Стартував новий парламентський сезон, і унікальні законопроекти цієї осені почалися з імен. Дитячих імен, які нардеп Володимир Мисик пропонує заборонити. Не всі, не лякайтеся – імен на майбутнє покоління вистачить, але пан Мисик хоче обмежити батьків у творенні незвичних імен. Якщо закон приймуть, маленьких українців не можна буде називати цифрами, географічними назвами, символами, титулами. Пан Мисик розповідає про випадки, коли , скажімо, в Малайзії дитину назвали у перекладі українською Вонючкою. А британка назвала чотирьох своїх дітей іменами власних хвороб…

Саме переляк перед закордонними дивацтвами збурив у народного депутата палке бажання вберегти наших дітей від подібних імен. Противники законопроекту наполягають, що такий закон обмежить батьківські права у виборі імені для своєї дитини.

Звісно, Амстердам Васильович Голопупенко – це надто креативненько, та якщо для батьків назвати так дитину важливо – які можуть бути заборони? Виросте і змінить ім’я, якщо захоче. Хоча Володимир Мисик вважає, що коріння булінгу може міститися і в дивацькому імені дитини і до досягнення віку, в якому людина може змінити ім’я, власник такого імені може пережити значні цькування.

Запис В Україні планують заборонити деякі імена з тих, що наразі дають дітям спершу з'явиться на Медіа-Версії.

 

Торік відділи ДРАЦС на Буковині зареєстрували 9 479 немовлят. Майже третину свідоцтв про народження – 2895 – отримано безпосередньо у закладах охорони здоров’я області, повідомила прес-служба Головного теруправління юстиції в області.

 У рейтингу чоловічих імен, які давали дітям, передують Олександр, Роман, Назар, Микола, Максим, Степан, Євген, Андрій, Василь, Давид, Артем, Владислав;  жіночих  – Анна, Софія, Аліса, Анастасія, Євгенія, Дар’я/Дарія, Валерія, Вікторія, Поліна, Єва, Злата, Олена,  Соломія.

Однак потяг буковинців до незвичного щоразу підживлюється й зв’язками з родичами й знайомими за кордоном. Судіть самі: тепер ростуть маленькі буковинці  Оліг, Крістіан-Леонардо, Марік, Юстін,  Елеазар, Дєніс, Даріус, Мануель, Девід, Макарій, Ернест,Лукас, Іліан, Нейтан, Сем, Стівен, Еліас-Беніамін, Нуцу, Джонатан, Чіпріан, Тімотей,  Матіас, Рубін, Єфрем, Джастін, Паша, Матей  і буковиночки Абігаєла, Ніколета, Аріана, Некторія, Аделіна, Даліміра, Ізабель, Адкліна, Аміра, Вірсавія, Ліель, Ніколь–Жасмін, Сонія, Суламіта, Іустина, Беатрічія, Паула, Наомі, Богиня, Белл-Грейс, Арья, Єріка, Марія-Грета, Аліче, Челісса,  Жеаніна, Андра, Кетеліна, Ельдана, Абєл, Ассоль, Дімітрія, Єміра, Мірела, Кателея (подаємо за записом у свідоцтвах про народження). Мабуть, марно казати про грамотність  або про існування слов’янських варіантів більшості імен?

Запис  Звичне чи екзотичне? Як називають новонароджених на Буковині спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У Чернівцях зазвичай досить консервативно ставилися до зміни назв вулиць. Змінювали їх не часто, з обережністю. Справді, не довіряти ж таку делікатну справу депутатам… Судячи з того, які назви мають їхні кафе, ресторани і сяючі (відсутністю покупців) бутіки – це достатньо небезпечно. Все ж екскурсія Чернівцями не повинна перетворюватися на шоу «Розсміши туриста». Хіба що гості міста почнуть платити гроші за свій щирий сміх біля чергової дивакуватої назви. Тоді скромний міський бюджет раптом стане змістовним, немов гаманець Ахметова.

