил мусить утримувати і себе, і фронт. У Хотині, який досі славився унікальним туристичним об’єктом – Хотинською фортецею – і садівництвом, це зрозуміли, тут беруть участь у всіх можливих змаганнях за гранти. А урядову Програму релокації бізнесу сприйняли як особисту задачу. Тому й мають уже понад пів десятка переміщених підприємств із територій, що наближені або перебувають у зоні бойових дій. Підприємства реєструються і сплачують податки тут завдяки завзяттю Хотинського міського голови, його команди і трохи – завдяки «збігу обставин», які, як відомо, «збігаються» у тих, хто докладає до цього зусиль.

«Релокований бізнес – це як ясельна група в садочку», – мер Хотина

У громаді Хотина – 20 тисяч населення, і від початку повномасштабного вторгнення росії тут прийняли   понад 7 тисяч переселенців. Через громаду проходить національна траса Н03, яка з’єднує київський напрямок з кордоном (пункт пропуску Порубне на Румунію), і також іде на Львів, Ужгород через Чернівці. Тобто є всі підстави перетворитися з території глибокого тилу – на  територію економічного розвитку, як це бачить зараз президент і як представляє це бачення у Європі.

Хотинський міський голова Андрій Дранчук небезпідставно хвалить свою команду, яка в цих умовах займається питаннями не лише виживання громади, а й розвитку. І тішиться тим, що в громаді нарешті зареєстрований індустріальний парк – який ніяк не був пов’язаний з війною, але наразі став дуже у нагоді. Про це він розповів журналістам-учасникам організованого Харківським пресклубом престуру на Буковину.

«Індустріальний парк – це наша ініціатива вже більш як півторарічної давності. Ми розглядали привабливу ділянку землі, яку колись раніше міськрада попереднього скликання віддала комерційним структурам, але ми її відсудили, тому що бачили тут перспективу розвитку індустріального парку. І розпочалася робота з підготовки документів на його реєстрацію. Це зайняло 1,5 року, зачепило купу міністерств, пройшло зміну законодавства і порядку реєстрації індустріальних парків, карантин через епідемію коронавірусу, коли багато відповідальних людей не були на роботі через хворобу… І нарешті сталася війна – а через неї нові правила, на які ніхто не знав, як реагувати, в тому числі і що робити з релокованими підприємстами, – розповідає Андрій Дранчук. – Але 19 липня Кабмін зареєстрував індустріальний парк «Хотин invest», і маємо результат».

Хотинський міський голова стверджує, що в громаді знайшли те, в чому можуть конкурувати з іншими громадами. Йдеться про безкоштовне проживання представників релокованого бізнесу, і звісно – про наявність індустріального парку.

«За масштабами громада наша невелика, – продовжує пан Андрій. – Специфіка наша – туризм і мале домашнє господарство. Тут немає великих площ, як у Харкові: від них є запит на 5, 10, 20 тис. кв. метрів складів – а в нас тут у сумі нема такого! Площа індустріального парку – 13,5 гектарів. Ми не могли конкурувати з Кам’янцем-Подільським, Хмельницьким, Івано-Франківськом чи Львовом, які можуть запропонувати бізнесу великі промислові майданчики. Але ми мали свій бонус: безкоштовне проживання для працівників, створимо їхнім родинам гарні умови – дитячий садочок для дітей, школу, медичне забезпечення (у нас є і первинна, і вторинна ланка медицини), центральне пожежне депо, велика спортивна школа – це структури, які обслуговують 100-150-200 тисяч населення (адже ми межуємо з Тернопільською, Хмельницькою областями і люди з тих громад користуються нашими послугами)».

Індустріальний парк передбачає чималий перелік фінансових стимулів для підприємств на його території: звільнення від ПДВ, майже нульова ставка за земельний податок,   мінімальна ставка оренди на нерухомість, відмова від податку на прибуток, якщо ти ці кошти вкладаєш в розвиток індустріального парку, митні преференції… тобто індустріальний парк держава розглядає як основний магніт економічного розвитку. Але поки доходить справа до «великого» – місцева влада допомагає гостям вирішувати найелементарніше.

«Релокований бізнес – це як ясельна група в садочку, – пояснює міський голова Хотина. – Вони наче потужні, у них мільйонні обороти – а приїжджають сюди і не мають елементарного: стільця, кімнати для нарад чи переговорів, офісу… Саме тому ми створили бізнес-хаб для релокованих підприємств. Облаштували дві кімнати – зробили ремонти, оснастили комп’ютерною технікою, принтерами, інтернетом, меблями, зробили великий зал для нарад і презентацій, і сьогодні вони ним уже користуються. Ведуть переговори, підписують угоди – безкоштовно».