Нещодавно громадська ініціатива «Рідне місто» виступила з пропозицією дати можливість колективам і директорам шкіл додати до номера школи імена відомих постатей. Директори шкіл, звісно, культурніші за депутатів, це очевидно. Їм більше віри (культурніших людей у нас, мабуть, і нема). Тому цікаво, як розпоряджатимуться вони наданим правом? Будь-яка свобода вимагає й відповідальності.

У Чернівцях, де влади, кордони й очільники змінювалися подекуди з блискавичною швидкістю  і завжди неочікувано, – політика назв, політика пам’яті має свою велику історію. Найбільш зваженими були австрійські імперіалісти. Їхні назви відрізнялися політичним і побутовим реалізмом. Вони чесно писали – «Болотний провулок», «вулиця Квіткова» або «вулиця Панська». Чесність австрійців навіть породила в тогочасних Чернівцях назву «Клоакенгассе» (хто не знає, клоака – анальний отвір і те, що за ним). Колишня Клоакенгассе, до речі, нинішня Степана Разіна. Сподіваємося, з тих часів дещо змінилося. Щодо політичного реалізму: ще в австрійський період у Чернівцях з’явилася вулиця Федьковича (тепер Сумська), Воробкевича (спочатку Воровського, нині Анатолія Добрянського), Василька (тепер Саксаганського), і Залозецького (що приголомшує – і тепер Залозецького). Тобто про політичні реверанси в бік українців в імперії Габсбургів не забували.

В румунський період назви у Чернівцях стали більш передбачуваними та одноманітними.

Замість космополітичних і побутових назв (на кшталт того ж Болотного провулка) з’явилися імена героїв румунської держави, яких виявилося несподівано багато. Із аншлагів (так називають табличку з назвою вулиці) сяяли імена депутатів, генералів, поетів і вчених. Переважно румунських, хоча з’явилася й вулиця Шевченка, скажімо.

Радянський період вніс комуністично-інтернаціональний дух. Утім, ці часи не такі вже давні і більшість чернівчан їх пам’ятають. Зауважимо лише, що бунтівний дух товариша Чапаєва був, мабуть, безмежно здивований тим, що його іменем названа вулиця колишнього австрійського міста. Що вже говорити про волзького отамана Степана Разіна та його персидську княжну. Відсутність почуття гумору і нерозуміння контексту призвело до того, що у Садгірському районі навіть з’явився тупик Комуністичний.

Отже, до сучасності. У перейменуваннях, як ми вже сказали, в Чернівцях дотримувалися консерватизму. Втім, не завжди обґрунтованого. Недавня спроба ( у минулому році) перейменувати вул. Рози Люксембург (теоретик марксизму і засновник німецької комуністичної партії) на вулицю Рози Ауслендер (чернівецька поетеса, в’язень і гето, і НКВС) з тріском провалилися. Депутати не відрізнили одну Розу від іншої. І заплуталися. Так і не відновлено на мапах міста історичні назви вулиць Францоза і барона Василько.

В цілому ж можна сказати, що питання назв досі хворобливо заполітизовано. Але все ж не такою мірою, як у недавні часи.

Тож запрошення взяти участь у політиці назв і політиці пам’яті педагогічні колективи, директорів шкіл не позбавлено сенсу. По-перше, хоча б тому, що вони менш політизовані. По-друге, більш освічені. Ще б були більш розкутішими і вільними, ціни б їм не було. Хочеться звернути увагу чернівецьких вчителів і директорів на європейський досвід назв, які не страждають від зайвої політичної доцільності, а є виявом свободи і захоплення.  І саме це в них і приваблює, а не досконала політична коректність та несамовитий патріотизм.

Така свобода назв дарує подекуди і українцям приємні сюрпризи. Нещодавно в столиці сусідньої Угорщини – Будапешті нову площу назвали ім’ям великого нашого поета Шевченка.  І, до речі, пам’ятник поетові там цікавіший за дещо стандартні вітчизняні витвори.  Цікаво, а нам слабо зробити крок у відповідь?

Цікаво, які імена отримають наші школи? Перед тим, як ці імена стануть відомими, хотілося б згадати повчальну історію, яка трапилася у сусідньому Могилеві-Подільському. Як в кожному провінційному українському містечку там є пам’ятники радянського і вже українського агітпропу (авт. – колишня назва відділу агітації і пропаганди). Але хтось з місцевих мешканців, фанат « Бітлз» домігся встановлення пам’ятника Джону Леннону. Саме цей пам’ятник і вважається нині знаковою пам’яткою Могилева-Подільського. Ця відкритість у світ і щирість була оцінена. Щодо чернівецьких шкіл, безумовно, хочеться вірити, що це будуть гідні імена. Починаючи популярними і несправедливо забутими чернівецькими іменами, і продовжуючи Ейнштейном, наприклад.

Віддаючи данину поваги українським митцям та вченим, не забути при тому про інших буковинців. Наприклад в’язня ГУЛАГу та письменника Петера Деманта чи головного поета Румунії Міхая Емінеску, який був ліриком, а не поліцейським і відповідно не несе жодної відповідальності за складні міжнаціональні стосунки, які подекуди складалися в нашій історії. Гідних імен, людей, які причетні до злетів духу, а не ворожнечі – багато.   Віриться, що педагоги раптом не назвуть школи іменами якихось політичних вождів.

Це був би несмак, який не личив би цьому місту. Ініціатива громадської організації «Рідне місто», вочевидь, спрямована на те, щоб зробити світ чернівецьких назв більш широким, значущим і вільним. А не навпаки. Це не змогли зробити політики, але у вчителів має вийти. Принаймні, якщо у Чернівцях з’явиться школа Джона Леннона (або щось таке ж вільне та неординарне) – це буде ознака того, що у цьому місті є з ким говорити.  І буде з ким говорити.

Павло МАККАРТНІ

Запис Чи буде у Чернівцях школа Джона Леннона? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Олександр КАРПЕНКО вже два роки працює iнструктором з катання на роликах на ролердромі у “Fantasy Town”, що на третьому поверсі ТРЦ «Депот». Хлопець вільно володіє п’ятьма стилями катання, і навчає цього інших. І не тільки маленьких дітей, а й дорослих. Найстаршому «учню» – 57 років, а наймолодшій учениці – 4.

–Розкажи про свій  перший досвід катання на роликах. Скільки тобі було років, коли вперше став на них?

–Уперше я став не на ролики, а на ковзани. Ми з друзями, щоби розважитися, вирішили покататися. Тоді зрозумів, що це не так легко, як здається. Мабуть, тому спочатку не дуже сподобалося. Та після того, як покатався ще кілька разів, з’явилася жага до цього виду спорту. І я подумав: а чому б не об’єднати своє захоплення з роботою?..

Знімок на пам’ять з героєм першого інтерв’ю – Таня Васкан і Сашко Карпенко 

– І ти почав працювати?

– Так, з шістнадцяти років – на льодовому майданчику інструктором з катання на ковзанах. А у вересні 2010 року влаштувався в ТРЦ «ДЕПОт», де також став інструктором, але вже з роликів. Ролер-спорт має більші можливості, принаймні, так я це побачив.

– Чи кожний охочий може навчитися кататися?

– Кататися на роликах може навчитися будь-хто, незалежно від віку, бо головне – мати бажання. В моїй практиці траплялися різні учні, але найбільше здивував один чоловік. Чернівчанину Сергію Решетнікову 57 років. 2011 року він уперше став на ролики, а зараз вже вільно катається вулицями міста.

– Кого легше навчити: малих дітей чи більш старших?

– Як я вже казав, кожний може навчитися. Але, звичайно, легше оволодівають катанням діти:вони більш рухливі, а тому й здібніші.

– Що є головним у навчанні?

– Особисто для мене важливим є характер людини, її бажання вчитися. І якщо видно, що вона прагне цього, то залишається тільки спрямувати її в правильне русло.