Успіх справи – це чек-лист пропозицій плюс візуалізація і людський фактор

Зараз на території Хотинщини вже є 6-7 релокованих підприємств, два найбільші – це ТОВ «Велотрейд», завод з виробництва велосипедів з м. Харкова, і ТОВ «LXL Enterprise» – виробництво повного циклу розеток і комплектуючих до них, також з Харкова. Місцева влада стверджує, що гості вже розробляють проєкти будівництва тут своїх заводів.

Як вони потрапили саме в Хотин? Представники «Велотрейда» шукали для оренди великі площі приміщень, хапалися за кожну пропозицію – але під час особистого ознайомлення з пропонованим розчаровувалися: стан приміщень, м’яко кажучи, залишав бажати кращого. Виробники розеток узагалі були закскочені пропозицією зненацька – їхали оглядати приміщення в містечко на Тернопільщині, але телефонний дзвінок з Хотинської мерії у вихідний день змінив «хід розеткової історії»…

Як усе складалося – розкрила секрет начальниця відділу економічного розвитку та міжнародного співробітництва Хотинської міської ради Любов Петрова:

«Спочатку Мінекономіки запустило гугл-форму, куди вносилися дані, а на ОДА скинули активне посилання з доступом. Коли було тільки 80 перших підприємств зареєстрованих – я проглянула список, реально оцінювала ситуацію, що можемо запропонувати – і побачила невелике підприємство з виробництва розеток, потребує невеликих площ. Подзвонила, вони здивувалися, що так швидко – адже щойно заповнили форму. Це було в суботу, мій дзвінок застав керівника бізнесу в потязі – він їхав оглядали приміщення в інше містечко. Але в неділю там його ніхто не чекав. А ми сказали, що чекаємо. Тож він заїхав спочатку до нас. У неділю наш голова ОТГ особисто його зустрів, показав усі приміщення – і ось результат поєднання людського фактору і неформального підходу».

По релокації є затверджені міською радою додаткові програми підтримки: стосовно проживання, функціонування і оренди комунального майна тощо.

Що стосується сплати податків, місцева влада одразу обумовлює: допомагає чим може, з усіма зведе, в усіх інстанціях посприяє. Але! Їм важлива сплата ПДФО і інших податків – тут. Реєстрація тут, податок тут – тоді допомагають. Велотрейд і LXL уже зареєструвалися в Хотині. Підприємство з Чугуєва, яке планує також перебратися сюди в індустріальний парк (єдине підприємство в колишньому СНД, яке виробляє запчастини для дизельних двигунів), також уже зареєструвалося тут.

Хоча є і негативний досвід. Одне із підприємств швейного напрямку, також із Харкова,  якому вже обладнали приміщення і воно працювало упродовж приблизно двох місяців, через зміну кон’юнктури ринку не було продажів, і вони не витримали конкуренції. Зараз на паузі. Шили куртки і спортивний одяг. А тут встигли стаи до роботи півтора десятка місцевих хотинських швачок…

Мер розуміє, що треба зважати на специфіку бізнесу, і навіть коли ніби варто якийсь період перечекати – в той же час варто готувати кадри.

«Бо в нас люди переважно зайняті в сільському господарстві, садівництві. Хто збирає яблука – не збиратиме зразу велосипеди. Хоч якісь курси потрібно пройти», – каже Андрій Деркач.

Вдалі релокації – результат співпраці відділу міської ради і створеної Агенції з розвитку міста. Зробили фото всіх пропонованих приміщень, розмістили їх на гугл-диску, окремо був зроблений чек-лист, де вказані назва приміщення, власник, гіперпосилання на фото і відеоматеріали. Повністю характеристики плюс візуалізація, це розміщували на всіх доступних нам платформах. Вчасно зорієнтувалися, база постійно оновлювалася, додавали свої пропозиції приватники. Був і роздрукований матеріал. Не все, звісно, було легко і просто, але це спрацювало.

«Зараз це схоже на те, що в нас було в Харкові», – представник харківського «Велотрейда»

На околиці Хотина, де пустували приміщення складів одного з місцевих бізнесів, розмістився склад виробника українських велосипедів – підприємства «Велотрейд». Частина цього бізнесу – в Борщеві на Тернопільщині, там виробляють колеса, ободи, а тут тільки склад. Сюди привозять готові вироби і звідси їх продають по Україні і в Європі: гірські, міські, дитячі, електричні, а також запчастини, аксесуари для велосипедів. Роблять їх надійними, тестують, мають великий досвід. Розглядають можливість відкриття ще одного складу в Польщі і філіалу збірки.

«Опинилися ми в Хотині з одного боку випадково, а з іншого – завдяки діям, які зробила громада, – розповідає виконавчий директор «Велотрейд» Микита Ткаченко. – В середині березня ми прийняли рішення переїжджати – на той момент уже був зруйнований один із наших цехів, це близько 6 тисяч кв. метрів. Туди вцілила ракета, і в нас не було можливості продовжувати бізнес у Харкові.

Ми втратили приблизно 4 млн доларів у тому цеху, який був знищений. «Гарячий сезон» для велосипедного бізнесу – це весна. Ти цілий рік працюєш фактично заради цієї весни і початку літа, коли є велика торгівля. Тож у нас усі склади були максимально заповнені, сировини було дуже багато, нова сировина надходила. І коли ракета попала – все, що там було, ми втратили. І сировина – це не найбільша втрата. Особливо шкода виробництва, тому що ми туди вкладали більше 10 років, устаткування навіть ми розробляли самі. Їх не можна просто піти і купити. Це потрібно заново замовляти під замовлення. Це був кінець лютого, у перші дні.

Подали заявку за державною програмою релокації, і це спрацювало. Було справді дуже багато дзвінків з різних областей, але однією з перших набрала Хотинська громада. Запросили сюди подивитися приміщення, які в них є. На той момент я вже шукав приміщення в особистому порядку, дивився, що пропонували інші області. Кілька візитів – і стало зрозуміло, що вибору по Україні практично немає, а тут, у Хотині, найсприятливіші умови. Далі також за державною програмою до нас звернулася Укрзалізниця, запропонувала свої послуги з безкоштовних перевезень, і це була серйозна допомога. Тому що на той час, хоч і не було ще проблеми з паливом, але вартість перевезення однією фурою становила 70-80 тис. грн, коли її регулярна ціна була десь 25… Ніхто не хотів їхати до Харкова… Погоджувалися забирати вантаж, якщо б ми кудись вивезли його до Полтави, і звідти вже можна було не за 70, а за 60 тисяч домовитися вивезти. Завдяки тому, що мали свої машини і водіїв, вивозили своїм транспортом до залізничної станції в Харкові, а звідти вже залізницею до Кам’янця-Подільського (оскільки в Хотині немає залізниці).Потім вже сюди завозили. Насамперед ішлося про вивезення готової продукції.

Велика була допомога громади. Що найголовніше? Логістика. А це дуже широкий термін, бо є логістика – перевезти товар і обладнання, а інша частина – це як перевезти людей. Проблема всіх маленьких міст – це де жити. Особливо де жити в умовах, коли вже всі будиночки, все-все зайнято. Я навіть не знаю, як громаді вдалося надати житло, нове, де всі наші співробітники розмістилися, за це велика вдячність. І от ця вся квінтесенція – допомога держави, допомога громади, допомога бізнесу (бо це приміщення надав нам бізнес – знову ж таки завдяки громаді, яка збирала всю інформацію, з усього бізнесу, хто що може запропонувати і чим поділитися).

Спочатку перевезли готові вироби, далі почали шукати, як відновлювати виробництво. Тут в нас склад готових виробів, а за 60 км звідси у Борщеві на Тернопільщині – виробництво. У Харкові у нас було більше 20 тисяч кв. м, це дуже великі площі. Їх просто неможливо було тоді знайти десь в одному місці. Зараз можливо – хоч і не під одним дахом. Та вже й не шукаємо – бо переїхали і будемо зимувати вже на цих площах. Також ухвалене рішення про реєстрацію індустріального парку, тож відбудову фабрики тепер також розглядаємо як один із варіантів у цьому місті.

Важко було, коли вантажили велосипеди – а на станцію прилітало… Бували небезпечні ситуації. На одному з наших приміщень, яке майже вціліло, намагалися ще виробляти продукцію, колеса велосипедні – під постійними обстрілами, вибитими шибками…

Зараз проблеми з кадрами немає. Весь управлінський персонал ми перевезли з Харкова. Ковід навчив нас працювати віддалено – де це можливо. Деяких працівників – комірників, складальників, збиральників – ми знаходимо тут. Компанія до цього була готова. Потрібно лише три дні, щоб комірник навчився своєї роботи – він працює з терміналом збору даних, тобто з таким телефоном, система йому каже, що і де робити. Зараз це схоже на те, що в нас було в Харкові».