– Знаю, що катання на роликах діляться за стилем на кілька видів. Якими стилями володієш ти, чи об’єднуєш декілька в одному?

–Я вільно володію 5-ма стилями: фріскейт, слайди, long jump, free jump і стакер. Фріскейт – у буквальному перекладі — «вільне катання». Слайди — це такий технічний елемент, коли один або два ролики утримуються в положенні, перпендикулярному рухові. Стакер – катання на роликах-позашляховиках,які спеціально створені для бездоріжніх ділянок. Проте найбільш захопливим є   long jump та free jump – стрибки в довжину та висоту.

– Бувають моменти, коли ти не можеш виконати той чи інший елемент?

– Іноді важко, але я докладаю максимум зусиль, щоби досягти бажаного результату.

– У вас є своя команда ролерів чи ви кожен сам  за себе?

– Офіційної команди немає, але ми збираємо людей, тому, можливо, невдовзі з’явиться.

– Чи брав ти участь у змаганнях? Вигравав призові місця?

–Перші мої змагання, що відбулися в Чернівцях, були для мене успішними. Я брав участь у двох дисциплінах: Long jump та free jump, і скрізь посів 1 місце. Восени 2011 року їздив на міжнародні змагання до Донецька, де здобув 8 місце у free jump і 10 у Long jump серед понад 100 учасників. Тоді я вперше змагався з дуже сильними суперниками – чемпіонами світу. Тож результати цих змагань, вважаю, були досить непоганими. Тим більше, що я вперше виїхав на турнір за межі міста. А вже за кілька тижнів представляв Чернівці на змаганнях у Києві, де було понад 1000 учасників.

–Які в тебе стосунки з колективом «Fantasy Town»?

–Стосунки  чудові, у нас схожі смаки та  захоплення. Та й керівництво ставиться до нас з розумінням, спілкується на рівних.

–Кілька слів про ролер-клуб…

– Клуб створений для людей, які не вміють кататися, але хочуть навчитися і відкрити для себе щось нове. У нас є початковий,середній та високий рівні. Група налічує від 5 до 10 людей приблизно однакового віку і рівня навчання. Стандартний курс із 10 занять коштує 400 гривень. Уроки проводяться 2 рази на тиждень, але учень може і сам відвідувати ролердром для закріплення навичок, які здобуває під час навчання з інструктором. Це додатковий бонус, бо двічі на тиждень учень ролер-клубу може безкоштовно відвідати ролердром і покататися.  Індивідуальні заняття дорожчі – 50 гривень за годину. Але ефект кращий,бо інструктор приділяє всю увагу винятково одному учню. Зазвичай ми займаємося на ролердромі, а влітку іноді і на вулиці.

– Як твоя сім’я ставиться до твоєї роботи?

–Тут є переваги й недоліки. Рідні, приміром, задоволені, що я займаюсь спортом, веду здоровий спосіб життя і маю певні досягнення. Але часті травми змушують їх хвилюватися. Бо, якщо відверто, падати на асфальті – а без цього ніяк не обходиться – не надто… приємно. Та адреналін у крові швидко загоює рани.

– Твої побажання молоді?

–Займайтеся спортом і створюйте інформаційні приводи, щоби було чути імена все нових і нових спортсменів. Хочу, щоби наше місто було спортивним. І – приходьте до нас!

Тетяна ВАСКАН, студентка відділенння журналістики ЧНУ

Іван БОЧУЛИНСЬКИЙ, фото

Запис Через біль до втілення мрій? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Це на 28 більше, ніж торік. Дітей у Чернівцях називали рідкісними іменами. Хлопчиків – Авель, Єремій, Данієлє, Єлізар, Деоніс, Марко. Дівчаток – Таїра, Сафіє, Айлін, Еліза, Ніколлєтта. Найпопулярнішими іменами були: серед дівчаток – Анна, Вікторія, Дарія, серед хлопчиків – Максим, Артем, Роман.

Вл. інф.

Запис Дітей у Чернівцях називали Єреміями та Елізами спершу з'явиться на Медіа-Версії.