Культура на службі в економіки

Ще одне релоковане підприємство – і також евакуйоване з Харкова – це «LXL Enterprise». Має понад 20-річну історію, виробляє розетки, вилки і комплектуючі до неї.

Воно розташувалося у міцних підвалах  величезного районного будинку (та що там применшувати – насправді палацу!) культури.

У першому великому залі при вході – верстати, на яких роблять заготовку до вилки. Тут шумно.

Далі в кімнатах – більш «ювелірна» робота, збирання продукції із запчастин, пакування, склади.

«З початком війни в перші дні взагалі було нічого незрозуміло, – пригадує управляючий компанією Олександр Гринчук. – Дорогою з Хмельницького до Львова почули промову прем’єр-міністра, що кожен має бути на своєму місці, що потрібно піднімати економіку, що це наш фронт.

Упевнені, що попередні 20 років не мали бути втрачені дарма. Тож зареєструвалися в програмі по релокації підприємств. Розглядали кілька місць, але пізно увечері подзвонила Любов Петрова з Хотинської міськради і запропонувала приїхати в Хотинську громаду переглянути пропозиції – які є приміщення, можливості. І на ранок нас зустрів особисто голова громади, оглянули приміщення, вибрали те, що могло підійти під виробництво – і почали процес релокації. Укрзалізниця безкоштовно надала нам вагони, громада допомогла з доставкою від вагонів, з розвантаженням, з облаштуванням. Автотранспортом вивезти було нереально, водії не хотіли заїжджати в Харків. З потрібних на той момент 4-5 фур знайшли лише одну, і то коли ми фактично під обстріли вивели людей на завантаження  – той водій не приїхав…

Почали потрохи відвантажувати продукцію, налаштовувати обладнання. Зараз відвантажуємо у супермаркет Епіцентр. На внутрішньому ринку виступаємо під власним брендом. Дивимось на Європу. Перспектива переїжджати з Харкова на Захід України була й раніше, але війна ці плани підкоригувала.

Втрати підприємства в грошах ще ніхто навіть не рахував. Втрачені робочі місця, втрачене обладнання, яке неможливо вивезти, втрати в простоях, у неможливості вивезти продукцію і її реалізувати. Не один мільйон…

На новому місці доводиться вирішувати багато того, що на попередньому вже було налагоджено. Навіть банальна упаковка – виявляється, це проблема. Коробка має мати свої певні розміри, і свою якість – щоб не переламувалися клапани… Проблема знайти піддони, щоб коробка з продукцією не тягнула вологу… Продукції не так багато, тому ще цей склад по суті оперативний. Продукція зайшла, перегрупувалася і поїхала далі. Тому тут лише мінімальний запас продукції.

Зараз тут працює більше 20 людей, працювали тимчасово переміщені особи також – але почали повертатися додому після звільнення територій. Зараз у нас у штаті – харківські і місцеві. За цей час сплачено більше 200 тис. грн податку ПДФО півтора місяці.

От так збиралися шукати найзручнішу локацію з точки зору логістики – і опинилися в Хотині, чому дуже раді. Збираємося тут залишитися надовго».

«Плюси, мінуси, підводні камені» релокації

У перші дні війни взагалі не було зрозуміло, як, де і коли будуть працювати підприємства, які переїжджали з регіонів бойових дій. Вони насамперед рятували своє майно, щоб його просто не розбомбили. А далі вже відбувалися діалоги і пропозиції… З кожним підприємством приїхала низка працівників, які можуть його запустити – це категорія найкваліфікованіших працівників. З ними приїхали їхні родини – діти, батьки, непрацюючі або зі своїми, зовсім іншого спрямування, професіями, їхні домашні улюбленці – і з цим стикається місцева влада і громада… Але разом з тим, створюються робочі місця: некваліфікованих працівників набирають з числа місцевого населення.

І хоч через скачок курсу валюти трохи незрозуміло, як рухатися далі, та Харків поруч з кордоном з Росією, а Хотин – поруч з кордоном з Євросоюзом. Ці кордони не посунуться. А продукцію везти до Євросоюзу ближче з Хотина, аніж з Харкова…

Маріанна Антонюк

Запис Завзятим – і індустріальний парк в руки! спершу з'явиться на Медіа-Версії.